Слово з війни
Слово з війни…
Воно щемливе, пекельним вогнем обпечене, холодом сталі автомата загартоване.
Ти вслухаєшся в це слово, хочеш проникнути у його глибини, а воно для тебе, мирного, розніженого лагідним Сонцем і заколисаного щоденним побутом, стає далеким. Самозахист!
Юрій Щербик щойно повернувся з війни, і коли випала вільна хвилина в сонячний жовтневий Божий день прибув із Луцька на зустріч із ковельчанами.
Муза війни (виявляється, така Богиня існує) надихнула Юрія на написання поезій і музичного супроводу до них. Збірка писалася у тихі від гуркоту мінометів хвилини.
Перша поетична ластівка – збірка «Небо Донбасу» найдорожча серцю автора. Вона невелика за розміром, але глибока за змістом. Там – біль перших втрат та радість залишитися живим і… Людиною.
Ковельчани знають, що таке втрата сина, батька, брата, друга. У центральній районній бібліотеці на фоні синьо-жовтих кольорів, навколо Герба України – світлини Героїв. Вони віддали своє життя за нас, за мир, за радість життя. Схилімо голови…
І мовби перегук поколінь – у залі присутній воїн, ветеран УПА Іван Шевко. Йому шанування, оплески і квіти.
Пошанування ветерана УПА та бійців АТО – це важливий виховний процес. Юнь, яка заповнила залу, бачить це. Окремі з них декламують патріотичні рядки поета-бійця Юрія Щербика.
Вслухаймося в звуки та акорди цих поезій. У них глибокий філософський зміст.
Пісня про друга-побратима «Прометея», який на вічній спочиває алеї.
Дружба, народжена війною, – назавжди.
Волонтер – це предтеча добровольця, воїна, який іде на війну за покликом серця, за душі наказом.
Зустрітися після боїв із хлопцями живими – найвища радість.
І буде день, і вистражданий спокій.
Запам’ятаймо: перемагають наші хлопці завдяки потужній підтримці багатьох свідомих українців.
Вищесказане – це фрагменти. На зустрічі завмирало серце, тремтіла душа. Присутні неначе поринали у навіяний словом воїна вир війни.
О, як нам треба нагадувати, що спокій – хіба що в снах. Це тільки здається, що Схід і війна далеко. Вона тут, поруч!
Поезія з фронту волає: «Зупиніть веселощі, гульбища, байдужість хоч би на годину, щоб усвідомити: ми живемо в стані війни та ймовірної втрати вільного життя, а цим не маємо права легковажити».
Юрій Щербик до кожного з нас промовляє:
Мій другий фронт – це
слово!
І, мабуть, важливий.
Дружив і буду з віршем.
Війна ж ця тимчасова…
Надіюсь, час настане
Для прощення й прощання
Із війною, і страждання
Минуть, хоч будуть рани
Боліти в поколіннях
Й майбутніх… Їх покровом
Хай буде правди слово!
Воно не знає тління!
Суть творчості і полягає в тому, щоб проникнути у глибини людського єства. Юрію Щербику це вдалося. У нього готові до друку ще дві збірки поезій і пісень.
Після зустрічі ми довго розмовляли. І хай його душа сьогодні, як граніт, вона теплішала, коли зателефонували друзі і сказали, що везуть у клітці малого котика. Вони знають тонкощі його характеру. Там, на війні, він дружив з цими тваринами. Це своєрідна реабілітація зламаного психічного стану. Зрештою, за переконанням досвідчених психологів, писання, читання і слухання поезій – це теж своєрідна терапія, ліки від душевних ран війни.
Пролунали пісні, замовкла семиструнна гітара, а з підсвідомості виринає його війна. Не бутафорний, фейковий патріотизм, а «голос совісті», «той, що є Дарованим Творцем», який «обхідних шляхів не визнає, і далі не чекай, якусь ще нагороду. Ти вже її отримав, ти – живим прийшов до свого дому».
Ось таке воно, Слово війни, яке не відпускає. І спасибі Галині Божик, директору централізованої бібліотечної системи за подібні зустрічі. Не менша подяка – Ользі Бичковській, яка постійно і творчо презентує слухачам і поетів, і поезію, і музику.
Любомир ФІАЛКО.
