Редакційна пошта

Подвиг матері

Подвиг матері

19/10/2017 0

Подвиг матері

Гортаю сімейний альбом, роздивляюся фотознімки далекої Любиної молодості. Ось вони удвох з чоловіком: щасливі та усміхнені туляться одне до одного. І ніхто з них навіть уявити не міг, що їх чекає попереду. Спочатку ніби все й добре було: сім'я, господарство, Люба працювала на деревообробному заводі, народились син та дочка. Та раптом важка невиліковна недуга прикувала Любу Головій до ліжка. І лише поява Богданки знову допомогла жінці стати на ноги.
14 років тому всі газети сповістили незвичайну новину: паралізована Люба Головій з селища Заболоття, що на Волині, народила здорову донечку, яка своєю появою на світ поставила хвору матір на ноги. Ніхто і гадки не мав, що паралізована жінка після пологів… встане на ноги і буде ходити.
Багато різних думок тоді доводилось чути від людей: одні співчували, другі "обсмоктували" з усіх боків подію, що сталася, і давали свої поради-настанови.
…По селищу поповзла чутка, що Люба випиває, бо її плутані слова і нечітка вимова дали певну "характеристику" жінці, яка,  хитаючись та заплутуючись нога за ногу, ледве переступала поріг хати. 
Мусила жінка розрахуватися з роботи. А згодом і зовсім злягла. Страшний діагноз невиліковної хвороби Вінсона-Коновалова прикував жінку до ліжка. Вона не могла самостійно ні їсти, ні ходити. Навіть говорити було важко. Люба злягла і чекала смерті. Сльози розпачу заливали їй обличчя, бо уявляла своїх дітей Люду і Петра сиротами. Як же вони будуть без неї? Подумки просила Бога, щоб хоч якось   покращив здоров'я.
Лежачу дружину взявся доглядати чоловік Віктор. Годував її з ложечки, мив, переодягав… Де тільки не возили, яким тільки лікарям не показували Любу Головій – ніхто не міг вилікувати жінку, всі розводили руками. Казали: хвороба спадкова, бо з таким діагнозом помер і її брат. Спочатку жінці дали другу групу, а згодом – першу. Цілий рік жінка була прикута хворобою до ліжка. Раптом почав "рости" живіт. Люба подумала, що хвора печінка і всередині набирається вода. Симптомів на вагітність не було ніяких, думала, що почався клімакс, бо ж уже їй 40 років на той час було та й старшій дочці Люді –17, а сину Петру – 12. 
Та згодом жінка відчула, що під серцем б'ється ще одне життя – її дитина. Свою таємницю жінка не відкривала нікому, бо знала: лікарі не дозволять народжувати при такому діагнозі і заставили б зробити аборт. Та Люба не збиралася вбивати дитинку – тож мовчала до останнього моменту. На облік у жіночій консультації не ставала. Коли почав боліти їй живіт і спина, вона сказала чоловікові: "Буду родити…" А йому почулося: "Буду вмирати…" 
Тож переляканий Віктор побіг в місцеву лікарню просити врятувати від смерті його дружину. Доки він біг,  удома на світ з'явилося маля – дівчинка вагою 2850 грамів, яку згодом назвали Богданкою. А пологи вдома у матері приймала дочка Люда, а син Петро побіг по допомогу до сусідки, яка працює медсестрою в лікарні. Та подзвонила на "швидку" і сповістила, що Люба народила здорову дівчинку. Це було 8 серпня 2003 року.
– Ой, рятуйте мою дружину, відкачайте з неї воду, бо помре моя Люба! – торохкотів переляканий Віктор. 
Та звістка про народження дитини швидше долетіла до лікарів, ніж поки добіг чоловік. Його,  спантеличеного,  ошелешили новиною, що він став батьком. Поки "швидка" їхала до породіллі, вдома сусідка перерізала пуповину дитині, інші сусідки поприносили пелюшки зі старих підодіяльників, щоб було у що запеленати дівчинку. Памперсів, звісно, тоді ще не було.
Любов Григорівну з новонародженою одразу відвезли в Ратнівську райлікарню. 
– Лікарі, звісно, не дозволили б народжувати, – каже Любов  Головій. Вона переживала, як буде доглядати дитя. Та сусідка заспокоїла її: "Дав Бог дитинку, дасть і сили вигодувати її…" 
Поступово Любов Григорівна стала відчувати, що може рухати пальцями, а згодом стала на ноги. Допомагала глядіти малу Богданку старша дочка Люда. Дехто пропонував сім'ї Головій віддати дівчинку в чужу сім'ю, де її вигодують і дадуть майбутнє. Та сім'я не погодилась і лишили дитину в себе. В перший клас Богданку повела старша донька Люда, вона і на батьківські збори ходить завжди.
Люба Головій разом з дочкою Людою і зятем та лікарем їздила в Москву на передачі: "Без комплексів", яку вела Лоліта Мілявська,  і "Нехай говорять" Андрія Малахова.
…Час іде. Богданка вже велика, – їй  14 років. Це мамина радість, втіха і помічниця. Люба Григорівна дякує Богу, що помаленьку, але може ходити. Аби не гірше. Та життя додає все нові і нові стреси: помер чоловік, сина Петра забирали в АТО. Материнське серце, виснажене хворобою та переживаннями, знову приймає на себе удари долі. Скільки-то треба було вистраждати Любі Головій, поки син повернеться з полону зі Сніжного!
  …Найбільша радість Л. Г. Головій в тому, що її діти живі-здорові і не покидають матір. Є біля кого дожити до старості.
На перших порах після публікацій у газетах всього світу про Любу Головій надходили листи і посилки з Канади, Фінляндії від добрих людей, щоб хоч чим-небудь допомогти сім'ї. А зараз – всі забули. Сім'я чималенька, великих статків немає. То хіба не знайдуться в Україні люди, які б хоч якось допомогли жінці-вдові, жінці-інваліду першої групи. Чи такі люди є лише за кордоном?
Галина ОЛІФЕРЧУК. 
Гортаю сімейний альбом, роздивляюся фотознімки далекої Любиної молодості. Ось вони удвох з чоловіком: щасливі та усміхнені туляться одне до одного. І ніхто з них навіть уявити не міг, що їх чекає попереду. Спочатку ніби все й добре було: сім'я, господарство, Люба працювала на деревообробному заводі, народились син та дочка. Та раптом важка невиліковна недуга прикувала Любу Головій до ліжка. І лише поява Богданки знову допомогла жінці стати на ноги.
14 років тому всі газети сповістили незвичайну новину: паралізована Люба Головій з селища Заболоття, що на Волині, народила здорову донечку, яка своєю появою на світ поставила хвору матір на ноги. Ніхто і гадки не мав, що паралізована жінка після пологів… встане на ноги і буде ходити.


