"Золоті" руки умільця
Юрій Семенюк з Люблинця колись, ще в дитинстві, побачив у когось дерев'яну хатку, зроблену із сірників. Хлопцеві вона дуже сподобалась, і йому захотілось самому зробити таку ж. То було десь у 5-ому класі. Навиків, звичайно, у нього не було, але хатка вийшла.
Хоча вона не дуже досконала була, але Юрій зробив її таку, як у мультику, на курячих ніжках. Він був сам собі і проектантом, і вчителем, і дизайнером, і майстром. На першу хатку пішло 5 пачок сірників. Мама давала Юрасику гроші в школу на пиріжки, а він економив, щоб купити сірники для роботи.
Та перша хатка щось не дуже сподобалась хлопцю і він її… спалив.
– Чи не було шкода палити? – питаю я у Юрія.
– Ні. Була дитяча цікавість: чи згорить кожен окремо сірничок, чи ціла хатка вся одразу?
Це тимчасове захоплення якось враз погасло, як той сірничок. І Юра справу з сірниками закинув аж до 27 років. І раптом знову з'явилося бажання зробити щось таке цікаве, велике і особливе. Вибір зупинив на релігійній тематиці – захотілось зробити велику старовинну церкву, яку він бачив колись у дитинстві в когось в серванті. Зробив, але вийшло не те, що хотів.
– Я вирішив "поритися" в інтернеті і пошукати, що можна ще зробити з сірників, – розповідає Юрій Семенюк. – І натрапив на картини, які можна виготовити з сірників. Зробив пробну картину "Образ Ісуса Христа" 45 см х 45 см. Цю картину я виготовляв майже місяць (на знімку).
А згодом Юра вирішив створити щось більше і краще. Вибір зупинив на розп'ятті Ісуса Христа. Став думати, як правильно створити картину. Купив малюнок із зображенням, "розбив" на кубики-схему, і так робив за зразком потрібний виріб. Кожен сірничок фарбував в потрібний колір, підсушував і складав цілісність картини. Фарбували сірнички сестра з чоловіком і мама – одним словом, була задіяна вся родина, всім була робота. Для фарбування брав акрилову фарбу.
На картину "Розп'яття Ісуса Христа" пішло 106 тисяч 500 штук сірників. Допомагали їх придбати друзі Юрія – брати Прадійчуки: Вова і Саша, за що він їм дуже вдячний.
Цю картину Юрій Семенюк робив майже цілий рік, у вільний від усього час. Працював вечорами, бо якщо цілий день – починає набридати, і тоді роботу закидаєш на кілька днів.
– Коли складаєш потрошки, є велике бажання працювати далі, і вже тягне знову до роботи (як наркотик), – зізнається Юрій.
Мама з сестрою не раз "сварили" хлопця за безлад у кімнаті, що кругом, де не стань, – одні сірники. Але потім, коли була виконана робота, раділи разом із ним, милуючись його витвором.
Доробивши картину, Юрій Семенюк подав заявку у Київ на рекорд України, в якій було зареєстровано виріб. Відтоді пройшло майже 2 роки. Юрко і не надіявся, що хтось йому подзвонить. Аж раптом з Києва дзвінок: "Візьміть свою роботу на сірниковий фестиваль. Чекаємо". Але Юрій сказав: "Я в таку далеку дорогу не поїду. Це великі затрати, я все маю робити за власний кошт".
– Як, ви не приїдете? Дуже шкода, ми стільки часу чекали, і ще коли випаде така нагода, щоб зареєструвати свій рекорд. В Луцьку точно не буде, і невідомо, скільки часу доведеться чекати знову, – відповіли організатори з Києва.
Дати згоду їхати в Київ вмовив Юру його найкращий друг Володимир Прадійчук. Він узяв у кума машину, поклали у неї картину – і гайда в Київ на сірниковий фестиваль. Це був перший у світі фестиваль, на якому були представлені всілякі вироби із сірників: це й музичні інструменти, і храми, і будиночки, і кораблі, і ще багато чого. Такої краси і шедеврів Юрій не бачив ніде. Та й і він поїхав недаремно – його картина виявилась найбільшою, отож було зафіксовано рекорд. Море вражень і задоволення залишилось у хлопця. Але прикро, що місцева влада ніяк не посприяла у фінансовому плані юному талантові – все робив за власний кошт.
Зараз Юрій трудиться над новою картиною (але поки що тримає у таємниці до березня). А в березні має намір повезти у Київ для встановлення нового рекорду. Як і попередню картину, він і цю віддасть у храм Київського патріархату селища Люблинця.
Є у Юрія Семенюка мрія –зробити щось надзвичайно велике, на що він витратить один мільйон сірників. Але на це треба чималеньке приміщення (а не кімнату в квартирі). Бажано, аби хтось допоміг фінансово і фізично, бо в кімнаті такий виріб не поміститься і не винесеш його потім.
Тож нехай, Юрію, твоя мрія збудеться! Бо коли є бажання, то обов'язково все у тебе вийде.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
Юрій Семенюк з Люблинця колись, ще в дитинстві, побачив у когось дерев'яну хатку, зроблену із сірників. Хлопцеві вона дуже сподобалась, і йому захотілось самому зробити таку ж. То було десь у 5-ому класі. Навиків, звичайно, у нього не було, але хатка вийшла.
