Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Четвер, 12 травня 2022 року №19 (12817)
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Наша команда
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти

Повідомлення в номер / Звернення міського голови

13.05.2022
Звернення 
міського голови
У третю неділю травня в Україні  вшановують жертв політичних репресій. 
У 30-их роках минулого століття десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в'язниці, заслання, табори. Борці за свободу і справедливість, лідери, які спонукали народ до боротьби, їхня провина була лише у тому, що вони любили Україну. Точну кількість жертв страшного тоталітарного режиму і до сьогодні визначити неможливо. 
Ми схиляємо голови, віддаючи шану усім, хто відстоював свою національність, віру, громадянську позицію, прагнув бути вільним у своєму виборі.
 Помолімося ж за вічний спокій невинно закатованих. Світла їм пам'ять!
Ігор ЧАЙКА,
міський голова.

День памятіЗвернення міського голови

У третю неділю травня в Україні  вшановують жертв політичних репресій. У 30-их роках минулого століття десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в'язниці, заслання, табори. Борці за свободу і справедливість, лідери, які спонукали народ до боротьби, їхня провина була лише у тому, що вони любили Україну. Точну кількість жертв страшного тоталітарного режиму і до сьогодні визначити неможливо. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 32
Читати далі

Повідомлення в номер / Звернення Президента України з нагоди Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні

13.05.2022

ЗеленськийЗвернення Президента України з нагоди Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні

Великий народе великої України! 
24 серпня 2021 року всією країною ми відзначали 30-річчя нашої незалежності! Хрещатиком ішли наші військові, наші захисники, наша техніка, у небі летіла наша "Мрія"!
"Немає нічого небезпечнішого, ніж підступний ворог, але немає нічого отрутнішого від удаваного друга". Це слова великого українського філософа Григорія Сковороди. 24 лютого ми зрозуміли цю істину, коли удаваний друг розпочав проти України війну.
Це війна не двох армій. Це війна двох світоглядів. Варварів, які обстрілюють музей Сковороди й вірять, що їхніми ракетами можна знищити нашу філософію. Вона їх дратує. Вона їм чужа. Вона їх лякає. Вона полягає в тому, що ми – вільні люди, які йдуть своїм шляхом.
На цьому шляху сьогодні ми ведемо війну й нікому не віддамо ані клаптика своєї землі. Сьогодні ми відзначаємо День перемоги над нацизмом. І нікому не віддамо ані клаптика своєї історії. Ми пишаємося нашими предками, які разом з іншими народами у складі антигітлерівської коаліції перемогли нацизм. І ми нікому не дамо анексувати цю перемогу, не дамо її привласнити.
Наш ворог мріяв, що ми відмовимося відзначати 9 Травня й перемогу над нацизмом. Щоб слово "денацифікація" отримало шанс. Мільйони українців боролися з нацизмом і пройшли важкий і довгий шлях. Вигнали нацистів з Луганська, вигнали нацистів з Донецька, звільнили від окупантів Херсон, Мелітополь, Бердянськ.
Вигнали нацистів із Ялти, Сімферополя, Керчі й усього Криму. Звільнили від нацистів Маріуполь. Вони вигнали нацистів з усієї України, але названі мною міста сьогодні особливо надихають нас. Дають віру, що ми точно проженемо окупантів із власної землі.
У День перемоги над нацизмом ми боремося за нову перемогу. Шлях до неї важкий, але ми не сумніваємося, що переможемо. У чому наша перевага над ворогом? Ми розумніші на одну книгу. Це підручник з історії України. Ми б не знали горя, якби всі наші вороги вміли читати й робити правильні висновки.
24 лютого Росія почала наступ. Наступ на ті самі граблі. На них наступає нога кожного окупанта, який приходить на нашу землю. Ми пережили різні війни. Але всі мали один фінал.
Нашу землю засівали кулі й снаряди, але жоден ворог не зміг пустити тут коріння. Нашими полями їздили ворожі колісниці й танки, але це нікому не приносило плодів. У нашому небі літали ворожі стріли й ракети, але нікому не дано затьмарити нашу блакить.
Немає кайданів, які зможуть скувати наш вільний дух. Немає окупанта, який зможе прижитися на нашій вільній землі. Немає загарбника, який зможе панувати над нашим вільним народом. Рано чи пізно ми перемагаємо. Хоч орда, хоч нацизм, хоч суміш першого й другого, якою є нинішній ворог, – ми перемагаємо, бо це наша земля.
Бо хтось воює за батюшку царя, фюрера, партію й вождя, а ми – за Батьківщину. Ми ніколи не воювали проти когось. Ми завжди воюємо за себе. За свою свободу. За свою незалежність. Щоб перемога наших предків була недаремною. Вони билися за свободу для нас і перемогли. Ми б'ємося за свою свободу, за свободу для своїх дітей, а отже, переможемо. Ми ніколи не забудемо те, що зробили наші предки у Другій світовій війні. Де загинуло понад вісім мільйонів українців. І додому не повернувся кожен п'ятий українець. А загалом війна забрала щонайменше 50 мільйонів людських життів. Ми не кажемо "можем повторить". Бо хотіти повторити 2194 дні війни може тільки божевільний. Той, хто вже повторює сьогодні жахливі злочини гітлерівського режиму, наслідує нацистську філософію, копіює все, що робили вони. Він приречений. Бо був проклятий мільйонами предків, коли почав наслідувати їхнього вбивцю. А тому втратить усе.
І зовсім скоро в Україні буде два Дні Перемоги. А в когось не залишиться жодного.
Перемогли тоді. Переможемо й зараз!
І Хрещатик побачить парад перемоги – перемоги України!
З Днем перемоги над нацизмом! 
Слава Україні! 

