Благодійність /

06.05.2022

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 5

Благодійність / Тетяна Середюк: "Ми об'єдналися заради спільної мети – Перемоги"

26.04.2022 Зінчук Вікторія Петрівна

Тетяна Середюк: "Ми об'єдналися заради спільної мети – Перемоги"

Сьогодні у цей важкий для всієї країни час люди об'єдналися, відчули відповідальність за свою родину, друзів, знайомих, сусідів і навіть незнайомих українців. Серед тих, хто працює пліч-о-пліч з тими багатьма ковельчанами, які віддають свій час і сили задля підтримки бійців української армії, допомоги людям, яких жорстокий нападник вигнав з дому, – директор Палацу учнівської молоді, депутат міської ради, волонтер Тетяна СЕРЕДЮК. Сьогодні – розмова з нею.

– Тетяно Володимирівно, так склалися обставини, що Ви у волонтерстві з початку широкомасштабного нападу на Україну. За це Вам – шана і велика повага. Ви все своє життя присвятили діткам, адже багато років очолюєте Палац учнівської молоді імені Івана Франка. Як воно – на ниві волонтерства?

– Так, правда, вже понад 26 років я є директором Палацу, який став моєю другою домівкою, а колектив – найближчою родиною. Так склалося, що з першого дня війни поряд із своєю роботою ми почали займатися волонтерством. За шану і повагу щиро дякую, але ця шана і повага – нашим працівникам, батькам вихованців, колегам з інших закладів позашкільної освіти міста, всім небайдужим, хто зараз разом з нами.

А волонтерити легко, коли поряд хороші, дружні і розуміючі люди.

– Як Вас змінила війна? На Ваш погляд, як війна змінила ковельчан?

– Як мене змінила війна? Може, і не личить жінці та ще й керівнику таке казати, але я всім своїм єством зненавиділа московитів та колаборантів. Щодо ковельчан, як на мій погляд, всі стали дружнішими, стали з пів слова розуміти один одного. Ми згуртувалися і стали однією дружною родиною, яка готова прийти на допомогу і розділити біль людей, які потерпіли від "братів наших руських". Ми стали однією українською Нацією!

З першого дня у нашому закладі (власне, як і в інших закладах освіти та культури), ми почали плести маскувальні сітки. Спочатку у фойє. Пам'ятаю, як в перший день війни наш завгосп Олександр Іванович мудрував і майстрував каркас із виставкових стендів, бо треба було вже і в цю хвилину. Як не було основи сітки, і наші колеги зі станції юних туристів дали нам і прийшли з нами її заплітати.

І станки з'явилися, і основа знайшлася. І люди почали приходити – хто у свій вихідний, хто після роботи. Були тут працівники різних професій: і вчителі, і лікарі, і залізничники, і працівники міської ради, і прості пенсіонери, які не могли бути вдома в такий час. Були люди, які вже в перші дні зазнали чорної біди й приїхали в наше місто. І лише з часом ми дізналися, що ці люди, які стали вже нашими, з Бучі, Києва, Харкова.

В Палаці стало, як у вулику: і на сцені дві сітки плели, і в танцювальному класі на трьох станках та вікнах, і в класі вокалу закріпляли основу сітки на стіні та меблях, і в фойє два станки стояло. Працювали наші бджілки-трудівниці з ранку до вечора, бо знали, що ці речі необхідні для армії. І наповнювались сітки теплом рук, енергією доброти і любов'ю наших людей, які під час роботи і сумували, і жартували, і співали українських та патріотичних пісень.

Найбільша сітка, яка поїхала на передову, була завдовжки 40 метрів. А ще наші містяни почали приносити речі першої необхідності, продукти довготривалого зберігання, закрутки для наших воїнів. Пам'ятаю, як одна жіночка поважного віку прийшла до нас, щоб передати хоч два шматочки сала нашим бійцям, бо більше не могла. У мене защеміло в грудях, і я їх взяла, бо людина це давала від щирого серця і з любов'ю.

– Розкажіть про роботу центру збору та надання допомоги, який Ви очолюєте. Фактично центр став Вашою другою домівкою, домівкою для волонтерів, які тут працюють?

– З 1 березня рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради було створено на базі нашого закладу транзитний центр благодійної допомоги, яких у нашому місті є три.

Завдяки дружнім стосункам нашого міського голови та влади з містами-партнерами і волонтерами в наш центр почала надходити благодійна допомога з Польщі та Німеччини. Була допомога з Італії, Бразилії. А одного разу допомогу привіз громадянин Швеції. Він сказав, що є військовим у відставці і сам захотів приїхати та подивитися, що тут у нас діється.

Суттєву допомогу для нашого центру надала організація "Допомога дітям Ковеля" з міста-побратима Вальсроде (Німеччина), влада, громадські волонтерські організації, фірма "MRZ AUTO" міста Холма (Польща), місія "PRO MISSIO" спільно з мережею магазинів "АШАН" з м. Ломази (Польща). В основному це продукти довготривалого зберігання, дитяче харчування, одяг, медикаменти, засоби гігієни.

Багато допомагають центру наші рідні містяни. З метою безпеки не буду називати їхні імена (прийде час і обов'язково згадаємо всіх). Скажу лиш у загальному. Це – працівники ВКФ “Ковель”, підприємці м'ясного павільйону привокзального ринку, підприємці, які випікають кондитерські вироби, виготовляють м'ясні консерви; хлібокомбінат, магазин "Скиба"; підприємці, котрі шили аптечки, розгрузки, взуття, ремонтували одяг, шили прапори, готували їжу, надавали транспортні послуги, привозили благодійну допомогу з-за кордону, плели і плетуть маскувальні сітки.

