Повідомлення в номер

15/08/2019 0

Дорогі браття і сестри! 19 серпня  – велике свято Преображення Господнього.
Святкуючи цю велику подію Преображення, яка відкрила нам таємницю Божества Сина Господнього, ми повинні пам’ятати, що люди, маючи віру, надію і любов до Господа, зможуть досягнути стану вічного щастя в небі та споглядатимуть повіки обличчя Господа.
Христос часто називає себе Сином Людським, і як Син Людський Він показує нам і шляхи до спасіння, доступні будь-якій людині. Коли  бачимо, що обличчя Христове в час Преображення на Фаворі стало ясне, як Сонце, пам’ятаймо і ніколи не забуваймо, що й  лице кожного із нас повинно завжди сяяти світлом чистоти і любові, не закриватись хмарами гніву, гордині, жорстокості, бо обличчя людини завжди є дзеркалом душі. 
Нехай Бог щедро поблагословить наш цьогорічний урожай і нехай він вимірюється не лише кілограмами зібраних яблук або інших фруктів. «По плодах їх пізнаєте їх», – говорить біблійна мудрість. Тож нехай плодами нашими стануть втілені справи – добро та милосердя, прощення та примирення. А для цього наповнюймо наші душі з благодатних джерел Духа Святого. Св. Серафим Саровський був впевнений, що якщо ми духовно перемінимо себе, то довкола нас зміниться весь світ! 
Прот. Матвій Олійник, 
настоятель Свято-Пантелеймонівського храму ПЦУ 
смт Люблинця.
l
На фотосвітлині: о. Матвій ОЛІЙНИК  із сім’єю – матінкою Іриною, синами Микиткою і Михайликом. Вони щиро вітають читачів «Вістей Ковельщини» з прийдешнім святом Преображення Господнього, або Яблучним Спасом, бажають миру, добра, благополуччя кожній сім’ї!
                       Фото Сергія ДАНИЛЮКА.
Дорогі браття і сестри! 19 серпня  – велике свято Преображення Господнього.
Святкуючи цю велику подію Преображення, яка відкрила нам таємницю Божества Сина Господнього, ми повинні пам’ятати, що люди, маючи віру, надію і любов до Господа, зможуть досягнути стану вічного щастя в небі та споглядатимуть повіки обличчя Господа.
Христос часто називає себе Сином Людським, і як Син Людський Він показує нам і шляхи до спасіння, доступні будь-якій людині. Коли  бачимо, що обличчя Христове в час Преображення на Фаворі стало ясне, як Сонце, пам’ятаймо і ніколи не забуваймо, що й  лице кожного із нас повинно завжди сяяти світлом чистоти і любові, не закриватись хмарами гніву, гордині, жорстокості, бо обличчя людини завжди є дзеркалом душі. 


Повідомлення в номер

Погода в Ковелі 15-21 серпня

Погода в Ковелі 15-21 серпня

15/08/2019 0

Погода  в Ковелі 
15-21 серпня 

Погода  в Ковелі  15-21 серпня 

Четвер.  Мінлива хмарність,  невеликий дощ.  Температура: 19оС. Вітер північний помірний.
В ніч на п’ятницю. Ясно.  Температура: 11оС. Вітер південно-західний слабкий.
П’ятниця. Мінлива хмарність, невеликий дощ.   Температура: 21оС. Вітер  північний  слабкий.
В ніч на суботу. Ясно.  Температура: 12оС. Вітер південний слабкий.
Субота. Мінлива хмарність.  Температура: 22оС. Вітер  південний помірний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність.   Температура: 16оС. Вітер південно-східний помірний.


