Повідомлення в номер

Погода в Ковелі 11 – 17 серпня

Погода в Ковелі 11 – 17 серпня

11/08/2022 0

Погода в Ковелі  
11 – 17 серпня

Погода в Ковелі   11 – 17 серпня

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 24оС.  Вітер східний помірно сильний.
В ніч на п'ятницю. Ясно. Температура:  16оС.   Вітер північно-східний помірний.
П'ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 29оС.  Вітер  східний помірно сильний.
В ніч на суботу. Ясно. Температура: 17оС. Вітер східний помірний.
 


Повідомлення в номер

Як не стати жертвою фейків

Як не стати жертвою фейків

11/08/2022 0

Як не стати жертвою фейків

Росія веде війну не лише на полі бою, а й в інформаційному просторі. Цей бік війни не варто недооцінювати, адже пропаганда завжди була і залишається потужним інструментом деморалізації супротивника. Кожен українець зараз живе новинами, використовуючи всі доступні канали інформації. Але не кожному повідомленню треба вірити, адже частина з них – інструмент російської боротьби проти українського суспільства. Як не стати жертвою пропаганди, як розпізнавати фейки та звідки черпати достовірну інформацію, – розбирався Центр громадського моніторингу і контролю.
Як створюються фейки
Працівники Центру протидії дезінформації при РНБО України знайшли в соцмережах окупантів навчальні матеріали щодо створення фейків проти України. В цій статті даються чіткі рекомендації, як дезінформувати людей,  посилаючись на знання «української психології».
Там виділяються 4 пункти у створенні фейків:
n Фейк повинен бути банальним. Щоб впливати на широкі шари суспільства, не потрібно придумувати нічого надприродного. Краще додати навіть трохи абсурду («Націоналісти в Україні розпинають російських дітей»).
n Фейк повинен мати в собі потужний меседж і залишати простір для власних фантазій («Мер – російський шпигун»).
n Фейк має враховувати місцеві особливості. Достовірності йому додає прив’язка до місцевості («В селі Іванівка – російські танки»).
n Багаторазове повторення. Написане трьома людьми в чаті уже стає істиною. А якщо додати сакральне «Влада всім бреше!», то цей фейк не спростує жоден аргумент.
Наприкінці цього «путівника» міститься чіткий заклик окупантам створювати фейки і поширювати в соцмережах України. Що ми й бачимо останнім часом у величезній кількості.
Марія Сагайдак, експертка Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, під час дискусії в Медіацентрі Україна розповіла, що мета російської пропаганди не просто обманути, а посіяти хаос і паніку  та змусити людей сумніватися. 
«Від того, яку мету ставить російська пропаганда, залежить, які методи, канали та платформи вона використовує. росія по-одному діє в російському середовищі, по-іншому – в українському, ще по-іншому на західні аудиторії працює. Тобто, якщо ми бачимо, що у росії здебільшого, використовують просто відверту брехню і фейки, то у західному середовищі дуже популярним меседжем стало «не все так однозначно». Бо у світі не вірять відвертій брехні росії», – сказала вона.
Соцмережі – це не медіа
Костянтин Квурт, голова правління «Інтерньюз-Україна», протягом дискусії в Медіацентрі Україна підкреслив: «Соціальні мережі – це не медіа».
Марія Сагайдак додала, що російські інформаційні фейки у соціальних медіа зараз поширюється зі «швидкістю світла», їх дуже важко відслідковувати, вони анонімні та дуже легко проникають в інформаційний простір.
