Повідомлення в номер / Закон для керівників один: слово кріпити ділом

В Україні мислячих і вольових людей, які б могли стати гарними президентами країни, фізично знищують ще «на підльоті». Натомість на керівні посади у міністерствах останніми роками призначаються люди, м’яко кажучи, не обтяжені великим розумом і знаннями. Тому й маємо те, що маємо. А що ж маємо? Про це пишуть “Сільські вісті”. 

У нещоданьому  інтерв’ю одному з інтернет-порталів поет і драматург, народний артист України Юрій Рибчинський заявив: «Із тих людей, які могли б стати гарними президентами України, мінімум чотирьох було вбито». За його словами, йдеться про голову Нацбанку в 1992-1993 роках Вадима Гетьмана, лідера «Народного Руху України» В’ячеслава Чорновола, гендиректора «Укрзалізниці», міністра транспорту і зв’язку Георгія Кірпу і міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, який, за офіційною версією, наклав на себе руки, двічі вистреливши... собі у голову.

Ну, це про «гетьманів». А от щодо «гетманьчуків», то тут ситуація набагато гірша. Принаймні так вважає заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб (МінТОТ) Георгій Тука. На форумі «70 років Загальної декларації прав людини: порядок денний для України», що відбувся минулого тижня у Києві, він, зокрема, заявив: «Не треба ділити суспільство на біле й пухнасте населення і злочинну ганебну владу, яка уособлюється у 20 міністрах. Насправді в уряді працюють точнісінько такі люди, які ходять по вулиці».

Он воно як — «звичайні люди», а не висококласні фахівці-професіонали з відповідною освітою і досвідом роботи, успішним досвідом, ефективність якого доведена на практиці.

Про невдалу кадрову політику  київської влади  говорилося й писалося вже багато. І про іноземних «варягів», і супер-пупер «патріотів», не обтяжених знаннями, досвідом і порядністю, і т. д., і т. п. Але повернімося до замміністра Туки, який на згаданому форумі намагався пояснити й тим самим виправдати нефаховість своїх колег-високопосадовців: «Якщо ми зараз вийдемо на вулицю і запитаємо наших громадян, що таке пенсія, я впевнений, що 99% відповість, що це соціальна допомога».

На його думку, експерти (тобто грамотні, на відміну від урядовців, фахівці  — ред.) знають, що це не так. «Що пенсія — це просто відкладена заробітна плата, але в суспільстві панує діаметрально протилежна точка зору. Люди з такою точкою зору так само попадають в уряд. І коли вони відповідають за певні рішення в уряді, маючи таку точку зору, вони, відповідно, трансформують своє бачення і свій світогляд в ті чи інші рішення», — пояснив Г. Тука.

Якщо заковиристу мову чиновника перекласти на нормальну, то виходить, що наші деякі владці є звичайнісінькими неуками, які у своїй діяльності керуються не науково визначеними поняттями і термінами, а власним їх трактуванням на рівні вулиці.

Проте тут можуть бути й приховані підводні камені: якщо пенсія — це святе, тобто держава хоч-не-хоч мусить її виплачувати, то із соціальною допомогою все простіше: захочу — дам, а не захочу — не дам. Так, як сьогодні уряд жонглює із так званими субсидіями на оплату послуг ЖКГ, або як раніше вчинив із (не)виплатою грошової надбавки «дітям війни». До речі, останнім віце-прем’єр-міністр Павло Розенко пояснив, чому ці надбавки не виплачуються: «Бо рішення 2004 року (про їх призначення  — ред.) було чистим популізмом і нічим не підкріплене». Ось так і не інакше: захочу — дам, а не захочу — не дам. Тепер вам зрозумілі ставки в цій «грі у терміни»?

Тож не зовсім ясно, яку мету мав заступник керівника МінТОТ, кажучи про «звичайних людей» у міністерських кріслах. Чи цим він хотів виправдати міністрів-неуків, чи засудити їх за тупий волюнтаризм, тим самим відокремити себе як від теперішніх колег, так і можливого майбутнього судового переслідування нинішньої владної верхівки, чим сьогодні опозиція погрожує владі.