Великий народе великої України! 

24 серпня 2021 року всією країною ми відзначали 30-річчя нашої незалежності! Хрещатиком ішли наші військові, наші захисники, наша техніка, у небі летіла наша "Мрія"!

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 34
Читати далі

Повідомлення в номер / Щиро вітаємо

13.05.2022
Щиро вітаємо!
17 травня ц. р. ювілейну дату від дня народження відзначатиме викладач відокремленого структурногно підрозділу "Ковельський промислово-економічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету" Ольга Василівна ВАЦЬ.
Друзі й рідні щиросердно вітають цю гарну і душевну жінку з пам'ятною датою в її житті, бажають миру, добра, благополуччя, Господнього благословення на кожен день!
Ольга Василівна – не лише викладач високого класу, креативний, думаючий та ініціативний педагог, щирий патріот України. Вона – доброзичлива колега, вірна подруга, вправна господиня, дбайлива городниця-садовод, палка шанувальниця природи, завзята рибалка, любителька тихого полювання і бджільництва. Усі її захоплення, добрі справи можна оцінити на 12 з плюсом.
Дорога ювілярко!
З нагоди дня народження висловлюємо Вам свої повагу, шану і любов й даруємо такі поетичні рядки:
Нехай ніколи не згасає
 Сонце, 
Нехай не студять душу
 холоди.
Хай хліб насущний, Бог 
на небі
Завжди рятують від біди!
Многих і благих Вам літ життя!
Рідні та друзі.

ВацьЩиро вітаємо!

17 травня ц. р. ювілейну дату від дня народження відзначатиме викладач відокремленого структурногно підрозділу "Ковельський промислово-економічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету" Ольга Василівна ВАЦЬ.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 14
Читати далі

Повідомлення в номер / Валерій Черняков: “У мене – одна мета: працювати задля Перемоги!”

13.05.2022 Зінчук Вікторія Петрівна

Черняков1Валерій Черняков: “У мене – одна мета: працювати задля Перемоги!”

