Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 15 травня 2025 року №21 (12977)

Повідомлення в номер / Погода в Ковелі 15–21 травня

15.05.2025
Четвер. Хмарно, дощ. Температура: 8оС.  Вітер північно-західний сильний.
В ніч на п’ятницю. Хмарно, дощ. Температура: 4оС. Вітер північно-західний слабкий.
П’ятниця. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 10оС. Вітер західний помірний.
В ніч на суботу. Мінлива хмарність.  Температура: 5оС. Вітер південно-східний слабкий.
Субота. Мінлива хмарність,   дощ.   Температура: 12оС. Вітер південно-східний помірний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність.  Температура: 7оС. Вітер північний слабкий.
Неділя. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 140С. Вітер північно-західний  помірний.
В ніч на понеділок. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 7оС. Вітер західний слабкий.
Понеділок. Мінлива  хмарність, дощ. Температура: 14оС. Вітер північно західний помірно сильний.
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 7оС. Вітер північний  слабкий.  
Вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 16оС. Вітер північно-західний  помірно сильний.   
В ніч на середу. Мінлива хмарність, можливий дощ.  Температура: 8оС. Вітер західний слабкий.
Середа. Мінлива хмарність, можливий дощ. Температура: 17оС. Вітер північний помірний.
каштаниЧетвер. Хмарно, дощ. Температура: 8оС.  Вітер північно-західний сильний.
В ніч на п’ятницю. Хмарно, дощ. Температура: 4оС. Вітер північно-західний слабкий.
П’ятниця. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 10оС. Вітер західний помірний.
В ніч на суботу. Мінлива хмарність.  Температура: 5оС. Вітер південно-східний слабкий.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 16
Читати далі

Повідомлення в номер / Чи будемо з хлібом

15.05.2025
За  гарячими суперечками, дискусіями і спорами на політичні теми ми якось «забули» про те, що всьому голова – хліб і що сьогодні найважливіша проблема і для фронту, і для умовного тилу – вчасно засіяти ниву. 
Ниву, яка сплюндрована війною, страждає від посухи та бездощів’я, відчуває нестачу органічних та мінеральних добрив, а найбільше – відсутність робочих рук через мобілізацію, що триває.
Яка ж ситуація на хлібному «фронті», від якого великою мірою залежить успіх на фронті воєнному? Міністерство аграрної політики і продовольства повідомило, що на початок травня в Україні засіяно яровими зерновими та зернобобовими культурами 3,25 мільйона гектарів, що на 6,1 відсотка менше, ніж торік. За темпами робіт лідирують Полтавщина, Кіровоградщина, Київщина, Сумщина, Черкащина.
Як бачимо, бракує даних про хід польових робіт на Херсонщині, Дніпропетровщині, Харківщині, Одещині, Миколаївщині, де тривають особливо важкі бої з ворогом, хоча саме там завжди найщедріше родила хлібна нива. Загалом цьогоріч заплановано посіяти понад 5,7 мільйона гектарів зернових і зернобобових культур, що відповідає рівню 2024 року. При цьому площу під яровою пшеницею заплановано збільшити на 28 відсотків, що викликано  стабільним попитом на цю культуру з боку переробних підприємств та  експортерів.
А що ж на Волині? Тут, як повідомила обласна  військова адміністрація, на початок травня засіяно 96 тисяч гектарів ярих зернових, зернобобових та технічних культур, що становить 81 відсоток до намічених планів. Повністю завершено посів ярої пшениці, ячменю, гороху, вівса, цукрових буряків, соняшника. З настанням тепла сіятимуть гречку і просо. Продовжується сівба кукурудзи на зерно і сої.
Тривають весняно-польові роботи й на Ковельщині. Однак серйозних труднощів і клопотів додали хліборобам травневі заморозки, а також відсутність опадів, не кажучи вже про інші проблеми, яких у сільгоспвиробників завжди вистачає. І все ж сподіваємося, що ці проблеми з Божою поміччю вдасться розв’язати, й Україна буде з хлібом, хоча майбутній коровай виглядатиме, можливо, скромніше, аніж зазвичай.
зкрноЗа  гарячими суперечками, дискусіями і спорами на політичні теми ми якось «забули» про те, що всьому голова – хліб і що сьогодні найважливіша проблема і для фронту, і для умовного тилу – вчасно засіяти ниву. 
Ниву, яка сплюндрована війною, страждає від посухи та бездощів’я, відчуває нестачу органічних та мінеральних добрив, а найбільше – відсутність робочих рук через мобілізацію, що триває.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 14
Читати далі