У нас щоденно працюють люди, які, крім своєї роботи, виконують волонтерську. Є просто жінки і чоловіки, які в зв'язку з певними причинами не мають роботи, але тепер вони – волонтери. Це і мешканці нашого міста, і люди, які приїхали до нас, бо були змушені шукати прихисток у нашій громаді. Всі об'єдналися заради спільної мети – Перемоги.

Вони фасують харчі, сортують одяг, медикаменти. Формують і збирають передачі для наших хлопців і дівчат на передову, для людей, які лишилися в розбитих містах Чернігові, Харкові, Бучі, Ірпіні, Охтирці, Києві та ін. Завантажують машини, вагони, допомагають людям, які визнані внутрішньо переселеними особами.

Всім Вам, Людям з великої літери, – окрема подяка і шана.

– Скільком людям за весь час існування центру надали допомоги? Зараз тих, хто її потребує, стало більше чи навпаки менше, ніж на початку війни?

– З 1 березня по 10 квітня в наш центр надійшло 59 тонн 170 кг благодійної допомоги, видано 51 тонну 225 кг. Допомога надавалась Збройним Силам України, теробороні, органам місцевого самоврядування міст Бучі, Охтирки, Вишневого, Харкова, Кропивницького, Чернігова; медичним закладам Києва, Чернігова та навчальним закладам Києва, Харкова, смт Люблинця; закладам харчування м. Ковеля, які готували їжу для тероборони.

Станом на 10 квітня Ковельською міською радою зареєстровано 4160 внутрішньо переміщених осіб. Через наш заклад надано допомогу близько 4985 людям, які опинилися в тяжких життєвих обставинах внаслідок війни. Це – 22 тонни 024 кг.

Люди за допомогою йдуть щодня. Вже є такі, що йдуть по декілька разів, але наші волонтери стараються всім приділити належну увагу, всіх вислухати та допомогти, а інколи навіть втішити.

Буває трішки прикро, коли приходять люди, які не задоволені допомогою, а саме "продуктовим набором", і кажуть: "От якби вас так обстріляли…". Ми розуміємо їх і вболіваємо за них. Але наші дівчата і хлопці працюють щоденно із доброї волі, та за весь час війни чи мали вихідний, а чи й ні. І видаємо ми те, що маємо і що приносять ковельчани, можливо, жертвуючи чимось останнім, бо найперше ми допомагаємо нашим воїнам.

– Які головні висновки з волонтерської діяльності Ви б виокремили?

– Ми маємо працювати злагоджено і дружно, без дорікань один одному. Важко всім, війна принесла біду кожній людині. Але у наших хлопців та дівчат, які стоять на передовій має бути надійний тил. Ми всі маємо працювати на Перемогу!

– У чому є потреба на сьогодні? Чим люди можуть ще допомогти?

– Потреба є в матеріалі для плетіння сіток, та й основи не вистачає. Продукти тривалого зберігання завжди є актуальними. Це тушонки, консерви, чай, кава, "мівіна", печиво, шоколад, які безпосередньо йдуть на передову. Чоловіча нижня білизна, футболки, шкарпетки, кепки літнього варіанту.

– Ви вперше стали депутатом Ковельської міської ради. Чим відрізняється депутатство від волонтерства і що між ними є спільного?

– Депутат працює для громади міста, а волонтер для всієї країни. Але все це для блага людей.

У своїй депутатській діяльності, як би не було, я намагаюся бути максимально конструктивною та націленою на результат. Таким чином вдалося добитися встановлення "лежачих поліцейських" по вул. Грушевського поблизу дитячого садочка № 2.

Депутатська робота для мене це, в першу чергу, можливість впливати на розвиток міста й працювати на захист інтересів ковельчан.

– Вже не один десяток років Ви очолюєте Палац учнівської молоді імені Івана Франка. Яким є заклад сьогодні?

– Я дуже скучила за дітками – їхнім сміхом, танцями та піснями. Сьогодні вони навчаються дистанційно в асинхронному режимі.

Завжди в кінці робочого дня , коли нікого вже немає, в закладі тиша, я заходжу в актову залу, відвідую танцювальний клас, переглядаю виставки дитячих робіт, згадую концерти і просто заняття. Тоді відчуваю, що на очі накочуються сльози. Але лише на мить, бо знаю: таке перевтілення сьогодні дає результати. Палац виконує не менш важливу місію, ба навіть більшу – допомагає українцям у час війни – на передовій і у тилу.

Але у нашому закладі й зараз вирує життя. Українських пісень співають жінки, які плетуть сітки. Тут багато теплих та дружніх обіймів від радісних новин з фронту. Тут багато щирих слів подяки нашим волонтерам, завдяки яким функціонує центр.

В Палаці живе любов і віра в Перемогу!

Розмову вела

Вікторія ЗІНЧУК.

Розмову вела Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 95

Благодійність / Осередок доброти і милосердя

01.04.2022

Осередок доброти і милосердя

Знайома з діяльністю нашого ковельського Товариства Червоного Хреста давно. Спільна робота по наданню різної допомоги ветеранам війни, хворим, одиноким зблизила нас із його головою Л. Стахорською та її дружним, знаючим колективом. Ніколи ніякої відмови в допомозі, шукали можливість, де взяти інвалідний візок чи підібрати гуманітарну допомогу, взагалі вирішити низку соціально-побутових проблем людям старшого віку.

Саме зараз робота Товариства Червоного Хреста стала надзвичайно потрібною.

"Країна наша перебуває у стані війни, працівники товариства, наш актив, волонтери, – говорить Л. С. Стахорська, – надають допомогу тим людям, яких війна погнала від їх зруйнованих міст, сіл, зруйнованих нажитих, обжитих домівок. Це один напрямок роботи, а головне – допомога армії".