Хоча вона не дуже досконала була, але Юрій зробив її таку, як у мультику, на курячих ніжках. Він був сам собі і проектантом, і вчителем, і дизайнером, і майстром. На першу хатку пішло 5 пачок сірників. Мама давала Юрасику гроші в школу на пиріжки, а він економив, щоб купити сірники для роботи.
Та перша хатка щось не дуже сподобалась хлопцю і він її… спалив.
– Чи не було шкода палити? – питаю я у Юрія.
– Ні. Була дитяча цікавість: чи згорить кожен окремо сірничок, чи ціла хатка вся одразу?
Це тимчасове захоплення якось враз погасло, як той сірничок. І Юра справу з сірниками закинув аж до 27 років. І раптом знову з'явилося бажання зробити щось таке цікаве, велике і особливе. Вибір зупинив на релігійній тематиці – захотілось зробити велику старовинну церкву, яку він бачив колись у дитинстві в когось в серванті. Зробив, але вийшло не те, що хотів.
– Я вирішив "поритися" в інтернеті і пошукати, що можна ще зробити з сірників, – розповідає Юрій Семенюк. – І натрапив на картини, які можна виготовити з сірників. Зробив пробну картину "Образ Ісуса Христа" 45 см х 45 см. Цю картину я виготовляв майже місяць (на знімку).
А згодом Юра вирішив створити щось більше і краще. Вибір зупинив на розп'ятті Ісуса Христа. Став думати, як правильно створити картину.
Купив малюнок із зображенням, "розбив" на кубики-схему, і так робив за зразком потрібний виріб. Кожен сірничок фарбував в потрібний колір, підсушував і складав цілісність картини. Фарбували сірнички сестра з чоловіком і мама – одним словом, була задіяна вся родина, всім була робота. Для фарбування брав акрилову фарбу.
На картину "Розп'яття Ісуса Христа" пішло 106 тисяч 500 штук сірників. Допомагали їх придбати друзі Юрія – брати Прадійчуки: Вова і Саша, за що він їм дуже вдячний.
Цю картину Юрій Семенюк робив майже цілий рік, у вільний від усього час. Працював вечорами, бо якщо цілий день – починає набридати, і тоді роботу закидаєш на кілька днів.
– Коли складаєш потрошки, є велике бажання працювати далі, і вже тягне знову до роботи (як наркотик), – зізнається Юрій.
Мама з сестрою не раз "сварили" хлопця за безлад у кімнаті, що кругом, де не стань, – одні сірники. Але потім, коли була виконана робота, раділи разом із ним, милуючись його витвором.
Доробивши картину, Юрій Семенюк подав заявку у Київ на рекорд України, в якій було зареєстровано виріб. Відтоді пройшло майже 2 роки. Юрко і не надіявся, що хтось йому подзвонить. Аж раптом з Києва дзвінок: "Візьміть свою роботу на сірниковий фестиваль. Чекаємо". Але Юрій сказав: "Я в таку далеку дорогу не поїду. Це великі затрати, я все маю робити за власний кошт".
– Як, ви не приїдете? Дуже шкода, ми стільки часу чекали, і ще коли випаде така нагода, щоб зареєструвати свій рекорд. В Луцьку точно не буде, і невідомо, скільки часу доведеться чекати знову, – відповіли організатори з Києва.
Дати згоду їхати в Київ вмовив Юру його найкращий друг Володимир Прадійчук. Він узяв у кума машину, поклали у неї картину – і гайда в
Київ на сірниковий фестиваль. Це був перший у світі фестиваль, на якому були представлені всілякі вироби із сірників: це й музичні інструменти, і храми, і будиночки, і кораблі, і ще багато чого. Такої краси і шедеврів Юрій не бачив ніде. Та й і він поїхав недаремно – його картина виявилась найбільшою, отож було зафіксовано рекорд. Море вражень і задоволення залишилось у хлопця. Але прикро, що місцева влада ніяк не посприяла у фінансовому плані юному талантові – все робив за власний кошт.
Зараз Юрій трудиться над новою картиною (але поки що тримає у таємниці до березня). А в березні має намір повезти у Київ для встановлення нового рекорду. Як і попередню картину, він і цю віддасть у храм Київського патріархату селища Люблинця.
Є у Юрія Семенюка мрія –зробити щось надзвичайно велике, на що він витратить один мільйон сірників. Але на це треба чималеньке приміщення (а не кімнату в квартирі). Бажано, аби хтось допоміг фінансово і фізично, бо в кімнаті такий виріб не поміститься і не винесеш його потім.
Тож нехай, Юрію, твоя мрія збудеться! Бо коли є бажання, то обов'язково все у тебе вийде.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
"Золоті" руки умільця
Купив малюнок із зображенням, "розбив" на кубики-схему, і так робив за зразком потрібний виріб. Кожен сірничок фарбував в потрібний колір, підсушував і складав цілісність картини. Фарбували сірнички сестра з чоловіком і мама – одним словом, була задіяна вся родина, всім була робота. Для фарбування брав акрилову фарбу.
Київ на сірниковий фестиваль. Це був перший у світі фестиваль, на якому були представлені всілякі вироби із сірників: це й музичні інструменти, і храми, і будиночки, і кораблі, і ще багато чого. Такої краси і шедеврів Юрій не бачив ніде. Та й і він поїхав недаремно – його картина виявилась найбільшою, отож було зафіксовано рекорд. Море вражень і задоволення залишилось у хлопця. Але прикро, що місцева влада ніяк не посприяла у фінансовому плані юному талантові – все робив за власний кошт.
Залишити коментар