Повідомлення в номер / З добром і оптимізмом по життю

15.05.2025 Ляшук Світлана Олександрівна
Про Ларису Філіпчук  наша газета писала не раз. А вперше вона стала героїнею   газетної публікації у 2001 році, коли виборола титул «Пані Пошта України» на місцевому та обласному етапах всеукраїнського конкурсу професійної майстерності серед працівників поштового зв’язку. Завтра, 16 травня, пані Лариса відзначатиме «золотий» ювілей.
Народилася Лариса Філіпчук у Камінь-Каширському районі. Пізніше сім’я переїхала у село Воля-Ковельська на Ковельщині. Батьки Василь Іванович та  Ганна Василівна виховували у своїх трьох доньок любов до праці, повагу до людей, навчали їх бути чесними, порядними, добросовісними, завжди дотримуватись даного слова.
 Професійний шлях пані Лариси – це 30 років роботи у сфері поштового зв’язку. 
«Вибирала я свою трудову стежину у житті за дороговказом мого тата, який тривалий час працював водієм у Ковельському районному вузлі зв’язку, – розповідає Лариса Василівна. – Він порадив спробувати свої сили у цій сфері. І вважаю, що не помилилася».
Тож після закінчення Львівського технічного училища зв’язку вона 18-річною юнкою прийшла на ковельську пошту. Сходинка за сходинкою наполегливо опановувала тонкощі та секрети обраної професії, вчилася, слухала поради старших колег. Відзначалася активністю, сумлінним ставленням до покладених обов’язків. Робота подобалася, тож згодом здобула вищу освіту в Одеській національній академії зв’язку. 
Ділові якості, організаторські здібності, комунікабельність були належно оцінені, Ларисі Василівні доручали керівні посади – була заступником начальника, а потім майже десять років очолювала в Ковелі Центр поштового зв’язку № 4. Сьогодні Лариса Філіпчук – начальник групи територіального управління мережею відділень (точка базування м. Камінь-Каширський) АТ “Укрпошта”. 
За час роботи чимало клопотів і турбот лягало на її тендітні жіночі плечі. В останні роки в галузі поштового зв’язку відбулося багато змін та реформ. Пані Лариса завжди тримає руку на пульсі часу, разом з колегами рухається вперед, невпинно примножуючи славні традиції колективу волинських поштовиків. 
– Якщо любити свою професію, віддаватися їй сповна, то й високий результат не забариться, – не раз говорить при зустрічах. 
Люди її характеру не можуть залишатися байдужими до проблем інших, пасивно спостерігати за подіями навколо, тож неодноразово була депутатом Зеленської сільської ради, бере активну участь в громадському житті Ковельщини. 
Ритм сучасного життя дуже напружений, однак Лариса Філіпчук з тих жінок, які вміло поєднують робочий графік та турботу про сім’ю. Саме родина є найбільшою цінністю в її житті. Яким би насиченим не був трудовий день, увечері обов’язково розпитає онука-другокласника Тимофія про успіхи в школі, тішиться дитячими виробами молодшого онука Іллі, які він поспішає показати бабусі, – тоді і душа радіє, і втома відступає. А яке щастя провести час з рідними на лоні рідної волинської природи, милуючись її  красою! Кілька років тому захопилась вишивкою бісером, тож вільний час присвячує улюбленому хобі.
Мені імпонує в цій жінці вміння швидко й зі знанням справи вирішувати виробничі питання. Вона уважна до проблем підлеглих, готова прийти на поміч у разі потреби. Приваблює її відкритість, доброта, щирість і надзвичайний оптимізм, який додає впевненості й позитиву всім, з ким спілкується. 
Я дякую долі, що подарувала мені у житті знайомство з такою, без перебільшення, видатною особистістю, як Лариса Філіпчук. З нею легко й приємно спілкуватися, розв’язувати проблеми, що стояли і стоять перед поштовиками та  журналістами. За співпрацю вдячні і мої колеги, яких ювілярка шанує, розуміє і підтримує.
З ювілеєм Вас, Ларисо Василівно! Нехай Господь дарує Вам довгі роки цікавого й активного життя, міцне здоров’я, родинний затишок та невичерпну енергію. Нехай завжди супроводжує Вас щаслива зоря удачі, Боже благословення, повага рідних і друзів та любов найдорожчих людей! 
Світлана ЛЯШУК.
НА СВІТЛИНІ:  Лариса ФІЛІПЧУК (крайня праворуч)  під час одного із спільних заходів з редакцією “Вістей Ковельщини”.
Фото з архіву редакції. 
ЛарисаПро Ларису Філіпчук  наша газета писала не раз. А вперше вона стала героїнею   газетної публікації у 2001 році, коли виборола титул «Пані Пошта України» на місцевому та обласному етапах всеукраїнського конкурсу професійної майстерності серед працівників поштового зв’язку. Завтра, 16 травня, пані Лариса відзначатиме «золотий» ювілей.
Народилася Лариса Філіпчук у Камінь-Каширському районі.  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 22
Читати далі

Повідомлення в номер / “Поезія – це завжди неповторність...”

