Пішоходів треба любити
Пішоходи складають більшу частину людства. Мало того – кращу його час-тину. Пішоходи створили світ. Це вони побудували міста, звели багатоповер-хові будівлі, провели каналізацію і водопровід, замостили вулиці і освітили їх електричними лампами. Це вони поширили культуру по всьому світу, винайшли книгодрукування, видумали порох, перекинули мости через річки, розшифрували єгипетські ієрогліфи, ввели у вжиток безпечну бритву, знищили торгівлю рабами і встановили, що з бобів сої можна приготувати сто чотирнадцять смачних і поживних страв.
І коли все було готове, коли рідна планета набула порівняно впорядкованого і ошатного вигляду, з'явились ... автомобілісти.
Треба відзначити, що автомобіль також був винайдений пішоходами. Але автомобілісти про це якось швидко забули. Лагідних і розумних пішоходів стали давити. Вулиці, створені пішоходами, перейшли під владу автомобілістів. Проїжджі частини стали вдвоє ширші, тротуари звузились до розмірів цигаркової бандеролі. І пішоходи стали злякано тулитися до стін будинків.
У великому місті пішоходи ведуть мученицьке життя. Для них ввели якесь транспортне гетто. Їм дозволяють переходити вулиці тільки на перехрестях, тобто саме в тих місцях, де рух найсильніший і де волосину, на якій переважно вісить життя пішохода, найлегше обірвати.
В нашій обширній країні звичайний автомобіль, призначений, на думку пішоходів, для мирного перевезення людей і вантажів, набув грізних обрисів братовбивчого снаряда. Він виводить із ладу цілі шеренги членів профспілки та їх сімей. Якщо пішоходу часом вдається випурхнути з-під сріблястого носа машини – його штрафує поліція за порушення правил вуличного катехізису.
І взагалі, авторитет пішоходів сильно похитнувся. Вони, які дали світу таких славетних людей, як Гіппократ, Горацій, Бойль-Маріотт, Гутенберг, Нобель змушені тепер виявляти чудеса винахідливості, щоб тільки нагадати про своє існування. Боже, Боже, до чого Ти довів пішохода!
Ось іде він з самого Луганська до Львова, тримаючи в одній руці прапор з написом: "Геть корупцію", перекинувши через плече палку, на кінці якої теліпаються резервні кросівки і бляшаний чайник без кришки. Це наш пішоход-фізкультурник, який вийшов з Луганська на початку квітня, і в травні біля самих воріт Львова буде задавлений важким автокаром, номер якого так і не встигнуть помітити.
Або другий, європейський могікан пішоходного руху. Він іде пішки навколо світу, котячи перед собою бочку. Він охоче пішов би так, без бочки, але то- ді ніхто не помітить, що він дійсно пішохід далекого слідування, і про нього не напишуть в газетах. Доводиться всю дорогу штовхати перед собою осоружну тару, на якій до того ж (ганьба, ганьба!) виведений великий жовтий напис, який вихваляє якість автомобільної оливи фірми "WOG".
Так деградував пішохід.
Але досить швидко пішоходи впоралися з шоком і приниженнями та почали організовуватись і боротись за свої втрачені права. І таки вибороли собі зебру. Тепер вони мають навіть перевагу перед автомобілістами при переході вулиці по зебрі, але так захопились своїми правами, що, по-перше, перестрахали автомобілістів. Ті почали боятися пішоходів і вельми старанно виконувати правила дорожнього руху (що аж почали їх перевиконувати), тобто зупинятись перед зеброю навіть тоді, коли пішохід (а, особливо, пішохідка) просто стоїть на тротуарі за бордюром і про щось думає.
А по-друге, це почало викликати незадоволення у інших пішоходів. Тільки уже тих, що з метою економії часу користуються громадським транспортом. Вони тепер стали пасажирами, вони поспішають і їм дуже прикро спостерігати як по зебрі йде, злегка похитуючись, дама в короткій спідничці і на довгих підборах, і йде вона так, ніби знахо-диться не на переході, а на подіумі. Незадоволені стали і автомобілісти такою запопадливістю своїх колег. Тим більше, що задумливий пішохід, який ще навіть не вирішив, чи варто переходити вулицю, або, можливо, просто виявляє елементарну ввічливість щодо автомобілістів, жертвуючи свої 30 секунд, щоб пропустити механічний засіб пересування.
Тому, якщо це так, то треба їхати сміливо вперед, зрозуміло, знизивши швидкість транспортного засобу. І реагувати на пішохода тільки тоді, коли він ступить хоча б однією ногою на зебру. Тобто виконувати старе, як світ, добре всім знайоме правило, що вміщається у три слова: будьте взаємно ввічливі.
Віталій Поштар
Володимир Петрів.
