Схилімо голови в пошані
Кожна людина, яка жила або живе на білому світі, заслуговує поваги, шани й любові. Але є серед них особлива категорія громадян. Це ті, хто у важку для держави, народу, власної сім'ї хвилину, жодної миті не вагаючись, стають на їх захист, ризикуючи власним життям та виявляючи зразки мужності і героїзму.
Саме до такої когорти наших земляків належать учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або, як їх часто скорочено називають, "чорнобильці". Це вони у пекельному квітні 1986 року стали на герць із грізним ядерним монстром, який загрожував смертельною небезпекою усьому населенню земної кулі. Без усякого перебільшення, вони здійснили справжній подвиг, який можна порівняти з подвигом наших батьків, дідів і прадідів у роки Другої світової війни або подвигом воїнів Української Армії, котрі захищають східні рубежі країни від російського агресора.
На жаль, багатьох з приборкувачів смертельного термоядерного вогню нині немає в живих. Одні пішли у Вічність невдовзі після участі в чорнобильській "операції", інші попрощалися з рідними і друзями через багато років після Чорнобиля. Вони померли від хвороб, травм, нервових стресів. Ті, що залишилися в живих, свято бережуть пам'ять про них, щороку віддають данину шани і поваги їм 26 квітня і 14 грудня – у День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
На цьому знімку ви бачите ковельчан – членів громадської організації "Союз Чорнобиль України". Серед них є "ліквідатори", переселенці із зони відчуження, вдови "ліквідаторів", котрі не дожили до сьогоднішнього дня. Їм доводиться і нелегко, і непросто. Даються взнаки проблеми із здоров'ям, матеріальні і моральні негаразди. А найбільше – неувага з боку державних інституцій до тих, хто не шкодував ані сил, ані здоров'я заради спасіння майбутніх поколінь.
– У нас в країні стало поганим правилом однією "рукою" давати, а другою забирати, – кажуть ці люди з неприхованим смутком у голосі. – Якщо на рівні місцевої влади у Ковелі вдається вирішувати багато важливих питань, то київські чиновники дивляться на нас зневажливо, без найменших мук сумління позбавляють "чорнобильців" пільг, які передбачені законодавством.
– Треба, щоб у школах, навчальних закладах більше уваги приділяли вихованню молоді на прикладі подвигу учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, – зауважує вдова ліквідатора Наталія Сітарова. – Наші чоловіки, брати, батьки не шкодували життя заради своїх дітей та онуків, їх ровесників, а про мужність їх неможливо навіть прочитати в книгах, пресі, де розписують іноді всілякі неподобства, а про людей високої моралі, їх вірність своєму патріотичному обов'язку, честь і гідність згадують від випадку до випадку.
Мить помовчавши, Наталія Іванівна додає:
– Декілька років тому на Волині вийшла книга "Грані подвигу", присвячена "чорнобильцям". Але тираж її обмежений, переглянути книгу можна лише у Луцьку. Та й не всіх там згадано. Зокрема, немає прізвища першого очільника ковельського осередку Олександра Мезенцева. А роль його у ставленні і зміцненні нашої організації важно переоцінити. Думаю, цей недогляд можна виправити, додрукувавши до книги окрему сторінку з виправленнями і уточненнями.
Важко не погодитися із цими гіркими словами. Можливо, хтось із відповідальних осіб, прочитавши їх, зробить правильні висновки, бо всі ми, нині сущі на цій грішній Землі, – у великому боргу перед "чорнобильцями" та їх сім'ями, дружинами-вдовами. Пам'ятаймо про це. І не тільки раз чи два на рік…
Михайло КУЗЬМУК.
НА ЗНІМКУ: члени громадської організації "Союз Чорнобиль України" з Ковеля Петро ЯКИМЧУК, Анатолій ЯРОВИЙ, Григорій ГОЦ, Степан ТЮБАЙ, Наталія СІТАРОВА, Віктор КУДАЦЬКИЙ, Олена ЛЕЩЕНКО, Петро ЛЕВОНЮК, Василь ШЕВЧУК.
Фото
Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.