Повідомлення в номер

Путін – руйнівник, або Як «цар» всія Русі нищить світ

Путін – руйнівник, або Як «цар» всія Русі нищить світ

15/08/2019 0

Путін – руйнівник, або Як «цар» всія Русі нищить світ

Декілька років тому я прочитав статтю (автора не пам’ятаю), в якій стверджувалося, що Володимир Путін – посланець темних сил, завдання якого – знищити Росію і весь світ.
Тоді не надав особливого значення прочитаному. Адже чого тільки не понаписують в газетах? А ще коли додати інтернет та поширювану ним інформацію, то взагалі здається, що почався Армагеддон. Там землетрус, там повінь, там пожежа, там масові вбивства людей.
Але сьогодні, аналізуючи те, що відбувається за «поребриком» і те, як воно впливає на міжнародне життя, все більше схиляюся до думки, що автор тієї статті був стовідсотково правий: росіянами править диявол у людській подобі, для якого нічого святого немає. Він час від часу відвідує  церкву, слухає проповіді священиків, навіть хреститься, але все те – гра на публіку, фарисейство, де святістю і не пахне.
Очевидно, першою це зрозуміла дружина Путіна, яка не захотіла з ним жити,   рішуче розірвала сімейні пута. Її колишній чоловік офіційно до сих пір залишається одинаком, хоч йому  приписують бурхливі романи то з однією, то з іншою жінкою й навіть спільних дітей із ними. Але знову ж таки це все –  фейки,  нічим і ніким не підтверджені. Насправді володар Кремля залишається самотнім не тільки вдома (хоч ніхто не знає, де він мешкає), але й в оточенні найближчих соратників. Вони – такі ж дияволята у плоті, як і їх шеф: підступні, кровожерні, аморальні, з приводу чого можна писати величезний науково-фантастичний трактат.
Росією Путін одноосібно «рулює» вже   20 літ. Тут він переплюнув навіть «бровоносця» Леоніда Брежнєва, який на посаді лідера пробув 18 років. Але, виявляється, кількість не завжди переходить у якість. За час правління путінців країна не тільки не випередила Захід економічно, а поступово втрачає й ті позиції, що мала. Висновок: свідомий процес руйнації ракетно-ядерної держави триває успішно.
Не минає  й дня, щоб у Московії не трапилося якоїсь надзвичайної пригоди, котра засвідчує наявність величезної кількості проблем у суспільстві, яких  не меншає, а більшає. Техногенні катастрофи стали буденним явищем. Аварії літаків, космічних ракет, морських суден – так само. Стихійні явища – швидше правило, аніж виняток. Вони особливо почастішали нинішнього літа. Як кажуть злі жартівники, половина Росії горить, половина тоне. Дійшло до того, що один із депутатів держдуми звинуватив у всіх бідах… США, які нібито у боротьбі із Москвою використовують кліматичну зброю. Звідси,  мовляв, і ураганні вітри, і проливні дощі, і лісові пожежі.
Було б дивно, якби цей депутат вкупі з іншими горе-патріотами  говорили й думали інакше. Як поганому танцюристові заважає одна штука, так і росіянам заважає вся решта світу: американці, поляки, німці, великобританці, українці-бандерівці і т. д. А щоб не заважати, Путін час від часу  розв’язує війни то в одному, то в іншому кінці планети, не шкодує коштів на озброєння і модернізацію збройних сил, не замислюючись над тим, що рано чи пізно ракетно-ядерний потенціал може зруйнувати й саму Росію. Чи так задумано? Адже  сказонув якось володар Кремля, що в результаті  термоядерної війни  людство може бути знищене повністю. Однак «плюсом» є те, що всі вороги Москви потраплять у пекло, а «могучій руський народ» – в рай.
Щоправда «могучій» туди не дуже поспішає. Він хоче отримувати нормальну заробітну платню і пенсію, дихати екологічно чистим повітрям і пити не заражену відходами воду, жити в демократичному цивілізованому суспільстві. Однак із цим далеко не все гаразд. Тому все частіше в різних куточках Московії спалахують вогнища громадянської непокори, люди беруть у них дедалі активнішу участь. 
