"Наталка Полтавка" – п'єса, яка не старіє
В ці дні ми згадуємо видатного українського письменника, поета, драматурга, вільнодумця, що гаряче любив свій народ, його історію, рідну землю, – Івана Петровича Котляревського, адже 10 листопада минуло 200 років від дня його смерті.
Біографія Івана Котляревського, як і життя Тараса Шевченка, – це частина історії українського народу, його боротьби за своє утвердження. Саме про нього Михайло Коцюбинський сказав:
"Сто літ минуло, як те занедбане й закинуте під сільську стріху слово, мов Фенікс з попелу, воскресло знов і в устах батька нової української літератури Івана Котляревського голосно зазвучало по широких світах".
Батьком називав І. Котляревського й Т. Г. Шевченко в поезії "На вічну пам'ять Котляревському":
Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки Сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть.
Так, не забули майстра слова і через століття. Бо його твори і нині вивчають, читають, вони живуть серед людей. Його "Енеїда" запалила для народу Прометеїв вогонь – рідне слово. В творі постають широкі картини народного життя, побуту такого простого, звичайного і близького. Бо це наша історія. Саме тут ми знайомимось із звичаями наших предків, їх національним характером і, звичайно, неперевершеним гумором.
Славне майбутнє судилось п'єсі Івана Котляревського "Наталка Полтавка". Цей твір називали праматір'ю українського народного театру. Майже 200 років з часу її написання вона не сходить зі сцен різних театрів, любительських драматичних гуртків. В своїй довговічності, п'єса може позмагатися з будь-яким драматичним твором. В чому секрет її всенародного визнання? Мабуть, насамперед, – у високій майстерності і реалістичному відтворенні народного життя.
Чарівні та глибоко ліричні пісні, давно стали народними. І, звичайно, хвилює всіх нескладна споконвічна історія простої селянської дівчини.
І колись, і нині п'єса заворожує. Проста селянська доля людей, проста їх мова, близький нам побут. І не так важливо, чи читаєш п'єсу, чи дивишся в театрі. Вона завжди близька, герої всі викликають симпатію, доброзичливий сміх. І кожен раз ми переживаємо всі перипетії разом з Наталкою, живемо спогадами її дитинства, хвилюємося за зустріч з коханим Петром. А які прекрасні образи Горпини Терпелихи, Миколи! Навіть Возний викликає симпатію.
Мені довелось побувати на запрошення у ковельських ветеранів на їх черговому засіданні університету третього віку, у дні пам'яті Івана Котляревського. Учасники драматичного гуртка приготували "Наталку Полтавку". Проста сцена (на перший погляд) – пліт з глечиками, оповитий старовинними рушниками. Але коли вийшли актори, все стало близьким, рідним. В уяві вимальовувалися далекі події в селі, простій сільській хатині.
Актори зачарували своєю грою, ніби вони все життя були на сцені. А спів, гра Наталки Полтавки, роль якої виконувала Валентина Ваврисюк, заворожила своєю чистотою, чарівністю. Глядачі симпатизували, співчували Петру (Віктор Оксенюк). Добродушний сміх викликала Терпелиха – Олександра Балюк. А як вдало зіграв свою роль Павло Рабко (Микола). Добрий сміх викликав Возний (Роман Шведа), який сам про себе каже: "Я – возний…". Майстерно зіграв роль виборного Михайло Вольський. Він з теплотою й щирістю говорив про Наталку:
"Золото – не дівка! Крім того, що хороша, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця, і себе і матір свою на світі держить".
І звідси видно, яка мораль самої п'єси, яке велике виховне значення має твір. Кожен глядач знаходить щось спільне, співзвучне із своїми почуттями, переживаннями.
В п'єсі багато пісень – простих, народних, які ще й нині співають. Їх виконували дівчата Г. Шадура, Т. Балецька, Р. Вальчук, В. Фаловська, В. Чосік, Н. Оласюк, Н. Тарасюк, В. Протас.
Музичний супровід вели: Юрій Мержвинський та Людмила Массалига.
А глядачі-ветерани сміялися, переживали, зачаровані грою своїх колег, які так невимушено, просто, емоційно грали ролі, наче професійні актори. Зал не шкодував оплесків.
"Наталка Полтавка" не перша п'єса ковельських драмгуртківців. Є у них інші. Приємно те, що актори в чудових старовинних костюмах, які вони самі виготовляють. Своїми силами роблять і декорації. І все це – під умілим керівництвом режисера-постановника Марії Павлівни Батраченко. Тож хай їм і надалі щастить, цим прекрасним берегиням української культурної спадщини.
Валентина СІЧКАР.
НА ЗНІМКАХ: сцени з вистави "Наталка Полтавка".
Фото з архіву автора.
