Повідомлення в номер
У Грабовому волонтерять всім селом
27/03/2025
0
У час великої війни жіноцтво села Грабове Сереховичівської громади, що на Ковельщині, стало як одна родина: спільно розділяють радість, тривоги і горе. Бо біда нині у всіх одна, тому і дівчата, і молодиці, і жіночки поважного віку об’єдналися задля допомоги українським захисникам.
– Наше село маленьке, тож чи не з кожної родини хтось воює: син, брат, племінник, чоловік, сусід чи просто знайомий – навіть якщо він уже й не живе у Грабовому, – так розпочала розповідь про початок волонтерства місцева жителька Олена Онищук, яка найчастіше кидає клич у соціальних мережах, гуртуючи місцеве жіноцтво.
Щоб підтримати українських захисників, ставши для них надійним тилом, з осені 2022 року вони спершу взялися за виготовлення окопних свічок. Завідувачка клубом Тетяна Романюк запропонувала збиратися у приміщенні закладу культури. Землячка грабівчан Лідія Мороз забезпечила бляшанками. Їх також збирали і через соціальні мережі, як і кошти на парафін. Далі були розпалювачі, які допомагають хлопцям на фронті швидше розводити багаття.
– Тих, хто постійно витрачає свій час, зусилля і кошти на підготовку передач на фронт, небагато: 10-15 дівчат і молодичок, – продовжує Олена. – Внесок кожної особливо цінний, бо вони не тільки підхоплюють ідею, а й доповнюють її своїми пропозиціями.
Разом із нею добру справу починали сестри Марія, Іванна та Вікторія Созоніки. Згодом до них приєдналися Любов Хлуд, Людмила Трофимчук, Антоніна Зубчик, Оксана Грушко, завідувачка ФАПом Людмила Савлук, Валентина Сагаль, у якої один син воює, а другий потрапив у полон.
Винахідливості грабівського жіноцтва можна позаздрити. Вони плетуть маскувальні сітки, роблять окопні свічки та восково-олійну мазь, що загоює навіть опіки, виготовляють зігрівальні суміші із меду, імбиру та лимонів, енергетичні перекуси, перетирають із цукром обліпиху, журавлину, малину, смородину, варять аджику та гострі соуси, засолюють щавель, а перед відправкою передачі на фронт ще й печуть домашні смаколики. Цієї зими Людмила Онищук, Валентина Сагаль, Тетяна Васковець, Ольга Сагаль взялися за плетіння теплих килимків.
Енергія невтомних грабівчанок зворушує користувачів соцмереж, які відгукуються на заклик про допомогу, хто чим може: Олександр Талашко передав їм мед, Галина Балабан, Тетяна Шура, Ірина Бондарчук – яблучну сушку і горіхи.
Кошти на витратні матеріали грабівським волонтеркам надходять не тільки завдяки пожертвам добродійників. Так, значна сума надійшла завдяки новорічній лотереї, коли розігрували спеціальні призи: іграшки та ялинкові прикраси ручної роботи, солодощі. Виручені гроші пішли на закупівлю спанбонду та основи для маскувальних сіток. А в часі новорічних свят пішли колядники селом і зібрали більш як 13 тисяч у волонтерську скарбничку – теж для фронту, для нашої перемоги над окупантом.
Можна лише подивуватися енергії і винахідливості тутешнього жіноцтва. Так, для розфасування захисної мазі-бальзаму волонтерки зібрали і використали найрізноманітнішу тару: від баночок з-під крему, лоточків, соусників до упаковок від кіндер-сюрпризів. Олена Онищук не втомлюється дякувати добровільним благодійникам, котрі миттєво відгукуються на її прохання: пану Володимиру з Ковеля, який оплатив три рулони агроволокна для маскувальних сіток, ліцеїстам села Вербка, Ірині Царік, Олені Пожарчук, Валентині Савлук, Олені Олексюк та іншим – за тару для фасування мазі, добродійникам – за чималу (5 кілограмів!) порцію меду, лущені горіхи, малину, смородину, сушенину.