«Люди, особливо зараз, в умовах війни, шукають інформацію, шукають відповіді на запитання, і вони реагують набагато швидше на ці короткі повідомлення, які ми бачимо в соціальних медіа, ніж на довгі тексти-спростування», – сказала вона.
Тому до повідомлень у соцмережах важливо ставитися критично, перевіряти їх, шукати підтвердження в офіційних джерелах.
Як розпізнати фейки
Після 24 лютого кількість сумнівної інформації збільшилась у рази, повідомив Ярослав Іваночко, заступник шеф-редактора видання ZAXID.NET, під час дискусії в Медіацентрі Україна.
«Щодня доводиться перечитувати, перевіряти в тих межах, в яких ми можемо зараз перевірити, тому що дуже багато інформації, просто неможливо перевірити, і вона усувається», – підкреслив він.
Спеціалісти проєкту «МедіаДрайвер», створеного ГО «Детектор медіа», дають декілька порад із перевірки фейків. 
1. Емоції – найбільший ворог об’єктивної інформації. Тому часто поширюють дезінформацію про дітей, зґвалтування, небезпеку для здоров’я і т.ін. Зверніть увагу на свої відчуття, коли отримуєте інформацію. Якщо ви відчуваєте злість, роздратування або розчулюєтеся – це знак того, що вами намагаються маніпулювати і хочуть, щоб ви реагували емоційно. Зробіть паузу, а потім поверніться до інформації з «холодною головою».
2. Довіряйте лише перевіреним джерелам. Слідкуйте за гігієною споживання інформації. Ставтеся до повідомлень так само, як до продуктів, які їсте. Обережно споживайте з невідомих джерел – соцмереж, блогів, чуток.
3. Об’єктивність інформації може залежати від власника ЗМІ. Дізнайтеся, хто володіє певним медіа. Це допоможе критично аналізувати відомості про події.
4. Критичне ставлення до інформації  допоможе захиститись від фейку. Треба сумніватися у правдивості відомостей, бо маніпулятор хоче, щоб ви просто вірили без сумнівів. Поставте самому собі запитання: 
– «Інформація має зрозуміле джерело походження, або це якийсь анонім, чи невідомий профіль у соцмережах?»
– «Журналіст чи його співбесідник самі були свідками чи учасниками подій, або дізнались про це від когось?»
– «Чи отримали вони офіційне незалежне підтвердження того, що сталося, або це їх погляд на події?»
– «Чи могла інформація про події бути спотворена? Чи були зацікавлені в цьому джерела інформації або журналісти через гроші, або іншу мотивацію?»
5. Дивіться на повідомлення цілісно. Коли маніпулятор створює фейк, він може взяти правдиву інформацію з різних подій і об’єднати їх в одну, яка буде неправдивою. Часто світлини   та відео беруть з одного місця, а текстовий опис – з іншого. А насправді описувана ситуація має взагалі третій зміст.
Оксана КОВАЛЬ.
Росія веде війну не лише на полі бою, а й в інформаційному просторі. Цей бік війни не варто недооцінювати, адже пропаганда завжди була і залишається потужним інструментом деморалізації супротивника. Кожен українець зараз живе новинами, використовуючи всі доступні канали інформації. Але не кожному повідомленню треба вірити, адже частина з них – інструмент російської боротьби проти українського суспільства. Як не стати жертвою пропаганди, як розпізнавати фейки та звідки черпати достовірну інформацію, – розбирався Центр громадського моніторингу і контролю.
Як створюються фейки
 