Яскравим прикладом цієї  зрослої активності є події 10 серпня у Москві, де відбулась наймасовіша за останні роки протестна акція, в якій, незважаючи на зливу, взяли участь  понад 50 тисяч чоловік. Їх вимоги залишаються попередніми: відпустити заарештованих демонстрантів 27 липня і 3 серпня, зареєструвати кандидатами у депутати місцевої думи представників опозиції,  припинити терор з боку силовиків.
Силовики цього разу були стриманішими, аніж раніше, хоч до центру білокам’яної їх назганяли стільки, що можна було подумати: стався воєнний переворот. Задіяними були гвардійці, поліціянти й омонівці. Вони патрулювали міські вулиці до пізнього вечора, кидаючи в автозаки безневинних громадян,  яких затримали майже 200 чоловік (менше, ніж минулої суботи).
Не схоже, однак, щоб насилля з боку влади (а без неї, звичайно, «космонавти» не поводилися б так зухвало), надто злякало народ. Його голос дедалі сильніше чути в Кремлі, який, на мій хлопський розум, сам собі копає могилу. Щоб того голосу не чути, Путін втік до Криму, зухвало анексованому в 2014-му році, щоб «поспілкуватися» з іншим бандитом-байкером на прізвисько «Хірург», котрий очолює групу «Нічних вовків». І не тільки поспілкуватися, а й обійнятися та поцілуватися із спорідненою душею (на знімку).
Цікаво, що цього разу Путін з’явився перед публікою на байку з типово російською назвою «Урал». Журналісти підсміюються: «вождь» випробовує можливі засоби пересування на випадок  примусової  втечі з Московії: спочатку це був батискаф, а якому можна сховатися під водою, тепер – мотоцикл, котрим є можливість  чкурнути кримським мостом у безкраї степові простори матінки-Росії…
Не впевнений, що це  допоможе володарю Кремля. На даний час його рейтинг впав до історичного мінімуму – всього 48 відсотків виборців готові  підтримати вождя. Отож, люди бачать: Путін не стільки будує, скільки руйнує. А раз так, то не виключено, що може вдатися до чергової авантюри, щоб той рейтинг підняти.
Та чи вдасться? В будь-якому випадку світ має бути готовим до нового путінського «експерименту».
Маркіян ІВАЩИК.
Р. S. Ще одним яскравим підтвердженням того факту, що владі Росії наплювати на підлеглих їй громадян, є два трагічних випадки, що трапилися тут цими днями. В містечку Ачинську   вибухнув склад боєприпасів. Вибухи були такої сили, що осколки розліталися на відстань 15–20 кілометрів. Незважаючи на те, що НП сталося на території діючої військової частини, про втрати серед особового складу, як заведено, не повідомлялося.
Вибухнув і ядерний двигун нової ракети   під Архангельськом. І знову ж потерпілих – декілька чоловік. Про підвищений рівень радіоактивного забруднення – ні гу-гу. А для чого? Менше людей – менше у путінців проблем.
                                     М.  І. 
Декілька років тому я прочитав статтю (автора не пам’ятаю), в якій стверджувалося, що Володимир Путін – посланець темних сил, завдання якого – знищити Росію і весь світ.
Тоді не надав особливого значення прочитаному. Адже чого тільки не понаписують в газетах? А ще коли додати інтернет та поширювану ним інформацію, то взагалі здається, що почався Армагеддон. Там землетрус, там повінь, там пожежа, там масові вбивства людей.
Але сьогодні, аналізуючи те, що відбувається за «поребриком» і те, як воно впливає на міжнародне життя, все більше схиляюся до думки, що автор тієї статті був стовідсотково правий: росіянами править диявол у людській подобі, для якого нічого святого немає. Він час від часу відвідує  церкву, слухає проповіді священиків, навіть хреститься, але все те – гра на публіку, фарисейство, де святістю і не пахне.


