Повідомлення в номер / На Волині розпочались жнива

30.07.2026

На Волині розпочались жнива

Традиційно першими аграрії взялися до збирання озимого ячменю. Із засіяних 9,5 тис. гектарів уже обмолочено 8 тис. гектарів, намолочено понад 36 тис. тонн зерна.

Загалом цьогоріч в області планують зібрати врожай із 284 тис. гектарів зернових культур. Із них 161,5 тис. гектарів займають озимі, ще 122,5 тис. гектарів – ярі зернові. Найбільші площі серед зернових відведені під пшеницю – 148 тис. гектарів. Також аграріям належить обмолотити 12 тис. гектарів жита, 26,5 тис. гектарів ярого ячменю, 24 тис. гектарів вівса та близько 45 тис. гектарів ріпаку. Водночас площі посівів озимої пшениці цього року збільшилися на 10 тис. гектарів порівняно з минулим роком.

З метою ознайомлення ходу жнив, фермерське господарство «Аміла», що на Ковельщині, відвідали т.в.о. начальника Волинської ОВА Роман Романюк, директор департаменту агропромислового розвитку Волинської ОДА Юрій Юрченко та голова Ковельської районної військової адміністрації Ольга Черен.

Наразі господарство проводить збір озимого ячменю та заготівлю соломи. «Аміла» – фермерське господарство, яке є одним із найбільших платників податків до бюджету області, а також забезпечує людей робочими місцями.

«Сьогодні аграрний сектор залишається однією з ключових опор економіки області. Перші результати жнив свідчать про високу готовність волинських аграріїв. Попри складні часи, вони не зупиняються, працюють на результат і роблять вагомий внесок у продовольчу безпеку держави та стійкість Волині. Саме такі господарства, як “Аміла”, є прикладом відповідального ставлення до своєї справи. Сподіваємося на щедрий урожай», – зазначив очільник області.

Попереду в аграріїв – збирання соняшнику, сої, кукурудзи, гречки та проса. Загалом до проведення жнив на Волині буде залучено понад 3 300 зернозбиральних комбайнів.

Волинська обласна державна адміністрація.

Традиційно першими аграрії взялися до збирання озимого ячменю. Із засіяних 9,5 тис. гектарів уже обмолочено 8 тис. гектарів, намолочено понад 36 тис. тонн зерна...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 4

Повідомлення в номер / Прикро. Сумно. Боляче

30.07.2026

Прикро. Сумно. Боляче

Я зростав у сім’ї, де родина матері тривалий час жила «за Польщі». Сім’я мала гарну хату у передмісті Турійська. Батько мами працював у місцевій гміні, мати була домогосподаркою. Жили в достатку, хоч і не розкошували.

В сім’ї було троє дітей. Вони успішно навчалися у школі. Звичайно, перевага надавалася польській мові, але особливо не утискали й українську. Влада толерантно ставилася до місцевих мешканців. Дозволяла відзначати православні свята, українці не цуралися католицьких. Жили загалом у злагоді.

Коли прийшли перші «совєти», яких дехто зустрічав із квітами, то «визволителі» почали придивлятися до місцевого населення. Спецслужби за допомогою «червоних» активістів стали складати списки неблагодійних осіб та організацій. До них, в першу чергу, належали ОУН, Союз українок, а також польські патріотичні організації.

Оскільки чоловік матері та її брат були членами ОУН, їх заарештували і помістили у ковельську в’язницю. 23 червня 1941 року чоловіків разом з іншими турійчанами, розстріляли без суду і слідства, бо така була вказівка з москви. Маму з маленьким синочком депортували в далекий Казахстан, де вони перебували до 1946 року. В заслання потрапили колежанки із Союзу українок, а також жінки польської національності. Всі випробування, які випали на їх долю, пережили мужньо і гідно, не раз ділились шматком хліба і дрібкою солі.

Після відбуття покарання мама повернулася на Волинь. Оскільки в Турійську хата під час війни згоріла внаслідок влучання радянського снаряда, разом із моєю бабусею придбали будинок у Ковелі, де після повторного шлюбу матері народився і я.

Мама, яка досконало знала українську і польську мови, у повоєнні роки працювала у ковельських школах – спочатку в першій, а потім сьомій. У сім’ї панував дух поваги як і до української літератури та історії, так і польської. На таких засадах виховувався і я. Ще із шкільних років став читати польську пресу, якої тоді в кіосках було дуже багато. Це і газети, і журнали, з котрими знайомився завдяки моїй бабці, яка навчила мене польської мови, та й своєму прагненню оволодіти нею.