Повідомлення в номер

Перемога починається з хліба

Перемога починається з хліба

11/08/2022 0

Перемога починається з хліба

Зернова проблема нині, в час російсько-української війни, виявилася у центрі уваги світового політикуму. Міжнародна спільнота ще раз переконалася у тому, що хліб – всьому голова, а тому докладає неймовірних зусиль, аби лишень українське зерно потрапило на ринок продовольства й запобігло можливому голодомору в країнах третього світу.
Сьогодні, як відомо, в Україні тривають жнива. Ми побували в Облапах, щоб на власні очі побачити, як проходить тут збирання хліба, з якого, власне, починається наша майбутня Перемога. Село, якому цьогоріч  виповнюється 520 літ, входить до складу Дубівської об’єднаної громади. 
По-різному складалася доля його жителів впродовж багаторічної історії.
Нині основною опорою для селян є ТзОВ «Облапське». Розмова з його керівником Леонідом Петровичем Самчуком ранкової пори торкнулася жнив, що проходять у час, коли в країні триває війна. Виявилося, що комбайни вже о 8-й годині ранку виїхали в с. Седлище на обмолот ріпаку. Цікавлюся у керівника, яка загальна ситуація в господарстві?
– Не зовсім проста, – каже Леонід Петрович. – Війна дається взнаки. Хвилює питання збуту зерна. Маємо деякі складнощі з пальним. В банках беремо безвідсоткові кредити під заставу, аби лишень купити  пальне. Для сушіння зерна придбали твердопаливний котел. Пальне на кожен день розписане по літрах. Стоїмо вже в черзі на кредит, щоб восени нормально обсіятись. Найближчим часом буду виїжджати в Польщу домовлятись про збут насіння ріпаку. 
Крім того, вчасно сплачуємо податки, допомагаємо сільськ. Тимчасово переміщених людей не залишаємо без уваги, беремо на роботу. 
На тракторах і комбайнах – молоді хлопці. Всі вони намагаються працювати так, щоб у цей    надскладний час, коли країна воює з ворогом і там, на Сході та Півдні, своє життя на полях боїв віддає цвіт нації, не зважаючи на погоду, годину доби чи заробітну плату, прагнуть швидше зібрати й зберегти вирощений врожай.
На жаль, безперервні дзвінки і обмаль вільного часу не дали змоги продовжити нашу розмову. Леонід Самчук запропонував поїхати в с. Седлище, де я, до речі, ніколи не був, щоб побачити обмолот ріпаку.  «Сідайте в трактор, який транспортує зерно, і побудете на жнивах, – порадив механік Василь Мар’юсик. Погоджуюся. Але через декілька хвилин Василь гукає. «Швиденько сідайте в МАЗ, він їде раніше до комбайнів».
По дорозі розмовляю з водієм Віктором. Цікавимося, як працюється, як керівник?  «Класний мужик. Він і з людьми поговорить, іноді анекдот під настрій розкаже. Своїм працівникам допомагає, кошти виділяє для придбання хати в рахунок зарплати. Мені роботу дав. Сказав: «Відремонтуєш машину – будеш мати роботу». Всі разом відремонтували, тепер працюю, задоволений. Хоч старенька машина, але свою роботу робить. Своє легкове авто дає хлопцям, якщо треба доїхати до роботи».
Так у розмові вже й Буцинську гору проїхали. Як завжди, тут – жвава торгівля обабіч дороги дарами лісу. В Седлищі попросив водія зупинитись біля розлогого здоровенного   дерева. Як з’ясувалось,   це –  більш  як столітній в’яз, під кроною тіні якого сиділи чоловіки вже поважного віку.
Вітаюся: «Доброго спекотного дня! Я з редакції ковельської газети». – «Дуже приємно», – чую у відповідь. – «Вісті Ковельщини» – то вже й наша газета, бо ми зараз належимо до Ковельського району. Від нестерпної спеки заховались. Чекаємо худобу з пасовиська. Хоч важкувато, але ще тримаємо корівок. Як без них у селі? Багато пережили, а тепер знов біда – війна”. 
«Їдемо! Немає часу на розмови, бо там комбайни чекають», – підганяє водій. Трішки схолонувши і витерши піт, я знову в дорозі. І ось ми в урочищі «Рудинець». В розмові з Володимиром Лебединським – головним агрономом ТзОВ дізнаюся, що площі під ріпаком займають 557 га, врожайність непогана при вологості 8-9%, яку зразу ж на полі визначає інший агроном. На площах працює 6 комбайнів. Обід привозять на полях вчасно, на полі він особливо смачний. 
Тим часом комбайни продовжують працювати. За ними по стерні поважно ходять лелеки, шукаючи поживу. На хвилину-другу з Володимиром зупиняємо комбайн «Джон Дір», який, здається, не їде, а пливе із величезною жаткою. Цікавимося: «Як працюється? Не спекотно? – «Та ні – в мене кондиціонер, все добре», – говорить комбайнер Леонід Демчук. Однак напружений ритм роботи змусив швидко закінчити нашу розмову. А я, пригадав, як раніше, коли комбайнер виходив з кабіни, то тільки його очі блищали і зуби, а все решта було припорошеним пилюкою.  
