"Зелені” свята – одні з найулюбленіших в українського народу. У ці дні християни відзначають святу Трійцю, або П'ятдесятницю, зішестя Святого Духа, а подвір'я, домівки прикрашають пахучим літнім зіллям (м'ятою, лепехою, любистком тощо), гілочками берези, яка є уособленням краси і чистоти.

"Зеленим святам" присвячений вірш, який пропонуємо увазі читачів:

“Зелена” неділя у батьковій хаті,

І повно рай-цвіту, і ласки 

з  теплом,

Якими з правіку ми щирі 

й багаті.

"Зелена" неділя у нас 

за столом.

Церковні подзвони і поля

 освята.

З любистку-барвінку горить

 три свічі

І хата свята, і освячена м'ята,

І стіл, на якому пухкі калачі.

Сидять довкола і діти, і внуки,

Лунають козацькі й  чумацькі

 пісні.

На вишитій скатерці – батькові

 руки,

І мамині руки – два дива святі.

І вікна в любистку, і стіни 

в уборах,

І гладить Ісусик маленьке ягня.

В "зелену" неділю шепоче 

в Соборах

Довкола любові вкраїнська

 рідня.

l

На фотосвітлині: гарний передсвятковий настрій в ковельчанки Анни ЮЩУК  та її донечки Дарини. Миру і благополуччя, Господнього милосердя їм і всім читачам "Вістей Ковельщини!

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

"Зелені” свята – одні з найулюбленіших в українського народу. У ці дні християни відзначають святу Трійцю, або П'ятдесятницю, зішестя Святого Духа, а подвір'я, домівки прикрашають пахучим літнім зіллям (м'ятою, лепехою, любистком тощо), гілочками берези, яка є уособленням краси і чистоти.

На фотосвітлині: гарний передсвятковий настрій в ковельчанки Анни ЮЩУК  та її донечки Дарини. Миру і благополуччя, Господнього милосердя їм і всім читачам "Вістей Ковельщини!

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 73

Погода в Ковелі  

13 – 19 червня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 28

На знімку ліворуч – працівники відділення інтервенційної радіології та інвазивної кардіології центральної районної лікарні МТМО: завідуючий Олександр Голуб, лікарі-хірурги Юрій Новак, Василь Войтович, Олесь Курило, медсестра Марія Голуб.

l

НА ЗНІМКУ праворуч – лікар-хірург хірургічного відділення центральної райлікарні МТМО Іван Фіц.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА 

і з архіву МТМО.

На знімку  – працівники відділення інтервенційної радіології та інвазивної кардіології центральної районної лікарні МТМО: завідуючий Олександр Голуб, лікарі-хірурги Юрій Новак, Василь Войтович, Олесь Курило, медсестра Марія Голуб.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 13

Знайомтесь: ця мила тендітна жінка – Клавдія Бабарік-Юзік, яку неможливо не помітити на вулицях Ковеля, адже у свої майже 85 років  вона – уособлення  жіночності, краси, колосальної енергії  і сили волі. Легкою ходою, сучасним одягом  вона дивує, зачаровує і надихає.  Мимоволі переконуєшся, що вік – це стан душі, а не цифри в паспорті.

 Завжди під словом "захисник" ми розуміємо чоловіків. Але  не слід забувати й про жінок. Вони також в усі часи стояли поруч із чоловіками на захисті своєї Батьківщини.   

Однією з таких волелюбних, справжніх патріоток і захисниць нашого краю є ковельчанка Клавдія Бабарік-Юзік.  Клавдія Захарівна – щира християнка, котра дотримується заповідей Божих, береже найкращі людські і духовні  цінності, несе у світ добро й красу. 

Народилася  героїня нашої публікації в селі Красноволі на хуторі "Завара". Так називалось місце, де козаки возили сіль з Криму і зупинялися на хуторі, де стояла корчма, щоб повечеряти. Наша землячка жила мирним життям, готувалась до світлого та щасливого майбутнього, допоки в її долю не увірвалась війна. З батьками її вивезли до Німеччини. Ось що ми записали з її спогадів:

– В 1944 році, відступаючи, німці відловлювали чоловіків, щоб позакопувати німецьких солдатів, які до останнього не залишали Ковель, бо намагалися вивезти з України награбоване майно.

Німецький офіцер Макс Глейзер до війни був священиком у Кенінгберзі  у німецькій кірсі (церкві). Він наказав німцям зловити 100  чоловіків, щоб позакопувати німецьких воїнів, – розповідає очевидиця тих давніх, але досі до болю щемливих подій.

Маленьку Клаву разом з батьками впіймали німці. Коли порахували людей, котрих відловлювали, то їх виявилось 101 чоловік. Макс Глейзер назвав цей табір "Цаса". Позаяк йому треба було лише сотня полонених, то одного з них  наказав відправити до полонених радянських воїнів. 

– Він показав на мого батька, – продовжує свою розповідь Клавдія Захарівна. –Тато тримав мене за маленьку ручку, не відпускаючи ні на мить, й пішов разом зі мною у полон до радянських солдатів.  Рахувати кількість, хто залишився у "Цасі", було ніколи, адже розпочалося бомбардування. Наші односельці з Красноволі закричали: "Захарію, давай дівчину, то заведемо до матері". 

 Клавдія Захарівна учасник бойових дій, за своє непросте життя їй довелося пережити чимало.

Як пригадує очевидиця тих подій, 22 квітня 1945 року остарбайтери викопали 2 землянки, в яких чекали радянські війська.

Вони не знали, що землянки замінували німці, коли відступали. Їх охороняли два німецьких солдати. Тоді перекладач Алекс порадив схопити охоронців, роззброїти, але не вбивати. Так і зробили. А як було здатися радянським військам? 

– Роздягли мене, одягли в чоловічу сорочку, що була мені по п'яти, – продовжує  Клавдія Захарівна. – Залишилась у цій одежині і в одних лише чоботах, які, до речі, у мені є досі. Дали  в руки білу ганчірку  та наказали зустрічати радянські війська. Командир виявився росіянином, решта були "нацмени". Коли мене побачив, скинув пілотку і заспівав: "Выходила на берег Катюша".

