Не міліє серце доброти
Та горе інших, інших біль і
мука
Для тебе хай будуть не чужі,
Людське життя – це
найвища цінність
І дар цей треба берегти.
Є цінності, які за все
дорожчі, –
Це очі совісті і серце
доброти.
Такі слова були лейтмотивом заходу з нагоди Міжнародного дня людей з інвалідністю, який відбувся нещодавно в Будинку мистецтв смт Голоб.
Що ж таке щастя? Що потрібно для того, щоб бути щасливим в цей неоднозначний час? Тема вічна, як і саме людство. І кожен по-своєму розуміє. Одним щастя в грошах, роботі, другим – твердо іти по землі, іншим щастя в сім'ї, любові, вірних друзях. Але для всіх – у доброму здоров'ї, а коли його нема? Тоді щастя – у тому, які люди тебе оточують, як турбуються, допомагають.
Це відчувалось, про це говорилось на зустрічі. У залі - тепла, доброзичлива, зворушлива атмосфера. На сцені один одного змінюють "артисти" – вихованці Голобського психоневрологічного інтернату та діти місцевої школи.
Зал зачарований дитячими талантами, співом, музикою, гумором. Глядачі дружно підтримували всіх оплесками, а Світлана Кузнецова (директор Радошинського будинку культури) піднесла їм великий торт.
Гарно виступали Олег Менделих, Олександр Семенюк, Анатолій Ващук, а скільки щирого сміху викликав у глядачів виступ Руслана Садкевича та Миколи Сокирян, які подарували глядачам сценку "А мій милий вареників хоче". Звеселили пісні Андрія Сєрого, Олег Коджебан вдало зобразив Олега Винника. ї
Недаремно кажуть: "Коли Бог забирає щось у людини, то щось дає взамін". І звичайно, коли працювати з дитиною, вміти знайти у ній талановиту іскорку, запалити вогонь творчості, то результат буде очевидним. Це я про художнього керівника інтернату Зіну Хомчук.
Виступи вихованців інтернату об’єдналися під назвою: "Ми – різні, ми – рівні, ми – громада".
Вже давно на території селища діє психоневрологічний інтернат (така його офіційна назва), бо я б сказала, що це – будинок добра, милосердя. Про те, як живуть вихованці закладу, присутні дізналися з відеопрезентації.
Дивлячись на світлини з буденного життя, відпочинку вихованців, мимоволі задумуєшся, як це нелегко на такому рівні організувати роботу, підібрати колектив однодумців, які не байдужі до чужої біди.
Є такі слова: "Роби добро – це батьків заповіт, роби добро, мій сину, до загину, який би то не був для тебе світ, а ти роби добро, мій сину", – це про директора інтернату, Заслуженого працівника соціальної сфери України Миколу Пруда. Він багато років очолює цей колектив і робить все для того, щоб вихованці інтернату відчували батьківське піклування, домашній затишок, тепло, увагу й милосердя.
Свій талант демонстрували і діти місцевої школи (з особливим потребами). Настя Салміна, Олександра Семенюк, Дмитро Шустваль. А на екрані – кадри життя Любомира Сінчука і хвилююча розповідь про його життєвий шлях Наталії Борисюк. Життя малого Любчика було щасливе, в оточенні рідних. Як і усі діти, любив навчатись, школу, безтурботне життя і, звичайно, дитячі пустощі. Нещасний випадок став трагічним. А далі – довге, виснажливе лікування, інвалідний візок, милиці. Все це було в його молодому житті, але найбільше бажання – вижити. Шлях до нинішнього стану довгий. Він дякує лікарям, друзям-однокласникам за підтримку, розуміння, віру.
Пам'ятає: у час безнадії однокласник Олександр Подзізей приніс велотренажер. Здивувався: для чого? Але скоро він пригодився. А Наталія Федорук, яка уже працювала в Москві, допомогла влаштуватись у клініку, ще й оплатила. А ще мама. За роки стала сильною жінкою, не розгубилась. Робила все, що казали лікарі. Там, в клініці, Галина навчилась різних масажів, фізкультурних вправ, вивчила кожну кісточку. Все це з Божою допомогою. Самотужки, щоб не відчувати болю, самотності вивчив англійську, німецьку, польську, угорську мови. У свій час займався перекладами. Нині його вікном у світ став комп'ютер. Любомир нині дизайнер, розробляє ландшафти будинків, має чудовий талант, смак. Світлини його робіт свідчать про високий талант, винахідливість. І все це завдяки добрим милосердним людям.
