Чому “цвітуть” річки?
Українці вже звикли, що із середини літа водойми повсюди в країні вкриваються синьо-зеленим цвітом. Із року в рік цей процес починається раніше, дедалі більш інтенсивніший. «Квітуча» вода не просто неприємне явище, а й велика проблема. Адже синьо-зелені водорості — ціанобактерії, які є причиною забарвлення річок, виробляють шкідливі токсичні речовини.
Подібна проблема непокоїть і ковельчан, які хочуть знати, чому “цвіте” Турія. Можливо, частково дасть відповіді на їх запитання публікація з “Сільських вістей”.
Швидкому розмноженню водної рослинності сприяє насамперед застій води. Сьогодні наші річки не в змозі змити те, що потрапляє в них із виробничими і побутовими стоками міст, зокрема й мегаполісів, численних великих і малих підприємств, розташованих на їхніх берегах. Адже річки перегородили греблями, позбавивши власної течії. Тож поступово водойми стають наче стояче болото. «Дніпро почали перетворювати на каскад водосховищ ще наприкінці 20-х років минулого століття, — каже доктор географічних наук Віктор Вишневський. — Лише на українській ділянці Дніпра їх шість. А кількість водосховищ усього дніпровського басейну сягає 1100, до них ще можна додати близько 40 тисяч ставків».
При цьому майже всі прибережні території задіяні у сільськогосподарському виробництві. Застосування мінеральних добрив фактично ніхто не контролює, агропідприємства вносять їх на власний розсуд. Опади змивають хімічні речовини просто в річки. А ще ж туди потрапляють стоки тваринницьких ферм, розташованих поблизу водойм. Уявіть, на який “коктейль” перетворюється вода. На додачу, забруднювачем річкової води стає кожен із нас, коли використовує хімічні мийні засоби, пральні порошки з фосфатами. Очисні споруди не здатні їх «зловити». А фосфор створює ідеальне середовище для росту будь-яких рослин, зокрема й водоростей.
Позначається на стані річок і природний фактор. «Уже четвертий рік поспіль в Україні спостерігається значне маловоддя. Такого поєднання двох маловодних років, як 2015-й та 2016-й, за останні 50 років не було, — стверджує Віктор Вишневський. — До того ж, маємо стійке збільшення температурних показників. Укупі з хімічним та органічним забрудненням, уповільненням течії — це ідеальні умови для розмноження водоростей».
Раніше місію з поглиблення й очищення великих водойм від зайвої рослинності виконували річкові судна. Нині ж, за словами директора департаменту екології Дніпровської обласної державної адміністрації Руслана Стрільця, судноплавства як розвиненої галузі немає.
— Баржі й річкові судна майже не ходять. Минулого сезону до Києва пройшли дві баржі з кавунами. Шлюзи відкриваються вкрай рідко. Малу річку ще якось можна очистити технікою, хоч це і коштує чималих грошей. А от проблему Дніпра таким чином не вирішити, — певен посадовець.
Водночас зрозуміло, що усунути чи не найголовнішу причину погіршення стану річкової води через наявність гідроелектростанцій нереально. «Водосховища створювали для того, щоб вирішити певні водогосподарські проблеми: виробництво електроенергії, вирівнювання стоку протягом року, – пояснює В. Вишневський. – Спускати їх зараз просто небезпечно, бо це спричинить набагато гірші наслідки». На його думку, потрібно вдосконалювати процес фільтрації стічних вод, що потрапляють у водойми. Більшість очисних споруд побудована багато десятиліть тому, очищують воду вони, радше, умовно.
У розвинених країнах успішно втілюються проекти переробки водоростей на біогаз. У нас про це лише ведуть розмови. Хоча, за підрахунками фахівців, тільки за один сезон “цвітіння” Київського водосховища з нього можна видобути 108 мільйонів кубометрів газу. Але це трудомісткий і високотехнологічний процес.
