Повідомлення в номер / Письменниця, патріот, борець

Цього року громадськість України відзначає 170 років від дня народження української письменниці, перекладача, етнографа, фольклориста, громадської діячки, члена-кориспондента Всеукраїнської академії наук – Олени Пчілки. Ольга Петрівна Косач-Драгоманова народилася 29 червня 1849 року в місті Гадячі на Полтавщині.

Початкову освіту здобула   вдома, а у 1866 році закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць».

Фундамент, взятий з домашнього середовища, Олена Пчілка перенесла в свою сім’ю. 

1868 року вона одружується з  Петром Антоновичем Косачем та виїжджає на Волинь, до місця його служби, у місто Новоград-Волинський, де, займаючись етнографією, записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. 

Вольова, енергійна жінка, сподвижниця на ниві української культури вона багато уваги приділяє вихованню своїх шістьох дітей. «Власне, я «наважила», і завше окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою, — щоб вони змалку пізнавали єї якнайбільше», – пише Олена Пчілка в одному з своїх листів. 

Впродовж багатьох років Ольга Петрівна скеровувала свою творчу енергію, пал душі справі виховання й освіти українських дітей. Навчала любити своє рідне, зливатися з своїм рідним. В доробку письменниці для дітей: байки, казки, оповідки, прибадашки, приповістки, чистомовки, спотиканки, сміховинки, загадки, прислів’я, щедрівки, колядки, п’єси, ігри, вірші та інші твори, які виховували дітей бути прихильними до України. 

У 1876 році побачило світ її ґрунтовне дослідження «Украинскій народный орнаментъ. Вышивки, ткани, писанки». Альбом Ольги Косач  вийшов друком у Києві в друкарні С.В.Кульженка. Цим виданням було покладено початок вивченню української орнаментики. Широта охоплення матеріалу, кваліфікованість, грунтовність викладу, сумлінність і фаховість у коментуванні дбайливо зібраних зразків узорів та запропонована схема їх розгляду й аналізу сприяли визнанню новаторського характеру дослідження, здійсненого в Україні вперше. 

Збірка складалася з “Передмови” і 31 таблиці узорів та детальних коментарів до них. Представлено 298 зразків вишивок на 26 таблицях, 6 зразків тканин і 5 зразків прикрас на 27-ій, 8 зразків орнаментів на килимах (таблиці 28-30) і 23 візерунки на писанках (таблиця 31). 

Зразки впорядковані за способами шиття, техніками виконання, що засвідчують їх давність або новизну,   самобутність і багатство української народної орнаментики. Незвичайна простота, природність і водночас вишуканість яскраво відбиваються на народних творах усіх видів українського мистецтва, які несуть у собі код пам’яті, світовідчування і світосприймання нашого народу з прадавніх часів. 

Особливістю видання є те, що усі орнаменти – волинські й зібрані вони в одному Новоград-Волинському повіті (у Новограді-Волинському у 1868-1879 роках жила сім’я Косачів). 

Передмова до альбому була написана російською мовою (інакше не могло бути в часи дії горезвісних Валуєвського циркуляра та Емського указу), однак за змістом і духом вона була українською. 

У своїй праці Олена Пчілка  розповідає, якою була українська традиційна вишивка, тлумачить символіку, пояснює орнаменти кожного аркуша альбому. Вона чітко розмежовує українську орнаментику від російської, пояснює, що нашій вишивці притаманні геометричні візерунки… Натомість російська вишивка має східний вплив. Олена Пчілка доводить, що український одяг був захищений оберегами, а російська вишивка несе тільки декоративну функцію, без смислового навантаження. В альбомі зібрані орнаменти, вишиті найархаїчнішими швами: занизування, вишивка біллю, лиштва, вирізування тощо. У передмові йдеться про розвиток українського шиття. 

До речі, відомо, що за своє дослідження Олена Пчілка отримала перший Гран-прі на І Всесвітній виставці у Парижі. 

У наступні роки Ольга Петрівна активно продовжує збирати народні вишивки та публікує їх в альбомах: “Украинский народный орнамент”  – 2-е вид. – К., 1879; “Українські взори” – К., 1903;  “Українські узори: присвячено Волинському краєві” – К., 1912; “Українські узори” – К., 1927. 

Кожне видання, окрім ґрунтовних передмов, містило на окремих аркушах унікальні зразки народних вишивок.

Творча діяльність Олени Пчілки почалася з поетичних перекладів улюблених з дитинства поетів: О. Пушкіна («Анчар»), М. Лермонтова («Три пальми», «Гілка Палестини», «Мцирі»), польського поета В. Сирокомлі («Співець»). 1882 р. видає книжку перекладів «Українським дітям».

У 1883 році у журналі «Рада» виходять поезії Олени Пчілки «Волинські спогади» та «Гульча». Написані вони на основі вражень від чарівної волинської природи.

1886 року з’являється перша збірка поезій Олени Пчілки «Думки-мережанки».  В наступному році разом з Наталею Кобринською Ольга Петрівна здійснює підготовку й видання альманаху «Перший вінок», включивши туди оповідання «Товаришки» та дві поезії. «Се було нелегкою справою, – пише Олена Пчілка у «Автобіографії”,  – але допомагав нам дуже Іван Франко. Стала я постійним співробітником «Зорі», дякуючи ретельним заходам редакторів, що один по одному писали до мене листи, заохочуючи до писання. І можна сказати, що дякуючи їхнім таким листам, я стала письменницею». 

У 1906–1914 р.р. Ольга Драгоманова – видавець журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908–1914).

Національні та соціальні мотиви є домінуючими у творчості Олени Пчілки. Вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю, постійно шукала шляхи для визволення свого народу.

