Повідомлення в номер / Господарі землі

"Хліб наш насущний дай

нам сьогодні".

 (З молитви 

"Отче наш").

Ознаки часу… В чому вони? В золотавому осінньому листі чи в зажурених обличчях людей? Можливо, у нашій хаотичній необлаштованості?

Зовсім ні. Я бачу її у переможних паростках весни. В тих, які, не зважаючи ні на що, пробиваються через товщу часу і негараздів.

l

Під'їжджаючи до Ковеля, в Колодяжному мандрівник побачить потужну молочнотоварну ферму, багато сільгосптехніки європейського зразка.

За тим замилується впорядкованим, засіяним добротною пшеницею полем. Трохи далі від людського ока – сад яблуневий рясніє червонобокими плодами. Поруч з садом – лан полуниці зеленіє. Все до ладу. Все "по науці". Все – за вимогами часу.

"Дбайливий господар", – майне втішна думка. Та не втомиться мандрівник дивуватися людськими досягненнями і далі. По тій же луцькій трасі, на околиці Ковеля, його погляд привернуть високі срібні "сигари" з державним прапором нагорі. Вони, немов космічні ракети, приготувалися до старту в небо. Це – найсучасніші в Європі ємкості для зберігання, провітрювання та підсушування зерна. Перед очима мандрівника – реалбаза хлібопродуктів, найкраща в області. Тут зберігається запас зерна, якого вистачить на місяці й роки. У найскрутнішу хвилину населення Волині не залишиться без хліба. Всі технологічні процеси тут автоматизовані. І знову ж таки все впорядковано і змонтовано за останнім словом науки. Значні інвестиції вкладено.

"Крутий господар", – оцінить зацікавлений.

"Не все в нас так погано", – заспокоїться  песиміст.

Людська допитливість не задовольниться побаченим. Подавай їй ще якусь цікавинку. І вона є!

З північного боку міста, неподалік річки Турії, хлібом пахне. Ми прибули на сучасний комбінат хлібопродуктів. Тут випікають смачний хліб, булочки, батони, короваї. А ще – торти, прихорошені квіточками, хитромудрими кренделями та вітальними словами. Ще недавно ковельчани замовляли торт "Київський" тим, хто їхав до столиці. Тепер гордимося: наш  можемо везти до Києва!

Загляньмо у виробничі цехи. Помітно, що підприємства торкнулася модернізація і реконструкція. Технологічні процеси піднялися на вищий рівень разом із ефективністю всього виробництва.

"Добрий господар", – сяйне справедлива думка у незаангажованого політикою  народного експерта. Це все – ознаки часу.

Шановний мій співрозмовнику! Ти не здогадався, хто іде в ногу з життям і про кого мова? Хто цей "герой", що серед руїн української економіки наважився підіймати аграрний сектор України до рівня європейських країн? Скажу.

Це – Іван Євдокимович Смітюх, з діда-прадіда хлібороб, патріот волинської землі. А з ним – його молода команда креативних і заповзятливих та цілеспрямованих помічників.

l

Заходимо у досить скромний кабінет керівника. Господар (а це він) зустрічає привітно: відкладає всі нагальні справи, вимикає телефон, щиро усміхається. Що ж, і ми налаштовані на дружню розмову.

– Іване Євдокимовичу, успішне господарювання приносить радість. Але це можливо лише тоді, коли всі коліщатка складної машини крутяться злагоджено і в заданому ритмі.

Зрозуміло, що вони мають бути добротно змащені. Маю на увазі умови праці, зарплату і сучасні технології. Як вдається триматись "на плаву"?

– Що вам сказати? Часом відчуваєш себе  в теперішніх умовах господарювання приреченим. Буває, боюся заглядати в чергові господарські звіти, аналізувати економічні показники.

Вдумайтеся: ще зовсім недавно ціна на газ становила 7900 гривень за  тисячу метрів кубічних, а сьогодні – вдвічі більше. До цього доплюсуйте знецінення гривні,  зростання вартості паливно-мастильних матеріалів, електроенергії, сировини, і ви зрозумієте, як важко утримувати стабільну ціну хлібобулочних виробів для вкрай збіднілого населення.

І це лишень один бік медалі. Існує не менш важливий – людський фактор. Високопрофесійні працівники виїжджають за кордон шукати свого щастя.

– Вибачте, що перебиваю.  Відомо, що середня зарплата ваших працівників – одна з найвищих в місті.

