26 липня ц. р. виповнюється 80 років знаному на Волині ентузіасту і подвижнику фізкультурно-спортивного руху, авторитетному педагогу, багатолітньому викладачу фізкультури колишнього професійно-технічного училища № 5 Володимиру Васильовичу Косяку (на знімку праворуч – він у молодості).
Народився ювіляр 1938 року в селі Битні колишнього Голобського (тепер – Ковельського) району в селянській сім'ї. Батьки працювали у колгоспі, мали підсобне господарство, тому юнак з малих років був привчений до роботи (на знімку внизу у центрі – мама Наталія Степанівна і тато Василь Павлович).
Володимир Васильович з дитинства і юності поріднився з фізкультурою і спортом. У 1955 році він став громадським інструктором по спорту та капітаном футбольної команди колгоспу імені Івана Франка. Під його керівництвом була здобута не одна яскрава перемога.
Закінчивши сім класів, вирішив із хлопцями-однолітками вступити в автошколу ДТСААФ. Щоранку п'ятірка крутила велосипедні педалі, добираючись до Ковеля двадцять кілометрів. Закінчивши навчання і одержавши водійські права, хлопець був прийнятий шофером на самоскид ГАЗ-51 у колгосп. Спорт не полишав, регулярно захищав на змаганнях різного рівня честь рідного колгоспу, а пізніше – й Ковельського району, до збірної команди якого входив разом із Миколою Степанюком.
Футбольна команда колгоспу імені Івана Франка на той час була дуже сильною, і виступала нарівні з голобчанами, мельничанами, гішинцями, дубівчанами та ін.
У жовтні 1957 року Володимира Васильовича призвали в армію. Після військового карантину відібрали в полкову сержантську школу при Новоград-Волинській стрілецькій дивізії. І тут демонстрував неабиякі досягнення в спорті, завдяки чому отримав армійський розряд з легкої атлетики, потрапив у футбольну команду дивізії, беручи участь в розіграші першості дивізії, армії, Прикарпатського військового округу та міста Новограда-Волинського.
Далі – служба при штабі військової частини, участь у змаганнях і спартакіада й навіть – в автомобільних гонках у 1959 році. Довелося два рази брати участь у навчаннях військ Варшавського договору на полігонах Рівненської і Львівської областей. Тоді ж закінчив курси шоферів і склав іспити на права водія другого класу.
У жовтні 1960 року, як згадує Володимир Косяк, під кінець військової служби його, не питаючи згоди, направили у складі так званих армійсько-студентських загонів у Новосибірськ і Красноярськ. Батьки про це нічого не знали. Працювали хлопці на Красноярському паперово-целюлозному комбінаті. Шоферський заробіток був непоганий, але робота дуже й дуже важка. Знову ж таки ставав у пригоді фізичний гарт, заняття спортом. А "розвернутися" там було де. На комбінаті трудилося майже 20 тисяч чоловік, переважно – молодь. До їх послуг – стадіон на 5 тисяч місць, футбольні, волейбольна, боксерська, хокейні та інші команди.
Важко перерахувати, на яких змаганнях з різних видів спорту не виступав молодий волинянин. Тут захопився туризмом, мандрівками на плотах і катамаранах бурхливим Єнісеєм. Плюс – любительське рибальство, полювання.
Згодом, здобувши права першого класу, Володимир Васильович став водієм автобуса, на якому працював до 1964 року. Будучи у далеких краях, не забував про батьків, котрі дуже переживали за сина. Маючи щороку майже півторамісячну відпустку, постійно приїжджав додому, продовжуючи виступати у складі футбольних команд і колгоспу, і району.
Повернувшись на Ковельщину, пристав на пропозицію начальника паровозного депо Ковель М. Г. Таракана і в лютому 1965 року став тренувати футбольну команду "Локомотив". Одночасно зайнявся громадською роботою, тренував вуличну команду для участі в розіграші приза "Шкіряний м'яч".