– Завжди дякую кожному, хто нам допомагає. Незважаючи на труднощі, торік нам вдалось зробити багато – принаймні, все, що в наших силах та можливостях, – так підсумувала зроблене Олена Онищук. – Хоч і не дуже у великих обсягах, але старались долучитись до кожної поїздки до наших наших захисників. Адресно відправляли посилочки. Намагались допомогти всім, хто просив підмоги. Звісно, масштаби нашої роботи порівняно з волонтерами більших сіл чи міст не надто великі, але, як в народі кажуть, з миру по ниточці... Головне – не сидіти на місці, не зупинятись, хоч і маленькими кроками, але йти вперед!
Валентина БЛІНОВА.
l
НА СВІТЛИНАХ: в центрі – Людмила Онищук майстерно плете теплі килимки; вгорі праворуч – Олена Онищук, Людмила Трофимчук та Валентина Сагаль із добровільними помічниками; внизу – Оксана Грушко, Тетяна Романюк та Олена Онищук відправляють допомогу на фронт.
Фото з архіву автора.
У час великої війни жіноцтво села Грабове Сереховичівської громади, що на Ковельщині, стало як одна родина: спільно розділяють радість, тривоги і горе. Бо біда нині у всіх одна, тому і дівчата, і молодиці, і жіночки поважного віку об’єдналися задля допомоги українським захисникам.
Повідомлення в номер
Геннадій Безека: людина слова і діла
27/03/2025
0
У Ковелі, мабуть, неможливо віднайти людину, для якої близькі і дорогі майже всі професійні свята. Або, якщо не всі, то принаймні більшість.
Але така людина є. Це – Геннадій Архипович Безека, який 1 квітня відзначить свій вікопомний ювілей. Він може з повним правом претендувати на звання кваліфікованого фахівця-професіонала у багатьох важливих для економіки України галузях, а, отже, святкувати, наприклад, День працівників житлово-комунального господарства і побутового обслуговування населення, День пожежної охорони, День працівників нафтової, газової та нафтопереробної промисловості, День місцевого самоврядування та День державного службовця, День підприємця і навіть… День фізкультурника.
Серед усіх перелічених свят, список яких можна було б при бажанні продовжити, варто, напевно, виділити головне – як для пана Геннадія, так і для його колег, знайомих, товаришів – Міжнародний день друзів, який цьогоріч відзначимо 9 червня у понеділок. З повним правом справжнім другом ювіляра можуть назвати десятки, якщо не сотні людей, з якими доля звела цю людину, кому він допоміг у скрутну хвилину, кому дав добру пораду, кому прийшов на поміч у, здавалося б, безвихідних ситуаціях.
Дехто може запитати: «А яке відношення має Геннадій Безека до свят, перелічених вище? Чи це просто журналістський «прикол», яким автор хоче заінтригувати читача?”.
Відповідаю: це ніякий не «прикол», а своєрідні віхи біографії героя моєї розповіді. Справа в тому, що впродовж свого життя йому довелося скуштувати «хліба» багатьох складних і відповідальних посад, згаданих вище. І не тому, що Геннадій Архипович такий собі пошуковець «золота Маккени», любитель кар’єрних злетів. Найважливіше полягає в тому, що він – людина слова і діла, відповідальний і сумлінний в роботі, вмілий організатор і вихователь людей. А таких завжди цінували, до думки їх прислухались, шанували за чесність, відкритість і принциповість, тому охоче запрошували на роботу.
l
Геннадія Архиповича я знаю давно. Щоправда, за віком він молодший від мене, але наші життєві шляхи не раз «пересікалися». З мого боку – в якості журналіста, з його – в якості керівника спочатку пожежної служби, пізніше – банно-прального комбінату та комбінату побутового обслуговування населення (був колись такий, про що представники молодшого покоління ковельчан не особливо й знають).
