Благодійність / Волинь – сто лісів, сто озер, сто доріг...

05.09.2024

Мальовничі краєвиди волинських озер приваблюють на відпочинок не лише жителів області, а й гостей нашого краю. Найвідомішим є озеро Світязь – перлина Волині. Але кожне із волинських озер унікальне та неповторне, з особливою флорою та фауною, власною історією, легендами.

За 21 км на схід від міста Ковеля, за 3 км від автомагістралі Київ-Варшава розташоване село Уховецьк, де розкинулося мальовниче озеро Ухо.

Про назву озера розповідає легенда. Одного разу йшов чоловік на заробітки. Дорога пролягала через болотисту місцевість. Раптом чоловік весь загруз у болоті. Тільки одне вухо виглядало. На тому місці утворилось озеро, що нагадувало форму вуха. Звідси й назва озера — Ухо.

За вікном – уже календарна осінь, але погожа й спекотна погода дарує можливість і далі насолоджуватись неперевершеним відпочинком біля волинських озер, наповнити серце спокоєм, гармонією та теплом рідного волинського краю.

НА СВІТЛИНАХ: на берегах озера Ухо влітку 2024 року.

Текст і фото Світлани ЛЯШУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 242

Благодійність / Молодість душі Людмили Примаченко

11.07.2024

Мабуть, найважливіше свято в житті кожної людини – це її день народження. Такий день 15 липня відзначатиме Людмила Василівна Примаченко – авторитетна людина в м. Ковелі, гідна уваги, поваги, любові від рідних, друзів, ветеранів праці, голова первинної ветеранської організації «Деревообробний комбінат».

А якщо врахувати, що жінці виповнюється 85 літ, то підстав для радості й гордості більш, ніж достатньо. Славний життєвий шлях пройдений Людмилою Василівною. При нещодавній зустрічі з нею жінка активно включилась в бесіду, з хвилюванням згадувала дитинство, молодість, зрілість, а тепер – вже пенсійні роки.

Народилась шановна ювілярка в нашому рідному Ковелі у сім’ї робітника Слабушевського Василя Романовича – друга дитина була особливо бажана після першої, яка не вижила у ті важкі роки.

Дуже мріяла про навчання, і у 6 років пішла навчатись в школу № 1. Після закінчення десятого класу школи № 3 вступила в Ківерцівський технікум культури.

По натурі дружелюбна, товариська, Людмила Василівна завжди перебувала в колі вірних друзів, однокласників, колег по роботі. Дуже цінує ветеранів праці.

– Скільки я живу на світі, завжди згадую своїх батьків, – з теплотою і ніжністю говорить Людмила Василівна. – Вони навчали мене робити людям добро, яке неодмінно повернеться сторицею.

Довелося працювати на різних роботах, але в кінці кінців долю пов’язала з колективом деревообробного комбінату – був колись такий у Ковелі. Трудилась оздоблювачем, шліфувальником, а на кінець – майстром з оцінки якості вироблюваної продукції.

На роботі жінку поважали за її чесність і навіть довіряли ключі від найважливіших складів із матеріалами, цінували за точність в різних підрахунках. Пані Людмила рано вийшла заміж, народила двох синів-орлів, а сьогодні її тішать онучка і двоє правнуків.

Більше тридцяти років вона працювала на комбінаті, а в 55 літ пішла на заслужений відпочинок. Але на пенсії Людмила Василівна не змогла довго сидіти вдома. Вона активно включилась в громадську роботу. Спочатку – секретар громадської організації «Діти війни», а пізніше із 15 серпня 2007 року – голова первинної ветеранської організації «Деревообробний комбінат Ковельської міської ради ветеранів війни і праці”.

Організаторські здібності допомогли Людмилі Василівні об’єднати довкола себе майже 140 чоловік, стати засновником цієї організації, хоча деревообробного комбінату як такого вже не було. Тому допомоги від когось чекати було неможливо. Але «доківці» згуртувались і стали жити й діяти під своїм чудовим девізом: «ДОКу немає, але ветерани-«доківці» живуть!» Це було просто неймовірно!

– Що ж вам найбільше запам’яталось і найбільше сподобалось в роботі із ветеранами-«доківцями» у нашій раді ветеранів, Людмило Василівно?

– Все сподобалось. В актовій залі ветеранів нам було дозволено організовувати всі заходи. Коли ми збираємося, зала заповнюється дощенту: радимося, відпочиваємо і душею відчуваємо, що рада ветеранів – це наша домівка, а ми, ветерани – єдина сім’я.

Всі проблеми розв’язували спільно. Люди були задоволені. Дуже гарно проходило завжди святкування Дня працівників лісу – традиційно в кафе «Картоплянка» (на світлині внизу).

Мить помовчавши, жінка каже:

– Є про що згадати.

В очах Людмили Василівни з’являються сльози радості, а, можливо, смутку за чудовим минулим періодом її життя.

Шановна, дорога наша Людмило Василівно!

Щиро, сердечно вітаємо Вас із неймовірно прекрасним ювілеєм! Вам і тільки Вам в цей день від нас, ветеранів м. Ковеля, – найщиріші вітання та побажання!

Добробуту Вам, шани від близьких, великої любові!

Будьте завжди щасливі, душею вічно молоді й завжди здорові!