Дякувати Богу, усі залишились живими. Маленьку Клавдію приєднали до тих жінок, котрих під час війни забрали на примусові роботи до Німеччини, посадили у потяг і повезли на Схід.

– Потяг прийшов в Ковель рано, сходило Сонце, – продовжує ділитися спогадами співрозмовниця. – Мене виштовхнули з вагона на перон, завалений цеглою з розбитого вокзалу. Через сім років стала працювати на станції Ковель.

Варто сказати, що у свої літа,енергія, якою проникнута Клавдія Захарівна, б'є ключем, вона не падає духом, а тим більше не нарікає на життя. Невтомна активістка і ентузіастка  вирішує багато важливих питань для нашого суспільства в Україні, Білорусі, Молдові, а раніше і в Криму. Майже 30 років присвятила себе громадській роботі, без якої не уявляє свого життя.  Доводилось бувати й у Верховній Раді. 

 Клавдія Захарівна читає лекції в школах, інтернатах, відшукує вкрадених дітей – знаходила їхніх батьків в Молдові, Івано-Франківську, Херсонській  області. 

Компенсацію за поневіряння і страждання в роки війни учасниця бойових дій отримала. Ця сума становила 660 німецьких марок, які віддала на благодійні справи. Клавдія Захарівна глибоко віруюча людина, сповідує принципи чесності, порядності, доброти, проводить зустрічі на духовні теми. 

До речі, на "зелені" свята, 16 червня ц. р., Клавдія Захарівна відзначатиме свій 85-річний ювілей, з чим ми щиро її хочемо привітати.

Ваші літа, Клавдіє Захарівно, –  це величезний життєвий досвід, це роки і спогади, роки щастя і турбот, радощів та прикрощів. Але 85 – це ще й черговий рубіж в Вашому житті, чергова сходинка на життєвому шляху. Бажаємо Вам, щоб  дивилися в майбутнє з таким же оптимізмом, як і колись, щоб хвороби не знаходили місця поруч з Вами,  а біди обходили стороною.

Залишайтеся такими й надалі. Здоров'я, добра, радості, турботи і любові від рідних,  вдячності від людей та Божого благословення!

Підготувала Світлана ТРОЦЮК.

НА ЗНІМКУ: ковельчанка Клавдія БАБАРІК-ЮЗІК.

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Знайомтесь: ця мила тендітна жінка – Клавдія Бабарік-Юзік, яку неможливо не помітити на вулицях Ковеля, адже у свої майже 85 років  вона – уособлення  жіночності, краси, колосальної енергії  і сили волі. Легкою ходою, сучасним одягом  вона дивує, зачаровує і надихає.  Мимоволі переконуєшся, що вік – це стан душі, а не цифри в паспорті.

 Завжди під словом "захисник" ми розуміємо чоловіків. Але  не слід забувати й про жінок. Вони також в усі часи стояли поруч із чоловіками на захисті своєї Батьківщини.   

Однією з таких волелюбних, справжніх патріоток і захисниць нашого краю є ковельчанка Клавдія Бабарік-Юзік.  Клавдія Захарівна – щира християнка, котра дотримується заповідей Божих, береже найкращі людські і духовні  цінності, несе у світ добро й красу. 

Народилася  героїня нашої публікації в селі Красноволі на хуторі "Завара". Так називалось місце, де козаки возили сіль з Криму і зупинялися на хуторі, де стояла корчма, щоб повечеряти. Наша землячка жила мирним життям, готувалась до світлого та щасливого майбутнього, допоки в її долю не увірвалась війна. З батьками її вивезли до Німеччини. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 17

Хворіти 

і народжувати –за власний рахунок?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 17

Мама! Яке прекрасне і величне слово! Його першим з радістю та усмішкою вимовляє дитина.  І скільки б років нам не було, найніжніше і  найсокровенніше  ми бережемо у душі для  наших любих матусь. І все прекрасне в людині – від променів Сонця і материнського молока.

Серце наповнюється гордістю за багатодітних матерів, які проживають на  рідній Ковельщині. Взірцем мудрості, працелюбності, душевності є   берегиня сімейного вогнища, "Мати-героїня" Ольга Парфенюк із с. Ситович, яка разом із чоловіком Петром виховує п'ятьох чудових доньок. Глава сім'ї – надійна опора і підтримка своєї родини. Знають Петра Павловича  як хорошого спеціаліста, бо ж працює землевпорядником у Поворській сільській раді. 

Добрі традиції, любов до праці передали батьки своїм дівчаткам. Діти дружні та чуйні, завжди приходять на допомогу один одному, з повагою ставляться до людей, старанні у навчанні, є справжніми помічницями матусі і татусеві у буденних клопотах.

 А господарювати  є біля чого! Парфенюки – не тільки щирі і добросовісні люди, а ще й утримують чимале підсобне господарство, тримають корівок, птицю,  з любов'ю працюють на землі, вирощують картоплю, буряк, кукурудзу, овес, пшеничку.  

На даний час Ольга Сергіївна  хазяйнує в основному  з молодшими дочками Олею та Оксаною. Найстарша Катя закінчила педагогічний коледж і продовжує навчання в магістратурі в Києві. Марта та Інна  здобувають освіту у Луцьку. Ольга цьогоріч закінчила дев'ятий клас Озерненської гімназії, Оксанка - п'ятий.

У розмові з багатодітною мамою відчуваю: не любить ця проста і скромна жінка вихвалятися, у її голосі відчувалися  непідкупні нотки скромності. Та й відволікли ми  її від  клопотів, однак наша, хоч і недовга розмова, відкрила для нас багатогранність талантів цієї простої сільської жінки. 

