Повідомлення в номер / Оздоровчий фестиваль "Перемагай себе"

11.12.2025

6 грудня у спортивному залі Ліцею №1 м. Ковеля відбувся VІІ фізкультурно-оздоровчий фестиваль «Перемагай себе».
Цьогоріч він зібрав 35 спортсменів із громад усієї області й відбувся у надзвичайно символічний день — День Збройних Сил України та День Святого Миколая, коли віра, підтримка й сила духу звучать по-особливому.

Коментарів до новини: 21
Переглядів новини: 43

Повідомлення в номер / Погода в Ковелі 11–17 грудня

11.12.2025

Четвер. Хмарно. Температура: 9оС. Вітер західний помірний сильний.

В ніч на п’ятницю. Хмарно. Температура: 4оС. Вітер західний сильний.

П’ятниця. Хмарно. Температура: 8оС. Вітер західний сильний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність. Температура: 0оС. Вітер північний слабкий.

Субота. Мінлива хмарність. Температура: 4оС. Вітер східний помірний.

В ніч на неділю. Хмарно, вранці дощ із снігом. Температура: -1оС. Вітер південно-західний помірний.

Неділя. Хмарно, часом дощ із снігом. Температура: 30С. Вітер західний помірно сильний.

В ніч на понеділок. Хмарно, вранці дощ. Температура: 2оС. Вітер західний сильний.

Понеділок. Хмарно, часом дощ. Температура: 4оС. Вітер південний сильний.

В ніч на вівторок. Хмарно. Температура: 1оС. Вітер південно-східний сильний.

Вівторок. Хмарно. Температура: 4оС. Вітер південно-східний сильний.

В ніч на середу. Хмарно. Температура: 2оС. Вітер південно-східний сильний.

Середа. Хмарно. Температура: 5оС. Вітер південно-східний сильний.

Четвер. Хмарно. Температура: 9оС. Вітер західний помірний сильний.

В ніч на п’ятницю. Хмарно. Температура: 4оС. Вітер західний сильний.

Коментарів до новини: 21
Переглядів новини: 47

Повідомлення в номер / Футболу віддане життя

11.12.2025

Нещодавно до редакції завітав відомий на Ковельщині активіст фізкультурно-спортивного руху, колишній футболіст команди "Рубін" (була колись така у місті залізничників), шанувальник газети "Вісті Ковельщини" Олексій Вацек.

– Спортивна громадськість нашого краю прикро вражена смертю відомого українського футболіста Володимира Мунтяна, – з неприхованим сумом у голосі сказав пан Олексій. – Це була людина-легенда, якою захоплювалися фанати футболу не лише України, а й усього світу. Сім разів він ставав чемпіоном колишнього срср, є володарем Кубка Кубків УЄФА та Суперкубка УЄФА, учасником чемпіонату світу 1970 року.

Після завершення кар'єри гравця тренував українські та закордонні футбольні клуби, працював старшим тренером молодіжного складу київського "Динамо", виконував обов'язки головного тренера національної збірної України. Із 2007 року – президент Асоціації ветеранів футболу нашої країни.

– Україна гордилася і шанувала Володимира Мунтяна, молодь захоплювалася ним безмежно, – зауважив я.

– Так. Він – повний кавалер ордена "За заслуги" І-ІІІ ступенів (2015, 2007, 2004 р. р.), нагороджений орденом Князя Ярослава Мудрого. А зайшов я до редакції не тільки тому, щоб згадати видатного футболіста. У моєму домашньому фотоархіві я розшукав світлину, на якій зафіксовано Володимира Мунтяна на ковельському стадіоні "Локомотив".

Ця подія мала місце у 70-их роках минулого століття, коли збірна ветеранів футболу України зустрілася із збірною Ковеля. Як сьогодні, пам'ятаю переповнений стадіон "Локомотив" (ще "старий"), на трибунах якого яблуку ніде було впасти. Мені випала висока честь бути головним суддею матчу.

– Хто був ініціатором цієї захоплюючої зустрічі, про яку писала й наша газета?

– Головою міського спорткомплексу тоді працював покійний уже Євген Михайлович Кондратович, а всі організаційні питання вирішував відомий тренер Йожеф Сабо, який теж був однією з найвідоміших осіб в українському футболі. Очевидно, саме він зумів організувати приїзд ветеранів до Ковеля.