Повідомлення в номер

Стадіон “Локомотив” – Центр діалогу культур

Стадіон “Локомотив” – Центр діалогу культур

Стадіон “Локомотив” – Центр діалогу культур

Місто Ковель може слугувати прикладом  успішної реалізації стратегічного плану – «Угода  про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом». З перших років Незалежності міська влада, пересічні ковельчани плідно співпрацювали із містами Німеччини Вальсроде та Барзінгхаузен  в рамках  програми  «Допомога дітям Ковеля і України». Цей гуманітарний проект успішно діє й сьогодні.
«Поріднилися» міста Холм, Ленчна, Бжег Дольни, гміна Бабешово (Республіка Польща) та Ковель у культурологічній та спортивній співпраці. Є й інші напрацювання.
Сьогодні – нові проєкти і нові плани в рамках європейського співробітництва. Ковельчани позитивно ставляться до таких взаємокорисних ділових стосунків. Разом із тим хочуть більше знати про їх  ефективність, задуми на майбутнє. Про все це – наша розмова із заступником  міського голови  Михайлом Гетьманом.
l
– Михайле Олександровичу, ковельчани з великим інтересом дізналися із засобів масової інформації про реконструкцію нашого «історичного» спортивного комплексу – стадіону «Локомотив». Розкажіть про цей проєкт докладніше.
– Справді, стадіон «Локомотив» – знакова  історична споруда. З нею пов’язані блискучі перемоги ковельських футболістів минулих років. Та й не тільки. Тут відбувалися багатотисячні мітинги, які прискорювали здобуття Незалежності для нашої держави. На стадіоні лунали пісні у виконанні кращих професійних гуртів та естрадних «зірок» України. Це – частинка історії Ковеля.
Тому не випадково Волинською агенцією із залучення інвестицій та виконавчим комітетом міської ради був підготовлений, а згодом і виграний конкурс  на реалізацію проєкту у рамках Програми транскордонного співробітництва “Польща–Білорусь–Україна, 2014–2020 р. р.” під назвою «Створення транскордонного центру діалогу культур Польща–Білорусь–Україна» у місті Ковелі на базі колишнього стадіону «Локомотив».
– У моєму розумінні, мова йде про реконструкцію стадіону для спортивних змагань?
– Не зовсім так. Головне завдання полягає у зміцненні культурних зв’язків та презентація традиційного, звичаєвого, культурного багатства місцевих територій для широкої групи населення, включаючи мистецтво, фольклор, науку, літературу, живопис, театр, різноманітні ремесла. 
Разом з тим цим Проєктом передбачається реконструкція підтрибунних приміщень,  встановлення трибун для глядачів та благоустрій прилеглої території.
– Що й казати, проєкт масштабний і привабливий. А фінансовий бік як виглядає?
– Загальна вартість проєкту – 821 тисяча євро, з яких 10 відсотків фінансуватиме міський бюджет. Будуть залучатися інші джерела фінансування. Виконавчий комітет планує відновити футбольне поле та інші об’єкти спортивного напрямку.
– А де буде розташовано Центр діалогу культур (ЦДК)?
– Для розміщення транскордонного Центру проєктом передбачено (як уже згадувалося) реконструкцію підтрибунних приміщень стадіону.
– Час невмолимий. Будівлі стадіону напівзруйновані. На часі – відновлення енергопостачання. Як із цим?
– Демонтаж аварійних будівель, споруд і будівництво електромереж та електропідстанцій  заплановано іншим проєктом.  Це друга черга, вартість якої 35 млн. гривень. Цим проєктом  також заплановано водовідведення, водопостачання, каналізацію тощо. В кінцевому результаті передбачено дорожню розв’язку та іншу  інфраструктуру об’єкту.
– Які міста і райони беруть участь у реалізації проекту?
– Місто Ковель, муніципалітет Щучина (Республіка Польща) та Щучинський район (Республіка Білорусь).
– Переконаний, що для ковельчан – це гарний подарунок.  А які вигоди для міста Ви бачите в перспективі?
–Тут і говорити нічого. Підвищується привабливість регіону, що призведе, в свою чергу,  до збільшення кількості туристів, а разом з тим до соціально-економічного розвитку. І, нарешті, оновлений стадіон на 2 тисячі місць – хіба цього мало?
– А що планують мати від проєкту наші партнери?
– У польському Щучині буде споруджено водосховище на річці Вісса. Воно стане місцем відпочинку. І разом із тим ресурсом для утримання води з можливістю рекреаційних функцій та водозаборів з протипожежною метою. Другою частиною проєкту передбачено знесення старих будівель і будівництво ЦДК.
Білоруські  партнери планують на своєму об’єкті забезпечити опалення, вентиляцію, електропостачання, каналізацію, ремонт інтер’єру будівлі, оновлення парканів та озеленення, облаштування площі, прилеглої до будівлі, новою плиткою тощо.
– Чи існує кінцева дата реалізації проєкту?
– Початок – 2019 рік, а завершення –  вересень 2020 року.
– Адреси зарубіжних партнерів для широкого кола нашої громадськості не дуже відомі. Де вони розташовані?
– В Білорусі – це Гродненська область, в Польщі –Підляське воєводство.
– Що ж, Михайле Олександровичу, дякую за цікаву інформацію. Залишається побажати успішної співпраці в реалізації нашого європейського майбутнього і владі Ковеля, і владі зарубіжних міст-побратимів!
 Розмову вів
 Анатолій СЕМЕНЮК.
Р. S. Як стало відомо із інформації відділу внутрішньої політики, організаційної роботи та зв’язків з громадськістю міськвиконкому, тендер на виконання робіт виграла волинська філія «Луцьксантехмонтаж-536». Із запланованих коштів міською радою  підрядній організації виділено 2 мільйони гривень. Роботи ведуть  інтенсивно,  і є впевненість, що будуть завершені згідно з встановленими термінами.
                           А. С.
Місто Ковель може слугувати прикладом  успішної реалізації стратегічного плану – «Угода  про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом». З перших років Незалежності міська влада, пересічні ковельчани плідно співпрацювали із містами Німеччини Вальсроде та Барзінгхаузен  в рамках  програми  «Допомога дітям Ковеля і України». Цей гуманітарний проект успішно діє й сьогодні.
«Поріднилися» міста Холм, Ленчна, Бжег Дольни, гміна Бабешово (Республіка Польща) та Ковель у культурологічній та спортивній співпраці. Є й інші напрацювання.
Сьогодні – нові проєкти і нові плани в рамках європейського співробітництва. Ковельчани позитивно ставляться до таких взаємокорисних ділових стосунків. 