Із початком війни майже щодня проводиться робота з населенням щодо надання першої домедичної допомоги. За цю ділянку відповідають Руслана Голубчук та Інна Михайлова.

За видачу продуктів довгострокового зберігання відповідає Надія Орлова, Світлана Карпук – за роздачу дитячого харчування, військового спорядження для військових; засобів гігієни, товарів першої необхідності – Марина Козакова; за логістику (зв'язки з перевізниками, закордонними поставками гуманітарної допомоги) – Ганна Шуляр. Такий розподіл полегшує роботу, тому що продуктів, різної гуманітарної допомоги дуже багато, людей, котрі потребують допомогу, і ті, що діляться своїм і приносять продукти, одяг, постіль теж багато. Тому на підтримку основним працівникам працює великий загін волонтерів, котрі працюють над розвантаженням машин, сортуванні речей, продуктів, працюють також психологи, допомога яких дуже потрібна, особливо дітям.

Допомога надходить із Польщі, Німеччини, Швеції, все це дуже потрібно нині як для військових, так і для цивільних людей. Тому що в товаристві не призупиняються роботи по наданню допомоги малозабезпеченим хворим, нашим жителям, котрі завжди були під опікою працівників Червоного Хреста.

На особливому рахунку робота з медичними препаратами, які також приходять як гуманітарна допомога з країн Європи. За цю ділянку роботи відповідає Валентина Канашкова. В її обов'язки входить провести переклад препарату і написати його на кожній упаковці, розприділити, кому і скільки потрібно, сформувати аптечки.

Ось в цій злагодженій роботі і є “арбітром” Л. С. Стахорська. Людмила Севастянівна підтримує зв'язки з військовими частинами. Розприділяє, завантажує машини з гуманітарною допомогою. І нашу допомогу радо зустрічають в Миколаєві, Харкові, Житомирі, Чернігові, Києві.

І все це врівноважено, із знанням справи, спокійно і головне, як сама говорить - "доставити вчасно", щоб митниця не затримувала вантажі теж клопіт турботливої Людмили Севастянівни. Бо сама завжди переймається болями людських страждань, бо і "собі болить".

Добре налагоджена робота завдяки тісній співпраці, розумінню, підтримці місцевої влади.

"Я дякую за підтримку, – ділиться Л. Стахорська, – голові військової державної адміністрації Ользі Черен, міському голові Ігорю Чайці, його заступнику Наталії Маленицькій, секретарю міської ради Оксані Багновій, генеральному директору Ковельського МТМО Валентину Вітру, працівникам військкомату".

З роботою волонтерів від Червоного Хреста я познайомилась на залізничному вокзалі, приїхавши до Ковеля. Коли виходила з поїзда, мені подав руку чемний хлопчина, допоміг дійти. На моє запитання: “Хто ви?” почула відповідь: "Волонтер від Червоного Хреста". Далі я була приємно вражена, як зустрічали пасажирів і супроводжували до вокзалу. Стояла, заворожено слухаючи схвальні відгуки тих, хто приїхав до Ковеля, рятуючись від війни. Подзвонила Л. Стахорській, аби поділитись побаченим. На що почула відповідь: "А це наші волонтери так працюють. В їх обов'язки входить зустріти, нагодувати, надати допомогу (працює санпост, де поміряють тиск, нададуть першу необхідну допомогу), організувати відпочинок при потребі мамам з дітьми (працює кімната матері і дитини), де є одяг, різне дитяче харчування. "Тією роботою керує наш волонтер, дуже відповідальна людина Сергій Панасюк, – радо повідомила Любов Севастянівна. – Ми вдячні за допомогу начальнику вокзалу Василю Сілівончику, який багато допомагає волонтерам, сприяє виконанню їх обов'язків – це і надання приміщення, транспорту, розміщенню людей".

Багато переселенців їдуть далі до Польщі, Німеччини, а тих, хто залишається в місті Ковелі, оточують увагою волонтери. Вони супроводжують їх до місця подальшого перебування. Дехто їде до знайомих, інших забирають просто жителі міста, а інших розселяють в школах, релігійних закладах. Освітяни оточують приїжджих теплом, увагою, організовують відпочинок, знайомлять з містом.

"Ми вдячні освітянам за допомогу, – говорить Л. Стахорська, – особливо В. В. Бичковському, С. С. Верчук. Коли переселенці зареєструвались і отримали довідку переселенця, вони у волонтерських центрах отримують необхідну гуманітарну допомогу. І ми радо зустрічаємо в приміщенні Червоного Хреста, аби оточити їх увагою, теплом, пригостити чаєм, пиріжком і надати допомогу, аби зменшити, притупити людський біль, допомогти вижити в тій складній, нелегкій ситуації, що її породила війна".

Я побувала в приміщенні товариства, практично, про щось поговорити було неможливо. То забігали військові, то вирішували проблеми водії, бо комусь не вистачило посвідчення, а когось не встигали завантажити. А люди (приїжджі) підходили і підходили. Працівники, як я відзначила, знали чітко свої обов'язки, працювали злагоджено, дуже уважно ставились до переселенців, пропонували, радили, допомагали. Я послухала мову двох жінок з Маріуполя, які, виходячи, сказали: "Какие отзывчивые здесь люди". Інша додала: "И добрые, сердечные, мы не располагали на такую щедрость".

