Паразити на українському "тілі"
Видатному українському державному і політичному діячу Симону Петлюрі належать слова: "Не так страшні московські воші, як українські гниди".
Здавалося б, мовлені майже століття тому, сьогодні вони втратили свою актуальність. Сучасні засоби боротьби з гризунами, комахами-паразитами та іншою нечистю не залишають шансів почуватися безпечно ані вошам, ані гнидам.
Та, виявляється, не так все просто, як нам уявляється. Якщо з московськими вошами ситуація зрозуміла – вони з огляду на загальне безкультур'я і антисанітарію в напівазіатській країні почуваються досить комфортно, то з українськими гнидами складніше. Незважаючи на більш як двадцятип'ятирічну історію нашої незалежності, єврейський курс держави, вони продовжують свою паскудну справу, підступно "кусаючи" людність, сіючи провокації, брехню й інсинуації.
Ведучи мову про гниди, ми, звичайно ж, маємо на увазі прихованих і відвертих ворогів України, котрі, час від часу одягаючи вишиванки, вивчивши слова "Ще не вмерла України ні слава, ні воля…" і вигукуючи: "Слава Україні!", фактично залишаються ворогами цієї України.
Один (чи одна) з таких гнид – Михайло Добкін, нардеп, колишній член партії регіонів, а нині "опоблоківець". Він досить часто виступає на різних телевізійних каналах, нахваляється своєю безкомпромісністю і принциповістю, проголошує зворушливі слова про любов до людей праці і ненависть до діючої влади. Ба більше: безупинно повторює, наче мантру, своє заповітне прагнення стати президентом України.
На перший погляд, чоловік, як чоловік, хоч і не красунчик – особливо непривабливим його зробила густа щетина, яку він віднедавна вигодував на своєму писку. Та Бог із ним, тим писком – може, йому так виглядати велить гурт одновірців, до якого він належить.
Набагато гіршим виявилося його гниле нутро: поїхавши 9 травня у Німеччину, він демонстративно начепив заборонену в Україні стрічку "колорада" і почав щось патякати про свою вірність "принципам". Але й це ще не найстрашніше. Коли пан Добкін зі щетиною на мармизі повернувся у Київ, йому тут же на одному з телеканалів надали слово, яке було не те, що неприємно, а гидко слухати. Так гидко буває на душі тоді, коли побачиш гниду у всій її "красі".
Але коли б таким виявився лише Добкін, було б погано, але не безнадійно. На жаль, гнид, у нас більше, аніж можна собі уявити. І всі вони останнім часом повилазили на світло Боже, ніби змовившись. Особливо облюбували канали "Інтер", "112", "Ньюсван". Особисто я нічого не маю проти цих каналів – альтернативна думка повинна бути присутня в демократичному суспільстві. Проте коли ця думка перетворюється в українофобію, то стає неприємно і тривожно.
Багатьом із нас відомо про скандал, який викликала "святкова" програма на "Інтері" 9 травня. Знаючи про те, що на Сході країни вже четвертий рік поспіль триває кровопролитна війна, що там майже щодня гинуть українські хлопці - чиїсь батьки, сини, чоловіки, інтерівські гниди запустили в телеефір відверто антиукраїнський концерт з комуністичною атрибутикою і символікою. Ще й із провокаційним підтекстом - мовляв, Перемога на всіх одна.
А пани з "Інтера" запитали у ветеранів АТО, воїнів-"афганців", колишніх фронтовиків, яких в живих залишилися одиниці, чи й вони так думають? Чи їм просто було поставлене завдання московськими ляльководами – підлити побільше оливи у вогнище громадянського протистояння в суверенній державі? Я вже не говорю про те, як тенденційно подають тут новини, трохи не облизуючи політиків, котрі ще зовсім недавно служили режиму Януковича, який з ганьбою втік у Московію, хоч мав би боронити свою честь на барикадах до останньої краплі кров. Тільки яка честь в боягуза, брехуна, лицеміра, котрий думав, що він на "троні" до скону віку?
Ще є один різновид гнид, які, зрадивши людей, котрі їм вірили, втекли за " поребрик", продавши гідність і свої принципи московитам. Серед них – колишній комсомольський, а пізніше компартійний лідер Петя Симоненко. Партія, яку він очолював, останніми роками, ніяк про себе не заявляла. Якщо колись на дверях райкомів писали: "Всі пішли на фронт!", то тепер симоненківці могли б написати: "Всі пішли у схрон!". В схроні вони й сиділи, наче миші у підвалі. Не було їх видно, не було чути. Слова про готовність іти в бій під мелодію "Інтернаціоналу", готовність віддати життя в боротьбі з буржуїнами залишилися порожнім звуком.
