Повідомлення в номер / Ми розірвали духовні пута…

Розвеселімся всі разом нині, 

Бо відродилась церква в країні…

Про Україну співаймо, друзі, 

Хай пісня лине в Київ наш!

Хай пісня лине в столицю Київ, 

Нехай здригнеться Свята Софія, 

Нехай здригнуться усі мури, 

Нехай почує весь народ!

Ми  розірвали духовні пута 

Із москалями раз і назавжди, 

Тепер вже маєм вкраїнську Церкву

Рідну, свобідну навіки!

Цю пісню-колядку я склала, сидячи перед телевізором 15 грудня 2018 р., коли в Святій Софії відбулась вікопомна подія – Україна одержала право на відродження своєї законної Автокефальної Помісної Православної  Церкви -  Київську митрополію на чолі із митрополитом Епіфанієм.

Подія тисячоліття. Народ  торжествує. Почуття зашкалюють. Ейфорія охопила більшість людей.  Тільки п'ята колона, в особі тодішньої УПЦ (МП) – теперішньої Російської  ПЦ в Україні, затаїлась у злобі, щоб згодом виступити з брехнею і нападками на відновлену за всіма  правилами і канонами з грецькою скрупульозністю – Православну Церкву в Україні. 

Згодом Вселенський Патріарх вручив цій нашій Церкві Томос, що є невід'ємним атрибутом Автокефалії і канонічності кожної Православної Церкви. Світова спільнота дружно вітає Україну, радіє разом з нами, що ми, нарешті, позбуваємось рабської психології, розриваємо ганебні пута з Росією. А як вона агресивно реагує на цю подію – бачить весь світ.  Адже вона втрачає останні важелі впливу на Україну. 

Пригадаймо: 1991 р., розпад Союзу. Росія "великодушно"  нам дозволила мати всі атрибути  незалежної держави: прапор, гімн, мову.  А не дозволила тільки одного – мати свою Церкву!  Це говорить багато про що! Адже в ЗМІ є чимало прикладів ганебної поведінки  священиків колишньої УПЦ (МП), які відмовлялись ховати учасників АТО або просто були колаборантами, в церквах переховували зброю, шпигували та ін.  

Отже, колишня імперія вже давно виробила систему нищення української нації і держави  різними методами  "оболванювання" мізків і душ.  Церква якраз і є та інституція, через яку це найкраще робити.

Отже, події останнього часу – це не суть релігійної події, а це події стратегічного значення, в основі яких – національна безпека. Тому кожна людина, яка хоч трохи мислить критично, бачить, що потрібно чим швидше порвати з московською Церквою.

Громада с. Радошина також зробила вирішальний крок в цьому напрямку. 22 січня, в день 100-ліття Злуки ЗУНР і УНР, в день великого національного свята у селі відбулась неординарна подія.  Церковна громада своїм волевиявленням вирішила приєднатись до Єдиної Помісної Автокефальної Православної Церкви України.

Зал сільського клубу був переповнений, він давно не був таким велелюдним.  Навіть самі мешканці дивувались такій одностайності.  Всі дружно проголосували з тих, хто був присутній.

Після цього декан районного деканату отець Іоан Бонис, який був присутній як спостерігач, привітав громаду з великою і знаковою подією й сказав, що він з радістю приймає нас в сім'ю  районного благочиння рідної, такої довгожданої, вистражданної, воістину національної української Церкви.  Накінець всі дружно заколядували і з великим піднесенням виконаного громадянського і християнського обов'язку перед нині сущими, а також перед своїми нащадками – розійшлися.

Звичайно, вище описана подія – це фінал. Але були події, які передували йому.  Насамперед, зібрали підписи в селі, щоб знати думку людей:  хто за українську Церкву. Майже всі із задоволенням підписались.  "Проти" виявилося  не більше 3-6 чоловік.