Двох молодих жінок, котрі пригощались чаєм з пиріжками я запитала: "Звідки ви?". Одна з них була з Херсона, інша з Києва, познайомились на нашому вокзалі, скоріше – познайомились діти. "У вас чудове місто, головне – тихо", – зі сльозами сказала киянка, а діти весело грались подарованими добрими тьотями-волонтерами іграшками. І той дитячий сміх був такий щасливий, безтурботний. І не можна було стримати сліз, і так хотілось, щоб він був завжди, але десь почулись звуки тривоги, і працівників Червоного Хреста чекала робота.

Валентина СІЧКАР.

Валентина СІЧКАР.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 75

Благодійність / Надійний тил наближає Перемогу

01.04.2022 Зінчук Вікторія Петрівна

Надійний тил наближає Перемогу

"Сьогодні рівно місяць, як працює наш волонтерський центр. Місяць, який об'єднав людей різних професій, віросповідань, статусу та знань. Усі ми працюємо заради перемоги нашого народу", – написала на своїй сторінці у фейсбуці 26 березня ц. р. координатор центру Віра Федосюк. Сьогодні вона – депутат Ковельської міської ради, директор КП "Ковельські парки", волонтер – розповідає про роботу волонтерів Ковеля в умовах війни.

– 24 лютого – перший день війни. Віро Іванівно, як Ви відреагували на цю подію?

– Важко було повірити в те, що відбувається. Це був найжахливіший ранок. Відразу – в Інтернет. Сестра написала, що в Луцьку обстріли з самого ранку… Тривога, сум'яття, невизначеність…

Але оговтуватися довго не доводилось. Потрібно було діяти. Адже почали забирати хлопців на війну, формувати тероборону. Потрібна була допомога. Саме з цією метою наступного дня ми з працівниками КП "Ковельські парки" прийшли в міську раду. Там вже кипіла робота: плели сітки, укріплювали будівлю, зносили продукти харчування.

Того дня мала зустріч з секретарем міської ради Оксаною Багновою, яка запропонувала створити волонтерський центр у районі Володимирської-"Сільмаш", а мені – організувати там роботу. Загалом зараз у Ковелі діє три основних центри збору волонтерської допомоги.

Не можна описати словами почуття, які охоплюють, коли ти бачиш, як організовується, об'єднується наш народ заради Перемоги. Люди почали зносити одяг, засоби гігієни, продукти харчування, матраци, постіль – все. Серед небайдужих і активних не тільки місцеві жителі, але й з сусідніх сіл, районів. І все настільки щиро – це вражає.

З першого дня роботи волонтерського центру організувалися волонтери, які допомагають у всьому до цього часу. Хтось з них втратив роботу, хтось шукав розраду, допомагаючи іншим, відволікався від думок. Разом справді легше сприймати і переживати цю страшну реальність. Сьогодні у нашому центрі працює зо два десятки людей, котрі ось уже місяць, не покладаючи рук, самовіддано і на ентузіазмі присвячують себе перемозі над ворогом.

– Які види допомоги ви збираєте і куди далі вона направляється?

– Героїзм Української Армії вражає. Ворог зазнає важких втрат. Ми тут, у тилу, маємо підтримувати Збройні Сили, тероборону. Ми максимально допомагаємо передовій, тому постійно даємо відповідні запити на потреби бійців.

Надалі розгорнувся інший напрям: з'явилася потреба приймати і забезпечувати необхідним людей, яких війна примусила покинути рідну домівку. Ми приймаємо одяг, взуття, постіль, речі для дому. Звісно несуть люди й інше: продукти, засоби гігієни тощо. Все це підходить. Не збираємо лише гроші.

Щодня у волонтерському центрі, що на "Сільмаші", людно, адже ми надаємо тимчасово евакуйованим особам усі необхідні речі для проживання у нашій територіальній громаді і не тільки. Також допомагаємо людям, які прихистили у себе переселенців.

Згідно із законодавством усі переміщені особи повинні зареєструватися по прибуттю в органах влади (це житловий відділ в міській раді або звернутись в селищну раду). Чоловіки зобов'язані стати на облік у військкоматі. В нашому центрі усім переселенцям, які звертаються та надають довідку про реєстрацію, надаються продуктові, гігієнічні (для дорослих та дітей) пакунки та весь спектр одягу та взуття, який потребує родина. Також при необхідності надаємо постіль та рушники, візочки та іграшки для дітей. Кожного дня приймаємо до 30 сімей, а це приблизно 100 – 150 людей.

За період діяльності центру нам вдалося одягти більш ніж 1500 переселенців. Відправити вантажі в Київ, Черкаси, Харків, Одесу, Первомайськ, Суми, Смілу, Охтирку, Чернігів, Бучу. Забезпечили усім необхідним наших захисників.

– Між волонтерами і владою існує комунікація?

– Безумовно. Волонтерський центр, який мені доручено координувати, як, власне, й інші, були створені з ініціативи міської влади, яку миттєво підхопили мешканці нашої громади. Це – своєрідний симбіоз влади і людей. Це те, що могли робити люди, і могла дати влада. Ми працюємо офіційно – ведеться прозорий облік вантажів і працюємо з офіційними запитами громад, що знаходяться в зоні бойових дій.

– Ми бачимо, що війна поставила перед людьми критичні виклики. Але у цій винятково складній ситуації самоорганізація людей вражає. Колеги-депутати доєдналися до волонтерської роботи?

– Зараз не час говорити про те, хто більше робить. Але мені сьогодні приємно відзначити те, що депутати міської ради, усі до одного, долучилися до волонтерської справи. Активними є не лише депутати цієї каденції, але й попередніх. Та всі громадяни, наші земляки живуть сьогодні одними думками, одними діями, одним життям. Хтось має можливість перевозити гуманітарну допомогу – возить вантажі з-за кордону; інші шукають бронежилети і каски – і знаходять; ще хтось може передавати необхідне на передову – їде у гарячі точки. Одні, хто мав змогу, взяли до рук зброю у лавах Збройних Сил, хтось пішов у тероборону. Жінки плетуть сітки, готують їжу, складають гуманітарну допомогу…

– На Ваш погляд, як війна вплинула на суспільство?