Голова фракції ВО Свобода" Валерій Черняков у 2020 році вперше став депутатом Ковельської міської ради. Хоча досвід депутатської діяльності він має, адже на парламентських виборах 2012 року пройшов у Верховну Раду за списком ВО "Свобода". Після повномасштабного вторгнення росії на територію України Валерій Черняков став до лав місцевої територіальної оборони та займається волонтерською допомогою підрозділам ЗСУ.
Які завдання тероборона Ковельщини виконує сьогодні та як працює в нинішніх умовах міська рада, про це – у розмові з депутатом.
l
– 24 лютого. Війна. Валерію Вікторовичу, в теробороні Ви з початку повномасштабного вторгнення в Україну. Як для Вас все починалося? 
–Було десь двадцять хвилин по п'ятій ранку. Прокинувся від дзвінка мобільного. Мене розбудили товариші з Полтави. "Ти що, спиш? Вставай! У нас вже Миргород бомблять", – почув у слухавці й відразу схопився, ввімкнув телевізор. Потому зателефонував до старшого сина: він саме перебував на службі під Сєвєродонецьком. Сказав мені: "Поки обстрілюють. Не можу говорити…".  Ось так почалася для мене війна.
Щойно стали формувати тероборону на базі ЗСУ, ми з друзями-однодумцями написали заяви на вступ до її лав. Усіх, звісно, не взяли. Тому одні мої однопартійці-"свободівці" вступили до Збройних Сил добровольцями і зараз воюють в Сєвєродонецьку та Лисичанську. Інші, хто не був призваний, пішли в громадське територіальне формування, один з підрозділів якого сьогодні я очолюю й де більшість бійців – члени Ковельського "свободівського" товариства.
– З перших днів війни до територіальної оборони Ковельщини записалося чимало людей – різного віку, статку, соціального статусу та професій. Це люди із різним військовим досвідом, багато хто – взагалі без нього. Як відбувається підготовка бійців?
– Українці, які від початку широкомасштабного вторгнення виявили бажання захищати країну, мали два офіційні варіанти, як стати корисними для оборони держави. Варіант перший – Сили територіальної оборони Збройних Сил України. Це люди, які підписали контракт та стали повноцінними військовослужбовцями. Багато з них нині виконують бойові завдання у різних регіонах країни. 
Варіант другий – добровольчі формування територіальних громад. Члени цих формувань так само підписують контракт, але вони можуть його розірвати тоді, коли вважатимуть за потрібне, бо мають вести свій бізнес або повертатися на робочі місця, щоб годувати родини. 
Безпечне поводження зі зброєю, підготовка до ведення вогню, стрільба з різних положень, проходження мінних полів та розтяжок, тренування з надання невідкладної допомоги на заняттях з тактичної медицини – частина того, чому навчаються наші бійці у вільний від чергування час. І це дуже важливо, адже дехто з них навіть не служив у армії. У нас така політика, що далеко не всіх чоловіків призивають на військову строкову службу. А зараз війна почалася, й бгато хто не знає, як автомат у руках тримати. Тому, на мою думку, було б непогано, якби кожен чоловік у нас хоча б рік відслужив. Тоді всі були б готові до збройного опору.
– Як командир батальйону, розкажіть, в якому стані зараз добровольче формування Ковельського краю.
– Місцева самооборона не фінансується. Люди зі зброєю на блокпостах з доброї волі стоять на захисті свого населеного пункту. Вони це роблять, не отримуючи зарплати чи будь-якого забезпечення від держави. Вони - справжні патріоти, які мають сміливість і бажання захистити свою землю, свій дім і свою родину. Обмундировуються за власний кошт, частенько із власною зброєю. Однак місто захищене, а наші тероборонівці у разі потреби готові йти вперед.      
– Як ковельська громада "влилася" в цей процес?
– Волонтерами стали звичайні люди, наші земляки. Вони зараз ні про кого не забувають. Але ми стараємося не звертатися до волонтерів, адже розуміємо, що їхня допомога, в першу чергу, потрібна на передовій. Ми всі живемо в місті, селі, у своїх сім'ях. Все, що треба, в побутовому плані, у нас є. Тому самі намагаємося збирати необхідне і відправляти на фронт. От і зараз плануємо поїздку до бійців добровольчого батальйону "Карпатська Січ", які сьогодні беруть участь в боях під Ізюмом.
– Скажіть, як працює в нинішніх умовах міська рада? Що Вам вдалося виконати за період роботи цієї каденції? Чи є таке завдання, яке Ви ставили собі як депутат понад усе?
– Зараз, зважаючи на ситуацію в країні й на обов'язкі, покладені на мене, трохи "відволікся" від депутатської роботи. Міська рада сьогодні виконує свої функції відповідно до законодавства. Періодично до міського бюджету вносяться зміни, необхідні для перерозподілу бюджетних призначень, зокрема, й на потреби тероборони, приймаються інші важливі для нашої громади рішення.
З приводу моєї депутатської діяльності, то планувати можна багато, але не завжди все вдається реалізувати. Для цього щонайменше потрібно мати більшість у міській раді. Але, вважаю, фракція ВО "Свобода", яку я очолюю, маючи в активі лише трьох депутатів, має вагомий вплив. Так, на останній сесії міськради ми ініціювали питання щодо перейменування вулиць нашого міста, які пов'язані з країною-агресором росією та її союзником білоруссю.
Однак хотілося б, щоб міська рада була, як-то кажуть, більш передбачливою. Наприклад, окремі депутати на січневій сесії закликали не панікувати і не сприймати можливість вторгнення росії всерйоз. Я, звісно, був би радий, щоб війни не було, і їхні сподівання справдилися. Але тоді виглядало інакше: двохсоттисячне військо під кордоном – це величезні кошти, і так просто вони б не витрачалися. 
Тоді підготував звернення стосовно готовності міської ради до прийому переселенців, які у випадку агресії можуть приїхати у Ковель. Але на той момент зі всією серйозністю моє звернення не сприйняли: переписали його по-своєму. А вже через місяць сталося те, що сталося…
– Ви є членом депутатської комісії з питань планування, бюджету і фінансів. Як працює Ваша комісія?
– Комісія у звичному режимі розглядає поточні питання з життя міста, її засідання зазвичай прив'язані до сесій міської ради. Основне завдання бюджетної комісії – слідкувати за законністю розподілу бюджетних коштів, уважно вивчити документи, розібратися в ситуації та прийняти правильне рішення.
– З чим до Вас ідуть люди найчастіше? Як Ви комунікуєте з виборцями?
– Громадська приймальня депутатської фракції ВО "Свобода" знаходиться в Ковельському будинку вчителя по вулиці Незалежності, 94.Однак, відверто кажучи, останніх півроку не проводжу прийому громадян. Віддати належне в цьому плані варто моїм колегам по фракції Вадиму Ткачуку та Ірині Луцик, котрі впритул займаються проблемами виборців. Однак всі звернення, що люди надсилають, обов'язково розглядаю і реагую на них. Сьогодні, як, власне, і до війни, заради допомоги нашим бійцям щомісяця їжджу на Схід України, а це займає багато часу.
– Ви були депутатом Верховної Ради України VII скликання. Що таке робота нардепа в сесійній залі парламенту, а що – робота депутата місцевої ради?
– Робота у Верховній Раді є дуже непростою, особливо, якщо немає попереднього досвіду депутатської діяльності. У парламент я потрапив у непростий час. Це були 2012 - 2013 роки, коли у Верховній Раді постійно стикалися з "регіоналами" та комуністами. Ми бачили, як ними дерибаниться бюджет. Як от у випадку, коли вони голосуванням виділяли мільярди гривень ніби на зарплату шахтарям, а насправді все йшло у кишені їхнім олігархам. 
Звичайно, ми намагалися блокувати такі голосування, але не завжди це вдавалося. Оці їхні постійні "торги" за голоси: голосували за те чи інше питання, коли їм хтось заплатить. Ситуація змінилася після перемоги Революції Гідності, хоча вже в березні 2014 року я склав депутатський мандат. 
Звісно, тепер у міській раді з відповідним досвідом роботи набагато простіше працювати. І не лише у депутатському досвіді справа: тут немає таких "підкилимних" ігор, все прозоро і відкрито. 
– В яких напрямках плануєте працювати як депутат надалі? Які проєкти будете відстоювати?
– До закінчення війни важко щось планувати. Сьогодні у мене одна ціль – працювати на Перемогу, і щоб це сталося якомога швидше.
Вікторія ЗІНЧУК.   

Голова фракції ВО Свобода" Валерій Черняков у 2020 році вперше став депутатом Ковельської міської ради. Хоча досвід депутатської діяльності він має, адже на парламентських виборах 2012 року пройшов у Верховну Раду за списком ВО "Свобода". Після повномасштабного вторгнення росії на територію України Валерій Черняков став до лав місцевої територіальної оборони та займається волонтерською допомогою підрозділам ЗСУ. Які завдання тероборона Ковельщини виконує сьогодні та як працює в нинішніх умовах міська рада, про це – у розмові з депутатом.