З повагою і любов’ю – за дорученням президії ради ветеранів Ковеля голова Ковельської міської ради ветеранів війни і праці Марія БАТРАЧЕНКО.

Не можу стриматися, щоб не доповнити хвилюючу і зворушливу розповідь Марії Батраченко.

Так сталося, що одним із "найрідніших" у молоді роки для мене серед міських підприємств був Ковельський деревообробний комбінат.

Чому саме ДОК мені не байдужий? По-перше, навчаючись у середній школі № 3 імені Лесі Українки і оволодіваючи основами столярної справи на уроках виробничого навчання (було колись таке), яке вели вчителі Олексій Дементійович Подвиг і Степан Михайлович Пришляк, я з однокласниками проходив практику саме на комбінаті. Не скажу, що знімав зірки з неба, але кваліфікацію столяра отримав. Набуті знання ще й досі часом стають у пригоді.

По-друге, працюючи журналістом-початківцем в "міськрайонці" у 60-70-их роках минулого століття, не раз готував репортажі, статті, кореспонденції саме з цього підприємства, яке завжди було в авангарді так званого “соціалістичного змагання”.

Очолював колектив Григорій Ізраїлевич Ясногородський, людина, умудрена життям, вмілий організатор виробництва і вихователь людей. Мені імпонувало те, що завжди з повагою ставився до журналістів, цінував їх працю, охоче давав інтерв'ю.

Пізніше на посаді його змінив Василь Ілліч Трач, котрий зберіг і примножив кращі традиції свого попередника. Ковельські меблі у ті часи користувалися шаленою популярністю не тільки серед ковельчан, але й серед мешканців Волині і всієї України. Вони експонувалися на виставках досягнень народного господарства у Києві і москві, були удостоєні "Знака якості", що вважалася найвищою оцінкою праці будь-якого трудового колективу колишнього срср.

Деревообробний комбінат став справжньою школою виховання фахівців високого класу, своєрідною кузнею керівних кадрів. На "вищі" посади звідси пішли Микола Войцицький, Василь Діордійчук, Петро Дубік, Іван Потапчук, Василь Борейчук. До редакції нашої газети за рекомендацією Григорія Ясногородського прийняли Віктора Колодюка, з яким ми навчалися в школі і який згодом став редактором газети "Робітниче слово" на "Ковельсільмаші" (вічна йому пам'ять!).

Не минало тижня, щоб у тодішній газеті "Прапор Леніна" не з'являвся матеріал з комбінату. А "міськрайонка" тоді виходила чотири рази на тиждень, реклама сторінок не займала, то, як кажуть, було де "розгулятися". Отож я, молодий і настирливий, намагався цією можливістю скористатися. Писав про все – і про життя молоді підприємства, і про роботу інженерно-технічного персоналу, і про відпочинок та побут деревообробників. Траплялися й критичні кореспонденції, бо тоді без цього не обходилося.

Працьовитих, чесних, скромних, самовідданих людей, подібних до Людмили Василівни Примаченко, на підприємстві були десятки, якщо не сотні. Про них ми, журналісти, намагалися постійно писати. Вони були варті того.

– Людмила Василівна належала до тих особистостей, на яких тримався колектив, – згадує Василь Борейчук, колишній працівник ДОКу. – Я, займаючи посаду начальника цеху, завжди відчував її підтримку і допомогу, адже вела бухгалтерсько-облікові справи. Зі своїми обов'язками справлялася на "відмінно". Нехай Господь дарує їй многих і благих літ життя!

Я прошу вибачення за досить розлогий мій пост під розповіддю про Людмилу Примаченко. Він викликаний кількома причинами. Одна з них – нагадати про підприємство, якого нині нема на промисловій карті міста, але яке колись "гриміло" на всю Україну. Думаю тим, хто цікавиться історією рідного краю, цікаво про те дізнатися.

Друга причина в тому, що ми, ковельські журналісти, дуже шануємо пані Людмилу як активну читачку газети, котра щотижня із своїм вірним супутником по життю Петром (на світлині в центрі) відвідують редакцію, забирають свіжий номер міськрайонки, заодно приязно спілкуючись із моїми колегами.

Ну, а третя причина – трохи особиста. Річ у тім, що Людмила Василівна – сестра дружини знаного на Волині і Рівненщині журналіста Василя Мороза (на жаль, обоє вже покійні). Мати пана Василя у роки радянської окупації із моєю мамою разом перебували в засланні у далекому і холодному Казахстані, але їх дружба у повоєнний час зблизила і нас, дітей тих важких часів. Але то вже – тема іншої розмови. Скажу лишень, що, не розуміючи багато чого з того, що відбувалося тоді, я вперше почув під час однієї із зустрічей наших матерів Людмили і Надії пісню у їх виконанні "Реве та стогне Дніпр широкий". Співали вони їх тихенько остерігаючись “сексотів”.

З тих пір ця пісня на слова Тараса Шевченка – моя найулюбленіша, співаючи і слухаючи яку відчуваю гордість за те, що я – українець.

Микола ВЕЛЬМА.

