Повідомлення в номер / Їх об’єднала одна біда на двох

Люба і Галя колись прийшли у невістки в одну хату – в сім’ю Пащуків. Їхні чоловіки були рідними братами. Майже однакова доля судилася обом. Кожна з них поховала чоловіка, стала вдовою, обоє захворіли на онкологічну хворобу. Але одній судилося жити, а іншій — померти.

Старша невістка Люба була заміжня за Миколою Пащуком, а Галина — за його меншим братом Петром. Сім’ї жили дружно, мали житло у  Люблинці.  Разом їздили в село Клевецьк Турійського району до свекрухи садити город, полоти буряки. Свекруха тішилася хорошими невістками. Люба порадувала бабусю онуками – народила сина і дочку. А от у Галі дітей не було. Вона та її чоловік Петро  дуже любила Любиних дітей, немов власних: купували їм гостинці, допомагали у  вихованні та догляді, а Петро був за хрещеного батька. Найбільше любили Любину дочку, всю надію покладали на неї, бо знали, що на старість залишаться удвох. 

Коли померла свекруха і свекор залишився сам (та ще й потрапив у лікарню),  Галя з Любою по черзі їздили у Клевецьк допомагати по господарству.  Не було між ними ніколи ніякої сварки. Невістки були, як рідні сестри.

Та раптом захворів Любин чоловік Микола. Галя з Петром, як могли, підтримували Любу. Та одна біда не ходить, а за собою іншу водить. Не оминула біда і Галю – тяжко захворів   її Петро.

 Цілими днями Галина сиділа в лікарні біля чоловіка, не відходила від нього. І в той же час захворіла на онкохворобу й Люба. Галі потрібно було доглядати чоловіка і допомагати Любі, розрадити її, підбадьорити.

 Дві невістки «сьорбали» одну біду на двох. Через трохи часу Петро помер, стала вдовою і Галя. Люба підлікувалася, отримала другу групу інвалідності, а Галя почала  торгувати на ринку. Все ніби-то помаленьку стало налагоджуватися. Та раптом біда знову «постукала» до вдовиць.

 – Галя саме була у швачки, коли відчула, що їй погано, — розповідає Люба. — Вона прийшла приміряти сукню, покрутилась задоволено перед дзеркалом, ще й чаю попила… І раптом  стала, немов кам’яна. Швачка подзвонила до Люби і повідомила, що трапилось.

Викликали  «швидку»,  і Люба поїхала з Галею в лікарню,  весь час знаходилась поруч.  Жінку розбив інсульт: відняло правий бік, вона втратила мову, навіть букви позабувала геть усі. Люба просила: «Напиши, що ти хочеш, як не можеш сказати…», але все було безрезультатно. 

Вдень і вночі доглядала хвору.  Люба стала жити разом з Галею, бо  саму  залишити її було неможливо. Усі домашні клопоти  і догляд за хворою вона несла на своїх тендітних жіночих плечах.

—Непросто доводилось, — ділиться наболілим жінка. — Сама не маю здоров’я, але треба було  за Галиною доглядати, коло хати на городі якусь зеленину вирвати, сполоти городину. Але що поробиш? Вона жива людина і не винна, що так сталося, завжди підтримувала мене. 

 Отак і опікувалася  Галею протягом  2,5 років. Та й  доглядати було нікому. Дітей немає, а двоюрідна родина живе своїм життям. У Люби хоч є діти, онуки і навіть правнучка – є біля кого прихилити голову.

…Йшов час. Люба знайшла масажистів, водила  Галю по лікарях, щоб хоч якось покращити її здоров’я,  возила  на візочку до церкви.

 – А то на Різдво якось прийшли у хату колядники і стали колядувати, — пригадує Люба. І раптом Галя разом з колядниками заспівала: «Син Божий народився…». В думці промайнуло, що, можливо,  Галя почне розмовляти. Однак більше вона не промовила жодного слова, мова до неї так і не повернулась. 

Пізніше трішки Галі полегшало – вона стала помаленьку ходити з паличкою. Думалося, що хоч сама буде ходити. Та не надовго. Через деякий час  Галі не стало. Перед її смертю за три тижні зник собака – єдиний господар хати, який, ніби відчував, що скоро не стане господині,  і сам пішов з дому. 

…Цей нелегкий тягар Любов Пащук взяла на себе добровільно.  За це Господь продовжив їй життя,  і вона тішиться дітьми, онуками і правнучкою.

Галина ОЛІФЕРЧУК.

НА ЗНІМКАХ: Люба і Галя – героїні розповіді.

