Повідомлення в номер

Продавець магазину квітів "Азалія", .

Продавець магазину квітів "Азалія", .

23/03/2017 0

Продавець магазину квітів "Азалія", який розташований на вулиці  Степана Бандери, 5-а (навпроти РАЦСу) Тетяна Борисюк із задоволенням завжди читає громадсько-політичну газету "Вісті Ковельщини".
– У ній є все, що потрібно небайдужому читачу: оперативна інформація, проблемні матеріали, поради на різноманітні теми, – каже пані Тетяна. – Підтримку журналістів відчуваємо і ми, підприємці. За їх допомогою вдається краще рекламувати свої послуги, збільшувати кількість клієнтів.
НА ЗНІМКУ: Тетяна БОРИСЮК.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
l
Нагадуємо читачам, котрі передплатили "Вісті Ковельщини" лише на перший квартал ц. р., що сьогодні й завтра ще можна продовжити передплату, щоб не залишитися з 1 квітня без улюбленого видання. Поспішайте, не баріться!
Редакція.
Продавець магазину квітів "Азалія", який розташований на вулиці  Степана Бандери, 5-а (навпроти РАЦСу) Тетяна БОРИСЮК із задоволенням завжди читає громадсько-політичну газету "Вісті Ковельщини".
– У ній є все, що потрібно небайдужому читачу: оперативна інформація, проблемні матеріали, поради на різноманітні теми, – каже пані Тетяна. – Підтримку журналістів відчуваємо і ми, підприємці. За їх допомогою вдається краще рекламувати свої послуги, збільшувати кількість клієнтів.


Репортаж

Екологічна "бомба" під Ковелем

Екологічна "бомба" під Ковелем

23/03/2017 0

Екологічна "бомба" під Ковелем

Про конфліктну ситуацію, яка склалася довкола проблеми діяльності Ковельської філії ДП "Укрветсанзавод", широко інформують як волинські, так і загальноукраїнські засоби масової інформації. Кореспонденція під заголовком "Екологічна "бомба" під Ковелем" розміщена цими днями й на інтернет-сайті громадсько-політичної газети "Вісті Ковельщини".
Суть проблеми – у нагромадженні великої кількості туш загиблих тварин, які на підприємство згідно з укладеними угодами завозили з трьох областей України – Львівської, Рівненської і Волинської. Вони мали бути утилізованими, але в результаті того, що завод не встигає їх переробляти, вся ця так звана "сировина" (в кількості 1500-1700 тонн) нагромаджена на території філії і за її межами. Все це спричинило справжню екологічну катастрофу, яка загрожує довколишньому середовищу і здоров'ю людей.
В зв'язку з цим мешканці довколишніх будинків перегородили під'їзну дорогу та заблокували рух вантажного транспорту сюди. Акція громадської непокори уже триває декілька діб, бо ковельчани на цьому своєрідному "майдані" чергують і вночі. Вони надіслали відповідне звернення в екологічні служби області й міста, Держспоживслужбу, місцеву прокуратуру та інші установи, з вимогою негайно зупинити роботу філії ДП "Укрветсанзавод", заборонити завезення нових партій сировини під особисту відповідальність директора заводу, в жодному разі не закопувати в землю туші тварин.
Мешканці міста просять найближчим часом  вирішити питання утилізації сировини, яка знаходиться на території підприємства і за її межами. Копію звернення, яке підписали понад тисячу чоловік, вручено й редакції нашої газети.
Про позицію міської влади в даній ситуації інформує Ковельський міський голова Олег Кіндер.
Про конфліктну ситуацію, яка склалася довкола проблеми діяльності Ковельської філії ДП "Укрветсанзавод", широко інформують як волинські, так і загальноукраїнські засоби масової інформації. Кореспонденція під заголовком "Екологічна "бомба" під Ковелем" розміщена цими днями й на інтернет-сайті громадсько-політичної газети "Вісті Ковельщини".
Суть проблеми – у нагромадженні великої кількості туш загиблих тварин, які на підприємство згідно з укладеними угодами завозили з трьох областей України – Львівської, Рівненської і Волинської. 