Фото з домашнього архіву і Аліни РОМАНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 63

Благодійність / Журналісти важливі і потрібні

13.06.2024

6 червня українські журналісти відзначили своє професійне свято. Відбулося воно без зайвої помпезності й демонстративного славослів’я, бо і час не той, і люди розуміють важку ситуацію, в якій знаходиться держава та ЗМІ.

І все ж у Луцьку відбулось традиційне поминання волинських журналістів різних поколінь, які відійшли у Вічність. Заупокійну літію та подячний молебень відправив митрополит Луцький і Волинський Михаїл.

У богослужінні, яке щороку проводиться 6 червня, взяли участь представники духовенства ПЦУ та місцевих засобів масової інформації (на світлині вгорі праворуч). На завершення керуючий єпархією звернувся з вітальним словом, а також на пропозицію обласної організації НСЖУ вручив Благословенні грамоти.

Цих відзнак удостоєні директор ТзОВ “Редакція газети “Вісті Ковельщини” Микола Вельма, Заслужений журналіст України Святослав Пирожко, народний депутат України першого скликання Андрій Бондарчук, власкор газети “Голос України” Микола Якименко, кореспондент “Волинської газети” Володимир Приходько.

Пам’ятним і зворушливим був цей день для працівників редакції “Вістей Ковельщини”. Із самого ранку їх телефоном вітали передплатники і читачі газети, громадські дописувачі. Мережа Фейсбук теж була переповнена теплими і щирими поздоровленнями.

З дружнім візитом до редакції завітали голова Ковельської районної ради В’ячеслав Шворак, перший заступник голови РВА Галина Коляда. Висловивши теплі побажання на адресу колективу, вони вручили Почесну грамоту Ковельської районної військової адміністрації і Ковельської районної ради редактору газети, заступнику директора ТзОВ “Редакція газети “Вісті Ковельщини” Світлані Ляшук (на світлині внизу праворуч).

Привітання журналісти приймали від Ковельського міського голови Ігоря Чайки, його заступниці Наталії Маленицької, депутата Волинської обласної ради Віктора Козака, першого заступника голови облради Юрія Поліщука, Почесних громадян міста Ковеля Анатолія Семенюка та Володимира Бойка, голови обласної організації НСЖУ Михайла Савчака, головного редактора “Газета “Волинь” Олександра Згоранця, багатьох вдячних читачів “міськрайонки”.

Емоційне, сердечне, душевне звертання адресувала Миколі Вельмі та його колегам читачка газети пані Анна. Вона, зокрема, наголосила: “Дякую Богу, що Ви такі є, Господь хай здоров’я і сил додає!”.

Скромне, але щире свято ще раз засвідчило: журналісти важливі і потрібні.

Наш кор.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 75

Благодійність / Що буде з цінами

04.04.2024

Ціни навесні: подешевшають продукти харчування, подорожчають сигарети та пальне

Після сильного злету споживчих цін в Україні у перший рік повномасштабної війни у другій половині 2023 року ситуація стабілізувалась. Річна інфляція за підсумками минулого року склала 5,1%. На початку 2024 року року ціни загалом незмінні — лютнева інфляція становила лише 0,3%.

Дещо дорожчає м’ясо, молоко, алкоголь та тютюнові вироби, натомість дешевшають яйця, олія та одяг.

Якими будуть ціни в найближчі місяці — розповідає Центр громадського моніторингу та контролю.

Ціни на м’ясо, молоко, масло — вгору, на яйця та цукор — донизу

За даними Держстату, протягом останнього року споживчі ціни зросли в середньому на 4,3%, зокрема, продукти харчування здорожчали на 2,4%. Найбільше поповзли вгору ціни на масло (13,3%), молоко (9,6%) м’ясо (9,6%), сир (8,5%), хліб (5,5%) та рибу (4,7%). Подорожчали також алкогольні напої та тютюнові вироби — за рік на 9%.

Зростання цін на рибу та молочні продукти в Національному банку України пов’язують з блокуванням кордонів — мовляв, це спричинило меншу пропозицію імпортної продукції та додаткові логістичні витрати.

Водночас, у річному вимірі найбільше подешевшали яйця (-20%), соняшникова олія (-16,7%) та цукор (-10,5%), що пов’язано з нарощуванням виробництва та переорієнтацією виробників на внутрішній ринок.

“Ефекти від високих торішніх урожаїв підтримували здешевлення цукру, круп та борошна. Знизилася вартість тепличної продукції, зокрема, помідорів та огірків. Натомість вартість картоплі та яблук залишалася високою через обмежену пропозицію якісної продукції”, — пояснюють в НБУ.

На 6,8%, за даними Держстату, протягом останнього року подешевшали одяг та взуття — єдині з непродовольчих товарів та послуг. Все решта — дорожчало: медичні товари — на 7,8%, комунальні послуги — на 12,7%, зокрема, електроенергія — майже на 70%, освітні послуги — на 11,9%. В Нацбанку додають, що адміністративну інфляцію продовжує стримувати мораторій на підвищення комунальних тарифів, а ціни на деякі ліки зростали на тлі подорожчання імпорту та сезонної захворюваності на грип та ГРВІ.