Щоб цього не сталося, сучасна влада йде на всілякі хитрощі й маніпулювання свідомістю громадян, успішно використовуючи старий, як світ принцип: розділяй і володарюй. Нас, насправді звичайних людей, намагаються розсварити між собою.  І, судячи з усього, це владцям непогано вдається: ми сваримось, обзиваємось, а то і б’ємось одне з одним. Тим часом жирні коти «благодєнствуют». Вони сьогодні на коні і мріють верховодити й надалі. Та чи надовго? Бо чергові вибори вже не за горами...

От дивишся інколи різні ток-шоу, виступи або читаєш інтерв’ю та коментарі таких людей, як Суслов, Пинзеник, Єхануров, Пустовойтенко, Кармазін, Шишкін, Смешко та інших, не задіяних у виконавчій владі «незвичайних» людей, і мимоволі порівнюєш їх із сучасними «рульовими»-вискочками. На чиєму боці симпатія? Ну, однозначно не на боці колишнього радянського політрука Реви, який із заступників міського(!) голови відразу злетів на високу посаду міністра(!) соціальної політики України, перескочивши на соціальній драбині відразу кілька сходинок. Але, судячи з результатів «роботи» очолюваного ним відомства, його «точка зору, бачення і свідомість», про які казав Г. Тука, залишилися на містечковому (за визначенням того ж Туки — вуличному) рівні.

Так, поки що урядову удавку, змайстровану Ревою під керівництвом його «партайгеносе» Гройсмана, випробовують лише на шиях пенсіонерів-переселенців, з яких свою «відкладену зарплату» (а за термінологією уряду — соціальну допомогу) одержують, за різними даними, тільки від 45 до 60%. 

З ними не церемоняться, адже «внутрішньо переміщені особи» антиконституційно позбавлені права голосувати на місцевих виборах і до Верховної Ради (по «мажоритарці»), тому не впливатимуть на їхні результати. 

Натомість решта пенсіонерів залишається найдисциплінованішим «електоратом», тому їх особливо не чіпають. Нехай спершу проголосують «як треба», а вже потім...

Михайло ГУБАШ.

В Україні мислячих і вольових людей, які б могли стати гарними президентами країни, фізично знищують ще «на підльоті». Натомість на керівні посади у міністерствах останніми роками призначаються люди, м’яко кажучи, не обтяжені великим розумом і знаннями. Тому й маємо те, що маємо. А що ж маємо? Про це пишуть “Сільські вісті”. 

У нещоданьому  інтерв’ю одному з інтернет-порталів поет і драматург, народний артист України Юрій Рибчинський заявив: «Із тих людей, які могли б стати гарними президентами України, мінімум чотирьох було вбито». За його словами, йдеться про голову Нацбанку в 1992-1993 роках Вадима Гетьмана, лідера «Народного Руху України» В’ячеслава Чорновола, гендиректора «Укрзалізниці», міністра транспорту і зв’язку Георгія Кірпу і міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, який, за офіційною версією, наклав на себе руки, двічі вистреливши... собі у голову.

Ну, це про «гетьманів». А от щодо «гетманьчуків», то тут ситуація набагато гірша. Принаймні так вважає заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб (МінТОТ) Георгій Тука. На форумі «70 років Загальної декларації прав людини: порядок денний для України», що відбувся минулого тижня у Києві, він, зокрема, заявив: «Не треба ділити суспільство на біле й пухнасте населення і злочинну ганебну владу, яка уособлюється у 20 міністрах. Насправді в уряді працюють точнісінько такі люди, які ходять по вулиці».

Он воно як — «звичайні люди», а не висококласні фахівці-професіонали з відповідною освітою і досвідом роботи, успішним досвідом, ефективність якого доведена на практиці.

Про невдалу кадрову політику  київської влади  говорилося й писалося вже багато. І про іноземних «варягів», і супер-пупер «патріотів», не обтяжених знаннями, досвідом і порядністю, і т. д., і т. п. Але повернімося до замміністра Туки, який на згаданому форумі намагався пояснити й тим самим виправдати нефаховість своїх колег-високопосадовців: «Якщо ми зараз вийдемо на вулицю і запитаємо наших громадян, що таке пенсія, я впевнений, що 99% відповість, що це соціальна допомога».

