Незадовго до Нового року у мене відбулася хвилююча і по-справжньому зворушлива зустріч: через декілька днів після публікації у "Вістях Ковельщини" матеріалу "Футболу віддано життя" до редакції завітала делегація "авторитетів" ковельського спорту.
В її складі – ветерани футболу Олексій Вацек, Анатолій Йоц, Василь Теребейко. Вони сердечно подякували за статтю і вручили багато ілюстровану книгу "Футбольний Ковель. Команди. Досягнення. Особистості". Її підготували до друку і видали 2015-го року майстер спорту, кандидат педагогічних наук, чемпіон світу та Європи серед ветеранів Анатолій Войнаровський, активіст футбольного руху Ковеля Віктор Романчук, спортивний журналіст Андрій Соколовський.
Чесно кажучи, я не чекав такої реакції на газетний матеріал. Видно, написане припало до душі ветеранам, викликало у них бажання поділитися своїми емоціями з автором, який у молоді роки багато писав про спорт, постійно друкував інформацію про чемпіонати і спартакіади, їх учасників і переможців. Зрештою, ковельська газета ніколи не обходила увагою спорт і спортсменів, в тому числі футбол і футболістів.
Про все це я сказав у подячному слові, наголосивши на ефективності подібної співпраці. Водночас зазначив, що в силу певних причин "міськрайонка" нині висвітлює фізкультурно-спортивну роботу не так широко, як колись, але тим не менше повідомлення про важливі події подає постійно.
Коли шановані гості попрощалися і пішли, я з цікавістю став знайомитися із книгою, про яку багато чув, але якої в руках не тримав. Скажу відверто: видання солідне, ґрунтовне і надзвичайно цікаве для всіх, хто цікавиться історією ковельського футболу. Ба більше: для мене, корінного ковельчанина, книга ніби стала путівником у роки юності, нагадала про людей, яких знав і знаю особисто, та про яких не раз писав і брав у них інтерв'ю. Цінно, що автори нагадали історію місцевої гри у "копанку" з початку ХХ століття, супроводжуючи свою розповідь архівними світлинами. Широко й розлого подані матеріали періоду третьої Речі Посполитої, назви команд, прізвища гравців.
На Волинь і Ковельщину футбол повернувся у 1946 році, після закінчення Другої світової війни. Перші турніри відбулися у 1948 році. В них брали участь на обласному рівні три команди з Ковеля, а також одна з Голоб. У 1951 році на ковельчан чекав дебютний серйозний тріумф - місцева команда "Динамо" виборола звання чемпіона Волині. Крім неї, виступали "Колгоспник", "Рубін".
Але найуспішнішим, безперечно, був "Локомотив", який вперше стане чемпіоном області у 1966 році. Саме тоді я розпочав свою журналістську "кар'єру", і багато писав на теми спортивного життя Ковельщини, хоча футбольна тематика була провідною у матеріалах тодішнього мого шефа – заступника редактора газети Михайла Авруха, який у молоді роки сам грав у "копанку". Згодом він очолив колектив міської друкарні, тож його справу в газеті продовжив автор цих рядків.
l
У згадуваній мною книзі "Футбольний Ковель" вміщені надзвичайно цікаві статті про команди нашого міста. І відкриває екскурс в історію розповідь під заголовком "Локомотив": лідер волинського футболу на зламі 60-их – початку 70-их років". Може постати запитання, а в чому причина того лідерства? Скажу так: по-перше, в команді зібралися хлопці, які були фанатиками футболу, хотіли і вміли грати. По-друге, вони були оточені увагою й турботою з боку керівництва паровозного, а потім локомотивного депо (Михайло Таракан, Іван Друмов, Василь Доценко, Василь Троць, Богдан Бачук та інші). По-третє, футбол шанували очільники міської влади.