У ті часи, як пригадують ковельчани старшого і середнього віку, команда "Локомотив" своїми успіхами славилася на всю Львівську залізницю, не кажучи вже про Волинь і Ковель. 1965 року з рахунком 4:1 локомотивники перемогли львів'ян. Володимир Косяк, як сьогодні пам'ятає тих, хто разом з ним виборював перемогу. Це – В. Станкевич, Я. Ілюшик, В. Малиновський, М. Карелін, О. Сергієнко, І. Царьов, Є. Голубович, Р. Якубович, В. Супрунюк, В. Шнирьов (на знімку праворуч). Через рік ковельчани перемогли з рахунком 3:1 польську команду з Любліна у міжнародному товариському турнірі.
Для того, щоб розповісти бодай коротко про роботу, якою у ті роки займався Володимир Васильович, потрібно дуже й дуже багато газетної площі. Але найголовніше при цьому, що герой нашої розповіді був активний і в професійній діяльності, і у громадських справах. 1967 року на міському фізкультурно-спортивному активі його одноголосно обрали головою міськспорткомітету. Займаючи відповідальну посаду, продовжував грати у футбол. Закінчивши курси при Київському інституті фізкультури, здобув право вести уроки фізичного виховання в закладах профтехосвіти.
Згодом доля звела ювіляра з коханою Валентиною Миколаївною Дубій, яка навчалася на останньому курсі Ковельського медичного училища, у складі збірної команди якого грала в баскетбол. 1967 року у них народився син Едуард. У вересні 1971 року Володимир Косяк перейшов на роботу в ПТУ № 58 (пізніше – № 5) на посаду керівника фізичного виховання, тренера і викладача фізкультури.
– Прийшовши в училище, я вже знав, з чого маю почати, – розповідає Володимир Васильович. – Найголовніше, що мені пощастило з колегами-педагогами, адже сам я нічого б не досяг. Добрим словом згадую Є. Таранюка (баскетбол, легка атлетика), В. Полятичка (волейбол), С. Філіпчука (лижі), О. Вацека (футбол), В Шафету (волейбол, дівчата). Гарно ми спрацювалися з молодим фахівцем О. Вельмою.
У 1974 в сім'ї Косяків народився другий син – Олександр. До речі, обидва хлопці були теж завзятими спортсменами. Згодом вони підросли, створили свої сім'ї. А далі з'явилися на світ онуки: в Едуарда з Іриною – Максим, в Олександра з Тетяною – Владислав. Всі вони знайшли своє місце в житті, стали гарними спеціалістами. Та найбільша гордість Володимира Косяка – його вихованці. Кращою із кращих він вважає Світлану Поліщук (на знімку – вгорі ліворуч), яка навчалася професії "різьбяр по дереву і бересті", була багаторазовою чемпіонкою училища, міста, області з легкої атлетики, волейболу, баскетболу, настільного тенісу тощо. Встановила чимало рекордів училища. Працювала в Луцьку тренером в ДСТ "Спартак".
Пишається вихователь іншими своїми учнями. Це – Тетяна Кіпреєва, Світлана Орловська, Василь Янович, Микола Стасюк, Валерій Міндер, Олег Паримончук, Володимир Мовчан, Іван Смолярчук, Борис Зінчук, Едуард Савенюк та багато, багато інших. Їх просто неможливо всіх перелічити, адже впродовж 50 років праці путівку в життя отримали 13 тисяч (!) юнаків і дівчат.
Гордість училища – Тетяна Коб, багаторазова чемпіонка міста та області з легкої атлетики, учасниця престижних змагань з волейболу, баскетболу, настільного тенісу. Після закінчення училища почала займатися боксом і стала багаторазовим чемпіоном України, Європи, призером чемпіонатів світу, учасницею Олімпійських ігор в Ріо-де-Жанейро. Її сестра Тамара теж вписала не одну яскраву сторінку в спортивну історію ПТУ-5 (на знімку – вгорі праворуч).
Володимир Васильович веде своєрідний літопис слави викладачів і учнів навчального закладу, якому віддав півстоліття свого неспокійного життя. Як на мене, за цими матеріалами можна було б написати цікаву, захоплюючу і повчальну (особливо для молоді) ілюстровану книгу, на якій вчити підростаюче покоління любові до праці, вмінню долати труднощі і впевнено йти до мети.
