Прихватизатори імперського розливуСпостерігаючи щороку за помпезністю заходів, присвячених 9 травню в Росії, не можеш відкараскатися від думки, що потрапляєш у радянське минуле, де компартійні ідеологеми переважали здоровий глузд.
Слів немає: історію треба пам’ятати, ветеранів війн шанувати, героїв минулих боїв не забувати. Інша справа, як це робити.
Коли події Другої світової війни, які зачепили практично все людство планети, зводити до «Короткого курсу ВКП (б)», вихваляння кривавого диктатора Сталіна та його «видатних» воєноначальників, які перемагали фашистів не умінням, а кількістю «гарматного м’яса», точна кількість якого не порахована до цих пір, уславлення «могучєго російскаго народа», котрий нібито одноосібно переміг фашистського звіра, то постає багато запитань, на які жодна людина, що тверезо мислить, відповіді знайти не може.
Скидається на те, що Владімір Путін, маючи серйозні проблеми із психікою, за підтримки своєї челяді вирішив приватизувати або, точніше сказати, прихватизувати велетенські «шматки» світової історії. Адже бовкнув якось, що у війні росіянці перемогли б і без українців, грузинів, вірменів та інших народів, яких нещадно експлуатував більшовицький режим. А про допомогу союзників в особі США, Великобританії, Франції та інших говорити й не варто, бо вони цього не заслуговують.
І це в той час, коли у Другій світовій війні, яка була розв’язана двома воєнними злочинцями – Сталіним і Гітлером, котрі до червня 1941 року єдналися в екстазі обопільної пристрасті за взаємною згодою на основі пакта Молотова-Ріббентропа, брали участь мільйони людей. І саме завдяки їм, всупереч іноді безглуздим командам росіянського генштабу, світ був врятований від коричневої чуми.
Тому для вдячних нащадків тих людей 9 травня, – це день смутку, молитви, пам’яті і шани. На відміну від московитів, які ось уже який рік підряд відзначають перемогу над фашизмом воєнними парадами, брязканням зразками нової смертоносної зброї, п’янками-гулянками. Адже вони – наймогутніші, найрозумніші, а всі інші народи – чернь і голота. Хоча, коли розібратися, то виникає великий сумнів щодо самої суті Перемоги. Адже Німеччина, яку перемогли, сьогодні живе і процвітає, а Московія, котра цю Перемогу приписує винятково собі, як була країною третього світу, так нею і залишилася. Щоб у цьому переконатися, варто від’їхати на 200-300 кілометрів (а, може, й менше) від Москви чи Петербурга.
ххх
Потяг клептократа Путіна до злодійства в царині історії виник не сьогодні і не вчора. Він у нього – в крові або, як іноді кажуть, в генах. Позбутися великодержавного синдрому йому заважає брак належної освіти, культури, інтелекту, що й не дивно: в КДБ потрібними були зовсім інші якості. А ті, що мали розум і совість, звичайно, в чекісти не йшли. От і почувається кремлівський вождь таким собі світовим генієм, який все знає, все уміє і всіх тримає в кулаці. А чому ж не тримати, коли сидиш на бочці з потужним термоядерним зарядом, який в одну мить може спопелити половину земної кулі?
З огляду на це, імператор всія Русі може князя Володимира та інших видатних особистостей зарахувати до свого «безсмертного полку», хоч Московії у ті древні часи й близько не було. Без найменшого сорому базікає про «єдіний» народ, до якого відносить росіянців, українців, білорусів, скромно замовчуючи те, що більша частина території ерефії знаходиться за Уралом, де проживають не лише православні християни, а й мусульмани, протестанти, буддисти. І великий князь Володимир їх ніяк не міг хрестити, що росіянські історики старанно замовчують.
На жаль, путінці крадуть не лише історію. Віднедавна крихітку Цахеса потягнуло й на географію. Сказав же він якось: «граніци Расєї не кончаются нігдє». Тобто, куди на глобусі не ткни пальцем, – скрізь Московія. А раз так, то настав час виправити історичну «несправедливість». Про це заявив на недавніх зборах географічного товариства і наказав віднині позначати на картах міста так, як вони називалися у час їх заснування в древні часи. Мовляв, це потрібно для того, щоб не забувати про велич і славу імперської Росії.