Повідомлення в номер

Колишніх учнів не буває

Колишніх учнів не буває

15/08/2019 0

Колишніх учнів не буває

Вчителько моя,  
           зоре світова,
Де тебе питать,
Де тебе зустріти?
Мабуть, усім колишнім випускникам приємно на душі під час зустрічей різної давності.
Та, здається, що ця була найкраща. 1989 рік… За два роки до проголошення самостійності України. Жилось по-старому ще до розпаду СРСР. Хто живе на місці, тому і змін ніби немає суттєвих. Але 30 років – це багато. За цей час і в державі, і в житті кожного випускника  сталися великі зміни. Бо ніщо не стоїть на місці, а видозмінюється.
Кожен звив своє сімейне гніздечко, дехто з дівчат став бабусями. Обзавелись дітьми, невістками, зятями, онуками. Придбали власні будинки або квартири.
Після школи ще продовжували навчання, щоб здобути відповідну освіту для майбутньої професії. Дехто має 2, а то й 3, як Людмила Орисюк: бухгалтер, економіст, зоотехнік. Тож не перелічити, скільки  за покликанням є серед них представників різних професій: залізничники, вчителі, працівники обслуговуючої сфери, будівельники, підприємці, механізатори, електрики, медики, банкіри, бізнесмени, водії близьких і далеких рейсів, охоронці, майстри лісу. 
Таня Жучик – директор взуттєвої фабрики в Дніпрі. А  Таня Поліщук ще студентка університету, бо вчитися ніколи не пізно. Спочатку була фотографом, а коли через інтернет професія стала не дуже затребуваною, вирішила стати економістом. Є вже й пенсіонер В’ячеслав Шнайдер, бо він колишній шериф у Дубовому, а вони йдуть на заслужений відпочинок у 45 років. Ігор Тарасюк працює в «Укрвересі», Оксана Мороз  — у Головному управлінні Держгеокадастру у Волинській області. Оксана Бірюк – в Департаменті агропромислового розвитку у Волинській ОДА. 
Аж не хочеться писати слово «заробітчани», бо й  таких багато  кого закинула доля за кордон. Отож нашого цвіту – по всьому світу. І вони там працюють не за фахом, одержавши тут освіту, а простими робітниками, куди пошлють:  на завод, фабрику, в поле, на будівництво. Помагають розвивати економіку Чехії, Польщі, Росії, Італії, Казахстану, Австрії. Дехто не тільки заробляє, а  й залишився жити, створивши сім’ю або туди свою забрав. 
 Жанна Кропива  – в Австрії, Ірина Савицька – в Італії, Олександр Лук’янчук – у Комі, Сиктивкар (Росія), Леонід Іщук – в Чехії, Руслана Медвідь – в Казахстані, Людмила Орисюк – у Польщі. Так і хочеться сказати: «Повертайтесь, журавлі, додому. Вас чекає рідна сторона». Але це, мабуть, назавжди, бо людина шукає, де краще. А в Людмили Шави-Дангол чоловік з Непалу, йому дуже подобаються Голоби. «У кожного своя доля і свій шлях широкий», як писав Шевченко. Співчуваємо і Олені Неваді, яка опинилася в «гарячому» Криму. Є й такі, що підкорили столицю – Київ. А Наталія Трофимчук допомагає роботодавцю в Польщі.
Тож, на жаль, не всі зібрались через різні причини. В основному були відсутні ті, хто задіяний у виборах. Важливу вахту не покинеш, бо Закон не велить. Були з Луцька, Ковеля, Голоб, Рівненської області,  навколишніх сіл. Із Свидників прибула сімейна пара однокласників Юрія і Галини Матвійчуків. Вони шкільне кохання зберегли назавжди. Два Миколи Москалюк і Троцюк приїхали з Попович. Закохані  в рідну землю і  в село, яке знамените здавна хорошими людьми, історією, традиціями, живуть щасливо із сім’ями, житом-пшеницею засівають поля, а Москалюк ще й пісні дарує з батьками разом односельчанам –  співають у хорі.
