Повідомлення в номер / Щоб будувати майбутнє, треба знати минуле

Восени минулого року я мав дещо несподівану, але досить цікаву зустріч. В один із  днів до мене у службовий кабінет завітала вчитель навчально-виховного комплексу № 11 Т. С. Хавіна і попросила зустрітися з групою учнів школи.

– Яка мета зустрічі? – поцікавився я.

– Ми із школярами працюємо над проектом "Гласність в СРСР у 1980-1991 р.р.", оголошеним посольством Чеської Республіки. Знаємо, що ви у той час були редактором газети у Ковелі, головою міської ради, а, отже, добре знаєте тодішню суспільно-політичну ситуацію в краї. От про все це учні й хочуть почути, як-то кажуть, з перших вуст.

Мить поміркувавши, я дав згоду на зустріч. Невдовзі вона відбулася. До редакції завітали учениці колишнього 10-Б класу Анастасія Родіонова, Тетяна Шейка, Анна Шевчук разом із координатором проекту – згаданим вище педагогом. Я виявився у ролі респондента, і майже впродовж години відповідав на запитання інтерв'юера  Анни Шевчук. Її подруги старанно записували сказане мною на диктофон.

Не буду переповідати те, про що розповів дівчаткам. В загальних рисах воно відоме всім, хто на той час жив у Ковелі, цікавився громадсько-політичним життям або брав участь у ньому. Скажу про інше. Напередодні зустрічі Тамара Сергіївна попросила мене передивитися особистий архів і, можливо, відшукати якісь цікаві фотосвітлини, документи, рукописи тощо.

З архівом у журналістів, як правило, туго: все написане або сказане ними – на шпальтах газет, в передачах радіо й телебачення. Та й хто думав  тоді про фото – і телезйомки, якісь записи (хоча, можливо, й дарма)? Ми, газетярі, просто робили те, що могли – утверджували гласність і свободу слова на Ковельщині і Волині.

Щоправда, дещо знайшлося: листи до редакції, і особисто до мене,  кілька фотознімків. А найголовніше - копія "Літопису Відродження" (з підзаголовком "Шляхи до Незалежності на Ковельщині"). Сьогодні я вже не пригадую, хто мені дав цю копію – чи покійні нині Марія Хотинська, Адам Поляк, Ігор Лучко, а чи живі й повні сил та енергії Володимир Осіюк, Іван Сидорук, Геннадій Сарапін,  зачинателі й організатори національно-демократичного руху у нашому краї.

Але суть навіть не в цьому. Найважливіше, що такий документ є і він зберігся до сьогодні. Ще раз перечитавши його, подумав: а чому б не опублікувати цей літопис у газеті напередодні чергової річниці від Дня проголошення Незалежності України – 24 серпня? Адже, на моє тверде переконання, щоб успішно будувати майбутнє, треба досконало знати минуле. І дуже добре, що молоде покоління, з якого почав свої нотатки, хоче це  минуле знати (до речі, згадані вище учні стали одними з переможців конкурсу).

Отож, і для них, і для всіх інших пошуковців та  краєзнавців, пропонуємо матеріал, розшуканий в редакційному архіві. Шкода лишень, що не можу назвати імені людей, які його готували. Можливо, це повідомлять ті, хто має причетність до національно-демократичного руху на Ковельщині у 90-их роках минулого  століття?

Микола ВЕЛЬМА.

Восени минулого року я мав дещо несподівану, але досить цікаву зустріч. В один із  днів до мене у службовий кабінет завітала вчитель навчально-виховного комплексу № 11 Т. С. Хавіна і попросила зустрітися з групою учнів школи.

– Яка мета зустрічі? – поцікавився я.

– Ми із школярами працюємо над проектом "Гласність в СРСР у 1980-1991 р.р.", оголошеним посольством Чеської Республіки. Знаємо, що ви у той час були редактором газети у Ковелі, головою міської ради, а, отже, добре знаєте тодішню суспільно-політичну ситуацію в краї. От про все це учні й хочуть почути, як-то кажуть, з перших вуст.

Мить поміркувавши, я дав згоду на зустріч. Невдовзі вона відбулася. До редакції завітали учениці колишнього 10-Б класу Анастасія Родіонова, Тетяна Шейка, Анна Шевчук разом із координатором проекту – згаданим вище педагогом. Я виявився у ролі респондента, і майже впродовж години відповідав на запитання інтерв'юера  Анни Шевчук. Її подруги старанно записували сказане мною на диктофон.

Не буду переповідати те, про що розповів дівчаткам. В загальних рисах воно відоме всім, хто на той час жив у Ковелі, цікавився громадсько-політичним життям або брав участь у ньому. Скажу про інше. Напередодні зустрічі Тамара Сергіївна попросила мене передивитися особистий архів і, можливо, відшукати якісь цікаві фотосвітлини, документи, рукописи тощо.

З архівом у журналістів, як правило, туго: все написане або сказане ними – на шпальтах газет, в передачах радіо й телебачення. Та й хто думав  тоді про фото – і телезйомки, якісь записи (хоча, можливо, й дарма)? Ми, газетярі, просто робили те, що могли – утверджували гласність і свободу слова на Ковельщині і Волині.

Щоправда, дещо знайшлося: листи до редакції, і особисто до мене,  кілька фотознімків. А найголовніше - копія "Літопису Відродження" (з підзаголовком "Шляхи до Незалежності на Ковельщині"). Сьогодні я вже не пригадую, хто мені дав цю копію – чи покійні нині Марія Хотинська, Адам Поляк, Ігор Лучко, а чи живі й повні сил та енергії Володимир Осіюк, Іван Сидорук, Геннадій Сарапін,  зачинателі й організатори національно-демократичного руху у нашому краї.

Але суть навіть не в цьому. Найважливіше, що такий документ є і він зберігся до сьогодні. Ще раз перечитавши його, подумав: а чому б не опублікувати цей літопис у газеті напередодні чергової річниці від Дня проголошення Незалежності України – 24 серпня? Адже, на моє тверде переконання, щоб успішно будувати майбутнє, треба досконало знати минуле. І дуже добре, що молоде покоління, з якого почав свої нотатки, хоче це  минуле знати (до речі, згадані вище учні стали одними з переможців конкурсу).

Отож, і для них, і для всіх інших пошуковців та  краєзнавців, пропонуємо матеріал, розшуканий в редакційному архіві. Шкода лишень, що не можу назвати імені людей, які його готували. Можливо, це повідомлять ті, хто має причетність до національно-демократичного руху на Ковельщині у 90-их роках минулого  століття?