Повідомлення в номер / Нотатки про «їхні» і «наші» безпорядки

Кожен день «обдаровує» нас новинами. На жаль, втішних серед них малувато. І світ, і Україна живуть тривожними подіями. Деякі із них вирішив прокоментувати.

А стимулом до написання цих нотаток  стали віршовані послання до мене давнього друга газети, принципового і безкомпромісного ковельчанина Івана Ярошика. Він не може змиритися із тим безладдям, що панує довкола, висловлюючи свої почуття й  емоції поетичним словом.

Окремі з його думок я й узяв своєрідними епіграфами до написаного нижче.

Сміється той, хто сміється останнім

Хмарам осені сліз не позичати,

Посіпаки розгулюють всерйоз.

Лиходійство не минає ані двору, ані хати –

Руїною війни кружляє московський

 ворон-бос.

Іван ЯРОШИК.

Загальновідомо, що чорний ворон – символ біди, про що  дуже образно написав Сергій Єсенін в однойменній поемі. Сьогодні в ролі ворона виступає московський правитель Володимир Путін. Всюди, де його підлеглі  втілюють в життя політику «примусу до миру», вперше випробувану на практиці в Грузії, ллються людські сльози, рікою тече кров, сиротами залишаються діти, вдовами – матері і дружини.

Достатньо згадати Чечню, Донбас, Сирію, вбитих і засуджених Нємцова, Навального, Сенцова, отруєних і закатованих «зрадників» кадебістської імперії, які вирішили розкаятися і зажити нормальним життям. Не вдалося, бо Путін не дозволив.

А буквально цими днями, відчуваючи безкарність і вседозволеність, цар всія Росії на економічному форумі «Валдай» бовкнув таке, про що нормальна людина, а тим більше політик, і думати боїться. Він заявив, що Росія сильна, як ніколи, й фактично готова до термоядерної війни (!). Вона спроможна в одну мить знищити тих, хто на неї захоче напасти. Звичайно, загинуть і одні, і другі. Але при тому росіяни потраплять в рай (!), а вороги, не встигнувши розкаятися, просто-напросто «здохнуть» (!).

Важко коментувати черговий словесний «шедевр» біснуватого московського фюрера. Говорити подібне, та ще й з високої трибуни міжнародного форуму, може тільки божевільний, яким, судячи з усього, і є Путін. Неймовірно, але факт: присутні в залі зустріли недолугі «жарти» володаря Кремля… дружнім сміхом.

Але, як відомо, сміється той, хто сміється останнім. Не думаю, що для слухачів путінської маячні буде до сміху, коли почнуть летіти ракети з термоядерними зарядами в різні кінці земної кулі. Зрештою, вже сьогодні багатьом путінським прихвостням не до жартів: санкції проти них з боку США і країн ЄС стають все суворішими, імпортозаміщення країну не рятує. Зате дедалі відчутнішою стає конфронтація із Заходом.

Ось і нещодавно американський президент США Дональд Трамп, обрання якого  деякі  придурки в Москві вітали розпиттям шампанського (наприклад, сумнозвісний «дотепник» Жириновський), заявив, що США виходить із договору з Росією про заборону виробництва ракет малої і середньої діяльності. А ще додав, що в умовах зростання загрози з боку Росії і Китаю американці розпочнуть реалізацію програми подальшого ракетно-ядерного зміцнення держави.

Тож хочеться запитати «жартівника» Путіна: «Що догрався, пане? Забув, що СРСР розпався саме тому, що не витримав гонки озброєнь із США?».

Але не варто апелювати до хворої на голову людини. Він свою долю і долю мільйонів росіян визначив – в рай і лише в рай! Щоправда, забув  одну «маленьку» деталь: тільки Всевишній визначає, де кому бути. Чомусь мені здається, що Путіна і його бандитів-посіпак чекає пекло. При чому – з великим нетерпінням.

Казав пан: 

“Кожух дам...”

Шарлатанської свити нутро,

Урядовця–нахаби корито.

Реформаторсько-царське багно

Можновладних «китів» апетити.

У заморських офшорах казни –

Піт землі, біль, печаль України.

З-за плеча хазяйнує шкідник,

В злиднях – люд бідовий країни.

Іван ЯРОШИК.

Нерідко ми чуємо примовку: «Кому – війна, кому – мати рідна вона». На жаль, в цих словах – гірка правда. У той  час, коли на Сході країни триває  війна з російським агресором, а простий люд ледве зводить кінці з кінцями, українські олігархи жирують в повному розумінні цього слова, примножують свої статки. Мало того, купаючись у розкошах, вони закликають народ до терпіння, бо, бачте, реформи вимагають жертв.

Ось і днями сповістили «приємну» новину: з 1 листопада ціна тисячі кубометрів газу зросте майже на чверть. Це означає, що настільки збідніє і без того бідний українець.