Згодом у нас з’явився невеликий лампових радіоприймач, за допомогою якого, окрім українських, ми залюбки слухали передачі польського радіо. Мамі особливо подобалися цикли своєрідних радіосеріалів. До цих пір пам’ятаю їх назви – «В Єзьорянах» і «Матисяки». Вони, як правило, звучали по суботах і неділях й відтворювали реальне життя пересічних польських родин.

В ковельських кінотеатрах постійно демонстрували польські фільми. До цих пір пам’ятаю «Фараон», «Особняк на Зеленій», «Потоп», «Ганстери і філантропи». Кіноактори і кіноакторки були одними з найулюбеніших в Україні: Барбара Брильська, Беата Тишкевич, Збігнєв Цибульський, Пола Ракса. Популярністю користувалися музичні гурти «Червоне і чорне», «Червоні гітари», співачка Мариля Родовіч. Із захопленням щоразу дивилися пісенні конкурси в Сопоті. Словом, ми сприймали польське невіддільно від українського. Делегації з Ковеля постійно їздили на свята до Холма, Люблна, Замостя.

Діловою була співпраця польських і волинських журналістів. Редакція газети «Волинь» проводила спільні акції з «Кур’єром Любельським», «Вісті Ковельщини» — з «Тигодніком Холмьским». Яскравою сторінкою в історії Волині і Люблінщини стали так звані «Надбужанські дебати», ініціаторами яких були голова Ковельської райдержадміністрації Віталій Карпюк та Холмський повітовий староста Казімєж Стоцький. Найактивнішу участь у них брав відомий у Польщі журналіст, історик, краєзнавець Анджей Вавринюк, з яким ми підтримуємо дружні стосунки донині.

Для нас не просто словами, а спонукою до дії стало гасло «Друзі пізнаються в біді». Тому, коли Польща у 1990-их роках переживала економічну кризу, українська влада широко відчинила двері до ринку продовольчих і промислових товарів. У придбанні дефіцитних телевізорів, пральних машинок, інших електротоварів, золотих виробів тощо допомагали колегам волинські журналісти. Щиро й гостинно приймали членів делегацій з Люблінщини в установах, організаціях, на підприємствах Ковеля. І не просто приймали, а й підписували взаємовигідні угоди про співпрацю в різних галузях і сферах, організовували щедре застілля, змістовний відпочинок.

Саме в ті роки традиційними стали гастролі самодіяльних і професійних творчих колективів, змагання спортсменів, зустрічі громадських активістів, були закладені основи співробітництва між Луцьком і Любліном, Ковелем і Холмом, Бжегом Дольним, Замостьом. Співпраця і взаєморозуміння сприяли тому, що Польща однією з перших прийшла на допомогу Україні, коли в лютому 2022 році росія віроломно напала на суверенну, демократичну країну під надуманим приводом «демілітаризації» і «денацифікації».

І ось, спостерігаючи сьогодні за драматичними подіями в українсько-польських стосунках, часто думаю: коли ви, польські приятелі і друзі, були щирими – вчора чи сьогодні? Не мучать декого з вас докори совісті з приводу ганебної поведінки ваших лідерів, які після 80 років справді непростих подій на Волині, витягли на білий світ брехливі і вигадані міфи про звірства українців у роки Другої світової війни, геноцид польської нації? Вам не соромно за те, що розбагатіли великою мірою завдяки українцям, які не шкодували для вас , як-то кажуть, ні золота, ні срібла, та й нині клято працюють у ваших сучасних поміщиків, які охоче використовують підневільний труд українських «рабів»?

Коли про це думаю, мені стає прикро, сумно і боляче. Знаю, що не всі там однакові, але голосу захисників українських інтересів майже не чути або не чути зовсім. І це в час, коли вирішується доля не тільки України, а й усієї Європи.

А ще перед очима, наче в кадрах кінофільмів, оживають зустрічі, обійми, поцілунки, слова любові й добрих зичень, якими ми обмінювалися…

Невже це все – фата-маргана, ілюзія, казка, на зміну яким прийшли жахи у дусі голлівудських бойовиків, де ллється кров і гинуть люди?

То «ніколи знову» чи «можемо повторити»?

Від відповіді чи це запитання залежить майбутнє. І не лише українців та поляків.