15.05.2025
«Вісті Ковельщини» — одна з небагатьох громадсько-політичних газет  Волині, де регулярно публікують свої творчі доробки шанувальники українського поетичного Слова.
Дехто з наших читачів запитує: «Чому ви так часто друкуєте вірші? В інших виданнях їх майже не зустрінеш. Краще б якусь невигадану історію опублікували чи кулінарний рецепт».
Що ж, друкує «міськрайонка» і невигадані історії, і  «смачні рецепти», і поради садоводам та городникам, і кримінальну хроніку. Але при тому всьому, дійсно, постійно надає  слово місцевим поетам. Хтось із них володіє пером вправніше, хтось слабше, але загалом завдяки їм жанрова палітра видання стає різноманітнішою і барвистішою.
l
Бо, як скажімо, відмовити людині в друкові  вірша, коли вона виносила-виплекала його   в душі і серці, недоспала ночей, вклала у твір і свій біль, і свою радість,  і свою надію? Ось, приміром, цими днями завітала до редакції ковельчанка Надія Микилюк.  Завітала не з порожніми руками, а з віршем. Назвала його жінка зворушливо і щиро – “Лелеча молитва”.
Лелеча молитва
Величний птах,  лелека білий
Так стомлено склада крило:
“Ну, здрастуй, Україно мила,
Ми так не бачились давно!
З чужих країв на дужих крилах
Я ніс кохання, ніс любов.
Чому ж сумна ти, Україно мила, 
Чому ж сльозами вмилася ізнов?
В дворі моїм – чужії люди,
Нема надії і нема тепла.
І звук  сирени діток будить;
Нема Марії і нема Павла.
Плине кача кривавою рікою,
Жіночий плач нам душу
  роздира.
І юна мати над труною –
За що ж нам, Господи, війна? 
Безмовний птах – не вмію я
  ридати,
Але я Господа молю 
Для діток ваших і для лелеченяти
Солодку пісню, пісню без жалю.
Де кіт тихесенько у  хаті
Колише діточок малих.
Хай сплять щасливі немовлята –
Земний цей рай лишень для
  них!”.  
l
Незважаючи на свій поважний вік (86-й рік!), не завжди добрий стан здоров’я, регулярно заходить до редакції ветеран педагогічної праці, активіст громадсько-політичного життя, член Асоціації українських письменників іменні Павла Чубинського Яків Лавренко. У його творах звучать іноді ностальгічні мотиви, в яких поєднується і сум  за прожитими літами, і скорбота за Героями, що віддали життя за Україну, і тверда  віра у перемогу над ворогом.
Знову ж таки,  як не підтримати Якова  Яковича, не надати йому слово у газеті?
Ось його два нових вірші.
Нічого не зробиш
Хочеться, люди, щось добре
  зробити,
Та сили, повірте, уже не ті.
Так і не знаю, де їх купити,
Це, видно, важче, ніж випікати
  млинці.
Роздати немає  чого – хіба
            зболену душу:
З нічого нічого не зробиш.
Вірша подарую учням й онукам –
Може, колись стане в нагоді,
Згадають, як слід шанувати
  слово,
Плекати його на одвічне добро,
Щоб стало в душі світанково.
Непевне буття
Сковують роки тугими ланцями,
Ні руки, ні ноги не хочуть
  служити,
Спина прагне скластися вдвоє,
І ніде здоров’я купити.
Життя промайнуло перелітним
  птахом:
Щось удалось, щось
         прикрилося прахом.
Оглянутись часом маю на що –
Звичайна життєва дорога
Від атеїзму радянських часів
До віри в великого Бога.
Час краде моменти життя,
І ніколи й нікому не повертає.
А передбачити своє майбуття
Тривожне буття заважає.
l
Завжди цікаво спілкуватися з Аркадієм Цикуном із  Облап. В минулому культпрацівник, активіст громадсько-політичного життя, він і тепер не байдужий до подій, що відбуваються на Ковельщині, в Україні. Свої думки, почуття, переживання довіряє паперу, на якому творить поетичні рядки. Не цурається він і сатири та гумору, про що свідчить бувальщина «Слово —  також зброя».
Слово – також зброя
Біля озера, що в лісі,
Після вдалої охоти
Зібралися три мисливці,
Що втекли з роботи.
Та робота – це не вовк,
І в ліс не втікає,
Шашлики – це добра справа,
Про те кожен знає.
До них пристав подорожній
(А четвертий зайвий).
Як же його позбутися
Без образ і лайки?
От і каже один з них:
«Ти тут п’єш, а того не знаєш:
Твоя жінка із сусідом
Зраджує, гуляє».
Той, що був з них не мисливець,
Не стерпів — вже б’ється.
А той, що набрехав,
Із них вже сміється.
Побиття були «вагомі»:
Сусід у – лікарні. 
А ревнивця поліція 
Миттю – в буцегарню.
х  х  х
Пам’ятайте, друзі  милі:
Слово – також зброя,
Є у нього сила  –
Може вбить без бою.
l
Не буває такого тижня, щоб до редакції не завітав (і не один раз!) неспокійний та енергійний Іван Ярошик, за спеціальністю – стоматолог. Це людина широкого кругозору, неабиякої ерудиції, який не має ні свят, ні вихідних у творчості.
А нещодавно передав до ознайомлення міні-фотоальбом автографів, які отримав від відомих людей, переважно – спортсменів  і митців. З усього видно, що в молоді роки вів активний спосіб життя, захоплювався спортом (особливо футболом), мав цікаві зустрічі з українськими акторами, композиторами, поетами.
Свої автографи у цьому своєрідному фотолітописі залишили багаторічний наставник Київського «Динамо» Валерій Лобановський, Заслужений майстер спорту, тренер Тбіліського «Динамо» Гіві Чохелі, легендарний футболіст Олег Блохін, відомі Йозеф Сабо, Володимир Мунтян, Заслужений тренер України Віталій Кварцяний та багато, багато інших «зірок» футболу. А славетний український співак (на жаль, покійний) Назарій  Яремчук написав: «Привіт із гір  Карпат!», Заслужений журналіст України Михайло Юхта зазначив: «Українське радіо завжди з Вами! Із новинами – у кожен дім! 24 травня 2012 року».
Переглядаючи міні-фотоальбом автографів Івана Ярошика, не можеш не дивуватися обширу його інтересів, зустрічей з цікавими людьми, мандрівок Україною в молоді роки. А найдорожчими місцями, судячи з усього, для  пана Івана є Ковельщина, Волинь, Львівщина. То чи варто дивуватися його постійному бажанню писати, ділитися з людьми своїми почуттями й емоціями?
Один з останніх віршів пан Іван присвятив пам’яті святих Кирила і Мефодія, які поклали початок слов’янській писемності:
Писемність – у вірі й любові
  святій, 
У келіях з молитовного світу. 
Міць серцю додасть у житті, 
У коханні розрадить привітно. 
Писемність у кроках до Істини
  йде, 
Йде з вектором мислі угору. 
Кладку наземну з тепла покладе 
У гронах-любистках  узору. 
Рух виважить кожен: у тьмі не
  прямуй 
У літописах шпальт піднебесних. 
Зоряниці свій допис зроблять
  «вживу» 
У митях сторіч, у ризах досвітніх. 
Зміст вишиванки у солов’їному
  світі 
У зливках Сонця Херувими
 мітять.
Писемності правічні перевали –
У вихорі Господніх молитов. 
Слов’янської «глаголиці»
           скрижалі –
У радостях й печалях, наче
  знов... 
Вік 21-й... мовні лабіринти, 
Мефодію й Кириле, щось не так. 
«мір руський» зневажає спів
  сопілки 
І точить злобу «под язик» гармат. 
О, розцвітай, Писемності осново 
З козацьким духом солов’їних
  рим. 
Калини гроно-світ плекає слово 
З любов’ю сили лебединих крил. 
Витвору нації, Гімн Перемоги 
Долає у святості миру дорогу!
l
Серед поетів, які тісно співпрацюють з редакцією нашої  газети не можу не відзначити члена Національних спілок журналістів і краєзнавців України, Почесного громадянина міста Ковеля, поета-пісняра Анатолія Семенюка та педагога, члена літературно-мистецького товариства  «Творчий світ» Ігоря Вижовця. Їх твори часто з’являються на шпальтах «Вістей Ковельщини», за що їм щиро вдячні.
l
Сьогодні, на жаль, реалії життя, які захмарені війною, не завжди викликають бажання насолоджуватися поезією багатьох із нас. І все ж пам’ятаймо: « Поезія – це завше неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Так сказала геніальна Ліна Костенко, і не погодитися з нею неможливо.
Михайло КУЗЬМУК. 
лист «Вісті Ковельщини» — одна з небагатьох громадсько-політичних газет  Волині, де регулярно публікують свої творчі доробки шанувальники українського поетичного Слова.
 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 16
Читати далі

Повідомлення в номер / Від четверга до четверга

15.05.2025 Романюк Аліна Петрівна
16 травня, п’ятниця
Схід Сонця – 05.29 захід – 21.07. 
Місяць – у Козерозі. 
Прп. Феодора Освяченого. Свт. Олександра Єрусалимського.
17 травня, субота
Схід Сонця – 05.27; захід – 21.08.
Місяць – у Козерозі. 
Всесвітній день телекомунікацій та інформаційного суспільства. 
День науки в Україні.
День пульмонолога.
Свт. Стефана Константинопольського.
18 травня, неділя
Схід Сонця – 05.26; захід – 21.10.
Місяць – у Водолії. 
День пам’ятi жертв політичних репресій. 
День боротьби за права кримсько-татарського народу.
Міжнародний день музеїв.
Неділя 5 після Пасхи, про самарянку. Мчч. Петра, Андрія, Павла, Христини, Олександри, Юлії.
19 травня, понеділок
Схід Сонця – 05.25; захід – 21.11.
Місяць – у Водолії. 
Мч. Парфенія Жовківського.
20 травня, вівторок
Схід Сонця – 05.23; захід – 21.13.
Місяць – у Рибах. 
День банківських працівників України.
Всесвітній день травматолога.
Мч. Олександра. Свт. Олексія Київського.
21 травня, середа
Схід Сонця – 05.22; захід – 21.14.
Місяць – у Рибах. 
День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття в Україні.
Рівноапп. Константина і Єлени.
22 травня, четвер
Схід Сонця – 05.20; захід – 21.15.
Місяць – в Овні.
Міжнародний день біологічної різноманітності. 
Мч. Йоана-Володимира Сербського.
Місячні фази у травні
Спадаючий  Місяць – до 26 травня. 
Новий  Місяць – 27 травня.
Зростаючий Місяць – 28-31 травня.
Підготувала Аліна РОМАНЮК.
каш16 травня, п’ятниця
Схід Сонця – 05.29 захід – 21.07. 
Місяць – у Козерозі. 
Прп. Феодора Освяченого. Свт. Олександра Єрусалимського.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 4
Читати далі

