Звіриний оскал росіянської «демократії»
Путіна я не люблю. І як політика, і як людину.
Зрештою, його багато хто не любить. Навіть колишня дружина, не витримавши лихої долі, розлучилася з Путіним, якого колеги по службі в КДБ у радянські часи називали «блідою моллю». Тобто людиною, що здатна лише на те, щоб робити маленьку і велику підлість іншим.
«Блідою моллю» він є і зараз. Миршавий, майже геть лисий, невисокого зросту, він тим не менше щосили намагається продемонструвати свою чоловічу силу, рішучість і патріотизм.
Щоб справити враження на затурканий електорат, при будь-якій нагоді оголює свій далеко не еротичний торс, грає в хокей і навіть пірнає у воду, ловить гігантського розміру щук, бродить якогось дідька по тайзі з міністром оборони Шойгу і т. д., і т. п. Мовляв, дивіться, який я потужний, креативний, сучасний.
Міф про «великого» Путіна підтримують придворні журнашлюшки, особливо одіозний Соловйов, котрий не посоромився запустити телепроект «Москва. Кремль. Путін», де царя всія Русі «вилизують» з ніг до голови на посміховисько цивілізованому світу. Аякже! Геній сучасності. Переможець народів. Спаситель «отєчества».
Соловйова та іже з ним не лякає думка прогресивно мислячих колег (а такі, на щастя, в Росії є), ні реакція народу (якого, правда, залишилося в розумінні об’єктивності відсотків 15–20). Головне – догодити диктатору, який втратив здоровий глузд і дедалі більше схожий на розбійника з великої дороги із ядерною «палицею» в руках.
Після 9 вересня я Путіна не просто ще більше розлюбив, а зненавидів. Бо те, що він і його банда терористів витворяють у країні, нагадує початки «кривавого терору», який більшовики розв’язали у Росії сто років тому.
Мова, звичайно ж, йде про силовий розгін акцій протесту, котрі відбувалися в Московії на заклик опозиціонера Олексія Навального, якого влада завбачливо ув’язнила. Ця акція була спрямована проти пенсійної реформи і відбулася в усій Росії у так званий єдиний день виборів, коли обирали губернаторів, депутатів місцевих рад і мерів міст. «Перемогли» на виборах, як завжди, кандидати путінсько-медведівської «Єдиної Росії», яка впевнено зайняла місце колишньої КПРС і є нині «керівною й спрямовуючою силою росіянського суспільства».
Але Бог з ними, тими виборами. Найжахливіше було те, як по-звірячому розправлялися у той день «силовики» з демонстрантами. Таке можна спостерігати хіба в країнах жорстокої диктатури, а не «цитаделі» – демократії і свободи, як себе уявляють московські правителі. Бійці Росгвардії й омоновці, одягнуті в захисні жилети, наче космонавти в скафандри, нещадно лупцювали палицями всіх, хто потрапив під руку, – дітей, підлітків, молодь, жінок, пенсіонерів. Страшно було на все те дивитися, хоч офіційне телебачення про акції протесту майже не згадало. На щастя, тепер є інтернет, від якого ніхто й нікуди сховатись не може.
Не сховалися й путінські бандюгани. Ось як про це пишуть і розповідають опозиційні політики й журналісти:
«Доки підневільна частина населення країни ставила «галочки» в бюлетенях, справжні громадяни йшли в автозаки і під омонівські палиці. Акція проти пенсійної реформи, проти якої працював весь силовий апарат, відбулася, незважаючи на арешт Олексія Навального і керівників регіональних штабів. Гасла демонстрантів не обмежувалися пенсійною тематикою – це був протест проти брехливої, злодійської, нелюдської системи».
Інтернет-сайт «Грані ру».
«В Росії нічого не значать вибори. В Росії нічого не значить Закон. Значення має тільки палиця росгвардійця. Вона – стержень російської політики. Тільки вона є політичною силою. І якщо в твоєму володінні нема палиці Росгвардії, ти можеш протиставити владі лише готовність вийти під ту палицю».