Микола ВЕЛЬМА.

P.S. За результатами опитування, проведеного у Польщі інститутом IBRiS на замовлення Radio Zet, 59,7% поляків не підтримують вступ України до ЄС. Водночас 35,4% респондентів висловились «за» членство України в унії. Найвищий рівень підтримки зафіксовано серед виборців урядової коаліції, яку очолює Дональд Туск.

Водночас, інше опитування показало, що якби вибори до Сейму Польщі відбулися найближчим часом, то найбільше голосів набрала б «Громадянська коаліція прем’єра Дональда Туска».

Отже, не все однозначно у сусідів за Бугом. Тому нашим дипломатам і політикам є до чого «докласти рук».

М. В.

Микола ВЕЛЬМА.

Полька, яка не злякалася радикалів

Вони йшли вулицями Варшави й вигукували образливі гасла на адресу українців. А вона, просто стоячи на порозі своєї галереї-крамниці, мовчки показала учасникам жест несхвалення. І саме цей мовчазний жест розлютив деяких учасників маршу ще більше.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 10

Повідомлення в номер / Шляхом становлення:від сільського фельдшера – до провідного уролога

30.07.2026 Романюк Аліна Петрівна

Шляхом СТАНОВЛЕння:

від сільського фельдшера – до провідного уролога

Шляхом становлення:від сільського фельдшера – до провідного уролога

Сучасна медицина стрімко розвивається. Сьогодні лікарі здатні творити справжні дива через точкові проколи або й узагалі без жодного травмування шкіри пацієнта. Центр ендоурології Ковельського МТМО став одним із флагманів цього напряму в регіоні. Тут щодня повертають здоров’я сотням людей, застосовуючи новітні світові технології та унікальні методики.

Про шлях у професію, інноваційні операції «без скальпеля» та філософію лікарської відповідальності ми розмовляємо з молодим, але вже авторитетним лікарем-урологом Центру – Миколою Миколайовичем Дем’янчуком.

Розмовляла Аліна РОМАНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 14

Повідомлення в номер / Ірина Панасюк: «Моя професія – це моє покликання

30.07.2026 Романюк Аліна Петрівна

Ірина Панасюк: «Моя професія –

це моє покликання»

Ірина Панасюк: «Моя професія – це моє покликання»

Момент народження дитини — справжнє диво. Хвилюючою і відповідальною є мить, коли малюк робить свій перший вдих, а далі – справа професіоналів. Серед них неонатологи – лікарі, які першими зустрічають немовлят у цьому світі й стають їхніми провідниками, янголами-охоронцями на Землі в перші, найкритичніші 28 днів життя. Вони розуміють пацієнтів без жодного слова — за тихим зітханням, ледь помітним рухом чи показниками моніторів. Вони виходжують тих, хто поспішив з’явитися на світ, повертаючи спокій батькам.

Пропонуємо увазі читачів інтерв’ю з неонатологом пологового будинку Ковельського МТМО Іриною Панасюк, яка працює за покликом душі, а її відповідальність, професіоналізм, людяність та готовність завжди прийти на допомогу високо цінують колеги та батьки маленьких пацієнтів.

Розмову вела Аліна Романюк.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 12

Повідомлення в номер / Вродися для краси та вдайся для роботи

30.07.2026

Вродися для краси та вдайся для роботи!

Кому з нас не відомі слова, винесені у заголовок до цього допису? А згадала їх тому, що стосуються певною мірою одних з найавторитетніших і найпрацьовитіших жінок Ковельщини – очільниць ТзОВ «Вежа» Тетяни Василівни Зінчук і ТзОВ «Дружба» Валерії Адамівни Яромчук.

Господь наділив їх справді українською вродою, добротою і милосердям, а також винятковою працелюбністю, котрою може похвалитися далеко не кожна людина. Символічно, що обидві народилися в чудову літню пору, коли довкола все квітує, зеленіє, обдаровує наших земляків п’янкими пахощами квітів, овочів, фруктів, хлібного колоса, який дозріває або вже дозрів.

Нагадаю, що Тетяна Василівна народилась 20 червня, а Валерія Адамівна – 26 липня. Не буду згадувати, скільки їм років, бо найважливіше, що прожиті роки тільки додають кожній енергії, молодого завзяття, фізичної і душевної краси, чому по-доброму можна позаздрити.