Мені як порівняно молодому на той час кореспонденту місцевої газети доводилося не раз писати про службу побуту на Ковельщині, яка була досить обширною і різноманітною. Вона включала у себе діяльність таких підприємств, як фабрика індивідуального пошиття і ремонту одягу, фабрика взуття, майстерні з ремонту побутових приладів, перукарні, ательє мод, фотосалонів у місті. Окрім того, в районі діяли комплексні пункти побутового обслуговування населення, де надавали цілий спектр послуг, про який тепер залишилися лише приємні згадки.
Звичайно, в роботі такого складного «механізму», в якому було задіяно 1200 чоловік, не все функціонувало бездоганно, траплялися і негаразди, упущення. До редакції не раз надходили скарги і нарікання громадян, які чекали допомоги журналістів. Доводилося вникати в суть звернень, виїжджати на місце, щоб розібратися у конфліктних ситуаціях. Пам’ятаю свої відрядження і в Дубове, і в Мощену, і в Тойкут тощо. В результаті таких поїздок з’являлися іноді у газеті й критичні кореспонденції.
До честі Геннадія Архиповича, він ніколи не ображався на критику, намагався оперативно відреагувати на публікації, хоча в разі потреби аргументовано захищав честь і гідність підлеглих йому працівників, інженерно-технічного персоналу. Звичайно, писала газета й про добрі справи побутовиків, адже Ковельський комбінат побутового обслуговування був одним з кращих на Волині. І в цьому – велика заслуга Геннадія Безеки, який обійняв посаду директора в досить молодому віці, змінивши на посту Григорія Олійника і продовжуючи кращі традиції попередників – Богдана Криштофа, Петра Приходька.
З приходом у міськпобуткомбінат молодого, амбітного, креативного керівника діяльність підприємства, як-то кажуть, отримала «друге дихання». Зміцніла трудова дисципліна, зросла відповідальність кадрів середньої ланки за доручену ділянку роботи, поліпшилася якість надання послуг, розширився їх асортимент. Директор глибоко вникав у виробничі процеси, вимагав цього ж від підлеглих. Турбот додавало й запровадження нових технологій, передових досягнень науки і техніки.
Пан Геннадій постійно був в курсі всіх новинок у побутовому обслуговуванні населення, сміливо запроваджував їх у життя, спираючись при цьому на дружну команду однодумців. З його позицією рахувалися в обласному управлінні, на нього рівнялися колеги з міст і районів Волині.
Згадую такий випадок. Одного разу в Геннадія Архиповича виник задум провести у Ковелі демонстрацію моделей одягу, які виготовляв комбінат. Дехто засумнівався доцільності такого заходу, адже часи були суворі, «партійні», новації не всіма сприймалися на «ура». Та директор наполіг на своєму, молодь підприємства його підтримала, а тому фестиваль мод, як його дехто назвав, вдався на «відмінно».
Хочу зауважити, що пан Геннадій – чоловік, образно кажучи, європейського стилю, цінує в людях не лише вміння працювати, а й культуру поведінки, вбрання, спілкування, тобто все те, що робить їх сучасними і привабливими. Сам завжди ошатно одягнутий, взутий, бо любить акуратність й естетичну привабливість в інших.
l
Ще одна важлива сторінка в біографії нашого героя – робота в Ковельській міській раді. Прийшов він туди у складні часи – буремні 1990-ті роки, коли на зміну командно-адміністративній системі прийшли ринкові відносини.
– Геннадія Безеку сесія міської ради затвердила моїм заступником, – згадує тодішній міський голова Анатолій Семенюк. – В його обов’язки входило вирішення питань соціальної сфери, які стояли дуже гостро. По-новому слід було організовувати роботу закладів торгівлі, побутового обслуговування, охорони здоров’я та ін. Труднощі його не лякали, він сміливо брався за розв’язання найскладніших проблем. Люди розуміли його, а він людей, яких поважав, але з яких і вимагав в разі потреби. Досвід, набутий попередньо, дуже йому допомагав.
Мить помовчавши, сказав:
– Я дуже вдячний за підтримку і розуміння з боку Геннадія Архиповича, його щире прагнення змінити стан справ у місті на краще. Нехай Господь дарує йому міцне здоров’я, активне довголіття на многі і благі літа!