В селі – порядок, тиша, ніяких потрясінь.  Аж тут раптом 14 січня після служби Божої благочинний з Голоб залишив прихожан на розмову.  Перше заявив, що у вас в селі бунт! Ми були шоковані. А тоді почав нас "просвіщати", що нібито хтось нас використовує, провокує, про Президента з Томосом, що це – "піар передвиборний", що голобські колядники вдерлися, як злодії з чорного ходу (це про українську Церкву!). Це був сценарій такий, як Росія проти України затіяла, а отець з Голоб проти Радошина (бо в районі ми були перші).  До речі, ми свого священика попередили, але він відмовився бути з нами. 

Далі було ще цікавіше.  З наших опонентів (ми для зручності  їх називаємо  "москвофіли", бо вони затяті захисники російської Церкви)  активними виявилося дві жінки.  І ось цікавий факт. На Водохреще правив в церкві наш священик.  І от він звернувся до людей, чи згодні, щоб освячували хати? Люди погодились. Ну, звичайно, він іде з кропилом, з матушкою освячують, а "хвостом"  за ними ці дві жінки підсовують людям якісь заяви підписувати. Але не кажуть правди, за що і не дають прочитати заголовок. Одним кажуть  – за священика, іншим – за українську Церкву.  Люди обурюються, що ми вже підписались, а вони кажуть: підпишіть ще раз. 

І  частина людей таки підписалась, бо  то ж священик ходить, а він – авторитет для людей.  Але тут виявилось, що це було елементарне шахрайство, замішане на святих речах.  Один чоловік, як взнав, то злякався і каже здивовано: "То я не за "руську"  церкву підписався!?".  Бачили б, як ці підписанти обурювалися, почали допитуватися, як відкликати підписи. Інші стали з них сміятися, – так можна собі й вирок підписати.

Ще один випадок: коли в клубі громада проводила збори, в той час до храму під'їхала машина зі священиком  і благочинним з Голоб і почали з церкви виносити речі. Зчинилася метушня: "Церкву грабують!".

І так кожен день якісь чутки пускають, то їм потрібна церква на збори, ще вимагають показувати статут церкви, який же самі звідти забрали.  Просто знущаються, самі не знають, чого хочуть.  А недавно найревніша захисниця московської церкви викликала поліцію, хотіла замки з церкви зривати.  Обзиває нас "бандитами", "злодіями".  То лякають , що їдуть 6 автобусів з людьми, які будуть захоплювати церкву і т. д.  Зверталися з проханням, щоб отець Ніфонт залишив нас в спокої, він обіцяє, а потім знову провокує і пропонує безконечно якісь збори проводити з ревними захисниками московського православ'я в кількості 5-6 чоловік. 

Вже всі нормальні люди переконалися, що російський філософ Бердяєв був правий, коли казав, що російська церква – це церква без Бога, а Патріарх Варфоломій наголосив, що вона взяла Ісуса Христа в заручники.  Я не можу зрозуміти, чого ті москвофіли хочуть?  Невже вони думають, що можна знову нас повернути до Москви, Путіна, Кіріла?

Коли ми були на прийомі в Єпархії у Владики Михаїла, він також задав нам запитання, що тим москвофілам ще треба, які докази, що їм бракує? Я кажу: "Здорового глузду!". Митрополит відповів: "Правильно!". Бо як можна в час, коли Путін вбиває наших хлопців, а москвофіли фактично за нього моляться, бо ж в Росії керує Церквою не Патріарх, а Путін?  Таке запровадив ще Петро Перший.  Та й Кіріл молиться за Путіна, за російську армію, а, отже, за вбивць наших героїв. 

Мабуть, немає жодної нації в світі, яка втратила б честь і гідність там, як деякі українці, котрі зубами вп'ялися у  Росію і не можуть відірватися, та ще й іншим не дозволяють відійти від одвічного нашого ворога. І це, в першу чергу, окремі священики вже теперішньої перейменованої  Російської Православної церкви в Україні.  Правильно В. Кириленко сказав, що хто за російську церкву – той ворог України.  Якби в нас не було Російської церкви, то Путін ніколи б не посмів на нас нападати. Бо він іде захищати то Російськомовних, то тепер російську церкву, хоч наші москвофіли вперто називають  себе "УПЦ", а цим вводять в оману людей.