Ольга Сергіївна не тільки хороша дружина, турботлива мама, а й знана у Ситовичах коровайниця. Вважають, що яким буде весільний коровай, то таким буде і життя молодих. Тож господиня старанно замішує тісто, додає усі необхідні інгредієнти, в піч вкладає і викладає, шишечками прикрашає, ось і "виростає" ароматний, прикрашений квітами, калиною, мрією єдиною весільний хліб, що аж глянуть любо! Жінка вчилася на кухаря в Овадному, а от кондитерську справу освоїла самотужки. Якось знайшла у газеті рецепт, який їй сподобався, тож вирішила власноруч  спекти весільний хліб. Згодом,  підтримуючи традиції, стала випікати  смачнющі та оригінальні короваї. Для поціновувачів українських звичаїв – з тістовим оздобленням, для любителів сучасного дизайну – у європейському. Як зізнається коровайниця, в минулому році з серпня по жовтень їй замовили 17  короваїв, які  стали окрасою на весіллях не тільки в різних куточках Волині, а  й в Криму.

Наша розмова з цією щирою і добросердечною жінкою тривала б іще. Але ми не хотіли відволікати Ольгу Сергіївну  від справ, яких ще так багато чекало її у цей день. Лиш хочеться сказати наостанок: "Де б ми не були, нехай завжди до нас прилітають легкокрилі лебеді на ім'я Дитинство, Щастя, Батьки, родина, материнська і батьківська любов".

Багатодітній родині Парфенюків  бажаємо довгих років життя, здоров'я, любові, добробуту, усмішок і Божої благодаті!

Світлана ТРОЦЮК.

НА ЗНІМКУ: багатодітна родина ПАРФЕНЮКІВ із с. Ситович.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА. 

Мама! Яке прекрасне і величне слово! Його першим з радістю та усмішкою вимовляє дитина.  І скільки б років нам не було, найніжніше і  найсокровенніше  ми бережемо у душі для  наших любих матусь. І все прекрасне в людині – від променів Сонця і материнського молока.

Серце наповнюється гордістю за багатодітних матерів, які проживають на  рідній Ковельщині. Взірцем мудрості, працелюбності, душевності є   берегиня сімейного вогнища, "Мати-героїня" Ольга Парфенюк із с. Ситович, яка разом із чоловіком Петром виховує п'ятьох чудових доньок. Глава сім'ї – надійна опора і підтримка своєї родини. Знають Петра Павловича  як хорошого спеціаліста, бо ж працює землевпорядником у Поворській сільській раді. 

Добрі традиції, любов до праці передали батьки своїм дівчаткам. Діти дружні та чуйні, завжди приходять на допомогу один одному, з повагою ставляться до людей, старанні у навчанні, є справжніми помічницями матусі і татусеві у буденних клопотах.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 35

З нагоди Дня журналіста трудовий колектив ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини" привітало багато читачів, друзів, ділових партнерів.

Щирі слова на адресу ковельських газетярів висловили Ковельський міський голова Олег Кіндер, голова районної державної адміністрації, депутат Волинської обласної ради Віктор Козак, голова Ковельської районної ради Андрій Броїло, очільниці відділів внутрішньої політики, організаційної роботи та зв'язків з громадськістю міськвиконкому Руслана Семерей і відділу внутрішньої та інформаційної політики  апарату РДА Олена Олексюк, головний редактор незалежного громадсько-політичного видання "Газета "Волинь" Олександр Згоранець, начальник міського управління освіти Віктор Бичковський, голова міськрайонної організації "Союзу Українок" Олена Місюра й почесна голова її Алла Полякова, підприємці Юрій Рахлінський, Петро М'якота, Юрій Семенюк, Георгій Баран, ветеран правоохоронних органів і державної служби Сергій Матяшук, директор ПТМ "Ковельтепло", депутат міської ради Володимир Бойко, депутат міської ради Олександр Місяць, депутат районної ради Георгій Корнієвський, голова ПрАТ "Волинське об'єднання пасажирських автобусних станцій" Іван Потапчук.

Не забули у цей святковий день висловити свою повагу журналістам представники благодійного фонду "Патріоти Волині", делегація Ковельського промислово-економічного коледжу ЛНТУ на чолі з Тетяною Селівончик, Заслужений працівник культури України, директор ЦБС Галина Божик, завідуюча відділом культури РДА Тетяна Матяшук, ветеран професійно-технічної освіти Євген Кобченко, ветеран органів прокуратури і юстиції Віктор Шум, колишні працівники редакції Людмила Скоклюк, Людмила Стасюк, Алла Малиновська, ветеран органів суду Володимир Бондар, декан міського деканату ПЦУ протоієрей о. Василь Мичко, директор ТДВ "АТП-10706" Василь Васковець, член НСЖУ Ярослав Гаврилюк, служба у справах дітей міськвиконкому, ветеран місцевого самоврядування з Люблинця Сергій Данилюк, голова профспілкового комітету МТМО Сергій Товкач, голова районної ветеранської організації Валентина Січкар.

Із сердечними зиченнями і добрими віншуваннями завітали до редакції делегація ковельських поліграфістів на чолі із Тетяною Заболотною і Віктором Дричиком, очільниця Центру поштового зв'язку № 4 Лариса Філіпчук та багато, багато інших.

Дякуємо всім, хто цінує важку журналістську працю, допомагає творити місцеву газету, активно її розповсюджувати.

Миру і добра всім!

НА ЗНІМКУ: під час вітань в редакції.

Фото з архіву РДА.

l

Вітаємо Вас з Днем журналіста України!

Такі люди, як Ви, допомагають нам завжди знати все найцікавіше і найважливіше, що відбувається у світі.

Спасибі Вам за наші знання і те, що ми вільно орієнтуємося в сучасному житті.

У цей день ми хочемо Вам побажати гострого пера, влучних нотаток, безстрашних викриттів і удачі на цікавому, але часом ризикованому журналістському шляху.

Дорогий журналісте, ти буваєш в найрізноманітніших місцях, висвітлюєш спеціально для нас свіжі й цікаві новини. Дякуємо! Бажаємо, щоб робота кипіла, новини були тільки позитивними та цікавими.

З днем журналіста України! Зі святом Вас!

Микола ЗАІКІН, 

Президент ТОВ "ВО "Ковельсільмаш".

l

Шановні журналісти!

Сердечно вітаємо Вас з  професійним святом!

