Світлана ще зовсім юною навчилась бути дорослою, вірніше, так змусили діяти її обставини. В матері із вітчимом було своє – зовсім інше життя із власними інтересами. В сім’ї виховувалось ще троє дітей.
Та й, відверто кажучи, ненька і сама не надто переймалась і цікавилась своєю найстаршою донькою. Мовляв, та вже не маленька, тож нехай сама опікується своїм подальшим майбутнім, не створюючи зайвих проблем для рідних.
І сама добре розуміючи, що в маленькому селі (неподалік райцентру) їй нічого доброго не бачити, дівчина після закінчення дев’ятого класу поїхала в місто. Та, як згодом переконалась, воно не надто прихильно прийняло чергову гостю в свої обійми.
Там не було ні знайомих, ні друзів. А так не вистачало доброго слова і просто товариського плеча. Про батьківську підтримку годі й говорити, бо юнка навіть не знала, що це таке. Але повертатись назад Світлана вперто не хотіла. «Якщо так вирішила, повинна йти до кінця», – в хвилини розпачу і відчаю твердила не раз собі вона.
Працювала продавцем квітів, інколи підробляла зайву копійку (хоча грошей катастрофічно не вистачало на найбільш необхідне) на ринку. Заодно отримала середню освіту у вечірній школі. Життя потрохи, як кажуть, почало входити в своє русло лише тоді, коли на горизонті сталися хороші переміни в особистому житті.
Ігор був турботливим і порядним хлопцем, якого Світлана по праву вважала для себе справжнім подарунком долі. Навіть різниця у віці (обранець був на 10 років старшим) анітрохи не заважала двом щиро закоханим бути разом, ділити навпіл і радісні моменти, і печалі.
Їх романтичні прогулянки, квіти, часті сюрпризи, якими балували молоду красиву дівчину, стали тим найкращим, що було в її практично сірому й не надто щасливому житті.
Серйозний кавалер не приховував своїх намірів про те, що дуже хотів би, аби красуня, яка родом з країв Мавки і Лукаша, невдовзі стала його законною дружиною. Не зволікаючи, Ігор познайомив свою другу половинку з своїми батьками.
Ті теж схвально відреагували на вибір сина. Дівчину прийняли в родину, наче рідну доньку. Адже добре бачили, що та обділена материнською любов’ю й батьківським теплом.
l
Все, здається, в пари було якнайкраще. Але доля внесла свої корективи в життя. Одного разу, посварившись з Ігорем через звичайні побутові дрібниці, Світлана вирішила з подругою піти на каву. Саме той злощасний літній вечір кардинально перевернув їх долі, так би мовити, з ніг на голову.
Новий залицяльник, що сидів за столиком навпроти, не зводив погляду з незнайомки, яка нервово щось обговорювала із своєю співрозмовницею, розмахувала руками й час від часу трохи підвищувала голос. З виразу її обличчя було зрозуміло, що дівчина чимось засмучена.
І от Володимир (що відпочивав в розважальному закладі з колегою по роботі) нарешті наважився підійти до дівчат. «Хто посмів образити таку красуню? Невже її молодий чоловік?» – звернувся до тої, яка запала йому в душу.
«В мене хлопця немає. І, до того ж, вам здалось, що я засмучена», – без жодних вагань і докору сумління відповіла Світлана.
З того дня вони не розлучались. Спочатку, правду кажучи, дівчина хотіла «пограти» на нервах в колишнього хлопця, хотіла, аби той приревнував. Але не зрозуміла, коли перейшла ту заборонену межу, бо й сама закохалась. Тепер її стосунки з Ігорем, що були вже в минулому, видавались лише звичайним захопленням чи симпатією.
А про роман із Володимиром можна було писати книгу. Від нового почуття любові їй перехоплювало подих, здається, за спиною виростали крила. Вона відчувала себе щасливою сповна.
На її 20-річчя вони поїхали на відпочинок до моря. Саме там коханий освідчився. Емоції аж зашкалювали, серце виривалось з грудей, а очі світились безмежною радістю.
Повернувшись до міста, «новоспечені» молодята стали жити разом. Невдовзі дівчина дізналась ще одну приємну новину – вона незабаром стане мамою. Володимир теж був на «сьомому небі» від щастя.
Про що ще мріяти? В Світлани було все. Забезпечений чоловік, власне житло, дорогі подарунки. Вона навіть мала змогу і своїм рідним допомагати матеріально. Це неабияк тішило її матір, яка стала частенько навідуватись в гості.
l
Та цей «медовий» місяць тривав недовго. До народження донечки все було добре, а коли з’явилась малеча, чоловіка, ніби підмінили. Став агресивним, грубим, нерідко підвищував голос на дружину без причини. Дитині практично не приділяв уваги. Мовляв: «Ти – жінка, мати, господиня! Це твої справи: доглядати, прати, готувати, прасувати».
Спочатку на чоловікові непоодинокі затримки на роботі жінка не зважала, а коли наважилась сказати вголос те, про що здогадувалась, то отримала удар у відповідь. «Не лізь у свої справи – буде гірше», – так погрожував чоловік-тиран, який раніше був добрим, ніжним і люблячим.