Слава Богу, що Владіміру Путіну не прийшло в голову змінити конфігурацію глобуса, адже один вірнопідданий «науковець» нещодавно ляпнув, що Земля – плоска і геть не схожа на кулю. Отож, можна на тій площині й розмістити Московію без меж і кордонів з центром у Кремлі, де воссідає Кощій Безсмертний, чи то пак президент РФ.
ххх
Наразі невідомо, як зреагувала на дурнувату ідею міжнародна спільнота, котра, правду кажучи, вже звикла до вибриків неадеквата, але важко уявити, в що перетвориться сучасна політична карта світу, коли на ній кожна країна ставитиме такі «позначки», які вважатиме за потрібне, виходячи з історичного досвіду минулого. І чи не доведеться росіянцям та їх проводирям залишитися біля розбитого корита, коли українці згадають про свої вкрадені московитами землі, поляки – про свої, німці – про свої, китайці і японці – про свої і т. д. Адже дурний приклад, як кажуть, заразливий, а тому фінал цих глобусних ігор може бути дуже й дуже сумний.
Щоправда, і нині він не дуже веселий: Путін та його зондер-команда по-бандитському вкрали в України Крим, плюючи на міжнародні домовленості, підтримують бойовиків на Донеччині і Луганщині, почуваються господарями у далекій від Московії Сирії, хижим оком позирають на інші держави далекого і близького зарубіжжя. Словом поводяться, наче пірати Карибського моря.
Вони б поводилися, можливо, ще нахабніше, якби їх розбійницькі наміри і злодійські апетити не стримував Захід. І хоч, як казали путінці, «Трамп наш», та виявилося, що гарна Маша (тобто Трамп), та не наша: і Білий дім дедалі більше відчуває підступність політики Кремля, хижу вдачу головного злодія в законі. Є таке розуміння і в інших лідерів демократичних країн світу. А раз є розуміння, то буде й порозуміння.
Бо злодій, навіть планетарного масштабу, боїться сильнішого за себе. Він знає: з ним панькатися не будуть. Як кажуть, око за око, зуб за зуб. А скільки тих очей і зубів хоча б у Владіміра Путіна? На схилі літ варто їх поберегти, щоб не залишитися сліпим і беззубим…
Ярема ГОЯН.
Р. S. Те, що пан Путін і надалі не відмовиться від перекроювання історії та географії на свій кшталт, засвідчила і його інавгурація як «новообраного» президента Московії 7 травня ц. р. Проходила вона помпезно і з величезним розмахом, нагадуючи інтронізацію імператора. Поклявшись на Конституції РФ захищати права і свободи росіянців, кремлівський вождь закликав берегти і примножувати міць «єдіной» «нєдєлімой», якій, виявляється, вже більше 1000 літ (!!?).
Дуже цікаво рахує вік підлеглої йому країни цар всія Русі, коли мати на увазі, що Москва була заснована лише в… 1147 році. Звичайно, якщо «доплюсувати» історію Київської Русі, то можна говорити про більш як 1000 років. Але при чому тут Путін і його орда?
Напередодні інавгурації настрій Владіміру Владіміровичу дещо зіпсувала масова акція «Він вам не цар», в якій взяли участь досить багато людей, понад півтори тисячі яких затримала поліція, що викликало справедливе обурення у цивілізованому світі. Але схоже на те, що Кремль «плював» на те обурення: він і надалі крокуватиме шляхом агресії, зневажання норм міжнародного права, як і прав громадян своєї країни. Це, зокрема, засвідчив військовий парад у Москві 9 травня ц. р., котрий мав на меті продемонструвати «нездоланну» могутність росіянської армії і її готовність роздмухати вогнища термоядерної війни.
Прикро, що цю готовність схвалює переважна більшість наших північно-сусідніх сусідів, яких те вогнище може спопелити в першу чергу.
Я. Г.
Залишити коментар