Подорожчання сигарет та пального — неминуче

Судячи з прогнозів Нацбанку, в найближчі місяці не очікується суттєвих стрибків у вартості товарів та послуг — внутрішнє виробництво та монетарна ситуація в країні є стабільними. Проте ціни на окремі товари можуть зрости через інші чинники. Насамперед, йдеться про тютюнові вироби: Кабінет міністрів подав до Верховної Ради законопроєкт щодо підняття акцизів на сигарети з липня цього року. Очікується, що ціна на пачку сигарет середнього класу зросте до 84,9 грн. — у 2024-му, до 101,8 грн. — у 2025-му, до 114,9 грн. — у 2026-му та до 126,5 грн. — у 2027-му році. В Уряді розраховують, що таким чином до державного бюджету вдасться залучити близько 612 млн. грн. наступного року, 5 млрд. грн. — у 2026-му, 9,3 млрд. грн. — у 2027-му та 13,8 млрд. грн. — у 2028-му році.

Також в Кабінеті міністрів схвалили законопроєкт, який передбачає збільшення акцизів на пальне, повідомляє народний депутат Ярослав Железняк. За його словами, цей документ ще має пройти голосування у Верховній Раді. За прогнозами паливного експерта, засновника групи компаній “Прайм” Дмитра Льоушкіна, це призведе до подорожчання скрапленого газу на 20 копійок за літр, а дизельного палива — в межах 2 гривень за літр.

Оксана КОВАЛЬ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 90

Благодійність / Вони страждали за волю України

18.01.2024

Під час боротьби з українськими повстанцями, які воювали за вільну Україну, сталінська влада не гребувала жодними методами, щоб позбавити їх підтримки місцевих жителів. Одним із основних заходів було переслідування та висилка у віддалені райони рідних і близьких вояків УПА.

Показовою у цьому відношенні є доля сім'ї одного з найбільш видатних діячів ОУН та УПА в нашому краї Андрія Михалевича "Коса", який народився на хуторі Хочево біля с. Замшани у 1918 р. Ще в 1939 р. його призначили керівником Седлищанського районного проводу ОУН. У період німецької окупації Андрій Михалевич став помітною постаттю у національно-визвольному русі як референт служби безпеки ОУН і керівник Седлищанського (з червня 1946 р. Старовижівського) районного проводу ОУН. З квітня 1947 р. він – Старовижівський надрайонний провідник ОУН, а з жовтня 1949 р. референт Служби безпеки і заступник провідника ОУН Ковельської округи. Тому радянські каральні органи за ним постійно, хоча і безуспішно, полювали. Значно простіше було розправитися з його рідними, які проживали на території Замшанівської сільради.

Виселення у Молотовську область

Вже в листопаді 1944 р. сім'я Михалевичів була заарештована для висилки в Сибір. По дорозі на станцію Ковель затриманих розмістили у школі с. Сереховичі. Незважаючи на охорону вони звідти втекли. Лише дід Йосип Данилович, який мав 87 років, був вивезений на спецпоселення у Молотовську (Пермську) область росії, де 26 березня 1945 р. помер від голоду. Цікаво, що чекісти називали його у своїх документах “дідусем” і звинувачували, що він "брав активну участь у ворожій роботі як розвідник та пособник бандформувань".

Через деякий час втікачі повертаються до свого дому на хуторі та продовжують господарювати. До 1945 р. батьки Андрія Михалевича – Сергій Йосипович та Мотрона Терентіївна – мали 14 га землі, одну пару коней, три корови, кінну молотарку, віялку, сільгоспінвентар та господарські будівлі. Найманої робочої сили ніколи не використовували. Батькам допомагали молодші діти та дружина Андрія – Наталія. На питання слідчих про соціальне походження Сергій Йосипович відповідав, що він селянин-середняк, але Замшанівська сільська рада написала у довідці, що він куркуль.

Надії родини Михалевичів на те, що радянська влада про них забула, виявилися марними. Обласне управління НКВС оформило на них облікову справу і в жовтні 1945 р. затримало їх "як членів сім'ї учасника банди ОУН, які переховувалися". Три місяці тримали у Старій Вижві у бліндажах. А 15 лютого 1946 р. були засуджені рішенням Особливої Наради при НКВС СРСР і вислані на Воткінське торфопідприємство Молотовської області. Вислані були батьки Андрія Михалевича і троє їх неповнолітніх дітей – Юхимка, 1932 р. н., Григорій, 1936 р. н. і Анастасія, 1938 р. н. Умови життя в засланні були дуже суворі. У Михалевичів не було навіть можливості заробити на продукти для своїх дітей, тому вони вирішують втікати додому. Ймовірно, що на це їх рішення вплинули і попередні розмови із сином Андрієм та іншими повстанцями.

В архівно-кримінальній справі Михалевича С. Й. та інших як речовий доказ збереглася листівка ОУН такого змісту:

“За українську самостійну соборну державу!

ВОЛЯ НАРОДАМ! ВОЛЯ ЛЮДИНІ!

ДО НАСИЛЬНО ВИВОЖУВАНИХ НА СИБІР І НА БІЛЬШОВИЦЬКІ КАТОРЖНІ РОБОТИ

Московсько-більшовицькі окупанти, що насильно загарбали Україну, намагаються навіки закріпити її за собою шляхом масового фізичного винищування українського народу. Одним із засобів фізично винищити український народ є широко застосоване масове вивожування українського населення на Сибір, на каторжні роботи в Донбас і т. д.