«Крок вимушений, – не втомлюються повторювати щодня з екранів телевізорів вгодовані урядовці на чолі з паном Гройсманом. – В протилежному випадку нас чекає дефолт, фінансова й економічна кризи».

Прем’єр та його міністри роблять вигляд, що це не вони ще зовсім недавно обіцяли: ніякого підвищення тарифів не буде. Але обіцянка-цяцянка, від якої тільки дурневі радість. Схоже на те, що такі можновладці – справжні «господарі» свого слова: захотіли – дали, захотіли – забрали.

При цьому солодкоголосо обіцяють, що малозабезпечені категорії громадян ніякого підвищення не відчують, бо субсидії і надалі отримуватимуть ті, хто цього потребує. Але якщо це справді так, то чому загальний обсяг субсидій зменшується цьогоріч до 50 мільйонів гривень при потребі 70 мільйонів? І чому в країні дедалі більшає людей, які не спроможні розраховуватися за комунальні платежі?

Урядовці пояснюють причину зростання вартості газу тим, що так вимагає Міжнародний валютний фонд, який надає Україні  кредити, без яких ми не проживемо. Знову постають запитання: «А як без кредитів живуть Білорусь, деякі інші країни? Куди пішли гроші, позичені раніше? Чому економіка не розвивається, занепадають бюджетоутворюючі галузі господарського комплексу?”.

Звичайно, відповідей на ці запитання ніхто не дасть і правди не скаже. Бо в державі, де корупція  розквітла  пишним цвітом, де олігархи нахабно роблять свої чорні справи, а влада їх фактично «кришує», важко розраховувати на справедливість і чесність, прозорість в політиці. Їх просто не може бути в суспільстві, де обман зведено в ранг закону.

В такій ситуації найкращим виходом була б відставка урядової челяді. Це коли б пан Гройсман та іже з ним одного дня виступили із заявою приблизно такого змісту: «Вибачте, дорогі українці, нас за те, що  не вміємо керувати, що  довели країну трохи не до банкрутства. Нам не залишається нічого іншого, як подати у відставку. Нехай на наше місце прийдуть інші – прогресивніші, грамотніші, відповідальніші».

Та біда в тому, що гройсманівці на такий мужній крок не здатні. Зрештою, як вони його зроблять, коли на підході – черговий транш МВФ? Від золотовалютного «корита» їх не відірвати навіть силою. Та й хто відірве?..

Завершую свої нотатки знову ж таки словами Івана Ярошика:

Вітер дме, дощ краєм йде,

«Слуга» народу казну дере й дере.

Наснаги, Свитко, не втрачай –

Толоку єдності скликай!..

Що ж, пане Іване, дякую Вам за небайдужість, віру в силу друкованого слова. Тільки одного його мало, щоб перемогти корупцію й казнокрадство. Потрібно, щоб своє рішуче слово сказав весь народ – тоді, можливо, буде результат.

                   Охрім СВИТКА.

Кожен день «обдаровує» нас новинами. На жаль, втішних серед них малувато. І світ, і Україна живуть тривожними подіями. Деякі із них вирішив прокоментувати.

А стимулом до написання цих нотаток  стали віршовані послання до мене давнього друга газети, принципового і безкомпромісного ковельчанина Івана Ярошика. Він не може змиритися із тим безладдям, що панує довкола, висловлюючи свої почуття й  емоції поетичним словом.

Окремі з його думок я й узяв своєрідними епіграфами до написаного нижче.

Іван ЯРОШИК.

Загальновідомо, що чорний ворон – символ біди, про що  дуже образно написав Сергій Єсенін в однойменній поемі. Сьогодні в ролі ворона виступає московський правитель Володимир Путін. Всюди, де його підлеглі  втілюють в життя політику «примусу до миру», вперше випробувану на практиці в Грузії, ллються людські сльози, рікою тече кров, сиротами залишаються діти, вдовами – матері і дружини.

Достатньо згадати Чечню, Донбас, Сирію, вбитих і засуджених Нємцова, Навального, Сенцова, отруєних і закатованих «зрадників» кадебістської імперії, які вирішили розкаятися і зажити нормальним життям. Не вдалося, бо Путін не дозволив.

А буквально цими днями, відчуваючи безкарність і вседозволеність, цар всія Росії на економічному форумі «Валдай» бовкнув таке, про що нормальна людина, а тим більше політик, і думати боїться. Він заявив, що Росія сильна, як ніколи, й фактично готова до термоядерної війни (!). Вона спроможна в одну мить знищити тих, хто на неї захоче напасти. Звичайно, загинуть і одні, і другі. Але при тому росіяни потраплять в рай (!), а вороги, не встигнувши розкаятися, просто-напросто «здохнуть» (!).

Важко коментувати черговий словесний «шедевр» біснуватого московського фюрера. Говорити подібне, та ще й з високої трибуни міжнародного форуму, може тільки божевільний, яким, судячи з усього, і є Путін. Неймовірно, але факт: присутні в залі зустріли недолугі «жарти» володаря Кремля… дружнім сміхом.

