Повідомлення в номер / Свято першого снопа

Чи помічав ти, мій читачу, як швидко летить час? Звичайно, секунди, хвилини, години, як завжди, відлічують життя… Але все ж таки швидко стрімко, у круговерті  подій, мчить час. Тільки-тільки трудилися над підготовкою першого етнофестивалю, а вже й відвідали другий. Про що піде мова? Про людей, про незвичайних людей, якщо точніше, про людей-трударів, хліборобів-орачів, про справжніх сільських господинь та господарів, господарів своєї багатющої землі, яка зоветься Україною.

На запрошення голови Ковельської районної ради Андрія Броїла виступити співорганізаторами заходу команда коледжівців на чолі з директором Тетяною Селівончик залюбки погодилася. Ми вирушаємо  у дорогу, у напрямку села Грабова, на другий етнофестиваль  "Гуртом ниву зажнемо". На шляху нам зустрічаються заквітчані підводи, йдуть люди у старовинному вбрані, співаючи пісні, вітаючи один одного зі святом Петра і Павла, прославляючи Бога, вірячи у продовження роду, а відтак – і в кращу долю своїх дітей. 

І ось ми дісталися до урочища "Яновище", що на межі Ковельського та Старовижівського районів, між селами Грабове та Лапні, де й має відбуватися II міжрайонний етнофестиваль "Гуртом ниву зажнемо". Фестиваль сміливо можна назвати міжнародним, адже з нами разом приїхала делегація з м. Любартова (Республіка Польща). Кшиштоф Возняк, директор одного з навчальних закладів, не стримував емоцій, красно дякуючи за можливість хоча б на мить опинитися серед справжніх людей, неймовірної гостинності та краси хліборобського краю. 

Почалося свято з візитів до тематичних куренів. У кожному з них витала атмосферу, яку складно передати словами, її треба відчути. Вдивляючись у засмаглі обличчя, вкриті зморшками, читали нелегку рутинну щоденну працю, проте за цією працею, почасти виснажливою і невдячною, стоїть любов. Любов до свого села, проспівана у гімні та авторських піснях, любов до смачних страв, якими так щедро ділилися з нами, любов до людей, до землі, до усього свого, рідного,  любов до Вітчизни. Стає зрозуміло, що ці люди – величезна сила, сила-силенна, яку ані здолати, ані перемогти неможливо. 

Далі відбувся молебень та відтворення стародавнього обряду зажинок. Символічні снопи дарували гостям фестивалю. Зі сцени пролунали слова вдячності від організаторів та спонсорів свята. З вітальним словом виступила й Тетяна Селівончик, директор Ковельського промислово-економічного коледжу Луцького національного технічного університету. Тетяна Василівна, зокрема, зазначила, що надзвичайно цінує сільський труд, знає про нього з перших уст, адже її дідусь очолював передовий колгосп багато років. Душевність та щирість слів директора була підтримана гучними оплесками.

На етнофестиваль завітали більше десятка фольклорних гуртів, серед них були й відомі ковельчанки з гуртом "Родинонька".  А також виступали студенти нашого коледжу Юлія Демкова та Павло Назарук із піснею "Баяніст". Молоді та завзяті, із вогником в очах, коледжівці зірвали шквал аплодисментів. 

Етнофестиваль – це ще й колорит народних умільців, талановитих майстрів. Замайоріли вишивані рушники, сільські оселі, ляльки-мотанки, глиняний посуд. Дивувала запальна музика 80-річної барабанщиці, яка не розлучається з інструментом з юності. Її гру пам'ятає не одне покоління односельців. 

На мить спиняєшся, щоб подивитися на усе дійство у цілому,  й перехоплює подих. Щасливі, усміхнені, горді люди навколо, хоча й добре знають, що попереду жнива, важка пора. Але хіба українців злякає робота? Будуть жнива, то буде й хліб, а буде хліб, то буде й життя.

Хочеться вірити у краще майбутнє цих людей та й України. А коледжівці вкотре залишили свій самобутній слід, тепер у такому етнофестивальному ракурсі. З враженнями на довгі місяці, щасливі та натхненні поверталися  ми додому. 

Висловлюємо щиру вдячність організаторам свята за надану можливість долучитися до неймовірного феєричного дійства!