Зокрема, масові вивози проводить окупант на західно-українських землях, де найширше розгорнулася визвольна протибільшовицька боротьба українського народу. Московсько-більшовицькі імперіалісти думають, що, вирвавши Вас із рідного середовища і кинувши на люту каторгу, вони послаблять визвольну боротьбу на наших землях. Вони думають, що між чужими людьми Ви не зможете "бунтуватися", що, не маючи підтримки з боку своїх однодумців і близьких, Ви не відважитеся боротися проти СССР; що забудете на чужині про свій народ і його змагання.

Вони думають, що в снігах Сибіру і темних підземеллях рудників і шахт зломиться Ваш волелюбний дух і згасне душений морозним вітром Ваш патріотизм. Більшовицький окупант задумує врешті Вашими руками, руками тих, яких він жорстоко скривдив, позбавив рідних хат і яким помордував дітей, – будувати свою криваву імперію. Своєю непосильною працею, глибоко під землею, в понурих лісах і тундрі Сибіру Ви, як німі новітні раби, маєте будувати царство для ката Сталіна. На Ваших кістках і крові має ще більше зміцніти совєтська тюрма народів, щоб у найближчій війні ще більше поширитись коштом загарбання і поневолення нових народів.

Загрожені вивозом! Не давайте ловити себе й арештовувати! Якщо сподіваєтесь вивозу – втікайте й у всякий спосіб скривайтеся! Коли ж Ви, батьки дрібних дітей, старики чи не способні до втечі або не маєте змоги втекти, то насамперед не впадайте в розпуку. До вивозу, по можливості, підготовтеся. Не залишайте ворогові свого майна! Беріть зі собою те, що можете взяти, а решту знищуйте, роздавайте тим, що залишаються.

У холодних, брудних вагонах, на далеких шляхах Ви згадуйте тих, які вже довгі роки мучаться у тюрмах та інших більшовицьких катівнях і не ломляться, витримують. Ви згадайте там своїх дітей, братів і сестер - повстанців, що будучи вже цілі роки вічно гоненими і переслідуваними, часто голодними, без даху над головою і спокійного місця, де можна було б перев'язати завдану ворогом рану, – не падають на дусі, не кидають з рук зброї. Вони пам'ятають про Вас і за Вас борються. Будьте їх гідні.

На місцях – у шахтах, рудниках і лісах, на "стройках" - будьте і далі тими українцями, героїчну боротьбу яких подивляє нині весь світ. У всіх, навіть найважчих умовах, Ви збережіть свою українську душу і вірте в нашу перемогу. Учіть своїх дітей української мови й українського Отченашу. Виховуйте в них безсмертну любов до України і закляту ненависть до її більшовицьких окупантів…

Смерть Сталіну і його партійно-енкаведівській кліці – організаторам сибірських каторг!

Хай живе незнищимий український народ!”

Втеча і поневіряння по чужих людях

У червні 1946 р. Сергію Йосиповичу вдалося придбати квитки на пароплав, і вся сім'я Михалевичів вирушила додому. Спочатку по річках Камі і Волзі допливли до Саратова, а потім поїздами їхали до Ковеля. Тут жили старші дочки – Ольга і Тамара, які перевели своїх рідних у с. Колодяжне до Гаврила Бутрима.

Його дружина – Домна Матвіївна була родом із с. Замшани. Протягом досить тривалого часу члени сім'ї Михалевичів жили в цьому селі, але з метою конспірації – у різних людей. Сергій Йосипович у серпні 1946 р. перейшов до Федчук Олександри, чоловік якої був арештований і засуджений до 25 років. Виконував у неї різні господарські роботи, потім пішов у с. Шайно Луківського району (нині с. Журавлине) до Яцика Севелія, в якого кілька тижнів молотив хліб. У серпні 1947 р. Сергій Йосипович вперше після втечі із заслання зустрівся зі своїм сином Андрієм.

Свідчення Сергія Михалевича: "У серпні 1947 р. я проживав у с. Шайно Луківського району, в Яцика Петра. До мене прийшла моя дочка Тамара і сказала, щоб я разом з нею ішов на зв'язок до сина Андрія. Наступного дня в Труденському лісі біля с. Буцинь Старовижівського району до нас прийшов "Іван", який провів нас до інших повстанців. Там був син Андрій "Кос", "Сміливий", "Архип", "Ярий" та інші. Пізніше я дізнався, що "Ярий" є їх командиром (керівник Ковельського окружного проводу ОУН – Авт.). Там був ще один бандит, якого підозрювали у зв'язках з органами МГБ і в ту ж ніч вони його ліквідували…

Зустрівшись із сином "Косом", поговорили з ним на різноманітні теми: як я втік з місць поселення, де до цього часу переховувався. Після бесіди Андрій сказав, що я буду переховуватися в с. Самари в Касянчука Михайла і буду допомагати йому по господарству в міру можливості”.

