Тетяна Середюк: "Ми об'єдналися заради спільної мети – Перемоги"
Сьогодні у цей важкий для всієї країни час люди об'єдналися, відчули відповідальність за свою родину, друзів, знайомих, сусідів і навіть незнайомих українців. Серед тих, хто працює пліч-о-пліч з тими багатьма ковельчанами, які віддають свій час і сили задля підтримки бійців української армії, допомоги людям, яких жорстокий нападник вигнав з дому, – директор Палацу учнівської молоді, депутат міської ради, волонтер Тетяна СЕРЕДЮК. Сьогодні – розмова з нею.
l
– Тетяно Володимирівно, так склалися обставини, що Ви у волонтерстві з початку широкомасштабного нападу на Україну. За це Вам – шана і велика повага. Ви все своє життя присвятили діткам, адже багато років очолюєте Палац учнівської молоді імені Івана Франка. Як воно – на ниві волонтерства?
– Так, правда, вже понад 26 років я є директором Палацу, який став моєю другою домівкою, а колектив – найближчою родиною. Так склалося, що з першого дня війни поряд із своєю роботою ми почали займатися волонтерством. За шану і повагу щиро дякую, але ця шана і повага – нашим працівникам, батькам вихованців, колегам з інших закладів позашкільної освіти міста, всім небайдужим, хто зараз разом з нами.
А волонтерити легко, коли поряд хороші, дружні і розуміючі люди.
– Як Вас змінила війна? На Ваш погляд, як війна змінила ковельчан?
– Як мене змінила війна? Може, і не личить жінці та ще й керівнику таке казати, але я всім своїм єством зненавиділа московитів та колаборантів. Щодо ковельчан, як на мій погляд, всі стали дружнішими, стали з пів слова розуміти один одного. Ми згуртувалися і стали однією дружною родиною, яка готова прийти на допомогу і розділити біль людей, які потерпіли від "братів наших руських". Ми стали однією українською Нацією!
З першого дня у нашому закладі (власне, як і в інших закладах освіти та культури), ми почали плести маскувальні сітки. Спочатку у фойє. Пам'ятаю, як в перший день війни наш завгосп Олександр Іванович мудрував і майстрував каркас із виставкових стендів, бо треба було вже і в цю хвилину. Як не було основи сітки, і наші колеги зі станції юних туристів дали нам і прийшли з нами її заплітати.
І станки з'явилися, і основа знайшлася. І люди почали приходити – хто у свій вихідний, хто після роботи. Були тут працівники різних професій: і вчителі, і лікарі, і залізничники, і працівники міської ради, і прості пенсіонери, які не могли бути вдома в такий час. Були люди, які вже в перші дні зазнали чорної біди й приїхали в наше місто. І лише з часом ми дізналися, що ці люди, які стали вже нашими, з Бучі, Києва, Харкова.
В Палаці стало, як у вулику: і на сцені дві сітки плели, і в танцювальному класі на трьох станках та вікнах, і в класі вокалу закріпляли основу сітки на стіні та меблях, і в фойє два станки стояло. Працювали наші бджілки-трудівниці з ранку до вечора, бо знали, що ці речі необхідні для армії. І наповнювались сітки теплом рук, енергією доброти і любов'ю наших людей, які під час роботи і сумували, і жартували, і співали українських та патріотичних пісень.
Найбільша сітка, яка поїхала на передову, була завдовжки 40 метрів. А ще наші містяни почали приносити речі першої необхідності, продукти довготривалого зберігання, закрутки для наших воїнів. Пам'ятаю, як одна жіночка поважного віку прийшла до нас, щоб передати хоч два шматочки сала нашим бійцям, бо більше не могла. У мене защеміло в грудях, і я їх взяла, бо людина це давала від щирого серця і з любов'ю.
– Розкажіть про роботу центру збору та надання допомоги, який Ви очолюєте. Фактично центр став Вашою другою домівкою, домівкою для волонтерів, які тут працюють?
– З 1 березня рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради було створено на базі нашого закладу транзитний центр благодійної допомоги, яких у нашому місті є три.
Завдяки дружнім стосункам нашого міського голови та влади з містами-партнерами і волонтерами в наш центр почала надходити благодійна допомога з Польщі та Німеччини. Була допомога з Італії, Бразилії. А одного разу допомогу привіз громадянин Швеції. Він сказав, що є військовим у відставці і сам захотів приїхати та подивитися, що тут у нас діється.
Суттєву допомогу для нашого центру надала організація "Допомога дітям Ковеля" з міста-побратима Вальсроде (Німеччина), влада, громадські волонтерські організації, фірма "MRZ AUTO" міста Холма (Польща), місія "PRO MISSIO" спільно з мережею магазинів "АШАН" з м. Ломази (Польща). В основному це продукти довготривалого зберігання, дитяче харчування, одяг, медикаменти, засоби гігієни.
Багато допомагають центру наші рідні містяни. З метою безпеки не буду називати їхні імена (прийде час і обов'язково згадаємо всіх). Скажу лиш у загальному. Це – працівники ВКФ “Ковель”, підприємці м'ясного павільйону привокзального ринку, підприємці, які випікають кондитерські вироби, виготовляють м'ясні консерви; хлібокомбінат, магазин "Скиба"; підприємці, котрі шили аптечки, розгрузки, взуття, ремонтували одяг, шили прапори, готували їжу, надавали транспортні послуги, привозили благодійну допомогу з-за кордону, плели і плетуть маскувальні сітки.
