Він був одним із перших
Адама Борисовича Поляка добре пам’ятають мешканці Ковельщини середнього і старшого віку. У 90-их роках минулого століття він був активним учасником бурхливих революційних подій, боротьби за незалежну Українську державу, утвердження принципів гласності, демократії, торжество української національної ідеї.
Починаючи як громадський діяч, Адам Борисович згодом став депутатом першої демократично обраної Волинської обласної ради, головою однієї з постійних депутатських комісій. Коли представником Президента України в Ковельському районі призначили ініціативного й енергійного Георгія Остапюка, нашому земляку довірили посаду його першого заступника.
Це був час початку великих перетворень, пошуків оптимальних і ефективних форм роботи органів місцевої влади, реформування практично всіх галузей колишнього радянського народногосподарського, як його називали, комплексу. Щось команді Георгія Остапюка і Адама Поляка вдавалося, щось ні, але вони працювали в поті свого чола, не знаючи ані вихідних, ані святкових днів, всі сили, знання, досвід, уміння віддаючи побудові Української незалежної держави.
Напередодні чергового Дня Незалежності України активні учасники революційних подій 90-их років звернулися до редакції нашої газети з проханням надрукувати розповідь про Адама Поляка. В свою чергу, ми попросили дружину Адама Борисовича Ольгу Павлівну Поляк поділитися спогадами про чоловіка, з яким її пов’язували довгі роки спільного життя – роки взаєморозуміння, підтримки і любові. Про це пані Ольга написала у поминальному вірші на трьохріччя смерті Адама Борисовича, який був надрукований в газеті «Вісті Ковельщини» 30 серпня 2005 року. Були там і такі щемливі рядки:
Покотилася за обрій твоя зірка…
Як нам, рідний, боляче і гірко!
Сумує за тобою вся родина,
Втратила сина рідна Україна.
Що ж згадує Ольга Павлівна Поляк сьогодні? Друкуємо її нотатки, які можна назвати «штрихами до портрета» того, хто був на Ковельщині і Волині в числі перших.
l
1990 рік. Вибори до обласної ради – перші на Волині демократичні вибори. Ковельчани довірили А. Б. Поляку представляти їх інтереси в обласній раді (1990–1995 р. р.). Він гідно ніс звання депутата, був головою найважливішої для того часу постійної депутатської комісії з контролю за ходом земельної реформи та розвитком фермерства, яке саме тоді започатковувалось.
Партійна і радянська влада всіляко заважала і саботувала цей процес. До А. Б. Поляка за допомогою звертались селяни не тільки Ковельщини, а й з інших районів області (Турійського, Володимир-Волинського, Камінь-Каширського, Ратнівського, Старовижівського, Ківерцівського). Адам Борисович, незважаючи на здоров’я, погрози зі сторони окремих представників влади, не рахуючись з часом, виїжджав у ці райони і допомагав людям отримати земельні ділянки.
Як наслідок, на сесії ради в 1994 році відзначали, що у Ковельському районі 82 відсотки селян написали заяви на приватизацію земельних ділянок. Звичайно, похвалили очільників виконавчої і представницької влади, але люди знали, чия то заслуга. Думаю, вони й сьогодні про це пам’ятають. І Адам Борисович пам’ятав немилість влади до нього. Але інтереси народу – це було для депутатів святе.
l
30 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Постанову про проходження українськими юнаками строкової військової служби в Україні. Але військкомати нехтували вимоги Парламенту України про повернення в Україну тих, хто несе службу в інших республіках Союзу.
Адам Борисович взявся активно допомагати батькам і призовникам, що вже служили в армії або яких готували до війська. Він роз’яснював у пресі, при зустрічах з батьками і майбутніми призовниками, як і що робити, щоб військову службу проходити в Україні. Депутат практично допоміг багатьом військовим, в т. ч. офіцерам, повернутись живими в Україну. Особливо, коли працював референтом-консультантом народного депутата України А. Б. Мостиського.