Вікторія ЗІНЧУК.   

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 33
Читати далі

Повідомлення в номер / Дякуємо за чуйність

13.05.2022
Дякуємо 
за чуйність!

подякаДякуємо за чуйність!

Добрі справи не залишаються непоміченими – вони, як маяки, світять тим, хто чекає допомоги. Надаючи допомогу в цей нелегкий для всіх нас час, Ви даруєте не просто матеріальні цінності, а даєте надію, що разом ми подолаємо будь-які негаразди.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 22
Читати далі

Повідомлення в номер / Оточені турботою і увагою

13.05.2022

1ДітиОточені  турботою  і  увагою

Розкажу про сім'ю онучки Павлічук Олени Валентинівни, яка напередодні війни опинилася в скрутному становищі у зв'язку з хворобою дочки-немовляти, якій на той час  виповнилося вісім місяців.
Разом з чоловіком Юрієм виховують трьох неповнолітніх доньок (восьми, трьох з половиною років і немовля, яке зараз старається зробити перші кроки).
Проблема була в тому, що донька захворіла і батьки звернулися до лікарів. Був встановлений діагноз і призначене відповідне лікування. Періодично процес захворювання припинявся, але згодом відновлювався.
Лікарями було дано скерування на консультативний прийом лікарів в одну із клінік міста Києва. Консультацію призначили на 25 лютого. Виїзд з дітьми запланували на другу половину дня 24 лютого, який був відмінений в зв'язку з терористичними діями росіян. Але слава Богу, що консультацію призначили саме на цю добу. Можна уявити, що могло б статися з сім'єю, котра мала повертатися додому, адже 25 числа були вже зруйновані автомобільні дороги і міста навколо столиці. 
Декілька днів батьки перебували в розпачі, не знаючи, як діяти в подальшому. Але згодом в Україні почався процес виїзду дітей в дружні нам країни. Враховуючи всі "за" і "проти", батьки вирішили тимчасово виїхати в Польщу і там, можливо, знайти прихисток і лікування.
Під час подорожі батьки згадали, що в Варшаві живе мешканка Нововолинська, родичка Людмила, і зв'язалися з нею по телефону, розказавши про свої проблеми. Відповідь отримали зразу: "Приїжджайте в Варшаву за такою-то адресою".
Людмила, яка стала працювати прибиральницею у декількох родинах, розказала про біду сім'ї пану Янушу Вєчореку, який в недалекому  минулому був військовим лікарем збройних сил Польщі. Той взявся допомогти. Він виділив у своєму помешканні для сім'ї дві кімнати безоплатно. Кожен раз сім'ю приймав господар під час консультацій.
По приїзду пан Януш своїм транспортом відвіз сім'ю на прийом до лікаря спеціалізованої клініки, а українка, яка була в черзі на прийом до лікаря, зголосилася стати перекладачем між мамою і лікарем. 
З повагою і увагою лікарі вислухали маму, оглянули дитину, призначили необхідні аналізи і амбулаторне лікування. За їх рекомендацією періодично консультувалися в клініці з метою корегування лікування і процес виздоровлення успішно розпочався.
Отримавши дозвіл на певний період обійтися без консультативного нагляду дитини і рекомендацію в період загострення симптомів хвороби звернутися в клініку, сім'я скористалася цією порадою і повернулася в Ковель.
Сім'я Павлічуків і вся наша родина щиро дякують пану Янушу Вєчореку за щирість, доброзичливість і людяність. Подяка – й лікарям клініки за гуманне ставлення до наших потреб.
Дітки ж згадують, як пан Януш пригощав їх солодощами, а середня онучка кожен раз, збираючись у подорож, підбирала колір кофточки і казала: "Хочу такого кольору, як у пана Януша сорочка".
Зараз дитина здорова, симптоми хвороби не проявляються, але періодично необхідна консультація в спеціалізованій клініці.
А що проблеми наші вирішилися оперативно, то це – завдяки авторитету українців, які працюють за кордоном і користуються заслуженою повагою серед місцевих жителів. 
Гервасій СОБЧАК,
ветеран охорони здоров'я Ковельщини.
НА СВІТЛИНІ: парафіянки в день освячення пасхальних дарів в Свято- Благовіщенському соборі  – мама, онучка Олена і дочки Валерія, Емілія і Аделіна. До речі, двоє молодших Емілія і Аделіна були охрещені саме в цьому соборі настоятелем храму отцем Василем Мичком.
Фото з архіву автора.

Розкажу про сім'ю онучки Павлічук Олени Валентинівни, яка напередодні війни опинилася в скрутному становищі у зв'язку з хворобою дочки-немовляти, якій на той час  виповнилося вісім місяців. Разом з чоловіком Юрієм виховують трьох неповнолітніх доньок (восьми, трьох з половиною років і немовля, яке зараз старається зробити перші кроки).

