Мамо люба, глянь, як сяють
Ясно зорі золоті!
Кажуть люди: то не зорі –
Сяють душі то святі.
Кажуть: хто у нас на світі
Вік свій праведно прожив,
Хто умів людей любити,
Зла ніколи не робив, –
Бог того послав на небо
Ясно зіркою сіять…
Борис Грінченко "Зорі".
Віктор Ярославович Кулик: за станом душі – Українець, для котрого Батьківщина була понад усе; за покликом – Воїн-Захисник; за переконаннями – Праведник, який збирав небесні скарби на землі; за принципами моралі – люблячий син, брат, батько, чоловік; за професією – інженер, зварювальник вищої категорії; за характером – "Вітер", що став навіки позивним для нього…
А в загальному він був Людиною з великої букви. Завжди усміхнений, привітний, готовий прийти на поміч в любу хвилину.
Народився Віктор Кулик 5 липня 1991 року в місті Ковелі Волинської області.
Після декретної відпустки його мама, Галина Миколаївна, провідниця поїздів далекого сполучення, була змушена вийти на роботу в пасажирське депо Ковель. На той час вона була єдиною годувальницею в сім'ї.
З цього періоду розпочалася життєва ореля маленького Віктора. Генетично споріднений з матір'ю, хлопчик сумував за нею, інколи вередував, чим викликав велике невдоволення батька, який не справлявся з роллю молодого татуся.
У п'ятирічному віці Віті довелося пережити розлучення батьків. Галина Миколаївна з маленьким сином переїхали жити в село Крижівку Рожищенського району, де мешкала Вітіна бабуся.
На деякий час хлопчина опинився у "жіночому царстві". Крім мами, його огорнули своєю любов'ю бабуся і дві тітки – мамині сестри. Хлопчик рано усвідомив чоловічу роль господаря в сім'ї. Живність в дворі ходила під його командами, гвіздки забивалися за призначенням в потрібному місці, в саду й на городі Віктор був незамінимим помічником.
Розрадою у вільний час для нього були іграшкові автомобілі і ключі, привезені матусею з поїздок. Бо не дивлячись на фінансові труднощі, Галина Миколаївна намагалася порадувати сина гостинцями, про які він мріяв. До автомобільної техніки у хлопця була непереборна тяга з раннього дитинства.
В часи маминої відсутності хлопчик печалився за нею. Намагався завжди зустріти матусю на зупинці, коли вона приїжджала з рейсу. Не раз бувало, переживаючи за дитину, бабуся назирці вирушала за малим онуком. Проте Віктор наполегливо відстоював своє чоловіче право бути самостійним.
Йому так хороше було йти вдвох з мамою, польовою дорогою, обмінюючись враженнями від прожитих в розлуці днів. І не тільки… Бо краса крижівських виднокраїв і розмаїття лугових трав і квітів суголосно відгукувалися у їхніх душах. Можливо, саме в такі моменти, у маленькому сердечку підлітка формувалася велика любов до рідного краю.
Ця любов протягом всього короткого життя буде кликати Віктора в Крижівку; до обріїв, де поле в поцілунку стрічається з блакитним небом; до річечки Крижви, береги якої вкриті шовковистими травами у вкрапленнях незабудок; до рідного обійстя з барвистими мальвами… Цей край стане для Віктора місцем сили, де на нього завжди будуть чекати, втішатися його успіхами, радіти допомозі – тітки і бабуся, у котрої він був найстаршим і найулюбленішим онуком…
l
…Життєва гойдалка завжди була плинною. Після закінчення першого класу Віктор з матір'ю переїхали в Люблинець під Ковелем, де винайняли квартиру ближче до маминої роботи.
В другому і третьому класах Віктор навчався в Люблинецькій школі. В четвертий клас пішов у Ковельську школу №8 І-ІІІ ступенів. Наука хлопчині давалася легко. В колективі він швидко адаптувався і вмів налагоджувати хороші стосунки з товаришами. З повагою ставився до вчителів і старших учнів. Віктор скрізь був "своїм". Тому на шкільних батьківських зборах Галина Миколаївна ніколи не чула нарікань на поведінку сина. За успішність його завжди ставили в приклад іншим.
У коловороті снігів і весен промайнуло сімнадцять літ. В 2008 році юнак отримав атестат про повну загальну середню освіту. Постало питання: "Куди іти далі?".
Матері хотілося, щоб син отримав дуже престижну на той час спеціальність – машиніста поїзда. Та у Віктора були свої плани. Через рік він закінчив з “відзнакою” Ковельський професійний ліцей, здобувши професію електрогазозварника. За наполегливою рекомендацією майстра групи, котрий запримітив у юнака неабиякі здібності до навчання, Віктор поступає у Державний вищий навчальний заклад "Нововолинський електромеханічний коледж" і вже в 2012 році здобуває кваліфікацію техніка-електрика і отримує диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю "Монтаж і експлуатація електроустаткування підприємств і цивільних споруд". Паралельно з навчанням у коледжі, Віктор здобував освіту заочно в Приазовському державному технічному університеті в місті Маріуполі на факультеті прикладної механіки (автоматизація та механізація процесів зварювання).