Є й працівник Ковельського міськрайонного суду Наталія Іваніщук, до якої  в першу чергу голобчани звертаються при потребі. Звичайно, зібрати всіх не так просто. Але з трьох паралельних класів 24 захотіли хоч на мить зробити екскурс у минуле, повернутись в дитинство, зустрітись з друзями, вчителями, школою.
Підходили й під’їжджали до рідної альма-матер  з квітами для вчителів ще зовсім юні випускники 30-річної давності: високі, стрункі, красиві, змужнілі, солідні, щасливі, усміхнені і, звичайно, схвильовані. Обійми, поцілунки. Декого довго впізнавали, хто всі 30 років не показувався на попередніх зустрічах. Дівчата в модних сукнях, здавалося, зовсім не змінились, дехто зберіг фігуру шкільних років. Кажу до хлопців: «Не треба було далеко шукати своїх половинок, дивіться, які однокласниці хороші». «Треба ж було підказати», — обізвався один з них. Може, й упустили ми в цьому плані. Хай вибачать. Це, звичайно, жарт.
Дирекція Голобської школи (ми вдячні за це), посприяла нам для цієї події де в чому. Спочатку зайшли в історичний музей. Очі розбігались по стендах і експонатах. Тут, дійсно, пахло історією, минулим. На світлинах знайшли і  себе, раділи, як діти, такій знахідці.  До однієї із них прикипіли поглядом – де  закарбовані всі вчителі школи, які вчили їх. Згадали кожного поіменно, схилили голови в жалобі за тими, хто пішов уже у Вічність.
Згодом розійшлись по класах, де пройшло дитинство. Класні керівники провели урок життя, переплетений у спогадах і розповідях про себе, бо сіли за тими ж партами, що й колись. Та ні, бо тільки місце знайоме, а парти зовсім інші — красивіші, сучасні. І школа справила на всіх приємне враження: в коридорах квіти, на вікнах енергозберігаючих не штори, а жалюзі. На жаль, урок життя 10-В класу був не в  класі, а в класного керівника Валентини Михайлівни Артинюк вдома, бо вона за станом здоров’я не змогла прийти до школи.
Хотілося і в цей короткий  урок сказати нам —  класним керівникам 10-А   Миколі Яковичу Савлуку, і мені – 10-Б класу щось цінне, важливе, щоб пам’ятали і пригодилось в житті. Згадали всіх поіменно, хто, де і як живе. Вшанували пам’ять тих, хто вже за межею життя, хвилиною мовчання. Зобов’язали декого налагодити зв’язки з тими, кого не було, щоб через 5 років зустрітись знову в більшій кількості. 
«Ми ще прийдемо», – сказали школі на прощання, сфотографувавшись на її сходах.
А в кафе «Каскад» — святковий стіл з нагоди зустрічі  був накритий, як на весілля: від салатиків і до тортиків та фруктів. Почали молитвою, чого колись не було. Ведучий Григорій Тарасовський назвав поіменно із класу в клас тих, кого вже ніколи не побачимо, знову вшанувавши їх хвилиною мовчання.