Уважно розглядаю фото (вгорі). В центрі у суддівській формі – Олексій Вацек. Одразу за ним – Володимир Мунтян. Далі – Віктор Колотов, Штефан Решко.

"А де є Йожеф Сабо?" – запитую у пана Олексія. – "А він нахилився і поправляє собі бутса", – усміхається мій співрозмовник.

Що ж, цікава фотомить із спортивного життя не такого вже й далекого минулого. Жаль, що відходять його учасники в засвіти. Серед них і Володимир Мунтян. Вічна йому пам'ять!

В той день Олексій Вацек продемонстрував мені ще одну світлину. На ній бачимо легенди ковельського футболу (внизу ліворуч). Зліва направо: Анатолій Йоц ("Сільмаш"), Василь Теребейко і Володимир Бернасюк ("Локомотив"), Олексій Вацек ("Рубін"), Олександр Полуектов ("Сільмаш").

– Як швидко пролетіли "буремні" футбольні роки, – із ноткою гіркоти каже мій редакційний гість. – Їх вже не повернути, але тішить те, що маємо ще можливість час від часу зустрічатися. До речі, зроблене фото 25 травня 2024 року.

Мить помовчавши, додав:

– Ковель завжди славився футболом і високими досягненнями команд. А було їх у ті часи аж чотири – "Локомотив", "Сільмаш", "Рубін" і "Колос" (сільський). Нудьгувати було ніколи, викладалися в іграх завжди “на повну”, ще й багатотисячний загін уболівальників допомагав ковельчанам перемагати.

Щиро дякую пану Олексію за світлини і цікаву розповідь, які збагатили газетний "Несподіваний ракурс". Міцного Вам і хлопцям здоров'я, активного довголіття і перемог на футбольному полі, якщо доведеться ще зіграти, в чому я впевнений.

Микола Вельма.

P. S. Пишучи про Володимира Мунтяна, не можу не згадати про міні-фотоальбом ковельчанина Івана Ярошика, з яким я уже знайомив читачів газети. На одній з його сторінок, пожовтілих від часу, бачимо фото юного Мунтяна з його автографами пану Івану. Вгорі праворуч – Іван Ярошик, який в молоді роки грав за камінь-каширський "Меліоратор", поблизу стадіону імені Валерія Лобановського, кумира мільйонів шанувальників футболу України і світу, в Києві.

М. В.

Коментарів до новини: 21
Переглядів новини: 46

Повідомлення в номер / Там, де зупинився час

11.12.2025

Літопис волинського села довжиною у століття через призму доль жителів однієї вулиці зумів передати відомий на Старовижівщині краєзнавець Микола Шаясюк у своїй книзі "Дорогами вулиці Ройової".

Ройова – така назва однієї з вулиць його рідного села Мизове, що на Старовижівщині. Задум розповісти про життєві дороги тих, хто колись поруч сусідив, виник в автора на основі спогадів його мами – нині покійної Олександри Терентіївни, які він записав від неї ще в середині 90-х років минулого століття. Книга стала ілюстрацією того, як волинські селяни споконвіку шукали кращої долі – для себе, своїх дітей та онуків, як сувора дійсність – війни, боротьба за незалежність України, репресії і переслідування, руйнація традиційного сільського способу життя – розбивали їхні мрії. Як наслідок – на багатолюдній колись вулиці зараз залишилося лише сім обжитих осель. Щоправда, влітку оживають подвір'я ще чотирьох обійсть.

– Коли згадую своє дитинство, його найкращі дні влітку, весною чи взимку, то найяскравіше пригадую стежки рідної вулиці, – каже Микола Олександрович. – Ними ми бігали за яблуками, грушами, снували межами. Але найкраще запам'яталися дні великих свят: Різдва Христового, коли ходили колядувати, Великодня, коли билися битками, Трійці, коли носили лепеху з урочища Орахновка і робили з неї м'ячі.

Назва вулиці, за його словами, виникла, очевидно, тому, що тут здебільшого селилися сім'ями, родинами, – роями. Так і веде автор читача від хати до хати, від обійстя до обійстя. Як правило, сім'ї були багатодітними: шестеро-семеро дітей було майже нормою.