Повідомлення в номер

Краще погано їхати, аніж добре йти

Краще погано їхати, аніж добре йти

Краще погано їхати, аніж добре йти?
Надія (с. Гішин):
– Я працюю у Ковелі. Щодня їжджу на роботу. Проїзд у "маршрутках" й перед здорожчанням не був дешевим: було сім гривень, а зараз – вісім. Тож більше трьохсот гривень у місяць потрібно відкладати лише на дорогу. 
Нині люди отримують малі пенсії та зарплати. Скрізь високі ціни на продукти харчування та ліки. Ніхто нічого не регулює. Щодня ціни змінюються. А тут ще й підвищення тарифів на проїзд не вистачало. Тільки чомусь на якості перевезення це ніяк не відобразилося. Взимку їхати ще куди не йшло, а от улітку в "бусі", як в танку – дихнути нічим. Автобуси їздять вже років …надцять: і "горять", і гальма відмовляють, і ламаються прямо посеред дороги… Вже можна було б хоч один поміняти на трохи новіший. Тому якби з 1 березня почав курсувати новий автобус і, водночас, піднявся тариф, може, і люди пробували б зрозуміти.
Оксана (с. Зелене):
– Я не дуже часто користуюся громадським автотранспортом. Але на якість перевезень не нарікаю. Автобуси їздять за графіком, зручні, всім пасажирам місця вистачає. Вартість проїзду теж ніби не змінилася: з мого села до міста – 4 гривні.
Людмила (с. Дубове):
– Вартість проїзду з Дубового до Ковеля автобусом у нас зростає періодично. Але чи "справедливою" є така вартість проїзду, дуже сумніваюся. Ми, дубівчани, й раніше зверталися до районної влади з цим питанням, бо вважали, що й попередня ціна на проїзд (4.30 грн.) була завищена. А вже як зараз перевізники "заспівали" 5 гривень, то й поготів. Можливо, я не все у цьому розумію, але якщо я їду з центру міста, то все одно плачу таку ж ціну, як той, хто з кінцевої зупинки на вокзалі. Кілометраж різний, а ціна - та ж сама. От, наприклад, покупець у магазині має  право купити півхлібини, і з нього ніхто не вимагає плати за цілий буханець, так само й пасажир повинен платити ціну за кожен кілометр.    
Та вже хоча б звернули увагу на стан транспортних засобів, які у переважній більшості своє вже давно від'їздили і ледве пристосовані до пасажирських перевезень.
Валентина 
(смт Люблинець):
– Проживаю в Люблинці кілька років. Перед цим довгий час мешкала в Ковелі у мікрорайоні "Сільмаш", тому досвід користування громадським транспортом у мене великий. Відстань і напрямок до центру міста, куди щодня автобусом доїжджаю на роботу, майже не змінився, однак змінилось дещо інше. Передусім, ставлення водіїв до пенсіонерів, які на той час і в приміських "маршрутках" мали право на пільговий проїзд.  Однак, відверто кажучи, пенсіонери-люблинчани не завжди спокійно і без зайвих нервів могли скористатися цим "привілеєм". Що ж, проблема "відпала" сама після того, як цю пільгу для них зовсім відмінили. 
Тепер вкотре проїзд подорожчав. Але незалежно від того, зростає ціна чи ні, обслуговування не поліпшується. Часом у "маршрутці" пасажирів, як у консерві – шпротів. Перевізники нерідко набирають людей понад міру. І на зашарпаний салон увагу звертають далеко не всі… звикли. Але це, швидше, вина "клієнтів", які псують оббивку на сидіннях, смітять, часом поводяться некультурно. А водій при цьому має зберігати спокій і стежити за ситуацією на дорозі, аби не допустити якоїсь надзвичайної транспортної пригоди.
І ще один неприємний нюанс. Буває, водії збиваються з графіка руху, пропускають рейси. Не відомо, з яких причин так стається, але особливо це відчутно було взимку, коли після роботи люди, щоб доїхати додому,  по півгодини, а то й більше, чекали на морозі автобуса. Зрештою, “під зав’язку” набита ще на вокзалі чи в центрі "маршрутка", пропускаючи наступні зупинки (де теж, можливо, її з нетерпінням чекали), прямувала до кінцевого пункту призначення. 
 Василь (с. Вербка):
– В нас проїзд підвищився не набагато – лише на 50 копійок (4 грн.). Я не часто користуюся автобусом, тому і ціна, і якість проїзду мене цілком влаштовує. Я й перевізників розумію, бо і пальне зросло у ціні, і запчастини не дешевшають, а заробити кожному хочеться.
l
Цьогорічна весна на Ковельщині розпочалася з підвищення перевізниками цін на проїзд у приміському громадському транспорті. Люди обурені, адже вартість проїзду до деяких сіл хоч і "підскочила", а якість автобусного перевезення, самих автобусів залишається тою ж самою, а то й погіршилася. Перевізники захищаються, мовляв, підвищення цін – вимушений крок у зв'язку із підвищенням мінімальної зарплати та ростом вартості пального.  
Отож, перше березня неприємно здивувало всіх, хто вирішив скористатися громадським автотранспортом, аби дістатися з населених пунктів Ковельського району до м. Ковеля – ціни підвищилися, а людей поставили перед фактом – без обговорення і попереджень. 
Чесно кажучи, сівши того дня в автобус, й сама отетеріла, коли за проїзд з Люблинця (де проживаю) у Ковель "заправили" замість 4.30 грн. п'ять гривень. Водій "маршрутки" на моє "як так?" відповів, що про це пасажирів попередньо інформували. Звісно, я чула новини про те, що в інших містах і районах підвищують вартість проїзду в автомобільному транспорті загального користування або ж намагаються це зробити, але про наміри місцевих перевізників з приводу цього навіть і не здогадувалась. І хоч користуюся громадським транспортом як мінімум двічі щодня, ці нові "розцінки" для мене – як сніг на голову, причому влітку. 
Згідна, підвищення тарифів на проїзд у нашому приміському транспорті ніби  незначне й не надто вже відчутно "вдарить" по кишенях, та все ж люди повинні були знати про це заздалегідь. Аби розставити в цьому питанні якщо не крапки, то хоча б коми, звернулася за роз'ясненням у Ковельську РДА, де мене, не надто обізнану у "тонкощах" цієї справи, врешті й "просвітили": держава дала право перевізникам самим приймати рішення про підвищення вартості проїзду, і райдержадміністрація не погоджує затвердження тарифів на пасажирські перевезення. 
Відповідно не контролюють цей процес і обласні адміністрації, адже Постановою Кабміну ще у 2015 році було скасовано державне регулювання тарифів на пасажирські перевезення. Як наслідок, перевізникам дозволили самовільно встановлювати ціну на проїзд. Тож Всеукраїнською асоціацією автомобільних перевізників за запропонованою Антимонопольним комітетом України   методикою розроблено розрахунок вартості пасажирських перевезень. Відтак орієнтовна вартість 1 пасажиро-кілометра  складає 65 коп.
Зокрема, в основу нового розрахунку "лягла" підвищена вдвічі з 1 січня 2017 року мінімальна заробітна плата. На цьому перевізники акцентують, аргументуючи збільшення вартості проїзду на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування. А також кажуть, що підвищення ціни – вимушений крок ще й у зв'язку із збільшенням витрат на утримання транспорту, бо всі, хто продає запчастини, "прив'язує" їх вартість до курсу валюти. Плюс ріст цін на пальне. 
l
Так, аргументи перевізників переконливі та виправдані. Вони цілком зрозумілі й прийнятні. Але ж при цьому якість обслуговування і перевезення в маршрутному "таксі" сьогодні, м'яко кажучи, "шкутильгає". Бо коли говоримо про водія "маршрутки", то уявляємо собі чоловіка, який однією рукою шукає здачу, іншою – тримає мобільний телефон біля вуха, а коліном – притримує кермо. І самі водії цього не заперечують, адже протягом довгого робочого дня їм доводиться виконувати функцію і шофера, і кондуктора. Тож на їхню роздратованість, а  часом й безтактність інколи можна заплющити очі. 
Однак, піднімаючи ціну за проїзд, перевізникам таки не зайве було б потурбуватися про комфорт для своїх пасажирів. А в нашому випадку, на жаль, ціна не знає якості. Бо, попри її зменшення чи збільшення, технічний стан більшості пасажирських автобусів (з яких немало переобладнані з вантажних "бусів") бажає кращого. 
Та, попри це, хочеться завершити, як кажуть, на мажорній ноті. Бо підхід і ставлення окремих водіїв до своєї роботи мені таки подобається. Ввічливі, комунікабельні, ще й з почуттям гумору. От і конкретний випадок: після здорожчання вартості проїзду водій однієї "маршрутки" навіть квитки роздавав. "У мене цього "добра" багато без діла лежить, а пасажирам все ж приємно отримати квиточок за проїзд", – сказав він, вирушаючи у путь. Що ж, оригінальне трактування. Не знаю, як кому, а мені приємніше було б проїхатися безкоштовно… Але якщо серйозно, то квиток за проїзд в громадському транспорті – це не просто клаптик паперу, отримати який чомусь має бути "приємно". Пасажир повинен мати квиток, бо в такому разі він буде застрахований від нещасного випадку на автотранспорті.
Утім, є й інші позитивні моменти: в наших "маршрутках" водії хоча б не палять за кермом і не вмикають гучно музику…
Вікторія ЗІНЧУК.
Надія (с. Гішин):