Висловлюємо Вам свою вдячність і повагу за те, що  допомагаєте нам знати про все найцікавіше в нашому житті і найважливіше, що відбувається у світі. Дякуємо Вам за тісну співпрацю та підтримку діяльності  "Всеукраїнського Дитячого Фонду" у Волинській області. 

Бажаємо Вам здоров'я, миру,  добра і любові!

З глибокою повагою –                                                   

 Олена ГРІНЧЕНКО.

l

Шановні 

друзі-журналісти!

Громадська організація "Асоціація осіб з інвалідністю "Добродія в дії" щиро вітає Вас з нагоди професійного свята – Дня журналіста!

У цей святковий для Вас день бажаємо великих тиражів, поповнення читацької аудиторії, розширення кола друзів, а також міцного здоров'я, особистого щастя, сімейного благополуччя, нових цікавих тем, гострого пера, сміливих проектів та наполегливості в досягненні нових висот на ниві журналістики.

Нехай не зраджує Вам удача і творче натхнення! Повного Вам гаманця і гарного настрою щодня!

З нагоди Дня журналіста трудовий колектив ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини" привітало багато читачів, друзів, ділових партнерів.

Щирі слова на адресу ковельських газетярів висловили Ковельський міський голова Олег Кіндер, голова районної державної адміністрації, депутат Волинської обласної ради Віктор Козак, голова Ковельської районної ради Андрій Броїло, очільниці відділів внутрішньої політики, організаційної роботи та зв'язків з громадськістю міськвиконкому Руслана Семерей і відділу внутрішньої та інформаційної політики  апарату РДА Олена Олексюк, головний редактор незалежного громадсько-політичного видання "Газета "Волинь" Олександр Згоранець, начальник міського управління освіти Віктор Бичковський, голова міськрайонної організації "Союзу Українок" Олена Місюра й почесна голова її Алла Полякова, підприємці Юрій Рахлінський, Петро М'якота, Юрій Семенюк, Георгій Баран, ветеран правоохоронних органів і державної служби Сергій Матяшук, директор ПТМ "Ковельтепло", депутат міської ради Володимир Бойко, депутат міської ради Олександр Місяць, депутат районної ради Георгій Корнієвський, голова ПрАТ "Волинське об'єднання пасажирських автобусних станцій" Іван Потапчук.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 37

Журналіст: хто він? Публіцист, пропагандист чи  цілитель душі людської? А ще, мій шановний читачу, ти іноді почуєш, що журналістика – то четверта влада.

Словом, куди не кинь оком, скрізь журналіст у вирі подій і на вістрі болючих проблем. На його плечах – велика відповідальність: нести людям не тільки цікаву інформацію, але неодмінно, позначену правдою. Відомо ж бо, що фейкова, брехлива інформація не тільки спотворює людську свідомість і принижує гідність окремої людини, але й руйнує основи демократичного суспільства.

Нещодавно, перечитуючи "Мертві душі" Миколи Гоголя, звернув увагу на сюжетний епізод. Ноздрьов інформує Чичикова: "Дивись, до цієї межі земля моя і за межею теж моя". Так ось, у журналіста завжди має бути інформація правдива – і до "межі", і за "нею".

Якось під час передвиборної кампанії до Верховної Ради України мій друг Роман дорікнув: "Як ти міг публічно висловитися на підтримку одного з кандидатів – він же такий-сякий?".

Його позиція була сформована журналістами на основі цілеспрямованої негативної інформації, тобто тієї, що за "межею" правди.

Так комуністична система творила "ворогів" народу з носіїв національної ідеї та опонентів системи. Будучи міським головою, я не раз потрапляв під брудний дощ брехні, колючий вітер надуманих звинувачень та каналізаційних викидів принижень. Я "мав" 17 "Мерседесів", зловживав оковитою, був хабарником, невмілим господарником і т. д., і т.п.

 Ви скажете, що правда восторжествує рано чи пізно і відмиє бруд.

Можливо. Але коли?

Згадався випадок  із дитинства письменника Максима Горького (О. Пєшкова). Малого Олексія дід звинуватив у крадіжці п'ятака і висік різками до крові. (Я  його не шкодую: за протиукраїнську позицію пізніше – це така собі невеличка кара).

Виправдовувався Горький. Навіть в книзі "Дитинство" "висповідався". Через 90 років при знесенні дідового будинку той п'ятак все-таки знайшовся.

Посмертна реабілітація – це важливо, але ж своє ім'я реабілітованим зганьбленим несправедливо хочеться бачити за життя.

Сучасний політичний, соціальний та духовний простір насичений жахіттями, брехнею та цілеспрямованим зомбуванням свідомості. Саме голосом проплачених журналістів наш ворог Росія веде систематичне нищення основ української державності. Їй у цьому допомагають окремі наші доморощені українофоби.

Вони знають, як легко із найчеснішого керівника, службовця, депутата чи патріота (а таких немало) створити образ корупціонера, бандита, злочинця. І я щиро дякую долі, що Ковельщина має місцеве видання, яке намагається донести читачу правдиву, моральну і цікаву інформацію.

Є тут і полеміка, є й політика, має місце критика владних структур, але все в рамках етичних правил. На шпальтах "Вістей Ковельщини" помітна виважена політика редактора газети, Заслуженого журналіста України Миколи Вельми. Це не просто. Я не раз був свідком, коли настирливий дописувач вимагав буквально з погрозами надрукувати насичену брудом статтю.

"Хочете, щоб ваш матеріал дійшов до читача? Тоді переробіть його. Викиньте брехню, вигадані факти, надумані звинувачення. Це піде лише вам на користь”. Розумні автори так і робили, від чого вигравали і вони, і газета.

Мудрі, бувалі корифеї журналістики рекомендують писати не тільки правдиво, але й цікаво та красиво. Тобто в нарисі, статті має бути нехай і суб'єктивна, але власна ідея, думка (філософська, соціальна, гуманітарна), прихорошена літературним образом. Погодьтеся: без цього матеріал стає схожим на мерця в домовині.

Тішить мою душу те, що саме таку позицію займає порівняно невеликий журналістський колектив "Вістей Ковельщини" та його керівник.