Їх біографія – це життєписи людей, яким батьки з малих років прищепили любов до праці, рідної землі, повагу до тих, хто тебе оточує, почуття відповідальності за доручену справу. А ще – вміння відстояти свою позицію за будь-яких обставин, впевнено йти вперед і добиватися поставленої мети.

Невипадково і Тетяну Василівну, і Валерію Адамівну шанують односельці, колеги по роботі, в обох – високий авторитет і в районі, і в області, і навіть в Україні. Про це свідчать їх державні нагороди. Так, Тетяна Зінчук – кавалер ордена «Знак Пошани» і ордена Княгині Ольги ІІІ ступеня, Валерія Яромчук – кавалер ордена Княгині Ольги ІІ-ІІІ ступенів, нагороджені почесними грамотами та подяками органів влади різного рівня за високі показники у виробничій діяльності, розвитку соціальної сфери.

У непрості і справді важкі часи очолили героїні моєї розповіді трудові колективи СТзОВ «Вежа» і «Дружба». Тетяна Зінчук – у 2003 році, Валерія Яромчук – на три роки раніше. Спадок їм дістався не з кращих: потрібно було наводити лад у господарствах, зміцнювати економіку, поліпшувати умови праці трудівників. Незважаючи на всі труднощі та негаразди, яких було і є чимало, з викликами часу справлялися успішно. Підприємства, очолювані ними, є одними з кращих на Волині, досягають гарних результатів у тваринництві й рільництві.

Однак не лише виробничими проблемами живуть Тетяна Зінчук і Валерія Яромчук. В полі їх зору постійно перебувають люди поважного віку, сім’ї загиблих на російсько-українській війні Героїв, всі, хто потребує допомоги і підтримки. В міру своїх сил та можливостей беруть участь у волонтерському русі, не відмовляють у допомозі жодному з тих, хто до них звертається. Питання духовності, соціальної сфери, освіти і культури повсякчас на порядку денному.

Шановні і дорогі Тетяно Василівно і Валеріє Адамівно!

Дозвольте від імені районної ветеранської організації, себе особисто привітати Вас з днями народження – минулим і прийдешнім, побажати здійснення всіх мрій і задумів, гарної погоди, щедрої і врожайної ниви, а найголовніше – миру в Україні.

Будьте здорові, щасливі, обдаровані Господніми ласкою і любов’ю!

Свої вітальні рядки закінчую поетичними рядками Олени Чабан, моєї доброї і щирої подруги, сівачки розумного, доброго, вічного:

Велику вдячність,

що в душі бринить,

Словами так непросто

передати.

Сьогодні, в цю

прекрасну, світлу мить

Від всього серця хочу

побажати,

Щоб кожен день

здавався дивним сном,

Який би вас робив ще

щасливішим,

Щоб ви були оточені

теплом

Найближчих,

найдорожчих,

найрідніших!

З повагою –

Валентина СІЧКАР,

голова Ковельської районної ветеранської організації.

Адміністрація, трудовий колектив ТзОВ «Редакція газети «Вісті Ковельщини» приєднуються до слів вдячності і вітань Тетяні Василівні Зінчук і Валерії Адамівні Яромчук. Ви – справжні друзі журналістів, з року в рік допомагаєте у передплаті «міськрайонки» ветеранам війни і праці, малозабезпеченим громадянам, є надійними діловими партнерами у боротьбі за чесне, правдиве українське слово, мета якого – повсякчас нести оперативну інформацію про події на Ковельщині, Волині та в Україні, згуртувати і єднати людей в ім’я переможного миру в країні.

Многих і благих Вам літ життя!

НА СВІТЛИНАХ: миті життя Тетяни ЗІНЧУК і Валерії ЯРОМЧУК, які «вродилися для краси і вдалися до роботи».

Фото з архіву редакції.

Валентина СІЧКАР.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 6

Повідомлення в номер / ГОРОСКОП з 27 липня по 2 серпня

30.07.2026

ГОРОСКОП з 27 липня по 2 серпня

Овен. Присвятіть час дому та родині. Чекайте на успіх у справах, пов’язаних із творчістю, проте не забувайте про чітку стратегію на роботі. Довіряйте своїй інтуїції, але уникайте імпульсивних рішень, пов’язаних із фінансами.

Телець. Зірки радять переглянути фінансові пріоритети та бути обережнішими з витратами. У другій половині тижня очікуйте на нові цікаві знайомства. Відчуєте потужний кар’єрний прорив.