Микола Олександрович детально описує хату свого діда Терентія Барановського, яка стояла посередні вулиці Ройової. Вона була довжиною 10 метрів: сіни, комора, кімната з піччю, в якій мешкало 12 душ. Від першої дружини, яка померла влітку 1924-го, в діда залишилося четверо дітей. Коли оженився вдруге, прийняв у свою сім'ю дочку другої дружини, а ще мали спільних троє дітей. Тож за 20 метрів від старої почав будувати нову оселю. Однак довго і щасливо пожити в ній не вдалося: її пошкодила бомба, яку скинув фашистський літак у роки Другої світової війни. А стара хата згоріла, коли загарбники спалили село. Відтак добудовувати нову хату дід Терешко зміг лише наприкінці 40-х років. Звідси, з дідової хати, розійшлися його діти. Тепер на його обійсті стоїть будинок доньки Марії, який належить уже його внучці.

Автор "Дорогами вулиці Ройової" Микола Шаясюк нанизує у книзі розповіді про долі своїх сусідів: Гречин, Поляків, Миселюків, Сарапіних, Самолюків, Вороб'їв, Смалів, Куптіїв, Доннікових, їхніх дітей та онуків. За його словами, у 20-30-х роках вулиця Ройова була центром громадського життя села.

"За свою багаторічну історію вона народила і виховала не одне покоління мизівців, які любили свою землю, працювали на ній, а в роки лихоліть захищали її від поневолювачів. Тут жив і працював голова осередку ОУН Яким Поляк і його заступник Михайло Поляк, голова комірки кпзу Андрій Поляк, – йдеться у книзі. – Хоча вони мали різні політичні погляди, але в боротьбі проти польського поневолення об'єднувалися".

Згадує автор і ще одного односельця – Лукаша, який у 1917-1919 роках служив в Армії УНР, працював у Ковелі на залізниці. За радянських часів був під постійним наглядом спецслужб кдб. А також пише про Клима Куптія – активного учасника кпзу, який завжди на 1 Травня вивішував червоні прапори на осокорах. 5 грудня 1935 року його разом із братами Іваном та Кирилом Сарапіними польська поліція розстріляла по дорозі у село Седлище. До сьогодні на місці їхньої страти стоїть пам'ятник, а Ройову згодом перейменували на честь Клима Куптія.

– У всі часи моїх земляків об'єднувало одне бажання: жити краще, не бідувати, мати достаток, – ділиться думками Микола Олександрович. – Були сміливці, які мріяли про свою державу. От тільки намагалися вирватися з-під польського панування різними способами. Одні ставали членами кпзу, другі бачили порятунок в радянському союзі, а ще інші долучалися до повстанців. Тих, хто вирушав за кращою долею на схід, чекали катування, тюрми і навіть смерть. Так, найстарший син діда Терешка Григорій у середині 30-х років разом із Степаном Сарапіним та Павлом Гречиною перебралися через кордон в срср до комуністів будувати комунізм. Григорія сприйняли як польського шпигуна, хоча він був членом кпзу, і розстріляли. Степана кинули у в'язницю на десять років, а Павла засудили на десять років у виправно-трудовий табір.

Микола Шаясюк зібрав відомості і про долю тих земляків, які обрали інший шлях – шлях боротьби за незалежну Україну. Він пише, що ще у 20-х роках минулого століття у його рідному селі Мизове був створений осередок ОУН. Його очолив Яким Поляк, який був столяром, мав свою майстерню. За його ініціативи у кінці Ройової спорудили три символічні "фігури" на знак пам'яті борців за волю України. Одне з таких місць приваблювало молодь у повоєнні роки: тут збиралися хлопці і дівчата зі всього села на танці.

– У повоєнні часи всі наші сусіди жили надіями залікувати рани, нанесені війною, – розповідає автор книги вже зі своєї пам'яті. – Але до рідних домівок повернулися не всі. Чимало чоловіків загинули: хто на фронті, хто в повстанцях. Розкидала доля і жінок та дівчат, яких гітлерівці вивезли на каторжні роботи в Німеччину. Так, Наталія Гречина опинилася у Франції, вийшла заміж за поляка, навіть змінила прізвище та ім'я. Ганна Гречина опинилася в Америці після того, як таких, як вона, остарбайтерів, визволили американські війська. А її сестра Ольга ще до війни вийшла заміж за поляка, прийняла католицьку віру і назавжди залишилася у Польщі.