Повідомлення в номер

Біля воріт раю

Біля воріт раю

Біля воріт раю

Якщо рай, а разом з тим і пекло ми в уяві вималювали, то із чистилищем складніше. Одні стверджують, що випробування грішника в чистилищі перед воротами раю важкі, нестерпні та жорстокі. Є версія, що чистилище – це семиярусна гора, піднімаючись якою кожен проходить свою неземну реабілітацію.
Так ось, шановний читачу, не суди мене строго: на одному із ярусів я розміщую… лікарню (!).
Не секрет, що до раю людина повинна прийти здоровою, очищеною від всіляких вірусів та хвороб. Це тільки «антилікар» Люцифер хоче мати немічних клієнтів у пеклі.
Ви ж не заперечите, що саме лікарня з Божими янголами в білих халатах розташована перед одним із вищих ярусів духовного очищення.
l
Передчуття смерті з’являються несподівано. Серед білого дня раптом з’являється біль голови. Температура різко скаче до 39 градусів. Тіло хтось ніби затискує у лещата, й воно стає ватним і холодним. Невидима сила кладе тебе в ліжко.
Щось схоже сталося  і зі мною. На щастя, мені пощастило, бо поруч знаходилася моя дружина Марія (медсестра в минулому). Коли пізнім вечором вона стомлювалася і йшла до іншої кімнати, до мене приходив кіт Принц. Як тільки-но я починаю ворушитися, він чимдуж біжить до господині і будить її. Та одразу ж приходить. Словом, повний контроль і «комфорт».
Не знаю, з ким «спілкуються» інші хворі вночі, а до мене, мов надокучливі  мухи, з’являлися видіння із табору «лихого». Я промовляв: «Отче наш», хрестився, і вони зникали.
Так тривало 4 дні та 4 ночі. І раптом температура різко впала. Стало холодно, а все тіло, руки і ноги пронизав жахливий біль. Я зрозумів: без лікарні нікуди! Отож – в «чистилище»…
Тамара Янів, мій рятівник і моя надія, направляє  мене на аналізи. Добре, що у віддаленому відділенні по вул. Грушевського можна зробити все на місці: і рентген, і кров, і кардіограму тощо (позитивна оцінка для молодого головного лікаря Олега Самчука заслужена).
За той час, доки ми здавали аналізи, проходили рентген, робили кардіограму, біля прийомного кабінету виникла добре знайома нам, українцям, черга.
l
О, черга – унікальне явище. Це майданчик політичних суперечок, критики і звинувачень влади й водночас рейтингова оцінка місцевих чиновників.
Моя провідниця вирішує зайти і запитати лікарку, що робити далі. Черга обурено загула.
– Я тільки запитати, – намагалася пояснити жінка, відчиняючи двері кабінету.
– Бач, яка нахаба! Їй треба запитати. А я що сюди на посиденьки прийшла? – сердито озвалася сусідка по черзі.
– Та куди не кинься, скрізь безлад! Нагорі що твориться: крадуть, брешуть і не зупиняються, – додала інша. – А ця зайшла і не виходить. Що вона там запитує? Загляну.
Відкривши двері і зазирнувши, продовжує:
– Дивися: всілася біля лікарки, як копиця, і не рухається. Запитує вона!
– А мені в школу потрібно на уроки, – подала несердитий голос третя пацієнтка.
– Ви чули, пенсію для інвалідів дитинства підвищують на  89 гривень? По телевізору міністр соціальної політики казала. Налікуєшся, наживешся і наїсишся, коли ціни, як гриби після дощу ростуть, – підтримує розмову друга пацієнтка.
– А  із субсидіями що?  У половини людей забрали. Піднімуть пенсію і назад заберуть. Ні вгорі, ні внизу немає порядку. В домівках холод, а кого це цікавить? Один начальник вирішив, що тепло треба подавати 15 жовтня, і хоч гопки скачи.