Повідомлення в номер / ГОРОСКОП з 19 по 25 травня

15.05.2025
ОВЕН. Будете цiлком здатнi ухвалити важливе i вiдповiдальне рiшення, втiлення якого в життя допоможе здiйснити таємний союзник. Не виключено, що надасте комусь велику послугу. На роботi  вдасться довести свою надiйнiсть i незамiннiсть. 
ТЕЛЕЦЬ. Можуть порадувати дiловi пропозицiї. Проте у цьому є i негативний бік – на радощах можете взяти на себе непосильну ношу i швидко втомитися. Тримайте в таємницi намiри, трохи менше говоріть про те, що збираєтеся робити. 
БЛИЗНЮКИ. Можна розраховувати на швидкий успiх в професiйнiй i творчiй дiяльностi. Позитивний результат може принести спiлкування i обмiн думками.  Не бiйтеся мрiяти i будувати грандiознi плани.
РАК. Панi Фортуна може бути прихильна у сферi кар’єри. Не дозволяйте себе експлуатувати, але i не приховуйте здiбностi. Менше вiрте в обiцянки i об’єктивно розраховуйте сили та можливостi. На початку тижня зможете помiтити i виправити помилки. 
ЛЕВ. Успiх може виявитися на вашому боцi, але ви повиннi докласти зусиль. Проявiть iнiцiативу i заповзятливiсть в чомусь новому, хоча це схвалять не всi. У вихiднi займiться плануванням на найближче майбутнє.
ДIВА. Може виникнути вiдчуття ностальгiї, постарайтеся не засмучуватися. Буде можливiсть помiняти роботу на високооплачуванішу. Станьте  смiливiшими в спiлкуваннi – пора вiдмовитися вiд сумнiвiв i смiливо йти вперед до мети. 
ТЕРЕЗИ. Не варто побоюватися змiн, для них вiдповiдний час. Може сприятливо  вирішитися кар’єрне питання, але про успiхи краще поки не розповідати. В середу iнiцiативу заохотить начальство. 
СКОРПIОН. Тиждень   вiдкриє блискучi кар’єрнi перспективи, варто тiльки бути уважним i не лiнуватися. У справах шукайте для себе користь, але не забувайте враховувати iнтереси партнерiв. Девiз тижня – “Рух вперед!”. Чим бiльше докладете зусиль, тим кращим буде результат. 
СТРIЛЕЦЬ. Слiд якомога менше прислухатися до порад інших, а бiльше довiряти власнiй iнтуїцiї. Доведеться проявити завидне терпiння, iнакше дiловi партнери можуть скористатися вашою нерiшучiстю. Доречними будуть старі зв’язки.
КОЗЕРIГ. Вчiться цiнувати час, дорожити ним. Сприятлива пора для пiдвищення професiоналiзму. Необхiдно бути уважним, щоб не  допускати помилок. У п’ятницю не ганяйтеся за “журавлем в небi”.
ВОДОЛIЙ. Сприятливий час для спiвбесiди при пошуку роботи. В особистому життi необхiдно зiбратися з силами i ухвалити важливе рiшення, яке вплине на подальшу долю. 
РИБИ. Ситуацiя на роботi складатиметься вдало.  Отримаєте шанс бути побаченими i почутими. Професiйнi справи завершаться легко, а будь-якi проблеми вiдійдуть на заднiй план. У вихiднi заради вашого гарного настрою близькi будуть готовi “на подвиг”.
Степан ЗОРЕПАД.
гороОВЕН. Будете цiлком здатнi ухвалити важливе i вiдповiдальне рiшення, втiлення якого в життя допоможе здiйснити таємний союзник. Не виключено, що надасте комусь велику послугу. На роботi  вдасться довести свою надiйнiсть i незамiннiсть. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 19
Читати далі

Повідомлення в номер / Погода в Ковелі 8–14 травня

08.05.2025
Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 12оС.  Вітер північно-східний помірний
В ніч на п’ятницю. Хмарно. Температура: 4оС. Вітер північно-східний слабкий.
П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 12оС. Вітер північно-східний помірний.
В ніч на суботу. Мінлива хмарність, дощ.  Температура: 4оС. Вітер північний слабкий.
Субота. Мінлива хмарність,   дощ.   Температура: 11оС. Вітер східний помірний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність, дощ.  Температура: 5оС. Вітер північний слабкий.
Неділя. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 100С. Вітер північний помірно сильний.
В ніч на понеділок. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 5оС. Вітер північно-західний слабкий.
Понеділок. Мінлива  хмарність, дощ. Температура: 12оС. Вітер північно-східний помірно сильний.
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 5оС. Вітер північно-західний  слабкий.  
Вівторок. Мінлива хмарність, можливий дощ. Температура: 14оС. Вітер північно-західний  помірно сильний.   
В ніч на середу. Мінлива хмарність.  Температура: 5оС. Вітер західний слабкий.
Середа. Мінлива хмарність. Температура: 15оС. Вітер західний сильний.
бузокЧетвер. Мінлива хмарність. Температура: 12оС.  Вітер північно-східний помірний
В ніч на п’ятницю. Хмарно. Температура: 4оС. Вітер північно-східний слабкий.
П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 12оС. Вітер північно-східний помірний.
В ніч на суботу. Мінлива хмарність, дощ.  Температура: 4оС. Вітер північний слабкий.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 37
Читати далі