У ювіляра – обширний "нагородний" список. Адже його неодноразово нагороджували грамотами, дипломами, подяками. Ось тільки деякі з відзнак: "Відмінник освіти України", іменний годинник Ковельської міської ради, Почесна грамота Міністерства освіти України, почесні грамоти і дипломи міської ради, обласного управління освіти, Волинської облдержадміністрації та ін. Володимир Косяк – спеціаліст вищої категорії, кандидат в майстри спорту з настільного тенісу, має медаль "Ветеран праці".
Не кожен із нас може похвалитися такою кількістю почесних нагород. Але справа не тільки в них. Мабуть, найголовніше – повага людей, любов рідних, шана колег. Адже Володимир Васильович Косяк – це жива історія Ковеля і району, свідок і учасник тих подій, що відбувалися на теренах Волині у повоєнні роки і у наш час.
Тож побажаємо ювіляру Божого благословення на многії і благії літа, родинного благополуччя і злагоди в сім'ї, міцного здоров'я і завжди гарного настрою! Здоров'я і настрій йому особливо потрібні, адже разом із дружиною, ветераном охорони здоров'я міста, займаються домашнім господарством, вирощуванням овочів і фруктів, квітникарством.
Хай щастить!
Михайло КУЗЬМУК.
НА ЗНІМКУ внизу у центрі – збірна команда училища з футболу – чемпіон міста й області у 1980-их роках, внизу ліворуч – збірна команда з футболу ПТУ-5 (2004 рік); внизу – молода сім’я Володимира і Валентини КОСЯКІВ з дітьми.
Фото з сімейного архіву.
Спорт - його любов на все життя
26 липня ц. р. виповнюється 80 років знаному на Волині ентузіасту і подвижнику фізкультурно-спортивного руху, авторитетному педагогу, багатолітньому викладачу фізкультури колишнього професійно-технічного училища № 5 Володимиру Васильовичу Косяку (на знімку праворуч – він у молодості).
Народився ювіляр 1938 року в селі Битні колишнього Голобського (тепер – Ковельського) району в селянській сім'ї. Батьки працювали у колгоспі, мали підсобне господарство, тому юнак з малих років був привчений до роботи (на знімку внизу у центрі – мама Наталія Степанівна і тато Василь Павлович).
Володимир Васильович з дитинства і юності поріднився з фізкультурою і спортом. У 1955 році він став громадським інструктором по спорту та капітаном футбольної команди колгоспу імені Івана Франка. Під його керівництвом була здобута не одна яскрава перемога.
Закінчивши сім класів, вирішив із хлопцями-однолітками вступити в автошколу ДТСААФ. Щоранку п'ятірка крутила велосипедні педалі, добираючись до Ковеля двадцять кілометрів. Закінчивши навчання і одержавши водійські права, хлопець був прийнятий шофером на самоскид ГАЗ-51 у колгосп. Спорт не полишав, регулярно захищав на змаганнях різного рівня честь рідного колгоспу, а пізніше – й Ковельського району, до збірної команди якого входив разом із Миколою Степанюком.
Футбольна команда колгоспу імені Івана Франка на той час була дуже сильною, і виступала нарівні з голобчанами, мельничанами, гішинцями, дубівчанами та ін.
У жовтні 1957 року Володимира Васильовича призвали в армію. Після військового карантину відібрали в полкову сержантську школу при Новоград-Волинській стрілецькій дивізії. І тут демонстрував неабиякі досягнення в спорті, завдяки чому отримав армійський розряд з легкої атлетики, потрапив у футбольну команду дивізії, беручи участь в розіграші першості дивізії, армії, Прикарпатського військового округу та міста Новограда-Волинського.
Далі – служба при штабі військової частини, участь у змаганнях і спартакіада й навіть – в автомобільних гонках у 1959 році. Довелося два рази брати участь у навчаннях військ Варшавського договору на полігонах Рівненської і Львівської областей. Тоді ж закінчив курси шоферів і склав іспити на права водія другого класу.