Великі міста манили селян великими заробітками. Так і потягнулася мизівська молодь із батьківщини: хто на шахти Донбасу або Нововолинська, хто – в Крим чи в Білорусь, або ближче: в Рівне, Луцьк, Рожище, Ковель. Родини, які ще трималися рідних обійсть, уже не були багатодітними: виховували двоє-троє діток. Як пересихають у спеку струмки, що впадають у річку, так і маліли, заростали стежки до батьківських подвір'їв. Усе більше хат сумно дивилися на вулицю зачиненими вікнами.

Але, як пише автор, всі людські досягнення мають залишатися у пам'яті нащадків: дітей, внуків та правнуків кожної сім'ї, яка жила на Ройовій. Саме вони, представники родин, щиро дякували Миколі Шаясюку за збережені спогади про сусідів та односельців під час презентації книги "Дорогами вулиці Ройової", що відбулася торік під відкритим небом, відтворюючи колишні традиції добросусідства.

Валентина БЛІНОВА.

На світлині: автор Микола Шаясюк, його книги.

Коментарів до новини: 21
Переглядів новини: 47

Повідомлення в номер / Омела! Що знаємо про неї?

11.12.2025

Час заготівлі «чарівної» рослини

Я, Гервасій Собчак, ветеран охорони здоров’я Ковельщини, загальний трудовий стаж більше 50 років. Першу медичну середню освіту здобув в Луцькому медичному училищі і попрацював на посадах фельдшера більше п’яти років. Потім — навчання в Харківському фармацевтичному інституті, де здобув спеціальність провізора.

На посаді завідувача Ковельської центральної районної аптеки № 12 трудився тридцять три роки, потім до виходу на пенсію — в приватній аптеці. До складу ЦРА № 12 входило 12 аптек, із них 4 в м. Ковелі. В сільській місцевості вони були при кожній лікарській амбулаторії, а при фельдшерських пунктах – аптечні пункти (76). Переглядаючи свої архівні нотатки та спеціалізовану літературу, випадково натрапив на статтю австрійської цілительки Марії Требен, в якій вона дає рекомендації, як позбутися багатьох хвороб за допомогою народних засобів, обов’язково перед тим порадившись з лікарем. Сьогодні хочу розповісти про омелу.

Більшість людей знає омелу – рослину, що паразитує на всіх листяних деревах, ялинах і соснах, куди її занесли птахи. Це утворення кулястої форми, що ростуть на рослині-господарі. Вічнозелене шкірянисте листя — жовто-зеленого кольору. Ягоди пробілкуваті, в середині слизисті й клейкі.

В минулому лікарі-травознавці лікували нею епілепсію як найефективнішим та найчудодійнішим засобом.

Для заготівлі на зиму, і сушіння збирають листя та малі гілочки (тільки від початку жовтня до середини грудня, а також в березні і квітні, які подрібнюють. В інші місяці омела не має цілющої сили.

Ось чому я звернувся до газети «Вістей Ковельщини» з проханням, щоб стаття про заготівлю омели вийшла якомога швидше, щоб бажаючі встигли заготовити цю лікарську сировину.

Найбільший лікувальний ефект має омела, яка живе на дубах і тополях, а також на ялинах і соснах та фруктових деревах.

Листя і стебла – не отруйні, а ось ягоди, коли їх вживати, – отруйні. Листя і стебла вживають внутрішньо, ягоди зовнішньо в мазях. Про способи застосування, приготування соків, чаїв, мазі поінформую в подальших номерах газети «Вісті Ковельщини». А зараз поспішайте встигнути заготовити лікарську сировину до середини грудня.

Гервасій СОБЧАК,

ветеран аптечної справи.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0

Повідомлення в номер / Гороскоп з 15 по 21 грудня

11.12.2025

ОВЕН. Тиждень налаштовує на успiхiв у сферi роботи i бiзнесу. Iдея, яку мимохiдь пiдкажете начальству, може сприятливо вiдобразитися на вашiй кар’єрi. Постарайтеся уникати критики колег, вона може бути хоч і справедливою, але вельми недоречною.

ТЕЛЕЦЬ. Тиждень пiдходить для зустрiчей iз старими друзями i знайомими. Не перевтомлюйтеся і не носіть важкі речі. Бережіть себе і більше гуляйте на свіжому повітрі.

БЛИЗНЮКИ. У вас все добре i в особистiй, i у фiнансовiй сферах. Бажання можуть здiйснитися в той момент, коли вже втомитеся сподiватися на позитивний результат.