Сьогодні ой як непросто! Журналістика дедалі більше переходить в неконтрольований мораллю і збіднений літературно комп'ютерний простір. А проте завдання виконувати в суспільстві просвітницьку проукраїнську місію, пропагувати моральні чесноти і захищати рідну мову виходить на передній план.

Шкода, що в цій боротьбі добра і зла стало модно писати про викриття злочинних схем, корумпованих оборудок, бандитських проектів. При цьому окремі журналісти-"слідчі" мимоволі стають жертвами і слугами олігархічних  кланів, які взяли під фінансовий і політичний контроль більшість ЗМІ. Такі ходять по лезу гострого ножа і не раз потрапляють під смертельні "розборки".

На жаль, держава недооцінює своїх воїнів інформаційного простору. Не до кінця продуманим, зокрема, виглядає рішення про приватизацію (читай – нищення) місцевої преси в умовах фактичної війни з Росією. Цей проукраїнський, патріотичний підмурок інформації руйнується на очах. Сьогодні формується пропрезидентська політична сила "Слуга народу". Ідея - дай, Боже! І все ж, на мою думку, справжньою слугою народу є журналістика – справедлива та істинно народна.

Та повернімося, шановний читачу, до свого рідного видання – "Вістей Ковельщини", якому 4 жовтня ц. р. виповниться 80 літ. З цього приводу згадую такий гарний і мудрий вислів: "Квітучий луг – це усмішка богів".

Ковельська журналістська родина якраз і є таким квітучим лугом, що несе усмішку ковельчанам і зігріває їхні серця. Нині цей квітучий луг поповнився професійною, перспективною молоддю, яка намагається і вміє зворушити серце читача. У День журналіста, який ми відзначили 6 червня, цим диво-квіткам, гарним, креативним і розумним, читачі висловили свої пошанування та подяку. Вони – найкращі! Ось їхні імена: Світлана Ляшук, Вікторія  Зінчук, Оксана Мороз, Світлана Троцюк, Мирослав Данилюк (фотомайстер!), Галина Цюра. У всьому їм допомагають Наталія Романовська, Ольга Стеблевець, Тамара Шевчук, Валентина Мацюк.

Маємо визнати, що їх професіоналізм виріс на благодатному полі творчої спадщини таких корифеїв Слова, як Гнат Ольхович, Володимир Ковальчук, Степан Скоклюк, Степан Байдюк (на жаль, покійних), Ігор Павлюк, Людмила Стасюк, Людмила  Скоклюк, Алла Малиновська, Світлана Мельянчук та ін.

Славна переможна естафета!

Не скажу, що їм легко. Не скажу, що без проблем. Шлях роздержавлення, на який вони стали, встелений колючками і тернами.

Але не забуваймо, що терновий вінець вище царської корони. Так писала Леся Українка. Тож цінуймо творчий досвід попередників, збагачуймо його творчими досягненнями молодих. Все у нас буде добре!

Анатолій СЕМЕНЮК,

заступник голови первинної організації НСЖУ.

Журналіст: хто він? Публіцист, пропагандист чи  цілитель душі людської? А ще, мій шановний читачу, ти іноді почуєш, що журналістика – то четверта влада.

Словом, куди не кинь оком, скрізь журналіст у вирі подій і на вістрі болючих проблем. На його плечах – велика відповідальність: нести людям не тільки цікаву інформацію, але неодмінно, позначену правдою. Відомо ж бо, що фейкова, брехлива інформація не тільки спотворює людську свідомість і принижує гідність окремої людини, але й руйнує основи демократичного суспільства.

Нещодавно, перечитуючи "Мертві душі" Миколи Гоголя, звернув увагу на сюжетний епізод. Ноздрьов інформує Чичикова: "Дивись, до цієї межі земля моя і за межею теж моя". Так ось, у журналіста завжди має бути інформація правдива – і до "межі", і за "нею".

заступник голови первинної організації НСЖУ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 31

Свого часу Тарас Григорович Шевченко писав:

– "Раз добром нагріте

 серце

   Вік не прохолоне".

І це щира правда. Коли людина вам зробила добро, подала руку допомоги у важку хвилину, сказала слово підтримки, або просто щиро поглянула вам у вічі, посміхнулась, її пам'ятатимеш довіку, згадуватимеш завжди з теплом у серці.

Тим більше, якщо ви – людина з вадами зору.

Ні соціальні інститути, ні волонтери, ні держава не можуть і не зможуть повернути очі незрячому, але усунути перешкоди на шляху до  повноцінного життя в суспільстві їм під силу, треба лише серцем і душею сприйняти чужий біль, а ділом і словом допомогти.

Саме про це нещодавно йшлось на урочистих зборах Ковельської територіальної організації УТОС, присвячених 50-річчю її створення.

На збори прибули люди з інвалідністю зору із Ковеля, Ковельського, Турійського і Старовижівського районів, які перебувають на обліку.

В урочистостях брали участь представники влади  міста Ковеля, Ковельського, Старовижівського і Турійського районів та заступник голови правління Волинської обласної організації УТОС Августин Прох і головний бухгалтер цього відомства Надія Максимович. Всі вони привітали учасників зі святом і ветеранам організації вручили  відзнаки. Августин Прох, поряд з іншими нагородами, вручив Світлані Осійчук, голові правління Ковельської первинної організації УТОС, Почесну грамоту Центрального правління УТОС.

А по закінченню урочистих зборів всім членам організації були видані продуктові набори, придбані за кошти благодійників.

l

50 років – достатній  строк для того, щоб визначити головні віхи, де саме фокусуються досягнення товариства. Як змінилася і чи змінилася доля незрячих?

І що треба зробити, аби скрасити долю тих, хто не бачить Сонця?

Отож, про все по порядку. 

В післявоєнний період на Ковельщині зібралося багато людей, які втратили зір з тих, чи інших причин. Їм було важко боротися зі своєю сліпотою наодинці, тому вони й вирішили об’єднатися в товариство. Нагадаємо, що  Українське товариство сліпих було створене ще в 1933 році.

25 грудня 1968 року президія Центрального  правління УТОС прийняла рішення про створення Ковельської територіальної первинної організації УТОС.

