У ці дні Україна, як і багаточисельна українська діаспора у цілому світі, відзначають 150-літній ювілей геніальної поетеси, відомої громадської діячки, полум’яної співачки "досвітніх вогнів" Лесі Українки.

Для волинян це ім'я особливо дороге, адже поліська земля стала колискою її письменницького таланту. Саме цій землі Лесі присвятила поетичні слова:

Як же тут гарно, як же тут тихо.

В таку годину забудеш лихо!

Кругом садочки, біленькі хати,

І  соловейка в гаю чувати.

Ой, чи так красно в якій країні,

Як тут, на нашій рідній Волині!

Про любов наших земляків до Лесі Українки, її блискучого і неперевершеного таланту розповідають матеріали сьогоднішньго номера газети, які пропонуємо вашій увазі на 2-й і 3-й сторінках.

У ці дні Україна, як і багаточисельна українська діаспора у цілому світі, відзначають 150-літній ювілей геніальної поетеси, відомої громадської діячки, полум’яної співачки "досвітніх вогнів" Лесі Українки.

Для волинян це ім'я особливо дороге, адже поліська земля стала колискою її письменницького таланту. Саме цій землі Лесі присвятила поетичні слова:

Про любов наших земляків до Лесі Українки, її блискучого і неперевершеного таланту розповідають матеріали сьогоднішньго номера газети, які пропонуємо вашій увазі на 2-й і 3-й сторінках.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 74

Погода в Ковелі 

25  лютого – 3 березня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 45

Віталій Кашик   очолює Колодяжненську громаду з 2017 року. Позитивні зміни у ній,  свіжі ідеї та проєкти з нагоди 150-ої річниці від дня народження Лесі Українки – тема сьогоднішньої розмови з ним.   

На початку Віталій Леонтійович наголосив, що Колодяжненська територіальна громада – це туристично привабливий, доброзичливий та гостинний край, який славиться працьовитими, талановитими та відповідальними людьми. Головною  метою на початку об'єднання було згуртувати та забезпечити добробут серед населення,  бо це і є запорука успіху та розвитку громади,  девіз якої: "Єдність. Розвиток. Добробут".

– Чим найбільше славиться колодяжненська громада?

– Наш край добре відомий у країні та за її межами завдяки геніальній поетесі Лесі Українці, яка прожила дитячі та юнацькі роки у Колодяжному. Це святе для кожного українця місце надихає нас працювати з подвоєною енергією. Перспективним напрямком розвитку громади є туризм. Ми створили особливий туристичний маршрут "Шляхами Лесі Українки", до якого увійшли садиба-музей Лесі Українки в Колодяжному, урочище "Нечимне"  в Скулині, ботанічна пам'ятка "Дуби-велетні" у Волошках. 

В Нечимному розташований єдиний в Україні музей одного твору - "Лісової пісні". При навчальних закладах громади діють музеї: Лесі Українки – в Любитові, Андроника Лазарчука, митця, доброго приятеля родини Косачів, –  в Уховецьку. Туристи, які відвідують нашу громаду насолоджуються історико-культурною спадщиною, знайомляться зі звичаями і традиціями мешканців цього мальовничого краю. 

– Що  плануєте здійснити  у цьому напрямку в першу чергу?

– Через популяризацію творів Лесі Українки  маємо намір зробити Колодяжненську громаду туристично привабливим об'єктом. Культурно-літературний, історичний напрями – одні із значущих  напрямків розвитку громади, що відкриває  чудові можливості для співпраці зацікавлених осіб у різних жанрах мистецтва. У своїй діяльності   намагаємось об'єднати людей усіх  вікових категорій, релігійних поглядів та національностей. 

Неможливо уявити життя громади без осередків культури, які розвивають та примножують безцінні духовні традиції та народні скарби рідного краю, дарують людям прекрасне, наповнюють людські душі добром та творять красу мистецтва. В колодяжненській Публічній бібліотеці діє постійна виставка "В Колодяжному я не почуваю себе зайвою на світі…", де експонується  художня, публіцистична література, що висвітлює життя і  творчість Лесі Українки, її роль та місце в світовій культурній спадщині. Темою невіддільності Лесі Українки від простого народу є народознавча кімната у Центрі культури, дозвілля та спорту, де зібрані автентичні речі та предмети побуту тих часів. 

– Яке Ваше ставлення до особистості видатної землячки?

– Я виріс у цій місцевості, і пишаюся тим, що є земляком такої видатної особистості, як Леся Українка. Її слово було і твердою крицею, і мечем для ворогів. 

Будучи сильною, відважною, вона не поступалася ні рідною мовою, ні національним духом, ані моральними принципами.  Вірю, що сила Лесиного Слова, наснажена добрим духом волинської землі, буде й надалі вабити до себе, гуртуватиме українців задля добра і високих ідеалів. 

– Які плани щодо  відзначення  150-річчя від дня народження Лесі Українки?

– У зв'язку із відзначенням в громаді та й у всій Україні 150-річчя від дня народження Лесі Українки, з метою збагачення знань жителів громади та гостей краю про геніальну поетесу, формування цілісного  уявлення про неї як про людину, митця, громадянина,  проводимо  заходи в навчальних закладах, бібліотеках, закладах культури:  різноманітні виставки малюнків, флешмоби, вікторини, конкурси читців, завдяки яким молодь має можливість познайомитись із життєвим та творчим шляхом поетеси, розвивати вміння акторського мистецтва, навички вільного володіння словом.

Скулин, Колодяжне, Уховецьк, Волошки, Любитів… Ці мальовничі села нашої громади подарували юній Лесі незабутні враження. Наша мета – зробити благоустрій об'єктів, що пов'язані з іменем Лесі Українки: впорядкувати парк поблизу садиби-музею Лесі Українки в Колодяжному: встановити фотозони, зробити імітацію героїв творів поетеси, аби місцеві жителі та гості громади могли відпочити та збагатити свої знання про видатну постать. Щоб ландшафтний заказник "Нечимне" був доступнішим для туристів, маємо на меті очистити озеро, яке знаходиться тут, зробити благоустрій дороги до заказника. Є велике бажання, а значить – знайдуться можливості. Завдяки втіленню запланованого така важлива дата, як 150-річчя від дня народження Лесі Українки,  стане помітною подією для гостей та мешканців громади.

В колодяжненському Центрі культури, дозвілля та спорту 25 лютого у день народження Лесі Українки відбудуться урочистості з нагоди 150-річчя. Під назвою "Зорій довіку поміж нас" буде створено мистецький простір, до якого увійдуть локації, де можна буде ознайомитись із виставкою творів Лесі Українки та творами сучасних авторів про неї. Відбудеться демонстрація приватної колекції автентичних речей Катерини Барчук, етновбрання "З бабусиної скрині". Проведення "Поетичного вогника "Донька Прометея" дозволить пройтись в уяві слідами творчості української поетеси, майстрині   Слова. 