Близнюки. Очікуються фінансові зрушення, проте тримайте фокус і уникайте імпульсивних покупок. Тиждень сприятливий для навчання та нових проєктів.

Рак. Ви відчуєте внутрішнє оновлення та ясність. вдалий час для укладання важливих угод. Інтуїція стане вашим найкращим помічником, особливо при вирішенні давніх суперечок.

Лев. На початку тижня відчуєте приплив сил та впевненості. Емоційно завершаться старі історії, відкриваючи шлях до кар’єрного росту та визнання. Аналіз минулих подій допоможе вдало і успішно побудувати плани на майбутнє.

Діва. Очікуються позитивні зміни, проте вони вимагатимуть певних зусиль із вашого боку. Ваші комунікативні навички допоможуть легко знаходити спільну мову з колегами та близькими. Не бійтеся звернутися за порадою до перевіреного друга.

Терези. Тиждень принесе гармонію у стосунках. Зірки пророкують новий емоційний чи романтичний етап, особливо для самотніх представників знаку. Попри це, будьте уважні та зосереджені в роботі.

Скорпіон. Можливі цікаві кар’єрні пропозиції або зміни в роботі. Відчуєте потребу розібратися у власних почуттях. Уникайте поспішних висновків і довіряйте перевіреним фактам.

Стрілець. Чудовий період для завершення розпочатих справ та підписання довгострокових контрактів, планування майбутніх подорожей чи розширення світогляду.

Козеріг. Відкрийтеся новим можливостям та не бійтеся делегувати завдання. Інтуїція підкаже правильні рішення у складних ситуаціях. У вихідні можливі приємні сюрпризи в особистому житті.

Водолій. Зосередьтеся на своєму внутрішньому ресурсі та турботи про здоров’я. Чудовий час, щоб переглянути свої щоденні звички та розпорядок дня.

Риби. Ви будете на висоті у справах, що вимагають творчого підходу. Приділіть час дітям, коханим або своєму головному хобі.

Підготував

Степан Зорепад.

Овен. Зірки радять звернути увагу на домашній затишок та наведення ладу в особистих справах. В роботі обирайте чітку стратегію, а не хаотичні дії. Творчі Овни відчують неймовірний приплив натхнення.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 29

Повідомлення в номер / Від піхотинця до оператора дронів:бойовий шлях прикордонника з Ковеля

29.07.2026

Від піхотинця до оператора дронів:бойовий шлях прикордонника з Ковеля

37-річний Володимир із Ковеля на псевдо «Дубік» – військовослужбовець прикордонної комендатури швидкого реагування Волинського прикордонного загону. До липня 2023 року чоловік жив цивільним життям, але одного дня ухвалив рішення стати на захист країни. Свій бойовий шлях старший солдат розпочав у піхоті, згодом опанував саперну справу, а нині служить навідником-оператором безпілотних авіаційних комплексів.

– Я не просто керую дронами, а й сам їх збираю, готую до вильотів та споряджаю боєприпасами. Практично кожен наш виліт завершується ураженням ворожої цілі, – розповідає прикордонник.

За плечима захисника – вже дві важкі бойові ротації. Перша у складі Луганського прикордонного загону тривала дев’ять місяців. Тоді підрозділ виконував завдання на найгарячіших напрямках: поблизу Борової, на Куп’янському та Лиманському напрямках, зокрема й у Серебрянському лісі. Саме там Володимир отримав поранення.

Однак це його не зупинило. Після реабілітації прикордонник приєднався до бойового підрозділу Волинського прикордонного загону та в його складі вирушив у другу ротацію на Харківщину.

Військовий згадує, що на фронті доводилося виконувати різні завдання, часто під щільними обстрілами. Одним із моментів, які найбільше закарбувалися в пам’яті, стала допомога побратимам із Національної гвардії під час ворожого штурму, коли «Дубік» разом із товаришем евакуйовували поранених і загиблих бійців.

Сьогодні ж його головна зброя в небі – це FPV-дрони та «Вампіри». Однією з найуспішніших операцій Володимир називає знищення великого складу боєприпасів окупантів на Лиманському напрямку.

– Ми вирахували хату і сарай, куди ворог звозив БК. Чекали дві доби, поки вони закінчать підвозити. А потім прилетіли «Вампіром». Бабахнуло так добре, що наш дрон у повітрі набік нахилило від вибухової хвилі. Знищили тоді все.