Впевнений, що думку пана Анатолія розділяють багато ковельчан, які шанують ювіляра за всі добрі справи, які він звершив. В свій час допоміг і мені, коли довелося звернутися за допомогою. Взагалі пан Геннадій ніколи не був байдужим до газети, про що я вище згадував, постійно її читає і передплачує, жваво реагує на публікації, пам’ятаючи навіть ті, які були кільканадцять років тому – чи то критичні, чи то «позитивні». Так тому, що має справді феноменальну пам’ять на людей, події, дати.
Іноді при зустрічах ми згадуємо те, що пережили, чому раділи, з приводу чого сумували. Адже і я, і він добре знаємо повоєнну історію Ковеля та й району. Мушу віддати належне пану Геннадію – в дечому він перевершує мене своїми знаннями минувшини краю, його особистостей, їх гарних справ, як, зрештою, й поганих…
l
Не намагаючись детальніше заглиблюватись в біографію Геннадія Безеки, скажу лишень, що чимало років свого молодого життя він віддав організації сучасної пожежної охорони на Ковельщині, зміцненню її матеріально-технічної бази, роботі в компанії «Газ України». Майже 10 років працював у «Ковельводоканалі», нині – помічник директора «Ковельтепла». Помітний слід залишив у сфері місцевого підприємництва, створивши разом із дружиною Тамарою Іванівною фірму «Айстра», послугами якої охоче користувалися наші земляки. Коротше кажучи, за яку б справу не брався, досягає успіху, бо єдність слова і діла завжди давала й дає позитивний результат.
Мені імпонує в ювілярові така риса характеру, як відвертість, вміння відстояти свою позицію і неприязнь до тих, хто нещирий і підступний. Водночас приваблює його вірність чоловічій дружбі, відданість тим, кого шанує і любить.
До таких друзів, в першу чергу, належить ковельський підприємець, меценат і благодійник Юрій Миколайович Рахлінський. Вони дружать практично з юних літ, ніколи не підводили один одного, а навпаки – у випадку потреби підставляли плече підтримки. Так і крокують життєвим шляхом, ділячи навпіл радощі і прикрощі. Ніколи не забувають ще одного свого приятеля – Володимира Мамітова, який передчасно пішов у Вічність. Збираючись разом, завжди згадують спочилого у Бозі.
Міцна багатолітня дружба єднає їх з братами Микуличами – Василем і Володимиром, їх рідними. Чимало друзів серед ветеранів ковельського спорту, адже в молоді роки, навчаючись у середній школі № 8, захоплювався вільною боротьбою, відвідував спортшколу. Тренував його відомий в Україні Петро Стус, ім’я якого носить нині дитячо-юнацька спортивна школа.
Зрештою, хіба перелічити всіх, хто дорогий і незабутній? Знаю, що для Геннадія Безеки болісною була втрата В’ячеслава Шишука, з яким теж, як кажуть, не один пуд солі з’їли…
В Геннадія Безеки – гарна сім’я, вірна дружина пані Тамара, про яку я вище згадав. Вміло господарюють у будиночку по вулиці Модеста Левицького, спільно клопочуться по господарству, раді гостям, які їх відвідують. В свій час Тамара Іванівна працювала в Ковельській дистанції сигналізації і зв’язку, користувалася високим авторитетом у колег по роботі, адміністрації підприємства. Мають двох синів, трьох онуків.
l
Закінчуючи свої нотатки, подумав: а що побажати Геннадію Безеці з нагоди ювілею? Вирішив від себе особисто, друзів і знайомих привітати поетичними рядками:
Хай кожен день ясніє
небом чистим,
Світанки сяють, скупані в
росі,
У серці радість розцвіта
іскриста
І мрії хай збуваються усі!
Нехай цвітуть під небом
синьооким
Ще довго-довго дні й літа,
А тиха радість, чиста і
висока,
Щоденно хай до дому
заверта!
Микола ВЕЛЬМА.
НА СВІТЛИНІ: Юрій РАХЛІНСЬКИЙ, Василь МИКУЛИЧ, Геннадій БЕЗЕКА.
Фото автора.