– Дивись, а та нахаба ще й досі не виходить, – знову озивається перша пацієнтка.
Раптом двері кабінету відчинилися, медсестра запрошує мене на прийом.
О, яку бурю протестів та агресії викликав цей необачний крок!
– Не сваріться. У вас  же тиск підніметься, серце  стресу може не витримати, – стараюся їх заспокоїти. – Хай заходить жіночка, якій в школу потрібно.
Молода пацієнтка зраділо зникає в кабінеті лікаря.
– Я більше нікого не пропущу, хіба через мій труп! – знову погрожує перша пацієнтка.
– Та не сердіться, зайдете, і той, хто за вами, теж, – знову намагаюся заспокоїти чергу.
Виходить медсестра і пояснює, що та жіночка має право на позачерговість, як ветеран медицини, а з нею – і я.
Жіночки допитливо дивляться на мене:
– То ви теж ветеран медицини?
Раптом її «осінює»:
– Ой, почекайте! То ви ж Семенюк… Анатолій Володимирович. Я навіть знаю, де ви живете, – виплескує вже потеплілу  «воду» перша.
Впізнає мене і друга «сусідка» по черзі. Здається, пік агресії минув, і я пояснюю, що ми були вже в лікарки. Потрібно лише проконсультуватися (повторно), як діяти далі.
Мене знову запрошують до лікарки. Я пропоную, щоб заходила перша пацієнтка. На диво, вона відмовляється і вже майже з усмішкою поступається чергою, змінюючи недавній гнів  на милість.
– Даю вам півгодини, – люб’язно дозволяє, усміхаючись.
l
Тамара Степанівна Янів, красуня, квітка-айстра і лікарка від Бога, вносить у моє сіре існування промінчик Сонця. Вона уважно розпитує про самопочуття, вивчає результати аналізів. Нарешті, виписує за даними цієї діагностики ліки, уколи, призначає «капання».
«Будемо жити!» – згадую я відомий кінофільм «У  бій  ідуть лише старики».
Надія на видужання з’являється ще більше після чудотворного «укольчика», приписаного лікаркою.
Мій прийом тривав п’ятнадцять хвилин. Це ще більше заспокоїло моїх «візаві» у черзі. Ми залишаємо їх з подякою, бажаємо добра і міцного здоров’я. Здається, постільна «кома» проходить, і я навіть їду на годинну оздоровчу процедуру до лісу.
На другий день цілий ранок мною знову опікується мила Тамара Степанівна. Вона перепитує, як діють ліки, уколи і чи є покращення?
Я кажу, що про політ на Місяць думати зарано, але фізичні процедури мені під силу.
Як би там не було, але Тамарі Янів та тим ніжним квіточкам-медсестрам я щиро дякую!
Моя реабілітація перед раєм продовжиться ще на кілька днів, але зі своєї немочі  я виніс  та пізнав багато цікавого – переважно позитивного, що теж лікує й очищує.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Якщо рай, а разом з тим і пекло ми в уяві вималювали, то із чистилищем складніше. Одні стверджують, що випробування грішника в чистилищі перед воротами раю важкі, нестерпні та жорстокі. Є версія, що чистилище – це семиярусна гора, піднімаючись якою кожен проходить свою неземну реабілітацію.
Так ось, шановний читачу, не суди мене строго: на одному із ярусів я розміщую… лікарню (!).
Не секрет, що до раю людина повинна прийти здоровою, очищеною від всіляких вірусів та хвороб. Це тільки «антилікар» Люцифер хоче мати немічних клієнтів у пеклі.
Ви ж не заперечите, що саме лікарня з Божими янголами в білих халатах розташована перед одним із вищих ярусів духовного очищення.
ххх
Передчуття смерті з’являються несподівано. Серед білого дня раптом з’являється біль голови. Температура різко скаче до 39 градусів. Тіло хтось ніби затискує у лещата, й воно стає ватним і холодним. Невидима сила кладе тебе в ліжко.