Мало того: заховавшись у Московії, Симоненко, Марков, Крючков, Олійник, Бондаренко та іже з ними не соромляться з'являтися у ток-шоу Кисельова-Соловйова (очевидно за добрячий гонорар), поливати брудом народ і землю, на якій народилися, улесливо усміхатися на в'їдливі репліки телеведучих про "неповноцінність" української нації, її мови й культури. Дійшло до того, що нещодавно Симоненко і Марков привселюдно почали з'ясовувати стосунки між собою, обзиваючи один одного "запроданцями" й "іудами" на потіху росіянців. А пан Марков, розбушувавшись, кинув Петі Симоненку в обличчя тридцять монет, "тонко" натякаючи на аморальність останнього.
Для будь-якої порядної людини подібна поведінка була б неприпустимою. Але тільки не для українських "гнид": про порядність, етику і культуру поведінки, елементарне почуття гідності вони уявлення не мають. Як не мають його ті актори, співаки, журналісти, письменники, що за гроші готові служити хоч дияволу. Прізвищ їх не хочеться й називати, але список, повірте, вийшов би чималеньким.
Зрештою, є "гниди" і серед волинян, про що нас від часу повідомляють ЗМІ. Не так давно моя знайома розповідала, як її образила людина, що все життя живе у Ковелі, їсть українські хліб і сало, але закохано дивиться на Московію та її лідера Владіміра Путіна, захоплюється ним і готова цінувати "мачо" нижче пояса. Коли знайома запропонувала шанувальниці "руського міра" поїхати в ерефію, щоб доживати віку, та обурилась: "А чєво я поєду? Тут у мєня квартира, дочка, дєті, внукі, хорошіє сасєді".
Що ж, яскраво виражена психологія гниди: робити гидкі вчинки тихцем, "кусати" тих, хто проти тебе і мріяти про дружбу із московськими "вошами". Бо що не говори, а воші і гниди – одного поля ягоди чи, точніше сказати, одного тіла паразити. Тіла нашого, українського.
То, може, пора до таких застосувати більш дієві засоби "хімічного захисту"?
Охрім СВИТКА.
Довідково:
воша – маленька безкрила кровосисна комаха – зовнішній паразит тварини і людини;
гнида – яйце воші, в переносному значенні – нікчемна, зрадлива людина.
("Великий тлумачний словник сучасної української мови").
Видатному українському державному і політичному діячу Симону Петлюрі належать слова: "Не так страшні московські воші, як українські гниди".
Здавалося б, мовлені майже століття тому, сьогодні вони втратили свою актуальність. Сучасні засоби боротьби з гризунами, комахами-паразитами та іншою нечистю не залишають шансів почуватися безпечно ані вошам, ані гнидам.
Та, виявляється, не так все просто, як нам уявляється. Якщо з московськими вошами ситуація зрозуміла – вони з огляду на загальне безкультур'я і антисанітарію в напівазіатській країні почуваються досить комфортно, то з українськими гнидами складніше. Незважаючи на більш як двадцятип'ятирічну історію нашої незалежності, єврейський курс держави, вони продовжують свою паскудну справу, підступно "кусаючи" людність, сіючи провокації, брехню й інсинуації.
Ведучи мову про гниди, ми, звичайно ж, маємо на увазі прихованих і відвертих ворогів України, котрі, час від часу одягаючи вишиванки, вивчивши слова "Ще не вмерла України ні слава, ні воля…" і вигукуючи: "Слава Україні!", фактично залишаються ворогами цієї України.
Один (чи одна) з таких гнид – Михайло Добкін, нардеп, колишній член партії регіонів, а нині "опоблоківець". Він досить часто виступає на різних телевізійних каналах, нахваляється своєю безкомпромісністю і принциповістю, проголошує зворушливі слова про любов до людей праці і ненависть до діючої влади. Ба більше: безупинно повторює, наче мантру, своє заповітне прагнення стати президентом України.
На перший погляд, чоловік, як чоловік, хоч і не красунчик – особливо непривабливим його зробила густа щетина, яку він віднедавна вигодував на своєму писку. Та Бог із ним, тим писком – може, йому так виглядати велить гурт одновірців, до якого він належить.
Набагато гіршим виявилося його гниле нутро: поїхавши 9 травня у Німеччину, він демонстративно начепив заборонену в Україні стрічку "колорада" і почав щось патякати про свою вірність "принципам". Але й це ще не найстрашніше. Коли пан Добкін зі щетиною на мармизі повернувся у Київ, йому тут же на одному з телеканалів надали слово, яке було не те, що неприємно, а гидко слухати. Так гидко буває на душі тоді, коли побачиш гниду у всій її "красі".