– Я б не сказав. 7-8 тисяч гривень на місяць – це той рівень, який підйомний для нас. А за кордоном наш робітник отримує 800-1000 євро. Це в рази більше. Кожен хоче жити по-європейськи комфортно, мати житло, автівку і можливість вчити дітей у вишах.

А знайти висококваліфікованих операторів комп'ютерного та автоматизованого виробництва вкрай важко. Як вимушений крок, ми сьогодні запросили двох професіоналів з Республіки Польща. Це дає можливість забезпечувати якісний технологічний процес виробництва молока. Із задоволенням повідомлю, що наш молочний  продукт відповідає за всіма показниками євопейським стандартам.

Я слухаю, а в свідомості мимоволі  виникає запитання: як при незбалансованих законах непомірних податках, вищезгаданих драконівських тарифах та соціальних затратах бути успішним?

І, здається, частково відповідь знаходжу. Найголовніший чинник успіху – це стратегічний підхід до форм управління і господарювання. Іван Смітюх створив високоефективний агропромисловий комплекс із максимально замкнутим циклом. Тобто він вирощує хліб, по-господарськи збирає врожай і дбайливо зберігає. Потому із цієї "золотої" сировини виробляє продукт і реалізує його населенню. В кожному технологічному процесі діє закон: найвища ефективність і мінімальні затрати.

Скажімо, на маловрожайних поліських землях зібрано в середньому 42 центнери зернових з гектара. Разом з тим, модернізація пекарського устаткування дала можливість суттєво зменшити затрати на газ та інші енергоносії.

Розширена торговельна мережа до валового доходу додає 10-12 відсотків. Це теж вагомо.

Невеликий відступ-роздум. Якби  Ковельський хлібокомбінат працював на  старому обладнанні, купував борошно "на стороні", то вартість хліба була б не менша 30 гривень за буханець, а зарплата у людей 3 тисячі. 

Івана Смітюха важко застати вдома. Він  постійно вивчає і переймає досвід Польщі, Німеччини, Норвегії, Італії та інших європейських країн.

В перспективі – розвиток м'ясного товарного виробництва, будівництво сучасного млина і нових супермаркетів із власним виробництвом. А ще – проект, який передбачає виробляти  теплоносій для випікання хліба за рахунок спалювання соломи, спресованої у брикети.

– Хліб був, є і буде. Я знаю, як це робити. Я живу цими проектами, – каже Іван Євдокимович. – Завдання на два наступні роки – зменшити енергозатрати виробництва на 15 відсотків і не допускати різних коливань вартості хлібобулочних виробів. У нас сильний, згуртований колектив однодумців. Не виділяю сьогодні нікого, бо більшість заслуговує подяки, пошани, заохочення. Всім – низький уклін і вдячність за працю!

– А яка найголовніша, на Вашу думку, подія жовтня, року?

– Беззаперечно, це визнання Української Автокефальної Церкви. Переконаний, що це згуртує нас, окрилить і дух підійме. Єдина Церква – важливий крок до зміцнення  державної Незалежності України.

– А кого Ви бачите президентом, якщо не секрет?

– Знаєте, автокефалія – це сильний і мужній вчинок нині діючого гаранта Конституції. Але ж ми бачимо і чуємо, який його рейтинг, в якому стані країна. Час покаже. Я як виробничник схиляюсь до думки, що нам потрібна сильна особистість, яка не пов'язана ані з офшорами, ані з криміналітетом і не буде залежною від "руського міра".

Хоч, коли ми вже торкнулися великої політики, то висловлю власну думку: філософія вільної демократії і парламентаризму, які нерідко переходять в анархію, із глибокої кризи країну не виведуть.

Омріяного благополуччя не забезпечать. Потрібні дисципліна, порядок і нещадна боротьба з корупцією.

l

Переливається животворним струмком розмова. В ній бачу головні тези проекту розбудови нашої України і агропромислової галузі:

– створення належних умов для розвитку вітчизняної економіки, що дозволить досягти підвищення ефективності виробництва, а, отже, зростання оплати праці людей;

– модернізація технологічних процесів як у промисловості, так і в сільськогосподарському виробництві;

– посилена увага до навчання, виховання молоді, активніше залучення її до вирішення питань державного будівництва;

– постійна турбота влади про село, де створюють найголовнішу цінність суспільства – його величність Хліб. Недарма ж бо в молитві "Отче наш" чи не найголовнішими є слова: "Хліб наш насущний дай нам сьогодні!".