У Ковелі, мабуть, неможливо віднайти людину, для якої близькі і дорогі майже всі професійні свята. Або, якщо не всі, то принаймні більшість.
Повідомлення в номер
Коли зустрічаються друзі
27/03/2025
0
У переддень Лесиного свята ковельчани, юні і літні, зібралися, щоб вшанувати її життєвий і творчий подвиг. Вона й понині дивує і надихає нас.
Поетеса, яка в темні імперські часи свою поезію творила мовою свого народу, дала йому надію на те, що рідна мова відродиться, проб'ється крізь морок заборон і принижень, стане державною і шанованою, що Україна буде вільною.
Ми слухали поезію Лесі Українки у виконанні талановитих декламаторів і бачили її проекцію на день сьогоднішній. Знову з лютої Півночі чути ненависне: «Смерть Україні!», знову бряжчать малороси рабськими кайданами страху й зневіри, знов «сіль землі, то ж сила молода ішла на смерть, на згубу неминучу», і знову поети «гострять зброю іскристу» – меч духовний, слово правди, щоб запалювати серця людей. Їм довірила Леся Українка свої корогви – волю, одвагу, честь і любов.
Наша зустріч стала справжнім святом для душі, для всіх, хто прагне слова потужного й щирого, адже свою високу Поезію нам дарували Любов Проць, поетичний голос Львівщини і волинянка Ніна Горик. Літературні й освітянські посестри, члени Національної спілки письменників України, багато років вони плекали у юних душах любов до рідного слова. У їх віршах – любов до України і біль її утрат, гаряче бажання розтопити лід байдужості й відчуження, збудити з духовного сну, поділитися світлом віри. Незабутні враження справили виступи наших гостей, їх твори. Слухати поезію в авторському виконанні – вишукана насолода!
Щира подяка усім гостям свята, Любові Проць та Ніні Горик, читцям-декламаторам (Анні Акуловій, Анні Матяшук, Ірині Дейнеці, Катерині Васковець, Соломії Чих, Катерині Cомчинській, Олені Місюрі), музикантам-віртуозам (Олександру Марчуку, Олені Артеменко, Надії Матвійчук, Аллі Мазур)! Усім, хто любить українську Україну, працює для неї, б'ється за неї на фронті.
Надвечір’я з Лесею Українкою
У переддень Лесиного свята ковельчани, юні і літні, зібралися, щоб вшанувати її життєвий і творчий подвиг. Вона й понині дивує і надихає нас.
коментарі
Гороскоп на ВЕСЬ 2025 РІК читайте у номері за 16 січня 2025 року № 3 (12959) під заголовком:...
Надрукований вище лист - остання публікація Віталія Лихобицького в газеті. 17 січн...
Слава захисникам України!...
Було б добре, якби надрукували гороскоп на весь 2025 рік. Чекаємо!!!...
ЩИРО ВІТАЮ!...
Слава Героям!...
А чому людей не вітають райдерджадміністрація і районна рада? На вважають за потр...
Молодці журналісти - зберегли газету. Дякую!...
Мудро! Але ті, хто вирішує долі людства, до мудрих думок не прислухаються....
Добрий вечір. Як зв'язатись з лікарем? ...
Дякуємо газеті за те, що допомогли зберегти відділення зв"язку в селищі "Сільмаш"! ...
Бодя ти супер....
Терміново потрібно, як можна з вами звʼязатися?...
Як зустрітися,з о.Леонідом, дуже потрібна допомога!!!тел. 0688636052...
Слава Ісусу Христу!!! Як потрапити до Леоніда Григоренка будь ласка, дуже потрібна ...
Щиро вітаю пана Семенюка з ювілеєм! Здоров"я йому і Господньої ласки на кожен день!...
Дякую газеті і Валентині Січкар за гарний фоторепортаж і повагу до праці селянина...
Вітаю ковельських залізничників з професійним святом! Особливі вітання - ветеран...
Добрий день .
Як можна дізнатися номер телефону Віктора Івановича для консульта...
Дякую поштарям за сумлінну працю.Вітаю щиро з професійним святом...