В 1969 році така організація була створена у місті Ковелі. Для діяльності організації міська влада надала невеличке приміщення по вулиці Міцкевича. Очолив Ковельську організацію УТОС Микола Шумілін, уродженець Воронезької області, офіцер Радянської армії, який пройшов усю війну, дійшов до Берліна.

Після війни демобілізувався в зв'язку з тим, що почав втрачати зір.

Багато сил, вміння та енергії Микола Дмитрович віддав новоствореній організації. Небагато літ вділила йому доля. На шістдесятому році життя він відійшов у вічність, залишивши після себе добру і світлу пам'ять.

Через два роки до Ковельської  ТПО УТОС приєдналися незрячі та слабозорі Турійського, Старовижівського, Камінь-Каширського, Ратнівського, Любомльського  та Любешівського районів. Так утворилося найбільше територіальне товариство в області.  В зв'язку з цим міська влада Ковеля надала більше приміщення по вулиці Незалежності, звільнивши від орендної плати, в якому організація знаходиться і сьогодні.

Однак, в зв'язку з тим, що людям з віддалених районів було складно добиратися до Ковеля, було вирішено створити первинні організації у Камінь-Каширську, Любешові та Любомлі.

l

На обліку в Ковельській організації УТОС залишилися люди з інвалідністю зору міста Ковеля, Ковельського, Турійського і Старовижівського районів.

Фінансування Ковельської організації УТОС проводилось через Рівненське учбово-виробниче підприємство.

Головним завданням організації було виявлення та залучення осіб з інвалідністю зору до членства в УТОС та суспільно-корисної праці. Була створена надомна дільниця по в'язанню сумок-сіток  та виготовленню конвертів. Нараховувала вона 24 особи, які охоче справлялись з дорученою роботою. 

Серед них були Надія Оксюк, Надія Стасюк, Ганна Левчук, Олександра Пестрикова, Філімон Мороз, Афанасія Кислюк, Ганна Хлопук та інші.

Окремі – Микола Хлопук, Микола Кіндер, Сидір Скулинець трудилися на тодішній ляльковій фабриці, виготовляючи коробки для ялинкових прикрас, інші Марія Рижко, Марія Редькович, Степан Шайнюк – на м'ясокомбінаті виготовляли коробки для м'ясопродуктів.

При первинній організації діяли класи, де незрячі здобували неповну середню освіту, а вчителька з міста Луцька Хрусь Лідія Григорівна навчала їх шрифту Брайля.

В 1976 році при організації УТОС було відкрито бібліотеку спеціального призначення. Першим бібліотекарем стала Валентина Мартинюк, згодом Валентина Савчук. Саме вони організовували різні масові заходи з незрячими: проводили екскурсії по Україні, Білорусі, Литві, Латвії, організовували зустрічі з цікавими людьми.

Роботу першого голови продовжили Ганна Бугайова та Надія Федорук. 

l

В січні 1981 року головою правління була обрана Клинова Ірина Володимирівна (на жаль, нині покійна), яка 28 років служила вірою і правдою людям обкраденої долі. До неї зверталися люди, як до матері. Це була досить енергійна жінка. Вона своєю енергією, оптимізмом "заряджала" працівників і всіх членів УТОСу, хоч сама була інвалідом першої групи. В усьому їй допомагав чоловік Ярослав Григорович.

Саме в цей час товариство зміцніло як організаційно, так і фінансово. Досить ритмічно працювали утосівські підприємства, які допомагали первинним організаціям у фінансуванні. Кошти виділялися на матеріальну допомогу членам УТОС, придбання тифлозасобів, на проведення екскурсій. Всі члени УТОСу отримали магнітофони, звукові годинники, радіо, від благодійників – продуктові набори.

Члени УТОСу  безкоштовно оздоровлювались в санаторії ім. Наговіцина міста Євпаторії, Будинку відпочинку міста Боярки, які на той час працювали круглий рік.

Більше того, навіть відшкодовувалися кошти за невикористані путівки.

Та з розпадом Радянського Союзу, коли підприємства УТОСу занепали і не змогли фінансувати первинні організації, становище товариства стало критичним.

Потрібно було шукати кошти на оплату за комунальні послуги та телефон.

l

Щоб вижити, Ірині Володимирівні разом з правлінням довелось шукати спонсорів, благодійників – і знаходили, хоч  з великим трудом. Адже це був період безгрошів'я і бартеру. Багато підприємств міста й району розпалося. Однак щирі милосердні люди того часу, не байдужі до долі незрячих, допомагали організації, чим могли. 

Звичайно, всі вони заслуговують поваги і шани. І слід було б в цій статті назвати їх імена. Однак зробити ми це не в змозі. Адже їх десятки. Та віримо, що в Бога є пам'ятна книга. Буде день, коли Господь зачитає  про все зроблене в ім’я Його і нагородить вінцями.

Багато років була членом правління Ковельської організації УТОС Світлана Осійчук. Нині вона вже понад десять років очолює правління. Світлана Федорівна – людина з добрим серцем і щирою милосердною душею. 

Для покращення безбар’єрного доступу незрячих до різних об'єктів спільно із владою ведеться постійна та планова робота. У місті Ковелі встановлено звукові пристрої на пішохідних переходах, що дають змогу  слабозорим та незрячим безпечно переходити дорогу. А в приміщеннях окремих організацій міста виділені сходи спеціальними смугами, на кабінетах встановлені таблички  шрифтом Брайля.

Щомісяця з членами УТОС проводяться зібрання, де вирішується чимало питань, які хвилюють людей.

Незрячі приходять в організацію УТОС не тільки зі своїми проблемами, а й поспілкуватись, почути художнє слово.

l

При первинній організації  працюють гуртки вокального співу, шахово-шашковий, літературного читання. Радують своїми виступами члени цього колективу. Соліст Василь Сукач  не раз займав призові місця серед художніх колективів УТОСу в Україні та за рубежем. 