Важко не погодитися з Іваном Євдокимовичем, сином хліборобів і хліборобом за покликанням. Тож вітаючи його особисто, команду однодумців-професіоналів і весь чотирьохсотенний колектив хлібокомбінату і дочірніх підприємств з професійним святом – Днем працівників харчової промисловості, яке в Україні відзначатимуть наступної неділі – 21 жовтня, бажаємо добра, щастя, благополуччя і мирного  неба над головою!

Заодно найкращі зичення –Івану Смітюху, в якого завтра, напередодні свята, – день народження. Нехай здійсняться всі Ваші плани і задуми, а важка праця годувальника земляків приносить рясні плоди!

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА ЗНІМКАХ: люди, яких ви бачите на знімку, кожного дня турбуються про те, щоб на наших столах і в свята, і в будні була смачна ковельська випічка. Це – кондитери Антоніна ШВОРАК, Тетяна СІЛІВОНЧИК, Людмила НИНЮК, Тетяна ПАНАСЮК; пекар Ірина КУЗЬМІНЧУК, тістороби Світлана МИХАЛЕВИЧ, Тетяна СИДОРУК; працівниці кондитерського цеху за роботою.

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Ознаки часу… В чому вони? В золотавому осінньому листі чи в зажурених обличчях людей? Можливо, у нашій хаотичній необлаштованості?

Зовсім ні. Я бачу її у переможних паростках весни. В тих, які, не зважаючи ні на що, пробиваються через товщу часу і негараздів.

ххх

Під'їжджаючи до Ковеля, в Колодяжному мандрівник побачить потужну молочнотоварну ферму, багато сільгосптехніки європейського зразка.

За тим замилується впорядкованим, засіяним добротною пшеницею полем. Трохи далі від людського ока – сад яблуневий рясніє червонобокими плодами. Поруч з садом – лан полуниці зеленіє. Все до ладу. Все "по науці". Все – за вимогами часу.

"Дбайливий господар", – майне втішна думка. Та не втомиться мандрівник дивуватися людськими досягненнями і далі. По тій же луцькій трасі, на околиці Ковеля, його погляд привернуть високі срібні "сигари" з державним прапором нагорі. Вони, немов космічні ракети, приготувалися до старту в небо. Це – найсучасніші в Європі ємкості для зберігання, провітрювання та підсушування зерна. Перед очима мандрівника – реалбаза хлібопродуктів, найкраща в області. Тут зберігається запас зерна, якого вистачить на місяці й роки. У найскрутнішу хвилину населення Волині не залишиться без хліба. Всі технологічні процеси тут автоматизовані. І знову ж таки все впорядковано і змонтовано за останнім словом науки. Значні інвестиції вкладено.

"Крутий господар", – оцінить зацікавлений.

"Не все в нас так погано", – заспокоїться  песиміст.

Людська допитливість не задовольниться побаченим. Подавай їй ще якусь цікавинку. І вона є!

З північного боку міста, неподалік річки Турії, хлібом пахне. Ми прибули на сучасний комбінат хлібопродуктів. Тут випікають смачний хліб, булочки, батони, короваї. А ще – торти, прихорошені квіточками, хитромудрими кренделями та вітальними словами. Ще недавно ковельчани замовляли торт "Київський" тим, хто їхав до столиці. Тепер гордимося: наш  можемо везти до Києва!

Загляньмо у виробничі цехи. Помітно, що підприємства торкнулася модернізація і реконструкція. Технологічні процеси піднялися на вищий рівень разом із ефективністю всього виробництва.

"Добрий господар", – сяйне справедлива думка у незаангажованого політикою  народного експерта. Це все – ознаки часу.

Шановний мій співрозмовнику! Ти не здогадався, хто іде в ногу з життям і про кого мова? Хто цей "герой", що серед руїн української економіки наважився підіймати аграрний сектор України до рівня європейських країн? Скажу.

Це – Іван Євдокимович Смітюх, з діда-прадіда хлібороб, патріот волинської землі. А з ним – його молода команда креативних і заповзятливих та цілеспрямованих помічників.

ххх

Заходимо у досить скромний кабінет керівника. Господар (а це він) зустрічає привітно: відкладає всі нагальні справи, вимикає телефон, щиро усміхається. Що ж, і ми налаштовані на дружню розмову.

