Повідомлення в номер / Крізь вогонь і воду

 … зробили те, що повинні були зробити»

(Лк.17:10)

«Крізь вогонь і воду» — так називається книга Ірини Ягоди, вчительки Бруховичівської школи. Назва книги взята із Святого Письма «Ми йшли крізь вогонь і воду, але Ти вивів нас на багату місцевину» (Пс. 65, 12) – говорить Господь вустами пророка псалмоспівця Давида про тих, хто пройшов через великі випробування.

Книга вводить нас у  світ знайомства з жителями села Бруховичі людей різних поколінь, котрі залишились в історичному минулому, водночас стали значущими й для прийдешніх поколінь.

Це друга книга І. Ягоди (перша – «Немає більшої від тієї любові…») про життєвий шлях, громадянську позицію, участь у бойових конфліктах мешканців села. Проте автор мало торкається позитивних зрушень у суспільному житті, основною метою її є збереження пам’яті. Пам’яті про тих, хто страждав або преживав трагічні життєві події і ті процеси, якими все супроводжувалось. Історія простого села, його жителів – це історія України. І знати життя односельчан – це і є знати нашу історію.

Саме це є дуже близьким, зрозумілим сьогодні, коли суспільство засмічене злом, коли забуваються слова «добро», «милосердя», а  до ветеранів зароджується зневажливе ставлення. Ця  книга якоюсь мірою дала відповідь на статтю  депутата районної ради Миколи Чуля «Історія має об’єднувати, а не роз’єднувати» в газеті «Вісті Ковельщини», яка іще й нині обговорюється між ветеранами. Ми не маємо морального права паплюжити честь і гідність колишніх воїнів, бо вони проливали кров за свою землю, за вільну Україну.

Авторка книги наголошує, що багатьом вихідцям із села довелося стати тими складовими великої споруди – «цеглинками», що вибудовували національну історію.

Так, історія застерігає: коли ми забудемо, хто стояв у витоків, – нема майбутнього. Історія навчає  не робити помилок, не допускати подій, де гинуть люди, історія й виховує. Треба цінувати кожну особистість. Люди гідні шани за своє життя, за здійснений подвиг. Вони, наші шановані ветерани, не шукали легкого життя. На їхню долю випали війни, розрухи, поневіряння, репресії, і нині ми покликані Господом творити добро  ближнім своїм, зобов’язані йти шляхом правди, бо вони… “зробили те, що повинні були зробити” (Лк. 17:10).

Але – детальніше про книгу, яка є «колективною пам’яттю, глибинним джерелом, яке поряд з документами, речовими матеріалами дозволяє нам заглибитись в події минулого, спробувати зрозуміти їх перебіг».

Праця охопила великий період життя села. Розділ «Перша світова війна в долі мешканців села Бруховичі»  повів читачів у далеке минуле. Авторці вдалося (за допомогою жителів села, документів) зібрати дані про  ті  часи. Розповісти, як вони пережили Першу світову війну 1914-1918 р.р., як розвивалися події далі. Цікаві спогади старожилів про участь селян в операції «Брусилівський прорив». Бо бруховчани самі брали безпосередню участь у тих подіях, ними поповнювалась армія. Матеріали того часу доповнюються далекими світлинами.

Цікавим є розділ «Між двома війнами», де розкрито репресивну політику Другої  Речі Посполитої на теренах Західної України. Через призму біографій, свідчень, спогадів односельчан авторка відтворює боротьбу,  зростання їх політичної свідомості проти поневолення.

І знову – спогади, фотознімки (пожовклі), але дорогі, пам’ятні для жителів села – найтрагічнішого часу для села, країни. Воєнне лихоліття руйнівною хвилею прокотилось по нашій землі, увірвалось в кожну оселю, кожну родину, не зважаючи на вік, соціальний стан, політичні вподобання й національну приналежність.

Гортаючи сторінки літопису Другої світової війни, автор зупиняється на долях людей, які були живими свідками подвигів або самі звершували подвиги. Більше 100 жителів села брали участь у тих грізних далеких подіях, майже 20 з них назавжди залишились на полях боїв, далеко від своєї землі.

«Можна по-різному ставитись до Другої світової війни, по-різному трактувати далекі події минулого. Та в одному ми повинні бути єдиними: маємо пам’ятати і шанувати учасників воєнних подій. Хіба можна забути тих, хто відстояв мир на нашій землі, хто жертвував собою в  ім’я Перемоги, хто не словом, а ділом підтвердив звання солдата? Мусимо знати про непрості життєві дороги, про які читаємо в небагатослівних, скупих розповідях ветеранів. Нехай же стануть і для нас вони дорогими», – таке кредо автора.

Книга дуже цінна, потрібна як увіковічнення пам’яті односельчан. На віддалі багатьох  десятиліть автор намагалась показати ратний подвиг земляків, які й стали частиною нашої історії.

Книга переплетена біблійними вченнями, висловлюваннями Святого Письма, акцентує увагу на питаннях духовності, віри, релігійності, які, незалежно від зміни влади у різні історичні періоди, залишались стрижнем у житті мешканців села, допомагаючи згуртовувати громаду для вирішення багатьох добрих справ. Бо над усіма нами – милість Божа, «…бо без Мене не можете нічого зробити» (Ін. 85:5).

Написана книга з любов’ю. Вона не залишить байдужим читача. Але в автора є задум: продовжити розповіді про мешканців сіл Брухович, Нужеля. По-різному складалася їхня доля, однак всі заслуговують на людську пам’ять.

