Повідомлення в номер / Про "кропиву" і "фіалку"

Мене звати Антон. Я середнього зросту. Чоловік не худий і не тлустий. Допитливий. Люблю  заглядатися на чужих жінок. Особливо тішуся, коли по вулиці красуня пливе із оголеними, стрункими ніжками.

По секрету кажучи, думав, що це – гріх. Колись насмілився і пішов до священика на сповідь. А що робити, коли той гріх не проходить, а жіноча стать до неможливості із спідничок визирає? Мовляв, глянь, яка я класна. Маєш гідну наживку – спробуй щастя. 

Звичайно, я не президент Трамп,  і Меланія мені не по кишені. Моя наживка – хіба що квітка з поля та пляшка самогону для розігріву і сміливості.

Однак, я тим мало  переймаюся. У мене і так дві жінки, – дай,  Боже, справитись. Одна – хатня господиня. Прискіплива. Буркотлива. Особливо ту "насолоду" відчуваю, коли місячна повня настає. Тоді –  в рот води, мовчи і слухай.

 "Ти  де вештався так довго?  Просила: поремонтуй двері у хлів – як до стіни. Хоч би хідники витряс, а то тільки й знаєш отого  ящика дурного дивитися". 

Іноді, коли  "Запорожцем" вдвох їдемо, тільки й чую: "Ти куди витріщився?  Білявки йому захотілося. Глянь – машина на бордюру їде. Був би вже справді грізний мачо, а то тютька". Що таке тютька, я не знаю. Мабуть, щось принизливе. Про всяк випадок мовчу. Коли вже допече, то її "кропивою пекучою" називаю.

Так ось пішов я до сповіді. Розказую про свій гріх. Мовляв, заглядаюся часом на чужих, милуюся ними. 

– А межу  не переступаєш? – запитує священик. 

– Отче, тільки милуюся.

– Милуватися жіночою красою не гріх. Вона ж Богом подарована, – заспокоїв той.

А я подумав, грішним ділом, про коханку. О, я вам скажу – це щастя! "Милий, дай я пригорнуся до тебе"; "Ти такий сильний і славний"; "Вставай, котику. Глянь: Сонечко зійшло. Хочеш інтимний пікнік влаштуємо на озері?".

І  за тим  (о, Господи, прости!) – солоденький поцілунок та ніжність. Це вам не зла повня. То – зіронька ясна!

Я свою коханку ніжно називаю Фіалкою. З нею почуваюся,  ніби в раю. Вдихаю запахи  весни, поринаю в голубінь її небесних очей, вслухаюся у ніжнотонний оксамитовий голос.

Друзі іноді цікавляться: "Ну, як ти там?".

Я все розказую. Коли мова йде про "кропиву пекучу", –співчувають. А коли про "фіалку -коханку”, заздрять. Нічого дивного тут нема. Історія  людства  свідчить, що коханка завжди краща. 

Товариству, щоб змінити тему, розповідаю старий, з "бородою" анекдот.

Отож, поїхав бригадир колгоспу зі своєю дружиною на свято працівників сільського господарства.  Дружині-"кропиві" не йметься. Хоче  вколоти: "Он  та лахудра нерозчесана, то не твоя коханка? Ну, вже й знайшов… Хоч би щось путнє!”.

"Жінко, ти сидиш вдома і зовсім нічого не знаєш. Тепер закон новий вийшов у Верховній Раді. Кожен керівник, зважаючи на психологічні навантаження,  повинен мати коханку. Он глянь: голова наш пішов зі своєю на морозиво. А там праворуч –головний інженер вмовляє свою в ресторан іти”.

Задумалась дружина. Ще раз щось у думках зважила і раптом промовила: "А знаєш, наша найкраща".

Посміялись… Тоді заздрісникам, співчувальникам я відкриваю таємницю:

– Знаєте, хлопці, "кропива пекуча" і "фіалка весняна" – це одна і та ж моя люба Настуся.

– Ну, ти й даєш! А ми подумали про грішне, –засміялися вони.

І тут крізь сміх я чую:

– Гей, лайдаку, годі  товкти воду в ступі. Іди-но до хати, замок вхідний ремонтувати.

Я, обпечений "кропивою", слухняно мандрую в свій оберіг, бо знаю, що через деякий час моя берегиня запахне фіалкою,  і я відчую поцілунок вранішнього кохання й стану найщасливішим у світі.