В період навчання цілеспрямований юнак виявив бажання пройти строкову службу в армії. Після оформлення академвідпустки Віктор служив в окремому Президентському полку імені Богдана Хмельницького.
Зачином до цієї служби була військова підготовка в одному з найпрестижніших навчальних центрів України. При відборі на службу в Президентський полк враховувалися найдрібніші дані як фізичного, так і розумового потенціалу курсантів. Ходили чутки, що юнаків з неповних сімей в елітний полк брати не будуть. Після відбору, на другий день, Віктор зателефонував матері: "Мене відібрали в полк при Генеральному штабі ЗСУ…". На материне радісно-занепокоєне запитання "Як відібрали?", Віктор відповів: "Першим відібрали. Сказали, що по розуму…".
l
З нагоди звільнення з лав ЗСУ, Віктору Кулику була вручена Грамота "За сумлінну службу, зразкове виконання військового обов'язку, бездоганну дисципліну, відповідальність та ініціативність…" і винесена пропозиція залишитися служити в армії. Віктор, не роздумуючи, відповів: "Не можу. Вдома мене чекають". У нього в душі завжди було непереборне бажання допомогти матері, облегшити її долю. Адже вона самотужки виростила його з сестрою. Юнак цінував материнську жертовність, любив її беззавітно і відчував себе зобов'язаним перед нею.
Осіннім вечором в листопаді 2010 року він постукав у вікно рідного дому.
Радість родини була безмежною. Додому повернувся змужнілий господар, котрий відразу взявся до роботи. Протягом року було перекрито хату, замінено старі вікна, добудовано веранду… В бабусиному домі також щось підбивалося, латалося, замінювалося на нові конструкції.
Робота ладилася: співав рубанок, дзвеніла коса, линула у надвечір'ї родинна пісня. І… Віктор наполегливо продовжував навчання, розпочате до служби в армії. Як кажуть в народі: "Була б охота, заладиться всяка робота…".
Отримані дипломи, – як доказ цієї мудрості.
Невдовзі юнак зустрів свою долю… Одружився в 2015 році. Через рік дружина Оксана подарувала йому сина Артема. Віктор виявився напрочуд хорошим чоловіком і батьком. Сім'я завжди для нього була на першому місці.
Проте в огромі любові половина його почуттів незмінно належала матері і сестричці Даринці.
Дбаючи про свою родину, Віктор намагався багато працювати, щоб фінансово забезпечити своїх рідних. Влаштувався на роботу в приватну фірму, де займався ремонтом великогабаритної техніки. Цінували Віктора в колективі за "золоті руки", акуратність і безвідмовність у виконанні замовлень, за спокійний і врівноважений характер, за готовність прийти на допомогу товаришам в любу хвилину.
Перед повномасштабним вторгненням ворога на рідну землю Віктор працював "далекобійником". Війна застала чоловіка в Харкові. Летіли шахеди і падали бомби на багатомільйонне українське місто…
Роботодавець кричав у трубку: "Шукай загрузку!". А довкруж обрушувалися конструкції будинків, летіли уламки скла та покрівлі. Тут уже було не до пошуків товару. Віктор виїжджав з міста з однією думкою: "Врятувати нову великогабаритну вантажівку", яка коштувала шалені гроші.
По дорозі, біля Києва, де точилися запеклі бої, його автомобіль кидало декілька разів з такою силою, що, здавалося, він розлетиться на друзки.
Виснажений і знесилений важкою дорогою, в ніч на 25 лютого 2022 року він постукав у вікно рідного дому. Чайкою припала мати до синових грудей після його слів: "Мамо, я іду на війну"… Плакала, просила не спішити… і розуміла, що не спинити сина в оцю важку для країни годину.
25 лютого Віктор прийшов в поліцейський відділок, звідти – у військовий комісаріат… Скрізь бурлило людське море. Чоловіки намагалися якнайшвидше потрапити на фронт. Кожен думав, що саме його участь в обороні рідної землі покладе кінець війні… Віктор серед цього гурту не був винятком…
До вечора він уже був зарахований в 100-ту окрему механізовану бригаду територіальної оборони.
l
З цього моменту розпочався його бойовий шлях. Для рідних – нестерпна розлука і очікування вістей. Для матері – безсонні ночі і волонтерська діяльність… Воєнні дороги Віктора Кулика проляжуть крізь найгарячіші точки війни у складі легендарної "Сталевої Сотки". Його будні будуть наповнені боями і жахіттями "на нулю", тяжкою працею по відновленню військової техніки у прифронтовій зоні. Здобуті знання будуть народжувати сотні проєктів з удосконалення військової техніки, її модернізації для того, щоб розбити ненависного ворога і зберегти життя своїх побратимів.