Кожна людина, яка жила або живе на білому світі, заслуговує поваги, шани й любові. Але є серед них особлива категорія громадян. Це ті, хто у важку для держави, народу, власної сім'ї хвилину, жодної миті не вагаючись, стають на їх захист, ризикуючи власним життям та виявляючи зразки мужності і героїзму.
Саме до такої когорти наших земляків належать учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або, як їх часто скорочено називають, "чорнобильці". Це вони у пекельному квітні 1986 року стали на герць із грізним ядерним монстром, який загрожував смертельною небезпекою усьому населенню земної кулі. Без усякого перебільшення, вони здійснили справжній подвиг, який можна порівняти з подвигом наших батьків, дідів і прадідів у роки Другої світової війни або подвигом воїнів Української Армії, котрі захищають східні рубежі країни від російського агресора.
На жаль, багатьох з приборкувачів смертельного термоядерного вогню нині немає в живих. Одні пішли у Вічність невдовзі після участі в чорнобильській "операції", інші попрощалися з рідними і друзями через багато років після Чорнобиля. Вони померли від хвороб, травм, нервових стресів. Ті, що залишилися в живих, свято бережуть пам'ять про них, щороку віддають данину шани і поваги їм 26 квітня і 14 грудня – у День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
На цьому знімку ви бачите ковельчан – членів громадської організації "Союз Чорнобиль України". Серед них є "ліквідатори", переселенці із зони відчуження, вдови "ліквідаторів", котрі не дожили до сьогоднішнього дня. Їм доводиться і нелегко, і непросто. Даються взнаки проблеми із здоров'ям, матеріальні і моральні негаразди. А найбільше – неувага з боку державних інституцій до тих, хто не шкодував ані сил, ані здоров'я заради спасіння майбутніх поколінь.
– У нас в країні стало поганим правилом однією "рукою" давати, а другою забирати, – кажуть ці люди з неприхованим смутком у голосі. – Якщо на рівні місцевої влади у Ковелі вдається вирішувати багато важливих питань, то київські чиновники дивляться на нас зневажливо, без найменших мук сумління позбавляють "чорнобильців" пільг, які передбачені законодавством.
– Треба, щоб у школах, навчальних закладах більше уваги приділяли вихованню молоді на прикладі подвигу учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, – зауважує вдова ліквідатора Наталія Сітарова. – Наші чоловіки, брати, батьки не шкодували життя заради своїх дітей та онуків, їх ровесників, а про мужність їх неможливо навіть прочитати в книгах, пресі, де розписують іноді всілякі неподобства, а про людей високої моралі, їх вірність своєму патріотичному обов'язку, честь і гідність згадують від випадку до випадку.
Мить помовчавши, Наталія Іванівна додає:
– Декілька років тому на Волині вийшла книга "Грані подвигу", присвячена "чорнобильцям". Але тираж її обмежений, переглянути книгу можна лише у Луцьку. Та й не всіх там згадано. Зокрема, немає прізвища першого очільника ковельського осередку Олександра Мезенцева. А роль його у ставленні і зміцненні нашої організації важно переоцінити. Думаю, цей недогляд можна виправити, додрукувавши до книги окрему сторінку з виправленнями і уточненнями.
Важко не погодитися із цими гіркими словами. Можливо, хтось із відповідальних осіб, прочитавши їх, зробить правильні висновки, бо всі ми, нині сущі на цій грішній Землі, – у великому боргу перед "чорнобильцями" та їх сім'ями, дружинами-вдовами. Пам'ятаймо про це. І не тільки раз чи два на рік…
Михайло КУЗЬМУК.
НА ЗНІМКУ: члени громадської організації "Союз Чорнобиль України" з Ковеля Петро ЯКИМЧУК, Анатолій ЯРОВИЙ, Григорій ГОЦ, Степан ТЮБАЙ, Наталія СІТАРОВА, Віктор КУДАЦЬКИЙ, Олена ЛЕЩЕНКО, Петро ЛЕВОНЮК, Василь ШЕВЧУК.
Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.
Схилімо голови в пошані
Залишити коментар