Також серед «жирних» цілей підрозділу – скупчення живої сили противника, ворожі антени та техніка.

Прикордонник переконаний, що сучасна війна потребує максимальної професійності, а за дронарями – майбутнє. Тим, хто ще вагається щодо долучення до Сил оборони України, військовослужбовець дає пораду:

– Потрібно йти і захищати своє. Тим, хто долучається, бажаю потрапляти на посади близькі по духу, а ще, звичайно, йти в дронщики, на FPV. Ми всього навчимо. Кожен наш бойовий вихід вдалий завдяки попередньому навчанню та постійній підготовці – каже він.

Якщо ви готові долучитися до команди 6-го прикордонного Волинського загону, вас чекають у відділі рекрутингу за адресою: м. Луцьк, вул. Стрілецька, 6. Також можете телефонувати за номером +380 96 905 13 01 (у робочі дні з 08:00 до 17:00 год.).

Текст і фото Західного

регіонального управління Держприкордонслужби України.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 55

Повідомлення в номер / Правда у вогні не горить і у воді не тоне..

29.07.2026

Правда у вогні не горить і у воді не тоне..

У Варшаві розгорівся черговий скандал. Цього разу його спричинив польський історик. Казімєж Вуйціцький (на світлині) у масмедіа спробував пояснити своїм співвітчизникам, чому українці дивляться на УПА інакше, ніж поляки. Під час дискусії про УПА він заявив: «Армія Крайова та УПА були двома національно-визвольними арміями».

На його думку, незалежно від оцінки окремих сторінок історії, обидві структури бачили себе як сили, що боролися за незалежність своїх народів.

Пан Вуйціцький також нагадав про факт, який рідко згадують у публічних дискусіях: «Ветерани 27-ої Волинської дивізії Армії Крайової зустрічалися з ветеранами УПА і подавали одне одному руку». Коли його опонент почав говорити про Волинську трагедію, історик зауважив: «Вас характеризує ганебне незнання України».

Після згадки про злочини УПА проти польського цивільного населення нагадав, що жертвами польсько-українського конфлікту були не лише поляки. Бо українці також ставали жертвами поляків. Їх православні храми знищували, робили набіги на українські села.

Наступного дня історик пояснив свою позицію в інтерв’ю газеті Rzeczpos-polita: «Значна частина польської реакції на УПА ґрунтується на незнанні української історії». На його думку, більшість поляків сприймає УПА виключно через Волинську трагедію.

Водночас для багатьох українців пам’ять про УПА пов’язана насамперед із багаторічною боротьбою проти радянської влади, репресіями, засланнями та опором срср уже після завершення Другої світової війни.

Історик також зауважив: «Кожна національна держава створює власний пантеон героїв». Саме так він пояснив ставлення частини українського суспільства до УПА та рішення української влади, пов’язані з політикою історичної пам’яті.

Ще одна його теза викликала особливо гостру реакцію: «Ототожнення бандерівського руху з нацизмом є результатом впливу російської пропаганди».

У Польщі ці слова сприйняли вкрай болісно. Голова Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Агнєшка Гляпяк заявила, що тема історичної пам’яті потребує особливої відповідальності та зажадала пояснень від TVP Info.

А заступник директора каналу Ян Юзефовський відреагував ще емоційніше: «Його прирівнювання АК до УПА є не лише історичною брехнею і просто дурницею, а й тезою, яка викликає мій спротив як польського журналіста».

Після цього TVP Info припинило співпрацю з істориком. Його більше не запрошують на дискусії.

Ця історія цікава не лише через чергову суперечку навколо Волині. Вона показала дещо більше, як зазначається у відгуках в соцмережі. У Польщі, де десятиліттями говорять про необхідність польсько-українського примирення, спроба пояснити український погляд на УПА може виявитися марною. І схоже, що сьогодні головна проблема вже не в тому, що поляки й українці мають різні оцінки минулого. А в небажанні справді порозумітися, а «Волинську карту кривд» передати історикам.

Тішить, що пан Казімєж Вуйціцький не одинокий воїн, що б’ється за правду.

У запалі полеміки, яка досі лунає по обидва боки кордону щодо наслідків кривавого українсько-польського протистояння на Волині у роки війни, якось призабулося, що у вогні ненависті були й спалахи милосердя, людської жертовності задля порятунку ближнього.