Та ще більше дивує, чому пасивна в містах і селах інтелігенція і не очолює перехід громад російських церков в українські?

На противагу вищезгаданим є й осередки справжнього українства.  Сусідні села Радошина – Байківці  і Битень.  Вони дуже різні. Битень разом з Радошином долучився до ПЦУ. Що цікаво: в них не було жодного москвофіла. Щиро вітаємо церковну громаду с. Битня  і особливо двох сестер-вчительок Юрчик Н. П. і Морозюк Н. П., які відразу відгукнулися, коли їх попросили організувати цю важливу подію!

Ну і, звичайно, наш староста, до речі, мешканець с. Битня, виявився на висоті і відмінно організував збори громад.  Шановний Дмитре Дмитровичу! Велика Вам дяка від громад сіл Радошина і Битня!

Інша ситуація в Байківцях, де щось довго все вирішують. Що ж, це їх право.

Накінець звертаюсь до ковельчан, мешканців сіл і міста, словами геніальної Лесі:

"Вставай, хто живий, в кого думка повстала?

Година для праці настала!!!...".

Р.  S.  Варто не забувати, що вже немає  УПЦ (МП), а  є Російська Православна Церква в Україні.  Про це парламент проголосував. Але москвофіли вперто це ігнорують.

Ще один факт.  Митрополит Онуфрій проголосував в Мінську з усіма російськими ієрархами про розірвання Євхаристської єдності з Вселенським Патріархом. Вони самі себе загнали в глухий кут. Адже тепер і російські, і українські церковнослужителі не зможуть відвідувати  ні Святої Гори Афон, ні Єрусалиму з його благодатним вогнем і багато інших місць, які є канонічною територією Константинополя.  Наразі це відсторонення однобоке.  А якщо Вселенський Патріарх  задовольнить їх бажання, то вони взагалі опиняться в ізоляції від центру Світового Православ'я. А якщо ще й не перереєструється УПЦ (МП), то вони взагалі стануть сектою. 

Тому, волиняни  –  ковельчани, робіть вибір: з ким ви – чи з канонічною за всіма правилами ПЦ України чи РПЦ в Україні? Думайте, чи не залишитесь біля розбитого корита.

Антоніна ГЛАДУН, 

член філії "Союзу Українок", 

с. Радошин. 

Цю пісню-колядку я склала, сидячи перед телевізором 15 грудня 2018 р., коли в Святій Софії відбулась вікопомна подія – Україна одержала право на відродження своєї законної Автокефальної Помісної Православної  Церкви -  Київську митрополію на чолі із митрополитом Епіфанієм.

Подія тисячоліття. Народ  торжествує. Почуття зашкалюють. Ейфорія охопила більшість людей.  Тільки п'ята колона, в особі тодішньої УПЦ (МП) – теперішньої Російської  ПЦ в Україні, затаїлась у злобі, щоб згодом виступити з брехнею і нападками на відновлену за всіма  правилами і канонами з грецькою скрупульозністю – Православну Церкву в Україні. 

Згодом Вселенський Патріарх вручив цій нашій Церкві Томос, що є невід'ємним атрибутом Автокефалії і канонічності кожної Православної Церкви. Світова спільнота дружно вітає Україну, радіє разом з нами, що ми, нарешті, позбуваємось рабської психології, розриваємо ганебні пута з Росією. А як вона агресивно реагує на цю подію – бачить весь світ.  Адже вона втрачає останні важелі впливу на Україну. 

Пригадаймо: 1991 р., розпад Союзу. Росія "великодушно"  нам дозволила мати всі атрибути  незалежної держави: прапор, гімн, мову.  А не дозволила тільки одного – мати свою Церкву!  Це говорить багато про що! Адже в ЗМІ є чимало прикладів ганебної поведінки  священиків колишньої УПЦ (МП), які відмовлялись ховати учасників АТО або просто були колаборантами, в церквах переховували зброю, шпигували та ін.  