Краще погано їхати, аніж добре йти?

Надія (с. Гішин):
– Я працюю у Ковелі. Щодня їжджу на роботу. Проїзд у "маршрутках" й перед здорожчанням не був дешевим: було сім гривень, а зараз – вісім. Тож більше трьохсот гривень у місяць потрібно відкладати лише на дорогу. 
Нині люди отримують малі пенсії та зарплати. Скрізь високі ціни на продукти харчування та ліки. Ніхто нічого не регулює. Щодня ціни змінюються. А тут ще й підвищення тарифів на проїзд не вистачало. Тільки чомусь на якості перевезення це ніяк не відобразилося. Взимку їхати ще куди не йшло, а от улітку в "бусі", як в танку – дихнути нічим. Автобуси їздять вже років …надцять: і "горять", і гальма відмовляють, і ламаються прямо посеред дороги… 
Вікторія ЗІНЧУК.


Місцева влада

Олег Кіндер: "Напругу щодо так званої спекуляції навколо землі для атовців нагнітають задля піару та створення прецеденту в сесійній залі"

Олег Кіндер: "Напругу щодо так званої спекуляції навколо землі для атовців нагнітають задля піару та створення прецеденту в сесійній залі"

23/03/2017 0

Олег Кіндер: "Напругу щодо так званої спекуляції навколо землі для атовців нагнітають задля піару та створення прецеденту в сесійній залі"