У нас щоденно працюють люди, які, крім своєї роботи, виконують волонтерську. Є просто жінки і чоловіки, які в зв'язку з певними причинами не мають роботи, але тепер вони – волонтери. Це і мешканці нашого міста, і люди, які приїхали до нас, бо були змушені шукати прихисток у нашій громаді. Всі об'єдналися заради спільної мети – Перемоги.
Вони фасують харчі, сортують одяг, медикаменти. Формують і збирають передачі для наших хлопців і дівчат на передову, для людей, які лишилися в розбитих містах Чернігові, Харкові, Бучі, Ірпіні, Охтирці, Києві та ін. Завантажують машини, вагони, допомагають людям, які визнані внутрішньо переселеними особами.
Всім Вам, Людям з великої літери, – окрема подяка і шана.
– Скільком людям за весь час існування центру надали допомоги? Зараз тих, хто її потребує, стало більше чи навпаки менше, ніж на початку війни?
– З 1 березня по 10 квітня в наш центр надійшло 59 тонн 170 кг благодійної допомоги, видано 51 тонну 225 кг. Допомога надавалась Збройним Силам України, теробороні, органам місцевого самоврядування міст Бучі, Охтирки, Вишневого, Харкова, Кропивницького, Чернігова; медичним закладам Києва, Чернігова та навчальним закладам Києва, Харкова, смт Люблинця; закладам харчування м. Ковеля, які готували їжу для тероборони.
Станом на 10 квітня Ковельською міською радою зареєстровано 4160 внутрішньо переміщених осіб. Через наш заклад надано допомогу близько 4985 людям, які опинилися в тяжких життєвих обставинах внаслідок війни. Це – 22 тонни 024 кг.
Люди за допомогою йдуть щодня. Вже є такі, що йдуть по декілька разів, але наші волонтери стараються всім приділити належну увагу, всіх вислухати та допомогти, а інколи навіть втішити.
Буває трішки прикро, коли приходять люди, які не задоволені допомогою, а саме "продуктовим набором", і кажуть: "От якби вас так обстріляли…". Ми розуміємо їх і вболіваємо за них. Але наші дівчата і хлопці працюють щоденно із доброї волі, та за весь час війни чи мали вихідний, а чи й ні. І видаємо ми те, що маємо і що приносять ковельчани, можливо, жертвуючи чимось останнім, бо найперше ми допомагаємо нашим воїнам.
– Які головні висновки з волонтерської діяльності Ви б виокремили?
– Ми маємо працювати злагоджено і дружно, без дорікань один одному. Важко всім, війна принесла біду кожній людині. Але у наших хлопців та дівчат, які стоять на передовій має бути надійний тил. Ми всі маємо працювати на Перемогу!
– У чому є потреба на сьогодні? Чим люди можуть ще допомогти?
– Потреба є в матеріалі для плетіння сіток, та й основи не вистачає. Продукти тривалого зберігання завжди є актуальними. Це тушонки, консерви, чай, кава, "мівіна", печиво, шоколад, які безпосередньо йдуть на передову. Чоловіча нижня білизна, футболки, шкарпетки, кепки літнього варіанту.
– Ви вперше стали депутатом Ковельської міської ради. Чим відрізняється депутатство від волонтерства і що між ними є спільного?
– Депутат працює для громади міста, а волонтер для всієї країни. Але все це для блага людей.
У своїй депутатській діяльності, як би не було, я намагаюся бути максимально конструктивною та націленою на результат. Таким чином вдалося добитися встановлення "лежачих поліцейських" по вул. Грушевського поблизу дитячого садочка № 2.
Депутатська робота для мене це, в першу чергу, можливість впливати на розвиток міста й працювати на захист інтересів ковельчан.
– Вже не один десяток років Ви очолюєте Палац учнівської молоді імені Івана Франка. Яким є заклад сьогодні?
– Я дуже скучила за дітками – їхнім сміхом, танцями та піснями. Сьогодні вони навчаються дистанційно в асинхронному режимі.
Завжди в кінці робочого дня , коли нікого вже немає, в закладі тиша, я заходжу в актову залу, відвідую танцювальний клас, переглядаю виставки дитячих робіт, згадую концерти і просто заняття. Тоді відчуваю, що на очі накочуються сльози. Але лише на мить, бо знаю: таке перевтілення сьогодні дає результати. Палац виконує не менш важливу місію, ба навіть більшу – допомагає українцям у час війни – на передовій і у тилу.
Але у нашому закладі й зараз вирує життя. Українських пісень співають жінки, які плетуть сітки. Тут багато теплих та дружніх обіймів від радісних новин з фронту. Тут багато щирих слів подяки нашим волонтерам, завдяки яким функціонує центр.
В Палаці живе любов і віра в Перемогу!
Розмову вела
Вікторія ЗІНЧУК.
Сьогодні у цей важкий для всієї країни час люди об'єдналися, відчули відповідальність за свою родину, друзів, знайомих, сусідів і навіть незнайомих українців. Серед тих, хто працює пліч-о-пліч з тими багатьма ковельчанами, які віддають свій час і сили задля підтримки бійців української армії, допомоги людям, яких жорстокий нападник вигнав з дому, – директор Палацу учнівської молоді, депутат міської ради, волонтер Тетяна СЕРЕДЮК. Сьогодні – розмова з нею.
Розмову вела Вікторія ЗІНЧУК.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 458
Вручено нагороду
Вибираємо мед правильно
Притчі про кохання
Потурбуйтесь про себе
Відома газета припиняє випуск
Нехай добро живе у кожнім серці!
Тетяна Середюк: "Ми об'єдналися заради спільної мети – Перемоги"
Осередок доброти і милосердя
Надійний тил наближає Перемогу