Адам Борисович навіть розмножив пам’ятку батькам і призовникам з приводу того, як вести себе при спробі військкомату схилити призовника до іншого рішення.
l
В грудні 1990 р. міська влада заборонила проводити мітинг при встановленні Хреста пам’яті жертвам більшовицького терору біля будинку культури ім. Щорса (нині «Просвіта»). Але Хрест був встановлений і освячений. Звучали промови, співчуття родинам загиблих і осуду влади, але без гучних заяв. Учасники не порушували громадський порядок і не заважали руху транспорту. Проте на другий день А. Б. Поляка і М. А. Хотинську викликали в міськвиконком для серйозної розмови. Сказали: будете відповідати в суді.
Було подання прокурора (міського і обласного) про притягнення до відповідальності А. Б. Поляка. Але депутати обласної ради не дали згоди на зняття недоторканності з А Б. Поляка, бо це була дійсно демократична рада. Справедливість восторжествувала.
Адам Борисович в ті часи очолював обласну правозахисну організацію «Меморіал» ім. Василя Стуса, міський осередок Конгресу української інтелігенції. Разом з активістами РУХу, «Просвіти», КУІ, національно свідомими людьми проводив велику роботу серед громадськості, особливо молоді (школи, училища, технікуми), військових щодо збереження і розвитку національної свідомості, української мови, національних традицій. Вважав, що українці мають право знати правдиву історію свого народу, країни заради майбутнього.
Тому проводили лекції, вечори-реквієми, вечори пам’яті, тематичні вечори про видатних українців, про письменників розстріляного Відродження, про голодомор, ОУН, УПА, Голгофу української інтелігенції.
Адам Борисович зібрав відомості про людей, репресованих комуністичним режимом, розстріляних і загиблих у катівнях і в засланнях патріотів України, вояків ОУН – УПА – жителів Ковеля і району й подав списки для написання книги, яка вже видана, – «Волинська область. Реабілітовані історією».
l
Під час подій так званого «ГКЧП» (серпень 1991 року) Адам Борисович разом з однодумцями звернувся до місцевої влади, щоб негайно відреагувати на цю подію і вніс ясність для населення. Він та В. Лотоцький, І. Лучко, В. Осіюк, І. Пащук вимагали скликати сесію міської ради, дати оцінку стану справ, прийняти рішення і довести до відома народу серйозність ситуації та її небезпеку для України.
Разом із депутатами міської і обласної рад від Ковеля А. Б. Поляк звернувся до місцевої влади негайно скликати позачергову сесію міської ради, де обговорити ситуацію («Прапор Леніна» від 27 серпня 1991 р.) і оцінити поведінку керівників міста, області, республіки. Сесія відбулася 28 серпня 1991 року.
l
На сторінках міськрайонної газети А. Б. Поляк вів полеміку з комуністами про спадкоємність українських символів, про події і факти, які навмисно перекручували радянські історики, про злочини комуністичного режиму, про героїчні і трагічні сторінки української історії.
Незалежна, вільна, соборна, демократична, правова, економічно розвинена, багата держава Україна і щасливий народ в ній – заповітна мрія життя, якій Адам Борисович віддавав себе до останку.
До друку підготував
Володимир ПЕТРУК.
НА ЗНІМКАХ: Адам ПОЛЯК (крайній праворуч) під час віча у міському парку проти проведення Всесоюзного референдуму щодо укладення нового союзного договору 3 березня 1991 року; один з перших фермерів на Ковельщині Олександр ОНІЩУК (нині, на жаль, покійний) з дружиною, яких у 1990-их роках активно підтримував Адам ПОЛЯК.
Фото з архіву сім’ї
Поляків й Андрія Броїла.