Гервасій СОБЧАК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 15
Читати далі

Повідомлення в номер / Тернистий шлях до української Весни

13.05.2022 Семенюк Анатолій Володимирович

ukraineТернистий шлях до української Весни

В одній із розмов почув таке: "Світом править сатана. У нього все розписано: одних людей робить залежними від алкоголю, інших – від наркотиків, третіх спонукає до насильства та злодійства" тощо.
Мимоволі постає запитання: до якого виду сатанинських гріхів і спокус схильний красномовний шановний опонент і критик Бога?
Звичайно, відповіді ви не отримаєте. І гірко, і прикро. Бо постає й таке запитання: "А що зробив ти, щоб гріха на Землі стало менше? Чому так легко Господня мораль віддається на поталу сатані?". Відповідь проста: тому, що в такий спосіб можна легко виправдати свою блюзнірську бездуховність і свої хибні кроки.
Чи не від цієї рабської безликої психології ми переживаємо сьогодні братовбивчу війну росії в Україні?
Відомо, що будь-яка цивілізація без духовного наповнення, без Божественної любові, без суспільної моралі та сумління знаходиться під владою диявола.
Зважаючи на вищесказане, на мою суб'єктивну думку, сьогоднішня війна точиться не тільки між росією та Україною, а й поміж сатаною і Богом, добром і злом, темрявою і світлом. Фашистський режим, під прапором "руського міра" із стратегічними планами світового панування насильно намагається заповнити слабкі ніші, – ті, де немає віри в Бога. 
Таким слабким місцем путін вважав Україну. Він не збагнув, що українці за останні роки стали сильними і квітів для сатанинської орди не вирощували й дарувати їх не збираються. 
Незважаючи на це, путінська бездуховна, мародерська орда, спрагла за людською кров'ю, насичена злом, посунула надпотужною армадою на нашу землю, де наштовхнулася на опір. Там, де були сили не рівні і де населення опинилось під окупацією, рашисти розпочали чинити злочини та підкорювати неслухняних українців методами жорстокого насилля. Тих, хто не корився, – публічно розстрілювали.
Для російських прихвоснів ця практика звична з часів оприччини Івана Грозного, підкорення вільнолюбних народів Кавказу у ХІХ-ХХ століттях. Не оминуло  геноцидне насилля і наших сусідів-поляків. Відчуваючи безкарність, цей повномасштабний сучасний геноцид за наказом антихриста путіна був запроваджений на Півночі, Сході, Півдні і в центрі України.
В цьому сенсі слід відзначити як позитив визнання народними депутатами України агресії московії як геноциду нашого народу.
Ми зобов'язані донести інформацію про ці звірства, про зґвалтування жінок, насилля над дітьми, мародерства, вчинені московитами, до всіх народів світу. 
Світ поступово прозріває, розуміючи, що на поріг кожної держави ступила загроза Третьої світової війни, і повільно, але впевнено повертається обличчям до стражденної України. 
Ця повільність та нерозуміння, що Україна відкуплює гріхи всього світу, розбурхує злу кров агресора і дозволяє рашистам далі й далі нищити наше мирне, ні в чому не винне населення і навіть дітей. Немало країн дотримується примиренської позиції. Ця позиція – результат брехливої рашистської пропаганди адже, як казав Геббельс, чим більша брехня, тим більше їй вірять.
При цьому більшість московитів вірять у те, що українці самі розв'язали війну проти них, а раз так, то закликають свого диктатора до подальшого розгортання війни. Навіть Святійший Отець папа Франциск, закликаючи до миру і висловлюючи співчуття українцям, вирішив у Великодню Хресну ходу внести елемент примирення. На ХІІІ станції Дороги страждань Ісуса Христа (зняття з хреста тіла Ісуса), хрест несли росіянка та українка, що викликало неабияке занепокоєння в душах українців. 
І справедливо, адже до цієї війни заклики Христа "Любити ворогів своїх" і "Мир вам", аж ніяк не в'яжеться. Ми забуваємо, що Господь не закликав народи любити сатану. Навпаки, Ісус Христос, коли сатана спокусами випробовував Його, різко поставив на місце: "Відійди, сатано" (Мт.4-10). І тоді диявол відійшов. Тож маємо розуміти: народи світу мають одностайно стати на бік правди, світла та демократії і силою духу та зброї сказати рашистській орді: "Відійди, сатано!" від України.
Я не маю права засуджувати цей крок примирення Ватикану. Це – послання до здорової та поміркованої частини російського суспільства. На жаль, вона невелика, і войовничу орду не зупинить, і не перетворить путіна на доброго пастиря. Але в історії народів Бог звершував  ще й не такі милосердні й доброчинні дива. Є надія – є життя!
Україна вкотре проходить очищення. Очищення від кирило-московського православ'я, від колабораціонізму, від сприйняття вікової меншовартості. Приходить прозріння, своєрідне Чистилище, що свобода та Незалежність здобуваються кров'ю.
О, скільки ще підводного каміння і підступних рифів чекає нас на шляху до квітучої української Весни! А щоб вона прийшла, мусимо вигризати волю, силою духу відтискати завісу темряви від світла. Мусимо боротися, клято працювати і перемагати.
І тоді, пройшовши через терни страждань і боротьби, зможемо сказати: "Все у нас добре".
А допоки Весна України заквітчана тривогою. Про це – мій вірш.
Бентежиться в передчуттях Весна,
І я увесь – в тумані хмурості.
Із гаю лине пісня дзвінка, голосна,
А доля, немов мати, журиться.
Бо ж воїн знову йде у бій
За рід, за землю, за свободу.
Іде, щоб двоголовий змій
Не витоптав душі з народу.
І Богородиця благословить бійця,
І рідна мати, і дружина, й наречена.
Гей. Весно, сплітай 
всепереможного вінця,
Для України ж це – війна священна.
Встають у стрій нескорені вкраїнці,
Палає Схід, немов би пекло долі.
Та є ще порох, і духу у серцях 
по вінця:
Звеселим Україну, не опустим
 прапор волі!
Гряде! Гряде українська Весна,
Я з нею  оживаю, немов би в юності.
Я вірю й знаю: скоро скінчиться
 війна,
Настане мирний день, наші 
мрії збудуться.
Анатолій Семенюк.
Р.S. Цей матеріал був написаний перед Великоднем. А на світле свято  Воскресіння Христового безбожна російська армія ракетами розстрілювала наші міста. Це підтвердження вищесказаного. Але Христос Воскрес – Воскресне Україна!

