«Приборкувач» лісових дарів
В радянські часи дуже популярною була кінокомедія «Приборкувачка тигрів». У ній йшлося про надзвичайно симпатичну і сміливу дівчину, яка досконало оволоділа небезпечною професією – приборкувачки тигрів й добилася феноменальних успіхів на арені цирку.
Цей симпатичний, місцями ліричний, фільм мені згадався, коли нещодавно зустрів добре знайомого ковельчанам Георгія Барана, ветерана громадського харчування міста, а нині підприємця. Разом з дружиною Валентиною Вікторівною вони вже багато років поспіль господарюють у ТзОВ «Любисток», смачно годуючи земляків у кафе «Українські страви» та «Варенички».
Привітавшись, ми з Георгієм Павловичем розговорилися. Тем для розмови багато: політика, влада, реалії життя і т. д. Зайшла мова і про погоду.
– Мало дощів цього літа, – сказав я. – Навіть гриби не хочуть рости.
– Як не хочуть?! – вигукнув мій співрозмовник. – Хочуть, та ще й як!
Він вийняв із портмоне дві фотосвітлини, на яких зафіксовані лісові дари, якими «розжився» нещодавно.
– І де ви їх берете? – запитав.
– Дуже близько від Ковеля. Не буду точно вказувати місце, бо налетять «природолюби», які витовчуть грибниці, але повірте: далеко не їжджу.
Я повірив чоловікові, бо знаю, що він ніколи не обманює. Тим більше, в такій делікатній справі, як збирання грибів.
– Ніколи з лісу не повертався з порожніми руками, – продовжив пан Георгій. – А їжджу і ходжу туди, як тільки зійде сніг і зазеленіє травичка. Бувало, що вже в квітні готую смажанку і варю суп з білих грибів.
– То ви справжній «підкорювач» лісових дарів! – не стримався від компліменту. – І в чому ж секрет вашого уміння збирати гриби?
– Це треба було в батьків запитувати, – усміхнувся знайомий. – Можливо, чимось особливим мене у дитинстві годували, а, можливо, якихось чарів навчили.
Кажуть, що людина, котрій щастить в «тихому полюванні», щаслива по життю. А ще вона – добра, щира, товариська. Якраз таким, на мою думку, і є Георгій Баран, який любить природу, а природа любить його.
Тож нехай і надалі Господь дарує йому своє милосердя, міцне здоров’я на довгі і благії літа!
Нових Вам «трофеїв» на грибних стежках!
Микола ВЕЛЬМА.
НА ЗНІМКАХ: ковельчанин Георгій БАРАН із щедрими дарами лісу.
Фото з домашнього архіву.
В радянські часи дуже популярною була кінокомедія «Приборкувачка тигрів». У ній йшлося про надзвичайно симпатичну і сміливу дівчину, яка досконало оволоділа небезпечною професією – приборкувачки тигрів й добилася феноменальних успіхів на арені цирку.
Цей симпатичний, місцями ліричний, фільм мені згадався, коли нещодавно зустрів добре знайомого ковельчанам Георгія Барана, ветерана громадського харчування міста, а нині підприємця. Разом з дружиною Валентиною Вікторівною вони вже багато років поспіль господарюють у ТзОВ «Любисток», смачно годуючи земляків у кафе «Українські страви» та «Варенички».
Привітавшись, ми з Георгієм Павловичем розговорилися. Тем для розмови багато: політика, влада, реалії життя і т. д. Зайшла мова і про погоду.
– Мало дощів цього літа, – сказав я. – Навіть гриби не хочуть рости.
– Як не хочуть?! – вигукнув мій співрозмовник. – Хочуть, та ще й як!
Він вийняв із портмоне дві фотосвітлини, на яких зафіксовані лісові дари, якими «розжився» нещодавно.
– І де ви їх берете? – запитав.
– Дуже близько від Ковеля. Не буду точно вказувати місце, бо налетять «природолюби», які витовчуть грибниці, але повірте: далеко не їжджу.
Я повірив чоловікові, бо знаю, що він ніколи не обманює. Тим більше, в такій делікатній справі, як збирання грибів.
– Ніколи з лісу не повертався з порожніми руками, – продовжив пан Георгій. – А їжджу і ходжу туди, як тільки зійде сніг і зазеленіє травичка. Бувало, що вже в квітні готую смажанку і варю суп з білих грибів.
– То ви справжній «підкорювач» лісових дарів! – не стримався від компліменту. – І в чому ж секрет вашого уміння збирати гриби?
– Це треба було в батьків запитувати, – усміхнувся знайомий. – Можливо, чимось особливим
мене у дитинстві годували, а, можливо, якихось чарів навчили.
Кажуть, що людина, котрій щастить в «тихому полюванні», щаслива по життю. А ще вона – добра, щира, товариська. Якраз таким, на мою думку, і є Георгій Баран, який любить природу, а природа любить його.
Тож нехай і надалі Господь дарує йому своє милосердя, міцне здоров’я на довгі і благії літа!
Нових Вам «трофеїв» на грибних стежках!
Микола ВЕЛЬМА.
НА ЗНІМКАХ: ковельчанин Георгій БАРАН із щедрими дарами лісу.
Фото з домашнього архіву.
«Приборкувач» лісових дарів
мене у дитинстві годували, а, можливо, якихось чарів навчили.
Залишити коментар