Повідомлення в номер / Червона сумочка

Двадцятирічна Оксана чудово розбиралася у моді. З дитинства вона любила гортати модні журнали, цікавилася найновішими тенденціями, завжди стильно одягалася. Заможні батьки ні в чому не відмовляли одиначці. Тож коли дівчина вступила до вузу у Києві, то нерідко купувала одяг, взуття, аксесуари у магазинах відомих брендів.

Ось і зараз, приїхавши на літні канікули додому у невелике поліське містечко, Оксана цілими днями гортала сторінки інтернет-видань з новинками моди.

– Дитинко, ти цілими днями у телефоні, – одного дня стурбовано сказала мама. – Ти ж молода, піди погуляй кудись.

Оксана скривилась:

– З ким тут гуляти? І де?

– Через кілька днів у місті свято. Запроси Юлю, твою двоюрідну сестру, погуляєте разом, – підказала мама. – Дівчина вона хороша: чемна, привітна, трудолюбива.

– Юля… –  хмикнула юнка. – Простачка, яка працює продавцем у магазинчику. А про що я з нею розмовлятиму? До того ж, одягається вона жахливо – у неї абсолютно немає смаку. Та з нею соромно йти по вулиці у будній день, не те що у свято.

Мама знизала плечима і вийшла з кімнати. У сім’ї донечку балували, тож дівчина іноді вела себе просто нестерпно і її зверхність не раз допікала оточуючим.

Того ж дня в оселі пролунав дзвінок стаціонарного телефону. Оксана підійшла до апарату.

– Добрий день, –  пролунав у слухавці приємний чоловічий голос. – Покличте, будь ласка, Олексія Петровича.

– Тата зараз немає вдома, – відповіла Оксана.

– Вас турбує Андрій із станції техобслуговування, – пояснив незнайомець. — Мобільний телефон пана Олексія не відповідає, тому я телефоную на домашній. Передайте Вашому батькові, що його автомобіль відремонтовано.

Оксана, знудившись за кілька днів без товариства, спілкувалась із чоловіком грайливо та весело і, несподівано для неї, той запропонував познайомитись.

– Тільки не зараз, – закапризувала дівчина. – Ось зустрінемось на святі в місті, тоді й познайомимось. 

– А як же я Вас упізнаю? – запитав Андрій. 

– Увечері я буду біля фонтана в центрі міста. Я триматиму червону сумочку із золотими літерами. Таких в Україні лише три, і одна з них – у мене, – похвалилась дівчина.

Увечері Оксана повідомила батькові про телефонний дзвінок.

– Я й не сподівався, що автомобіль відремонтують так швидко –  задоволено зауважив Олексій Петрович. – Андрій дуже діловита людина. Не даремно він власник цілої мережі СТО. 

– А чому він досі не одружується? – запитала присутня при розмові мама. – Молодий, красивий, порядний, багатий – у нашому містечку знайдеться чимало дівчат, охочих вийти заміж за такого жениха.

– Та все віджартовується, каже, що ще не зустрів свою долю.

l

Андрій підходив до міського фонтана і ще здаля запримітив струнку, симпатичну дівчину з червоною сумочкою у руках.

– Привіт, я Андрій, – розпочав розмову чоловік.

– Юля, – посміхнулась дівчина та  переклала з однієї руки в іншу новеньку червону сумочку – дешеву китайську підробку відомого бренду, яку вона нещодавно придбала на місцевому ринку.

Несподівано для самих себе молоді люди знайшли чимало спільних інтересів та тем для розмов. Андрієві надзвичайно імпонувала нова знайома. Вона підкорила його своєю щирістю, безпосередністю, легким характером та добротою.

А люди, що розважались того вечора із протилежного боку фонтана, помічали ефектну білявку із червоною сумочкою у руках. Вона із незадоволеним виразом обличчя деякий час прогулювалась, постійно роззираюсь довкола, а потім пішла геть.

l

Непомітно минуло літо, настала осінь. Оксана знову відвідувала заняття в одному із столичних вузів. І ось дзвінок від мами:

– Оксаночко, твоя двоюрідна сестра Юля виходить заміж. Нас запрошено на весілля. Приїзди. 

Оксана із здивуванням довідалась, що наречений кузини – той самий Андрій. Як така недоріка, думала вона про Юлю, змогла зацікавити першого жениха рідного міста?

l

На столі молодят посеред наїдків та напоїв величався чималенький торт у вигляді… червоної жіночої сумочки із золотистими літерами. Гості дивувались такому незвичному дизайну весільного пирога, ставили чимало запитань щодо такого рішення молодят. Тоді наречений попросив у ведучої мікрофон і роз’яснив присутнім:

– Одного дня мені призначила побачення незнайомка, яку я мав упізнати за червоною сумочкою. Так я й зустрів свою Юлю, яка того дня біля фонтана чекала свою подругу і випадково теж мала такий аксесуар. Правда, пізніше виявилось, що зустріч мені призначала не Юля, а інша дівчина. Однак, я не шкодую, що помилився. Навпаки, я дуже щасливий, адже саме завдяки червоній сумочці я зустрів свою долю.

l

Оксана на весіллі була без настрою…

Мілана ЯСИНСЬКА.

