Повідомлення в номер / Покинуті напризволяще

Об'єднані  територіальні громади – це, на мою думку, для дрібних населених пунктів вирок. Таке твердження виникло у мене від спостережень за нашим Дубівським об'єднанням.

Коли тільки запрошували до об'єднання, то обіцяли, що будуть прислуховуватись до думки населення, запевняли, що школу збережуть, а вийшло все з точністю до навпаки.  Для початку закрили ФАП у с. Красноволі, другим попав у немилість ФАП у с. Гредьках, на черзі – ФАП у с. Городищі. 

Шановні очільники громади! А нам що робити, до кого звертатись у разі потреби?  Не потрібно нам нахвалювати так звану "реформу"  медицини, бо люди дедалі голосніше висловлюють своє невдоволення. 

Раніше потрібно було вистояти тільки одну чергу, а тепер – дві: до сімейного, а тоді до лікаря за фахом, який потрібен тобі. Якщо великий населений пункт, то не факт, що до нього  потрапиш.

Так і хочеться запитати нашу владу: де ж ділися ваші мільйони, які мали бути у громади на рахунках? Тепер за допомогою скорочень ви плануєте "збагатити" бюджет. Подумайте і про нас, грішних. Мінімум, що нам потрібно від Вас, – це увага й повага.

Кожен сільський мешканець має право на гідне життя, а ви примушуєте нас тільки існувати. Отримуючи високі оклади, не забувайте, що більшість із нас має аж надто мізерні пенсії, і для нас хоч один ФАП на території села повинен працювати. 

Наталія Валеріївна завжди відгукнеться на виклик, підкаже, які  ліки потрібні, до "швидкої" вона звертається лише в надзвичайному випадку.  Велосипедом наша "медичка" встигає об'їхати три села, не дивлячись на вибрики погоди.

Друге питання, яке хвилює, – це ремонт дороги.  Мені не зрозуміло, для чого на дорозі ота “показуха” у вигляді  одного кілометра асфальту? Дуже хотілося б, щоб Прем'єр-міністр пан Гройсман проїхався по нашій дорозі або хоча б з висоти пташиного польоту глянув на це посміховисько.  Від центральної траси – 1, 5 кілометра, але скрізь – ямки, на яких можна вибити зуби, доки доїдеш до того "благословенного" кілометра асфальту, який, певно, можна назвати "євротрасою". Ну, а далі – не дорога, а звичайна "пральна дошка". Якщо  коштів не вистачає, то, можливо, було б краще зробити косметичний ремонт усієї дороги до села?

Третя проблема – це придбання шкільного автобуса. Купили ніби для хорошої справи, але вийшов справжній абсурд: дітей довозять тільки до Дубівської школи. Інші, які потрапили в немилість, бо пішли в Облапську школу, добираються … рейсовим автобусом! І автобус на 36 посадочних місць ганяє від Городища до Дубового, возячи всього 10 чоловік разом із обслуговуючим персоналом.  Вартість бензину, амортизаційні відрахування, зарплата шоферу, я думаю, "влітає" в дуже велику копійку.

Четверте питання. Будинок без господаря гине дуже швидко. А тому дуже б хотілося, щоб ті будівлі, які приносять селу користь, не пропали марно.

Пане Троцюк! Врахуйте, що нищенням сіл ви не досягнете наповнення бюджету. Уже майже всі молоді сім'ї виїхали на заробітки до Польщі, в тому числі – і вчителі. і медики. Я розумію, що, можливо, і важко утримувати таку школу, яка була у нас, але потрібно було  початкову школу залишити. З 1  вересня діткам треба  іти на підготовче навчання у перший клас. Врахуйте, що сільські діти – це "домашні" діти,  і кинути їх напризволяще на цілий день – безглуздя.

Незабаром вибори,  і я думаю, шановні, вам дуже нелегко буде вистояти у протистоянні з виборцями.  А воно відчувається все більше – у кожної влади дуже багато помилок, на помилках ми “вчимося”. Але краще чомусь не виходить, а з кожним роком стає все гірше. Рухаючись таким "курсом", як тепер, ми невдовзі будемо сидіти біля розбитого корита. 

Панове із влади!  Старайтесь залучати інвесторів, аби щось будувати, дати роботу людям на місцях. А у вас вийшло, що все закрили, штат збільшили, а утримувати його немає змоги. 

Розпочніть із себе, а над простим народом не ставте експерименти. Про людей потрібно таки дбати, а не знущатись, – терпець може й увірватися.  Дуже шкода, що пан Гройсман, пан Порошенко в таку глибинку, як у нас, ніколи не їдуть, а хай би побачили, що Україну нищать, починаючи із дрібних сіл.

Вибачте, що,  можливо,  щось написала не дуже ввічливо… Нічого особистого, – просто важко дивитись на таке варварське ставлення  до людей. Я думаю, що мене підтримають й інші.

З повагою – Ніна ФЕДОРУК, 

ветеран праці, городищенська "баба Параска". 