– Про це можна багато говорити. Ця спільна біда об'єднала весь український народ. От як, наприклад, мовне питання, воно навіть не виникає, як це було раніше. Всі розуміють, що Україна - це українська мова, українська культура, українська історія. Російськомовні українці, які вимушені були переїхати сюди, переходять на рідну мову. Відчувається, що їм непросто, але вони стараються і спілкуються з нами українською.

– Як вдається вчасно зібрати необхідні речі, кошти?

– У цьому взагалі жодних проблем немає. Лише сьогодні зранку написала пост, в якому повідомила про те, що потрібен посуд. Ось, будь ласка, є – вже до обіду жінки принесли необхідне. І так у всьому. Один сигнал, і реакція миттєва.

– Наші волонтери самовіддано працюють на потреби армії, людей, котрих війна вигнала з рідної домівки. Що сьогодні необхідне, що б вело волонтерів вперед?

– Жага до перемоги. Бажання зробити все, щоб ця перемога прийшла якнайшвидше. Щоби не попросили бійці з передової, повірте, у волонтерів знайдеться і сила, і можливості це зробити. Бо сила волонтерів – надвелика.

– Ви – депутат міської ради, а ще очолюєте КП "Ковельські парки" – зараз весна, і роботи багато. Чи просто поєднувати волонтерство з повсякденними справами?

– Попри активну участь у волонтерському русі, з перших днів війни працівники КП "Ковельські парки" стоять на своїх "позиціях". Щоранку всі території прибрані, працівники старалися й стараються, щоб Ковель і в умовах воєнного стану був чистим та прибраним. Водночас роботи додалося ще й у зв'язку із тим, що в місто прибуло багато людей з окупованих територій.

У волонтерському центрі я щодня з 10-ї години ранку. А перед цим з очолюваним мною колективом готуємося до весняно-літнього сезону. У парках та скверах проводимо благоустрій. Працівники підприємства обрізують кущі та дерева, плануємо висаджувати рослини. Робимо все для того, щоб вже у найближчому майбутньому порадувати результатами роботи ковельчан та гостей міста.

Стосовно депутатства – то це робота з населенням. А де, як не у волонтерському центрі її можна здійснювати краще? Тут відбувається постійне спілкування з людьми, тут чую про їхні потреби, що необхідно для того, щоб громадянам краще жилося у місті. Тримається постійний зв'язок з міською владою, є взаєморозуміння.

– Ковельчанами можна пишатися. Своїми добрими справами й відкритими серцями вони просто вражають. Про кого хотіли б сьогодні сказати?

– Сьогодні хочу подякувати нашим жінкам та чоловікам, які за першим покликом допомагають у нашому волонтерському центрі. Усім, хто приносить сюди усі необхідні речі. Ваша віддана робота в тилу допомагає нашим захисникам на передовій, в теробороні, медикам, переселенцям та іншим потребуючим в такий нелегкий для України час.

Особлива дяка – нашим друзям полякам та німцям за гуманітарну допомогу. Дякую кожному, хто долучився до роботи нашого центру, кожному, хто, незважаючи на виклики часу, залишається з нами. Адже самовідданості й працездатності, турботливості й чуйності наших волонтерів можна лише аплодувати. Ми будемо робити все, що треба для наших захисників, аби вони вибороли нам довгождану Перемогу і повернулися додому живими й неушкодженими.

Розмову вела Вікторія ЗІНЧУК.

Розмову вела Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 58

Благодійність / ПЕРЕМОГА починається з... малого

18.03.2022 Мороз Оксана Леонідівна

ПЕРЕМОГА починається з... малого

Останні два тижні стали для нас найстрашніми, чорними, довго-довжелезними годинами, коли відлік часу практично зупинився, а безліч людей навчились "вимушено" жити, як би це сумно не звучало, одним днем...

В цей ОДИН ДЕНЬ тепер потрібно вмістити багато: спочатку обдзвонити (чи навідати) рідних, скласти список справ на день, зробити покупки найнеобхіднішого (і не тільки для себе)…

Далі – наготувати їжі із запасом, допомогти тим, хто тепер цього найбільше потребує, бути в курсі свіжих (хоч і не "позитивних") новин і т. д.

Життя розділилось на "ДО" і " ПІСЛЯ", саме тому ми маємо твердо розуміти, що так, як раніше, уже не буде... Нас змінила вона – війна.

Хоча, на жаль, багато біженців (як за межами нашої держави так і тут), не можуть чомусь цього зрозуміти, бо, бач, вони не звикли "так" жити. Побутові умови не такі шикарні, їжа зовсім не смакує.

Хочеться таким сказати: схаменіться, люди, ви ж у безпеці. А десь там хтось у підвалі не спить і не їсть декілька днів поспіль, не чує, не бачить найрідніших людей.

До слова, багато моїх знайомих, зважаючи на складну ситуацію в нашій країні, виїхали до Польщі.

Це – переважно молоді мами з маленькими дітьми. Одні поїхали до родичів, близьких друзів, інші – просто в табори для біженців.

Так склалось, що там тепер – і Міланка Булига з батьками. Дівчинці з Володимира, в якої діагностували СМА, земляки деякий час збирали кошти на підтримуючу терапію. Але все змінила раптово та ж війна!