Двадцятирічна Оксана чудово розбиралася у моді. З дитинства вона любила гортати модні журнали, цікавилася найновішими тенденціями, завжди стильно одягалася. Заможні батьки ні в чому не відмовляли одиначці. Тож коли дівчина вступила до вузу у Києві, то нерідко купувала одяг, взуття, аксесуари у магазинах відомих брендів.

Ось і зараз, приїхавши на літні канікули додому у невелике поліське містечко, Оксана цілими днями гортала сторінки інтернет-видань з новинками моди.

– Дитинко, ти цілими днями у телефоні, – одного дня стурбовано сказала мама. – Ти ж молода, піди погуляй кудись.

Оксана скривилась:

– З ким тут гуляти? І де?

– Через кілька днів у місті свято. Запроси Юлю, твою двоюрідну сестру, погуляєте разом, – підказала мама. – Дівчина вона хороша: чемна, привітна, трудолюбива.

– Юля… –  хмикнула юнка. – Простачка, яка працює продавцем у магазинчику. А про що я з нею розмовлятиму? До того ж, одягається вона жахливо – у неї абсолютно немає смаку. Та з нею соромно йти по вулиці у будній день, не те що у свято.

Мама знизала плечима і вийшла з кімнати. У сім’ї донечку балували, тож дівчина іноді вела себе просто нестерпно і її зверхність не раз допікала оточуючим.

Того ж дня в оселі пролунав дзвінок стаціонарного телефону. Оксана підійшла до апарату.

– Добрий день, –  пролунав у слухавці приємний чоловічий голос. – Покличте, будь ласка, Олексія Петровича.

– Тата зараз немає вдома, – відповіла Оксана.

– Вас турбує Андрій із станції техобслуговування, – пояснив незнайомець. — Мобільний телефон пана Олексія не відповідає, тому я телефоную на домашній. Передайте Вашому батькові, що його автомобіль відремонтовано.

Оксана, знудившись за кілька днів без товариства, спілкувалась із чоловіком грайливо та весело і, несподівано для неї, той запропонував познайомитись.

– Тільки не зараз, – закапризувала дівчина. – Ось зустрінемось на святі в місті, тоді й познайомимось. 

– А як же я Вас упізнаю? – запитав Андрій. 

– Увечері я буду біля фонтана в центрі міста. Я триматиму червону сумочку із золотими літерами. Таких в Україні лише три, і одна з них – у мене, – похвалилась дівчина.

Увечері Оксана повідомила батькові про телефонний дзвінок.

– Я й не сподівався, що автомобіль відремонтують так швидко –  задоволено зауважив Олексій Петрович. – Андрій дуже діловита людина. Не даремно він власник цілої мережі СТО. 

– А чому він досі не одружується? – запитала присутня при розмові мама. – Молодий, красивий, порядний, багатий – у нашому містечку знайдеться чимало дівчат, охочих вийти заміж за такого жениха.

– Та все віджартовується, каже, що ще не зустрів свою долю.

ххх

Андрій підходив до міського фонтана і ще здаля запримітив струнку, симпатичну дівчину з червоною сумочкою у руках.

– Привіт, я Андрій, – розпочав розмову чоловік.

– Юля, – посміхнулась дівчина та  переклала з однієї руки в іншу новеньку червону сумочку – дешеву китайську підробку відомого бренду, яку вона нещодавно придбала на місцевому ринку.

Несподівано для самих себе молоді люди знайшли чимало спільних інтересів та тем для розмов. Андрієві надзвичайно імпонувала нова знайома. Вона підкорила його своєю щирістю, безпосередністю, легким характером та добротою.

А люди, що розважались того вечора із протилежного боку фонтана, помічали ефектну білявку із червоною сумочкою у руках. Вона із незадоволеним виразом обличчя деякий час прогулювалась, постійно роззираюсь довкола, а потім пішла геть.

ххх

Непомітно минуло літо, настала осінь. Оксана знову відвідувала заняття в одному із столичних вузів. І ось дзвінок від мами:

– Оксаночко, твоя двоюрідна сестра Юля виходить заміж. Нас запрошено на весілля. Приїзди. 

Оксана із здивуванням довідалась, що наречений кузини – той самий Андрій. Як така недоріка, думала вона про Юлю, змогла зацікавити першого жениха рідного міста?

ххх

На столі молодят посеред наїдків та напоїв величався чималенький торт у вигляді… червоної жіночої сумочки із золотистими літерами. Гості дивувались такому незвичному дизайну весільного пирога, ставили чимало запитань щодо такого рішення молодят. Тоді наречений попросив у ведучої мікрофон і роз’яснив присутнім:

– Одного дня мені призначила побачення незнайомка, яку я мав упізнати за червоною сумочкою. Так я й зустрів свою Юлю, яка того дня біля фонтана чекала свою подругу і випадково теж мала такий аксесуар. Правда, пізніше виявилось, що зустріч мені призначала не Юля, а інша дівчина. Однак, я не шкодую, що помилився. Навпаки, я дуже щасливий, адже саме завдяки червоній сумочці я зустрів свою долю.

ххх

Оксана на весіллі була без настрою…