В ці дні ми згадуємо видатного українського письменника, поета, драматурга, вільнодумця, що гаряче любив свій народ, його історію, рідну землю, – Івана Петровича Котляревського, адже 10 листопада минуло 200 років від дня його смерті.
Біографія Івана Котляревського, як і життя Тараса Шевченка, – це частина історії українського народу, його боротьби за своє утвердження. Саме про нього Михайло Коцюбинський сказав:
"Сто літ минуло, як те занедбане й закинуте під сільську стріху слово, мов Фенікс з попелу, воскресло знов і в устах батька нової української літератури Івана Котляревського голосно зазвучало по широких світах".
Батьком називав І. Котляревського й Т. Г. Шевченко в поезії "На вічну пам'ять Котляревському":
Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки Сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть.
Так, не забули майстра слова і через століття. Бо його твори і нині вивчають, читають, вони живуть серед людей. Його "Енеїда" запалила для народу Прометеїв вогонь – рідне слово. В творі постають широкі картини народного життя, побуту такого простого, звичайного і близького. Бо це наша історія. Саме тут ми знайомимось із звичаями наших предків, їх національним характером і, звичайно, неперевершеним гумором.
Славне майбутнє судилось п'єсі Івана Котляревського "Наталка Полтавка". Цей твір називали праматір'ю українського народного театру. Майже 200 років з часу її написання вона не сходить зі сцен різних театрів, любительських драматичних гуртків. В своїй довговічності, п'єса може позмагатися з будь-яким драматичним твором. В чому секрет її всенародного визнання? Мабуть, насамперед, – у високій майстерності і реалістичному відтворенні народного життя.
Чарівні та глибоко ліричні пісні, давно стали народними. І, звичайно, хвилює всіх нескладна споконвічна історія простої селянської дівчини.
І колись, і нині п'єса заворожує. Проста селянська доля людей, проста їх мова, близький нам побут. І не так важливо, чи читаєш п'єсу, чи дивишся в театрі. Вона завжди близька, герої всі викликають симпатію, доброзичливий сміх. І кожен раз ми переживаємо всі перипетії разом з Наталкою, живемо спогадами її дитинства, хвилюємося за зустріч з коханим Петром. А які прекрасні образи Горпини Терпелихи, Миколи! Навіть Возний викликає симпатію.
Мені довелось побувати на запрошення у ковельських ветеранів на їх черговому засіданні університету третього віку, у дні пам'яті Івана Котляревського. Учасники драматичного гуртка приготували "Наталку Полтавку". Проста сцена (на перший погляд) – пліт з
глечиками, оповитий старовинними рушниками. Але коли вийшли актори, все стало близьким, рідним. В уяві вимальовувалися далекі події в селі, простій сільській хатині.
Актори зачарували своєю грою, ніби вони все життя були на сцені. А спів, гра Наталки Полтавки, роль якої виконувала Валентина Ваврисюк, заворожила своєю чистотою, чарівністю. Глядачі симпатизували, співчували Петру (Віктор Оксенюк). Добродушний сміх викликала Терпелиха – Олександра Балюк. А як вдало зіграв свою роль Павло Рабко (Микола). Добрий сміх викликав Возний (Роман Шведа), який сам про себе каже: "Я – возний…". Майстерно зіграв роль виборного Михайло Вольський. Він з теплотою й щирістю говорив про Наталку:
"Золото – не дівка! Крім того, що хороша, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця, і себе і матір свою на світі держить".
І звідси видно, яка мораль самої п'єси, яке велике виховне значення має твір. Кожен глядач знаходить щось спільне, співзвучне із своїми почуттями, переживаннями.
В п'єсі багато пісень – простих, народних, які ще й нині співають. Їх виконували дівчата Г. Шадура, Т. Балецька, Р. Вальчук, В. Фаловська, В. Чосік, Н. Оласюк, Н. Тарасюк, В. Протас.
Музичний супровід вели: Юрій Мержвинський та Людмила Массалига.
А глядачі-ветерани сміялися, переживали, зачаровані грою своїх колег, які так невимушено, просто, емоційно грали ролі, наче професійні актори. Зал не шкодував оплесків.
"Наталка Полтавка" не перша п'єса ковельських драмгуртківців. Є у них інші. Приємно те, що актори в чудових старовинних костюмах, які вони самі виготовляють. Своїми силами роблять і декорації. І все це – під умілим керівництвом режисера-постановника Марії Павлівни Батраченко. Тож хай їм і надалі щастить, цим прекрасним берегиням української культурної спадщини.
Валентина СІЧКАР.
НА ЗНІМКАХ: сцени з вистави "Наталка Полтавка".
Фото з архіву автора.
"Наталка Полтавка" – п'єса, яка не старіє
глечиками, оповитий старовинними рушниками. Але коли вийшли актори, все стало близьким, рідним. В уяві вимальовувалися далекі події в селі, простій сільській хатині. 
Залишити коментар