РАК. Вашi задуми реалiзовуватимуться, немов за велінням чарiвника, про такі результатiв дiяльностi не могли i мрiяти. Постарайтеся не розпилюватися на дрiбницi. Сконцентруйте зусилля для досягнення головної на цей момент мети. I вас чекає успiх.

ЛЕВ. Новий тиждень принесе чимало позитивних новин. Цей період благодатний для розвитку кар’єри, бізнесу, підписання документів. Не втрачати ресурс допоможуть домашні тваринки: грайтеся з ними частіше.

ДIВА. Ви самi повиннi розставити акценти на цьому тижнi. Краще знизити темп роботи, щоб уникнути перевтоми. У четвер не зловживайте своїм впливом, i перед вами вiдкриються новi можливостi. Постарайтеся зрозумiти опонентiв, прислухайтеся до їхньої думки.

ТЕРЕЗИ. У вас, схоже, буде фiлософський настрiй. Зможете правильно оцiнити своє мiсце в життi, i навiть зрозумiти, що важливе, а що нi. Нинi будь-яка ваша iнiцiатива має високi шанси принести добрий результат. Можливе втiлення в реальнiсть найчестолюбнiших бажань.

СКОРПIОН. Постарайтеся бути уважнi i коректнi стосовно партнерiв i колег. У понедiлок не варто починати нову справу, не будучи упевненим, що для досягнення успiху зроблено все, що потрiбне. В середу вiдчуєте, що йдете правильним шляхом.

СТРIЛЕЦЬ. Сприятливi днi для налагодження контактiв i корисних зв’язкiв. Будьте уважні і не попадайтеся на вудку авантюристам, тодi неприємностi обiйдуть стороною. Пiшовши на компромiс, налагодите стосунки з дiловими партнерами.

КОЗЕРIГ. Немало сил доведеться вiддати роботi, ваш бойовий характер допоможе подолати труднощi. Шукайте смисл життя в собi i своїх завданнях. Не виключено, що настає важливий перiод в кар’єрi.

ВОДОЛIЙ. Схильнiсть до побудови повiтряних замкiв може обернутися купою невiдкладних i запущених справ, якi доведеться переробляти. Не дайте конкурентам обiйти вас, докладiть зусилля до того, щоб вашi iдеї зацiкавили начальство або спонсорiв.

РИБИ. Тиждень може порадувати приємними подiями, побаченнями i враженнями, тому треба використовувати кожну мить i проживати їх гармонiйно i яскраво. Ваш успiх залежатиме вiд упевненостi в правильностi вибору i злагодженостi дiй.

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. Тиждень налаштовує на успiхiв у сферi роботи i бiзнесу. Iдея, яку мимохiдь пiдкажете начальству, може сприятливо вiдобразитися на вашiй кар’єрi. Постарайтеся уникати критики колег, вона може бути хоч і справедливою, але вельми недоречною.

ТЕЛЕЦЬ. Тиждень пiдходить для зустрiчей iз старими друзями i знайомими. Не перевтомлюйтеся і не носіть важкі речі. Бережіть себе і більше гуляйте на свіжому повітрі.

Коментарів до новини: 21
Переглядів новини: 59

Повідомлення в номер / Погода в Ковелі 4–10 грудня

04.12.2025

Четвер. Хмарно. Температура: 7оС. Вітер південно-східний помірний.

В ніч на п’ятницю. Хмарно. Температура: 4оС. Вітер південно-східний помірний.

П’ятниця. Хмарно. Температура: 8оС. Вітер південно-східний сильний.

В ніч на суботу. Хмарно. Температура: 2оС. Вітер південно-східний помірно-сильний.

Субота. Хмарно. Температура: 4оС. Вітер південно-східний сильний.

В ніч на неділю. Хмарно. Температура: 1оС. Вітер південно-східний помірно-сильний.

Неділя. Хмарно. Температура: 30С. Вітер південно-східний сильний.

В ніч на понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 1оС. Вітер південний слабкий.

Понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 4оС. Вітер південний помірний.

В ніч на вівторок. Хмарно, часом дощ із снігом. Температура: 3оС. Вітер південний помірний.

Вівторок. Хмарно, часом дощ. Температура: 5оС. Вітер західний помірно сильний.

В ніч на середу. Хмарно, часом дощ із снігом. Температура: 2оС. Вітер західний помірний.

Середа. Хмарно, дощ. Температура: 4оС. Вітер західний помірно сильний.