Віктора будуть шанувати брати по зброї, поважати командири і самовіддано любити рідні та друзі, котрі залишилися на волинській землі.
Найболючішим очікуванням буде заповнене материнське серце Галини Миколаївни, котра поряд зі своєю трудовою діяльністю, буде активно вирішувати сотні питань громадськості як депутат міської ради, організовувати волонтерські збори, опікуватися їх відправкою на фронт. Істинна мати патріотичного сина, Галина Миколаївна відправиться на Лиманський напрямок, щоб відслідкувати доставку за призначенням дорогоцінного автомобіля-рефрижератора, купленого за кошти територіальної громади…
Їдучи фронтовими дорогами, вона побачить розруху на Сході України, тисячі розбитих автомобілів, спалені дотла соняхи і пшениці на родючих колись полях. В дорозі її буде невідступно переслідувати думка про хоча б короткочасне побачення з сином…
Жахливим болем відгукнуться синові слова у її серці: "Мамо, чому Ви тут?! Негайно повертайтеся додому! Тут ходить смерть на кожному кроці…".
l
То яким же він був люблячий син, чоловік, батько, брат і Воїн Світла – Віктор Кулик?
Український красень, фізично розвинутий, підтягнутий, за характером спокійний, врівноважений. Він був дуже надійним, людяним, мав загострене почуття справедливості. За своїм фахом мав відмінні теоретичні і практичні навики, був спеціалістом найвищої категорії у сфері автоматизації та механізації процесів зварювання. Віктор Кулик – був універсальним фахівцем по діагностиці й ремонту автомобілів…
Командир відділення ремонтно-відновлювального батальйону Віктор Ярославович Кулик загинув 19 грудня 2024 року в районі міста Краматорськ Донецької області разом зі своїми побратимами під час влучення 250-ти кілограмової авіабомби в ремонтний ангар.
Закінчиться війна… Минатимуть зими і весни на рідній землі, падатимуть літні сріблясті дощі й кружлятиме листя в осінніх карнавалах. І неодмінно у цьому круговороті буде фантастично кружляти "Вітер", який повертатиметься із парадизу, щоб нагадувати нам про "золоту зорю" Віктора Кулика.
Валентина Клюнтер,
членкиня Національної
спілки краєзнавців України.
Мамо люба, глянь, як сяють
Ясно зорі золоті!
Кажуть люди: то не зорі –
Сяють душі то святі.
Кажуть: хто у нас на світі
Вік свій праведно прожив,
Хто умів людей любити,
Зла ніколи не робив, –
Бог того послав на небо
Ясно зіркою сіять…
Борис Грінченко "Зорі".
Віктор Ярославович Кулик: за станом душі – Українець, для котрого Батьківщина була понад усе; за покликом – Воїн-Захисник; за переконаннями – Праведник, який збирав небесні скарби на землі; за принципами моралі – люблячий син, брат, батько, чоловік; за професією – інженер, зварювальник вищої категорії; за характером – "Вітер", що став навіки позивним для нього…
Коментарів до новини: 21
Переглядів новини: 62
Четвер. Мінлива хмарність, сніг. Температура: -3оС. Вітер південно-західний сильний.
Із суперечливими почуттями кожен із нас вступає у 2026 рік від народження Христового.
В Голобській публічній бібліотеці відбулось чергове засідання клубу "Спілкування для душі". Тема заходу – життя і діяльність письменниці Галини Орлівни-Мневської, репресованої у січні 1931 році за "націоналістичний ухил". 
Твори Володимира Лиса цікаві вже тим, що герої його, зазвичай, волиняни, що живуть поруч. Тут і Лучеськ (Луцьк так колись називався) у романі "Максим Гонтар", і Згорани на Любомльщині (роман "Соло для Соломії"), де народився сам письменник. 
ОВЕН. Не варто глибоко занурюватися навiть у власнi проблеми, не кажучи вже про чужі – ними займатися не слiд. В кiнцi тижня не треба вдаватися щодо себе i своїх близьких до надмiрної економiї, це дозволить уникнути розбіжностей.
Безпечна ялинка — запорука спокійних і теплих свят
Четвер. Ясно. Температура: -4оС. Вітер північний помірний.
Наближається до завершення 2025 рік. Він був і є надзвичайно складним для нас, українців. Триває російсько-українська війна, путінські війська продовжують нищити інфраструктуру країни, вбивати мирних людей, вести жорстокі бої на всіх ділянках фронту, який простягнувся на сотні кілометрів.
Мамо люба, глянь, як сяють