Багато зараз говорять: збір для таких діток тепер – не на часі, є нагальніші питання. Я розумію їх. Але, коли ж буде " на часі"? Де гарантія того, що через деякий час ситуація кардинально зміниться на краще?

Саме такі діти – наше з вами Майбутнє, яке має неодмінно бути світло-сонячним. Їм жити в незалежній державі й писати її новітню історію.

Тож наш з вами обов'язок – допомогти цим "сонечкам" вже зараз, а не пізніше. Бо, на жаль, пізніше може бути ПІЗНО.

Так, просити допомоги в такий час, можливо, і не зовсім доречно, але...

Днями прочитала, що Павлик Мотичка закрив свій збір на "укол життя". І в цьому хлопчику допоміг (в цей таки складний для всіх час) БЛАГОДІЙНИК.

Дещо "підкоригувала" плани війна і для Улянки Гірук з Ковеля, яка нещодавно виграла найдорожчий в світі укол. Справа в тому, що дівчинка повинна була отримати його в Києві, який нині опинився під обстрілами противника. Тож мама Юля усіма можливими й неможливими способами добивається того, аби укол передали до Польщі. Боже, допоможи їм!!!

Софійка Коваль із Хмельницького вже теж довгий час знаходиться на лікуванні за кордоном. Маючи таке ж складне генетичне захворювання, дівчинка отримує в сусідній країні БЕЗКОШТОВНУ підтримуючу терапію.

Зважаючи на теперішню ситуацію, збір в Україні практично зупинився. Тож одна надія – на польських волонтерів, благодійників та доброчинців.

ПАМ'ЯТАЙМО: наші діти повинні жити в світі без війни, без хвороб!!!

Давайте разом допоможемо нашому Майбутньому стати сонячним. І ще – не переставаймо вірити, що наша держава колись, після відбудованих руїн, зламаних та скалічених доль безневинних людей, таки ОЖИВЕ, встане гордо та сміливо з колін і неодмінно знайде шляхи для вирішення проблемних питань щодо таких "сонечок".

А нині – даруймо таким діткам (хто як може) хоч крихту доброти й тепла, простягаючи руку для допомоги і підтримки.

Скажу одне: звикнути можна до всього, перетерпіти можна багато чого, аби лиш рідні були живі та здорові, а над головою було чисте й МИРНЕ небо. Більшого й не треба! Бо все решта – дрібниці.

Оксана МОРОЗ.

Оксана МОРОЗ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 39

Благодійність / Доплату за інсулін не стягуватимуть

18.03.2022

Доплату за інсулін не стягуватимуть

Зважаючи на складні обставини, у яких опинилися багато наших громадян у зв’язку з військовою агресією російської федерації, 12 березня Уряд вніс зміни до постанови КМУ № 854 «Деякі питання реімбурсації лікарських засобів за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення».

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 76

Благодійність / Що чекає пенсіонерів

10.02.2022

Що чекає пенсіонерів?

До кінця 2022 року середня пенсія становитиме 4,5 тисяч гривень, планують в Уряді. Протягом 2022 року збільшать виплати для різних категорій пенсіонерів. Про це та інше, що сьогодні цікавить наших пенсіонерів, — розмова з начальником управління пенсійного забезпечення Головного управління ПФУ у Волинській області Людмилою АНДРОСЮК.

— Людмило Миколаївно, у 2021 році проведено десять перерахунків пенсій. Останній перерахунок — у грудні минулого року, який відбувся у зв’язку з підвищенням прожиткового мінімуму. Ті, у кого немає великої пенсії, надбавку не дуже відчули. Отож, кожна дата в календарі пенсійних підвищень щоразу торкається окремих категорій пенсіонерів?

— Так. Зазвичай кожне підвищення стосується окремих категорій громадян.

— Ще один важливий показник — мінімальна заробітна плата. Як він впливає на підвищення пенсійних виплат?

— Відповідно до статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” для осіб, які досягли віку 65 років, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності в чоловіків – 35, а у жінок – 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі 40 % мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет на відповідний рік, але не менше від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Перерахунок пенсії проводиться автоматично незалежно від виду отримуваної пенсії (за віком, по інвалідності, за вислугу років чи у зв’язку з втратою годувальника) особам, які не працюють, досягли віку 65 років, мають страховий стаж 35 років чоловіки та 30 років жінки.

— Головні результати 2021 року: наскільки змінилася загальна ситуація з розмірами пенсійних виплат нашим громадянам — мешканцям Ковельщини? Який на сьогодні середній розмір пенсії?

— Враховуючи зміни в пенсійному законодавстві, які відбулися у 2021 році, середній розмір пенсії зріс на 311,77 грн. і станом на 1 січня 2022 року становить 3138,14 гривні.

— Від чого залежить розмір пенсії за віком? Як відомо, з початку 2021 року оновлені вимоги до страхового стажу українців, які претендують на отримання пенсійних виплат. У 2022 році у 60 років оформити пенсію за віком зможуть люди, які матимуть страховий стаж від 29 років. Розкажіть про ці новації.

— Ключове положення нинішньої системи пенсійного забезпечення – розмір пенсії залежить від стажу і заробітної плати.

Пенсія може бути призначена тільки із легальних, офіційно задекларованих заробітків, і розмір оплати праці, з якого сплачуються страхові внески, матиме в майбутньому вплив на розмір пенсійного забезпечення громадянина. Тому сьогодні так багато говориться про важливість офіційного оформлення трудових відносин, про відповідальність роботодавців за використання нелегальної найманої праці.