Отже, колишня імперія вже давно виробила систему нищення української нації і держави  різними методами  "оболванювання" мізків і душ.  Церква якраз і є та інституція, через яку це найкраще робити.

Отже, події останнього часу – це не суть релігійної події, а це події стратегічного значення, в основі яких – національна безпека. Тому кожна людина, яка хоч трохи мислить критично, бачить, що потрібно чим швидше порвати з московською Церквою.

Громада с. Радошина також зробила вирішальний крок в цьому напрямку. 22 січня, в день 100-ліття Злуки ЗУНР і УНР, в день великого національного свята у селі відбулась неординарна подія.  Церковна громада своїм волевиявленням вирішила приєднатись до Єдиної Помісної Автокефальної Православної Церкви України.

Зал сільського клубу був переповнений, він давно не був таким велелюдним.  Навіть самі мешканці дивувались такій одностайності.  Всі дружно проголосували з тих, хто був присутній.

Після цього декан районного деканату отець Іоан Бонис, який був присутній як спостерігач, привітав громаду з великою і знаковою подією й сказав, що він з радістю приймає нас в сім'ю  районного благочиння рідної, такої довгожданої, вистражданної, воістину національної української Церкви.  Накінець всі дружно заколядували і з великим піднесенням виконаного громадянського і християнського обов'язку перед нині сущими, а також перед своїми нащадками – розійшлися.

Звичайно, вище описана подія – це фінал. Але були події, які передували йому.  Насамперед, зібрали підписи в селі, щоб знати думку людей:  хто за українську Церкву. Майже всі із задоволенням підписались.  "Проти" виявилося  не більше 3-6 чоловік.

В селі – порядок, тиша, ніяких потрясінь.  Аж тут раптом 14 січня після служби Божої благочинний з Голоб залишив прихожан на розмову.  Перше заявив, що у вас в селі бунт! Ми були шоковані. А тоді почав нас "просвіщати", що нібито хтось нас використовує, провокує, про Президента з Томосом, що це – "піар передвиборний", що голобські колядники вдерлися, як злодії з чорного ходу (це про українську Церкву!). Це був сценарій такий, як Росія проти України затіяла, а отець з Голоб проти Радошина (бо в районі ми були перші).  До речі, ми свого священика попередили, але він відмовився бути з нами. 

Далі було ще цікавіше.  З наших опонентів (ми для зручності  їх називаємо  "москвофіли", бо вони затяті захисники російської Церкви)  активними виявилося дві жінки.  І ось цікавий факт. На Водохреще правив в церкві наш священик.  І от він звернувся до людей, чи згодні, щоб освячували хати? Люди погодились. Ну, звичайно, він іде з кропилом, з матушкою освячують, а "хвостом"  за ними ці дві жінки підсовують людям якісь заяви підписувати. Але не кажуть правди, за що і не дають прочитати заголовок. Одним кажуть  – за священика, іншим – за українську Церкву.  Люди обурюються, що ми вже підписались, а вони кажуть: підпишіть ще раз. 

І  частина людей таки підписалась, бо  то ж священик ходить, а він – авторитет для людей.  Але тут виявилось, що це було елементарне шахрайство, замішане на святих речах.  Один чоловік, як взнав, то злякався і каже здивовано: "То я не за "руську"  церкву підписався!?".  Бачили б, як ці підписанти обурювалися, почали допитуватися, як відкликати підписи. Інші стали з них сміятися, – так можна собі й вирок підписати.

Ще один випадок: коли в клубі громада проводила збори, в той час до храму під'їхала машина зі священиком  і благочинним з Голоб і почали з церкви виносити речі. Зчинилася метушня: "Церкву грабують!".

І так кожен день якісь чутки пускають, то їм потрібна церква на збори, ще вимагають показувати статут церкви, який же самі звідти забрали.  Просто знущаються, самі не знають, чого хочуть.  А недавно найревніша захисниця московської церкви викликала поліцію, хотіла замки з церкви зривати.  Обзиває нас "бандитами", "злодіями".  То лякають , що їдуть 6 автобусів з людьми, які будуть захоплювати церкву і т. д.  Зверталися з проханням, щоб отець Ніфонт залишив нас в спокої, він обіцяє, а потім знову провокує і пропонує безконечно якісь збори проводити з ревними захисниками московського православ'я в кількості 5-6 чоловік. 