Записав  

Анатоль КОХАНОВСЬКИЙ.

Мене звати Антон. Я середнього зросту. Чоловік не худий і не тлустий. Допитливий. Люблю  заглядатися на чужих жінок. Особливо тішуся, коли по вулиці красуня пливе із оголеними, стрункими ніжками.

По секрету кажучи, думав, що це – гріх. Колись насмілився і пішов до священика на сповідь. А що робити, коли той гріх не проходить, а жіноча стать до неможливості із спідничок визирає? Мовляв, глянь, яка я класна. Маєш гідну наживку – спробуй щастя. 

Звичайно, я не президент Трамп,  і Меланія мені не по кишені. Моя наживка – хіба що квітка з поля та пляшка самогону для розігріву і сміливості.

Однак, я тим мало  переймаюся. У мене і так дві жінки, – дай,  Боже, справитись. Одна – хатня господиня. Прискіплива. Буркотлива. Особливо ту "насолоду" відчуваю, коли місячна повня настає. Тоді –  в рот води, мовчи і слухай.

 "Ти  де вештався так довго?  Просила: поремонтуй двері у хлів – як до стіни. Хоч би хідники витряс, а то тільки й знаєш отого  ящика дурного дивитися". 

Іноді, коли  "Запорожцем" вдвох їдемо, тільки й чую: "Ти куди витріщився?  Білявки йому захотілося. Глянь – машина на бордюру їде. Був би вже справді грізний мачо, а то тютька". Що таке тютька, я не знаю. Мабуть, щось принизливе. Про всяк випадок мовчу. Коли вже допече, то її "кропивою пекучою" називаю.

Так ось пішов я до сповіді. Розказую про свій гріх. Мовляв, заглядаюся часом на чужих, милуюся ними. 

– А межу  не переступаєш? – запитує священик. 

– Отче, тільки милуюся.

– Милуватися жіночою красою не гріх. Вона ж Богом подарована, – заспокоїв той.

А я подумав, грішним ділом, про коханку. О, я вам скажу – це щастя! "Милий, дай я пригорнуся до тебе"; "Ти такий сильний і славний"; "Вставай, котику. Глянь: Сонечко зійшло. Хочеш інтимний пікнік влаштуємо на озері?".

І  за тим  (о, Господи, прости!) – солоденький поцілунок та ніжність. Це вам не зла повня. То – зіронька ясна!

Я свою коханку ніжно називаю Фіалкою. З нею почуваюся,  ніби в раю. Вдихаю запахи  весни, поринаю в голубінь її небесних очей, вслухаюся у ніжнотонний оксамитовий голос.

Друзі іноді цікавляться: "Ну, як ти там?".

Я все розказую. Коли мова йде про "кропиву пекучу", –співчувають. А коли про "фіалку -коханку”, заздрять. Нічого дивного тут нема. Історія  людства  свідчить, що коханка завжди краща. 

Товариству, щоб змінити тему, розповідаю старий, з "бородою" анекдот.

Отож, поїхав бригадир колгоспу зі своєю дружиною на свято працівників сільського господарства.  Дружині-"кропиві" не йметься. Хоче  вколоти: "Он  та лахудра нерозчесана, то не твоя коханка? Ну, вже й знайшов… Хоч би щось путнє!”.

"Жінко, ти сидиш вдома і зовсім нічого не знаєш. Тепер закон новий вийшов у Верховній Раді. Кожен керівник, зважаючи на психологічні навантаження,  повинен мати коханку. Он глянь: голова наш пішов зі своєю на морозиво. А там праворуч –головний інженер вмовляє свою в ресторан іти”.

Задумалась дружина. Ще раз щось у думках зважила і раптом промовила: "А знаєш, наша найкраща".

Посміялись… Тоді заздрісникам, співчувальникам я відкриваю таємницю:

– Знаєте, хлопці, "кропива пекуча" і "фіалка весняна" – це одна і та ж моя люба Настуся.

– Ну, ти й даєш! А ми подумали про грішне, –засміялися вони.

І тут крізь сміх я чую:

– Гей, лайдаку, годі  товкти воду в ступі. Іди-но до хати, замок вхідний ремонтувати.

Я, обпечений "кропивою", слухняно мандрую в свій оберіг, бо знаю, що через деякий час моя берегиня запахне фіалкою,  і я відчую поцілунок вранішнього кохання й стану найщасливішим у світі.

Записав