(Продовження інтерв'ю)
– Не можу обійти увагою заяву депутата міської ради Сергія Кошарука, де він наводить 5 фактів, чому стосунки Олега  Кіндера  та атовців  можна назвати, м'яко кажучи, "напруженими". На початку нашої розмови Ви, власне, відповіли на четверте питання Кошарука. А як прокоментуєте інші наведені факти?
– Як чергову спекуляцію та маніпулювання фактами. Зверніть увагу, що на підтвердження їх він посилається лише на себе та на видання, до яких сам має відношення. Щодо першого пункту. У 2014-му році я вже зауважував, що є речі, святі для кожної людини і на яких не можна спекулювати ні за яких обставин, – сім'я, діти, покійні родичі. Неприпустимо здобувати політичні рейтинги чи зводити рахунки з опонентами, використовуючи пам'ять про загиблих. Так, для підсилення ефекту чергового опусу проти Кіндера в місцевій газеті "Ковель Сьогодні", до якої має певне відношення Сергій  Кошарук, використали світлину Героя Небесної сотні Сергія  Нігояна. Тепер вже Сергій Дмитрович особисто опускається до таких цинічних методів, використовуючи ім'я іншого героя – нашого земляка Олександра Артемука, який загинув під Волновахою у травні 2014-го. Цей "факт" оприлюднено під номером 1. Звісно, на фоні співчуття родині загиблого фраза "Кіндер зволікав із наданням земельної ділянки" звучатиме значно ефектніше. Але чи насправді зволікав міський голова із цією справою, якщо дозвіл на відведення земельної ділянки по вул. Полковника  Литвинюка родині Олександра Артемука надано ще в липні 2014 року, тобто буквально через два місяці після трагічної події?  
– Ви сказали про дозвіл на відведення. А коли родина повністю оформила документи на земельну ділянку?  
– Проект землеустрою на відведення земельної ділянки затверджено у грудні 2014-го. Враховуючи, що ідея виділення площі в районі вул. Полковника  Литвинюка виникла практично на голому місці, 5 місяців для розробки містобудівної документації, її оприлюднення та затвердження, складання проекту землеустрою, його погодження, внесення до кадастрів тощо – досить пристойний результат. Проектні організації спрацювали достатньо оперативно.  
– Другим пунктом у списку звинувачень Кошарука йде Ваше твердження "... що надавати землю учасникам АТО – це ініціатива Держземагентства і місцева влада до цього стосунку не має".  
– Це й справді спільна ініціатива Держземагентства та Міністерства оборони, яку озвучив голова  Держземагентства С. Рудик на брифінгу після розширеної міжвідомчої наради у липні 2014-го. Місцева влада дійсно не має відношення до того, що територіальні органи  Держземагентства максимально сприятимуть оформленню земельних ділянок для військовослужбовців. Бійцям необхідно звертатись до головного управління Держземагенства в області. Далі йшли чіткі інструкції для територіальних органів  Держземагентства. 
Щоправда, там зазначалось, що ця робота передбачає тісну співпрацю з місцевими облдержадміністраціями та органами місцевого самоврядування. Та, як показала практика, співпраця обмежилась лише необхідністю подавати до Держземагентства та облдержадміністрації статистичні звіти про те, скільки надійшло звернень від військовослужбовців, розглянуто заяв, виділено ділянок. От і все.  
– Ви якось скептично кажете про цю ініціативу…  
– Маю на те підстави, бо це загальнодержавне питання. Його слід врегульовувати загальнодержавним нормативно-правовим актом (законом чи хоча б рішенням Кабміну), визначити, що це є пріоритетом та державною потребою. Натомість відбулася лише прес-конференція і дано окремі доручення по лінії  Держземагентства.  
– Але ж розпорядником земель в містах є органи місцевого самоврядування.   
– Саме так. Тому ініціатива  Держземагентства – надати земельні ділянки за межами населених пунктів, а в Ковелі – наша, місцева ініціатива, започаткована зазначеним вище рішенням міської ради від 24.07.2014, № 58/2.  
Сьогодні всім добре відомо, що учасник АТО має першочергове право на отримання земельної ділянки. Відразу уточню: закон надає таке право не учаснику АТО, а учаснику бойових дій. А тепер пригадаймо, коли держава учасника АТО прирівняла за статусом до учасника бойових дій? У квітні 2015-го року. На  законодавчому рівні держава надала атовцям відповідного статусу учасника бойових дій, а разом із ним і право на першочергове отримання земельної ділянки лише в квітні 2015-го року  – майже через рік після оголошення ініціативи! А за цей період станом на квітень 2015-го в Ковелі атовці отримали більш як сотню дозволів на відведення земельних ділянок.  
Натомість, коли місцевій владі насправді потрібна була підтримка держави щодо надання згоди на дострокові зміни до генплану, сприяння якнайшвидше розглянути зміни до генплану державними установами, міськрада отримувала відповідь: дійте у визначеному законодавством порядку. Звертались ми до уряду, профільних міністерств, пояснювали: це ж для учасників АТО. У відповідь чули: це не державна потреба. Тобто, це ваші проблеми. Ось така у нас "співпраця".  
– Поясніть, будь ласка, ще й третій пункт звинувачень Сергія Кошарука – Кіндер "виступав за те, аби надавати атовцям земельні ділянки без розробленого ПДП".  
– Тут Сергій Дмитрович знов щось наплутав. Це слова його колеги – колишнього першого заступника голови ВОДА Сергія Кудрявцева. В листі за його підписом зазначено буквально наступне: відсутність містобудівної документації не є підставою для відмови у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відверто кажучи, я не відразу повірив своїм очам. Оскільки лист готувався Головним управлінням Держземагентства у Волинській області, я запросив представника цієї структури на чергову сесію міської ради. Заступник начальника головного управління підтвердив зазначене у листі. Потім його ще перепитали "в лоб", чи можна надавати дозвіл на відведення без наявної містобудівної документації, затвердженого детального плану території? Він ще раз підтвердив: так, можна. Тільки потім треба в установленому порядку розробити детальний план території, а затверджувати проект відведення і надавати громадянину земельну ділянку слід винятково після затвердження містобудівної документації.  
– У цьому пункті є посилання на статтю, де описується, як депутати  Ковельради заявили про махінації з документами на землю і корупцію з боку посадовців мерії.  
