Мелодії осені
Берегом річки чоловік іде в задумі. Весь смутком оповитий. За ним інший хмурістю стежку топче. У кожного якийсь тягар на душі – хрест долі…
А навколо природа ковшем радість розливає. Плесо ковельського "моря" світлий блюз виграє. Легкий бриз воду сріблить. Промінчики Сонця, немов дітки маленькі, граються, витанцьовують, іскряться на тих міні-хвильках веселкою під мелодії осені.
Раптом у цей простір незбагненної краси гострими списами влітають байдарки і каное. Летять крилато, впевнено. Змах весел і зорі-бризки розсипаються веселкою.
Веслувальники не бачать божественного дива. Напружені м'язи рук, виважені рухи, одне коліно льодорізом вперед – все, щоб найшвидше здолати твердь води.
Видовище – дух захоплює! Пролетіли, і… стихло.
Неподалік рибалка знаком питання у човні вмостився. Спить поплавок, а у нього думка одна: "Де ти, рибонько, велика і мала?".
А та насміхається: "А я не дурна плавати біля човна. Я мамкою навчена не кидатись на приманку гачка. Це ви люди дурненькі, на виборах приманку з гречки й п’ятака отримаєте й раденькі. Потім каєтесь, що у вашому човні то бандит, то брехун-обіцяльник веслує. Ех, люди, люди...".
А рибалка не чує тих монологів. У нього інша "політика". Він природолюб і раціоналізатор. До бортів човна коліщата примайстрував. Це такий собі стабілізатор, щоб хвиля човен не хитала. І ще якісь хитромудрі конструкції для вудочок.
Що ж, ковельське "море" – незабутня казка. Гордість малих і дорослих ковельчан. Он верби до води схилилися, як в тій пісні: "мов журяться вони". Переживають недаремно. Бо ж хто дасть гарантію, що оті реформи у них воду не заберуть, а право стояти на березі законом дозволять тільки в центрі, біля Дніпра?
Лиш очерет, що вигнався до триметрової висоти, безжурно шелестів сучасну попсу. Він переконаний, що лінивий люд його не викосить, а олігархи й поготів.
А в ту первозданність природи Європа вривається. Гудуть, гуркотять через міст "варшавки" вантажівки. Все з Європи – сюди!
Думка блудна блискавкою майнула: "Навіщо в Україні спину в праці гнути? Заробимо єврики в Італії, Польщі, Ізраїлі. Шовки, одяг, автівки з Німеччини завезем".
Таким чином і красу природи збережено. Вона некуплена, Богом створена.
Лийся, радосте, через край…
Любомир ФІАЛКО.
Берегом річки чоловік іде в задумі. Весь смутком оповитий. За ним інший хмурістю стежку топче. У кожного якийсь тягар на душі – хрест долі…
А навколо природа ковшем радість розливає. Плесо ковельського "моря" світлий блюз виграє. Легкий бриз воду сріблить. Промінчики Сонця, немов дітки маленькі, граються, витанцьовують, іскряться на тих міні-хвильках веселкою під мелодії осені.
Раптом у цей простір незбагненної краси гострими списами влітають байдарки і каное. Летять крилато, впевнено. Змах весел і зорі-бризки розсипаються веселкою.
Веслувальники не бачать божественного дива. Напружені м'язи рук, виважені рухи, одне коліно льодорізом вперед – все, щоб найшвидше здолати твердь води.
Видовище – дух захоплює! Пролетіли, і… стихло.
Неподалік рибалка знаком питання у човні вмостився. Спить поплавок, а у нього думка одна: "Де ти, рибонько, велика і мала?".
А та насміхається: "А я не дурна плавати біля човна. Я мамкою навчена не кидатись на приманку гачка. Це ви люди дурненькі, на виборах приманку з гречки й п’ятака отримаєте й раденькі. Потім каєтесь, що у вашому човні то бандит, то брехун-обіцяльник веслує. Ех, люди, люди...".
А рибалка не чує тих монологів. У нього інша "політика". Він природолюб і раціоналізатор. До бортів човна коліщата примайстрував. Це такий собі стабілізатор, щоб хвиля човен не хитала. І ще якісь хитромудрі конструкції для вудочок.
Що ж, ковельське "море" – незабутня казка. Гордість малих і дорослих ковельчан. Он верби до води схилилися, як в тій пісні: "мов журяться вони". Переживають недаремно. Бо ж хто дасть гарантію, що оті реформи у них воду не заберуть, а право стояти на березі законом дозволять тільки в центрі, біля Дніпра?
Лиш очерет, що вигнався до триметрової висоти, безжурно шелестів сучасну попсу. Він переконаний, що лінивий люд його не викосить, а олігархи й поготів.
А в ту первозданність природи Європа вривається. Гудуть, гуркотять через міст "варшавки" вантажівки. Все з Європи – сюди!
Думка блудна блискавкою майнула: "Навіщо в Україні спину в праці гнути? Заробимо єврики в Італії, Польщі, Ізраїлі. Шовки, одяг, автівки з Німеччини завезем".
Таким чином і красу природи збережено. Вона некуплена, Богом створена.
Лийся, радосте, через край…
Любомир ФІАЛКО.
Залишити коментар