При цьому для кожного пенсіонера визначається індивідуальний середньомісячний коефіцієнт заробітку, який обчислюється як середнє значення від ділення фактичної заробітної плати застрахованої особи в розрізі кожного місяця на величину середньої заробітної плати в Україні за відповідний період. Отож, чим вищим є рівень офіційної заробітної плати, тим більший індивідуальний коефіцієнт заробітку для обчислення пенсії та, відповідно, вищим буде розмір пенсії.

Для виходу на пенсію потрібно виконати дві умови: досягти певного віку і мати відповідний страховий стаж.

Наразі вік виходу на пенсію передбачений Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” — 60, 63 та 65 років, і він залежить від наявного страхового стажу в особи.

У 2022 році змінено вимоги щодо необхідного страхового стажу. Цього року на пенсію після досягнення 60 років зможуть вийти ті особи, у кого є 29 років стажу. З кожним наступним роком необхідний страховий стаж поступово збільшуватиметься на один рік і у 2028 році він становитиме 35 років.

— А що коли страхового стажу не вистачає? Чи можна його докупити і чи користуються такою послугою наші земляки?

— Так, можна. Законодавством гарантоване таке право шляхом укладення договору про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та сплати страхових внесків.

Для укладання договору про добровільну участь потрібно звертатись до Державної фіскальної служби України за місцем реєстрації.

— А що можете сказати стосовно пенсіонерів-військовослужбовців?

– Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби” передбачає такі види пенсійного забезпечення:

1) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше;

2) пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби.

ххх

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 31

Благодійність / Гороскоп з 29 листопада по 5 грудня

25.11.2021

Гороскоп

з 29 листопада по 5 грудня

Гороскоп з 29 листопада по 5 грудня

ОВЕН. Час добрих можливостей i надихаючих перспектив. В п`ятницю супроводжуватиме удача у всіх справах.

ТЕЛЕЦЬ. Тиждень обiцяє бути вдалим, але за умови, що перестанете витати в хмарах, а зважатимете на реальні можливості.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 53

Благодійність / Зі святом, колеги!

11.11.2021

Зі святом, колеги!

Доля так сплела "вінок" мого життєвого шляху, що на ньому було всього: і доброго, і поганого. Думаю, все ж, що більше було доброго – зустрічей з гарними людьми, подій, що скрашували життя моє і життя земляків, неповторних миттєвостей духовних спалахів, знайомств із видатними майстрами Слова.

У вервечці споминів про побачене і пережите яскравим вогником висвічує співпраця з радіо- і тележурналістами, працівниками зв'язку, які невдовзі (16 листопада) відзначатимуть своє професійне свято. Відверто кажучи, у мене до цього свята особливо шанобливе ставлення. Народившись у важкі повоєнні роки на околиці Ковеля, із самого малечку прагнув до світу інформації. Не було меж радості у мене і моїх однолітків, коли одного осіннього дня поблизу наших осель закопали дерев'яні стовпи, на яких натягнули електро-і радіопроводи. Так у нашій бідненькій хатині на березі тихоплинної Турії з'явилося електричне світло і радіоприймач, якого тоді називали "репродуктором".

З позивними Москви і Києва та виконанням союзного і українського гімнів розпочиналися мої ранки у шкільні роки. Передачі "Театр перед мікрофоном", "Казки діда Панаса" формували світогляд, занурювали в океан подій, які відбувалися у світі і країні. Радіо захопило мене настільки, що, пішовши у школу й вивчивши основи радіотехніки, складав із друзями детекторні приймачі і навіть обладнав у нашому будинку свою проводову "студію".

У школі, а це була славнозвісна СШ №3 імені Лесі Українки, входив до шкільної радіоредколегії, готував репортажі та інтерв'ю на актуальні теми. Заодно редагував загальношкільну стінну газету (були такі!) під назвою "Комсомольський прожектор". Коли почув про телебачення, до нестями захотілося мати телевізор, який снився навіть уночі. Моя мрія здійснилася лише у 1967 році, коли в домі з'явився маленький "Рекорд", взятий на "виплату" і дивитися який вечорами збиралися і родичі, і сусіди. А рік цей запам'ятався ще й тому, що саме тоді у Ковелі звели перший радіотранслятор висотою метрів 50, якщо не помиляюся. Він транслював всього-навсього одну телепрограму, яка тоді називалася "Центральною", бо творилася в Москві. Лише згодом у неї "вкраплювали" передачі Київського ТБ, та й то дуже неохоче.

До речі, перший ретранслятор був тимчасовим, на місті якого пізніше звели новий, сучасний висотою 240 метрів. Він і досі височить над містом, хоч там з тих пір багато чого змінилося. Цікаво, що у той час ковельське начальство довго думало, де розмістити "вишку". До вибору було два місця – так звана "Горка" і район "Ковельсільмашу". Обрали селище машинобудівників, бо воно розміщалося трохи вище "Горки". Були й інші переваги.

Мушу сказати, що телеретранслятор у нашому місті з'явився великою мірою завдяки наполегливості й ініціативі тодішнього начальника районного вузла зв'язку, вмілого організатора і вихователя людей Степана Кириловича Морозюка, ім'я якого, на жаль, сьогодні призабули, а дарма, бо це була людина, як-то кажуть, високого польоту, що зробила величезний вклад у розвиток служби зв'язку Волині. На керівній посаді він працював більш як чверть століття. Його естафету продовжили Володимир Кошлатий, Григорій Межов, пізніше – Василь Бородюк. Про теперішній день "Укртелекому" важко щось конкретне сказати, бо його реформування, на мою думку, дало не зовсім ті результати, на які сподівалися…

Але повернемося до телеретранслятора. Тут довгий час директором працював Петро Улянович Солоп, якого особисто я добре знав і який користувався великою повагою і в колективі, і в громадськості міста, і в місцевого, обласного та республіканського керівництва. Його внесок у зміцнення матеріально-технічної бази підприємства, поліпшення якості надання телекомунікаційних послуг важко переоцінити. Поруч з тим пліч-о-пліч крокувала дружина Віра Яківна, яка нині перебуває на заслуженому відпочинку. Слідами батьків пішов син Андрій Петрович Солоп. Цікаво, що ветерани праці з телеретранслятора і досі в "строю". Серед них - Віталій Лихобицький, який є постійним дописувачем "Вістей Ковельщини", автором декількох прозово-поетичних збірок. Кохається в поезії і Богдан Порембський.