Адама Борисовича Поляка добре пам’ятають мешканці Ковельщини середнього і старшого віку. У 90-их роках минулого століття він був активним учасником бурхливих революційних подій, боротьби за незалежну Українську державу, утвердження принципів гласності, демократії, торжество української національної ідеї.
Починаючи як громадський діяч, Адам Борисович згодом став депутатом першої демократично обраної Волинської обласної ради, головою однієї з постійних депутатських комісій. Коли представником Президента України в Ковельському районі призначили ініціативного й енергійного Георгія Остапюка, нашому земляку довірили посаду його першого заступника.
Це був час початку великих перетворень, пошуків оптимальних і ефективних форм роботи органів місцевої влади, реформування практично всіх галузей колишнього радянського народногосподарського, як його називали, комплексу. Щось команді Георгія Остапюка і Адама Поляка вдавалося, щось ні, але вони працювали в поті свого чола, не знаючи ані вихідних, ані святкових днів, всі сили, знання, досвід, уміння віддаючи побудові Української незалежної держави.
Напередодні чергового Дня Незалежності України активні учасники революційних подій 90-их років звернулися до редакції нашої газети з проханням надрукувати розповідь про Адама Поляка. В свою чергу, ми попросили дружину Адама Борисовича Ольгу Павлівну Поляк поділитися спогадами про чоловіка, з яким її пов’язували довгі роки спільного життя – роки взаєморозуміння, підтримки і любові. Про це пані Ольга написала у поминальному вірші на трьохріччя смерті Адама Борисовича, який був надрукований в газеті «Вісті Ковельщини» 30 серпня 2005 року. Були там і такі щемливі рядки:
Покотилася за обрій твоя зірка…
Як нам, рідний, боляче і гірко!
Сумує за тобою вся родина,
Втратила сина рідна Україна.
Що ж згадує Ольга Павлівна Поляк сьогодні? Друкуємо її нотатки, які можна назвати «штрихами до портрета» того, хто був на Ковельщині і Волині в числі перших.
ххх
1990 рік. Вибори до обласної ради – перші на Волині демократичні вибори. Ковельчани довірили А. Б. Поляку представляти їх інтереси в обласній раді (1990–1995 р. р.). Він гідно ніс звання депутата, був головою найважливішої для того часу постійної депутатської комісії з контролю за ходом земельної реформи та розвитком фермерства, яке саме тоді започатковувалось.
Партійна і радянська влада всіляко заважала і саботувала цей процес. До А. Б. Поляка за допомогою звертались селяни не тільки Ковельщини, а й з інших районів області (Турійського, Володимир-Волинського, Камінь-Каширського, Ратнівського, Старовижівського, Ківерцівського). Адам Борисович, незважаючи на здоров’я, погрози зі сторони окремих представників влади, не рахуючись з часом, виїжджав у ці райони і допомагав людям отримати земельні ділянки.
Як наслідок, на сесії ради в 1994 році відзначали, що у Ковельському районі 82 відсотки селян написали заяви на приватизацію земельних ділянок. Звичайно, похвалили очільників виконавчої і представницької влади, але люди знали, чия то заслуга. Думаю, вони й сьогодні про це пам’ятають. І Адам Борисович пам’ятав немилість влади до нього. Але інтереси народу – це було для депутатів святе.
ххх
30 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Постанову про проходження українськими юнаками строкової військової служби в Україні. Але військкомати нехтували вимоги Парламенту України про повернення в Україну тих, хто несе службу в інших республіках Союзу.
Адам Борисович взявся активно допомагати батькам і призовникам, що вже служили в армії або яких готували до війська. Він роз’яснював у пресі, при зустрічах з батьками і майбутніми призовниками, як і що робити, щоб військову службу проходити в Україні. Депутат практично допоміг багатьом військовим, в т. ч. офіцерам, повернутись живими в Україну. Особливо, коли працював референтом-консультантом народного депутата України А. Б. Мостиського.