Погода

Погода в Ковелі 12 – 19 жовтня

Погода в Ковелі 12 – 19 жовтня

12/10/2017 0

Погода в Ковелі  12 – 19 жовтня

Четвер. Хмарно, невеликий дощ. Температура: 170С. Вітер  західний сильний.
В ніч на п'ятницю. Мінлива хмарність, невеликий дощ.  Температура: 11оС. Вітер західний помірно сильний.
П'ятниця. Хмарно, невеликий дощ.   Температура: 12оС. Вітер західний   дуже сильний.
В ніч на суботу. Хмарно. Температура:  8оС. Вітер північно-західний помірно сильний.
Субота. Мінлива хмарність.  Температура: 13оС. Вітер західний помірно сильний.
В ніч на неділю. Хмарно.  Температура:14оС. Вітер західний помірно сильний.
Неділя.  Хмарно, можливий дощ.  Температура: 17оС. Вітер північно-західний сильний.
В ніч на понеділок. Ясно. Температура: 10оС. Вітер південно-західний помірний.
Понеділок. Мінлива хмарність.  Температура:  19оС. Вітер західний помірно сильний.
В ніч на вівторок. Ясно. Температура: 12оС. Вітер західний помірний.
Вівторок. Мінлива хмарність.   Температура:19оС. Вітер  західний помірний.
В ніч на середу. Ясно. Температура: 10оС. Вітер південно-західний помірний.
Середа.  Мінлива хмарність. Температура: 20оС. Вітер південний помірний.
В ніч на четвер. Хмарно. Температура: 10оС. Вітер східний слабкий.
Четвер. Хмарно. Температура: 16оС. Вітер південно-східний помірний.
Четвер. Хмарно, невеликий дощ. Температура: 170С. Вітер  західний сильний.
В ніч на п'ятницю. Мінлива хмарність, невеликий дощ.  Температура: 11оС. Вітер західний помірно сильний.
П'ятниця. Хмарно, невеликий дощ.   Температура: 12оС. Вітер західний   дуже сильний.
В ніч на суботу. Хмарно. Температура:  8оС. Вітер північно-західний помірно сильний.
Субота. Мінлива хмарність.  Температура: 13оС. Вітер західний помірно сильний.
В ніч на неділю. Хмарно.  Температура:14оС. Вітер західний помірно сильний.
Неділя.  Хмарно, можливий дощ.  Температура: 17оС. Вітер північно-західний сильний.
В ніч на понеділок. Ясно. Температура: 10оС. Вітер південно-західний помірний.
Понеділок. Мінлива хмарність.  Температура:  19оС. Вітер західний помірно сильний.
В ніч на вівторок. Ясно. Температура: 12оС. Вітер західний помірний.
Вівторок. Мінлива хмарність.   Температура:19оС. Вітер  західний помірний.
В ніч на середу. Ясно. Температура: 10оС. Вітер південно-західний помірний.
Середа.  Мінлива хмарність. Температура: 20оС. Вітер південний помірний.
В ніч на четвер. Хмарно. Температура: 10оС. Вітер східний слабкий.
Четвер. Хмарно. Температура: 16оС. Вітер південно-східний помірний.