– Так, заявили. Понад те – створили тимчасову контрольну комісію щодо перевірки заявлених фактів. Комісія працювала 8 (вісім!!!) місяців і, по суті, визнала безпідставність звинувачень посадовців мерії, хоч і на вибачення перед працівниками міськвиконкому ніхто не спромігся. Торік у грудні міська рада одноголосно затвердила звіт тимчасової контрольної комісії, де, крім цього, зазначається – щоб уникнути надалі подібних ситуацій, все-таки необхідно розробити Положення про надання земельних ділянок, про яке ми щойно говорили. Сергій Дмитрович був присутній на грудневій сесії і голосував "за" звіт комісії, але мене абсолютно не дивує така його "забудькуватість". 
– Гаразд. Щодо четвертого пункту з'ясували докладно. А тепер про п'ятий. Чому не вважаєте за потрібне передати в безоплатне користування майновий комплекс Ковельського міського об'єднаного військового комісаріату по вулиці Грушевського, 12 для потреб військових?  
– Про ситуацію навколо Ковельського військкомату багато говорили на початку минулого року. Доведеться повторити. Майновий комплекс по вул. Грушевського,12-14 у місті Ковелі впродовж багатьох років використовували для потреб Ковельського військового комісаріату. Нагадаю, що якраз обласний військовий комісаріат 11 березня 2014-го року письмово повідомив про припинення договору оренди приміщення та гаражів по вул. Грушевського,12, бо відпала потреба в їх використанні. Зважаючи на події, що в той час розгортались в Криму та на Сході України, таке рішення виглядало дивним. Навіть після того, як через кілька днів вийшов Указ Президента "Про часткову мобілізацію", це рішення військовий комісаріат не переглянув і не відкликав. Отже, майно повернулось до територіальної громади міста. 
Лише згодом, у листопаді 2014-го, обласний військовий комісаріат попросив надати окремі приміщення площею 254 кв. м. по вул. Грушевського,12, а через рік – у листопаді 2015-го – ще частину будівлі площею 109 кв. м. Всі ці клопотання були відразу задоволені, а необхідні приміщення – надані. Однак щодо гаражів, майданчиків, парканів, а тим більш землі по Грушевського, 12, обласний комісаріат до міської ради ніколи не звертався. Тому це не що інше, як чергові спекуляції. 
– Однак лист від обласного комісара Романа Кулика таки був. У ньому чітко йдеться про необхідність земельної ділянки, що по вул. Грушевського, 12 у м. Ковелі, для потреб Міністерства оборони України.  
– Якщо йдеться про лист від 11 березня 2016 року, який на одній із сесій зачитував Ігор Пініс, то це звернення адресовано депутатам Ковельської міської ради Сергію Кошаруку, Ігореві Пінісу, Олександру Місяцю з проханням винести на розгляд сесії міськради пропозицію повернути майновий комплекс по вул. Грушевського,12. Як думаєте, чи запропонували вони на розгляд сесії проект рішення з цього питання? Ні, лише виголосили запит. А депутати, між іншим, мають право вносити на розгляд ради проекти рішень у межах її компетенції. Чому згадані депутати ж цього не зробили, якщо проблема справді важлива? Відтак, складається враження, що це звернення готували не для того, щоб розв'язати питання, а щоб поговорити про нього. Обласний комісаріат добре знає, як вирішуються майнові питання. Для цього встановлено певний порядок, що видно на прикладах 2014 - 2015 років. Це по-перше.  
По-друге. В нас достатньо тривала історія спілкування з Міністерством оборони України. В жодному з десятка листів, які отримала останніми роками міська рада від Міноборони, немає згадки про нагальну потребу оборонного відомства розширити військкомат у Ковелі. Риторика міністерства зводилася до того, що держава "забула" надати пільгу щодо сплати земельного податку за використання земель військових частин, обмежила видатки на утримання приміщень тощо. Тому вони здебільшого звертаються за звільненням від сплати земельного податку, насамперед для колишнього шпиталю по вул. Шевченка, 32. А яким чином сюди "вписати" розширення Ковельського військкомату та ще й з оформленням землі і додатковими витратами на його утримання, не зрозуміло.  
– Ви згадали про колишній військовий шпиталь…  
– Так, це майно Міністерства оборони, а земля – державна власність. Ковельська міська рада не має права втручатись у справи державних установ. Але шпиталь знаходиться в межах міста, тому міська рада з десяток разів інформувала Міністерство про жалюгідний стан об'єкта, руйнування приміщення та можливості його подальшого використання. Але в останні роки, коли вже тривала неоголошена війна, з'явились нові, більш актуальні пропозиції від міської влади – відновити шпиталь або розмістити там реабілітаційний центр для учасників АТО. Прилеглу територію можна використати для облаштування навчальної бази для військовослужбовців або для будівництва багатоквартирного житлового будинку для військовослужбовців.  
– Але чи доцільно споруджувати житло на території колишнього шпиталю?
– А чому б і ні? Таке звернення Ковельська міська рада направила міністру оборони В. В. Гелетею  у вересні 2014 року. Поміркуйте, хто призивався до лав Збройних сил?  Переважно молодь. Є спроможні молоді сім'ї, які вже назбирали на будівництво приватного будинку і їм потрібна земельна ділянка під забудову. Таких зовсім небагато. Більшість потребує хоча б простого, але окремого житла – власного сімейного куточка.  Між іншим, Міністерство оборони, зокрема квартирно-експлуатаційний відділ, що в місті Володимирі-Волинському, торік весною оновив землевпорядну документацію на цю територію, зацікавився наявністю містобудівної документації. Чому б частину площі не використати для потреб ковельчан-учасників АТО для будівництва квартир за кошти діючої державної Комплексної програми забезпечення житлом військовослужбовців? Місто могло б допомогти інженерними мережами, інфраструктурою… Натомість нам пропонують ухвалювати місцеві аналогічні програми, тобто і фінансувати їх самотужки, наперед знаючи, що без належної підтримки державними коштами всі місцеві програми житлового будівництва для атовців можуть залишитись лише на папері. 
Розмовляла 
Наталія Юрчук.
(Продовження інтерв'ю)
– Не можу обійти увагою заяву депутата міської ради Сергія Кошарука, де він наводить 5 фактів, чому стосунки Олега  Кіндера  та атовців  можна назвати, м'яко кажучи, "напруженими". На початку нашої розмови Ви, власне, відповіли на четверте питання Кошарука. А як прокоментуєте інші наведені факти?
– Як чергову спекуляцію та маніпулювання фактами. Зверніть увагу, що на підтвердження їх він посилається лише на себе та на видання, до яких сам має відношення...
Розмовляла Наталія ЮРЧУК.