В одній із розмов почув таке: "Світом править сатана. У нього все розписано: одних людей робить залежними від алкоголю, інших – від наркотиків, третіх спонукає до насильства та злодійства" тощо.

Анатолій Семенюк.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 35
Читати далі

Повідомлення в номер / Твір, що актуальний і сьогодні

13.05.2022

220px-Винниченко_Володимир.2Твір, що актуальний і  сьогодні

Шановна редакціє!
З огляду на події, що відбуваються в Україні, було б актуально, на мою думку, надрукувати бодай у скороченому варіанті оповідання Володимира Винниченка “Салдатики!!!”, яке автор назвав “Малюком із селянських розрухів”.
Любов Євтушик.
l
Сірий холодний березневий ранок. Хмари темним густим димом нависли над селом і повзуть кудись далеко-далеко. Січе пронизуватий тонкий дощик.
В кінці села, при самій дорозі, стоїть велика валка селян і чогось чекає.
Стоїть мовчки, тільки іноді тихо плаче якась баба. її зупиняють, суворо заспокоюючи: "Каже ж тобі дядько Явтух, що нічого не буде... Годі..."
Жінка не заспокоюється й питає, а що, коли стрілятимуть, як у Кавунівці?
– Ет!.. Мовчи краще!.. І без твого плачу тут... гірко... Стрілятимуть, то й стрілятимуть...
Однак з голоду здохла б. – Дітки ж у мене.
– І дітки повитягувались би..."
Люди розступаються, і до баби підходить невеличкий, сухенький чоловік у рудій свиті.
"Плаче? Боїться?" – повертається він до всіх, ледве-ледве усміхаючись доброю, ясною усмішкою.
– Стрілятимуть, каже... – одповідає хтось похмуро...
– У Кавунівці трьох убили, – знову схлипує баба", і чисті сльози котяться по глибоких зморшках її худого негарного обличчя і падають на подрану свиту.
– Не бійсь, Ярино, не стрілятимуть, – тихо і не всміхаючись уже, говорить Явтух, і щось таке тверде, ненарушиме, ніби світиться на його маленькому гостренькому лиці, що не тільки бабі, а й усім стає якось легше і здається, що й справді не стрілятимуть.
Ні плач, ні понурий мокрий ранок не можуть зігнати з Явтухового обличчя того спокою й твердої віри, що світиться в його маленьких, сіреньких очах. "І всі вірять, хотять вірити йому. І ніхто вже не дивується тому, ніхто не питається, як то так сталося, що цей Явтух, якого мало і примічали в селі, тепер мов староста або старшина між ними".
А сталося ще якось несподівано. До вчорашнього дня жило собі село, як і раніше: голодали, боліли, умирали. Хіба що з'явилися чутки, ніби скрізь стають мужики проти панів і відбирають собі їхню землю.
Говорити – говорили, а щоб самим щось зробити, то ні: як ходили до пана Партнера в економію за 10 копійок в день, так і тепер ходять.
l
Аж ось з'явилися біля кожної хати якісь бумажки, невідомо ким підкинуті. Селяни читали їх, і хоч не все добре розібрали, але зрозуміли, що там написано про них. Про голод, про панів, що обдирають мужиків, про царя, що гуляє та п'є за мужицькі гроші. Село немов прокинулось.
Прочитав таку бумажку і Явтух. Раз, удруге, і дуже замислився. Тихо ходив по селу і дивився кудись далеко. Так думав щось днів зо три. Потім пішов до старости, поговорив з ним, а на другий день соцькі вже скликали усіх до волості на сходку.
І ось мало не все село зійшлося перед волостю. Староста, чорний, незграбний чолов'яга, щось бовкнув і поступився місцем Явтухові. Явтух вийшов наперед. Бліде, зморене холодом і тяжкою роботою лице його було гостро-спокійне і тверде... Він голосно і дзвінко почав говорити. Спочатку плутався у словах, запинався, але не соромився цього.
Явтух казав, що у цих бумажках правду говорять. Селян обкрадають, грабують. А вони роблять далі і мовчать. Хто за них заступається? Цар? Але де ж він, чому мовчав, коли селяни просили, щоб земство видало з казни хліба? І де ті гроші, що вони дають щороку? їх, як собак, скрізь женуть... А хто ж робить, як не мужик?
Годі мовчати! Он кавунівці пішли до свого пана, забрали хліб... І нам треба йти... Треба, люди! Бо подохнемо все одно... Треба неправду вигнати... Скрізь тепер неправда... І неправду робимо. Не по правді й ми живемо!
Промовець замовк, а селяни заговорили всі разом, сварячись комусь, лаючись і подекуди навіть плачучи.
Довго гомоніли. А ввечері з'їхались біля Явтухової хати і тихо посунули по темній вулиці довгою низкою возів.
На передньому возі їхав Явтух з Миколою, високим гарним парубком. Було темно і в селі, і на горі в економії. Біля воріт селян уже чекала панська челядь, яку поставив Партнер, якось дізнавшись про сход.
Із-за воріт раптом вискочив сам пан і закричав скажено: "Ваш хліб? Ваш хліб?.." Почав лаяти й проганяти селян. Але Явтух попросив його відступитися по-доброму. Партнер кинувся до коней, а чиїсь руки вхопили його ззаду, зім'яли й віднесли, як дитину, до покоїв.