Слово з війни…
Воно щемливе, пекельним вогнем обпечене, холодом сталі автомата загартоване.
Ти вслухаєшся в це слово, хочеш проникнути у його глибини, а воно для тебе, мирного, розніженого лагідним Сонцем і заколисаного щоденним побутом, стає далеким. Самозахист!
Юрій Щербик щойно повернувся з війни, і коли випала вільна хвилина в сонячний жовтневий Божий день прибув із Луцька на зустріч із ковельчанами.
Муза війни (виявляється, така Богиня існує) надихнула Юрія на написання поезій і музичного супроводу до них. Збірка писалася у тихі від гуркоту мінометів хвилини.
Перша поетична ластівка – збірка «Небо Донбасу» найдорожча серцю автора. Вона невелика за розміром, але глибока за змістом. Там – біль перших втрат та радість залишитися живим і… Людиною.
Ковельчани знають, що таке втрата сина, батька, брата, друга. У центральній районній бібліотеці на фоні синьо-жовтих кольорів, навколо Герба України – світлини Героїв. Вони віддали своє життя за нас, за мир, за радість життя. Схилімо голови…
І мовби перегук поколінь – у залі присутній воїн, ветеран УПА Іван Шевко. Йому шанування, оплески і квіти.
Пошанування ветерана УПА та бійців АТО – це важливий виховний процес. Юнь, яка заповнила залу, бачить це. Окремі з них декламують патріотичні рядки поета-бійця Юрія Щербика.
Вслухаймося в звуки та акорди цих поезій. У них глибокий філософський зміст.
Пісня про друга-побратима «Прометея», який на вічній спочиває алеї.
Дружба, народжена війною, – назавжди.
Волонтер – це предтеча добровольця, воїна, який іде на війну за покликом серця, за душі наказом.
Зустрітися після боїв із хлопцями живими – найвища радість.
І буде день, і вистражданий спокій.
Запам’ятаймо: перемагають наші хлопці завдяки потужній підтримці багатьох свідомих українців.
Вищесказане – це фрагменти. На зустрічі завмирало серце, тремтіла душа. Присутні неначе поринали у навіяний словом воїна вир війни.
О, як нам треба нагадувати, що спокій – хіба що в снах. Це тільки здається, що Схід і війна далеко. Вона тут, поруч!
Поезія з фронту волає: «Зупиніть веселощі, гульбища, байдужість хоч би на годину, щоб усвідомити: ми живемо в стані війни та ймовірної втрати вільного життя, а цим не маємо права легковажити».
Юрій Щербик до кожного з нас промовляє:
Мій другий фронт – це слово!
І, мабуть, важливий.
Дружив і буду з віршем.
Війна ж ця тимчасова…
Надіюсь, час настане
Для прощення й прощання
Із війною, і страждання
Минуть, хоч будуть рани
Боліти в поколіннях
Й майбутніх… Їх покровом
Хай буде правди слово!
Воно не знає тління!
Суть творчості і полягає в тому, щоб проникнути у глибини людського єства. Юрію Щербику це вдалося. У нього готові до друку ще дві збірки поезій і пісень.
Після зустрічі ми довго розмовляли. І хай його душа сьогодні, як граніт, вона теплішала, коли зателефонували друзі і сказали, що везуть у клітці малого котика. Вони знають тонкощі його характеру. Там, на війні, він дружив з цими тваринами. Це своєрідна реабілітація зламаного психічного стану. Зрештою, за переконанням досвідчених психологів, писання, читання і слухання поезій – це теж своєрідна терапія, ліки від душевних ран війни.
Пролунали пісні, замовкла семиструнна гітара, а з підсвідомості виринає його війна. Не бутафорний, фейковий патріотизм, а «голос совісті», «той, що є Дарованим Творцем», який «обхідних шляхів не визнає, і далі не чекай, якусь ще нагороду. Ти вже її отримав, ти – живим прийшов до свого дому».
Ось таке воно, Слово війни, яке не відпускає. І спасибі Галині Божик, директору централізованої бібліотечної системи за подібні зустрічі. Не менша подяка – Ользі Бичковській, яка постійно і творчо презентує слухачам і поетів, і поезію, і музику.
Любомир ФІАЛКО.
Слово з війни
Залишити коментар