Але коли б таким виявився лише Добкін, було б погано, але не безнадійно. На жаль, гнид, у нас більше, аніж можна собі уявити. І всі вони останнім часом повилазили на світло Боже, ніби змовившись. Особливо облюбували канали "Інтер", "112", "Ньюсван". Особисто я нічого не маю проти цих каналів – альтернативна думка повинна бути присутня в демократичному суспільстві. Проте коли ця думка перетворюється в українофобію, то стає неприємно і тривожно.
Багатьом із нас відомо про скандал, який викликала "святкова" програма на "Інтері" 9 травня. Знаючи про те, що на Сході країни вже четвертий рік поспіль триває кровопролитна війна, що там майже щодня гинуть українські хлопці - чиїсь батьки, сини, чоловіки, інтерівські гниди запустили в телеефір відверто антиукраїнський концерт з комуністичною атрибутикою і символікою. Ще й із провокаційним підтекстом - мовляв, Перемога на всіх одна.
А пани з "Інтера" запитали у ветеранів АТО, воїнів-"афганців", колишніх фронтовиків, яких в живих залишилися одиниці, чи й вони так думають? Чи їм просто було поставлене завдання московськими ляльководами – підлити побільше оливи у вогнище громадянського протистояння в суверенній державі? Я вже не говорю про те, як тенденційно подають тут новини, трохи не облизуючи політиків, котрі ще зовсім недавно служили режиму Януковича, який з ганьбою втік у Московію, хоч мав би боронити свою честь на барикадах до останньої краплі кров. Тільки яка честь в боягуза, брехуна, лицеміра, котрий думав, що він на "троні" до скону віку?
Ще є один різновид гнид, які, зрадивши людей, котрі їм вірили, втекли за " поребрик", продавши гідність і свої принципи московитам. Серед них – колишній комсомольський, а пізніше компартійний лідер Петя Симоненко. Партія, яку він очолював, останніми роками, ніяк про себе не заявляла. Якщо колись на дверях райкомів писали: "Всі пішли на фронт!", то тепер симоненківці могли б написати: "Всі пішли у схрон!". В схроні вони й сиділи, наче миші у підвалі. Не було їх видно, не було чути. Слова про готовність іти в бій під мелодію "Інтернаціоналу", готовність віддати життя в боротьбі з буржуїнами залишилися порожнім звуком.
Мало того: заховавшись у Московії, Симоненко, Марков, Крючков, Олійник, Бондаренко та іже з ними не соромляться з'являтися у ток-шоу Кисельова-Соловйова (очевидно за добрячий гонорар), поливати брудом народ і землю, на якій народилися, улесливо усміхатися на в'їдливі репліки телеведучих про "неповноцінність" української нації, її мови й культури. Дійшло до того, що нещодавно Симоненко і Марков привселюдно почали з'ясовувати стосунки між собою, обзиваючи один одного "запроданцями" й "іудами" на потіху росіянців. А пан Марков, розбушувавшись, кинув Петі Симоненку в обличчя тридцять монет, "тонко" натякаючи на аморальність останнього.
Для будь-якої порядної людини подібна поведінка була б неприпустимою. Але тільки не для українських "гнид": про порядність, етику і культуру поведінки, елементарне почуття гідності вони уявлення не мають. Як не мають його ті актори, співаки, журналісти, письменники, що за гроші готові служити хоч дияволу. Прізвищ їх не хочеться й називати, але список, повірте, вийшов би чималеньким.
Зрештою, є "гниди" і серед волинян, про що нас від часу повідомляють ЗМІ. Не так давно моя знайома розповідала, як її образила людина, що все життя живе у Ковелі, їсть українські хліб і сало, але закохано дивиться на Московію та її лідера Владіміра Путіна, захоплюється ним і готова цінувати "мачо" нижче пояса. Коли знайома запропонувала шанувальниці "руського міра" поїхати в ерефію, щоб доживати віку, та обурилась: "А чєво я поєду? Тут у мєня квартира, дочка, дєті, внукі, хорошіє сасєді".
Що ж, яскраво виражена психологія гниди: робити гидкі вчинки тихцем, "кусати" тих, хто проти тебе і мріяти про дружбу із московськими "вошами". Бо що не говори, а воші і гниди – одного поля ягоди чи, точніше сказати, одного тіла паразити. Тіла нашого, українського.
То, може, пора до таких застосувати більш дієві засоби "хімічного захисту"?
Охрім СВИТКА.
Довідково: воша – маленька безкрила кровосисна комаха – зовнішній паразит тварини і людини;
гнида – яйце воші, в переносному значенні – нікчемна, зрадлива людина.
("Великий тлумачний словник сучасної української мови").
Залишити коментар