Пішоходи складають більшу частину людства. Мало того – кращу його час-тину. Пішоходи створили світ. Це вони побудували міста, звели багатоповер-хові будівлі, провели каналізацію і водопровід, замостили вулиці і освітили їх електричними лампами. Це вони поширили культуру по всьому світу, винайшли книгодрукування, видумали порох, перекинули мости через річки, розшифрували єгипетські ієрогліфи, ввели у вжиток безпечну бритву, знищили торгівлю рабами і встановили, що з бобів сої можна приготувати сто чотирнадцять смачних і поживних страв.
І коли все було готове, коли рідна планета набула порівняно впорядкованого і ошатного вигляду, з'явились ... автомобілісти.
Треба відзначити, що автомобіль також був винайдений пішоходами. Але автомобілісти про це якось швидко забули. Лагідних і розумних пішоходів стали давити. Вулиці, створені пішоходами, перейшли під владу автомобілістів. Проїжджі частини стали вдвоє ширші, тротуари звузились до розмірів цигаркової бандеролі. І пішоходи стали злякано тулитися до стін будинків.
У великому місті пішоходи ведуть мученицьке життя. Для них ввели якесь транспортне гетто. Їм дозволяють переходити вулиці тільки на перехрестях, тобто саме в тих місцях, де рух найсильніший і де волосину, на якій переважно вісить життя пішохода, найлегше обірвати.
В нашій обширній країні звичайний автомобіль, призначений, на думку пішоходів, для мирного перевезення людей і вантажів, набув грізних обрисів братовбивчого снаряда. Він виводить із ладу цілі шеренги членів профспілки та їх сімей. Якщо пішоходу часом вдається випурхнути з-під сріблястого носа машини – його штрафує поліція за порушення правил вуличного катехізису.
І взагалі, авторитет пішоходів сильно похитнувся. Вони, які дали світу таких славетних людей, як Гіппократ, Горацій, Бойль-Маріотт, Гутенберг, Нобель змушені тепер виявляти чудеса винахідливості, щоб тільки нагадати про своє існування. Боже, Боже, до чого Ти довів пішохода!
Ось іде він з самого Луганська до Львова, тримаючи в одній руці прапор з написом: "Геть корупцію", перекинувши через плече палку, на кінці якої теліпаються резервні кросівки і бляшаний чайник без кришки. Це наш пішоход-фізкультурник, який вийшов з Луганська на початку квітня, і в травні біля самих воріт Львова буде задавлений важким автокаром, номер якого так і не встигнуть помітити.
Або другий, європейський могікан пішоходного руху. Він іде пішки навколо світу, котячи перед собою бочку. Він охоче пішов би так, без бочки, але то- ді ніхто не помітить, що він дійсно пішохід далекого слідування, і про нього не напишуть в газетах. Доводиться всю дорогу штовхати перед собою осоружну тару, на якій до того ж (ганьба, ганьба!) виведений великий жовтий напис, який вихваляє якість автомобільної оливи фірми "WOG".
Так деградував пішохід.
Але досить швидко пішоходи впоралися з шоком і приниженнями та почали організовуватись і боротись за свої втрачені права. І таки вибороли собі зебру. Тепер вони мають навіть перевагу перед автомобілістами при переході вулиці по зебрі, але так захопились своїми правами, що, по-перше, перестрахали автомобілістів. Ті почали боятися пішоходів і вельми старанно виконувати правила дорожнього руху (що аж почали їх перевиконувати), тобто зупинятись перед зеброю навіть тоді, коли пішохід (а, особливо, пішохідка) просто стоїть на тротуарі за бордюром і про щось думає.
А по-друге, це почало викликати незадоволення у інших пішоходів. Тільки уже тих, що з метою економії часу користуються громадським транспортом. Вони тепер стали пасажирами, вони поспішають і їм дуже прикро спостерігати як по зебрі йде, злегка похитуючись, дама в короткій спідничці і на довгих підборах, і йде вона так, ніби знахо-диться не на переході, а на подіумі. Незадоволені стали і автомобілісти такою запопадливістю своїх колег. Тим більше, що задумливий пішохід, який ще навіть не вирішив, чи варто переходити вулицю, або, можливо, просто виявляє елементарну ввічливість щодо автомобілістів, жертвуючи свої 30 секунд, щоб пропустити механічний засіб пересування.
Тому, якщо це так, то треба їхати сміливо вперед, зрозуміло, знизивши швидкість транспортного засобу. І реагувати на пішохода тільки тоді, коли він ступить хоча б однією ногою на зебру. Тобто виконувати старе, як світ, добре всім знайоме правило, що вміщається у три слова: будьте взаємно ввічливі.
Віталій Поштар Володимир Петрів.
Залишити коментар