Продовжуючи та підтримуючи традиції святкування "Лісової пісні" в Нечимному, ми з вами зберігаємо духовні скарби Волині, звеличуючи та прославляючи ім'я славетної поетеси. Вже протягом двох років  організовуємо у володіннях Мавки й Лукаша в урочищі Нечимному, збагачений народною піснею Полісся, наснажений духом творчості, етнофестиваль "На гостину до Лесі". Цю традицію  будемо продовжувати та підтримувати не тільки на місцевому, а й на обласному та міжнародному рівнях. Народне мистецтво та пам'ять про славетну Лесю Українку житиме до тих пір, доки воно передається з покоління в покоління. 

– Що ж, Віталію Леонтійовичу, щиро дякуємо Вам за цікаве інтерв'ю і бажаємо успіхів в реалізації намічених планів, а мешканцям громади – миру, добра, благополуччя!

Розмову вела 

Надія МАРИНЮК.

Віталій Кашик   очолює Колодяжненську громаду з 2017 року. Позитивні зміни у ній,  свіжі ідеї та проєкти з нагоди 150-ої річниці від дня народження Лесі Українки – тема сьогоднішньої розмови з ним.   

На початку Віталій Леонтійович наголосив, що Колодяжненська територіальна громада – це туристично привабливий, доброзичливий та гостинний край, який славиться працьовитими, талановитими та відповідальними людьми. Головною  метою на початку об'єднання було згуртувати та забезпечити добробут серед населення,  бо це і є запорука успіху та розвитку громади,  девіз якої: "Єдність. Розвиток. Добробут".

– Чим найбільше славиться колодяжненська громада?

– Наш край добре відомий у країні та за її межами завдяки геніальній поетесі Лесі Українці, яка прожила дитячі та юнацькі роки у Колодяжному. Це святе для кожного українця місце надихає нас працювати з подвоєною енергією. Перспективним напрямком розвитку громади є туризм. Ми створили особливий туристичний маршрут "Шляхами Лесі Українки", до якого увійшли садиба-музей Лесі Українки в Колодяжному, урочище "Нечимне"  в Скулині, ботанічна пам'ятка "Дуби-велетні" у Волошках. 

В Нечимному розташований єдиний в Україні музей одного твору - "Лісової пісні". При навчальних закладах громади діють музеї: Лесі Українки – в Любитові, Андроника Лазарчука, митця, доброго приятеля родини Косачів, –  в Уховецьку. Туристи, які відвідують нашу громаду насолоджуються історико-культурною спадщиною, знайомляться зі звичаями і традиціями мешканців цього мальовничого краю. 

– Що  плануєте здійснити  у цьому напрямку в першу чергу?

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 51

Україна стане вільною, коли буде 

розмовляти українською мовою.

Іван  Огієнко.

Відзначаючи 150-літній ювілей Лесі Українки, хочеться відмітити, що впродовж багатьох років  творчість поетеси зачаровує не одне покоління, своєю щирістю, любов'ю до України, народу, патріотизмом, біоенергетикою.

Ще в 1946 році, англійський літературознавець Перснь Канді в своїй монографії "Леся Українка" написав: "Леся Українка поетеса надзвичайної ерудиції, з відмінним знанням поетичної техніки, знайома з мовами та літературами Західної Європи. З необмеженою уявою, психологічною проникливістю й емоційною силою залишилась неперевершеною жодною поетесою, тому що сама собі зробила ім'я. Сприяли цьому  —  виховання в аристократичній, літературній родині, тонкий інтелект, надмірна працелюбність та європейський світогляд.                                                

Будучи високоосвіченою, високодуховною людиною, хотіла бачити свій народ освіченим, культурним. Добре розуміла, що шлях до національної свідомості, до відстоювання національних і соціальних прав лежить саме через освіту: "…дуже тяжко писати книги для людей, позбавлених навіть початкової освіти". З приводу цього у Лесі Українки була ціла програма, яку вона висловила в "Листі до товаришів" (11 січня 1895 р., Софія). До неї входили: "І політична воля, і освіта народу, і потреби нашого краю і оборона прав народності, і конечність здобування волі…".

Великого значення поетеса надавала мовному питанню, на яке, як писала, було "накладено кайдани". Тогочасною владою було запограмовано: щоб український народ якнайшвидше асимілював в Російську імперію, розчинився в ній і в кінцевому результаті перестав існувати, як нація і як держава, потрібно було в першу чергу знищити мову. Тоді спрацювала б відома аксіома: немає мови —  нема держави. Коли гетьман І. Мазепа підписував військовий договір з шведським королем Карлом  XII, то на його запитання, де закінчуються межі його кордону, почув у відповідь, що межі його держави  – це межі її мови. 

Отже, етнічна Україна там, де її мова. Становище української мови було безпрецедентне. Жодна країна в Європі не зазнавала таких утисків і заборон. Показовий приклад. 1876 рік. Заборонялося робити переклади з російської та зарубіжних літератур і цим самим переривався зв'язок із світовою культурою, долучитись до неї можна було через російську мову. Це була далекоглядна політика. Мову робили не функціональною. Розвиток української літератури та освіти були загальмовані. Це в першу чергу турбувало патріотично налаштовану інтелігенцію. Так у 1907 році був написаний лист до міністра народної освіти в Петербурзі під яким, серед інших, стояли підписи Лесі Українки і Олени Пчілки. Автори переконують респондента: "… что поднятый в записке вопрос представляет огромную важность для дела просвещения украинского народа и без скорого удовлетворительного разрешения этого вопроса нет и не может быть у нас действительного образования. 

Интересы двадцатипятимиллионной массы народной достаточно важная вещь для того, чтобы нижеподписавшиеся могли выразить уверенность, что затронутый  здесь вопрос будет внимательно исследован Вашим высокопревосходительством и разрешен в том направлении, которого потребует как педагогия, так и интересы населения".

Як бачимо з цього документа, Леся Українка через громадські справи вирішувала проблеми мови. Але найбільше мовне питання в поневоленій Україні розкривала в прозових та драматичних творах. Ось деякі з них. 

У "Волинських образках" під назвою "Школа", написаних "сливе з натури", після відвідин у1891році луцької подруги Марії Биковської, сільської  вчительки в с. Піддубці , котра показала їй заборонені підручники ("Родное слово" Ушинського, читанки Паульсона, скілька видань "Посредника") була вражена: "Та тут же єсть книжки, одобренные Комитетом грамотности! Мало що! "Комітет грамотности" для нас не указ,  –  вона говорила се не сміючись, а скоріш смутно; прийшлось повірити".

Великий твір поетеси "Оргія" (1913 р.), піднімає проблеми рідної мови у завойованій Римом Греції. Місце дії  –   грецьке місто Корінф, загарбане  римлянами в II ст. до н. е. Головний герой з символічним і безсмертним іменем Антей не може пристосуватися до нової влади, відмовляється бути придворним співаком у Римського намісника, через це заробляє на життя приватними уроками, живе з родиною скромно. Прагматичнішим за свого вчителя, не маючи в собі національної гідності, його учень Хілон переходить навчатися в школу до Мецената на латинській мові. Це дасть йому можливість навчатися в Римі, мати в перспективі хорошу роботу. Не розуміє, чи не хоче розуміти, що цим зневажає любов до рідної мови, Батьківщини Антея. "Як? Я, і ти, і наша рідна мова латинськими вже стали?", –  говорить Антей. На це Хілон відповів: "Ну, все тепер латинське". 