Пана мов пришибло. Довго сидів у покої, не слухаючи питань переляканої жінки. Потім одягнувся як у дорогу і вийшов надвір. Біля амбарів вешталися люди, носили щось на плечах до своїх возів. Постоявши трохи, Партнер пробрався до стайні, взяв коня і потихоньку виїхав.
l
Хліб ділили до півночі. Потім тихо роз'їжджалися, домовляючись завтра йти у Білі Берези, до іншого пана.
А вранці до Явтуха прийшов Іван і сказав, що йдуть солдати. Пан повернувся, його жінка й паничі самі ріжуть курей на обід офіцерові, який йде з солдатами з міста. Явтух наказав скликати людей на вигон.
І от вони сходяться і чекають "салдатів", а Явтух ходить від однієї групки людей до іншої і заспокоює, що, мовляв, ніхто не стрілятиме за правду.
Микола раптом питає, що їм робити, коли раптом почнуть стріляти: тікати чи битися? Явтух запевняє, що нізащо не стрілятимуть, адже ж селяни не злодії якісь чи розбишаки. І Микола сам для себе постановляє, що буде битися.
"Ідуть!" – раптом виривається відразу у багатьох і холодним щемом відзивається у серці. Розмови стихають, і всі напружено дивляться на щось сіре і довге, що повзе з-за лісу по полю і нагадує велику гадюку.
Почулася якась різка команда офіцера. Селяни ще більше зблідли. Хтось молився, хтось хлипав, але їх уже не спиняли. Сіра гадюка перетворилася на рівний живий тин людей.
Ось уже видно червоні, заляпані грязюкою лиця солдат, жовте, безвусе, прищувате обличчя білявенького офіцерика в сивій шинелі.
Офіцер командує роті зупинитись. Потім повертається до селян і звисока питає, чого вони тут зібралися. Пограбували, а тепер просити вийшли?
Але з валки хтось відзивається, що вони нікого не грабували.
Офіцер кричить: "Что?.. Кто там говорит, вийди вперед!". З валки поважно виступив Явтух і став спокійно говорити, що він нікого не грабували, не злодії ж бо і не грабителі. А вийшли, щоб спитати, чого солдати ідуть у їхнє село.
– Что-о?.. Ах, ты морда хохлацкая! Посмотри на него. Да ты зна-ешь, морда ты этакая, что я тебя за этот вопрос до смерти засеку!.. Марш в деревню, и чтоб я ни одной вашей рожи не видел, пока не позову!..
– Ми не підемо в деревню! – глухо промовив Явтух, не ворушачися. – Нема вам чого нам показувати... Салдатики! – вмить підняв голос і ступив трохи вперед. – Невже ж ви піднімете на нас руки? Невже ж...
Офіцер люто перебив його і знову наказав Явтухові мовчати, а солдатам – розійтися.
Явтух, не слухаючи його, голосно говорив до солдатів: "Ви ж не знаєте, за що ви нас стрілять хочете... За правду!.. За святу правду! Ми ж не грабили..."
l
Солдати почали ворушитися і передивлятися між собою, пильно слухаючи селянина.
Офіцер бісився з люті і кричав, щоб розходилися. А Явтух продовжував: "Ми не грабили!.. Ми ж з голоду вмирали!.. Ми ж самі заробили той хліб, що забрали!.. Послухайте!.. Хіба ж ви забули? У вас же є батьки, матері!.. Ми ж ваші батьки, ви ж такі, як ми..."
Солдати почали ще більше ворушитися, передивлятися і шептатися між собою. Офіцер з червоного зробився білий і став дрижачими руками витягати шаблю.
Офіцер нарешті вихопив шаблю і закричав, що останній раз говорить розійтися, а то буде стріляти.
– Не стріляйте, не стріляйте, не слухайте його!
– Рота! Слушай!
– Не слухайте, не слухайте!..
Солдати, зачувши команду, зразу стихли і насторожилися.
– Салдатики!.. – викрикнув Явтух з таким болем і з таким одчаєм, що в валці мов прокинулися всі, а салдати аж здригнулися разом і похмуро глянули на офіцера. Офіцер ще більше зблід і навіть на хвилину зупинився, боячись командувати, але зараз же схопився і диким якимсь голосом закричав:
– Слуша-ай! Прямо по мишеням... Пальба-а ротою!.."
Солдати, як машини, підкинули рушниці і виставили їх проти людей.
Тоді Явтух знову звернувся до солдатів, благаючи їх, щоб вислухали. А їхній начальник не хоче, щоб він казав, бо боїться.
Офіцера мов опарило. Він хриплим переляканим голосом закричав, щоб мовчали, бо застрелить.
Але солдатики вже почали ворушитися, і командир, не пам'ятаючи себе, скомандував: "Пли!"
А з заднього ряду хтось разом з ним крикнув: "Не стріляй, братця!"
Червоні обличчя солдатів пожовтіли, рушниці задрижали, але ніхто не вистрілив, тільки почулося: "Хай уперше мужик скаже!"
Офіцер мов збожеволів. Він із хрипом підскочив до якогось солдатика, шарпнув його, потім повернувся до Явтуха і, як застуканий звір, зо всього розмаху рубонув його шаблею. У валці ухнули і розкотилися страшні слова: "Явтуха зарубав!" Але не встиг офіцер озирнутися, як з валки вискочив Микола з ломакою і опустив її на голову кривдника. Той захитався і впав мертвий.
Явтух правду сказав: салдати не стріляли. Мирно й сумно побалакавши з селянами, вони тихо рушили назад, несучи за собою тіло вбитого начальника. А в другий бік верталися селяни з другим мертвим начальником – Явтухом.
Володимир Винниченко.
1903 рік.