 


Пам’ять

З війни не повернувся…

З війни не повернувся…

12/10/2017 0

З війни не повернувся…

10 чоловік з с. Зеленого  забрали в АТО. Всі хлопці прийшли додому живі-здорові, лише одного не було серед них – це Андрій  Мостика. Про його загибель мамі Надії Василівні сповістила сестра, син якої теж був разом з Андрієм. Рома подзвонив додому на Зелене  і повідомив страшну новину про загибель двоюрідного брата.
Андрій  Мостика народився в с. Зеленому  1985 року. Як і всі хлопці,  тягнувся до техніки, а тому після закінчення школи пішов навчатися в Оваднівське ПТУ№21. Завжди мав справу з машинами.
Теплого вересневого дня три роки тому все село прощалося з Андрієм Мостикою. Не стало у батьків сина, у сестри – брата, у племінника  –  дяді. Клята війна  на Сході України забрала Андрієве життя, якому було лише 29 років. 
З перших днів мобілізації 10 хлопців із с. Зеленого  були призвані в армію. Ніхто не ховався, не відмовлявся. Прийшла повістка і Андрію Мостиці. Все казали , що йде у "партизани" на 2 тижні, на місяць. Та ті "партизани" затяглися аж на цілих 5 місяців. Хлопець потрапив в АТО, в Іловайський котел, з якого на щастя, двом вдалося вибратися живими. 
Та Андрієві не судилося. Він був мінометником. Часто дзвонив мамі і ніколи не казав правди де він, щоб удома не переживали. Не раз Надія Василівна хотіла передати синові передачу, але хлопець відмовляв її: "Мамо, не треба, бо ми не на постійному місці…" А сам у той час воював під Волновахою. Так ніколи і не дізнаються батьки всієї правди про  загибель сина, бо ніхто їм не скаже.
– Людські хлопці приходили у відпуск додому, а мій Андрійко ні разу, – втираючи сльозу, розповідає згорьована мати.  –  Все казала йому: " Ти б женився, сину, бо вже давно пора – я б онуків бавила…" Та не судилося ні йому, ні батькам.
 Материнське серце було спокійне, не відчувало ніякої біди. Жінка тішила себе, що все буде добре. Все здавалося:  от-от син ступить на рідний поріг, обійме матір, батька, сестру… Та натомість  його привезли в домовині. Не передати словами той біль і розпач, що назавжди  оселився в серцях батьків.
Андрій Мостика був дуже добрий, гарно відгукуються про нього односельчани, вчителі. На фасаді школи висить меморіальна дошка з його портретом, нагадуючи про те, що тут колись вчився учень, який віддав своє життя за Україну.
За особливу мужність, високий професіоналізм, виявлений в захисті державного суверенітету України,  Мостику Андрія Вячеславовича посмертно нагороджено орденом "За мужність" третього  ступеня. А поки що до батьківської хати навідується дочка з онуком, де смутком відлунює тиша і сумують заплакані очі батьків.
…А з портрета на них задумливо дивиться син.
Як тільки з'явиться в небі журавлиний клин,  Надії Василівні навертаються сльози. Їй здається, що то син, прощаючись з життям, як прощаються журавлі з рідним краєм, курликає одиноким зраненим птахом і відлітає назавжди туди, звідки немає вороття. Тужливе "курли" крає матері серце, рана якого не загоїться ніколи.
   …У великому просторому домі Мостик поселилася тиша, а могли б щебетати онуки…
Галина ОЛІФЕРЧУК.
10 чоловік з с. Зеленого  забрали в АТО. Всі хлопці прийшли додому живі-здорові, лише одного не було серед них – це Андрій  Мостика. Про його загибель мамі Надії Василівні сповістила сестра, син якої теж був разом з Андрієм. Рома подзвонив додому на Зелене  і повідомив страшну новину про загибель двоюрідного брата.
Андрій  Мостика народився в с. Зеленому  1985 року. Як і всі хлопці,  тягнувся до техніки, а тому після закінчення школи пішов навчатися в Оваднівське ПТУ№21. Завжди мав справу з машинами.
Теплого вересневого дня три роки тому все село прощалося з Андрієм Мостикою. Не стало у батьків сина, у сестри – брата, у племінника  –  дяді. Клята війна  на Сході України забрала Андрієве життя, якому було лише 29 років. 
З перших днів мобілізації 10 хлопців із с. Зеленого  були призвані в армію. Ніхто не ховався, не відмовлявся. Прийшла повістка і Андрію Мостиці. Все казали , що йде у "партизани" на 2 тижні, на місяць. Та ті "партизани" затяглися аж на цілих 5 місяців. Хлопець потрапив в АТО, в Іловайський котел, з якого на щастя, двом вдалося вибратися живими. 
Та Андрієві не судилося. Він був мінометником. Часто дзвонив мамі і ніколи не казав правди де він, щоб удома не переживали. Не раз Надія Василівна хотіла передати синові передачу, але хлопець відмовляв її: "Мамо, не треба, бо ми не на постійному місці…" А сам у той час воював під Волновахою. Так ніколи і не дізнаються батьки всієї правди про  загибель сина, бо ніхто їм не скаже.