В іншій драматичній поемі "Вавилонський полон", письменниця звертається до теми національної неволі, що стає причиною втрати своєї мови і ролі митця у її збереженні. Історичним тлом для художнього втілення цієї теми Леся Українка обирає давньоєврейську історію, коли вавилонський цар Навуходоносор у 530 році до н. е. завоював Ізраїль, зруйнував місто Єрусалим, Соломонів храм і багато ізраїльтян забрав в полон до Вавилонії. 

Події твору розгортаються на рівнині перед Вавилоном, де працюють бранці, тут і відбувається суд над головним персонажем, співцем Елеазаром, влаштований духовними наставниками, пророками Ізраїлю. Його звинувачують у зраді своєму народові, бо він за гроші співає ворогам на майдані. На запитання, Елеазара, чому хочуть лише його каменувати (закидати камінням), коли на Вавилон працюють усі поневолені, один з пророків відповідає:     

Бо шнур, лопата, рало та сокира

в руках людських  – людські

раби, а слово

в устах пророчих мусить тільки

Богу

служити – більш нікому.

Пророки розуміють, що поет –  це керманич народу, він говорить від його імені,  він історик, біограф свого народу і духовна основа національного життя. 

Ще одна важлива проблема в цьому творі, яку Леся Українка подає в художньо-філософському спектрі, це  –  втрата своєї мови. Елеазар співає пісню, в якій розповідає, що йому приснився сон, ніби він потрапив у полон до ворогів. Залишилися цілими ноги, руки, очі… Тіло не понівечене. То чого ж найстрашнішого вони йому заподіяли? 

Тільки язик мій, язик –

Здавсь ворогам на поталу!

Хтів я промовити слово,

хтів я хоч голос подати –

кров'ю уста обізвались,

і заридали – мовчанням!

Ще одна пронизлива тема твору  – це механізм денаціоналізації народу, обумовлений переходом на мову завойовника. Люди поступово втрачають історичну пам'ять, почуття прив'язаності до свого краю. Чужа мова дасть потомство чужинців не тільки у іншій країні, але і в своїй рідній. З великою гіркотою Елеазар відповідає Дідові на його репліку про тих, "…що мовою чужою між ворогами звикли розмовляти": "Хіба вже вам нагадувати треба?".

У газетній статті неможливо подати всі факти та твори, в яких поетеса зверталася до проблеми заборони мови. Леся Українка була не єдиною, хто стояв в обороні рідного слова. Її слова "Слово, моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє!", співзвучні з Шевченковими "Я на сторожі коло них поставлю Слово!". Ю. Липа вважав, що література  – це ниточка, яка зв'язує народ. І якби ми сягнули до висот Шевченка, Лесі Українки, Франка та інших наших геніїв, ми сьогодні жили б в іншій Україні. Генії дають народові багато, а народ від них бере мало. Так і хочеться процитувати Ліну Костенко, яка з крику душевного болю від імені Великих українців і від себе особисто звернулась в своїй поезії до народу:  

Прости мені, мій змучений

народе,

Що я мовчу. Дозволь мені

мовчать!

Бо ж сієш, сієш, а воно не сходе,

І тільки змії кубляться й сичать.

Душа Лесі Українки передчасно згоріла не лише від невиліковної хвороби, але і від психологічного внутрішнього болю за свою поневолену Україну і свій нещасний народ. Але її Слово завжди стоятиме на сторожі нації!

Марія  Чашук, 

науковий співробітник Колодяжненського музею 

Лесі Українки.

Відзначаючи 150-літній ювілей Лесі Українки, хочеться відмітити, що впродовж багатьох років  творчість поетеси зачаровує не одне покоління, своєю щирістю, любов'ю до України, народу, патріотизмом, біоенергетикою.

Ще в 1946 році, англійський літературознавець Перснь Канді в своїй монографії "Леся Українка" написав: "Леся Українка поетеса надзвичайної ерудиції, з відмінним знанням поетичної техніки, знайома з мовами та літературами Західної Європи. З необмеженою уявою, психологічною проникливістю й емоційною силою залишилась неперевершеною жодною поетесою, тому що сама собі зробила ім'я. Сприяли цьому  —  виховання в аристократичній, літературній родині, тонкий інтелект, надмірна працелюбність та європейський світогляд.                                                

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 10

Леся Українка – славетна і улюблена письменниця нашого народу, феноменальна жінка у світовій культурі, яку образно можна охарактеризувати її ж поетичним образом  –   "світло нагірне". Нагірною  проповіддю було її слово, що будило з летаргічного сну націю й вселяло віру й надію в її духовні сили у боротьбі за волю України.

Народилася Леся Українка в м. Новограді-Волинському. Її дитинство минуло на берегах старовинної річки, яку так поетично оспівала Леся Українка в циклі поезій "Подорож до моря": "Славути красної бори соснові і Случі рідної веселі береги". У чотири роки поетеса уміла читати, у п'ять  —  писати, у шість  –  шити і вишивати. У шість років вперше вишила батькові сорочку.

   У 1879  році родина переїжджає на проживання до міста Луцька, куди на службу був переведений батько. У Луцьку, маючи більше восьми років, Леся Українка написала свою першу поезію "Надія", яку присвятила тітці по батькові Олені Антонівні Косач-Приходько. Юна авторка зуміла в цьому творі передати почуття своєї дорослої тітки, її любов до своєї Вітчизни і тугу за нею на чужині. (Тітку було заслано  до Олонецької губернії): "Ні долі, ні волі у мене нема, зосталася тільки надія одна. Надія   вернутись ще раз на Вкраїну, поглянути ще раз на рідну країну,  поглянути ще раз на синій Дніпро,  –  там  жити чи вмерти, мені все одно…".

Її роки, проведні в Луцьку, проходять в руїнищах старезного замку Любарта. Про це письменниця описала в поезії "Віче" (1901). В Луцьку Леся Українка тяжко і невиліковно захворіла на кістковий туберкульоз. Простудне захворювання отримала на річці Стир, коли з старшим братом Михайлом ходили освячувати воду і побачити процес цього релігійного обряду. За спогадами Лесиної сестри Ольги Косач-Кривинюк, що по тому Леся швидко захворіла. І як писала сама письменниця, що з того часу розпочалася її  "тридцятилітня війна з туберкульозом". Постійна боротьба за своє життя та спадкова сильна косачівська жіноча лінія сформували у поетеси сильний характер, сильний дух, одночасно любов до життя і стоїцизм. У листі до Михайла Старицького Леся Українка писала, що її біль є її силою.

В 1882 році родина з Луцька переїжджає на постійне проживання в Колодяжне до свого родового маєтку.  В Колодяжному,  в оточенні краси природи, Леся Українка складає гімн Волинському краю в поезії "Вечірня година" . В своєму "білому" домику Леся Українка написала понад 80 поезій. Готувала до друку першу поетичну збірку "На крилах пісень", підручник по історії "Стародавня історія східних народів". В Києві в 1893 році вийшла друком збірка "Дитячі ігри, пісні, казки", матеріал до якої зібраний у селах Ковельського, Луцького, Новоград-Волинського повітів Волинської губернії. 