Олена Шульган, 

заступник директора з виховної роботи КПЕК Луцького НТУ.

Чи помічав ти, мій читачу, як швидко летить час? Звичайно, секунди, хвилини, години, як завжди, відлічують життя… Але все ж таки швидко стрімко, у круговерті  подій, мчить час. Тільки-тільки трудилися над підготовкою першого етнофестивалю, а вже й відвідали другий. Про що піде мова? Про людей, про незвичайних людей, якщо точніше, про людей-трударів, хліборобів-орачів, про справжніх сільських господинь та господарів, господарів своєї багатющої землі, яка зоветься Україною.

На запрошення голови Ковельської районної ради Андрія Броїла виступити співорганізаторами заходу команда коледжівців на чолі з директором Тетяною Селівончик залюбки погодилася. Ми вирушаємо  у дорогу, у напрямку села Грабова, на другий етнофестиваль  "Гуртом ниву зажнемо". На шляху нам зустрічаються заквітчані підводи, йдуть люди у старовинному вбрані, співаючи пісні, вітаючи один одного зі святом Петра і Павла, прославляючи Бога, вірячи у продовження роду, а відтак – і в кращу долю своїх дітей. 

І ось ми дісталися до урочища "Яновище", що на межі Ковельського та Старовижівського районів, між селами Грабове та Лапні, де й має відбуватися II міжрайонний етнофестиваль "Гуртом ниву зажнемо". Фестиваль сміливо можна назвати міжнародним, адже з нами разом приїхала делегація з м. Любартова (Республіка Польща). Кшиштоф Возняк, директор одного з навчальних закладів, не стримував емоцій, красно дякуючи за можливість хоча б на мить опинитися серед справжніх людей, неймовірної гостинності та краси хліборобського краю. 

Почалося свято з візитів до тематичних куренів. У кожному з них витала атмосферу, яку складно передати словами, її треба відчути.Вдивляючись у засмаглі обличчя, вкриті зморшками, читали нелегку рутинну щоденну працю, проте за цією працею, почасти виснажливою і невдячною, стоїть любов. Любов до свого села, проспівана у гімні та авторських піснях, любов до смачних страв, якими так щедро ділилися з нами, любов до людей, до землі, до усього свого, рідного,  любов до Вітчизни. Стає зрозуміло, що ці люди – величезна сила, сила-силенна, яку ані здолати, ані перемогти неможливо. 

Далі відбувся молебень та відтворення стародавнього обряду зажинок. Символічні снопи дарували гостям фестивалю. Зі сцени пролунали слова вдячності від організаторів та спонсорів свята. З вітальним словом виступила й Тетяна Селівончик, директор Ковельського промислово-економічного коледжу Луцького національного технічного університету. Тетяна Василівна, зокрема, зазначила, що надзвичайно цінує сільський труд, знає про нього з перших уст, адже її дідусь очолював передовий колгосп багато років. Душевність та щирість слів директора була підтримана гучними оплесками.

На етнофестиваль завітали більше десятка фольклорних гуртів, серед них були й відомі ковельчанки з гуртом "Родинонька".  А також виступали студенти нашого коледжу Юлія Демкова та Павло Назарук із піснею "Баяніст". Молоді та завзяті, із вогником в очах, коледжівці зірвали шквал аплодисментів. 

Етнофестиваль – це ще й колорит народних умільців, талановитих майстрів. Замайоріли вишивані рушники, сільські оселі, ляльки-мотанки, глиняний посуд. Дивувала запальна музика 80-річної барабанщиці, яка не розлучається з інструментом з юності. Її гру пам'ятає не одне покоління односельців. 

На мить спиняєшся, щоб подивитися на усе дійство у цілому,  й перехоплює подих. Щасливі, усміхнені, горді люди навколо, хоча й добре знають, що попереду жнива, важка пора. Але хіба українців злякає робота? Будуть жнива, то буде й хліб, а буде хліб, то буде й життя.

Хочеться вірити у краще майбутнє цих людей та й України. А коледжівці вкотре залишили свій самобутній слід, тепер у такому етнофестивальному ракурсі. З враженнями на довгі місяці, щасливі та натхненні поверталися  ми додому. 

Висловлюємо щиру вдячність організаторам свята за надану можливість долучитися до неймовірного феєричного дійства!