Повідомлення в номер / Передплата-2025

08.05.2025
Шановні читачі!
Поспішаємо повідомити Вам приємну новину: передплата на друге півріччя 2025 року розпочата!
Ось яке повідомлення ми щойно отримали:
“Шановні партнери!
АТ «Укрпошта» інформує, що розпочалася передплатна кампанія на II півріччя 2025 року, із доставкою з липня, в усіх об’єктах поштового зв’язку:
з 1 травня 2025 року – за електронною версією передплатних каталогів на автоматизованих відділеннях;
з 5 травня 2025 року  – за друкованими каталогами на автоматизованих відділеннях та пересувних відділеннях через пристрій 3 в 1 Ве Роst.
Термін проведення передплати на загальнодержавні та місцеві медіа – до 25 червня 2025 року”.
Отож, любі друзі, всім, хто передплатив “Вісті Ковельщини” лише на 6 місяців 2025 року, час подумати про продовження підписки на 2-е півріччя.
Передплатна ціна така:
1 місяць – 77 грн.;  
3 місяці – 191 грн.;
6 місяців (до кінця року) – 362 грн.
Хочемо також повідомити, що серед передплатників, які надішлють або принесуть підписні квитанції до редакції, будуть розіграні оригінальні призи.
Заодно нагадуємо, що триває акція “Подаруйте газету воїну!”. Участь у ній вже взяли небайдужі громадяни, які пожертвували кошти на передплату “Вістей Ковельщини” воїнам ЗСУ, які перебувають на лікуванні  або проходять курс лікування в медичних закладах.
Запрошуємо приєднатися до акції!
Читайте і передплачуйте “Вісті Ковельщини” – газету для Вас і про Вас!
Редакція.
газета вкШановні читачі!
Поспішаємо повідомити Вам приємну новину: передплата на друге півріччя 2025 року розпочата!
Ось яке повідомлення ми щойно отримали:
“Шановні партнери!
АТ «Укрпошта» інформує, що розпочалася передплатна кампанія на II півріччя 2025 року, із доставкою з липня, в усіх об’єктах поштового зв’язку:
з 1 травня 2025 року – за електронною версією передплатних каталогів на автоматизованих відділеннях;
з 5 травня 2025 року  – за друкованими каталогами на автоматизованих відділеннях та пересувних відділеннях через пристрій 3 в 1 Ве Роst.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 42
Читати далі