З сестрою Ольгою  в Колодяжному Леся Українка записують народні пісні від селян. Рукописний зошит із записами цих пісень зберігається у фондах Волинського краєзнавчого музею. Хронологія перебування поетеси у Колодяжному охоплює більше двадцяти років. Вона позначена коротшими чи довшими перебуваннями  –  виїздами письменниці до Луцька, Києва, Гадяча, Одеси, Криму, Варшави, Берліна, Риги, Тарту, Мінська, Швейцарії, Італії на Кавказ, Єгипет та інших країв. 

За свій вік (42 роки) Леся Україна видала три прижиттєві поетичні збірки: "На крилах пісень" (1893 р.), Львів; "Думи і мрії" (1899 р.), "Відгуки" (1902 р.), Чернівці. За дванадцять років до смерті написала близько двадцяти драматичних поем. З Лесених працелюбних рук, тонкого інтелекту народжувалися високоякісні твори світового рівня.

В Києві поетеса з  старшим братом Михайлом створюють літературний гурток "Плеяда". Головним завданням якого було — робити переклади кращих творів світової літератури на українську мову. У 1906 році в Києві була створена  "Просвіта". В листі до Ольги Кобилянської Леся Українка писала: "У Києві тепер єдиний ясний пункт на темному тлі українського життя  —  то наша недавно відкрита "Просвіта". Се ж перше легальне українське товариство у Києві, відколи він став "губернським городом російської імперіі". Леся із сестрою Ольгою завідували в ній бібліотечним сектором. Зібрали понад дві тисячі книг. З 1907 року Леся Українка живе в Криму, Грузії. Безпосередньої участі в роботі організації брати не може. Натомість,  сама стає "об'єктом" просвітницької організації. 22 січня 1909 року заходами товариства "Просвіта" в Києві в Народній аудиторії влаштовано літературно-музичний вечір на честь Лесі Українки з нагоди 25-річчя її літературної діяльності.

В 1908 році поетеса разом з своїм чоловіком Климентом Квіткою за власні кошти і кошти меценатів організовують етнографічну експедицію на Полтавщину по запису мелодій українських народних дум. На прохання Лесі Українки її очолив етнограф, фольклорист європейського рівня Філарет Колесса. В 1910 році НТШ у Львові видало перший том Мелодій українських народних дум, а в 1913 році після смерті поетеси — ще два.

Будучи тяжко хворою, залишивши писати своє останнє оповідання з історії арабської жінки "Екбаль ганем", почала надиктовувати тексти українських народних пісень. 225 текстів пісень Климент Квітка записав з голосу Лесі Українки  і видав у Києві збіркою, яку назвав "Народні мелодії з голосу Лесі Українки" (1917 р.). 

Дивуєшся, який великий реєстр потужної літературної, перекладацької, публіцистичної, епістолярної, громадсько-політичної, читацької роботи, який важко перерахувати, а ще важче оцінити, виконала поетеса за свій короткий вік. Вірила у щасливу долю своєї улюбленої України.

Все буде добре… Рідний мій

край

Вкупі зі мною одужав від

злигоднів,

Небо не хворе, не плаче, не

хмуриться, 

Люди веселі і я… не будіть…

Все буде добре…

Ольга БОЙКО, 

директор літературно-меморіального музею Лесі Українки с. Колодяжного.

Леся Українка – славетна і улюблена письменниця нашого народу, феноменальна жінка у світовій культурі, яку образно можна охарактеризувати її ж поетичним образом  –   "світло нагірне". Нагірною  проповіддю було її слово, що будило з летаргічного сну націю й вселяло віру й надію в її духовні сили у боротьбі за волю України.

Народилася Леся Українка в м. Новограді-Волинському. Її дитинство минуло на берегах старовинної річки, яку так поетично оспівала Леся Українка в циклі поезій "Подорож до моря": "Славути красної бори соснові і Случі рідної веселі береги". 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 14

Що не кажіть, а таки існує в просторі людського існування магія  речей та вчинків.

Поміркуймо: якась річ на ринку вартує визначену ціну, а після придбання раптом стає на 30 відсотків дешевшою. З іншого боку, старовинні речі, які особливої ціни не мали, сьогодні стають дорожчими на аукціонах в тисячі разів.

Так сталося з книгою Дмитра Корнелюка, відомого на Волині релігієзнавця, краєзнавця, філософа і письменника, під назвою "Рускім міром нас бомблять і Москва, і Київ. "Нікакой разніци". Видана у 2020 році, вона мала й тоді неабияку цінність, а нині духовна вартість і актуальність цієї книги в  рази вища.

Звичайно, що цьому "сприяла" певна невизначеність верховної влади в культурологічному, духовному, соціальному та політичному аспектах життя країни. Вищесказане не є перебільшенням, про що свідчить назва книги. Її презентація відбулася 11 лютого ц.р. Читальний зал центральної районної бібліотеки був заповнений відповідно до норм, встановлених карантином, і з самого початку дійства був заряджений патріотичним духом книги та автора.

Дмитро Пилипович Корнелюк – вольова, цілеспрямована, енергійна особистість. Це натура, яка несе в своєму єстві гідність українця, гордість громадянина України і неприховану  батьківську доброту. Він не раз декларує (майже Шевченкове): "У мене немає зла й неправди за собою". Дмитро Корнелюк із мудрістю, посрібленою роками і працею, намагається вказувати шлях до нової обітованої країни.

…Якось в засніжені дні лютого я йшов до свого дачного будиночка. Снігу – по коліна. Серед дерев бачу слід, який визначив напрям руху до моєї садиби.

Мимоволі задумався, адже сьогодні теж засипало Україну "снігом"  корупції, "рускім міром", байдужістю та зневірою. І серед цього хаосу і зла йде той, хто вказує путь до єдиної помісної української  Церкви, до відродження рідної мови, а разом з тим відкриває правду нашої історії, долі  і слави. Це не порожні слова заради марнославства, а реальні завдання для кожного з нас і найперше  – для молодого покоління.

Одна жіночка, присутня на презентації, зізналася: "Я йшла в бібліотеку і думала, що буде нудно й нецікаво, але помилилася. Для мене ці дві години пролетіли, як одна мить".

Справді, розумних думок, настанов, роздумів тут було багато, як, зрештою, і поважних авторитетних гостей. Широко було представлено духовенство Православної  Церкви  України на чолі зі старшим деканом Ковельського деканату ПЦУ Іоаном Бонисом. Це – святі отці Анатолій Александрук, Василь Мичко, Михайло Левочко, Станіслав Беспалов, Ростислав Дідух, Іван Оринчак.