Як же так? Вона ж обрала того, кому змогла до останньої краплі віддати свою любов, подарувати душу. Заради кого розтоптала свою гордість і самолюбство, пішла на жертви? Саме його вона ставила на перше місце, залишивши себе на другому…
З кожним днем сімейного життя зрадженій жінці ставало зрозуміліше, що їх з дитиною проміняли на шумні веселі компанії в нічних закладах, де випивка, нові красиві незнайомки, які не проти побути в ролі коханок.
Після чергових побоїв Світлана похапцем зібрала речі, дитину і пішла від того, кого раніше просто обожнювала, а тепер ненавиділа усією душею. Пішла, бо хотіла одного – спокою, а не нових скандалів із черговою брехнею та образами.
Молода мама «крутилась», як білка в колесі. Адже на руках була маленька Софійка, яку потрібно було годувати, одягати, взувати. Та й квартиру в центрі міста винаймала за немаленькі кошти. А від батька допомоги не чекали: той став заявляти, що це не його дитина.
Знайома часто виручала Світлану, брала з собою на поїздки в Польщу. За малечею доглядала то мати, то кума. Одним словом, няньок вистачало. З грошима виходило – непогано. На особистому жінка поставила практично жирний хрест, адже не хотіла найближчим часом знову ранити ще зболене серце.
l
…Омріяне жіноче щастя наздогнало Світлану через роки. Як виявилось, із Олегом вона була знайома давно, він був за водія в їхніх щотижневих подорожах-заробітках до сусідньої країни. Він тим паче давно поклав око на симпатичну супутницю, але та чомусь так довго не відповідала йому взаємністю. Як потім побачив – боялась обпектись знову.
Її крижане серце розтануло від льоду лише тоді, коли одного разу Олег просто ошелешив своїм зізнанням: «А що ми цього разу привеземо нашій доні в подарунок?». По щоці Світлани повільно скочувалась сльоза, за вікном машини миготіли знайомі польські видноколи, а на душі, нарешті, стало тепло.
Згодом їх дружня сім’я поповнилась ще однією донею. Люблячий чоловік й татусь обожнює своїх маленьких принцес та їх маму, вони стали для чоловіка сенсом усього життя.
«Я довго йшла до цього світла, яким стало для мене щире і взаємне почуття любові, яке змогла пізнати з найкращим у світі чоловіком. Адже для щастя треба зовсім не так і багато – лише вміти по-справжньому кохати».
За свою родину жінка завше дякує Богу. А ще додає: «Мені потрібно було пройти ті випробування, які посилала доля, аби стати сильнішою духом й мудрішою, аби отримати те, що я маю зараз».
Орися ФІЛІПЧУК.
Світлана ще зовсім юною навчилась бути дорослою, вірніше, так змусили діяти її обставини. В матері із вітчимом було своє – зовсім інше життя із власними інтересами. В сім’ї виховувалось ще троє дітей.
Та й, відверто кажучи, ненька і сама не надто переймалась і цікавилась своєю найстаршою донькою. Мовляв, та вже не маленька, тож нехай сама опікується своїм подальшим майбутнім, не створюючи зайвих проблем для рідних.
І сама добре розуміючи, що в маленькому селі (неподалік райцентру) їй нічого доброго не бачити, дівчина після закінчення дев’ятого класу поїхала в місто. Та, як згодом переконалась, воно не надто прихильно прийняло чергову гостю в свої обійми.
Там не було ні знайомих, ні друзів. А так не вистачало доброго слова і просто товариського плеча. Про батьківську підтримку годі й говорити, бо юнка навіть не знала, що це таке. Але повертатись назад Світлана вперто не хотіла. «Якщо так вирішила, повинна йти до кінця», – в хвилини розпачу і відчаю твердила не раз собі вона.
Працювала продавцем квітів, інколи підробляла зайву копійку (хоча грошей катастрофічно не вистачало на найбільш необхідне) на ринку. Заодно отримала середню освіту у вечірній школі. Життя потрохи, як кажуть, почало входити в своє русло лише тоді, коли на горизонті сталися хороші переміни в особистому житті.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 16
Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 22°С. Вітер західний помірний.
Одним з найпрестижніших навчальних закладів на Волині є Відокремлений структурний підрозділ “Ковельський промислово-економічний фаховий коледж ЛНТУ”, колектив якого очолює Заслужений працівник освіти України, Відмінник освіти, кандидат технічних наук Тетяна Селівончик. Тут працюють талановиті, знаючі, і досвідчені педагоги, які дають міцні знання своїм вихованцям. 
Слухаючи і читаючи про розгул корупції в Україні, іноді думаєш: коли вже «наїдяться» хабарники і злодії, яких щораз більше?
Нещодавно в Саудівський Аравії відбувся незвичний суд. «Двоє братів сперечалися не за спадок. Не за будинок. Не за землю. Не за гроші. Не за коштовності. Вони сперечалися за право доглядати свою стареньку і немічну матір...». 
Світлана ще зовсім юною навчилась бути дорослою, вірніше, так змусили діяти її обставини. В матері із вітчимом було своє – зовсім інше життя із власними інтересами. В сім’ї виховувалось ще троє дітей. 
4 вересня, п’ятниця
Овен. Час для активних дій. Уникайте поспіху в прийнятті важливих фінансових рішень. Гармонійний тиждень як в особистих, так і ділових стосунках.
Погода в Ковелі 27 cерпня – 2 вересня
Школа мистецтв відзначила 70-річний ювілей
Оголошення