"Не міліють душі наших односельчан добротою, милосердям" – говорив очільник громади Сергій Гарбарук, який також наголосив, що упродовж багатьох років ми збираємо у цей день людей, яким у житті довелось зіткнутись з бідою. Всі соціальні ініціативи, задуми завжди підтримуються владою. Вже декілька років поспіль в школі селища проходять змагання з різних видів спорту, ігри. Спільно з священиком Свято-Георгієвської церкви відкрили "Спілку батьків дітей-інвалідів та дітей з особливими потребами "Диво", яка успішно працює в цьому напрямку. Є в нас досягнення. Олександра Барбарука з Погиньок знають в усій Україні. На змаганнях в Івано-Франківську у складі команди зайняв І місце з гри боча. Зал нагородив свого чемпіона оплесками.
Про важливість цього дня, про милосердя, доброту говорили настоятелі Свято-Георгієвського храму о. Ніфонт та храму Св. Петра і Павла о. Андрій.
"Дітей з особливими потребами залучають до всіх селищних заходів. Вони активно беруть участь у громадському житті селища, що ми бачили на світлинах", –наголосив у своєму виступі голова РДА Віктор Козак. "Захід вдався, – підсумував очільник виконавчої влади району, – хвилюючий, потрібний. А завдання влади – не обмежуватись одним днем, робота повинна бути щоденна, систематична".
Його думку продовжив голова районної ради Андрій Броїло. Вони щиро подякували організаторам цього дійства Миколі Пруду – директору інтернату, Наталії Борисюк – заступнику селищного голови.
На завершення заходу для його учасників підготовлено "солодкий стіл".
Валентина СІЧКАР.
НА ЗНІМКАХ: учасники заходу з нагоди Міжнародного дня людей з інвалідністю в Голобах.
Фото з архіву автора.
Та горе інших, інших біль і мука
Для тебе хай будуть не чужі,
Людське життя – це найвища цінність
І дар цей треба берегти.
Є цінності, які за все дорожчі, –
Це очі совісті і серце доброти.
Такі слова були лейтмотивом заходу з нагоди Міжнародного дня людей з інвалідністю, який відбувся нещодавно в Будинку мистецтв смт Голоб.
Що ж таке щастя? Що потрібно для того, щоб бути щасливим в цей неоднозначний час? Тема вічна, як і саме людство. І кожен по-своєму розуміє. Одним щастя в грошах, роботі, другим – твердо іти по землі, іншим щастя в сім'ї, любові, вірних друзях. Але для всіх – у доброму здоров'ї, а коли його нема? Тоді щастя – у тому, які люди тебе оточують, як турбуються, допомагають.
Це відчувалось, про це говорилось на зустрічі. У залі - тепла, доброзичлива, зворушлива атмосфера. На сцені один одного змінюють "артисти" – вихованці Голобського психоневрологічного інтернату та діти місцевої школи.
Зал зачарований дитячими талантами, співом, музикою, гумором. Глядачі дружно підтримували всіх оплесками, а Світлана Кузнецова (директор Радошинського будинку культури) піднесла їм великий торт.
Гарно виступали Олег Менделих, Олександр Семенюк, Анатолій Ващук, а скільки щирого сміху викликав у глядачів виступ Руслана Садкевича та Миколи Сокирян, які подарували глядачам сценку "А мій милий вареників хоче". Звеселили пісні Андрія Сєрого, Олег Коджебан вдало зобразив Олега Винника. ї
Недаремно кажуть: "Коли Бог забирає щось у людини, то щось дає взамін". І звичайно, коли працювати з дитиною, вміти знайти у ній талановиту іскорку, запалити вогонь творчості, то результат буде очевидним. Це я про художнього керівника інтернату Зіну Хомчук.
Виступи вихованців інтернату об’єдналися під назвою: "Ми – різні, ми – рівні, ми – громада".
Вже давно на території селища діє психоневрологічний інтернат (така його офіційна назва), бо я б сказала, що це – будинок добра, милосердя. Про те, як живуть вихованці закладу, присутні дізналися з відеопрезентації.
Дивлячись на світлини з буденного життя, відпочинку вихованців, мимоволі задумуєшся, як це нелегко на такому рівні організувати роботу, підібрати колектив однодумців, які не байдужі до чужої біди.
