Випадкова зустріч
Того літнього погожого дня Яна примудрилася спізнитись на маршрутку і, відповідно, на роботу. Дівчина неабияк нервувала, адже за тридцять хвилин мала розпочатись нарада, де вона, до того ж, повинна була виступити із доповіддю.
«Оце так день розпочинається», – подумки картала себе, заодно перебираючи в голові різні варіанти, аби якнайшвидше знайти вихід із прикрої ситуації.
Поки роздумувала, вирішила не гаяти часу – зупиняла попутні авто. Але машини одна за одною мчались повз, ніби навмисно ігноруючи ту, яка неабияк поспішала.
А час був невблаганним, квапливо мчав вперед. І тут… Чергова автівка, трохи проїхавши повз, пригальмувала.
«О, диво! Невже Всевишній почув мої молитви?», – промайнуло в голові Яни.
І вже через декілька секунд дівчина сиділа в машині.
Розговорившись, дізналась, що двоє (поки що) незнайомців теж їхали на роботу. Згодом довідалась, що кермував Андрій, поруч сидів його товариш та колега Богдан.
«І чого ми раніше вас не помічали, адже вже більше двох місяців їздимо саме цим маршрутом», – звернулись нові супутники до співрозмовниці.
Яна, як завжди, віджартовувалось. Мовляв, погано по сторонах дивитесь!
Андрій, поглядаючи на симпатичну брюнетку в дзеркало, мило усміхнувся і додав: «Я – досить уважний і відповідальний водій, тому рідко відволікаюсь».
«Інколи, це корисно і потрібно, як бачите», – мовила його попутниця.
«Добре, ваші зауваження обов’язково візьмемо до уваги, пані пасажирко», – у відповідь додав хлопець.
Якось непомітно швидко промайнув час за цікавим знайомством-розмовою. Дівчина практично дісталась до пункту свого призначення. Але про те, де працює, не сказала (хоч Андрій наполегливо випитував інформацію).
«Нехай це зостанеться маленьким секретом», – на прощання усміхнулася миловидна красуня.
«До наступної зустрічі. Тобто – до завтра», – впевнено й сміливо заявив один із її сьогоднішніх знайомих.
Яна на це зреагувала мовчанням. Вийшовши з машини, попрямувала у звичному для неї напрямку.
«Нічого собі – який самовпевнений», – роздумувала дорогою і навіть не підозрювала, що ця випадкова зустріч невдовзі змінить її буденне життя.
Чесно кажучи, наступного дня все йшло в звичному для неї руслі. Правда, на маршрутку цього дня вона не спізнювалась. Бо на автобусну зупинку прийшла завчасно – за п’ять, точніше за сім хвилин, до її прибуття.
Але тут трапилися деякі корективи в розкладі її дня. Гортаючи стрічку новин в соціальній мережі, вона й не помітила, коли поруч зупинилось темного кольору авто. Те саме авто, яке врятувало вчора від запізнення на роботу.
… Чи стала та липнева зустріч доленосною в її житті, дівчина наразі сказати не може. Вирішила, що не буде квапити надто подій.
Але тепер Андрій не тільки підвозить її на роботу, а й часто приїздить в неробочий час додому із великими букетами троянд, ромашок і білосніжних ніжних хризантем, які Яна просто обожнює...
Орися ФІЛІПЧУК.
Того літнього погожого дня Яна примудрилася спізнитись на маршрутку і, відповідно, на роботу. Дівчина неабияк нервувала, адже за тридцять хвилин мала розпочатись нарада, де вона, до того ж, повинна була виступити із доповіддю.
«Оце так день розпочинається», – подумки картала себе, заодно перебираючи в голові різні варіанти, аби якнайшвидше знайти вихід із прикрої ситуації.
Поки роздумувала, вирішила не гаяти часу – зупиняла попутні авто. Але машини одна за одною мчались повз, ніби навмисно ігноруючи ту, яка неабияк поспішала.
А час був невблаганним, квапливо мчав вперед. І тут… Чергова автівка, трохи проїхавши повз, пригальмувала.
«О, диво! Невже Всевишній почув мої молитви?», – промайнуло в голові Яни.
І вже через декілька секунд дівчина сиділа в машині.
Розговорившись, дізналась, що двоє (поки що) незнайомців теж їхали на роботу. Згодом довідалась, що кермував Андрій, поруч сидів його товариш та колега Богдан.
«І чого ми раніше вас не помічали, адже вже більше двох місяців їздимо саме цим маршрутом», – звернулись нові супутники до співрозмовниці.
Яна, як завжди, віджартовувалось. Мовляв, погано по сторонах дивитесь!
Андрій, поглядаючи на симпатичну брюнетку в дзеркало, мило усміхнувся і додав: «Я – досить уважний і відповідальний водій, тому рідко відволікаюсь».
«Інколи, це корисно і потрібно, як бачите», – мовила його попутниця.
«Добре, ваші зауваження обов’язково візьмемо до уваги, пані пасажирко», – у відповідь додав хлопець.
Якось непомітно швидко промайнув час за цікавим знайомством-розмовою. Дівчина практично дісталась до пункту свого призначення. Але про те, де працює, не сказала (хоч Андрій наполегливо випитував інформацію).
«Нехай це зостанеться маленьким секретом», – на прощання усміхнулася миловидна красуня.
«До наступної зустрічі. Тобто – до завтра», – впевнено й сміливо заявив один із її сьогоднішніх знайомих.
Яна на це зреагувала мовчанням. Вийшовши з машини, попрямувала у звичному для неї напрямку.
«Нічого собі – який самовпевнений», – роздумувала дорогою і навіть не підозрювала, що ця випадкова зустріч невдовзі змінить її буденне життя.
Чесно кажучи, наступного дня все йшло в звичному для неї руслі. Правда, на маршрутку цього дня вона не спізнювалась. Бо на автобусну зупинку прийшла завчасно – за п’ять, точніше за сім хвилин, до її прибуття.
Але тут трапилися деякі корективи в розкладі її дня. Гортаючи стрічку новин в соціальній мережі, вона й не помітила, коли поруч зупинилось темного кольору авто. Те саме авто, яке врятувало вчора від запізнення на роботу.
… Чи стала та липнева зустріч доленосною в її житті, дівчина наразі сказати не може. Вирішила, що не буде квапити надто подій.
Але тепер Андрій не тільки підвозить її на роботу, а й часто приїздить в неробочий час додому із великими букетами троянд, ромашок і білосніжних ніжних хризантем, які Яна просто обожнює...
Орися ФІЛІПЧУК.
Випадкова зустріч
Залишити коментар