Але спочатку "Кос" наказав батькові зайти в с. Комарове Ратнівського району до Василя Шури. Останній пізніше згадував: "Приблизно в серпні, під вечір, до мене в будинок прийшов старий, років до 70, на двох костилях, який мені заявив, що він є батьком "Коса" і що він у мене відпочине з тиждень. Я пояснив йому, що жити такий час у мене неможливо через нестачу продуктів харчування. На що батько "Коса" сказав, що в такому разі він побуде в мене не більше двох днів… Перед тим, як іти, батько "Коса" сказав, що на моє ім'я будуть приходити листи з Сибіру від жінки "Коса" до нього і ці листи я повинен буду віддавати Макару Антонюку, жителю с. Комарове. Через кілька днів туди прийшов "Зоренко" і перевів Сергія Йосиповича у с. Самари до Михайла Касянчука. Допомагав господарю будувати клуню та виконувати іншу роботу. Під час перебування у Самарах Сергія Йосиповича кілька разів відвідували повстанці, які приносили продукти та одяг”.

Відтоді "Кос" постійно турбувався про свого батька. Мотрона Терентіївна також у різний час жила в селах Колодяжне, Шайно та Комарове. В останньому селі до неї кілька разів приходили повстанці, а Омелян Харлампович "Ясень" подарував хустку і чоботи. На початку 1948 р. від сина Андрія вона отримала 200 карбованців, щоб перевезти чоловіка Сергія, який зламав ногу, із Шайно у Комарове. Пізніше Сергій Йосипович переховувався також на хуторі Липовий біля с. Гірники та в с. Заброди у Параски Шмиговської. Іноді ходив по селах і просив продукти. Хто що міг – те й давав. У літній час часто ловив рибу в річці Прип'ять. У жовтні 1949 р. пішов на хутір Ферма Видраницької сільради до Лахтюка Сазона, де і був затриманий оперативно-військовою групою.

Мотрона Терентіївна на початку 1949 р. переховувалася в с. Лучичі, а потім у Забродах у Борецьких Євдокії і Терентія. Кілька разів зустрічалася з сином Андрієм і один раз із дочкою Марією. У березні "Кос" попросив матір піти в с. Гірники і забрати в одного жителя свого молодшого сина Федора, 1939 р. н., та перевести його до Марії Філіпчук. Марія, по-вуличному Бобелиха, жила на хуторі Вороничка Адамівської сільради. Одного разу, коли вона виходила з лісу, то зустріла групу повстанців, серед яких був "Кос".

Свідчення Марії Філіпчук: "Після попереднього знайомства, "Кос" сказав, що він мене добре знає, тому він хоче у мене переховати свого сина Федора, якого я повинна годувати і вдягати. Я на це "Косу" дала свою згоду…

На початку 1949 р. до мене в хату під вечір прийшла вже не молода жінка, яка назвала себе матір'ю "Коса", і з собою привела хлопчика на ім'я Федір віком 11-12 років". Оскільки перебувати на одному місці було небезпечно, Мотрона Терентіївна часто ходила по селах і ночувала у різних людей. Зрештою, вона втомилася від такого життя і на початку грудня 1949 р. прийшла в Замшанівську сільраду та сказала, що більше не буде переховуватися і хоче зустрітися зі співробітником МГБ. До неї прийшов лейтенант Босий і відвіз у Ратне, де її допитували про зв'язки із повстанцями. Потім відвезли в Луцьк, де також допитували про зв'язки із сином Андрієм та зятем "Панасом", але вона заявила, що з ними ніколи не зустрічалася і її відпустили на проживання в с. Замшани. Чекісти за нею слідкували, щоб вийти на "Коса", але це нічого не дало. Потім підіслали до неї агентурно-бойову групу, члени якої повідомили, що син запрошує її на зустріч. Завели в ліс у якусь криївку. Мовляв, з хвилини на хвилину має підійти "Кос", а самі стали задавати різні запитання. Але мати здогадалася, з ким має справу, і відмовилася відповідати.Через кілька місяців її знову затримали і судили разом із чоловіком.

Ще під час допиту 9 грудня лейтенант Босий запитав Мотрону Терентіївну: "Де проживають і чим займаються ваші діти: син Михалевич Григорій і дочка Анастасія?".

Вона відповіла: "Син Михалевич Григорій, 1936 р. н., у 1946 р. переховувався на території Ковельського р-ну, с. Колодяжне у Бутрим Домни, а потім із 1947 р. по даний час переховується в с. Волошки Ковельського р-ну в одинокої жінки, імені її не знаю. В сина була, приблизно, у вересні 1949 р. Дочка Анастасія, 1939 р. н., у 1945 р. проживала в с. Колодяжне у жінки на ім'я Параска, недалеко від Бутрим. В даний час проживає в с. Шайно Луківського р-ну, у колишнього учасника банди ОУН Зуб Григорія. Дочку Анастасію я бачила приблизно у серпні 1949 р.".

(Закінчення на 6-й стор.).

Микола Михалевич,

завідувач Кортеліського історичного музею.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 136

Благодійність / Вручено нагороду

31.08.2023

Вручено нагороду

Напередодні Дня Незалежності України до редакції газети “Вісті Ковельщини” завітав голова Волинської обласної організації Національної спілки журналістів Михайло Савчак.

Пан Михайло вручив редактору газети Миколі Вельмі Почесну грамоту Волинської обласної ради. Як сказано у ній, нагорода – за високий рівень професійної майстерності, відданість справі, вагомий особистий внесок у розбудову місцевого інформаційного простору, розвиток демократії і свободи слова.