Спорт, природа і здоров’я

Туберкульоз: показник захворюваності знизився, але

Туберкульоз: показник захворюваності знизився, але

Туберкульоз: показник захворюваності знизився, але…

Хвороба важких часів та бідних людей – саме так у нас в народі "охрестили" туберкульоз. А й, справді, влучно! Адже рівень захворюваності цією недугою віддзеркалює соціально-економічний стан країни та благополуччя її населення. Тож в Україні в цьому плані, на жаль, усе сходиться…
Але не будемо відходити від теми. Ще кілька століть тому туберкульоз "викошував" населення, забираючи сотні тисяч життів, а зараз піддається лікуванню при вчасному зверненні до лікаря. Його іменували "чахоткою" та "сухотами", оскільки від виснаження людина марніла і згасала на очах. 
– В 1995 році ВООЗ оголосила в Україні епідемію туберкульозу, яка триває й досі, – розповідає районний лікар-фтизіатр Ковельського МТМО Оксана БІЛОУС. – Туберкульоз є небезпечною і надзвичайно підступною інфекційною хворобою, яка, на жаль, сьогодні залишається не переможеною. 
– Оксано Василівно, чи правда, що збудником туберкульозу – паличкою Коха інфікована практично кожна людина в Україні? – запитую.
– Так, мікробактерією туберкульозу інфіковано 100 % дорослого населення України. Справа в тім, що у нас 70 відсотків малюків до семи років вже носить у своєму організмі паличку Коха. Тридцять відсотків неінфікованих дітей залишаються на ревакцинацію БЦЖ для повторного створення імунітету проти туберкульозу. Але до 14 років більша частина цих дітей знову ж таки інфікується. У результаті й маємо такий невтішний показник.
– Хто входить до цієї групи ризику?
– Існує дві групи ризику. До першої, соціальної, входять люди з неблагополучного середовища. Особливо обережними слід бути особам без певного місця проживання, безробітним, мігрантам, наркоманам, людям, які перебувають або вийшли з місць позбавлення волі. На жаль, під "прицілом" опинилися й інваліди, пенсіонери та інші малозахищені наші співгромадяни. 
Другу, медичну, групу складають, передусім, люди, які страждають захворюваннями легень, цукровим діабетом, виразковою хворобою шлунку, дванадцятипалої кишки або приймають цитостатичні та гормональні препарати, ВІЛ-інфіковані, а також особи з психічними захворюваннями.
Дехто помилково вважає, що туберкульоз передається спадково. Генетично може успадковуватися лише схильність організму до цього захворювання.
– А чи не помиляються також ті, хто впевнений, що люди з високим рівнем імунітету не хворіють на туберкульоз?
– Це – хибна думка. Поясню, чому. Наш імунітет складається з двох тісно пов'язаних між собою ланок. За переважну більшість інфекційних та вірусних захворювань відповідає так звана В-ланка імунітету, а за туберкульоз та деякі інші хвороби - Т-ланка. Отже, якщо стимулюється одна ланка, то автоматично ослаблюється інша. Тому "ефект" від різних цілющих настоянок і бальзамів, що вживають для зміцнення імунітету, може бути цілком протилежним очікуваному.
Однак люди, що мають знижений імунітет через недостатнє харчування та погані умови життя,  шкідливі звички, від туберкульозу не застраховані. 
– Які ще фактори сприяють розвитку туберкульозу?
– Україна, а, власне, й Волинська область, знаходяться в помірній кліматичній зоні. Тож характерні для нашого регіону прохолодний клімат та висока вологість сприяють розвитку цього захворювання. Велике скупчення населення також "приваблює" туберкульоз (у містах хворіють частіше, ніж у сільській місцевості). 
Призвести до цієї недуги можуть постійні стреси, супутні захворювання, які послаблюють організм. 
Як уже зазначалося вище, поряд з інфекційною природою хвороба має соціально-економічні передумови для поширення. Бо там, де нижчий рівень життя і немає соціального захисту населення, туберкульоз –частий гість.   
– Які перші симптоми цього захворювання?
– Найчастіше туберкульоз виявляється при профілактичних оглядах за допомогою рентгенографії. Адже перші його прояви майже непомітні, й проходять безслідно для організму. Коли виникає безпричинна слабкість, людина втрачає апетит, худне, у неї з'являється кашель, підвищується потовиділення, температура тіла, то це означає, що в туберкульозному процесі уже задіяно більше двох сегментів, а, простіше кажучи, цією хворобою уражено більшу частину легеневої тканини. 
Ці симптоми проявляються по-різному, залежно від загального стану організму. Людина може довго їх не помічати, пов'язуючи певний дискомфорт з перевтомою тощо. До того ж, у 90 відсотків випадків туберкульоз вражає легені, а легенева тканина не має нервових закінчень – хвора людина не відчуває болю.
– Як і де можна "підхопити" туберкульозну паличку?
– В наших умовах будь-де. Як за курцем сигаретний дим, так і у хворого з відкритою формою туберкульозу "шлейфом" тягнеться інфекція. Зазвичай мікробактерії туберкульозу потрапляють в організм людини повітряно-крапельним або повітряно-пиловим шляхом. Відтак, більша ймовірність підхопити паличку Коха – у тих людей, які перебувають у закритих мало провітрюваних приміщеннях. Краплинки мокротиння, які вміщують мікробактерії туберкульозу, виділяючись при розмові, кашлі, чханні, залишаються в повітрі до 1,5 години і можуть розповсюджуватися на відстань 4 метри. 
Важливим фактором, який підвищує ймовірність розвитку захворювання, є тривалість контакту з хворим на туберкульоз, масивність виділення бактерій з його організму.
"Підхопити" паличку Коха можна й через харчові продукти, вживаючи молочні та м'ясні продукти хворих тварин. 
– А чи варто боятися людини, яка нещодавно одужала?
– Людина, яка пройшла повний курс лікування (а це – мінімум шість місяців), одужує і, відповідно, ніякої загрози для суспільства не складає.
Зрештою, паличка Коха може виділятися у зовнішнє середовище лише при відкритій формі туберкульозу. Всі інші форми не є небезпечними з точки зору передачі збудника захворювання.