Повідомлення в номер / Невгасимий вогонь їх сердець

08.05.2025
Так склалося, що початок травня цьогоріч особливий. І найбільша його особливість у тому, що українці в ці дні відзначають два величних свята, які можна назвати спорідненими: 4  травня – День жінок-мироносиць, 11 травня – День матері.  У проміжку між ними – Тиждень жінок-мироносиць.
Чому ці свята великі або навіть  величні? З їх нагоди ми вшановуємо її величність Жінку, яка дала життя кожному з нас, виховала й благословила в  самостійне життя. Її любов, тепло душі і серця ми відчуваємо впродовж всього земного буття, аж доки наші мами не полинуть у засвіти, хоча і звідти вони покривають нас омофором любові.
 На  жаль, сьогодні, в умовах жорстокої російсько-української війни нерідко не діти оплакують маму, земний шлях якої зупинився у визначений Богом час, а матері у розпачі і сльозах проводжають в останню дорогу синів, чоловіків, братів, а іноді й самі гинуть, захищаючи другу матір – Україну.
Боляче  і невимовно важко сприймати цю жахливу реальність, спричинену безумством російського правителя путіна та його соратників-бандитів, підтримувану більшістю зомбованого бидлонаселення московії. Але від тої реальності не втечеш і не сховаєшся. Єдине, що нас рятує,  — віра у Господа Ісуса Христа, Який воскрес із мертвих і воскресіння Якого першими засвідчили жінки мироносиці.
То, очевидно, і ми маємо вірити у воскресіння України, перемогу добра над злом. І прикладом у цьому нам слугують і жінки-мироносиці, і матері, які споконвіку боролися за щасливу долю майбутніх поколінь, перемагали найбільші біди і лихоліття, а навіть гинули зі ідеали правди, свободи,  справедливості. Про деяких із них хочу написати, хоча розумію, що уславити подвиг усіх жінок за роки становлення української державності  – це сізіфова праця, бо славних імен в нашій  історії сила-силенна.  
Приклад їх життя і діяльності – це своєрідний смолоскип, який освітлює нам шлях до Перемоги над одвічним ворогом – проклятою  Богом росією петра першого і катерини другої, владіміра лєніна і йосипа сталіна, а тепер путіна та його прихильників.
l
Жіночий героїзм в історії людства не менш, а, може, й більш значимий, аніж героїзм чоловічий. Про це свідчить подвиг жінок-мироносиць, які не злякалися гонінь з боку влади, першими прийшли до Гробу Господнього, побачили Янгола і першими повідомили світові, що Ісус Воістину Воскрес. Їх імена живуть у пам’яті багатьох народів. У Святому письмі згадується сім жінок: Марія Магдалина, Іоанна, Сусанна,  Марія   Клеопова, Соломія, Марфа і Марія.
Під час розп’яття  Христа всі учні Його, крім Іоана Богослова, розбіглися у страху. Але жінки-мироносиці виявилися сильнішими духом за апостолів-чоловіків, і залишилися поруч зі своїм Учителем до самої Його смерті на Хресті. Після Вознесіння Спасителя Його учениці так само, як і учні – чоловіки, розійшлися усім світом з проповіддю Євангелія. 
І в наступні сторіччя  жінки-християнки не раз виявляли більші мужність і стійкість, ніж деякі чоловіки.  Згадаймо  хоча б часи радянських гонінь на Церкву Христову. У ті роки, образно кажучи, повторилася євангелійська історія: чоловіки, боячись переслідувань і глузувань, майже перестали відвідувати храми (за винятком окремих). А віруючі жінки продовжували ходити на служби, таємно від чоловіків хрестили своїх дітей і намагалися їх виховати у вірі, самовіддано супроводжували своїх духовних пастирів у далеких засланнях, самі безстрашно йшли у в’язниці і табори за відмову зректися віри. Великою мірою саме  завдяки енергії, активності, самопожертві жінок в Україні відродилося церковне життя, відбулося становлення Православної Церкви України  – результат зусиль сучасних  жінок-мироносиць.
З цього приводу можна було б згадати імена багатьох ковельчанок та й мешканок району, як і Волині, хоча перелічити всіх просто нереально. Тому не буду цього робити, щоб когось не забути  і не образити. Можу лишень сказати: жінки – це потужна сила, яку треба шанувати і з якою слід рахуватися.
Прекрасна  стать завжди була поруч з чоловіками і в роки національно-визвольних змагань, і в роки боротьби з нацизмом і більшовизмом. Вони й сьогодні – в лавах захисників України, які ведуть боротьбу з російськими окупантами четвертий рік поспіль.
Лиш боротись – значить жить
8 червня ц. р. мине 170 літ від дня народження однієї з найславетніших жінок України – Наталії Кобринської, письменниці, публіцистки, видатної і громадської діячки, засновниці жіночого руху в Галичині. Як засвідчує «Вікіпедія», Наталія Кобринська стояла біля витоків українського жіночого руху, визначивши метою свого життя завдання – возвеличити жінку, залучити її до боротьби за свої права через літературні твори.
1863 року пані Наталія написала оповідання «Пані Шумінська», а через рік –  повість «Задля кусня  хліба». 1864 року в Станіславові (тепер Івано-Франківськ) спільно з Оленою Бажанською заснували першу українську  жіночу  організацію «Товариство руських жінок». Згодом у червні 1887 року разом з Оленою  Пчілкою підготували й видали альманах «Перший вінок» — антологію жіночої творчості.
До створення альманаху долучилися найталановитіші жінки Наддніпрянщини та Заходу України: Олена Пчілка, Леся Українка, Дніпрова Чайка, Людмила Старицька, Уляна Кравченко, Алла Павлик, Олеся Бажанська. Можна собі уявити, яке величезне значення для піднесення жіночого, а, отже, й загальноукраїнського національно-демократичного руху мало це унікальне видання, яке Іван Франко назвав одним  з  найкращих і найбагатших змістом  видань десятиліття.
Свою громадську і літературно-журналістську діяльність Наталія Кобринська продовжувала впродовж всього свого життя. Померла вона 22 січня 1920 року в Болехові, де згодом зусиллями  Богдани  Левинської та  Єлизавети Антонович було утворено філію «Союзу Українок».
За Бога, правду 
і народ
Історія створення «Союзу Українок», про який згадано вище, надзвичайно цікава. Вона свідчить про високий національний дух, відвагу і вірність українській національній ідеї тогочасного жіноцтва. Згадаймо ж деякі факти  на підтвердження цієї тези.
Як інформує  «Вікіпедія», 21 лютого 1917 року з ініціативи так званого «Кружка  (осередку – авт.) імені Ганни Барвінок» відбувся з’їзд львівських жінок, на якому було створено «Союз Українок» з центром у Львові. Його організаційним ядром стали 14 філій та 11 гуртків «Жіночої громади», яка активно працювала в ті роки. На початку серпня 1919 року  з ініціативи Бланки Баран, Іванни Одриної  та Марії Струтинської жінки Наддніпрянщини та Галичини зустрілися у Кам’янці-Подільському і проголосили  створення загальноукраїнського «Союзу Українок». А вже 1921 року у Львові відбувся установчий з’їзд за участю 312 делегаток від різних жіночих організацій Галичини, Волині, Буковини.  З’їзд схвалив Статут новоствореної організації.