Пам'ятаю, у Ковелі тоді говорили: "Той, хто не любить футбол, не поважає рідне місто". Це розуміли керівники підприємств, установ, організацій, тому, коли розпочалася реконструкція стадіону "Локомотив", байдужих не було. Багато важливих робіт виконували безоплатно, а їх хід постійно контролювали у "білому домі". Правда, із зміною влади після 90-их років минулого століття ситуація вийшла з-під контролю, і футбольна арена опинилася у далеко не найкращому стані. Ось як про це пишуть автори книги:
"Свого часу стадіон "Локомотив" по праву вважався таким самим культовим спортивним об'єктом, як "Сантьяго Бернабеу" для мадридців. Представили арену для спортивної публіки на початку 1970-их років. Пристойна якість споруди і газону дозволяли приймати тут досить престижні змагання. Ковельські уболівальники на переповнених трибунах "Локомотиву" насолоджувалися майстерною грою Володимира Мунтяна, Йожефа Сабо, Володимира Веремеєва, Володимира Онищенка, Віктора Колотова, Стефана Решка, Володимира Трошкіна, Михайла Фоменка. В період становлення Незалежності, а саме 1997 року, на арені проводилися матчі фінального етапу юнацького чемпіонату України.
Однак з плином часу та через людську байдужість стадіон перетворився на напів зруйновану, закинуту споруду".
l
На превелике щастя, нині картина змінилася докорінно: на території колишнього стадіону завдяки ініціативі міської влади, яку очолював у той час мер Олег Кіндер, у співпраці з польськими інвесторами розпочали спорудження Центру транскордонних культур імені гетьманів Ружинських. Згодом було оновлено до європейського рівня стадіон, якому залишили назву "Локомотив".
Зрозуміло, що розвиток у Ковелі футболу у 60-70-их роках минулого століття був би неможливим без підтримки влади, господарських керівників. Добре знаю, з якою увагою і турботою ставилися до спортсменів, зміцнення матеріально бази вже згадуваний Михайло Таракан, а також Іван Дудко, Борис Попов, Олександр Стреков, Євген Кондратович, ім'я якого носить КДЮСШ, у будівництві якої активно допомагав тодішній мер Євген Поліщук.
Мені доводилося постійно контактувати з лідерами ковельського футболу, брати у них інтерв'ю. Добре був знайомий з Миколою Рацьком, Олександром Сергієнком, Олексієм Вацеком, Романом Якубовичем, Вячеславом Ліневичем, Євгеном Голубовичем, Василем Теребейком, Ігорем Царьовим, Володимиром Станкевичем, Валентином Шнирьовим, Володимиром Косяком, Володимиром Гарбаром, Вячеславом Малиновським. На жаль, багатьох уже немає в живих. Вічна їм пам'ять!
Газета, яка тоді мала назву "Прапор Леніна" (по-народному "Прапорець"), регулярно проводила розіграші редакційних призів. Окремі з них вручав я особисто. Так, наприклад, у 1966 році у розіграші взяли участь команди "Вагонники", "Спартак", "Колгоспник", "Рубін" і "Локомотив". В результаті запеклих поєдинків володарем приза став "Локомотив". Команді вручили перехідний кубок і Диплом 1-го ступеня, а гравцям – грамоти, подарунки і безкоштовну передплату газети на 1967 рік.
Другого дня відбувся розіграш призу обласної газети "Радянська Волинь", де перемогла збірна команда Ковеля. Про ці змагання Михайло Аврух у "міськрайонці", підсумовуючи підсумки сезону, написав: "Хочеться від імені болільників Ковеля щиро поздоровити команду "Локомотив" з досягнутими цього року успіхами. Адже подібних перемог у нас ще не було. Залізничники стали чемпіонами області і володарями кубка, переможцями Львівської залізниці, володарями призів газет "Прапор Леніна" і "Радянська Волинь".
На жаль, починаючи з 80-их років "Локомотив" вже не потраплятиме до числа призерів та у фінал кубка Волині. Мрії про перемоги залишаться лише мріями. А востаннє в своїй історії "Локомотив" стане найкращим клубом області 1971-го року.
l
Я розповів про "Локомотив" досить широко тому, що у ті часи найчастіше спілкувався з його гравцями, тренерами і капітанами. А ще – мудрими і розважливими керівниками локомотивного (паровозного) депо, про яких згадав вище.
Це не означає, що інші ковельські футбольні команди не варті добрих слів. Просто обмежена площа газети не дає змоги охопити історію всіх. Я тільки згадаю прізвища гравців, яких добре знав і з якими не раз спілкувався, а також зазначу, що редакція продовжувала розіграші на приз газети "Вісті Ковельщини" навіть тоді, коли в Ковелі з'явилися нові футбольні команди.