Олександр СКОБОВ,
професор.
«За права завтрашніх пенсіонерів билися малочисельні загони, що складалися переважно з безпартійних школярів, студентів і трохи старших людей. З ними й боролися, отримуючи розгромні перемоги, бойові роботи Росгвардії, не позбавлені деяких людських якостей. Зокрема, схильності до садизму».
Ілля МІЛЬШТЕЙН,
публіцист.
«Зона, зона, в три ряди «колючки»... До 9 вересня я не міг собі й уявити, що це – пісня про Росію».
Олександр ТЄЛКОВ,
коментар на сайті «Нової газети».
Подібними висловлюваннями сьогодні інтернет аж кишить. Своїми діями, які можна порівняти хіба з діями нацистів у передвоєнній Німеччині, путінці ще раз скомпрометували себе в очах не лише світової, а й росіянської громадськості. Мирні демонстрації були розігнані брутально і безжально. Затримано понад тисячу чоловік, найбільше – в Санкт-Петербурзі і Єкатеринбурзі (452 і 183 відповідно). Москва і особисто Путін засвідчили: вони бояться свого народу і готові до найрадикальніших заходів, аби лишень втриматися при владі.
Про це треба пам’ятати і деяким українським політикам, які останнім часом свідомо чи несвідомо є пропагандистами «руського міра», активно виступаючи на телебаченні і радіо, в пресі й критикуючи київську владу. Так, влада ця далека від досконалості, але не дай, Боже, нам узурпаторів, подібних до Путіна та його поплічників. Нудно тоді не буде нікому – ні «лівим», ні «правим», ні «центристам».
Тому бережімо те, що маємо, зміцнюймо економічну й оборонну міць Держави, вдосконалюймо й розвиймо демократію, посилюймо соціальний захист людей. І хоча б зрідка згадуймо слова покійного президента США Джона Кеннеді: «Ті, хто робить мирну революцію неможливою, роблять насильницьку революцію неминучою».
Ярема ГОЯН.
Путіна я не люблю. І як політика, і як людину.
Зрештою, його багато хто не любить. Навіть колишня дружина, не витримавши лихої долі, розлучилася з Путіним, якого колеги по службі в КДБ у радянські часи називали «блідою моллю». Тобто людиною, що здатна лише на те, щоб робити маленьку і велику підлість іншим.
«Блідою моллю» він є і зараз. Миршавий, майже геть лисий, невисокого зросту, він тим не менше щосили намагається продемонструвати свою чоловічу силу, рішучість і патріотизм.
Щоб справити враження на затурканий електорат, при будь-якій нагоді оголює свій далеко не еротичний торс, грає в хокей і навіть пірнає у воду, ловить гігантського розміру щук, бродить якогось дідька по тайзі з міністром оборони Шойгу і т. д., і т. п. Мовляв, дивіться, який я потужний, креативний, сучасний.
Міф про «великого» Путіна підтримують придворні журнашлюшки, особливо одіозний Соловйов, котрий не посоромився запустити телепроект «Москва. Кремль. Путін», де царя всія Русі «вилизують» з ніг до голови на посміховисько цивілізованому світу. Аякже! Геній сучасності. Переможець народів. Спаситель «отєчества».
Соловйова та іже з ним не лякає думка прогресивно мислячих колег (а такі, на щастя, в Росії є), ні реакція народу (якого, правда, залишилося в розумінні об’єктивності відсотків 15–20). Головне – догодити диктатору, який втратив здоровий глузд і дедалі більше схожий на розбійника з великої дороги із ядерною «палицею» в руках.
Після 9 вересня я Путіна не просто ще більше розлюбив, а зненавидів. Бо те, що він і його банда терористів витворяють у країні, нагадує початки «кривавого терору», який більшовики розв’язали у Росії сто років тому.