Скажу щиро: радіє душа від побаченого і почутого. Як добре, що на Ковельщині люди мають можливість і роблять все, аби швидше зібрати вирощений врожай, розуміючи  те, що там, на Сході і Півдні України, корчиться від пострілів і полум’я вогню налите зерном колосся, стогне від вирв земля.
l
В Облапи приїхав трохи стомлений, але задоволений. Бесідую з Романом Омельченком, переселенцем із Слов’янська, який працює на розвантаженні зерна. Він каже: «В Облапи я приїхав із сім’єю. Такого ставлення до нас не очікував. Коли виїжджали у березні сюди на  Захід, то нас лякали: «Куди ви їдете, там трохи людей не їдять. Якщо можете, то висловіть через газету слова вдячності Леоніду Петровичу, який прийняв мене на роботу і завжди запитує, чим допомогти, всім жителям Облап, котрі нас прийняли, як своїх рідних».
Далі було знайомство із селом. Організувала зустрічі Галина Солопчук, багаторічна  передплатниця газети «Вісті Ковельщини». Вона розповідає: «Наше село гарне, газифіковане, все, що потрібно,   в нас є. У зв’язку з війною у 25 хат заселили 95 переселенців. Підтримуємо постійний зв’язок із хлопцями нашого села, які воюють, допомагаємо всім,  що вони просять. Сприяє  нам в цьому Л. П. Самчук. В селі  зберегли і примножили всю необхідну інфраструктуру. Зберегли пожежну автомашину, утримують водіїв, в пристойному вигляді місцева школа. Доглянутий центр надання соціальних послуг, де проживає 13 людей. У відремонтованій лікарській амбулаторії лікують земляків”.
Неподалік своїми золотими куполами  виблискує на Сонці храм Симеона Стовпника ПЦУ. Тут  лікують людські душі і серця в такі моменти життя, які потребують душевного спокою. В храмі збереглась ікона Почаївської Божої Матері, Євангеліє, датоване 1837 роком, яке люб’язно показав отець Любомир.
Побували ми і в багатодітних сім’ях Оксани  Килиби, чоловік якої  Юрій  – учасник АТО і зараз несе строкову службу, а також на подвір’ї сім’ї Людмили Супрунюк та сім’ї переселенців, відвідали інші заклади села. 
l
Їдучи додому, зустрів ватагу хлопчаків. Зупинився: «Давайте я вас сфотографую. А куди ви йдете?» – На «свій» блок-пост!». Так що відлуння війни торкнулося й дітей.
Підсумовуючи побачене і почуте, розумієш значимість людини в любові до своєї «малої батьківщини», до рідного села, яке є найкрасивішим, найріднішим, бо немає кращого місця там, де ти народився, де минули роки дитинства, школи і юності. Свято бережуть і пам’ятають свою історію облапці, де в далекій минувшині їх пращури тягнули кіньми важкі лемеші плугів, скроплюючи землю потом.
Сьогодні їх нащадки скроплюють на Сході і Півдні своєю кров’ю і потом землю, віддаючи життя за волю і  незалежність України, а тут  на полях працює сучасна техніка миру.
Сергій ДАНИЛЮК.
P. S. В  зоні АТО загинули Роман Данилевич, Микола Клецько, Ігор Кірєєв (всі – жителі с. Облап). Вічна їм пам’ять!
Зернова проблема нині, в час російсько-української війни, виявилася у центрі уваги світового політикуму. Міжнародна спільнота ще раз переконалася у тому, що хліб – всьому голова, а тому докладає неймовірних зусиль, аби лишень українське зерно потрапило на ринок продовольства й запобігло можливому голодомору в країнах третього світу.
Сьогодні, як відомо, в Україні тривають жнива. Ми побували в Облапах, щоб на власні очі побачити, як проходить тут збирання хліба, з якого, власне, починається наша майбутня Перемога. Село, якому цьогоріч  виповнюється 520 літ, входить до складу Дубівської об’єднаної громади. 
По-різному складалася доля його жителів впродовж багаторічної історії.
Нині основною опорою для селян є ТзОВ «Облапське». Розмова з його керівником Леонідом Петровичем Самчуком ранкової пори торкнулася жнив, що проходять у час, коли в країні триває війна. Виявилося, що комбайни вже о 8-й годині ранку виїхали в с. Седлище на обмолот ріпаку. Цікавлюся у керівника, яка загальна ситуація в господарстві?
– Не зовсім проста, – каже Леонід Петрович. – Війна дається взнаки. Хвилює питання збуту зерна. Маємо деякі складнощі з пальним. В банках беремо безвідсоткові кредити під заставу, аби лишень купити  пальне. Для сушіння зерна придбали твердопаливний котел. Пальне на кожен день розписане по літрах. Стоїмо вже в черзі на кредит, щоб восени нормально обсіятись. Найближчим часом буду виїжджати в Польщу домовлятись про збут насіння ріпаку. 
Крім того, вчасно сплачуємо податки, допомагаємо сільськ. Тимчасово переміщених людей не залишаємо без уваги, беремо на роботу. 
 