Почну із "Сільмашу", який було створено 1972 року. Одним із засновників став Роман Якубович. Його справу продовжили Анатолій Тищенко, Геннадій Етінгоф, Олег Паримончук, Сергій Міхін, Григорій Шаламай, Микола Лис, Андрій Дунь, Віктор Романчук. Команду активно підтримували відомі у Ковелі особи (Андрій Осовець, Мирон Ткачук, Віктор Рижий, Григорій Бойчук, Ярослав Гич, який, до речі, сприяв тому, що у 1990 році "Сільмаш" став самостійною командою і добився багатьох блискучих перемог, про які докладно йдеться у книзі "Футбольний Ковель").
Відомими гравцями клубу були Анатолій Мілецький, Лев Грабовець, Олексій Вацек, Анатолій Йоц, Костянтин Тищенко, Юрій Осіюк, Юрій Тимофєєв, Роман Лис та ін. Їх заслуга у тому, що у 1982-1984 роках "Сільмаш" тричі поспіль ставав чемпіоном Волині, виборов Кубок області, посів друге місце у своїй зоні чемпіонату України. У 1998-1999 роках, в часи економічної кризи, через фінансову скруту команда вимушено об'єдналась із своїм давнім суперником "Локомотивом", але це не допомогло повернути втрачені надії ні одним, ні другим.
Як із сумом констатував в інтерв'ю тодішньому кореспонденту газети "Прапор Леніна" Ярославу Гаврилюку колишній гравець і тренер "Локомотива" Михайло Геллер, "в нашому ковельському футболі криза. Нема своєї федерації, бракує футбольних полів, майстрів шкіряного м'яча, зникла масовість".
Щоправда, на Ковельщині у ті часи досить успішно виступав в чемпіонатах області "Колос" з Облап (до створення якого "доклали рук" Віталій Бабарика, Іван Кликовський, Олег Сидорчук).
Відомим був на Волині і "Будівельник", до створення якого причетний брат Романа Якубовича Богдан. Команда грала в чемпіонатах Волині з 1978 по 1982 роки, хоча зірок з неба не знімала, однак це абсолютно не применшує ролі і значення футболістів Сергія Козулі, Олександра Полуектова, Олексія Вацека, Володимира Косяка, Віктора Уніги, багатьох інших ентузіастів.
l
Подальша історія ковельського футболу не менше цікава і захоплююча. Незважаючи на те, що "згасли зірки", якими були "Локомотив" і "Сільмаш", на зміну прийшли інші колективи, які швидко завоювали авторитет і повагу в уболівальників. Оскільки мені довелося вирішувати у той час серйозні проблеми боротьби за існування редагованої мною газети "Вісті Ковельщини", питання фізкультури і спорту вже висвітлювали інші люди.
Однак тема футболу не зникала зі сторінок "міськрайонки". Назву лише деякі публікації. "Знайомтесь: новий "Колійник" – автор Світлана Мельянчук, 12 вересня 1992 р.; "На футбольних полях" – автор Ярослав Гаврилюк, 1994 рік; "Команда "Шанс-авто" використала свій шанс" – автор Андрій Соколовський, 18 березня 2010 р.; "Ковельчани знову перемогли" – автор Андрій Соколовський, 20 березня 2012 р.; "Люблинець – чемпіон" – автор Ігор Ювченко, жовтень 2005 р.; "За крок до п'єдесталу" – автор Олександр Тарасюк, липень 2010 року.
Перелік подібних публікацій можна продовжувати ще довго, і приємно, що упорядники книги "Футбольний Ковель" їх охоче використали. Як кажуть, недаремною була праця журналістів ковельської газети.
На завершення своїх, можливо, занадто обширних нотаток хочу згадати "зірок" ковельського футболу, яких добре знав і з якими постійно спілкувався. Вони дорогі і близькі, бо майже всі – мої ровесники. Вони або на кілька років молодші або старші. Це – Ігор Царьов, Дмитро Потапчук, Володимир Косяк, Роман Якубович, Олексій Вацек, Анатолій Йоц, Лев Грабовець, Микола Лис, Олександр Полуектов, Анатолій Малиш, Олександр Жук, Віталій Бабарика, Володимир Чубара, Ігор Семенюк, Василь Теребейко, Віктор Романчук, Валентин та Іван Мацюки, Валентин Шнирьов, Володимир Станкевич… Про всіх їх можу сказати словами колись популярної пісні: "Команда молодості нашої". Безкінечно жаль тих, що пішли у Вічність, чиї імена залишилися лише в пам'яті рідних та друзів.
l
Можна лише подякувати Анатолію Войнаровському, Віктору Романчуку та Андрію Соколовському за книгу "Футбольний Ковель", яка викликала у мене стільки хвилюючих спогадів про людей, котрі творили історію Ковельщини. І не тільки футбольну.