с. Городище Дубівської об'єднаної територіальної громади. 

Об'єднані  територіальні громади – це, на мою думку, для дрібних населених пунктів вирок. Таке твердження виникло у мене від спостережень за нашим Дубівським об'єднанням.

Коли тільки запрошували до об'єднання, то обіцяли, що будуть прислуховуватись до думки населення, запевняли, що школу збережуть, а вийшло все з точністю до навпаки.  Для початку закрили ФАП у с. Красноволі, другим попав у немилість ФАП у с. Гредьках, на черзі – ФАП у с. Городищі. 

Шановні очільники громади! А нам що робити, до кого звертатись у разі потреби?  Не потрібно нам нахвалювати так звану "реформу"  медицини, бо люди дедалі голосніше висловлюють своє невдоволення. 

Раніше потрібно було вистояти тільки одну чергу, а тепер – дві: до сімейного, а тоді до лікаря за фахом, який потрібен тобі. Якщо великий населений пункт, то не факт, що до нього  потрапиш.

Так і хочеться запитати нашу владу: де ж ділися ваші мільйони, які мали бути у громади на рахунках? Тепер за допомогою скорочень ви плануєте "збагатити" бюджет. Подумайте і про нас, грішних. Мінімум, що нам потрібно від Вас, – це увага й повага.

Кожен сільський мешканець має право на гідне життя, а ви примушуєте нас тільки існувати. Отримуючи високі оклади, не забувайте, що більшість із нас має аж надто мізерні пенсії, і для нас хоч один ФАП на території села повинен працювати. 

Наталія Валеріївна завжди відгукнеться на виклик, підкаже, які  ліки потрібні, до "швидкої" вона звертається лише в надзвичайному випадку.  Велосипедом наша "медичка" встигає об'їхати три села, не дивлячись на вибрики погоди.

Друге питання, яке хвилює, – це ремонт дороги.  Мені не зрозуміло, для чого на дорозі ота “показуха” у вигляді  одного кілометра асфальту? Дуже хотілося б, щоб Прем'єр-міністр пан Гройсман проїхався по нашій дорозі або хоча б з висоти пташиного польоту глянув на це посміховисько.  Від центральної траси – 1, 5 кілометра, але скрізь – ямки, на яких можна вибити зуби, доки доїдеш до того "благословенного" кілометра асфальту, який, певно, можна назвати "євротрасою". Ну, а далі – не дорога, а звичайна "пральна дошка". Якщо  коштів не вистачає, то, можливо, було б краще зробити косметичний ремонт усієї дороги до села?

Третя проблема – це придбання шкільного автобуса. Купили ніби для хорошої справи, але вийшов справжній абсурд: дітей довозять тільки до Дубівської школи. Інші, які потрапили в немилість, бо пішли в Облапську школу, добираються … рейсовим автобусом! І автобус на 36 посадочних місць ганяє від Городища до Дубового, возячи всього 10 чоловік разом із обслуговуючим персоналом.  Вартість бензину, амортизаційні відрахування, зарплата шоферу, я думаю, "влітає" в дуже велику копійку.

Четверте питання. Будинок без господаря гине дуже швидко. А тому дуже б хотілося, щоб ті будівлі, які приносять селу користь, не пропали марно.

Пане Троцюк! Врахуйте, що нищенням сіл ви не досягнете наповнення бюджету. Уже майже всі молоді сім'ї виїхали на заробітки до Польщі, в тому числі – і вчителі. і медики. Я розумію, що, можливо, і важко утримувати таку школу, яка була у нас, але потрібно було  початкову школу залишити. З 1  вересня діткам треба  іти на підготовче навчання у перший клас. Врахуйте, що сільські діти – це "домашні" діти,  і кинути їх напризволяще на цілий день – безглуздя.

Незабаром вибори,  і я думаю, шановні, вам дуже нелегко буде вистояти у протистоянні з виборцями.  А воно відчувається все більше – у кожної влади дуже багато помилок, на помилках ми “вчимося”. Але краще чомусь не виходить, а з кожним роком стає все гірше. Рухаючись таким "курсом", як тепер, ми невдовзі будемо сидіти біля розбитого корита. 

Панове із влади!  Старайтесь залучати інвесторів, аби щось будувати, дати роботу людям на місцях. А у вас вийшло, що все закрили, штат збільшили, а утримувати його немає змоги. 

Розпочніть із себе, а над простим народом не ставте експерименти. Про людей потрібно таки дбати, а не знущатись, – терпець може й увірватися.  Дуже шкода, що пан Гройсман, пан Порошенко в таку глибинку, як у нас, ніколи не їдуть, а хай би побачили, що Україну нищать, починаючи із дрібних сіл.

Вибачте, що,  можливо,  щось написала не дуже ввічливо… Нічого особистого, – просто важко дивитись на таке варварське ставлення  до людей. Я думаю, що мене підтримають й інші.