Допізна лунали тут спогади, сміх, жарти, пісні, тости, музика й іскрометні танці. Ніби й не було їм по 47, а по 17. Дякували під час виступів школі, вчителям за науку, за путівку в життя, закликали один одного при будь-яких життєвих негараздах бути, в першу чергу, людьми, бо в житті, крім білих смуг, бувають і чорні. Тож коли буває тяжко, пам’ятати слова письменниці Ліни Костенко: «Комусь на світі гірше, як тобі». І зразу на душі стане світліше. А Оксана Бірюк сказала, що ці зустрічі дуже  ріднять, єднають, не дають забути про сокровенне.
Хочу окремо згадати виступ Оксани Басараби, вчительки математики з Поповичівської школи. Вона гарно писала твори з української літератури, була закохана в поезію, сама творить  вірші, один з яких  ми й почули на святі. Передаю дослівно. Це звернення до сильних:
Для поєднання ніжності та
 сили
Одного лиш бажання не
         хватило б.
Спасибі, що розсудливі та
  щирі,
Попри всі труднощі, живемо
       з вами в мирі,
Радіємо, що поруч сильні
  плечі.
Авторитет ви, однозначно,
       для малечі.
Волієм, щоб надалі так
  складалось,
Життєвих негараздів менш
  траплялось.
Нехай вам заздрять, що ви
      мужні і красиві,
Іще розважливі, сміливі і
  дбайливі.
Хто досі того не помітив, той
             не знає.
Коли життя заставить, то
 згадає.
Однак душею ми не будемо
  кривити:
Заради вас на світі хочем
 жити,
Бо ви усі, сини, батьки,
         кохані –
Коли прихильні, а коли і
  невблаганні.
І тільки в цьому з вами ми
  подібні,
Ми – золоті, ви – срібні.
А ведучий свята знав своє. Його ігри запропоновані, розваги всім сподобались, брали в них участь. Словом, було весело.
Досить зворушливою  до сліз була мить прощання з класними керівниками. Нас взяли всі в  коло, і під мелодію вічної пісні про вчительку на слова Андрія Малишка і музику Платона Майбороди обтанцьовували і перетанцьовували кожен по черзі. Ну, звичайно, з поцілунками. Таке ніколи не зітреться з пам’яті.
Всі вдячні за цю чудову зустріч її організаторам: Інні Лук’янчук, Людмилі Шаві, Оксані Басарабі, Тетяні Поліщук, Світлані Смаль, Наталії Іваніщук.
Хай щастить вам, діти! До наступної зустрічі!
Валентина ОСТАПЧУК, класний керівник 10-Б класу Голобської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
НА ФОТОСВІТЛИНІ – коллаж, виготовлений учасниками зустрічі випускників.
Вчителько моя, зоре світова,
Де тебе питать,
Де тебе зустріти?
Мабуть, усім колишнім випускникам приємно на душі під час зустрічей різної давності.
Та, здається, що ця була найкраща. 1989 рік… За два роки до проголошення самостійності України. Жилось по-старому ще до розпаду СРСР. Хто живе на місці, тому і змін ніби немає суттєвих. Але 30 років – це багато. За цей час і в державі, і в житті кожного випускника  сталися великі зміни. Бо ніщо не стоїть на місці, а видозмінюється.
Кожен звив своє сімейне гніздечко, дехто з дівчат став бабусями. Обзавелись дітьми, невістками, зятями, онуками. Придбали власні будинки або квартири.
Після школи ще продовжували навчання, щоб здобути відповідну освіту для майбутньої професії. Дехто має 2, а то й 3, як Людмила Орисюк: бухгалтер, економіст, зоотехнік. Тож не перелічити, скільки  за покликанням є серед них представників різних професій: залізничники, вчителі, працівники обслуговуючої сфери, будівельники, підприємці, механізатори, електрики, медики, банкіри, бізнесмени, водії близьких і далеких рейсів, охоронці, майстри лісу. 
Таня Жучик – директор взуттєвої фабрики в Дніпрі. 