Можливо, приклад старших колег-спортсменів, серед яких було чимало згаданих тут людей, надихнув мого сина Олександра обрати спорт і фізкультуру своєю головною професією у житті. Працюючи в Ковельському промислово-економічному фаховому коледжі ЛНТУ викладачем цієї непростої, але потрібної дисципліни, він з колегами успішно продовжує традиції своїх наставників і вчителів. Хай їм щастить завжди і в усьому!
Шкода лишень, що наклад цієї книги всього 300 примірників, який миттєво "розійшовся" серед любителів футболу, а сама книга нині є бібліографічною рідкістю. Можливо, знайшлися б на Ковельщині меценати, котрі б профінансували перевидання "Футбольного Ковеля", доповнили і допрацювали його, оскільки є чимало бажаючих придбати це видання? Як кажуть, є над чим подумати.
Тим більше, що, як вище згадувалося, 2026 рік для ковельського футболу повоєнного часу – ювілейний: його започатковано 1946-го року, коли почали розігруватися чемпіонати Волинської області. Тобто з тих пір минуло 80 літ!
Чим не пам'ятна і не видатна дата для ковельських (та й не тільки ковельських) уболівальників популярної гри?
Микола ВЕЛЬМА.
НА СВІТЛИНАХ: обкладинка книги “Футбольний Ковель. Команди. Досягнення. Особистості”; ліворуч – володар Кубка Волині 1968 року команда “Локомотив”; праворуч – команда “Сільмаш” (початок 1980-их р.р.).
Незадовго до Нового року у мене відбулася хвилююча і по-справжньому зворушлива зустріч: через декілька днів після публікації у "Вістях Ковельщини" матеріалу "Футболу віддано життя" до редакції завітала делегація "авторитетів" ковельського спорту.
В її складі – ветерани футболу Олексій Вацек, Анатолій Йоц, Василь Теребейко. Вони сердечно подякували за статтю і вручили багато ілюстровану книгу "Футбольний Ковель. Команди. Досягнення. Особистості". Її підготували до друку і видали 2015-го року майстер спорту, кандидат педагогічних наук, чемпіон світу та Європи серед ветеранів Анатолій Войнаровський, активіст футбольного руху Ковеля Віктор Романчук, спортивний журналіст Андрій Соколовський.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 70
Четвер. Мінлива хмарність. Температура: -2оС. Вітер західний помірно сильний.
Так сталося, що найближчі три дні є особливо дорогими і пам'ятними для українців: 19 лютого – День Державного Герба України, 20 лютого – День Героїв Небесної Сотні, 21 лютого – Міжнародний день рідної мови.
Якби постаратися коротко охарактеризувати росіян, то, окрім широко вживаних слів "кацапи", "москалі", "орки" та ін., напрошується вираз "вурдалаки".
Нещодавно мав дискусію з 40-річним любомльчанином Павлом (так називався) відносно "хорошого минулого".
Маленький Сашко стояв біля вікна, вдивляючись у заметіль. Лапаті сніжинки кружляли у танку. Кучугури сріблястого снігу вкрили землю.
ОВЕН. Одноманiтнiсть цього тижня може вам злегка набриднути, вам хочеться нових людей i вражень. Постарайтеся не впадати в смуток – фортуна обов’язково посміхнеться. Постарайтеся контролювати емоцiї. 
Четвер. Мінлива хмарність, невеликий дощ. Температура: 4оС. Вітер південний помірний.
Мабуть, найбільшим бажанням українців сьогодні є довгожданий мир і прихід весни.
Народний аматорський хор "Надвечір'я" комунального закладу "Центр культури і дозвілля" Старовижівської селищної ради відзначив своє 35-річчя. З цієї нагоди у краєзнавчому музеї відкрилася виставка документів, що свідчать про творчий розвиток колективу. 
Незадовго до Нового року у мене відбулася хвилююча і по-справжньому зворушлива зустріч: через декілька днів після публікації у "Вістях Ковельщини" матеріалу "Футболу віддано життя" до редакції завітала делегація "авторитетів" ковельського спорту.