З їх вуст лунали не тільки подячні слова автору за його ратний  труд, але й щирі побажання, настанови і пропозиції щодо співпраці в царині духовності. Зворушив душу спогад про о. Петра Левочка, який одним із перших у Ковелі ніс на своїх плечах нелегку ношу відбудови Свято-Благовіщенського храму, а разом з тим доклав немало зусиль для відродження Ковельського благочиння під прапором Київського патріархату. Він не раз промовляв: "Хай там що, але Благовіщенську святиню відбудую!".

Подумалось: за працьовитістю, енергійністю, наполегливістю в русі до поставленої мети він був чимось схожий на Дмитра Корнелюка. Побільше б таких ентузіастів!

Разом з тим, не забули згадати про подвижницьку працю автора, який написав і видав декілька книг на тему християнської моралі і етики та об'їздив майже всю Волинь, щоб запровадити в школах цей предмет. На часі – пожвавлення цієї роботи в Ковельській об'єднаній громаді, на чому наголосив о. Анатолій Александрук. Пропозицію підтримав очільник управління освіти Віктор Бичковський. Тільки й залишається сказати: "Попутнього вітру у співпраці!".

Мудрі слова на підтримку автора у його  безкорисливій праці в ім'я виховання молодого покоління на засадах християнства лунали від Миколи Вельми, редактора "Вістей Ковельщини", Заслуженого журналіста України. Він, до речі, є літературним редактором всіх одинадцяти праць пана Дмитра.

Оцінюючи багаторічний титанічний і важкий творчий шлях, його значимість для країни та ковельської громади,   Микола Вельма запропонував висунути кандидатуру Дмитра Пилиповича на звання Почесного  громадянина  Ковельщини. Пропозиція схвально підтримана присутніми в залі.

Емоційним і політично вмотивованим в унісон думкам книги був виступ Андрія Броїла, депутата Ковельської районної ради (нині – заступника її голови).  Мав слово і автор цих рядків, а також волонтер і учасник громадського руху "Вбережу" Василь Марчук.

Презентаційне дійство скрасили своїми пісенними  виступами  учасники Народного аматорського хору "Вишиванка" (керівник Олег Корнелюк) та Василь Марчук.

З ініціативи Дмитра Корнелюка, котрий одночасно є головою Волинської обласної громадської ради національного і духовного відродження, яку підтримав Митрополит  Луцький і Волинський Михаїл, Благословенними грамотами Православної Церкви України за заслуги перед ПЦУ були нагороджені Андрій Броїло, депутат Ковельської районної ради, Віктор Бичковський, начальник управління освіти міськвиконкому, Микола Вельма, редактор громадсько-політичної газети "Вісті Ковельщини", Олена Місюра, активіст громадсько-політичного життя, Віктор Радчук, депутат обласної ради, Галина Божик, директор Централізованої бібліотечної системи, Заслужений працівник культури України, Микола Заікін, Президент ТзОВ "ВО "Ковельсільмаш", Заслужений машинобудівник України, Юрій Рахлінський, підприємець, благодійник і меценат. Благословенною грамотою відзначений також Дмитро Корнелюк. 

Високі нагороди вручив старший декан Ковельського деканату ПЦУ о. Іоан Бонис.

В свою чергу, Дмитро Корнелюк вручив Подяки Волинської обласної ради національного  і духовного відродження  Маргариті Матвійчук,  Ользі Бичковській,  Олегу Котіку, священнослужителям Ковельського деканату ПЦУ Іоану Бонису, Анатолію Александруку, Ростиславу Дідуху й автору цих рядків.

Творчий вечір-презентація вдався на славу. Він був змістовним, цікавим і корисним. Велика заслуга в цьому по праву належить ведучій Ользі Бичковській, за що їй – душевна і сердечна подяка.

Книгу презентує крилатість на титульній сторінці: "Злу зернину можна посіяти таємно, але не можна приховати врожаю". Іншими словами,  посіяне відкрито зерно добра і  любові, віри і  мови, патріотизму та національної єдності, нехай і в холодну землю,  обов'язково дасть щедрі сходи і віддячить вагомим ужинком на благо українського народу і його майбутніх поколінь. І в цьому – вся суть магії книги Дмитра Корнелюка.

Лишається побажати Дмитру Пилиповичу Корнелюку творчого довголіття, міцного здоров'я, Божого благословення на многії і   благії літа! Віримо, що його одинадцята книга –  не остання.

Анатолій СЕМЕНЮК.

На ЗНІМКАХ: під час презентації книги Дмитра КОРНЕЛЮКА.

Фото з архіву центральної районної бібліотеки.

Що не кажіть, а таки існує в просторі людського існування магія  речей та вчинків.

Поміркуймо: якась річ на ринку вартує визначену ціну, а після придбання раптом стає на 30 відсотків дешевшою. З іншого боку, старовинні речі, які особливої ціни не мали, сьогодні стають дорожчими на аукціонах в тисячі разів.

Так сталося з книгою Дмитра Корнелюка, відомого на Волині релігієзнавця, краєзнавця, філософа і письменника, під назвою "Рускім міром нас бомблять і Москва, і Київ. "Нікакой разніци". Видана у 2020 році, вона мала й тоді неабияку цінність, а нині духовна вартість і актуальність цієї книги в  рази вища.

Звичайно, що цьому "сприяла" певна невизначеність верховної влади в культурологічному, духовному, соціальному та політичному аспектах життя країни. Вищесказане не є перебільшенням, про що свідчить назва книги. Її презентація відбулася 11 лютого ц.р. Читальний зал центральної районної бібліотеки був заповнений відповідно до норм, встановлених карантином, і з самого початку дійства був заряджений патріотичним духом книги та автора.

Дмитро Пилипович Корнелюк – вольова, цілеспрямована, енергійна особистість.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 57

Тривожно нині в Україні. І не тільки тому, що коронавірус, економічні негаразди, малі зарплати і пенсії, високі ціни і тарифи.

Найгірше, що бентежить і тривожить душу, – політична суєта, українофобські настрої, котрі дедалі активніше поширює в суспільстві горезвісна "п'ята колона".  Деколи здається, що іще  трохи – і впаде держава, знову запанує мрак безпам'ятства й агресивного російського великодержавного шовінізму, а спадкоємці горезвісного Януковича повністю захоплять український телепростір, заволодіють беззастережно громадською думкою. 

На щастя,  незадовго до Дня пам'яті Героїв Небесної Сотні київська влада на чолі з Володимиром  Зеленським ніби відчула "друге дихання" й рішуче виступила на захист української національної ідеї. Верховна Рада України 17 лютого майже трьомастами голосами затвердила Заяву, якою визнала Революцію Гідності одним з ключових  моментів державотворення. 

Відтепер, маємо надію, буде поставлено крапку в недолугих спробах українофобів зображати події 2013-1024 р. р., як "державний переворот", а учасників подій на Майдані робити "ворогами народу" і "карними злочинцями". Ще раніше РНБО прийняла рішення, яке підписав Глава держави, про заборону проросійських телеканалів "112", "ZIK", "Ньюс  Ван", які належать куму Путіна  олігарху В. Медведчуку. Буквально днями на цього одіозного політика, його дружину Оксану Марченко та ряд інших представників великого бізнесу накладено суворі економічні і фінансові санкції. СБУ веде розслідування провокаційних  дій Деркача, Дубінського, Шарія та іже  з ними, котрі довго і настирливо розхитують основи української державності.