На його думку, експерти (тобто грамотні, на відміну від урядовців, фахівці  — ред.) знають, що це не так. «Що пенсія — це просто відкладена заробітна плата, але в суспільстві панує діаметрально протилежна точка зору. Люди з такою точкою зору так само попадають в уряд. І коли вони відповідають за певні рішення в уряді, маючи таку точку зору, вони, відповідно, трансформують своє бачення і свій світогляд в ті чи інші рішення», — пояснив Г. Тука.

Якщо заковиристу мову чиновника перекласти на нормальну, то виходить, що наші деякі владці є звичайнісінькими неуками, які у своїй діяльності керуються не науково визначеними поняттями і термінами, а власним їх трактуванням на рівні вулиці.

Проте тут можуть бути й приховані підводні камені: якщо пенсія — це святе, тобто держава хоч-не-хоч мусить її виплачувати, то із соціальною допомогою все простіше: захочу — дам, а не захочу — не дам. Так, як сьогодні уряд жонглює із так званими субсидіями на оплату послуг ЖКГ, або як раніше вчинив із (не)виплатою грошової надбавки «дітям війни». До речі, останнім віце-прем’єр-міністр Павло Розенко пояснив, чому ці надбавки не виплачуються: «Бо рішення 2004 року (про їх призначення  — ред.) було чистим популізмом і нічим не підкріплене». Ось так і не інакше: захочу — дам, а не захочу — не дам. Тепер вам зрозумілі ставки в цій «грі у терміни»?

Тож не зовсім ясно, яку мету мав заступник керівника МінТОТ, кажучи про «звичайних людей» у міністерських кріслах. Чи цим він хотів виправдати міністрів-неуків, чи засудити їх за тупий волюнтаризм, тим самим відокремити себе як від теперішніх колег, так і можливого майбутнього судового переслідування нинішньої владної верхівки, чим сьогодні опозиція погрожує владі.

Щоб цього не сталося, сучасна влада йде на всілякі хитрощі й маніпулювання свідомістю громадян, успішно використовуючи старий, як світ принцип: розділяй і володарюй. Нас, насправді звичайних людей, намагаються розсварити між собою.  І, судячи з усього, це владцям непогано вдається: ми сваримось, обзиваємось, а то і б’ємось одне з одним. Тим часом жирні коти «благодєнствуют». Вони сьогодні на коні і мріють верховодити й надалі. Та чи надовго? Бо чергові вибори вже не за горами...

От дивишся інколи різні ток-шоу, виступи або читаєш інтерв’ю та коментарі таких людей, як Суслов, Пинзеник, Єхануров, Пустовойтенко, Кармазін, Шишкін, Смешко та інших, не задіяних у виконавчій владі «незвичайних» людей, і мимоволі порівнюєш їх із сучасними «рульовими»-вискочками. На чиєму боці симпатія? Ну, однозначно не на боці колишнього радянського політрука Реви, який із заступників міського(!) голови відразу злетів на високу посаду міністра(!) соціальної політики України, перескочивши на соціальній драбині відразу кілька сходинок. Але, судячи з результатів «роботи» очолюваного ним відомства, його «точка зору, бачення і свідомість», про які казав Г. Тука, залишилися на містечковому (за визначенням того ж Туки — вуличному) рівні.

Так, поки що урядову удавку, змайстровану Ревою під керівництвом його «партайгеносе» Гройсмана, випробовують лише на шиях пенсіонерів-переселенців, з яких свою «відкладену зарплату» (а за термінологією уряду — соціальну допомогу) одержують, за різними даними, тільки від 45 до 60%. 

З ними не церемоняться, адже «внутрішньо переміщені особи» антиконституційно позбавлені права голосувати на місцевих виборах і до Верховної Ради (по «мажоритарці»), тому не впливатимуть на їхні результати. 

Натомість решта пенсіонерів залишається найдисциплінованішим «електоратом», тому їх особливо не чіпають. Нехай спершу проголосують «як треба», а вже потім...