Вже всі нормальні люди переконалися, що російський філософ Бердяєв був правий, коли казав, що російська церква – це церква без Бога, а Патріарх Варфоломій наголосив, що вона взяла Ісуса Христа в заручники.  Я не можу зрозуміти, чого ті москвофіли хочуть?  Невже вони думають, що можна знову нас повернути до Москви, Путіна, Кіріла?

Коли ми були на прийомі в Єпархії у Владики Михаїла, він також задав нам запитання, що тим москвофілам ще треба, які докази, що їм бракує? Я кажу: "Здорового глузду!". Митрополит відповів: "Правильно!". Бо як можна в час, коли Путін вбиває наших хлопців, а москвофіли фактично за нього моляться, бо ж в Росії керує Церквою не Патріарх, а Путін?  Таке запровадив ще Петро Перший.  Та й Кіріл молиться за Путіна, за російську армію, а, отже, за вбивць наших героїв. 

Мабуть, немає жодної нації в світі, яка втратила б честь і гідність там, як деякі українці, котрі зубами вп'ялися у  Росію і не можуть відірватися, та ще й іншим не дозволяють відійти від одвічного нашого ворога. І це, в першу чергу, окремі священики вже теперішньої перейменованої  Російської Православної церкви в Україні.  Правильно В. Кириленко сказав, що хто за російську церкву – той ворог України.  Якби в нас не було Російської церкви, то Путін ніколи б не посмів на нас нападати. Бо він іде захищати то Російськомовних, то тепер російську церкву, хоч наші москвофіли вперто називають  себе "УПЦ", а цим вводять в оману людей.

Та ще більше дивує, чому пасивна в містах і селах інтелігенція і не очолює перехід громад російських церков в українські?

На противагу вищезгаданим є й осередки справжнього українства.  Сусідні села Радошина – Байківці  і Битень.  Вони дуже різні. Битень разом з Радошином долучився до ПЦУ. Що цікаво: в них не було жодного москвофіла. Щиро вітаємо церковну громаду с. Битня  і особливо двох сестер-вчительок Юрчик Н. П. і Морозюк Н. П., які відразу відгукнулися, коли їх попросили організувати цю важливу подію!

Ну і, звичайно, наш староста, до речі, мешканець с. Битня, виявився на висоті і відмінно організував збори громад.  Шановний Дмитре Дмитровичу! Велика Вам дяка від громад сіл Радошина і Битня!

Інша ситуація в Байківцях, де щось довго все вирішують. Що ж, це їх право.

Накінець звертаюсь до ковельчан, мешканців сіл і міста, словами геніальної Лесі:

"Вставай, хто живий, в кого думка повстала?

Година для праці настала!!!...".

Р.  S.  Варто не забувати, що вже немає  УПЦ (МП), а  є Російська Православна Церква в Україні.  Про це парламент проголосував. Але москвофіли вперто це ігнорують.

Ще один факт.  Митрополит Онуфрій проголосував в Мінську з усіма російськими ієрархами про розірвання Євхаристської єдності з Вселенським Патріархом. Вони самі себе загнали в глухий кут. Адже тепер і російські, і українські церковнослужителі не зможуть відвідувати  ні Святої Гори Афон, ні Єрусалиму з його благодатним вогнем і багато інших місць, які є канонічною територією Константинополя.  Наразі це відсторонення однобоке.  А якщо Вселенський Патріарх  задовольнить їх бажання, то вони взагалі опиняться в ізоляції від центру Світового Православ'я. А якщо ще й не перереєструється УПЦ (МП), то вони взагалі стануть сектою. 

Тому, волиняни  –  ковельчани, робіть вибір: з ким ви – чи з канонічною за всіма правилами ПЦ України чи РПЦ в Україні? Думайте, чи не залишитесь біля розбитого корита.