Мова, звичайно ж, йде про силовий розгін акцій протесту, котрі відбувалися в Московії на заклик опозиціонера Олексія Навального, якого влада завбачливо ув’язнила. Ця акція була спрямована проти пенсійної реформи і відбулася в усій Росії у так званий єдиний день виборів, коли обирали губернаторів, депутатів місцевих рад і мерів міст. «Перемогли» на виборах, як завжди, кандидати путінсько-медведівської «Єдиної Росії», яка впевнено зайняла місце колишньої КПРС і є нині «керівною й спрямовуючою силою росіянського суспільства».
Але Бог з ними, тими виборами. Найжахливіше було те, як по-звірячому розправлялися у той день «силовики» з демонстрантами. Таке можна спостерігати хіба в країнах жорстокої диктатури, а не «цитаделі» – демократії і свободи, як себе уявляють московські правителі. Бійці Росгвардії й омоновці, одягнуті в захисні жилети, наче космонавти в скафандри, нещадно лупцювали палицями всіх, хто потрапив під руку, – дітей, підлітків, молодь, жінок, пенсіонерів. Страшно було на все те дивитися, хоч офіційне телебачення про акції протесту майже не згадало. На щастя, тепер є інтернет, від якого ніхто й нікуди сховатись не може.
Не сховалися й путінські бандюгани. Ось як про це пишуть і розповідають опозиційні політики й журналісти:
«Доки підневільна частина населення країни ставила «галочки» в бюлетенях, справжні громадяни йшли в автозаки і під омонівські палиці. Акція проти пенсійної реформи, проти якої працював весь силовий апарат, відбулася, незважаючи на арешт Олексія Навального і керівників регіональних штабів. Гасла демонстрантів не обмежувалися пенсійною тематикою – це був протест проти брехливої, злодійської, нелюдської системи».
Інтернет-сайт «Грані ру».
«В Росії нічого не значать вибори. В Росії нічого не значить Закон. Значення має тільки палиця росгвардійця. Вона – стержень російської політики. Тільки вона є політичною силою. І якщо в твоєму володінні нема палиці Росгвардії, ти можеш протиставити владі лише готовність вийти під ту палицю».
Олександр СКОБОВ,
професор.
«За права завтрашніх пенсіонерів билися малочисельні загони, що складалися переважно з безпартійних школярів, студентів і трохи старших людей. З ними й боролися, отримуючи розгромні перемоги, бойові роботи Росгвардії, не позбавлені деяких людських якостей. Зокрема, схильності до садизму».
Ілля МІЛЬШТЕЙН,
публіцист.
«Зона, зона, в три ряди «колючки»... До 9 вересня я не міг собі й уявити, що це – пісня про Росію».
Олександр ТЄЛКОВ,
коментар на сайті «Нової газети».
Подібними висловлюваннями сьогодні інтернет аж кишить. Своїми діями, які можна порівняти хіба з діями нацистів у передвоєнній Німеччині, путінці ще раз скомпрометували себе в очах не лише світової, а й росіянської громадськості. Мирні демонстрації були розігнані брутально і безжально. Затримано понад тисячу чоловік, найбільше – в Санкт-Петербурзі і Єкатеринбурзі (452 і 183 відповідно). Москва і особисто Путін засвідчили: вони бояться свого народу і готові до найрадикальніших заходів, аби лишень втриматися при владі.
Про це треба пам’ятати і деяким українським політикам, які останнім часом свідомо чи несвідомо є пропагандистами «руського міра», активно виступаючи на телебаченні і радіо, в пресі й критикуючи київську владу. Так, влада ця далека від досконалості, але не дай, Боже, нам узурпаторів, подібних до Путіна та його поплічників. Нудно тоді не буде нікому – ні «лівим», ні «правим», ні «центристам».
Тому бережімо те, що маємо, зміцнюймо економічну й оборонну міць Держави, вдосконалюймо й розвиймо демократію, посилюймо соціальний захист людей. І хоча б зрідка згадуймо слова покійного президента США Джона Кеннеді: «Ті, хто робить мирну революцію неможливою, роблять насильницьку революцію неминучою».
Ярема ГОЯН.
Звіриний оскал росіянської «демократії»
Залишити коментар