– Чого не можна людині, яка хвора або перехворіла туберкульозом? 
– У такому разі не можна засмагати, відвідувати сауни та лазні, займатися важкою фізичною працею, зловживати алкоголем, палити. 
– Чи можна вилікувати туберкульоз народними методами?  
– Жодний відомий народний засіб не може вилікувати туберкульоз. Народні засоби можна використовувати як доповнення до основного лікування після консультації з лікарем. Але втрачати час на спроби вилікуватися народними методами при туберкульозі не можна ні в якому разі. Це може призвести до виникнення ускладнень, небезпечних для життя. 
Повне одужання можливе при умові раннього початку та суворого дотримання режиму лікування і рекомендацій лікаря.
– Що говорить статистика про туберкульоз? Чи прогресує це захворювання на Ковельщині?
– Загалом, показники захворюваності на туберкульоз у нас протягом останніх років дещо зменшились. Але, попри це, її рівень залишається найвищим в області і є значно вищим середньоєвропейського, як, скажімо, у сусідній Польщі. Так, у минулому році захворіло на туберкульоз 79 мешканців Ковельщини. Однак ця позитивна динаміка змінюється у протилежний бік, якщо врахувати осіб, які захворіли повторно. Таким чином у 2016 році в нас на обліку перебувало 100 хворих з активними формами туберкульозу.
Маємо й іншу сумну статистику: щороку на Ковельщині туберкульоз забирає близько двох десятків життів. Торік у нас від цієї недуги померло 17 осіб (з них 11 - хворі, які знаходились на обліку та лікувалися, а також шестеро осіб працездатного віку, котрі не стояли на обліку і не звертались до лікаря). 
На жаль, у нинішніх умовах платної медицини далеко не всі мають матеріальну можливість пройти медичне обстеження, й через те до останнього відкладають візит до лікарні. Саме тому у м. Ковелі та Ковельському районі діють місцеві Програми протидії захворюванню на туберкульоз, у рамках яких пацієнти з підозрою та хворі на туберкульоз безкоштовно обстежуються і отримують протитуберкульозні препарати.
Отож, при появі одного або декількох зазначених вище симптомів не зволікайте й негайно звертайтесь до медичної установи для з'ясування їх причини.
А от батькам не слід ігнорувати чи боятися проведення туберкулінодіагностики дітей, що жодним чином не може зашкодити і є цілком безпечною для здоров'я дитини. Це – алергічне дослідження, яке здійснюється з метою виявлення алергії на туберкульоз у дітей для їх відбору на рентгенологічне обстеження, а також з метою діагностики, диференціальної діагностики і визначення активності цього захворювання.   
Для своєчасного виявлення туберкульозу необхідно пройти флюорографічне обстеження легенів, а також звернутись за консультацією до лікаря-фтизіатра в протитуберкульозний кабінет Ковельського МТМО, що знаходиться за адресою: м. Ковель, вул. Грушевського, 52.
ВІД АВТОРА: 24 березня – Всеукраїнський день боротьби із захворюванням на туберкульоз. Для мене березень виявився "знаковим" у цьому плані теж: рік тому саме цієї пори знаходилась на лікуванні в обласному туберкульозному диспансері. 
Я щиро вдячна ковельським та луцьким лікарям-фтизіатрам, медсестрам за їхню людяність, чуйність, професіоналізм. Вони лікують не лише тіло, але й душу. Бо, захворівши і дізнавшись про свій діагноз, потерпала не так фізично, як морально. Тоді, шкодуючи себе, лишень і думала: "Ну, чого я?". Нікого не хотіла бачити, всіх сторонилася-соромилась. Ні рідні, ні друзі, як не намагалися, не могли розрадити. 
Саме лікарі зуміли знайти до мене підхід, підняти мій дух. І вкотре переконалась у тому, що все не дуже хороше, що з нами відбувається в житті, робить нас тільки сильнішими. Пам'ятаю, як Оксана Василівна (нинішня моя співрозмовниця), поставивши невтішний діагноз, намагалась мене заспокоїти: "Та не хвилюйтеся ви так. Вас вилікують, і ви про це скоро забудете". І її слова збулися.
Одна близька мені людина, дізнавшись, що маю намір написати про те, що сама перехворіла на туберкульоз, намагалася мене відмовити від цього. Мовляв, навіщо "афішуватися"? Тому що хочу! Бо не хочу, аби тих, хто пройшов через це, вважали "затаврованими" і "брудними", а ті, хто хворіє чи хворів соромилися себе. 
Нехай буде соромно тим, хто допустив до того, що хвороба, про яку забули у країнах, до яких так рівняються, за темпами поширення зробила Україну одним із лідерів у світовому "рейтингу" і другою в Європі; через кого люди від недоїдання та виснаження втрачають останнє здоров'я, зацьковані й доведені до краю знаходяться у постійному стресі, а, захворівши, вилікуватися не мають за що. На їхній совісті – лікарні, де на хворих туберкульозом, які лежать там місяцями, економлять гарячу воду, тепло в батареях, де "допотопні" ліжка, вкриті дірявими матрацами й один на всіх туалет…
Вікторія ЗІНЧУК.
НА ЗНІМКУ: лікар-фтизіатр Оксана БІЛОУС та дільнична медсестра Інна БІГУН проводять прийом пацієнтів в протитуберкульозному кабінеті Ковельського МТМО. 
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.     
Хвороба важких часів та бідних людей – саме так у нас в народі "охрестили" туберкульоз. А й, справді, влучно! Адже рівень захворюваності цією недугою віддзеркалює соціально-економічний стан країни та благополуччя її населення. Тож в Україні в цьому плані, на жаль, усе сходиться…
Але не будемо відходити від теми. Ще кілька століть тому туберкульоз "викошував" населення, забираючи сотні тисяч життів, а зараз піддається лікуванню при вчасному зверненні до лікаря. Його іменували "чахоткою" та "сухотами", оскільки від виснаження людина марніла і згасала на очах. 
– В 1995 році ВООЗ оголосила в Україні епідемію туберкульозу, яка триває й досі, – розповідає районний лікар-фтизіатр Ковельського МТМО Оксана БІЛОУС. 
Вікторія ЗІНЧУК.