Зокрема, по-братськи і по-християнськи вчиняли окремі українські родини, коли розпалилося кровопролиття невинних людей в селі Острівки колишнього Любомльського повіту. Так, сім’я Семена Зелінського, яка мешкала неподалік Острівків на хуторі Задубовець, дала прихисток польці Гелені Ковалик та двом її донькам. А Гелені Приступі, яка, рятуючись від розправи, прибігла в село Перекірку (тепер Борова), руку помочі простягнув українець Макар Романюк.

Два тижні переховував на своєму обійсті аж поки не прийшов за родиною її глава Болеслав Приступа й не забрав до Польщі. Багато хто знав у селі, що в Романюків переховується польська сім’я, але не видав на поталу вбивцям. Помагав відвернути лихо й сусід Нестор Зелінський. «Поляки з Волі Острівецької тікали до села Сокіл під час нападу на їхнє село. Ми жили на хуторі, як до нас приїхав поляк Міколай Муха зі своєю сім’єю. П’ять душ їх було. Жили в нас тиждень. Ми ховали їх в клуні, сіном прикривали, в корчах неподалік хати. Я їм їсти носив... Потім поляки благополучно переправилися через Буг», – згадував 83-річний Дмитро Карпович Демчук з Сокола, що на Любомльщині.

До речі, в цьому селі мешкала й змішана родина. Полька Стефанія вийшла заміж за українського селянина Олексія Гандзюка, нажили двох діток. Коли почалася трагедія, то Олексій посадив свою сім’ю на потяг у Любомлі й відправив углиб Польщі. Та потяг ніби потрапив під бомбардування. Чоловік навіть після війни не зміг відшукати слідів своєї родини.

Та в польських масмедіа цей факт чомусь подається в перекрученому вигляді. Недобросовісні автори пишуть, що Олексій Гандзюк у ті трагічні дні... закатував власноруч Софію, бо вона була полькою.

Ще приклади. Брати Олександр і Трохим Кушніри з сусіднього від Острівок села Полапи, на своєму обійсті переховували неповнолітнього хлопця і двох польських дівчаток, які дивом врятувалися від розправи.

За словами мешканця села Чмикос Юлія Йосиповича Забокрицького, 1930 року народження, в 43-му році їхня сім’я врятувала поляка Антоні Татиса, який жив в колонії Королівська. З дочкою і двома внучками він переховувався в клуні:

«Після війни Татис приїздив до нас, місяць був». Згодом поляк Казимир Свігонь рятував й самого Юлія Забокрицького, коли польська боївка напала на Чмикос. «І батька нашого врятував», – згадував ветеран праці. Це трапилося в лютому 1944-го.

Мешканець Варшави, 85-річний Владислав Толиш якось при зустрічі розповів мені, що їхню родину (було восьмеро душ), коли запалали польські поселення на Любомльщині, врятував українець Іван Корнелюк із села Запілля. Його зять Федір служив в УПА, певне, проговорився тестю, що заплановано чергову операцію. Толиші мешкали в Новому Ягодині (це була винятково польська колонія з 131 садиби, яка розміщувалася поблизу кордону). Сюди й прибіг одного ранку Іван Корнелюк до Яна Толиша, з яким дружив, з попередженням про лихо, яке насувається.

Жорстокий принцип «око за око», «зуб за зуб» не всі українці підтримували й розділяли. Було, Божа заповідь «Не убий» брала гору над наказами.

Про це теж слід пам’ятати.

Олександр Хоменчук.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 17

Повідомлення в номер / Перестань жити так, ніби в кишені лежить ще одне, запасне життя

29.07.2026

Роздуми волинської журналістки

«Перестань жити так, ніби в кишені лежить ще одне, запасне життя»

Нема «пізніше», нема «якось потім», є тільки «зараз», бо, «що проллєш, – те вже не вип’єш, а не налите – не сьорбнеш, за минулим ти не встигнеш, а майбутнє не пригорнеш».

Коли тобі стільки років, що вже свої паспортні дані не приховуєш (власне, що приховувати: відбиток їх – на обличчі!), а тихо дякуєш Господу, що дарував поважні літа, то ця філософська думка: «Запасного життя нема» – особливо близька. І все, що її доповнює, розкриває, – так само. Хоч-не-хоч, а «зачеплять» фрази на Фейсбук-сторінці «Мудрість душі» на зразок ось цієї: «Є три пастки, які крадуть щастя. Це – жаль за минулим, тривога за майбутнім і невдячність за сьогодення».