У жовтні 1960 року, як згадує Володимир Косяк, під кінець військової служби його, не питаючи згоди, направили у складі так званих армійсько-студентських загонів у Новосибірськ і Красноярськ. Батьки про це нічого не знали. Працювали хлопці на Красноярському
паперово-целюлозному комбінаті. Шоферський заробіток був непоганий, але робота дуже й дуже важка. Знову ж таки ставав у пригоді фізичний гарт, заняття спортом. А "розвернутися" там було де. На комбінаті трудилося майже 20 тисяч чоловік, переважно – молодь. До їх послуг – стадіон на 5 тисяч місць, футбольні, волейбольна, боксерська, хокейні та інші команди.
Важко перерахувати, на яких змаганнях з різних видів спорту не виступав молодий волинянин. Тут захопився туризмом, мандрівками на плотах і катамаранах бурхливим Єнісеєм. Плюс – любительське рибальство, полювання.
Згодом, здобувши права першого класу, Володимир Васильович став водієм автобуса, на якому працював до 1964 року. Будучи у далеких краях, не забував про батьків, котрі дуже переживали за сина. Маючи щороку майже півторамісячну відпустку, постійно приїжджав додому, продовжуючи виступати у складі футбольних команд і колгоспу, і району.
Повернувшись на Ковельщину, пристав на пропозицію начальника паровозного депо Ковель М. Г. Таракана і в лютому 1965 року став тренувати футбольну команду "Локомотив". Одночасно зайнявся громадською роботою, тренував вуличну команду для участі в розіграші приза "Шкіряний м'яч".
У ті часи, як пригадують ковельчани старшого і середнього віку, команда "Локомотив" своїми успіхами славилася на всю Львівську залізницю, не кажучи вже про Волинь і Ковель. 1965 року з рахунком 4:1 локомотивники перемогли львів'ян. Володимир Косяк, як сьогодні пам'ятає тих, хто разом з ним виборював перемогу. Це – В. Станкевич, Я. Ілюшик, В. Малиновський, М. Карелін, О. Сергієнко, І. Царьов, Є. Голубович, Р. Якубович, В. Супрунюк, В. Шнирьов (на знімку праворуч). Через рік ковельчани перемогли з рахунком 3:1 польську команду з Любліна у міжнародному товариському турнірі.
Для того, щоб розповісти бодай коротко про роботу, якою у ті роки займався Володимир Васильович, потрібно дуже й дуже багато газетної площі. Але найголовніше при цьому, що герой нашої розповіді був активний і в професійній діяльності, і у громадських справах. 1967 року на міському фізкультурно-спортивному активі його одноголосно обрали головою міськспорткомітету. Займаючи відповідальну посаду, продовжував грати у футбол. Закінчивши курси при Київському інституті фізкультури, здобув право вести уроки фізичного виховання в закладах профтехосвіти.
Згодом доля звела ювіляра з коханою Валентиною Миколаївною Дубій, яка навчалася на останньому курсі Ковельського медичного училища, у складі збірної команди якого грала в баскетбол. 1967 року у них народився син Едуард. У вересні 1971 року Володимир Косяк перейшов на роботу в ПТУ № 58 (пізніше – № 5) на посаду керівника фізичного виховання, тренера і викладача фізкультури.
– Прийшовши в училище, я вже знав, з чого маю почати, – розповідає Володимир Васильович. – Найголовніше, що мені пощастило з колегами-педагогами, адже сам я нічого б не досяг. Добрим словом згадую Є. Таранюка (баскетбол, легка атлетика), В. Полятичка (волейбол), С. Філіпчука (лижі), О. Вацека (футбол), В Шафету (волейбол, дівчата). Гарно ми спрацювалися з молодим фахівцем О. Вельмою.
У 1974 в сім'ї Косяків народився другий син – Олександр. До речі, обидва хлопці були теж завзятими спортсменами. Згодом вони підросли, створили свої сім'ї. А далі з'явилися на світ онуки: в Едуарда з Іриною – Максим, в Олександра з Тетяною – Владислав. Всі вони знайшли своє місце в житті, стали гарними спеціалістами. Та найбільша гордість Володимира Косяка – його вихованці. Кращою із кращих він вважає Світлану Поліщук (на знімку – вгорі ліворуч), яка навчалася професії "різьбяр по дереву і бересті", була багаторазовою чемпіонкою училища, міста, області з легкої атлетики, волейболу, баскетболу, настільного тенісу тощо. Встановила чимало рекордів училища. Працювала в Луцьку тренером в ДСТ "Спартак".