Людмила Власова пише вірші, покладає їх на музику і є безпосереднім виконавцем. Мирослава Шевчик зайняла перше місце в огляді-конкурсі художньої самодіяльності з читацького жанру, який свого часу відбувся у м. Євпаторії.

Члени організації Лілія Кручик, Тетяна Аврамук, Ольга Воробей, Ніна Мацюк беруть активну участь в багатьох масових заходах.

І в усіх цих добрих справах ініціатором і безпосереднім організатором є завідуюча бібліотекою первинної організації Галина Шворак. Вона ж одночасно виконує й обов'язки секретаря первинної організації, допомагає незрячим у вирішенні питань, що стосуються соціального їх захисту та реабілітації.  І так день-у-день 26 років піклування  за долю кожного незрячого.

l

2019 рік знаменний для  утосівців Ковельського територіального товариства.

Вони відзначають 50-річний ювілей своєї організації. За цей час зроблено чимало добрих справ. Звичайно, їх було б менше, якби не милосердні люди, що оточують незрячих. Серед них – підприємці, волонтери, всі ті, хто надавав і надає посильну допомогу людям, що не бачать Сонця. Це зокрема: Лариса Нагірна, Анатолій Понікарчук, Володимир Бойко, Петро Костючик, Адам Ганіч,  Петро Гаврилюк, Дмитро Шава, Оксана Топоровська, Лариса Чеснюк, Алла Бойчук, Наталія Лузіна, Василь Волинчук, Людмила Петрук, Богдан Конопацький, Микола Гнатюк, Анатолій Возняк, Тит Абрамчук, Олена Місюра, Іван Смітюх, а також Благодійні фонди: "Патріоти Волині" Степана Івахіва; "Майбутнє Волині – Україна" Івана Омелянюка, "Дитяча місія. Україна" Людмили Лонюк; "Поліський дім милосердя" Лідії Яренчук.

"УТОС – це наша друга домівка, де ми можемо поділитися своїми успіхами та невдачами, отримати  необхідну моральну і матеріальну підтримку у важку хвилину", – зізнається Любов Поліщук. І це – щира правда. Адже саме покликання утосівців – творити добро. 

Невгамовна натура голови правління Світлани Осійчук, яка завжди в постійному пошуку, дерзанні, вселяє надію і віру, що колектив готовий у скрутну хвилину підставити своє плече допомоги кожному  члену організації.

Тож нехай Господь допоможе їм у цьому!

 Дмитро Корнелюк.

НА ЗНІМКАХ: будні і свята членів УТОСу.

Фото з архіву УТОСу 

м. Ковеля.

І це щира правда. Коли людина вам зробила добро, подала руку допомоги у важку хвилину, сказала слово підтримки, або просто щиро поглянула вам у вічі, посміхнулась, її пам'ятатимеш довіку, згадуватимеш завжди з теплом у серці.

Тим більше, якщо ви – людина з вадами зору.

Ні соціальні інститути, ні волонтери, ні держава не можуть і не зможуть повернути очі незрячому, але усунути перешкоди на шляху до  повноцінного життя в суспільстві їм під силу, треба лише серцем і душею сприйняти чужий біль, а ділом і словом допомогти.

Саме про це нещодавно йшлось на урочистих зборах Ковельської територіальної організації УТОС, присвячених 50-річчю її створення.

На збори прибули люди з інвалідністю зору із Ковеля, Ковельського, Турійського і Старовижівського районів, які перебувають на обліку.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 18

Якщо досягнувши сорока років, не проходити регулярно профілактичне обстеження зору, то можна втратити момент початку захворювання очей. А найпоширеніші і найскладніші – глаукома та катаракта. Як цього уникнути і зберегти свій зір, ми з’ясовували у лікаря-офтальмолога Ковельської поліклініки Оксани ЯВОРСЬКОЇ (НА ЗНІМКУ).

– Оксано Сергіївно, скажіть, на що сьогодні скаржаться пацієнти?

– Скарги пацієнтів дуже різноманітні, вони  зазвичай залежать від того, яка частина очного яблука уражена. Найчастіше це печіння, почервоніння очей, сльозотеча, відчуття “піску” за повіками, мушки перед очима, викривлення предметів та часта заміна окулярів.

– На Ваш погляд, чому кількість людей з проблемним зором збільшується?

– В першу чергу, через нерегулярні відвідування лікаря та ігнорування пацієнтами симптомів захворювання, адже багато очної патології можна виявити на ранній стадії та тримати під контролем, аби не допустити розвитку захворювання. Але, на жаль, більшість пацієнтів ігнорує початкові прояви та звертається до лікаря надто пізно.

По-друге, це малорухливий спосіб життя, велика кількість гаджетів, які перевантажують очні м’язи, спричиняючи їх спазми та призводячи до розвитку комп’ютерного синдрому.

Негативно впливає на зір й погане харчування. Спостерігається ріст захворювань, що супроводжуються порушенням обміну речовин, а також збільшенням кількості хворих на цукровий діабет.

– Хто в групі ризику? Наскільке велике значення має спадковість при очних захворюваннях?

– В групі ризику звичайно знаходяться діти, тому що в дитячому віці зір формується, і цей процес легко порушити.

Це – літні люди, які схильні до розвитку вікових проблем з зором, а також мають велику кількість супутніх захворювань, які, в свою чергу, також призводять до зниження зору. В групу ризику потрапила й молодь працездатного віку через шкідливі умови праці. 

Спадковість має місце при таких захворюваннях, як глаукома, міопія, периферичні дегенерації сітківки. Проте якщо у вашій сім’ї у когось з близьких родичів є, наприклад, глаукома, то це не означає, що вона обов’язково буде у вас. В офтальмології є багато захворювань, які не мають спадкового характеру і є повністю набутими. 

– Чи є шанс розпізнати таку хворобу, як глаукома, на початковій стадії?

– Глаукома – важке захворювання, яке за пізнього виявлення або без адекватного лікування призводить до неминучої сліпоти. Втрата зору відбувається поступово, у більшості випадків безболісно. Саме тому пацієнти звертаються до лікаря надто пізно.

Але зазвичай її можна розпізнати на ранній стадії. Симптоми, які повинні насторожити, – літаючі “мушки” перед очима, райдужні кола навколо джерела світла, затуманення зору, часта заміна окулярів.