Вояки в зоні ООС почали рішучіше відповідати на збройні провокації російських військових та їх посібників, що означає одне: українці вміють відстоювати свій суверенітет, готові зі зброєю в руках захищати рідну землю.   Це зайвий раз підтверджує і відзначення 7-ої річниці Революції Гідності, трагічної загибелі Небесної Сотні і в столиці нашої держави, і в Луцьку, і на Ковельщині.

Зокрема, в суботу, 20 лютого, біля пам'ятника Борцям за волю України в Ковелі, відбулися заходи з нагоди Дня пам'яті Героїв Небесної Сотні. У них взяли участь представники громадськості, міської  і районної влади, духовенства Православної  Церкви України, учнівської іі студентської молоді.

На початку акції панахиду за Героями, які віддали свої життя на Майдані і в зоні бойових дій на Сході країни, відслужили священники ПЦУ, по закінченню якої до присутніх з хвилюючою промовою звернувся протоієрей о. Анатолій Александрук.

Ведуча заходу Аліна Кубська нагадала його учасникам про події семирічної давності. Пам'ять тих, хто пішов у Вічність, вшанували хвилиною мовчання.

Із закликом берегти світлу пам'ять загиблих Героїв, гідно продовжувати традиції захисників Батьківщини, вчитися на їх прикладі мужності й героїзму виступили Ковельський міський голова Ігор Чайка, голова районної ради В'ячеслав Шворак. Слово мав  і депутат обласної  ради Сергій Кошарук.

На завершення учасники пам'ятної урочистості поклали квіти до підніжжя пам'ятника  борцям за волю України та Стели пам'яті загиблим землякам-учасникам АТО. Із хвилюючими почуттями у душі присутні спостерігали за участю у дійстві учнів навчально-оздоровчого комплексу Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою мені Героїв Небесної  Сотні. Їх військова виправка, вміння чітко карбувати крок з державним прапором України в руках – ще одне свідчення того, що молодь готова в разі потреби стати на захист рідної землі.

Наш кор.

НА СВІТЛИНАХ: під час заходів, приурочених до Дня пам'яті Героїв Небесної Сотні, у Ковелі.

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ та з офіційного сайту міської ради. 

Тривожно нині в Україні. І не тільки тому, що коронавірус, економічні негаразди, малі зарплати і пенсії, високі ціни і тарифи.

Найгірше, що бентежить і тривожить душу, – політична суєта, українофобські настрої, котрі дедалі активніше поширює в суспільстві горезвісна "п'ята колона".  Деколи здається, що іще  трохи – і впаде держава, знову запанує мрак безпам'ятства й агресивного російського великодержавного шовінізму, а спадкоємці горезвісного Януковича повністю захоплять український телепростір, заволодіють беззастережно громадською думкою. 

На щастя,  незадовго до Дня пам'яті Героїв Небесної Сотні київська влада на чолі з Володимиром  Зеленським ніби відчула "друге дихання" й рішуче виступила на захист української національної ідеї.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 50

Дивлячись на повільний відхід зими, на те, як один за одним падають редути її віхол, бастіони буревіїв, фортеці морозів, чомусь одразу згадуєш полотно Саврасова "Граки прилетіли". Правда, тепер вони і не відбувають далеко: київські, скажімо, перебираються до Житомира чи Вінниці, а їхнє місце, або, як кажуть орнітологи, нішу, займають чернігівські чи сумські. Але все одно, коли стає несила чекати бурхливого танення снігів, коли здається, що Сонце не дуже поспішає сходити, а вітрюгани студять-вихолоджують повітря, все частіше повертаєшся до знайомої з дитинства картини пам'яттю.

І настає нарешті день, коли ранок починається не дзвінком остогидлого будильника, а веселою пісенькою синички. Буває, і Сонце ще ніжиться на пуховиках хмар, а вона вже сидить на гілці дерева під вікном — і на всеньку околицю видзвонює: "Синь-синь! День-синь! Синь-день! Синь!". Оце вже точно — час вставати. Весняний день зайнявся.  Жовтенько-чорна яскрава крихітка, хоч офіційно зветься синицею великою (з-поміж інших сородичів по племені), провіщає: небо буде синім або блакитним. А колір цей так підвищує людині настрій!

Виходиш на вулицю – пробігтися перед роботою. Звідкілясь – мабуть, он із тієї тополі – лунає скрипочка вівсянки. За умови наявності фантазії теж легко перекладаєш її мелодію на слова: "Про-дай са-ни — куп-ляй во-за!". А пустуни-горобці – ті й зовсім оглушують своїм динамічним крещендо. Але галасують не просто без причини. Придивіться: їхні коричневі манішки посвітлішали, дзьоби потемнішали, пір'я стало лискучішим. Здогадалися? У наших сіромах – пора весіль. Б'ються вони тепер всенький раз: за подругу, за місце для гнізда, за соломинку, пір'їнку чи гіллячку… Узимку їх начебто менше було. 

Трималися зграйками – так легше із холодом і голодом боротися. Нині ж, даруйте, тютюнець у кожного свій. Як і місце під Сонцем – своє…

Згадуючи останні зими, не можу позбутися тривоги: що сталося з погодою? Примхливість її нам відома здавна. Можна навести приклади аномалій (хоча і не так багато) попередніх періодів. Але… Синоптики списують все на подих Атлантики: він дійсно здорово пом'якшує температурну ситуацію. Проте чимало вчених вважають, що причиною помітного потепління на планеті є так званий "парниковий ефект". 

Учені вивчають зміни, що відбуваються в земній атмосфері в результаті її забруднення продуктами діяльності людини. Коли цей процес триватиме, а вміст вуглекислого газу отам, у високості, підвищуватиметься і надалі, стверджують науковці, то цілком можливо, що недалека та пора, за якої в Європі вже ніколи не настане справжня зима із віхолами і морозами. А на континенті встановиться погода, яка нагадуватиме клімат тропіків. Літні й зимові температури суттєво не відрізнятимуться між собою. 

Адже вже сьогодні саме цим на 50% пояснюється всім нам помітне потепління на планеті: надмірними викидами вуглекислоти. Отже, людям є над чим ретельно замислитися.

Березень – відважний капітан корабля "Весна". Він уже привів судно в Крим. І в Ялті забуяла жимолость, а невдовзі цвістиме мигдаль. У передгірних районах загуркотіли трактори – йде закриття вологи. Додалося роботи виноградарям і садівникам, як і їхнім колегам у Закарпатті й Прикарпатті. У південних районах захизувалися квітами проліски, білий ряст,  гусяча цибуля, анемони. 

Незабаром повертом штурвала березень, ніби помахом чарівної палички, примусить вибухнути бруньки і на гілках дерев київських парків, скверів та садів, випустить на волю нове зелене і ніжне життя. Як досвідчений навігатор, перший місяць весни прокладає курс до рідних гнізд тим птахам, що зимували за морями, за горами чи на Півдні нашої країни. Перші гінці численних крилатих ескадрилій – граки та лелеки. Існує старовинна прикмета: дружно летять граки – і весна дружною буде; повернулися бусли – холодам кінець. 