Є такі слова: "Роби добро – це батьків заповіт, роби добро, мій сину, до загину, який би то не був для тебе світ, а ти роби добро, мій сину", – це про директора інтернату, Заслуженого працівника соціальної сфери України Миколу Пруда. Він багато років очолює цей колектив і робить все для того, щоб вихованці інтернату відчували батьківське піклування, домашній затишок, тепло, увагу й милосердя.
Свій талант демонстрували і діти місцевої школи (з особливим потребами). Настя Салміна, Олександра Семенюк, Дмитро Шустваль. А на екрані – кадри життя Любомира Сінчука і хвилююча розповідь про його життєвий шлях Наталії Борисюк. Життя малого Любчика було щасливе, в оточенні рідних. Як і усі діти, любив навчатись, школу, безтурботне життя і, звичайно, дитячі пустощі. Нещасний випадок став трагічним. А далі – довге, виснажливе лікування, інвалідний візок, милиці. Все це було в його молодому житті, але найбільше бажання – вижити. Шлях до нинішнього стану довгий. Він дякує лікарям, друзям-однокласникам за підтримку, розуміння, віру.
Пам'ятає: у час безнадії однокласник Олександр Подзізей приніс велотренажер. Здивувався: для чого? Але скоро він пригодився. А Наталія Федорук, яка уже працювала в Москві, допомогла влаштуватись у клініку, ще й оплатила. А ще мама. За роки стала сильною жінкою, не розгубилась. Робила все, що казали лікарі. Там, в клініці, Галина навчилась різних масажів, фізкультурних вправ, вивчила
кожну кісточку. Все це з Божою допомогою. Самотужки, щоб не відчувати болю, самотності вивчив англійську, німецьку, польську, угорську мови. У свій час займався перекладами. Нині його вікном у світ став комп'ютер. Любомир нині дизайнер, розробляє ландшафти будинків, має чудовий талант, смак. Світлини його робіт свідчать про високий талант, винахідливість. І все це завдяки добрим милосердним людям.
"Не міліють душі наших односельчан добротою, милосердям" – говорив очільник громади Сергій Гарбарук, який також наголосив, що упродовж багатьох років ми збираємо у цей день людей, яким у житті довелось зіткнутись з бідою. Всі соціальні ініціативи, задуми завжди підтримуються владою. Вже декілька років поспіль в школі селища проходять змагання з різних видів спорту, ігри. Спільно з священиком Свято-Георгієвської церкви відкрили "Спілку батьків дітей-інвалідів та дітей з особливими потребами "Диво", яка успішно працює в цьому напрямку. Є в нас досягнення. Олександра Барбарука з Погиньок знають в усій Україні. На змаганнях в Івано-Франківську у складі команди зайняв І місце з гри боча. Зал нагородив свого чемпіона оплесками.
Про важливість цього дня, про милосердя, доброту говорили настоятелі Свято-Георгієвського храму о. Ніфонт та храму Св. Петра і Павла о. Андрій.
"Дітей з особливими потребами залучають до всіх селищних заходів. Вони активно беруть участь у громадському житті селища, що ми бачили на світлинах", –наголосив у своєму виступі голова РДА Віктор Козак. "Захід вдався, – підсумував очільник виконавчої влади району, – хвилюючий, потрібний. А завдання влади – не обмежуватись одним днем, робота повинна бути щоденна, систематична".
Його думку продовжив голова районної ради Андрій Броїло. Вони щиро подякували організаторам цього дійства Миколі Пруду – директору інтернату, Наталії Борисюк – заступнику селищного голови.
На завершення заходу для його учасників підготовлено "солодкий стіл".
Валентина СІЧКАР.
НА ЗНІМКАХ: учасники заходу з нагоди Міжнародного дня людей з інвалідністю в Голобах.
Фото з архіву автора.
Не міліє серце доброти
Вже давно на території селища діє психоневрологічний інтернат (така його офіційна назва), бо я б сказала, що це – будинок добра, милосердя. Про те, як живуть вихованці закладу, присутні дізналися з відеопрезентації.
кожну кісточку. Все це з Божою допомогою. Самотужки, щоб не відчувати болю, самотності вивчив англійську, німецьку, польську, угорську мови. У свій час займався перекладами. Нині його вікном у світ став комп'ютер. Любомир нині дизайнер, розробляє ландшафти будинків, має чудовий талант, смак. Світлини його робіт свідчать про високий талант, винахідливість. І все це завдяки добрим милосердним людям.
Залишити коментар