Зайве нагадувати, яким складним був той період історії України. Значна частина українських земель знаходилася під іноземною владою. І все ж, не дивлячись на всі труднощі і перепони,  «Союз Українок» почав свою роботу, спрямовану на виховання  нового типу української громадянки, активізацію політичної і громадської діяльності членкинь  Союзу, які у  травні 1933 року не побоялися у спеціально прийнятій резолюції засудити Голодомор  в радянському союзі, де найбільше потерпіла Україна.
1938 року польська влада заборонила діяльність «Союзу Українок» на декілька місяців, а  вже повністю організація була заборонена і ліквідована з приходом в Західну Україну «перших совєтів» у 1939 році. І лише в 1991 році, з проголошенням державної Незалежності України,  утворена Всеукраїнська громадська організація «Союзу Українок», філії якої стали функціонувати на Волині, в тому числі – у Ковелі.
Щоправда, ще раніше у 1989 році «Союз Українок» відновив свою діяльність у Львові. Серед тих, хто в умовах тоталітарної системи не боявся, як-то кажуть йти на барикади, були Катерина Стеценко, Олена Суслова, Галина Дацюк, Надія Самуляк, Надія Харчук, Олена Замостян   та  інші. З 1991 по 2001 р. р. спілку очолювала Атена Пашко, дружина В’ячеслава Чорновола. 
Цікавою, хоч і трагічною  є життєпис  ковельської філії «Союзу Українок». Створена вона була 1928 року,  про що детально розповідала наша газета у серії матеріалів, підготовлених до друку активісткою громадсько-політичного життя Аллою Поляковою  (на жаль, покійною). Вона ж очолила філію, відроджену з ініціативи цієї невгамовної й патріотичної жінки 2000 року за підтримки багаточисельних соратниць. 
Тим, кому цікаво ознайомитися із статтями  пані Алли, рекомендую звернутися до архіву газети «Вісті Ковельщини», які є в мережі інтернет. До речі, пам’ять  Алли Полякової увічнено меморіальною дошкою, яка встановлена на приміщенні культурно-просвітницького центру в Ковелі. 
Нагадаю лишень, що установчі збори громадської організації «Ковельська міська філія «Союзу Українок», відбулися 26 вересня 2000 року. «Першопрохідцями» стали Єлизавета Бондюк, Галина Гнатюк,  Алла Полякова, Муза Філічкіна, Валентина Шепшелей, Інна Шворак, Марія Хотинська, Олена Юрченкович, Ніна Байчук, Олександра Кузьмич, Оксана Мулярчук, Марія Юзефович, Анна Мадараш, Галина Микулич, Мирослава Гудим, Ніна Сомська, Іраїда Чорна, Мирослава Пришляк, Галина Омельчук, Євгенія Ковальчук.
«Союзянки» постійно перебували і перебувають в епіцентрі важливих подій в житті держави. Помаранчева революція, революція Гідності та волонтерський рух стали частиною життя Галини Лічман, Олександри Кузьмич, Світлани Рудь, Антоніни Гладун, Катерини Бородюк, Раїси Хвещук. Багато корисних справ – на рахунку Ніни Горик,   Галини Голубович, Ніни Габрилевич. Частина жінок, неспокійних душею і серцем, відійшли у засвіти. Вічна їм пам’ять!
Нині ковельську філію «Союзу Українок» очолює Лілія Єгорова. В мережі Фейсбук є сторінка «Союзу Українок» Ковельщини” (група профілю Валентини Клюнтер). Група є загальнодоступною і налічує понад 40 учасників. Можна лишень подякувати організаторці пані Валентині Клюнтер, відомій волинській поетесі, членкині Національної спілки краєзнавців України, великій патріотці рідного краю за активну участь і в соціальних мережах, і в творчому житті, і в громадсько-політичній діяльності. Нових Вам успіхів і звершень,  пані Валентино!
Мамина  доля: трагічна і прекрасна 
Пишучи про «Союз Українок», діяльність в Україні, на Волині і в Ковелі, відчуваю почуття гордості за мою маму Людмилу Павлівну, яка теж була членкинею  цієї спільноти, за що пізніше радянська влада жорстоко її покарала, виславши вагітною у далекий Казахстан.
Про життя і поневіряння мами я уже якось писав, а тут хочу лише нагадати окремі епізоди з її біографії. Вона з однодумцями-«союзянками» в чомусь повторила подвиг жінок-мироносиць, не злякавшись переслідувань властей – спочатку польських, а потім  совєтських.
Отож,  пропоную уривки зі «Слова про маму», надрукованого 26 вересня 2013 року у «Вістях Ковельщиини»: 
 «В цьому році 27 вересня моїй  мамі Людмилі Павлівні виповнилося б 100 років. Розумію, що дожити до цього дня їй, людині, котра витримала депортацію у далекий і холодний Казахстан разом із старшим моїм братом Васильком (тоді крихітним малятком, бо народився у тамбурі вагона 16 квітня 1940 року), зазнала шантажу і переслідувань від спецслужб, заробляла на хліб у голодні повоєнні роки важкою учительською працею, їй у будь-якому випадку не судилося. 
Пішла вона від нас у Вічність занадто рано –  через місяць після дня свого народження у 1990-му році. Недоживши до проголошення Незалежності України, боротьбі за яку  разом із братом і чоловіком віддала стільки сил й молодечої енергії. На жаль, брата і чоловіка розстріляли більшовики в ковельській в’язниці у червні 1941 року, коли мама була у засланні і навіть не знала, що з її рідними. 
Іноді кажуть: “Доля розпоряджається людиною”. В цьому переконалася й мама. Адже в 1935 році у неї був реальний шанс виїхати із родиною подруги Ольги в Канаду. Тоді багато українців подалися за океан на заробітки і там залишилися. Але не судилося: подруга поїхала, а мама залишилася, щоб пройти довгу дорогу на Голгофу.
Сім’я Ольги Юсипчук-П’ясецької нормально облаштувалася в Канаді, працею, хоч і нелегкою, зуміла здобути достаток і благополуччя. А найголовніше – не зазнала жахіть сталінського терору. У 1980-их роках пані Ольга приїжджала в Україну (вона могла дозволити собі таку розкіш декілька разів), а її подруга, отримуючи мізерну пенсію, була змушена приймати від неї скромні подарунки, які були далеко не зайвими для батьків.
Нещодавно з матеріалів, з якими мене  ознайомила голова Ковельської філії “Союзу Українок” Алла Полякова, я дізнався, що мама (тоді Людмила Морозович) разом з подругою Ольгою Юсипчук (тоді – П’ясецькою) були членкинями турійської філії “СУ”, створеної 1929 року.  Очолила її Ольга Козловська. “Союзянок” у Турійську  налічувалося близько двадцяти, і серед них перебувала й мама.
Довідався я й про те, що “Союз Українок”  не була політичною, а культурно-освітньою організацією. Його членкинями організовувалися курси крою і шиття для дівчат, готувалися до постановки п’єси і концерти. І хоч діяльність “Союзу Українок” перебувала під постійним наглядом поліції, польські власті  його не забороняли. 
kobrynskaТак склалося, що початок травня цьогоріч особливий. І найбільша його особливість у тому, що українці в ці дні відзначають два величних свята, які можна назвати спорідненими: 4  травня – День жінок-мироносиць, 11 травня – День матері.  У проміжку між ними – Тиждень жінок-мироносиць.
Чому ці свята великі або навіть  величні? З їх нагоди ми вшановуємо її величність Жінку, яка дала життя кожному з нас, виховала й благословила в  самостійне життя. Її любов, тепло душі і серця ми відчуваємо впродовж всього земного буття, аж доки наші мами не полинуть у засвіти, хоча і звідти вони покривають нас омофором любові.
  
Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 60
Читати далі

Повідомлення в номер / Голобські «Чарівниці»

08.05.2025
45 років тому за скеруванням адміністрації  культурно-освітнього училища в Луцьку прийшла на роботу до Голобського будинку культури Людмила Федорівна Клинова (Климчук тоді). І завирувала робота.
Заспівали хористи не тільки в будинку культури. Були створені хори в трудових колективах. Жодна урочистість в селищі не обходилася без духового оркестру, троїстих музик. А ще – танців. І досі дивно, як вдалося на той час молодому керівнику об’єднати хлопців і дівчат в красивий український танець. 
Переді мною – наша «районка» тих років зі світлинами. Журналістка Світлана Мельянчук писала про один із концертів:  «Не можна було не заслухатись піснею «Осінь», яка виконана на професійному рівні учасниками художньої самодіяльності будинку культури у складі Людмили Клімчук, Зіни Хомчук, Наталії Щур. Вони наче намалювали трепетну акварель золотистої осінньої пори». А танець – це була новинка не тільки для селища.
Звичайно, протягом усіх років пісенний репертуар змінювався. Одні артисти відходили, приходили інші. Але кожна пісня – це наше життя:
Все у думках ожива – і
  луги у зелених отавах,
І гніздо ластовинне під
  дахом старого хлівця.
І дуплиста верба, що
 вдовою схилилась над
           ставом – 
Все, що у спадок
 лишилось  назавжди від
        мами й отця. 
Коли говорити про керівника художнього колективу нині, то треба підбирати спеціальні слова, бо в цій жінці поєдналися найкращі риси людини – доброта, краса, людяність, талант, господарність, вміння впевнено йти по життю. Так, були розчарування, коли починала роботу. Будинок культури знаходився у пристосованому старому приміщенні. 
Зал тісний, сцена мала, кабінетів для гурткової роботи не було. Але прагнення працювати завжди увінчувалося успіхами, бо трудилася з великою відповідальністю, високою майстерністю, знаннями, умінням, знаходила шлях до людських сердець. Високими організаторськими здібностями, красива, талановита жінка, залюблена у все прекрасне, зуміла об’єднати людей.
Збігали роки, настали часи, коли на «культуру» почали звертати більше увагу. А, може, просто побачили активну роботу закладу культури?
«Нам пощастило. З приходом Віталія Карпюка на посаду голови райдержадміністрації, – згадує нині Людмила Федорівна, – нас переселили в чудове приміщення кінотеатру. Але з часом тут необхідно було провести ремонтні роботи. У короткі строки  замінили покрівлю (провели реконструкцію), встановили індивідуальне опалення, зробили капітальний ремонт кабінетів, сцени, глядацького залу, фойє. Звичайно, пізніше  щось змінювали, але основні роботи провели завдяки Віталію Володимировичу». 
Хоча в нашій країні нині нелегкі часи, бо війна, але ми живемо подіями фронту, допомагаємо нашим воїнам і віримо в неминучу Перемогу. Тому беремо участь у всіх благодійних концертах, щоб людям підняти дух, вселити у серця віру, хоч трохи втамувати біль. 
l
Перегортаючи в уяві  сторінки творчої діяльності «Чарівниць», до дрібниць пам’ятаю їх злети і невдачі, всі ті добрі справи, які вони  творили. Я би сказала, що цей творчий колектив є візитною карткою селища, бо користується заслуженим авторитетом, є улюбленцем голобчан. До речі, довгий час колектив був просто «тріо». Саме слухачі і дали їм таку назву, бо завжди лунало із залу на концертах: «Наші «чарівниці!». Ось і прийшла до тріо така назва.
Люблю цей співучий, талановитий колектив – від них віє спокоєм, теплом. Зачаровують завжди своїм неповторним співом. З ними пройшли і пережили багато. В пам’яті – концерти, вечори, поїздки, переживання, успіхи. Де б не були – овації, море аплодисментів і колись, і тепер.
Дякую Андрію Мигулі, бо з приходом його на роботу  у відділ культури зробив все для  того, щоб тріо “Чарівниці” отримало  звання Народного аматорського колективу.
Здається, недавно було, а вже літа до осені добігають. У спогадах Людмили Федорівни оживають  щемливі миті  дитинства в Скулині у дуже співучій родині. Мама мала чудовий голос, співала на святах в сільському і церковному хорах. Свій талант передала донькам, бо в родині співали всі три сестри. Свої виступи Людмила Федорівна починала ще в шкільному хорі. Був випадок, коли проводили огляд художньої самодіяльності шкіл. Вона заспівала пісню «Степом, степом». Завдяки їй школа в огляді зайняла  перше місце. Звичайно, впродовж свого творчого життя отримала багато подяк, грамот,  але ту, першу, не забула до цих пір.
І Зіна Володимирівна Хомчук, і Наталія Сергіївна Щур завдячують долі, що колись їх Людмила Федорівна зуміла об’єднати в такий чудовий колектив. У них – гарні голоси, вони вміло  «вплітаються» в гаму пісенних звуків, створюючи прекрасний, задушевний спів.
Наталія Щур:  “Згадую, яка співуча родина була в мами у Радошині. Важко було, робота в колгоспі, домашнє господарство вимагало часу, але, де б не були, співали. В селах у ті часи лунали пісні вечорами. Люди збирались то в одному кутку  села, то в іншому, а пісні звучали скрізь” (до речі, пані Наталія – з першого дня в колективі, їздила з концертами в села).
“Моє життя, – продовжує вона, – тісно пов’язане з піснею. Співаю я в «Чарівниці» , вже багато років керую ветеранським хором «Червона калина», який також носить звання Народного аматорського колективу. Співаю в церковному хорі Свято-Георгіївського храму. Співати у ньому – це благодать, яку не можна передати словами, а тільки відчувати серцем”.
Розмову продовжує Зінаїда Хомчук: 
“Ми не просто колектив – ми сім’я. Живемо турботами одна одної. В Наталії син в ЗСУ – хвилюємось всі. У мене дуже гарно співала мама Євгенія, яка часто брала на репетиції до сільського будинку культури. Ми часто їздили виступати в сусідні села, цікаво було, от і привчилась, призвичаїлась до пісні. Люблю різні пісні, але душа лежить до наших українських. Маю сина священника, тож дорогий і церковний спів”. 
Зінаїда Володимирівна «багата» бабуся – 9 онуків(!).
Вдячні долі жінки за те, що колись їхні життєві дороги перетнулися, а їх талант співати відкрила пані Людмила, яка згуртувала, об’єднала і протягом десятиліть збагачувала репертуар, вселяла надію на успіх. А найголовніше полягає в тому, що в їхньому колективі постійна щемлива мамина пісня – як пам’ять, як дар Божий: 
Мамо моя, мамо моя,
       голубко сива,
Скільки біди, скільки
  тривог ти пережила,
Мамо моя, рідна ненько,
Дай, я тобі поклонюся
     сьогодні низенько.
Своє жіноче щастя Людмила Федорівна знайшла теж в селищі. У вихорі народного танцю кружляли вони з майбутнім чоловіком Василем. Обоє гарні, талановиті. Ось і поніс їх танець у вир спільного життя. Господь подарував двох прекрасних донечок. Людмила Федорівна уміла свій побут і роботу будувати так, що встигала скрізь. Вона – чудова мама, любляча дружина, надзвичайно турботлива бабуся. В родині підростають четверо онуків. А яка гарна господиня, жінка – все у неї і росте, і цвіте, і родить.
У ті часи робота закладу культури була «на висоті», хоча й вимоги високі. Три дні на тиждень – танці до пів ночі. Для жінки то нелегко. Правда, вдома був надійний «тил». До всіх урочистих подій, свят, дат готували концерти, тематичні вечори, організовували поїздки в села. Та й графік роботи закладу культури був таким, щоб люди після роботи, у вихідні могли відвідати клуб, бібліотеку.
Більше 10 років Людмила Клинова віддала районному будинку культури, який діяв на базі селищного. Та й нині всі троє є солістами хору «Сузір’я» Будинку мистецтв, церковних хорів.
І ще хотілося б відзначити, що майстрині співу часто допомагали ветеранському хору, та й це роблять і нині. А скільки провели вечорів вшанування ветеранів війни, праці! І все цікаво, творчо. 
– Пісня – то моя доля, – часто мовить Людмила Федорівна. – Це й відпочинок, і насолода, і духовність, і радість. Вдячна долі, що впродовж всього життя разом зі мною – друзі, добрі, чуйні, розуміючі, а з ними – пісня.
l
Не статтю треба готувати про цей чудовий колектив, а книгу писати, ілюстровану світлинами. Бо доки творила  ці рядки, пам’ять відновила «калейдоскоп» наших спільних поїздок – в Ратне, Луцьк, Ковель, Холм, Кобрин. А скільки було зустрічей, вечорів! Таке не забувається.
І впродовж усіх років музичний супровід забезпечує безвідмовний, талановитий Микола Щесюк. Без нього, можливо, не було б такого  успіху.
У кожної з героїнь моєї розповіді своє життя, а пісня – спільна. Нехай вона і надалі чарує вдячних слухачів.
Добра вам, милі «чарівниці»! Нехай Господь посилає своє благословення, наділяє здоров’ям, щастям, родинним теплом!
Хочу висловити сердечне побажання словами Людмили Клинової, які вона багато років дарує своїм слухачам:
Хай світить Сонце у Ваше
 віконце,
І посилає багато любові й
 тепла,
Хай Ваша доля не знає
 горя, 
А у Вашому серці –
       завжди доброта!
Валентина Січкар, 
громадський кореспондент газети «Вісті Ковельщини».
січкар45 років тому за скеруванням адміністрації  культурно-освітнього училища в Луцьку прийшла на роботу до Голобського будинку культури Людмила Федорівна Клинова (Климчук тоді). І завирувала робота.
Заспівали хористи не тільки в будинку культури. Були створені хори в трудових колективах. Жодна урочистість в селищі не обходилася без духового оркестру, троїстих музик. А ще – танців. І досі дивно, як вдалося на той час молодому керівнику об’єднати хлопців і дівчат в красивий український танець. 
Переді мною – наша «районка» тих років зі світлинами. Журналістка Світлана Мельянчук писала про один із концертів:  «Не можна було не заслухатись піснею «Осінь», яка виконана на професійному рівні учасниками художньої самодіяльності будинку культури у складі Людмили Клімчук, Зіни Хомчук, Наталії Щур. Вони наче намалювали трепетну акварель золотистої осінньої пори». А танець – це була новинка не тільки для селища.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 51
Читати далі
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2025