Колись 17-й день місяця навіть називали в народі граківником, саме о цій порі прибували авангарди блискуче-чорних, отих поважних істот, хоча тепер, як згадувалося, багато хто з них втратив смак до кочування і веде осідлий спосіб існування. 

Чи виправдується згадане спостереження? Як правило, так. Орнітологи пояснюють: пернаті, які з'являються раніше за інших, переміщуються в основному в північно-східному напрямку. Швидкість руху їх більш-менш співпадає зі швидкістю просування всього фронту весняних явищ. Грак може за годину подолати 40 кілометрів. Але під час березневого маршу бере цю відстань  лише за добу, тобто, як кажуть, не забігає наперед. 

Отож, всі літуни й співуни поспішають додому… повільно. Але вже невдовзі побачимо і почуємо жайворонків, зябликів, шпаків, плисок, клинтухів, вільшанок, куликів, чирків, крохалів… Які хорали лунатимуть над потеплілою розквітаючою землею!

А що чотириногі? Лісовий сніг – як книга почесних гостей: зберігає їхні весняні автографи. У Сумській, Чернігівській, Харківській та інших північних областях ще тривають звірині танці. На Півдні і Заході білки, зайці, лисиці, колонки, перегузні, куниці, єнотовидні собаки й інші хутрові вже потроху позбуваються теплого вбрання. У лосів та оленів відростають роги, а козулі вже мають гостру зброю захисту. Мелодійний капіж, передзвін ручаїв і струмочків сигналізують поблизу житла ведмедів, борсуків, їжаків, хом'яків, кажанів, тритонів, жаб – пора прокидатися.

Важко уявити собі в березні щось прекрасніше за ліс чи парк. Сосни на диво нагадують корабельні щогли, а їхні темно-зелені шапки – напнуті вітрила, що "кличуть в путь до островів,  яких нема на карті". Ось-ось заплачуть берези й клени. Липа, верба-бредина міняють зимове буре чи сіре забарвлення на червонувате, а крона вільхи ніби надягає бузкового кашкета. Жовта акація посвітлішала, осика випускає довгі сережки. Березень- художник влаштовує найперший вернісаж: починається ботанічна весна. 

Усе живе – і ми з вами – чутливо реагує на події в довкіллі. Якщо зима виявляється малосніжною, то цей фактор негативно відбивається не тільки на стані природи, а й на людському самопочутті. Нам не вистачає білого світла, чимало похмурих днів пригнічують настрій. Тож березня блакить, його щедріше Сонце мусять повернути нам борг попередніх місяців. На пору прокидання землі припадає і період сплеску збурювань в електромагнітних та гравітаційних полях нашої планети, а з цим пов'язані зміни інтенсивності водного обміну в організмі. 

Про це треба пам'ятати і не впадати в паніку, коли сьогодні чогось занудило чи занедужалося. Активний спосіб життя, тривалі прогулянки на свіжому повітрі, пахощі весни, мелодійні пташині переспіви, різнобарвна палітра природи, що з кожним днем набуває небачених ще вчора відтінків, – краще за всілякі порошки, мікстури, пігулки…

Дивлячись на повільний відхід зими, на те, як один за одним падають редути її віхол, бастіони буревіїв, фортеці морозів, чомусь одразу згадуєш полотно Саврасова "Граки прилетіли". Правда, тепер вони і не відбувають далеко: київські, скажімо, перебираються до Житомира чи Вінниці, а їхнє місце, або, як кажуть орнітологи, нішу, займають чернігівські чи сумські. Але все одно, коли стає несила чекати бурхливого танення снігів, коли здається, що Сонце не дуже поспішає сходити, а вітрюгани студять-вихолоджують повітря, все частіше повертаєшся до знайомої з дитинства картини пам'яттю.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 9

Додаток Douyin було розроблено китайською компанією ByteDance у 2016 році. Цього ж року була запущена міжнародна версія під назвою TikTok. Соціальна мережа пропонує переглядати, обмінюватись і завантажувати власні короткі відео тривалістю не більше 15 секунд. Користувачі, за потреби,  можуть використовувати спеціальні ефекти додатку, відповідно і монтувати відео.

Сьогодні ця соціальна мережа не  менш популярна, ніж Facebook і Instagram. Стрімко набирає популярність серед підлітків і молоді. TikTok розповсюджений у 154 країнах світу і перекладений 75 мовами. Кількість завантажень – більше 1 мільярда. Аудиторія – від 12 років, але це легко обійти, – діти меншого віку у два дотики можуть завантажити додаток й зареєструватися.

Чому вимагають заблокувати додаток у деяких країнах світу? Ось факти. 

"21 грудня 2019 року ВМС США заборонили програму соціальних мереж TikTok з мобільних пристроїв, виданих урядом, заявивши, що популярна програма для коротких відео ставить  "загрозу кібербезпеці". Військово-морські сили не уточнювали, в чому полягає небезпека,  однак представник Пентагону,  підполковник Урія Орланд наголосив на важливості заборони”. 

А наприкінці червня 2020 року TikTok заборонила Індія. Влада країни пояснила, що це – загроза безпеці, суверенітету та громадському порядку.  Подібні скарги до TikTok були у Великобританії та Індонезії. Тут заявляли: додаток сприяє поширенню порнографії.

В Італії теж прийняли рішення про блокування облікових записів. Цьому сприяла смерть 10-річної дівчинки. Батьки розповіли, що їхня дочка брала участь в челенджі у ТikTok, завданням якого було накинути на шию ремінь і затримати дихання, знімаючи усе на телефон.

Також в академічному ліцеї "Гармонія" у місті Боярка дві учениці сьомого класу випили по 40 таблеток "Дротаверину". Одна з дівчат померла, інша потрапила до лікарні, через відео,  в якому пропонували: "Випий 40 таблеток і подивися, що буде".

Заради безпеки дітей 18 лютого 2021 року на офіційному сайті інтернет-представництва Президента України "Електронні петиції" опублікували заяву "Заборонити в Україні ТікТок". Збір підписів триває до 18 травня.

Цкаво, що серед двадцяти опитаних ковельчан,  всі вони заявили, ТікТок немає ніякого сенсу, окрім того, що забирає вільний час. То  яка ж його   мета? 

Відповідь очевидна – розваги. Але чи потрібні вони дітям, які ще писати не навчилися? Як це на них буде впливати? Вирішувати батькам.

Вікторія САХАРУК, студентка ІІ курсу спеціальності "061. Журналістика" Національного 

університету 

"Острозька академія".

Додаток Douyin було розроблено китайською компанією ByteDance у 2016 році. Цього ж року була запущена міжнародна версія під назвою TikTok. Соціальна мережа пропонує переглядати, обмінюватись і завантажувати власні короткі відео тривалістю не більше 15 секунд. Користувачі, за потреби,  можуть використовувати спеціальні ефекти додатку, відповідно і монтувати відео.