Четвер. Хмарно. Температура: 7оС. Вітер південно-східний помірний.

В ніч на п’ятницю. Хмарно. Температура: 4оС. Вітер південно-східний помірний.

Коментарів до новини: 21
Переглядів новини: 68

Повідомлення в номер / Вклонімося Воїну

04.12.2025

На завершальному етапі четвертого року російсько-української війни кожному з нас зрозуміло: Україна вистояла і не стала на коліна перед путінськими вбивцями винятково завдяки мужності, стійкості, героїзму українського Воїна.

Саме Він і сьогодні мужньо тримає оборону, виявляє чудеса винахідливості і військової мудрості, щоб в умовах чисельної переваги ворога, його високої технічної оснащеності боронити кожен метр рідної землі, давати рішучу відсіч окупантам, які не рахуються ані з втратами особового складу, ані з постійним нищенням їх сучасного озброєння.

Воїну сьогодні пекельно важко, хоча на “нулі” ніколи не буває легко. Але нині ситуація загострилася до краю: біснуватий путін прагне за будь-яку ціну втілити свої марення про “денацифікацію” і “демілітаризацію” в життя, загарбати якомога більше території нашої держави. Ні про який мир і закінчення війни він навіть не думає, що б там не говорили “мироносці”.

Обов’язок кожного з нас – постійно пам’ятати про Воїна, завдяки якому ми тут, в умовному тилу, маємо змогу працювати, навчати дітей та онуків, знаходити час на такий-сякий відпочинок. І не просто пам’ятати, а робити все можливе, щоб йому стало хоч трохи легше. Для цього – активно донатити, не знижувати рівень волонтерської допомоги, оточити увагою і турботою сім’ї, представники яких несуть бойову вахту вдень і вночі, в будні і в свята, незважаючи на примхи погоди, яка зараз особливо підступна, бо надворі – зима.

Ми всі хочемо миру. Але він настане тільки тоді, коли фронт вистоїть, не “посиплеться”, як кажуть військові. Щоб так не було, потрібні мудрі й далекосяжні рішення та дії військово-політичного керівництва країни, допомога міжнародної спільноти, мобілізація суспільства на активну допомогу фронту, усвідомлення ним критичності моменту, в якому перебуває Україні.

У День Збройних Сил України вклонімося Воїну, допоможімо йому, чим можемо, бо Він – то наша надія, опора, гарант майбутнього держави.

Коментарів до новини: 21
Переглядів новини: 63

Повідомлення в номер / Збори ветеранів громади

04.12.2025

Нещодавно відбулися збори ветеранів Ковельської міської громади. У них взяли участь голова Волинської обласної організації ветеранів України Геннадій Гулько, очільниця управління соціального захисту міськвиконкому Софія Сагаль, директорка територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Світлана Смітюх.

Учасники зборів вшанували хвилиною мовчання пам’ять загиблих в боях за рідну землю Героїв.

Геннадій Гулько поінформував присутніх про роботу ветеранських організацій області в умовах воєнного стану, подякував ковельчанам за вагомий внесок у соціально-економічний розвиток краю, участь у волонтерському русі, патріотичному вихованні населення, особливо молоді.

Виступаючий відзначив складність умов життя ветеранів війни і праці, зокрема, низькі пенсії, високі ціни на продукти харчування, ліки, постійне зростання житлово-комунальних тарифів тощо. Він наголосив, що важливо підтримувати одне одного, співпрацювати з органами влади, спільно розв’язувати назрілі проблеми, що добре розуміють у Ковелі.

Слушні зауваження висловила Любов Анікушина. Вона зупинилася на питаннях роботи ветеранських клубів, наголосивши, що її потрібно вдосконалювати, краще дбати про відпочинок і дозвілля людей, фінансово підтримувати ветеранську організацію.

Лідія Козуля зазначила, що більшої уваги потребує ветеранський осередок у Тойкуті та інших селах, які входять до складу Ковельської міської територіальної громади. Та й на території інших громад люди потребують кращої підтримки з боку місцевої влади.

Важливі проблеми порушила Софія Сагаль, наголосивши на важливості пожвавлення діяльності осередку, спрямовувати її на вирішення першочергових завдань. Хоча в минулому була налагоджена робота із соціальними службами міста, але її потрібно удосконалювати. Добрим словом Софія Анатоліївна відзначила активність слухачів університету ІІІ віку (ректорка Світлана Смітюх), театру «Осіннє золото» (Марія Батраченко). Важливо забезпечувати єдність ветеранських рядів, посилювати співпрацю з іншими громадськими організаціями.