– Іване Євдокимовичу, успішне господарювання приносить радість. Але це можливо лише тоді, коли всі коліщатка складної машини крутяться злагоджено і в заданому ритмі.

Зрозуміло, що вони мають бути добротно змащені. Маю на увазі умови праці, зарплату і сучасні технології. Як вдається триматись "на плаву"?

– Що вам сказати? Часом відчуваєш себе  в теперішніх умовах господарювання приреченим. Буває, боюся заглядати в чергові господарські звіти, аналізувати економічні показники.

Вдумайтеся: ще зовсім недавно ціна на газ становила 7900 гривень за  тисячу метрів кубічних, а сьогодні – вдвічі більше. До цього доплюсуйте знецінення гривні,  зростання вартості паливно-мастильних матеріалів, електроенергії, сировини, і ви зрозумієте, як важко утримувати стабільну ціну хлібобулочних виробів для вкрай збіднілого населення.

І це лишень один бік медалі. Існує не менш важливий – людський фактор. Високопрофесійні працівники виїжджають за кордон шукати свого щастя.

– Вибачте, що перебиваю.  Відомо, що середня зарплата ваших працівників – одна з найвищих в місті.

– Я б не сказав. 7-8 тисяч гривень на місяць – це той рівень, який підйомний для нас. А за кордоном наш робітник отримує 800-1000 євро. Це в рази більше. Кожен хоче жити по-європейськи комфортно, мати житло, автівку і можливість вчити дітей у вишах.

А знайти висококваліфікованих операторів комп'ютерного та автоматизованого виробництва вкрай важко. Як вимушений крок, ми сьогодні запросили двох професіоналів з Республіки Польща. Це дає можливість забезпечувати якісний технологічний процес виробництва молока. Із задоволенням повідомлю, що наш молочний  продукт відповідає за всіма показниками євопейським стандартам.

Я слухаю, а в свідомості мимоволі  виникає запитання: як при незбалансованих законах непомірних податках, вищезгаданих драконівських тарифах та соціальних затратах бути успішним?

І, здається, частково відповідь знаходжу. Найголовніший чинник успіху – це стратегічний підхід до форм управління і господарювання. Іван Смітюх створив високоефективний агропромисловий комплекс із максимально замкнутим циклом. Тобто він вирощує хліб, по-господарськи збирає врожай і дбайливо зберігає. Потому із цієї "золотої" сировини виробляє продукт і реалізує його населенню. В кожному технологічному процесі діє закон: найвища ефективність і мінімальні затрати.

Скажімо, на маловрожайних поліських землях зібрано в середньому 42 центнери зернових з гектара. Разом з тим, модернізація пекарського устаткування дала можливість суттєво зменшити затрати на газ та інші енергоносії.

Розширена торговельна мережа до валового доходу додає 10-12 відсотків. Це теж вагомо.

Невеликий відступ-роздум. Якби  Ковельський хлібокомбінат працював на  старому обладнанні, купував борошно "на стороні", то вартість хліба була б не менша 30 гривень за буханець, а зарплата у людей 3 тисячі. 

Івана Смітюха важко застати вдома. Він  постійно вивчає і переймає досвід Польщі, Німеччини, Норвегії, Італії та інших європейських країн.

В перспективі – розвиток м'ясного товарного виробництва, будівництво сучасного млина і нових супермаркетів із власним виробництвом. А ще – проект, який передбачає виробляти  теплоносій для випікання хліба за рахунок спалювання соломи, спресованої у брикети.

– Хліб був, є і буде. Я знаю, як це робити. Я живу цими проектами, – каже Іван Євдокимович. – Завдання на два наступні роки – зменшити енергозатрати виробництва на 15 відсотків і не допускати різних коливань вартості хлібобулочних виробів. У нас сильний, згуртований колектив однодумців. Не виділяю сьогодні нікого, бо більшість заслуговує подяки, пошани, заохочення. Всім – низький уклін і вдячність за працю!

– А яка найголовніша, на Вашу думку, подія жовтня, року?

– Беззаперечно, це визнання Української Автокефальної Церкви. Переконаний, що це згуртує нас, окрилить і дух підійме. Єдина Церква – важливий крок до зміцнення  державної Незалежності України.

– А кого Ви бачите президентом, якщо не секрет?