Повідомлення в номер

Сьогодні сниться їй садок…

Сьогодні сниться їй садок…

Сьогодні сниться їй садок…

Війна їх вигнала з рідного дому

У ньому обрізує улюблені троянди. А ще кілька місяців тому уві сні здригалася від вибухів, ракетних обстрілів, які, мабуть, в пам’яті залишаться на усе останнє життя…
Тетяна Сліпенчук з родиною вже п’ять місяців мешкають у Ковелі. З рідного міста Гуляйполя, що на Запоріжжі, їх вигнала війна. На новому місці довелося життя починати спочатку. Небайдужі ковельчани допомогли, і їхня велика сім’я не залишилася без даху над головою, адже прихистку потребували тринадцятеро людей, з них семеро – діти. 
— Для нас війна почалася не 24 лютого, а трохи раніше. У Гуляйполі ми жили поблизу парку, військкомату. Напередодні увечері вигулювали собак, підходимо до військкомату, дивимося, ніхто не розходиться (зазвичай там нікого після 18-ї години вже не було), — пригадує Тетяна Миколаївна. – А то світло увімкнуте, машини стоять, рух навкруги. Тривога в душі поселилася. Незадовго до цього ходила до знайомих на чай, і вдалині зі сходу, десь за сто з лишком кілометрів у бік Донецька та Маріуполя вчувалося якесь незрозуміле гупання. Думала якесь будівництво, автомобілі їхали…
А рано-вранці чоловік розбудив: «Почалося… Війна!..». Він був упевнений, що це трапиться. Я перечила йому, мовляв: «Ти що? У наш цивілізований час. Це неможливо! Ніхто не дозволить». І от, виявилося, що я помилялася. 
Вгамувавши перший страх, пані Тетяна того дня, 24 лютого, як завжди, провела доньку на роботу, онука повела в садок. Невдовзі з садочка зателефонували, сказали, щоб забирали дитину. Все у місті зачинялося, кругом тривога й паніка. А як було реагувати мирним людям на звуки вибухів, які, наче зловісний відгомін грози,  було чутно вдалині? 
— З першого дня війни ми перейшли в інший ритм життя, — пригадує далі жінка. – Всі почали готуватися до чогось, чого сповна ще не усвідомлювали. Але ми розуміли, що найстрашніше зовсім поряд. Для нас все почалося миттєво. Вже в кінці лютого – на початку березня наші військові, які тут дислокувалися, звернулися до мешканців міста з проханням евакуюватися, бо наша присутність буде перешкоджати воєнним діям. Але так непросто було покинути свій дім, господарство і, взявши сумку, їхати невідомо куди…
Тетяна Миколаївна з сім’єю вирішила залишитися вдома. У перші дні переховувалися в шкільному укритті, неподалік від їхнього будинку. Але, як каже жінка, згодом зрозуміли, що одного разу можуть просто не встигнути туди добігти. 
— Жили всією родиною у сина — в підвалі його будинку, — продовжує розповідь Тетяна Миколаївна. – Ми там переховувалися, аж допоки над нашими головами не почали «свистіти» ракети. Найстрашнішим було те, що цього ніхто не міг контролювати. Про тривогу сповіщали сирени й церковні дзвони (поки у церкву не влучив снаряд). Щойно почуємо, що починають стріляти, біжимо у підвал – і вдень, і вночі, і постійно. Потім вимкнули світло, перекрили воду й газ. 
Однак навіть не через це життя стало нестерпним. А через постійний страх за життя дітей та онуків, що в будь-який момент у місто може увірватись ворог. Сім’я Тетяни разом з іншими односельчанами, аби не ціпеніти у страху, не сиділи, склавши руки, а діяли: чим могли, допомагали українським бійцям, не залишали наодинці з бідою старих та немічних. А ще молилися, щоб після чергової тривоги всі вціліли, адже щоразу після обстрілів хтось знайомий гинув, цілими сім’ями гинули.
Зрештою, вирішили відправити чимдалі від цього жахіття дітей та онуків. Проводжали їх у невідоме сльози рідних та гуркотіння ракет…
Невдовзі до дітей поїхали пані Тетяна зі свахою. 