Для раннього виявлення глаукоми людям після 40 років потрібно раз на рік проводити вимірювання внутрішньоочного тиску. В нашій лікарні виміряти очний тиск можна безконтактним методом за допомогою пневмотонометра. Це абсолютно безболісний метод дослідження, який не вимагає застосування крапель.

Також лікар-офтальмолог проводить офтальмоскопію (огляд очного дна) та оцінює стан зорового нерва, при потребі призначає додатковий метод обстеження – оптичну когерентну томографію зорових нервів. Цей метод дозволяє визначити кількість збережених зорових волокон. Таке обстеження теж можна пройти у нашій лікарні. Окрім того, проводиться обстеження поля зору, тому що при глаукомі досить довго зберігається центральний зір, втрата зору починається з периферії.

Саме тому, якщо вчасно звернутися до лікаря та не ігнорувати профілактичні огляди, глаукому можна виявити на ранній стадії. 

– Не менш складною хворобою є й катаракта, яка турбує практично всіх літніх людей. Крім вікових процесів, що ще впливає на перебіг хвороби?

– Катаракта – це захворювання очей, що характеризується зниженням зору за рахунок помутніння кришталика – лінзи, яка пропускає світло в середину ока.

Це патологія, яка не лікується медикаментозно або окулярами. Лікування катаракти відбувається лише оперативним шляхом: замутнений кришталик замінюють прозорою лінзою.

На перебіг катаракти, крім віку, впливає куріння, отруєння токсинами, сильний радіоактивний фон, тривалий прийом ліків (гормонів), цукровий діабет, захворювання щитовидної залози, хвороби очей (короткозорість, глаукома), травматичні ушкодження очей.

– Останнім часом в людей зі слабким зором виникають сумніви: що краще і безпечніше – окуляри чи лінзи? У яких випадках не можна користуватися контактними лінзами?

– Звичайно, в сучасному світі контактні лінзи мають перевагу над окулярами, а самі лінзи доступні в ціні, непомітні для оточуючих, не обмежують поля зору. Натомість окуляри річ крихка, оправи потребують особливого зберігання, аби не зіпсувалась форма.

Власникам окулярів добре відомо, як пітніють скельця, коли заходиш в прохолодну погоду в тепле приміщення, або ж, вкриваються потьоками, коли дощить чи йде сніг. З лінзами таких проблем немає. 

Ще одним плюсом контактної корекції є можливість влітку користуватися сонцезахисними окулярами. 

Не можна користуватися контактними лінзами у період застуди або сезонної алергії. Крім того, не підійдуть вони людям, які мають хронічні запальні захворювання очей. Вікових обмежень у використанні такого виду корекції зору немає.

– Чи є обов'язковими сонцезахисні окуляри?

– Звісно, необхідно захищати свої очі від сонячного проміння. Сонцезахисні окуляри потрібні не лише як стильний аксесуар. Правильно підібрані окуляри з відповідним рівнем захисту від ультрафіолетових променів допоможуть зберегти зір. 

Вплив ультрафіолету може спричинити опік та пошкодження очей, а також збільшує ризик появи катаракти. 

– Кажуть, чорниця і морква покращують зір. Чи є продукти шкідливі і корисні для зору?

– Справді, вітамін А, який міститься в моркві, бере участь у функціонуванні сітківки і його дефіцит може призвести до погіршення нічного зору. Втім, дефіцит має бути досить великим, щоб мати негативний вплив, але в зворотний бік це, на жаль, не працює. Лікування проблем зору споживанням кілограмів моркви не принесе результату. Те саме ж стосується і чорниці. 

Важливим в підтриманні зору є правильний збалансований режим харчування. Продукти, що покращують роботу серцево-судинної системи, допоможуть захистити ваш зір. Оптимальна дієта містить мінімальне споживання жирів і солі. Бажано вживати в помірній кількості жирні білки, включати в раціон потрібно горіхи, бобові, а також велику кількість овочів та фруктів. 

– Як часто потрібно ходити до окуліста, щоб зберегти "орлиний" зір?

– Регулярні огляди потрібні не тільки людям, у яких були чи є проблеми з зором. Комплексна розширена діагностика допоможе виявити захворювання, які протікають на початкових стадіях безсимптомно.

Для кожного кількість візитів до лікаря індивідуальна. Зазвичай це раз на 1-2 роки. Визначити необхідну кількість візитів для вас допоможе ваш лікар залежно від сімейної історії, захворювань очей та способу життя.

– Порадьте, як зберегти очі здоровими?

– Наші очі дозволяють нам бачити безліч дрібниць, проте часто самі залишаються поза нашою увагою. Щоб зменшити ризик погіршення зору, слід повноцінно харчуватись, слідкувати за вагою, залишити шкідливі звички, більше проводити часу на свіжому повітрі. Останній пункт навіть важливіший, ніж здається. Дослідження вказують на те, що короткозорість прогресує повільніше у дітей, які частіше бувають на свіжому повітрі. 

Якщо у вас є проблеми з зором, зверніться до фахівця, не лікуйтеся самостійно за допомогою вправ чи закрапуванням крапель, які вам порадили знайомі. Лікар визначить найбільш дієвий метод лікування особисто для вас, що допоможе зберегти дорогоцінний зір. 

Розмовляла 

Вікторія ЗІНЧУК.

Якщо досягнувши сорока років, не проходити регулярно профілактичне обстеження зору, то можна втратити момент початку захворювання очей. А найпоширеніші і найскладніші – глаукома та катаракта. Як цього уникнути і зберегти свій зір, ми з’ясовували у лікаря-офтальмолога Ковельської поліклініки Оксани ЯВОРСЬКОЇ (НА ЗНІМКУ).

– Скарги пацієнтів дуже різноманітні, вони  зазвичай залежать від того, яка частина очного яблука уражена. Найчастіше це печіння, почервоніння очей, сльозотеча, відчуття “піску” за повіками, мушки перед очима, викривлення предметів та часта заміна окулярів.

Розмовляла Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 32