Час нині складний, відзначали на зборах, тому потрібні згуртованість, взаємопідтримка і взаємодопомога, готовність всім разом працювати для досягнення головної мети – Перемоги над ворогом.

У зв’язку з тим, що колишня голова ради ветеранів Марія Батраченко за станом здоров’я подала у відставку, новою очільницею Ковельської міської ветеранської організації обрали Людмилу Стахорську.

Марія Батраченко нагороджена Почесною грамотою Волинської обласної організації ветеранів України за багаторічну сумлінну працю та участь у розвитку національної культури. Її обрано Почесною головою ветеранського осередку м. Ковеля.

Валентина СІЧКАР,

громадський кореспондент «Вістей Ковельщини», голова районної ветеранської організації.

Коментарів до новини: 21
Переглядів новини: 44

Повідомлення в номер / Репортаж, який навіяв спогади

04.12.2025

Село Мислина знаходиться неподалік села Дубового обабіч Берестейського шосе. Воно мені добре знайоме з молодих років, бо часто бував тут як журналіст і гість декількох родин, які доводилися знайомими і навіть трохи родичами.

А згадалася Мислина та її люди, коли прочитав величеньку статтю в «Газеті «Волинь» під дещо інтригуючим заголовком «Поляки одружувалися з українцями, тож колись у селі Мислина жили змішані родичі» (22 жовтня 2025 року). Чесно кажучи, факти, які оприлюднила в публікації шанована мною одна з кращих журналісток Волині Катерина Зубчук, відомі не були, а тому з величезним інтересом ознайомився із її репортажем-нарисом.

Але раніше, аніж прийти до цих фактів, згадаю ті, яких не могла знати пані Катерина і які пам’ятаю я, бо авторка головним чином написала про теперішніх мешканців села, з якими познайомилася під час свого перебування тут.

Так от, за радянських часів село входило до складу Облапської сільської ради і тодішнього племрадгоспу «Ковельський», який займався молочним скотарством і вирощуванням поголів’я корів високоудійних порід. Багато років поспіль господарство очолював учасник Другої світової війни Михайло Васильович Борисенко, із сином якого я навчався у Ковельській середній школі №3.

Михайло Васильович був людиною вимогливою, але справедливою, користувався авторитетом і в трудовому колективі, і в районі та області. Його заступником працював Василь Денисович Карпук, у якого я часто брав інтерв’ю. Річ у тім, що радгосп вважався одним з кращим не тільки на Волині, а й в Україні, а місцеві доярки славилися високими надоями, які сягали 3-4 тисячі кілограмів молока щороку. Пригадую Марію Хмарук, Євдокію Вознюк та їх подруг, про яких постійно писала «міськрайонка».

Мощена загартувала і виховала ще одну відому людину – Миколу Григоровича Гайдучика, який певний період був заступником директора племрадгоспу, працював на інших відповідальних посадах і у 2006-2010 роках очолював Ковельську районну раду. Високоосвічений і високоінтелігентний керівник, з яким ми теж активно співпрацювали.

Але повернемося до Мислини. Багато років бригадиром тут трудився Володимир Іванович Сачук. Дуже роботящий і тямущий господарник, якого шанували люди, цінувало начальство. Займалася бригада головним чином рільництвом, вирощувала цукрові і кормові буряки, картоплю, овочі. При чому огірки й помідори дозрівали на відкритому грунті, ніхто їх не кропив хімією і ніякі хвороби їх не брали. Володимир Іванович любив приймати гостей, ніколи без обіду з хати не випускав.

Дружина Ольга Яківна теж відзначалася гостинністю, вміла і зготувати, і подати до столу. Виховували сина Валерія і доньку Світлану. Поруч мешкала сестри Євгенія Яківна з чоловіком і дітьми. Взагалі родина у них була чималенька: сестри Ольга, Євгенія, Марія, брати Михайло, Григорій, Микола, Василь. Як кажуть, «у нашого Омелька чимала сімейка». Жили дружно, допомагаючи один одному, де вирішальне слово належало старшій Марії Яківні.