З неопублікованого

«Все життя - один політ»

22/12/2016 / / 0

«Все життя  - один політ»

З нагоди 55-ти річчя від дня народження волинського поета зібралися шанувальники творчості Василя Слапчука на годину поезії в актовій залі гуртожитку Ковельського професійного  ліцею. Слапчук Василь Дмитрович – сучасний вітчизняний поет, драматург, літературний критик.

Надія Дятел.

Семінар для педагогів у Люблинці

16/12/2016 / / 0

Семінар для педагогів у Люблинці

Нещодавно на базі ДНЗ смт Люблинець відбувся семінар для педагогів дошкільних навчальних закладів «Національно-патріотичне виховання в дошкільному закладі на традиціях українського народу». Його метою було ознайомлення та практичний показ слухачам форм та методів  організації патріотичного виховання у дошкільному закладі.

 

 

Знайшов зброю – повідом поліцію

16/12/2016 / / 0

Знайшов зброю – повідом поліцію

Звичайно, більшість зброї є зареєстрованою та перебуває у законному користуванні, але багато є й таких, хто якимось чином заволодів вогнепальною зброєю і забув або просто не забажав повідомити про неї відповідні органи.

 

Скажи моїй мамі, що я хочу жити

04/11/2016 / / 0

«Скажи моїй мамі, що я хочу жити!» 

1 листопада ц.р. в кімнаті відпочинку в гуртожитку Ковельського професійного ліцею відбулася бесіда «Скажи моїй мамі, що я хочу жити!». В цей день учні, що проживають в гуртожитку під керівництвом вихователів В. П. Рощук та В. П. Остапука намагались розкрити перед молоддю суть духовного життя людини, розширити їх знання про цінність життя і особливо про життя ще ненародженої дитини...

 Катерина  Яцина.

У ліцеї – майстер-клас для перукарів

04/11/2016 / / 0

У ліцеї – майстер-клас для перукарів

Нещодавно  на базі Ковельського професійного ліцею у майстерні перукарів відбувся майстер-клас з основних форм базових жіночих стрижок.

Ірина Кузьмик.