Михайло Савчак привітав колектив з Днем Державного Прапора України і Днем Незалежності України, побажав нових творчих успіхів, а головне – ще активніше працювати на інформаційному фронті, словом і ділом сприяти Перемозі українського народу над рашистськими окупантами.

Микола Вельма подякував за високу нагороду, а також поінформував очільника журналістської спільноти Волині про стан справ в редакції, проблеми, над розв’язанням яких працюють його колеги.

Свої думки, зауваження, пропозиції висловили голова первинної організації НСЖУ, заступник редактора Світлана Ляшук, голова міськрайорганізації НСКУ, громадський дописувач, Почесний громадянин міста Ковеля Анатолій Семенюк, завідувач відділу редакції “Вістей Ковельщини” Світлана Троцюк.

Наш кор.

НА СВІТЛИНАХ: під час вручення Почесної грамоти Волинської обласної ради; фото на пам’ять – Михайло Савчак в колі ковельських колег.

Фото Ганни Яворської.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 175

Благодійність / Вибираємо мед правильно

16.08.2023

Вибираємо мед правильно

У суботу, 19 серпня, пасічники України відзначатимуть своє професійне свято.

Натуральний справжній мед – цінний продукт, джерело багатьох вітамінів та мінералів. Цілющі властивості продуктів бджільництва людство використовує з прадавніх часів.

Мед має чимало чудодійних властивостей. Він здатен відновлювати сили, дарувати енергію та бадьорість, зміцнює імунітет. Японські медики вважають, що мед – найкращий з натуральних продуктів, що благотворно впливають на організм людини.

У чому ж користь натурального меду? Він містить вітаміни групи B і C, різні мінеральні речовини, сірку, хлор, калій, магній, залізо, глюкозу, білок, фруктозу. Природний склад меду справді дивовижний.

А ось як правильно вибрати натуральний мед?

Якщо мед кристалізується, то це свідчить про його натуральність – він мутніє, світлішає і стає густим. Відбувається це в різні терміни, все залежить від сорту меду і умов зберігання. Тільки акацієвий мед не кристалізується, або кристалізується повільно (за що особливо цінується), він може залишатися рідким до двох і більше років. Якщо квітковий мед не кристалізується до пізньої осені – це підробка або мед піддавався термічній обробці.

Недобросовісні виробники додають до меду різноманітні домішки, щоб збільшити об’єм продукту. Це, зокрема, патока, цукор, борошно, крохмаль, крейда тощо. Але найчастіше використовують білий цукор, за допомогою якого намагаються «замаскувати» неякісний, незрілий мед, в якому ще є волога, тому що його зарано відкачали.

Щоб упевнитися, що у вашому меді немає доданого цукрового піску, використайте такі методи перевірки:

Чайну ложку меду розмішайте у чашці теплого чаю. Зауважте, що рідина має бути саме теплою, а не окропом. Натуральний мед розчиниться у напої повністю. Якщо до меду було додано промисловий цукровий пісок, випаде незначний, але помітний осад. Крапніть у водний розчин меду краплю йоду, якщо він посинів – у продукт підмішали борошно або крохмаль. Для виявлення крейди, яку додають для густоти, крапніть на мед оцтом, якщо зашипить – у ньому вона є.

Ще один метод потребує шматочка білого хліба. Візьміть лише м’якуш та покладіть його на 10 хвилин до тарілочки з медом. Якщо продукт натуральний, хліб стане помітно твердішим. Якщо ж стане м’яким та навіть розкисне, це означає, що в меді з великою вірогідністю присутній цукор.

Для наступного експерименту знадобиться шматочок не твердого паперу. Ідеально підійде звичайна паперова серветка або паперовий рушник. Нанесіть на папір крапельку меду. Якщо навколо неї з’явиться вологий слід – це підтвердження того, що у меді є доданий цукор.

Для підтвердження натуральності меду добросовісні пасічники пропонують: краплю меду розтерти пальцями, після чого на пальцях не буде залишатися липкого сліду, а підробка – липне до рук.

Натуральний мед має бути тягучим. Це означатиме, що його нічим не розбавляли. Ознака натуральності продукту – це коли мед продовжує тягнутися при його нагріванні до 20 градусів. Нагріту сировину спробуйте «намотати» на ложку. Натуральний мед піддаватиметься, розбавлений сурогат стане натуральним та стікатиме з ложки, як вода.

Натуральність меду можна достовірно перевірити через його вагу. Запам’ятайте, що літр справжнього меду важить приблизно півтора кілограми.

Найкращий мед – стільниковий. Його не можна підробити, адже кожна комірка в стільнику «запечатана» воском.

Підготувала Юлія ЛИТВИНЮК.

У суботу, 19 серпня, пасічники України відзначатимуть своє професійне свято.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 136

Благодійність / Притчі про кохання

27.07.2023 Семенюк Анатолій Володимирович

Притчі про кохання

Зустріч з юністю

– На дівчат задивляєтесь? – зверхньо поглядаючи на моє сиве волосся, запитує давній знайомий.

– А як же інакше? Краса дівоча і краса жіноча, створені Богом, як джерело життя, як благодать душі, як животворчий дух. Хіба не знаєш, що краса рятує світ? – відповідаю я.

І раптом перед нами пропливає красуня-фея, і спогади птахами налетіли й сіле на моє плече.