На жаль, Володимир Іванович Сачук передчасно пішов у засвіти. Після нього бригадиром призначили Федора Ходонюка. Я його теж добре знаю, бо не один раз із ним зустрічався. Ось як про нього розповідає Катерина Зубчук у своєму репортажі:

«Хочу сказати про ще одного мешканця Мислини – Федора Ходонюка, котрий пів століття тому приїхав із сім’єю сюди із Старовижівщини… Федору Петровичу 79 років, 55 він у шлюбі зі своєю Надією – Надією Сергіївною. Троє дітей подружжя виростило (на жаль дочка, середня за віком, померла)».

В розповіді із журналісткою пан Федір згадує:

— Коли нашому синочку-первістку було декілька місяців, стали ми шукати житло, роботу. І нам дали в Мислині хату. Я працював тут і трактористом, і шофером молоковоза, а потім дванадцять літ – бригадиром польової бригади. Дружина була дояркою.

До речі, із публікації Катерини Зубчук я довідався про те, що на обійсті Федора Ходонюка в далекі часи знаходився будинок, в якому мешкали поляки. Після будинку тепер залишився тільки фундамент, однак колишні господарі з польського Холма Бартош і Тереза приїжджали у село, щоб побувати на дорогому для них місці. Адже тут жили їхні батьки, тут народилися вони (в 1943-му і 1946-му роках відповідно). Приїжджали Бартош і Тереза на весілля всіх трьох дітей Ходонюків, тривалий час підтримували дружні стосунки. Після смерті чоловіка Тереза вже не буває в Мислині, але й дотепер Федір Петрович і Надія Сергіївна передзвонюються із нею, обмінюються новинами.

Безперечно, про кожну сім’ю котра мешкала або мешкає в Мислині, можна розповісти багато цікавого. Катерина Зубчук під час відрядження з деякими із них познайомилася. Це, зокрема, Галина Крупіца, яка працює землевпорядником у Дубівській сільській раді, Надія Клинова. На жаль, особисто їх не знаю. Пригадую хіба свекра пані Надії, з яким не раз зустрічався в молоді роки. Пам’ятаю і його дружину – гарні люди були. Вічна їм пам’ять!

До речі, колись у Мислині племрадгосп «Ковельський» утримував тваринницьку ферму, де працював знайомий мені Віктор Шум. Він із сім’єю мешкав у двоповерховому багатоквартирному будинку, який спорудило для своїх робітників господарство. Між іншим, в певний період на фермі доглядали групу високоудійних корів з Голландії, яку сюди завезли. Мав тоді мороки з ними Віктор, про якого згадував вище: мусили «нянчитися» з ними, як із малими дітьми. Адже придбало їх відомство, до складу якого входив і племрадгосп, за валюту. Що із тим стадом сталося пізніше, я не знаю, бо умови догляду за ним, м’яко кажучи, бажали кращого.

Тепер тут здійснює господарську діяльність селянсько-фермерське господарство, при якому працює забійний цех. Принаймні про це йдеться у «Вікіпедії». А ще нині село відоме тим, що поблизу нього розташований комплекс відпочинку «Мислина. У ньому, правда, не бував, але впевнений, що відпочиваючі задововолені – природа довкола мальовнича і налаштовує на ліричний лад (на світлині). Сам колись збирав у місцевому лісі гриби, і не які-небудь, а білі. Проводирем був той самий Віктор Шум, який уже, на жаль, покійний.

Ось такі мої думки і спогади викликав спеціальний репортаж колеги Катерини Зубчук. На завершення, вона подає інформацію про те, «Що каже всезнаючий ШІ (Штучний Інтелект) про назву села Мислина? ШІ повідомив: «Назва села Мислина, найімовірніше, має давнє коріння і пов’язана з полюванням, яке в ті часи називали «мислити».

Що ж, важко сперечатися із Штучним Інтелектом. Тим більше, що місцевість довкола Мислини навіть у недалекому минулому була справді заповідною і майже по-дівочому недоторканною. Змінюватися вона почала з 70-их років минулого століття, коли провели міліоративні роботи, осушили болота, спорудили газокомпресорну станцію. Але навіть це не заважало любителям полювання проводити свій вільний час з рушницею в руках, як і їх далеким попередникам.

Як би там не було, село Мислина, незважаючи на всі негаразди сучасного буття, живе, працює, сподівається на зміни до кращого, а головне – довгожданий мир в Україні.

Микола ВЕЛЬМА.

Коментарів до новини: 21
Переглядів новини: 66