Запобігти “цвітінню” великих водосховищ може і робота гідроакумулюючих електростанцій. Працюючи, вони активно перемішують глибинні й поверхневі шари води, активно насичуючи її киснем. При цьому пришвидшуються процеси окислення, знижується кількість органічних речовин, якими живляться хвороботворні бактерії. Але, знову ж таки, для нашої економіки такі проекти поки що не під силу. Чи просто на це немає бажання державців?
Судячи з усього, українці й надалі матимуть нагоду милуватися синьо-зеленими «квітами» на річках. Шкода тільки, що аромат від них аж ніяк не квітковий.
Олеся КОСТЕНКО.
Від редакції: звичайно, стаття, яку ви прочитали, не вичерпує повноти питань, які хвилюють людей. Названо далеко не всі причини, через які наші річки «цвітуть» і поступово гинуть.
Даються взнаки наші безтурботність і безгосподарність. Незважаючи на те, що вода, як і повітря, – основа нашого життя, дехто із власть імущих та й простих громадян живе за принципом: «Після нас – хоч потоп». Соціальні мережі нерідко знайомлять із розпачливими дописами земляків, зробленими ними фотосвітлинами про отруєну рибу, засмічені водойми.
А хіба секрет, що багато домовласників, правдами й неправдами отримавши «шматок» землі біля річки чи озера, забруднюють воду відходами каналізації, миють поблизу автомобілі і мотоцикли, а то й просто скидають побутовий непотріб у водойму? Щоб переконатися у цьому, досить прогулятися берегами Турії або міського водосховища.
Внаслідок безконтрольності з боку відповідних структур, про що йдеться у публікації, річки і озера забруднюють великі сільськогосподарські підприємства, які нині переважно приватні, котрі для підвищення урожайності сільськогосподарських культур активно використовують мінеральні добрива та хімічні засоби захисту рослин.
«Що маємо – не цінуємо, а втративши – плачемо», – писав Козьма Прутков. Не втратити б і нам одне з найцінніших наших багатств – воду.
Українці вже звикли, що із середини літа водойми повсюди в країні вкриваються синьо-зеленим цвітом. Із року в рік цей процес починається раніше, дедалі більш інтенсивніший. «Квітуча» вода не просто неприємне явище, а й велика проблема. Адже синьо-зелені водорості — ціанобактерії, які є причиною забарвлення річок, виробляють шкідливі токсичні речовини.
Подібна проблема непокоїть і ковельчан, які хочуть знати, чому “цвіте” Турія. Можливо, частково дасть відповіді на їх запитання публікація з “Сільських вістей”.
Швидкому розмноженню водної рослинності сприяє насамперед застій води. Сьогодні наші річки не в змозі змити те, що потрапляє в них із виробничими і побутовими стоками міст, зокрема й мегаполісів, численних великих і малих підприємств, розташованих на їхніх берегах. Адже річки перегородили греблями, позбавивши власної течії. Тож поступово водойми стають наче стояче болото. «Дніпро почали перетворювати на каскад водосховищ ще наприкінці 20-х років минулого століття, — каже доктор географічних наук Віктор Вишневський. — Лише на українській ділянці Дніпра їх шість. А кількість водосховищ усього дніпровського басейну сягає 1100, до них ще можна додати близько 40 тисяч ставків».
При цьому майже всі прибережні території задіяні у сільськогосподарському виробництві. Застосування мінеральних добрив фактично ніхто не контролює, агропідприємства вносять їх на власний розсуд. Опади змивають хімічні речовини просто в річки. А ще ж туди потрапляють стоки тваринницьких ферм, розташованих поблизу водойм. Уявіть, на який “коктейль” перетворюється вода. На додачу, забруднювачем річкової води стає кожен із нас, коли використовує хімічні мийні засоби, пральні порошки з фосфатами. Очисні споруди не здатні їх «зловити». А фосфор створює ідеальне середовище для росту будь-яких рослин, зокрема й водоростей.