— Про Ковель ми до цього нічого не знали, — розповідає вона. – Просто, як зрештою виявилося, нам поталанило у дорозі. Львівський потяг, яким планували їхати до Львова, був переповнений, а от за ковельським напрямком їхало менше людей. 
— Чи важко було адаптуватися у незнайомому місті? – запитую у жінки.
— Нам зі свахою було зовсім не важко. Бо діти на новому місці вже знайшли житло, облаштувалися. Живемо великою родиною, всі разом, в приміщенні, яке будували під СТО. Люди, які нас прихистили, призупинили свою справу, створили нам всі умови для проживання. Допомогли нам безкорисливо, не чекаючи за це подяки чи винагороди. Це вражає в ковельчанах.
Діти працюють, а ми зі свахою няньчимо онуків, допомагаємо у волонтерському центрі: плетемо сітки, «кікімори» для фронту. Водночас, робота в центрі дуже допомагає: знову відчуваєш, що живеш, що життя не проходить повз, як було до цього. 
З’явилися нові хороші знайомі. Ковельчани — дивовижні люди: життєрадісні, гостинні, трудолюбиві й сильні духом. А який це благодатний край – ягідний рай! У нас спекотно, такого немає, а тут – всі багатства лісу. Думаємо, що залишимося тут, бо, можливо, й повертатися нікуди буде… 
— Яким життя було до цього?
— Хорошим… Багато планували, дітей та онуків ростили. Діти будинки збудували. Були настільки щасливі, що тепер аж не віриться. Ніби й не з нами це було… 
Рідних і друзів розкидало по всьому світу, розпалися сім’ї, а найгірше — це суцільна невідомість, — продовжує пані Тетяна, тамуючи сльози. – Гуляйполе знаходиться на лінії воєнних дій, це стратегічно важливий район. Але наші бійці – молодці: Гуляйполе все ще українське місто. Сподіваємося, що й залишиться українським. 
Донька працювала в двох магазинах, обидва згоріли. Мій син залишився вдома, на його вулиці, окрім нього, живуть ще троє людей. Живуть під обстрілами, у постійній напрузі. Підтримують один одного, дбають про домашніх тварин, що залишилися… Багато чого розбомблено, зруйновано, розбито. Але якщо Гуляйполе буде нашим (у що щиро віримо!), обов’язково повернемося додому. Нехай у гаражі доведеться жити, у коморі, — повернемося.
Щовечора на нашій спільній сімейній молитві молимося за це. А ще просимо в Бога, щоб сюди не дійшла війна.
— Що сьогодні бачите у снах?
— Сниться, буцімто, пораюся у своєму садку. Але де він, цей мій садок, побачити поки не можу…
Вікторія ЗІНЧУК. 
У ньому обрізує улюблені троянди. А ще кілька місяців тому уві сні здригалася від вибухів, ракетних обстрілів, які, мабуть, в пам’яті залишаться на усе останнє життя…
Тетяна Сліпенчук з родиною вже п’ять місяців мешкають у Ковелі. З рідного міста Гуляйполя, що на Запоріжжі, їх вигнала війна. На новому місці довелося життя починати спочатку. Небайдужі ковельчани допомогли, і їхня велика сім’я не залишилася без даху над головою, адже прихистку потребували тринадцятеро людей, з них семеро – діти. 
— Для нас війна почалася не 24 лютого, а трохи раніше. У Гуляйполі ми жили поблизу парку, військкомату. Напередодні увечері вигулювали собак, підходимо до військкомату, дивимося, ніхто не розходиться (зазвичай там нікого після 18-ї години вже не було), — пригадує Тетяна Миколаївна. – А то світло увімкнуте, машини стоять, рух навкруги. Тривога в душі поселилася. Незадовго до цього ходила до знайомих на чай, і вдалині зі сходу, десь за сто з лишком кілометрів у бік Донецька та Маріуполя вчувалося якесь незрозуміле гупання. Думала якесь будівництво, автомобілі їхали…
А рано-вранці чоловік розбудив: «Почалося… Війна!..». Він був упевнений, що це трапиться. Я перечила йому, мовляв: «Ти що? У наш цивілізований час. Це неможливо! Ніхто не дозволить». І от, виявилося, що я помилялася. 
 