Але, як відомо, сміється той, хто сміється останнім. Не думаю, що для слухачів путінської маячні буде до сміху, коли почнуть летіти ракети з термоядерними зарядами в різні кінці земної кулі. Зрештою, вже сьогодні багатьом путінським прихвостням не до жартів: санкції проти них з боку США і країн ЄС стають все суворішими, імпортозаміщення країну не рятує. Зате дедалі відчутнішою стає конфронтація із Заходом.

Ось і нещодавно американський президент США Дональд Трамп, обрання якого  деякі  придурки в Москві вітали розпиттям шампанського (наприклад, сумнозвісний «дотепник» Жириновський), заявив, що США виходить із договору з Росією про заборону виробництва ракет малої і середньої діяльності. А ще додав, що в умовах зростання загрози з боку Росії і Китаю американці розпочнуть реалізацію програми подальшого ракетно-ядерного зміцнення держави.

Тож хочеться запитати «жартівника» Путіна: «Що догрався, пане? Забув, що СРСР розпався саме тому, що не витримав гонки озброєнь із США?».

Але не варто апелювати до хворої на голову людини. Він свою долю і долю мільйонів росіян визначив – в рай і лише в рай! Щоправда, забув  одну «маленьку» деталь: тільки Всевишній визначає, де кому бути. Чомусь мені здається, що Путіна і його бандитів-посіпак чекає пекло. При чому – з великим нетерпінням.

Іван ЯРОШИК.

Нерідко ми чуємо примовку: «Кому – війна, кому – мати рідна вона». На жаль, в цих словах – гірка правда. У той  час, коли на Сході країни триває  війна з російським агресором, а простий люд ледве зводить кінці з кінцями, українські олігархи жирують в повному розумінні цього слова, примножують свої статки. Мало того, купаючись у розкошах, вони закликають народ до терпіння, бо, бачте, реформи вимагають жертв.

Ось і днями сповістили «приємну» новину: з 1 листопада ціна тисячі кубометрів газу зросте майже на чверть. Це означає, що настільки збідніє і без того бідний українець.

«Крок вимушений, – не втомлюються повторювати щодня з екранів телевізорів вгодовані урядовці на чолі з паном Гройсманом. – В протилежному випадку нас чекає дефолт, фінансова й економічна кризи».

Прем’єр та його міністри роблять вигляд, що це не вони ще зовсім недавно обіцяли: ніякого підвищення тарифів не буде. Але обіцянка-цяцянка, від якої тільки дурневі радість. Схоже на те, що такі можновладці – справжні «господарі» свого слова: захотіли – дали, захотіли – забрали.

При цьому солодкоголосо обіцяють, що малозабезпечені категорії громадян ніякого підвищення не відчують, бо субсидії і надалі отримуватимуть ті, хто цього потребує. Але якщо це справді так, то чому загальний обсяг субсидій зменшується цьогоріч до 50 мільйонів гривень при потребі 70 мільйонів? І чому в країні дедалі більшає людей, які не спроможні розраховуватися за комунальні платежі?

Урядовці пояснюють причину зростання вартості газу тим, що так вимагає Міжнародний валютний фонд, який надає Україні  кредити, без яких ми не проживемо. Знову постають запитання: «А як без кредитів живуть Білорусь, деякі інші країни? Куди пішли гроші, позичені раніше? Чому економіка не розвивається, занепадають бюджетоутворюючі галузі господарського комплексу?”.

Звичайно, відповідей на ці запитання ніхто не дасть і правди не скаже. Бо в державі, де корупція  розквітла  пишним цвітом, де олігархи нахабно роблять свої чорні справи, а влада їх фактично «кришує», важко розраховувати на справедливість і чесність, прозорість в політиці. Їх просто не може бути в суспільстві, де обман зведено в ранг закону.

В такій ситуації найкращим виходом була б відставка урядової челяді. Це коли б пан Гройсман та іже з ним одного дня виступили із заявою приблизно такого змісту: «Вибачте, дорогі українці, нас за те, що  не вміємо керувати, що  довели країну трохи не до банкрутства. Нам не залишається нічого іншого, як подати у відставку. Нехай на наше місце прийдуть інші – прогресивніші, грамотніші, відповідальніші».

Та біда в тому, що гройсманівці на такий мужній крок не здатні. Зрештою, як вони його зроблять, коли на підході – черговий транш МВФ? Від золотовалютного «корита» їх не відірвати навіть силою. Та й хто відірве?..

Завершую свої нотатки знову ж таки словами Івана Ярошика:

Що ж, пане Іване, дякую Вам за небайдужість, віру в силу друкованого слова. Тільки одного його мало, щоб перемогти корупцію й казнокрадство. Потрібно, щоб своє рішуче слово сказав весь народ – тоді, можливо, буде результат.