Позначається на стані річок і природний фактор. «Уже четвертий рік поспіль в Україні спостерігається значне маловоддя. Такого поєднання двох маловодних років, як 2015-й та 2016-й, за останні 50 років не було, — стверджує Віктор Вишневський. — До того ж, маємо стійке збільшення температурних показників. Укупі з хімічним та органічним забрудненням, уповільненням течії — це ідеальні умови для розмноження водоростей».
Раніше місію з поглиблення й очищення великих водойм від зайвої рослинності виконували річкові судна. Нині ж, за словами директора департаменту екології Дніпровської обласної державної адміністрації Руслана Стрільця, судноплавства як розвиненої галузі немає.
— Баржі й річкові судна майже не ходять. Минулого сезону до Києва пройшли дві баржі з кавунами. Шлюзи відкриваються вкрай рідко. Малу річку ще якось можна очистити технікою, хоч це і коштує чималих грошей. А от проблему Дніпра таким чином не вирішити, — певен посадовець.
Водночас зрозуміло, що усунути чи не найголовнішу причину погіршення стану річкової води через наявність гідроелектростанцій нереально. «Водосховища створювали для того, щоб вирішити певні водогосподарські проблеми: виробництво електроенергії, вирівнювання стоку протягом року, – пояснює В. Вишневський. – Спускати їх зараз просто небезпечно, бо це спричинить набагато гірші наслідки». На його думку, потрібно вдосконалювати процес фільтрації стічних вод, що потрапляють у водойми. Більшість очисних споруд побудована багато десятиліть тому, очищують воду вони, радше, умовно.
У розвинених країнах успішно втілюються проекти переробки водоростей на біогаз. У нас про це лише ведуть розмови. Хоча, за підрахунками фахівців, тільки за один сезон “цвітіння” Київського водосховища з нього можна видобути 108 мільйонів кубометрів газу. Але це трудомісткий і високотехнологічний процес.
Запобігти “цвітінню” великих водосховищ може і робота гідроакумулюючих електростанцій. Працюючи, вони активно перемішують глибинні й поверхневі шари води, активно насичуючи її киснем. При цьому пришвидшуються процеси окислення, знижується кількість органічних речовин, якими живляться хвороботворні бактерії. Але, знову ж таки, для нашої економіки такі проекти поки що не під силу. Чи просто на це немає бажання державців?
Судячи з усього, українці й надалі матимуть нагоду милуватися синьо-зеленими «квітами» на річках. Шкода тільки, що аромат від них аж ніяк не квітковий.
Олеся КОСТЕНКО.
Від редакції: звичайно, стаття, яку ви прочитали, не вичерпує повноти питань, які хвилюють людей. Названо далеко не всі причини, через які наші річки «цвітуть» і поступово гинуть.
Даються взнаки наші безтурботність і безгосподарність. Незважаючи на те, що вода, як і повітря, – основа нашого життя, дехто із власть імущих та й простих громадян живе за принципом: «Після нас – хоч потоп». Соціальні мережі нерідко знайомлять із розпачливими дописами земляків, зробленими ними фотосвітлинами про отруєну рибу, засмічені водойми.
А хіба секрет, що багато домовласників, правдами й неправдами отримавши «шматок» землі біля річки чи озера, забруднюють воду відходами каналізації, миють поблизу автомобілі і мотоцикли, а то й просто скидають побутовий непотріб у водойму? Щоб переконатися у цьому, досить прогулятися берегами Турії або міського водосховища.
Внаслідок безконтрольності з боку відповідних структур, про що йдеться у публікації, річки і озера забруднюють великі сільськогосподарські підприємства, які нині переважно приватні, котрі для підвищення урожайності сільськогосподарських культур активно використовують мінеральні добрива та хімічні засоби захисту рослин.
«Що маємо – не цінуємо, а втративши – плачемо», – писав Козьма Прутков. Не втратити б і нам одне з найцінніших наших багатств – воду.
Залишити коментар