Адам Борисович навіть розмножив пам’ятку батькам і призовникам з приводу того, як вести себе при спробі військкомату схилити призовника до іншого рішення.
ххх
В грудні 1990 р. міська влада заборонила проводити мітинг при встановленні Хреста пам’яті жертвам більшовицького терору біля будинку культури ім. Щорса (нині «Просвіта»). Але Хрест був встановлений і освячений. Звучали промови, співчуття родинам загиблих і осуду влади, але без гучних заяв. Учасники не порушували громадський порядок і не заважали руху транспорту. Проте на другий день А. Б. Поляка і М. А. Хотинську викликали в міськвиконком для серйозної розмови. Сказали: будете відповідати в суді.
Було подання прокурора (міського і обласного) про притягнення до відповідальності А. Б. Поляка. Але депутати обласної ради не дали згоди на зняття недоторканності з А Б. Поляка, бо це була дійсно демократична рада. Справедливість восторжествувала.
Адам Борисович в ті часи очолював обласну правозахисну організацію «Меморіал» ім. Василя Стуса, міський осередок Конгресу української інтелігенції. Разом з активістами РУХу, «Просвіти», КУІ, національно свідомими людьми проводив велику роботу серед громадськості, особливо молоді (школи, училища, технікуми), військових щодо збереження і розвитку національної свідомості, української мови, національних традицій. Вважав, що українці мають право знати правдиву історію свого народу, країни заради майбутнього.
Тому проводили лекції, вечори-реквієми, вечори пам’яті, тематичні вечори про видатних українців, про письменників розстріляного Відродження, про голодомор, ОУН, УПА, Голгофу української інтелігенції.
Адам Борисович зібрав відомості про людей, репресованих комуністичним режимом, розстріляних і загиблих у катівнях і в засланнях патріотів України, вояків ОУН – УПА – жителів Ковеля і району й подав списки для написання книги, яка вже видана, – «Волинська область. Реабілітовані історією».
ххх
Під час подій так званого «ГКЧП» (серпень 1991 року) Адам Борисович разом з однодумцями звернувся до місцевої влади, щоб негайно відреагувати на цю подію і вніс ясність для населення. Він та В. Лотоцький, І. Лучко, В. Осіюк, І. Пащук вимагали скликати сесію міської ради, дати оцінку стану справ, прийняти рішення і довести до відома народу серйозність ситуації та її небезпеку для України.
Разом із депутатами міської і обласної рад від Ковеля А. Б. Поляк звернувся до місцевої влади негайно скликати позачергову сесію міської ради, де обговорити ситуацію («Прапор Леніна» від 27 серпня 1991 р.) і оцінити поведінку керівників міста, області, республіки. Сесія відбулася 28 серпня 1991 року.
ххх
На сторінках міськрайонної газети А. Б. Поляк вів полеміку з комуністами про спадкоємність українських символів, про події і факти, які навмисно перекручували радянські історики, про злочини комуністичного режиму, про героїчні і трагічні сторінки української історії.
Незалежна, вільна, соборна, демократична, правова, економічно розвинена, багата держава Україна і щасливий народ в ній – заповітна мрія життя, якій Адам Борисович віддавав себе до останку.
До друку підготував Володимир ПЕТРУК.
НА ЗНІМКАХ: Адам ПОЛЯК (крайній праворуч) під час віча у міському парку проти проведення Всесоюзного референдуму щодо укладення нового союзного договору 3 березня 1991 року; один з перших фермерів на Ковельщині Олександр ОНІЩУК (нині, на жаль, покійний) з дружиною, яких у 1990-их роках активно підтримував Адам ПОЛЯК.
Фото з архіву сім’ї Поляків й Андрія Броїла.
Він був одним із перших
30 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Постанову про проходження українськими юнаками строкової військової служби в Україні. Але військкомати нехтували вимоги Парламенту України про повернення в Україну тих, хто несе службу в інших республіках Союзу.
Залишити коментар