Згаданий вище колектив пізніше очолював Петро Семерей, а нині там господарює його брат Сергій Семерей. Тож нехай їм щастить у подальшій роботі, а здобутки колективу примножуються!

Ковельський зв'язок неможливо уявити без поштової служби. Адже включно до 1995 року вони були єдиним цілим. Щоправда, пошта мала свого керівника, який одночасно був заступником начальника районного вузла зв'язку. У свій час цю відповідальну місію виконували Микола Антонюк, Володимир Джала, пізніше - Людмила Лябук. Сьогодні Центр названого зв'язку Волинської дирекції "Укрпошта" перебуває, як-то кажуть, у самостійному "плаванні", а на "капітанському містку" перебуває Лариса Філіпчук. Обслуговувати ковельським поштовикам доводиться декілька колишніх районів Волині.

Важливою ланкою у системі зв'язку були так звані відділення "Союздрук", працівники яких займалися винятковою організацією передплати на газети і журнали, в тому числі на ковельську "міськрайонку", реалізацією періодики та наданням інших послуг. З приємністю згадую про співпрацю з очільниками місцевого "Союздруку" Ніною Савенюк, Леонідом Драбніним, Ольгою Козловою та іншими працьовитими людьми. Тепер чогось подібного в "Укрпошті" нема. Може, й дарма.

Тепер про радіо. Колись позивні ковельської радіостудії, які очолювали Ніна Тарасенко, Ярослава Тарасюк, Петро Горщарук, Марія Сервачинська, а дикторами були Євген Гризентович, Світлана Ластовиря та інші, регулярно звучали в ефірі і були органічною складовою інформаційного простору Ковельщини і Волині. Тепер проводове радіо забули і знищили, хоч це – величезна помилка влади, яка, думаю, рано чи пізно ціну цієї помилки зрозуміє.

Взагалі з телерадіожурналістикою землі ковельської і волинської мене єднають не тільки спогади, а й ділова співпраця. Мої роздуми, інтерв'ю, кореспонденції часто звучали в передачах обласного радіо, яким опікувався покійний нині Василь Федчук (Царство Небесне його світлій душі!). Підтримку, увагу завжди відчував з боку генерального директора Волинської державної телерадіокомпанії, Заслуженого журналіста України Святослава Пирожка, який був ініціатором моїх частих виступів на телебаченні. Гарні спогади залишилися про роботу Ольги Куліш, Галини Сухомлин (теж покійної), Марії Андрушко та багатьох, багатьох інших. Дякую Вам за все!

Доречно зауважити, що колектив редакції нашої газети став своєрідним резервом кадрів для редакції місцевого радіомовлення. Туди ми "делегували" вже згадуваних Ніну Тарасенко, Петра Горщарука, а також Ярослава Гаврилюка, Валентину Лусь. Не стали ми конкурентами в поганому розумінні цього слова з колегами – журналістами і фундаторами "Телевізійного Центру Ковель", який з'явився серед засобів масової інформації нашого краю завдяки ініціативі відомого у місті Михайла Абрамовича Фурмана, підтримці міського голови Євгена Поліщука, креативності й ентузіазму Ігоря Тарасенка (сина згадуваної вище Ніни Павлівни Тарасенко), його дружної команди в складі Ігоря Прокопіва, Ігоря Солопа, Наталії Устимук, Тетяни Майданської, Оксани Гетьман, Олега Слюсаря, Олега Гаврищука, Володимира Савосюка та інших.

Хочу нагадати, що й нинішній міський голова Ігор Чайка – "вихованець" волинської телерадіоспільноти, який багато і плідно працював у ТЦК, а пізніше на державному телебаченні, був автором цікавих і резонансних телепередач, актуальних інтерв'ю, в тому числі і з вашим покірним слугою. З ним завжди було приємно працювати, бо це – людина високого професіоналізму, непересічної журналістської майстерності. Хочеться сподіватися, що набутий життєвий досвід допомагатиме йому й надалі успішно йти обраним шляхом, здобувати авторитет і повагу земляків своїми справами на благо Ковельської громади.

Ось такі, не зовсім раніше плановані думки з'явилися у мене напередодні свята телерадіожурналістів і працівників в'язку. Їх я об'єднав рубрикою "Сучасні мемуари". На закінчення прошу вибачення у тих, кого не згадав у нотатках, але хто теж присвятив життя нелегкій, але потрібній людям професії.

Тож, зі святом Вас, дорогі колеги! Нових Вам творчих успіхів і перемог, мирного неба над головою, а головне – міцного здоров'я! Будьте щасливі!

Микола ВЕЛЬМА.

НА СВІТЛИНІ ви бачите електромеханіка радіотелевізійного устаткування Олександра Богдановича та головного інженера Володимира Наконечного радіотелевізійної станції Ковель. В підпорядкуванні підприємства – 12 станцій на території Волинської області. Тут працюють потужні передавачі. Вони транслюють 23 національні та 3 місцеві телеканали, встановлені радіомовні передавачі 6-ти програм, розміщені базові станції мобільних операторів.

Фото

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 169