Вона пройшла... Ні,

пролетіла!..

Спідничка вітром

загорнулася досхочу.

Відкрилося дівоче звабне

тіло...

Гей, вітре, колись ти

напророчив

Таку ж красуню, милу

і тендітну,

Її усмішку сонячну

грайливу.

Ми обіймалися

і цілувалися, як діти –

Той вітер нам приніс

кохання крила.

І ми ступили несміло

на поріг.

Життя, не знаючи, що нас

чекає далі.

Ти вірно берегла

сімейний оберіг,

На стежці сіялися радості

й печалі.

Отак краса дівоча мені

навіяла

Далекий спомин із

незабутніх літ.

Вона у душу сонячно

промінила

Кохання мить, яку нікому

не спинить!

– На дівчат задивляєтесь? – зверхньо поглядаючи на моє сиве волосся, запитує давній знайомий...

Нарцис і Фіалка

Колись дівоча краса влетіла птахом у мою душу в образі кохання і народила щасливу сім'ю. Проте сутність краси, яка рятує світ, багатогранна...

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 152

Благодійність / Літо зиму годує

29.06.2023

Потурбуйтесь про себе

Минула друга украдена у нас росією весна, й настало літо. Поки Європа готується до жорстокої літньої посухи (деякі регіони вже потерпають від нестачі води, а фермери очікують на найгірші врожаї за останні десятиліття), ми, українці, сподіваємося і віримо у те, що нинішнє літо стане «гарячим» для окупантів, і, як написав у Twitter міністр оборони України Олексій Резніков, останнім для деяких з них.

А для нас нехай це літо стане останнім, коли звучатимуть сирени, коли тривожні новини затьмарюватимуть радість від літнього сонечка й коли замість того, щоби чекати відпустки, чекаєш миті, коли Україна «біліє» на мапі тривог і млієш не від спеки, а від думки: куди «прилетіло» на цей раз?

Але як би там не було. літо — це особливий час, чарівний, якого кожен з нас чекає з нетерпінням. Сонце, тепло, розквітла природа… Що може бути краще?

Тож на початку літнього сезону все-таки не буде зайвим згадати, які звички допоможуть наповнити тіло силою і енергією на рік уперед.

Робіть кардіо. Аеробні навантаження корисні для фізичного і психічного здоров’я. Саме кардіо допомагає в боротьбі з жиром в ділянці живота і сприяє поліпшенню метаболізму. При цьому необов’язково хекати на біговій доріжці або в басейні. Ефективною також буде годинна інтенсивна прогулянка, півгодини танців або велопрогулянка. Вибирайте те, що принесе задоволення особисто вам.

Чисте харчування. До слова, чисте харчування найлегше підлаштувати під свій ритм життя, адже його основа складається зі звичайних поживних продуктів. Наповніть свої прийоми їжі необхідними тілу білками, жирами і вуглеводами. Літні овочі і фрукти допоможуть наповнити раціон клітковиною, а перероблені продукти їжте від випадку до випадку, кілька раз на місяць. Замість дієт і жорстких обмежень оберіть шлях збалансованого харчування.

Їжте корисний цукор. З цим легко впоратися влітку. Солодке — це необхідна нашому організму глюкоза. Звісно, навіть з фруктами треба знати міру, але в будь-якому разі полуниця, персики, абрикоси і черешня — це приємна і корисна альтернатива торту.

Пийте. Вплив рідини на наш організм складно переоцінити. Сучасні дослідження і нутриціологи дотримуються думки, що кількість випитої за день води рахується не лише склянками, а й усіма водянистими продуктами і стравами. Серед продуктів це можуть бути, до прикладу, більшість сезонних овочів, на кшталт огірків і кабачків, а серед страв — супи (тільки вибирайте овочеві або легкі м’ясні бульйони). Словом, за кількістю чистої випитої води, звісно, потрібно слідкувати, але не слід пити її через силу.

Спілкуйтеся.Суспільні стосунки важливі не лише для нашого психічного благополуччя, але і фізичного здоров’я. Науково доведено, що люди, які мають близькі взаємини з друзями і сім’єю, здоровіші і живуть довше.

Дні влітку довгі, а ранки – неймовірні. Спробуйте прокидатися раніше, щоб «зарядитись» пташиним співом та свіжим повітрям. Це того варте.

Читайте! У парку, на лавці, на балконі, в лісі, засмагаючи. Ваш мозок потребує їжі.

Відправте соцмережі у відпустку. Навіть якщо не уявляєте життя без них – воно існує. Навіть якщо працюєте із ними, намагайтесь не відволікатись на дурниці і не тринькати свого дорогоцінного літнього часу.

Будьте вдячні. Бо надворі літо. Знаходьте час для того, щоб побути з рідними та друзями і не забувайте дякувати Богові за те, що все це є у вашому житті.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 137

Благодійність / Відома газета припиняє випуск

11.05.2023

Відома газета

припиняє випуск

Відома газета припиняє випуск

Одна з найстаріших газет світу, австрійська газета Wiener Zeitung, заснована у далекому 1703 році і яка досі виходить друком, з 1 липня перейде в онлайн-формат.

Відповідне рішення ухвалив 27 квітня парламент Австрії, оскільки видання є державним.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 141