Повідомлення в номер

Хоробре серце земляка, або Про війну, любов і самопожертву…

Хоробре серце земляка, або Про війну, любов і самопожертву…

Хоробре  серце  земляка, 
або Про війну, любов і самопожертву… 

Хоробре  серце  земляка,  або Про війну, любов і самопожертву… 

Любов до Батьківщини, почуття патріотизму… Як їх пояснити? За що матір любить своє дитя? А за що ми любимо своїх матерів? Адже далеко не усі діти, якщо уважно придивитися, виправдовують материнську любов. Як і не усі матері віддають до останку свої тепло, турботу, любов і піклуються про своїх кровинок. 
Але, попри все, любов до землі, де ти народився, виріс, де пройшли найкращі роки дитинства, юності, де живуть твої рідні, де спочивають на цвинтарях твої предки, вічна. Це не викарбувати з пам'яті, не перекреслити, не вирвати з серця. Усе, що пов'язує вас з вашим корінням, родом, мовою, спогадами і сьогоденням, а, отже, і з Батьківщиною.


З неопублікованого

«Все життя - один політ»

22/12/2016 / / 0

«Все життя  - один політ»

З нагоди 55-ти річчя від дня народження волинського поета зібралися шанувальники творчості Василя Слапчука на годину поезії в актовій залі гуртожитку Ковельського професійного  ліцею. Слапчук Василь Дмитрович – сучасний вітчизняний поет, драматург, літературний критик.

Надія Дятел.

Семінар для педагогів у Люблинці

16/12/2016 / / 0

Семінар для педагогів у Люблинці

Нещодавно на базі ДНЗ смт Люблинець відбувся семінар для педагогів дошкільних навчальних закладів «Національно-патріотичне виховання в дошкільному закладі на традиціях українського народу». Його метою було ознайомлення та практичний показ слухачам форм та методів  організації патріотичного виховання у дошкільному закладі.

 

 

Знайшов зброю – повідом поліцію

16/12/2016 / / 0

Знайшов зброю – повідом поліцію

Звичайно, більшість зброї є зареєстрованою та перебуває у законному користуванні, але багато є й таких, хто якимось чином заволодів вогнепальною зброєю і забув або просто не забажав повідомити про неї відповідні органи.

 

Скажи моїй мамі, що я хочу жити

04/11/2016 / / 0

«Скажи моїй мамі, що я хочу жити!» 

1 листопада ц.р. в кімнаті відпочинку в гуртожитку Ковельського професійного ліцею відбулася бесіда «Скажи моїй мамі, що я хочу жити!». В цей день учні, що проживають в гуртожитку під керівництвом вихователів В. П. Рощук та В. П. Остапука намагались розкрити перед молоддю суть духовного життя людини, розширити їх знання про цінність життя і особливо про життя ще ненародженої дитини...

 Катерина  Яцина.

У ліцеї – майстер-клас для перукарів

04/11/2016 / / 0

У ліцеї – майстер-клас для перукарів

Нещодавно  на базі Ковельського професійного ліцею у майстерні перукарів відбувся майстер-клас з основних форм базових жіночих стрижок.

Ірина Кузьмик.