Фото з архіву автора.

Люба і Галя колись прийшли у невістки в одну хату – в сім’ю Пащуків. Їхні чоловіки були рідними братами. Майже однакова доля судилася обом. Кожна з них поховала чоловіка, стала вдовою, обоє захворіли на онкологічну хворобу. Але одній судилося жити, а іншій — померти.

Старша невістка Люба була заміжня за Миколою Пащуком, а Галина — за його меншим братом Петром. Сім’ї жили дружно, мали житло у  Люблинці.  Разом їздили в село Клевецьк Турійського району до свекрухи садити город, полоти буряки. Свекруха тішилася хорошими невістками. Люба порадувала бабусю онуками – народила сина і дочку. А от у Галі дітей не було. Вона та її чоловік Петро  дуже любила Любиних дітей, немов власних: купували їм гостинці, допомагали у  вихованні та догляді, а Петро був за хрещеного батька. Найбільше любили Любину дочку, всю надію покладали на неї, бо знали, що на старість залишаться удвох. 

Коли померла свекруха і свекор залишився сам (та ще й потрапив у лікарню),  Галя з Любою по черзі їздили у Клевецьк допомагати по господарству.  Не було між ними ніколи ніякої сварки. Невістки були, як рідні сестри.

Та раптом захворів Любин чоловік Микола. Галя з Петром, як могли, підтримували Любу. Та одна біда не ходить, а за собою іншу водить. Не оминула біда і Галю – тяжко захворів   її Петро.

 Цілими днями Галина сиділа в лікарні біля чоловіка, не відходила від нього. І в той же час захворіла на онкохворобу й Люба. Галі потрібно було доглядати чоловіка і допомагати Любі, розрадити її, підбадьорити.

 Дві невістки «сьорбали» одну біду на двох. Через трохи часу Петро помер, стала вдовою і Галя. Люба підлікувалася, отримала другу групу інвалідності, а Галя почала  торгувати на ринку. Все ніби-то помаленьку стало налагоджуватися. Та раптом біда знову «постукала» до вдовиць.

 – Галя саме була у швачки, коли відчула, що їй погано, — розповідає Люба. — Вона прийшла приміряти сукню, покрутилась задоволено перед дзеркалом, ще й чаю попила… І раптом  стала, немов кам’яна. Швачка подзвонила доЛюби і повідомила, що трапилось.

Викликали  «швидку»,  і Люба поїхала з Галею в лікарню,  весь час знаходилась поруч.  Жінку розбив інсульт: відняло правий бік, вона втратила мову, навіть букви позабувала геть усі. Люба просила: «Напиши, що ти хочеш, як не можеш сказати…», але все було безрезультатно. 

Вдень і вночі доглядала хвору.  Люба стала жити разом з Галею, бо  саму  залишити її було неможливо. Усі домашні клопоти  і догляд за хворою вона несла на своїх тендітних жіночих плечах.

—Непросто доводилось, — ділиться наболілим жінка. — Сама не маю здоров’я, але треба було  за Галиною доглядати, коло хати на городі якусь зеленину вирвати, сполоти городину. Але що поробиш? Вона жива людина і не винна, що так сталося, завжди підтримувала мене. 

 Отак і опікувалася  Галею протягом  2,5 років. Та й  доглядати було нікому. Дітей немає, а двоюрідна родина живе своїм життям. У Люби хоч є діти, онуки і навіть правнучка – є біля кого прихилити голову.

…Йшов час. Люба знайшла масажистів, водила  Галю по лікарях, щоб хоч якось покращити її здоров’я,  возила  на візочку до церкви.

 – А то на Різдво якось прийшли у хату колядники і стали колядувати, — пригадує Люба. І раптом Галя разом з колядниками заспівала: «Син Божий народився…». В думці промайнуло, що, можливо,  Галя почне розмовляти. Однак більше вона не промовила жодного слова, мова до неї так і не повернулась. 

Пізніше трішки Галі полегшало – вона стала помаленьку ходити з паличкою. Думалося, що хоч сама буде ходити. Та не надовго. Через деякий час  Галі не стало. Перед її смертю за три тижні зник собака – єдиний господар хати, який, ніби відчував, що скоро не стане господині,  і сам пішов з дому. 

…Цей нелегкий тягар Любов Пащук взяла на себе добровільно.  За це Господь продовжив їй життя,  і вона тішиться дітьми, онуками і правнучкою.

НА ЗНІМКАХ: Люба і Галя – героїні розповіді.

Фото з архіву автора.