Сьогодні ця соціальна мережа не  менш популярна, ніж Facebook і Instagram. Стрімко набирає популярність серед підлітків і молоді. TikTok розповсюджений у 154 країнах світу і перекладений 75 мовами. Кількість завантажень – більше 1 мільярда.   

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 18

Чесно признаюсь: на четвертому сесійному засіданні Ковельської районної ради восьмого скликання, яке відбулося 19 лютого ц. р. у читальній залі центральної районної бібліотеки, побував вперше.  На те був ряд причин, про які  згадувати не буду.

Головував на засіданні очільник  районної ради  В'ячеслав Шворак, якого знаю досить давно і котрий як депутат попередньої каденції відзначався активністю і принциповістю, діловим підходом до вирішення назрілих питань. Видно, зовсім не  випадково депутати  новообраної ради довірили йому посаду голови.

А рада тепер – і чисельніша, і більш представницька, аніж попередня: все-таки Ковельський район значно розширився і приєднав до себе території  декілька  колишніх  районів (Турійщину, Любомльщину, Старовижівщину, Ратнівщину, Ковельщину і Щацький край). На початку роботи депутати хвилиною мовчання вшанували пам’ять тих, хто загинув під час Революції Гідності і в боях на Сході країни.

Мушу віддати належне В’ячеславу Петровичу: головував на сесії вправно, зі знанням  справи і геть не був схожим на "необстріляного" новачка. Єдине, що порадив би йому як старший колега: суворіше слідкувати за регламентом виступів і вимагати від депутатів говорити по ділу, а не розтікатися  "мислію по древу". І ще: напевно, не варто витрачати час на зачитування питань порядку  денного, який попередньо розданий усім депутатам. 

Всього у раді – 42 депутати. Присутніх було 37. По тому, як вони активно голосували, відчувалося, що напередодні сесії ефективно попрацювали депутатські комісії, котрі детально обговорили всі питання. Це, зокрема, відзначив і Володимир Андросюк, член  фракції "ВО "Батьківщина", який подякував колегам за роботу над змінами до проєкту бюджету-2021, заодно згадавши добрим словом і працівників райдержадміністрації, особливо – начальника управління фінансів РДА Світлану  Карпюк.

Що стосується Світлани Семенівни, то, дійсно, вона з колегами виконали просто-таки  титанічну  роботу. Адже доповідати про виконання бюджету-2020 треба було не тільки в розрізі Ковельського, а й Турійського, Любомльського, Шацького, Ратнівського, Старовижівського районів. Із цим завданням пані Світлана справилася блискуче, як, зрештою, з  доповіддю  про внесення змін до районного бюджету на 2021 рік.

Без  усякого сумніву, проблема бюджету – це проблема з проблем, бо, наскільки я зрозумів, Ковельський район став більшим, але  дохідна частина не надто зросла, якщо не сказати навпаки. Це засвідчили і виступи депутатів, кожен з яких справедливо вимагав забезпечити фінансування тих чи інших установ, тих чи інших об'єктів, яким потрібні кошти. Всього озвученого ними не збираюся перераховувати, бо то займе багато місця. Та й справді: бюджетні кошти потрібні і на Ковельщині, і на Турійщині, і на Ратнівщині тощо.

Але далеко не другорядне питання, яке при цьому  виникало:  де взяти гроші? Чомусь жоден із виступаючих не говорив про те, як наповнити районний бюджет…  Всі пропонували, вимагали, просили, але жоден  не вказав на приховані резерви та можливості. От і довелося діяти  за правилом: там – відняти, там – додати. Хочеться сподіватися, що в майбутньому ситуація не повториться, і обранці громад  прийматимуть такі рішення, коли, образно кажучи, і вовки будуть ситі, і вівці цілі.

Другим "каменем спотикання"  стало обговорення стану дорожнього господарства у Ковельському районі. Тут теж запитань  більше, аніж відповідей. На них навіть не зміг відповісти й заступник начальника  служби доріг Волині. Левову частину свого виступу він був змушений присвятити "просвітництву", в ході якого терпеливо  роз'яснював деяким депутатам, в чому полягає різниця між дорогами державного і місцевого значення…

В кінцевому підсумку консенсусу досягти не вдалося, а тому обранці громад вирішили дане питання винести на обговорення однієї з наступних сесійних засідань. Будемо сподіватися, що його підготують кваліфіковано і ґрунтовно із залученням фахівців з тим, щоб засідання знову не нагадувало вечір запитань і відповідей.

Перераховувати  інші питання, які були розглянуті, думаю, немає потреби, адже було їх багато. Скажу лишень, що із кожного з них прийнято відповідні рішення.  А якщо когось із читачів газети цікавлять деталі, радимо ознайомитися із рішеннями  ради та із результатами поіменного голосування на офіційному сайті Ковельської районної ради. 

Досить позитивне враження залишилося від голосування депутатів за оголошеними запитами своїх колег – практично всі вони були підтримані одноголосно. Зазначу, що запити  подали Юрій Мельник, Валентина Баланкевич, Володимир Андросюк, Іван Омельчук та інші.

Одним з найбільш інтригуючих питань порядку денного, як на мене, було обрання заступника голови районної ради. Як відомо, на попередніх засіданнях згоди досягнуто не було. І ось цього разу В'ячеслав Шворак запропонував на цю посаду обрати Андрія Броїла, який працював керуючим справами виконавчого апарату районної ради. "За" проголосували 26 депутатів з 26 можливих) із числа тих, хто взяв участь у голосуванні). Фракції "Свобода" і "Батьківщина" відмовилися голосувати.

І на останок – не зовсім приємна новина для нас, журналістів: районна рада істотно зменшила суму коштів на підтримку Програми висвітлення діяльності органів влади у місцевих засобах масової інформації  на 2021-2023 роки. Так що, любі читачі, якщо ми вас не будемо широко  інформувати про роботу районної ради і районної державної адміністрації, де й досі нема голови, майте на увазі – ми в цьому не винні, хоч, думаю, ви хотіли б знати, як працюють обрані вами депутати, які рішення  приймають і як їх виконують.

Але, на жаль, маємо те, що маємо.

Микола ВЕЛЬМА.

Чесно признаюсь: на четвертому сесійному засіданні Ковельської районної ради восьмого скликання, яке відбулося 19 лютого ц. р. у читальній залі центральної районної бібліотеки, побував вперше.  На те був ряд причин, про які  згадувати не буду.

Головував на засіданні очільник  районної ради  В'ячеслав Шворак, якого знаю досить давно і котрий як депутат попередньої каденції відзначався активністю і принциповістю, діловим підходом до вирішення назрілих питань. Видно, зовсім не  випадково депутати  новообраної ради довірили йому посаду голови.

А рада тепер – і чисельніша, і більш представницька, аніж попередня: все-таки Ковельський район значно розширився і приєднав до себе території  декілька  колишніх  районів (Турійщину, Любомльщину, Старовижівщину, Ратнівщину, Ковельщину і Щацький край). На початку роботи депутати хвилиною мовчання вшанували пам’ять тих, хто загинув під час Революції Гідності і в боях на Сході країни.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 61