Минулі вихідні дні для росіянців були не дуже веселими. Якщо вірити їх засобам масової інформації, майже стовідсотково московити оплакували смерть відомого співака Йосипа Кобзона і загиблого в результаті «міжнародного терористичного акту» (за визначенням офіційних осіб Кремля) лідера так званої “ДНР” Олександра Захарченка.
Майже одночасно на другому кінці земної кулі в Сполучених Штатах Америки прощалися з відомим політиком, ветераном в’єтнамської війни, великим симпатиком України Джоном Маккейном. Його український президент Петро Порошенко, який взяв участь у траурній церемонії, назвав Героєм України. І це не перебільшення, бо американський сенатор послідовно захищав інтереси українського народу і у себе вдома, і на міжнародній арені, гостро критикуючи агресивну політику Москви й безвольність адміністрації Білого дому у протистоянні з нею.
В цих траурних церемонях, які відбулися майже «паралельно» у Москві, Вашингтоні і Донецьку, звертає на себе промовистий факт: якщо американці віддавали честь і шану справжньому патріоту своєї країни, мужньому і сміливому борцю за ідеали правди і свободи, то росіянці на чолі зі своїм вождем Владіміром Путіним сумували за терористом і злочинцем Захарченком. Його демонстративно-показушний похорон став чи не головною темою усіх програм московського телебачення.
Декілька днів оплакували і співали осанну в Москві Йосипу Кобзону. Справді, співак він непоганий. А от щодо моральних якостей, то тут запитань більше, аніж відповідей. Кобзон, котрий народився в Україні, належав до загону запеклих українофобів, всіма фібрами душі підтримував агресивну політику Кремля – і стосовно анексії Криму, і стосовно війни на Донбасі, і стосовно інших світових проблем, де займав відверто антизахідну позицію, хоч лікуватися їздив у Європу.
Мало того: покійник належав до кола наближених осіб до російської міжнародної мафії, через що йому було заборонено в’їзд до Сполучених Штатів Америки, де, як відомо, і своїх бандитів та мафіозі вистачає. А коли додати до переліку темних плям у життєписі пана Кобзона співпрацю з КДБ–ФСБ, то кожній тверезомислячій людині стає зрозумілим: робити із співака героя нашого часу не зовсім випадає.
У ставленні московитської влади до Захарченка (більше) і Кобзона (менше) бачимо її своєрідне розуміння порядності, честі і моралі. Жорстоко придушивши на початку своєї президентської кар’єри боротьбу чеченського народу за волю і незалежність, сьогодні Владімір Путін та його камарилья на щит слави піднесли головоріза і вбивцю Захарченка. Не дочекавшись результатів слідства, вони в один голос звинуватили у вбивстві головного «деенерівця» … Київ. Спочатку спікер МЗС Марія Захарова, на прізвисько «Манька-облігація», без усяких доказів накликала кару Божу на київські спецслужби, а пізніше сам «вождь» звинуватив Україну у зриві Мінських домовленостей, прагненні «поставити народ Донбасу на коліна», чому, звичайно ж, не бувати – Москва не дозволить.
У зв’язку з «актом міжнародного тероризму» (?!) Кремль пообіцяв вжити найсуворіших заходів «впливу» і звернутися в міжнародні інстанції, рішення яких особисто він вперто ігнорує.
Виникає запитання: чому путінці так бурхливо зреагували на вбивство Захарченка (Кобзона залишимо у спокої – Бог йому суддя)? Причин на те кілька. По-перше, як завжди, вони хочуть перекласти вину з хворої голови на здорову, бо не виключено, що самі руками ФСБ і знищили маріонетку, яку привели до влади і яка останнім часом намагалася вийти з-під опіки московських кураторів.
По-друге, Путіну вкрай важливо у час, коли його особистий рейтинг у зв’язку з так званою «пенсійною реформою», інфляцією та іншими непопулярними речами падає, відволікти увагу росіянців від кризових явищ й перемкнути її на зовнішніх «ворогів» – наприклад, Петра Порошенка та його «бендерівський» уряд. Тому виключати загрозу військової інтервенції Москви нині аж ніяк не можна.
По-третє, Владіміру Владіміровичу дуже вже хочеться вийти з Мінських угод, які зв’язують його по руках і ногах, не дозволяють діяти на «оперативному просторі» так, як він звик діяти в Криму чи Сирії.
Що вийде з того всього, що «заварили» в Кремлі, сказати важко. Принаймні світовій спільноті стало зрозумілим, що добра чекати від Путіна не варто. Якщо він зводить у ранг «героїв» Захарченка, «Гіві», «Моторолу» та іже з ними, то його поведінка не надто різниться від бандитської. І коли в США люди, подібні Джону Маккейну, – це справжні Герої, то в Московії героями, або точніше кажучи, геройчиками, вважають типів, у котрих руки – по лікті в крові.
… У бандитському середовищі досить поширеною є фраза: «Не пали контору!». Це означає, що коли ти злочинець, «авторитет», то зобов’язаний нічого не бачити, нічого не чути і нічого зайвого не говорити. Схоже на те, що вихованець петербурзьких підворіть Владімір Путін забув це неписане правило і «палить контору».
Хоч, можливо, як вихованець КДБ, де провокації – норма і закон життя, він робить це спеціально. Для чого? Думаю, що незабаром світ про це дізнається…
Ярема ГОЯН.
Герої і геройчики Як путінці “палять контору”
Залишити коментар