Пишається вихователь іншими своїми учнями. Це – Тетяна Кіпреєва, Світлана Орловська, Василь Янович, Микола Стасюк, Валерій Міндер, Олег Паримончук, Володимир Мовчан, Іван Смолярчук, Борис Зінчук, Едуард Савенюк та багато, багато інших. Їх просто неможливо всіх перелічити, адже впродовж 50 років праці путівку в життя отримали 13 тисяч (!) юнаків і дівчат.
Гордість училища – Тетяна Коб, багаторазова чемпіонка міста та області з легкої атлетики, учасниця престижних змагань з волейболу, баскетболу, настільного тенісу. Після закінчення училища почала займатися боксом і стала багаторазовим чемпіоном України, Європи, призером чемпіонатів світу, учасницею Олімпійських ігор в Ріо-де-Жанейро. Її сестра Тамара теж вписала не одну яскраву сторінку в спортивну історію ПТУ-5 (на знімку – вгорі праворуч).
Володимир Васильович веде своєрідний літопис слави викладачів і учнів навчального закладу, якому віддав півстоліття свого неспокійного життя. Як на мене, за цими матеріалами можна було б написати цікаву, захоплюючу і повчальну (особливо для молоді) ілюстровану книгу, на якій вчити підростаюче покоління любові до праці, вмінню долати труднощі і впевнено йти до мети.
У ювіляра – обширний "нагородний" список. Адже його неодноразово нагороджували грамотами, дипломами, подяками. Ось тільки деякі з відзнак: "Відмінник освіти України", іменний годинник Ковельської міської ради, Почесна грамота Міністерства освіти України, почесні грамоти і дипломи міської ради, обласного управління освіти, Волинської облдержадміністрації та ін. Володимир Косяк – спеціаліст вищої категорії, кандидат в майстри спорту з настільного тенісу, має медаль "Ветеран праці".
Не кожен із нас може похвалитися такою кількістю почесних нагород. Але справа не тільки в них. Мабуть, найголовніше – повага людей, любов рідних, шана колег. Адже Володимир Васильович Косяк – це жива історія Ковеля і району, свідок і учасник тих подій, що відбувалися на теренах Волині у повоєнні роки і у наш час.
Тож побажаємо ювіляру Божого благословення на многії і благії літа, родинного благополуччя і злагоди в сім'ї, міцного здоров'я і завжди гарного настрою! Здоров'я і настрій йому особливо потрібні, адже разом із дружиною, ветераном охорони здоров'я міста, займаються домашнім господарством, вирощуванням овочів і фруктів, квітникарством.
Хай щастить!
Михайло КУЗЬМУК.
НА ЗНІМКУ внизу у центрі – збірна команда училища з футболу – чемпіон міста й області у 1980-их роках, внизу ліворуч – збірна команда з футболу ПТУ-5 (2004 рік); внизу – молода сім’я Володимира і Валентини КОСЯКІВ з дітьми.
Фото з сімейного архіву.
Спорт - його любов на все життя
паперово-целюлозному комбінаті. Шоферський заробіток був непоганий, але робота дуже й дуже важка. Знову ж таки ставав у пригоді фізичний гарт, заняття спортом. А "розвернутися" там було де. На комбінаті трудилося майже 20 тисяч чоловік, переважно – молодь. До їх послуг – стадіон на 5 тисяч місць, футбольні, волейбольна, боксерська, хокейні та інші команди.
Пишається вихователь іншими своїми учнями. Це – Тетяна Кіпреєва, Світлана Орловська, Василь Янович, Микола Стасюк, Валерій Міндер, Олег Паримончук, Володимир Мовчан, Іван Смолярчук, Борис Зінчук, Едуард Савенюк та багато, багато інших. Їх просто неможливо всіх перелічити, адже впродовж 50 років праці путівку в життя отримали 13 тисяч (!) юнаків і дівчат.
Залишити коментар