Наразі думка про одну з цих «пасток» – жаль за минулим (про це в геніальної Ліни Костенко є поетичні рядки, зокрема, такі слова: «І за минулим плакати не варт...». І думка ця така: «А якщо це зовсім не жаль, а лише бажання не відірватися від свого минулого, зберегти його в пам’яті?». Бо ж, якщо ми говоримо, що без минулого нема майбутнього, коли йдеться про глобальне (будівля не може стояти без міцного фундаменту, а суспільство не здатне розвиватися без розуміння свого коріння та традицій), то цю істину так само варто перенести й на те, чим є минуле конкретної людини – для її як сьогодення, так і майбутнього.

І найкраще (найпростіше) говорити про те, що сама пережила в дитинстві, юності, а потім – уже в зрілому віці. Це ж не треба щось вигадувати, а просто вернутися спогадом у своє непросте минуле й подивитися на нього з висоти прожитих літ. До речі, лише з часом приходить усвідомлення того, що дитинство, юність були нелегкими. А тоді, в повоєння, всі в селі жили приблизно однаково: є на столі хліб – і добре.

Одна кімнатка, кухня – і шестеро нас (батьки й четверо дітей) на тих метрах. Батько-фронтовик у двадцять літ став інвалідом на все життя. Достатком, а тим більше – якоюсь розкішшю і не пахло. Ніколи не забуду, як одного дня мама сказала: «Сьогодні в нас буде суп із... вітром». Слова мене, малу, заінтригували: «Що ж це таке, той «вітер»? А воно он що: мама бере жменьку насіння льону, кладе його на папірець і роздушує качалкою. А потім висипає в каструлю, де кипить вода з картоплинами й, мабуть, морквиною, цибулиною, й на воді з’являються зірочки видушеної олії. Ось такий він, суп із вітром, спогад про який залишився зі мною назавжди.

А як хотілося мати для наступного класу новенькі книжки! Та про це треба було самій подбати. Принаймні, коли йдеться вже не про початкові класи, а середні, а тим більше – старші. Тож ціле літо заготовляла лікарські трави в окрузі рідного села Переспа тодішнього Рожищенського району, – звіробій, чебрець, липовий цвіт. Сушила його на горищі й здавала в місцеву аптеку (цікаво, чи зараз тамтешня аптека дає дітям можливість от так заробляти, й чи багато було б охочих мати таку, свою копійку?) Згадую це щоразу, коли тепер заготовляю трави, щоб узимку готувати духмяний і, головне, – цілющий чай для своєї сім’ї.

З повоєнного дитинства багато що можна згадати з думкою, яке воно було непросте. Але якщо вже мова про те, що «запасного життя нема», то хочеться повернутися до студентських літ із прив’язкою до слів-афоризму: «Якби молодість знала, якби старість могла». Власне, – до першої його частини. Вже в дорослому, а тим більше – в поважному віці ловила (ловлю!) себе на думці, що, мабуть, не сповна скористалася неоціненною можливістю навчатися, яку дає виш і якої більше ніколи не буде, бо почнуться інші етапи життя – робота, сім’я з відповідними обов’язками, пріоритетами. А з іншого боку – це ж була якраз та романтична пора, коли хотілося пізнавати світ не лише з книжок – відкривати для себе те, що зветься життям з його радощами і стражданнями. То який може бути докір?..

Багато що можна пригадати за стільки літ. Наприклад, як на початку 1990-их ми були мільйонерами. Як гроші знецінювалися буквально за добу. Тож у день зарплати бігла в універмаг із думкою: «Може, щось викинуть?» І тоді в квартирі, бувало, з’являлися зовсім непотрібні речі. Чи можна жаліти за таким минулим? Звичайно, що ні. Але це те, що не забулося й ніколи не забудеться. Бо воно тобою прожите. Якщо це навіть душевний біль, то він, як зараз психологи кажуть, може бути трансформований на користь дня сьогоднішнього й майбутнього. Його не зміниш, але з нього можна зробити висновки. Ну, а хороші спогади, які, звичайно, є (це ж була МОЛОДІСТЬ!) – це ресурс, який завжди може підтримувати у складні часи.

Катерина ЗУБЧУК.

Катерина ЗУБЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 17

Повідомлення в номер / ГОРОСКОП з 20 по 26 липня

29.07.2026

ГОРОСКОП з 20 по 26 липня

Підготував

Степан Зорепад.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 30