Повідомлення в номер

ЦІКАВЕ ПРО КАВУН

ЦІКАВЕ ПРО КАВУН

11/08/2022 0

ЦІКАВЕ ПРО КАВУН

Кавун — це солодкий “родич” огірка та гарбуза. Він народився в Африці, але дуже популярний в Україні. Кавун — найбільш водяниста ягода у світі, яка на 92% складається з води. 
М'якоть кавуна містить 5,5-13% легкозасвоюваних природних цукрів. Зрілий плід насичений фруктозою, яка не викликає інсулінової напруги в підшлунковій залозі. Тому невеликі дози кавуна можна вживати і при цукровому діабеті.
Червоний колір м'якоті кавуну надає каротиноїдний пігмент лікопін. Його вміст у кавуні більший, ніж в будь-яких інших свіжих фруктах або овочах. Лікопін — сильний природний антиоксидант, він здатний запобігти розвитку ракових пухлин, допомагає при чоловічому безплідді, уповільнює процеси старіння, знижує ризик виникнення у людини онкологічних захворювань простати, матки і стравоходу.
Батьківщиною кавунів є пустеля Калахарі в Південній Африці. Там досі зустрічаються дикі кавуни невеликих розмірів (з тенісний м'яч) і вагою близько 200 грамів. Пізніше кавуни почали культивувати в Персії (Ірані), Аравії, Індії та інших країнах Азії з сухим і спекотним кліматом.
 У Західну Європу кавуни завезли в епоху хрестових походів приблизно 700-900 років тому. До нас кавуни потрапили зі східних і південних країн морським шляхом через Астрахань. Але сіяти їх, а не ввозити з інших країн, почали тільки в середині ХVII століття. 
На сьогоднішній день існує більше 1200 сортів кавунів, які вирощують в 96 країнах світу. 
Плоди кавуна за формою, розміром і забарвленням можуть сильно відрізнятися один від одного в залежності від сорту. Кавуни можуть бути кулястої, овальної, сплющеної або циліндричної форми. Забарвлення шкірки кавуна вар’юється від білої і жовтої до темно-зеленої з малюнком у вигляді смужок, плям, сітки. А м'якоть буває червона, рожева, малинова, але іноді зустрічаються кавуни з жовтою або навіть помаранчевою м'якоттю.
Жовті кавуни з'явилися в результаті схрещування дикого жовтого кавуна (який неможливо їсти) зі звичайним. Зараз кавуни з жовтою м'якоттю вирощують в Іспанії і Таїланді. У Таїланді жовті кавуни користуються особливою популярністю і коштують в 2 рази дорожче за звичайні, так як вважається, що жовтий колір символізує золото і багатство.
Експерименти по виведенню жовтих кавунів проводилися і в Україні. В українських селекціонерів вийшов особливий гібрид "Кавбуз", який всередині жовтий й на смак схожий на гарбуз, а за ароматом нагадує кавун. Цей сорт найбільше підходить для приготування каші.
А ще селекціонери вивели чорний кавун! Цей унікальний кавун належить до рідкісного сорту Densuke і вирощується тільки на острові Хоккайдо на півночі Японії. Чорні кавуни мають міцну розсипчасту м'якоть рожевого кольору, менше насіння і відрізняються від звичайних кавунів ступенем солодощі. В Японії чорні кавуни вважаються розкішшю і зазвичай підносяться як подарунок. Їх середня вартість на ринку і в магазині складає близько 250 доларів! 
Ще один винахід японців — квадратні кавуни. Звичайні круглі кавуни часто катаються, їх незручно зберігати в холодильнику або транспортувати. Тому японські фермери придумали поміщати кавунову зав'язь в спеціальні скляні коробки у формі куба. У процесі росту плід приймає форму коробки. При цьому смакові якості таких кавунів нічим не відрізняються від звичайних. 
Найбільший в світі кавун було вирощено вагою 122 кілограми.   Однак, крім величезних кавунів, існують ще й карликові кавуни. У Південній Америці вирощують маленькі кавуни довжиною всього в 3-4 сантиметри, звані Pepquinos. За смаком вони нагадують свіжий огірок і часто використовуються в дорогих ресторанах для приготування різних салатів, або як закуска. 
Кавун — низькокалорійний продукт. У 100 грамах кавуна міститься всього 30-38 калорій. Крім того, кавун — корисний дієтичний продукт. Існує навіть так звана "кавунова дієта" (або "кавунове голодування"), яка допомагає скинути зайву вагу, очистити організм від шлаків і токсинів і поліпшити функціонування травної системи.
 Якщо вам не вистачає вітаміну А, С, B6 і фолієвої кислоти, регулярно згадуйте про ці ласощі. Але пам'ятайте про почуття міри. Наприклад, щоб спожити денну норму вітаміну С, достатньо з'їсти всього чотири шматочки. На думку деяких фахівців, кавун може підняти і настрій, як і шоколад.
Про кавуни часто говорять як про "склад нітратів". Насправді перевірити, в яких умовах вирощувався кавун і скільки "хімії" в ньому неважко. Занурте шматочок кавунової м'якоті в ємність з водою. Якщо рідина почервоніє або порожевіє, кавун дійсно "нітратний". Якщо вода просто злегка помутніє, — він чистий.