З неопублікованого

«Все життя - один політ»

22/12/2016 / / 0

«Все життя  - один політ»

З нагоди 55-ти річчя від дня народження волинського поета зібралися шанувальники творчості Василя Слапчука на годину поезії в актовій залі гуртожитку Ковельського професійного  ліцею. Слапчук Василь Дмитрович – сучасний вітчизняний поет, драматург, літературний критик.

Надія Дятел.

Семінар для педагогів у Люблинці

16/12/2016 / / 0

Семінар для педагогів у Люблинці

Нещодавно на базі ДНЗ смт Люблинець відбувся семінар для педагогів дошкільних навчальних закладів «Національно-патріотичне виховання в дошкільному закладі на традиціях українського народу». Його метою було ознайомлення та практичний показ слухачам форм та методів  організації патріотичного виховання у дошкільному закладі.

 

 

Знайшов зброю – повідом поліцію

16/12/2016 / / 0

Знайшов зброю – повідом поліцію

Звичайно, більшість зброї є зареєстрованою та перебуває у законному користуванні, але багато є й таких, хто якимось чином заволодів вогнепальною зброєю і забув або просто не забажав повідомити про неї відповідні органи.

 

Скажи моїй мамі, що я хочу жити

04/11/2016 / / 0

«Скажи моїй мамі, що я хочу жити!» 

1 листопада ц.р. в кімнаті відпочинку в гуртожитку Ковельського професійного ліцею відбулася бесіда «Скажи моїй мамі, що я хочу жити!». В цей день учні, що проживають в гуртожитку під керівництвом вихователів В. П. Рощук та В. П. Остапука намагались розкрити перед молоддю суть духовного життя людини, розширити їх знання про цінність життя і особливо про життя ще ненародженої дитини...

 Катерина  Яцина.

У ліцеї – майстер-клас для перукарів

04/11/2016 / / 0

У ліцеї – майстер-клас для перукарів

Нещодавно  на базі Ковельського професійного ліцею у майстерні перукарів відбувся майстер-клас з основних форм базових жіночих стрижок.

Ірина Кузьмик.