Шановна редакціє!

З огляду на події, що відбуваються в Україні, було б актуально, на мою думку, надрукувати бодай у скороченому варіанті оповідання Володимира Винниченка “Салдатики!!!”, яке автор назвав “Малюком із селянських розрухів”.

Любов Євтушик.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 9
Читати далі

Повідомлення в номер / На підтримку України

13.05.2022

ХХХ1На  підтримку України

Нині наші сусіди поляки реалізовують проєкт “Україна – красива, смачна, здорова”. Ця благодійна ініціатива подорожує країною. Вона покликана не лише фінансово підтримати українців, але й психологічно, допомогти їм адаптуватись у новій країні.
Різноманітні заходи відбуваються у різних містах Польщі. Цими вихідними проєкт приймав Тарнув, що неподалік Кракова. Там організували українську гастромаївку. На центральній площі проходив ярмарок різноманітних смаколиків. Кошти за них і спрямовували на підтримку України.
А українського духу додавали кольори нашого національного прапора. Вони були присутні всюди: в декорі столів учасників, фотозоні, костюмах.
Але найбільше гуртувала наша пісня, яка звучала зі сцени упродовж двох днів. Представники Ковеля, Івано-Франківська, Тернополя, Жашкова виступали у ці дні в Тарнуві.
Особливо виділялись ковельчани. І не лише своєю програмою, яку вони підготували, але й красивими стародавніми строями.
А пісні у виконанні “Намиста” проймали до глибини душі. Коли співали Гімн України, “Червону калину” чи “Сторононьку рідну”, то глядачі та артисти не стримували сліз.
Один з організаторів Бартек, який і запросив “Намисто” у Тарнув, сказав, що ковельський колектив — найкращий. Цей молодий хлопець лише два місяці вивчає українську мову, але досить гарно нею володіє, та й себе він уже вважає українцем.
На його думку, виступи “Намиста”, Андрія Мигулі, начальника управління культури, молоді, спорту та туризму та ще одного ковельчанина Костянтина Короля стали окрасою концерту.
Серед організаторів – Почесний Консул України в місті Тарнув Бартоломей Бабушка. Він теж підтримав колектив та українців, які у цей день прийшли на гастромайовку.
У свою чергу Андрій Мигуля подякував ініціаторам проєкту за можливість взяти у ньому участь.
“У цей непростий час нам вдалось приїхати до вас. Це хороша нагода ще раз розповісти полякам про те, що відбувається в Україні, і сказати спасибі за вашу неймовірну підтримку, увагу і допомогу. Ми всі хочемо, аби війна якнайшвидше завершилась. Але наша дружба, спільні справи, проєкти без сумніву матимуть продовження”, – говорив він у своєму виступі перед українсько-польськими глядачами.
Увага місцевої преси і телебачення теж була прикута до наших артистів. Керівник “Намиста” Наталія Гончар одному із каналів підкреслила, що українська пісня – це той найцінніший духовний скарб, без якого неможливо уявити нашу країну. І гурт береже це надбання, переспівує, пропагує народну музику, фольклор. А сьогодні українська пісня зазвучала з новою силою, стала ще більш популярною. Вона єднає людей, додає їм впевненості, сили духу, підбадьорює.
А спілкувалась з ковельчанами українка Олена. Вона приїхала з Ірпеня і зараз працює на польському телебаченні. Розповідає, що дуже гарно приймають їх у Польщі, зокрема й Тарнуві. Там нині мешкає 4 тисячі українців, які через війну залишили свої домівки.
Втім, дівчина дуже чекає на Перемогу,  бо страшенно скучила за Батьківщиною.
Тож як співає “Намисто”, звертаючись до українців:
“Збираймося,  родинонько, із усього світу
Просім в Бога Україні щасливії літа!!!”.

Нині наші сусіди поляки реалізовують проєкт “Україна – красива, смачна, здорова”. Ця благодійна ініціатива подорожує країною. Вона покликана не лише фінансово підтримати українців, але й психологічно, допомогти їм адаптуватись у новій країні.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 32
Читати далі

Повідомлення в номер / “Райський” куточок в Уховецьку

13.05.2022

С2“Райський” куточок в Уховецьку

Справжній "райський" куточок нагадує нині обійстя подружжя САВЛУКІВ із Уховецька. 
Око милує буйноцвіття фруктових і декоративних дерев, які тут вирощують. Це – груші, черешні, вишні, персики, ірга.  А ще – справжнє море весняних квітів.
– Саджанці дерев та троянд можна придбати у нас після свята Покрови (з 15 жовтня), – розповідає господиня дому Лідія Савлук. – Контактні  телефони: 096-6584198; 097-4104408.
До речі, пані Лідія має свій профіль у мережі Фейсбук.
Наш кор.

Справжній "райський" куточок нагадує нині обійстя подружжя САВЛУКІВ із Уховецька. 

Око милує буйноцвіття фруктових і декоративних дерев, які тут вирощують. Це – груші, черешні, вишні, персики, ірга.  А ще – справжнє море весняних квітів.

– Саджанці дерев та троянд можна придбати у нас після свята Покрови (з 15 жовтня), – розповідає господиня дому Лідія Савлук. – Контактні  телефони: 096-6584198; 097-4104408.

До речі, пані Лідія має свій профіль у мережі Фейсбук.

Наш кор.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 8
Читати далі
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Мацюк Валентина Захарівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2022