Валентина СІЧКАР, 

голова районної 

ветеранської організації.

 … зробили те, що повинні були зробити»

(Лк.17:10)

«Крізь вогонь і воду» — так називається книга Ірини Ягоди, вчительки Бруховичівської школи. Назва книги взята із Святого Письма «Ми йшли крізь вогонь і воду, але Ти вивів нас на багату місцевину» (Пс. 65, 12) – говорить Господь вустами пророка псалмоспівця Давида про тих, хто пройшов через великі випробування.

Книга вводить нас у  світ знайомства з жителями села Бруховичі людей різних поколінь, котрі залишились в історичному минулому, водночас стали значущими й для прийдешніх поколінь.

Це друга книга І. Ягоди (перша – «Немає більшої від тієї любові…») про життєвий шлях, громадянську позицію, участь у бойових конфліктах мешканців села. Проте автор мало торкається позитивних зрушень у суспільному житті, основною метою її є збереження пам’яті. Пам’яті про тих, хто страждав або преживав трагічні життєві події і ті процеси, якими все супроводжувалось. Історія простого села, його жителів – це історія України. І знати життя односельчан – це і є знати нашу історію.

Саме це є дуже близьким, зрозумілим сьогодні, коли суспільство засмічене злом, коли забуваються слова «добро», «милосердя», а  до ветеранів зароджується зневажливе ставлення. Ця  книга якоюсь мірою дала відповідь на статтю  депутата районної ради Миколи Чуля «Історія має об’єднувати, а не роз’єднувати» в газеті «Вісті Ковельщини», яка іще й нині обговорюється між ветеранами. Ми не маємо морального права паплюжити честь і гідність колишніх воїнів, бо вони проливали кров за свою землю, за вільну Україну.

Авторка книги наголошує, що багатьом вихідцям із села довелося стати тими складовими великої споруди – «цеглинками», що вибудовували національну історію.

Так, історія застерігає: коли ми забудемо, хто стояв у витоків, – нема майбутнього. Історія навчає  не робити помилок, не допускати подій, де гинуть люди, історія й виховує. Треба цінувати кожну особистість. Люди гідні шани за своє життя, за здійснений подвиг. Вони, наші шановані ветерани, не шукали легкого життя. На їхню долю випали війни, розрухи, поневіряння, репресії, і нині ми покликані Господом творити добро  ближнім своїм, зобов’язані йти шляхом правди, бо вони… “зробили те, що повинні були зробити” (Лк. 17:10).

Але – детальніше про книгу, яка є «колективною пам’яттю, глибинним джерелом, яке поряд з документами, речовими матеріалами дозволяє нам заглибитись в події минулого, спробувати зрозуміти їх перебіг».

Праця охопила великий період життя села. Розділ «Перша світова війна в долі мешканців села Бруховичі»  повів читачів у далеке минуле. Авторці вдалося (за допомогою жителів села, документів) зібрати дані про  ті  часи. Розповісти, як вони пережили Першу світову війну 1914-1918 р.р., як розвивалися події далі. Цікаві спогади старожилів про участь селян в операції «Брусилівський прорив». Бо бруховчани самі брали безпосередню участь у тих подіях, ними поповнювалась армія. Матеріали того часу доповнюються далекими світлинами.

Цікавим є розділ «Між двома війнами», де розкрито репресивну політику Другої  Речі Посполитої на теренах Західної України. Через призму біографій, свідчень, спогадів односельчан авторка відтворює боротьбу,  зростання їх політичної свідомості проти поневолення.

І знову – спогади, фотознімки (пожовклі), але дорогі, пам’ятні для жителів села – найтрагічнішого часу для села, країни. Воєнне лихоліття руйнівною хвилею прокотилось по нашій землі, увірвалось в кожну оселю, кожну родину, не зважаючи на вік, соціальний стан, політичні вподобання й національну приналежність.

Гортаючи сторінки літопису Другої світової війни, автор зупиняється на долях людей, які були живими свідками подвигів або самі звершували подвиги. Більше 100 жителів села брали участь у тих грізних далеких подіях, майже 20 з них назавжди залишились на полях боїв, далеко від своєї землі.

«Можна по-різному ставитись до Другої світової війни, по-різному трактувати далекі події минулого. Та в одному ми повинні бути єдиними: маємо пам’ятати і шанувати учасників воєнних подій. Хіба можна забути тих, хто відстояв мир на нашій землі, хто жертвував собою в  ім’я Перемоги, хто не словом, а ділом підтвердив звання солдата? Мусимо знати про непрості життєві дороги, про які читаємо в небагатослівних, скупих розповідях ветеранів. Нехай же стануть і для нас вони дорогими», – таке кредо автора.

Книга дуже цінна, потрібна як увіковічнення пам’яті односельчан. На віддалі багатьох  десятиліть автор намагалась показати ратний подвиг земляків, які й стали частиною нашої історії.

Книга переплетена біблійними вченнями, висловлюваннями Святого Письма, акцентує увагу на питаннях духовності, віри, релігійності, які, незалежно від зміни влади у різні історичні періоди, залишались стрижнем у житті мешканців села, допомагаючи згуртовувати громаду для вирішення багатьох добрих справ. Бо над усіма нами – милість Божа, «…бо без Мене не можете нічого зробити» (Ін. 85:5).

Написана книга з любов’ю. Вона не залишить байдужим читача. Але в автора є задум: продовжити розповіді про мешканців сіл Брухович, Нужеля. По-різному складалася їхня доля, однак всі заслуговують на людську пам’ять.