Що можна приготувати з кавуна? 
Кавуновий лід
Інгредієнти: кавун — 500 г; лимонний сік – 2-3 ст. л.; м’ята – 2-3 невеликих гілочки (використовуємо тільки листя!).
Очищуємо кавун від кірок і кісточок. Перебиваємо у блендері в однорідну масу. До кінця збивання додаємо цукор, сік лимона і листочки м’яти.
Розливаємо по формах. Це можуть бути однакові вузькі чашки, стаканчики від йогурту, одноразові невеликі склянки. Встромляємо в кожен стаканчик паличку (від морозива, шпажка для канапе). Відправляємо в морозилку мінімум на 4 години.
Салат з кавуном 
та сиром фета
Потрібні: кавун — 1/3 шт., сир фета — 300 г, лимон — 1 шт., м’ята — 1 пучок, оливкова олія, сіль, перець — за смаком. 
Очищений від шкірки кавун і сир наріжте на невеличкі кубики й висипте у глибоку тарілку.
Додайте подрібнену м’яту.
Заправте салат олією та лимонним соком.
Посоліть й поперчіть страву за смаком.
Кавунове желе: 
легкий літній десерт
Потрібні: кавун — 3 кг зі шкіркою; желатин — 20 г; цукор — 1/2 склянки; лимонний сік — 1/4 склянки; рослинна олія. 
Розріжте кавун на шматочки, зніміть шкірку й видаліть з м’якоті насінинки.
Покладіть кавун у блендер і збийте до стану кашки.
Процідіть отриману суміш через сито. Має вийти близько трьох склянок соку.
Розчиніть желатин, додавши до нього одну склянку кавунового соку, й залиште настоюватися протягом трьох хвилин.
Сік, що залишився, перелийте у каструльку й поставте на невеликий вогонь.
Додайте цукор і підігрівайте суміш, доки він повністю не розчиниться.
Тепер саме час додати желатин і лимонний сік.
Форми для желе змастіть невеликою кількістю олії й розлийте у них сік.
Залиште десерт у холодильнику на ніч. Коли желе буде готове, викладіть його на тарілку й прикрасьте листочком свіжої м’яти.
Кавуновий сорбет 
Потрібні: м’якоть кавуна — 6 склянок, цукор — 1/4 склянки, лайм — 1 шт., сіль — 1/4 ч. л., згущене молоко — 1/2 склянки. 
М’якоть кавуна помістіть в блендер і збийте до стану пюре.
Візьміть 1 стакан кавунового пюре й вилийте у каструльку, додайте цукор і цедру лайма.
Варіть суміш на невеликому вогні доти, доки цукор повністю не розчиниться.
Посоліть суміш і зніміть її з вогню.
Вилийте у каструльку пюре, що залишилося, й згущене молоко та ретельно перемішайте.
Отриману суміш перелийте у пластиковий контейнер і поставте у морозилку. Зачекайте 4 години.
Дістаньте десерт з морозилки, розкладіть у креманки або ж невеликі склянки.
Молочно-кавуновий шейк
Потрібні: м’якоть кавуна — 3 склянки, молоко — 1 склянка, цукор — 2 ст. л. 
Важливо! Для приготування напою кавун треба попередньо порізати на шматки й заморозити .
Три склянки замороженої м’якоті кавуна покладіть у блендер, додайте молоко й цукор і збийте.
Перевірте шейк на смак і за потреби додайте ще цукру.
Ось і все — можна пригощати друзів!
Кавуновий мохіто
Потрібні: м’якоть кавуна — 100 г, напій «Спрайт» — 100 мл, м’ята — 10 листочків (і ще кілька — для оздоблення), лимонний сік — 1 ст. ложка, подрібнений лід. 
Шматочки кавуна помістіть в блендер і збийте до пюреподібного стану.
М’яту розімніть в руках або ж просто міцно стисніть й покладіть в келих.
Додайте сік лимона.
3/4 келиха заповніть  шматочками льоду.
Додайте кавунове пюре і «Спрайт».
Перемішайте усі інгредієнти.
З Інтернет-видань.
Кавун — це солодкий “родич” огірка та гарбуза. Він народився в Африці, але дуже популярний в Україні. Кавун — найбільш водяниста ягода у світі, яка на 92% складається з води. 
М'якоть кавуна містить 5,5-13% легкозасвоюваних природних цукрів. Зрілий плід насичений фруктозою, яка не викликає інсулінової напруги в підшлунковій залозі. Тому невеликі дози кавуна можна вживати і при цукровому діабеті.
Червоний колір м'якоті кавуну надає каротиноїдний пігмент лікопін. Його вміст у кавуні більший, ніж в будь-яких інших свіжих фруктах або овочах. Лікопін — сильний природний антиоксидант, він здатний запобігти розвитку ракових пухлин, допомагає при чоловічому безплідді, уповільнює процеси старіння, знижує ризик виникнення у людини онкологічних захворювань простати, матки і стравоходу.
 


З неопублікованого

Важливо!

26/04/2022 / / 0

Шановні користувачі інтернет-сайту газети «Вісті Ковельщини»!

Для того, щоб на сайті переглянути УСІ НОВИНИ чергового випуску газети, які для Вас підготувала команда нашого видання, вгорі праворуч на «Головній» сторінці сайту перейдіть за гіперпосиланням (або номера газети (наприклад Четвер, 21-28 квітня 2022 року №16-17 (12814-12815) або архіву новин "Весь архів випусків").