1920 року під час святкування дня народження Тараса Шевченка у Гадяцькій гімназії, Олена Пчілка огорнула погруддя поета національним синьо-жовтим стягом. І,  коли розлючений комісар Крамаренко зірвав прапор, обурено скандує: «Ганьба Крамаренкові!». Переповнений зал дружно підтримав її. За антибільшовицькі виступи у Гадячі  її було заарештовано. 

Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві. Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі.

Ольга  БОЙКО, 

завідувачка Колодяжненського музею Лесі Українки.

Цього року громадськість України відзначає 170 років від дня народження української письменниці, перекладача, етнографа, фольклориста, громадської діячки, члена-кориспондента Всеукраїнської академії наук – Олени Пчілки. Ольга Петрівна Косач-Драгоманова народилася 29 червня 1849 року в місті Гадячі на Полтавщині.

Початкову освіту здобула   вдома, а у 1866 році закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць».

Фундамент, взятий з домашнього середовища, Олена Пчілка перенесла в свою сім’ю. 

1868 року вона одружується з  Петром Антоновичем Косачем та виїжджає на Волинь, до місця його служби, у місто Новоград-Волинський, де, займаючись етнографією, записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. 

Вольова, енергійна жінка, сподвижниця на ниві української культури вона багато уваги приділяє вихованню своїх шістьох дітей. «Власне, я «наважила», і завше окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою, — щоб вони змалку пізнавали єї якнайбільше», – пише Олена Пчілка в одному з своїх листів. 

Впродовж багатьох років Ольга Петрівна скеровувала свою творчу енергію, пал душі справі виховання й освіти українських дітей. Навчала любити своє рідне, зливатися з своїм рідним. В доробку письменниці для дітей: байки, казки, оповідки, прибадашки, приповістки, чистомовки, спотиканки, сміховинки, загадки, прислів’я, щедрівки, колядки, п’єси, ігри, вірші та інші твори, які виховували дітей бути прихильними до України. 

У 1876 році побачило світ її ґрунтовне дослідження «Украинскій народный орнаментъ. Вышивки, ткани, писанки». Альбом Ольги Косач  вийшов друком у Києві в друкарні С.В.Кульженка. Цим виданням було покладено початок вивченню української орнаментики. Широта охоплення матеріалу, кваліфікованість, грунтовність викладу, сумлінність і фаховість у коментуванні дбайливо зібраних зразків узорів та запропонована схема їх розгляду й аналізу сприяли визнанню новаторського характеру дослідження, здійсненого в Україні вперше. 

Збірка складалася з “Передмови” і 31 таблиці узорів та детальних коментарів до них. Представлено 298 зразків вишивок на 26 таблицях, 6 зразків тканин і 5 зразків прикрас на 27-ій, 8 зразків орнаментів на килимах (таблиці 28-30) і 23 візерунки на писанках (таблиця 31). 

Зразки впорядковані за способами шиття, техніками виконання, що засвідчують їх давність або новизну,   самобутність і багатство української народної орнаментики. Незвичайна простота, природність і водночас вишуканість яскраво відбиваються на народних творах усіх видів українського мистецтва, які несуть у собі код пам’яті, світовідчування і світосприймання нашого народу з прадавніх часів. 

Особливістю видання є те, що усі орнаменти – волинські й зібрані вони в одному Новоград-Волинському повіті (у Новограді-Волинському у 1868-1879 роках жила сім’я Косачів). 

Передмова до альбому була написана російською мовою (інакше не могло бути в часи дії горезвісних Валуєвського циркуляра та Емського указу), однак за змістом і духом вона була українською. 

У своїй праці Олена Пчілка  розповідає, якою була українська традиційна вишивка, тлумачить символіку, пояснює орнаменти кожного аркуша альбому. Вона чітко розмежовує українську орнаментику від російської, пояснює, що нашій вишивці притаманні геометричні візерунки… Натомість російська вишивка має східний вплив. Олена Пчілка доводить, що український одяг був захищений оберегами, а російська вишивка несе тільки декоративну функцію, без смислового навантаження. В альбомі зібрані орнаменти, вишиті найархаїчнішими швами: занизування, вишивка біллю, лиштва, вирізування тощо. У передмові йдеться про розвиток українського шиття. 

До речі, відомо, що за своє дослідження Олена Пчілка отримала перший Гран-прі на І Всесвітній виставці у Парижі. 

У наступні роки Ольга Петрівна активно продовжує збирати народні вишивки та публікує їх в альбомах: “Украинский народный орнамент”  – 2-е вид. – К., 1879; “Українські взори” – К., 1903;  “Українські узори: присвячено Волинському краєві” – К., 1912; “Українські узори” – К., 1927. 

Кожне видання, окрім ґрунтовних передмов, містило на окремих аркушах унікальні зразки народних вишивок.

Творча діяльність Олени Пчілки почалася з поетичних перекладів улюблених з дитинства поетів: О. Пушкіна («Анчар»), М. Лермонтова («Три пальми», «Гілка Палестини», «Мцирі»), польського поета В. Сирокомлі («Співець»). 1882 р. видає книжку перекладів «Українським дітям».

У 1883 році у журналі «Рада» виходять поезії Олени Пчілки «Волинські спогади» та «Гульча». Написані вони на основі вражень від чарівної волинської природи.

1886 року з’являється перша збірка поезій Олени Пчілки «Думки-мережанки».  В наступному році разом з Наталею Кобринською Ольга Петрівна здійснює підготовку й видання альманаху «Перший вінок», включивши туди оповідання «Товаришки» та дві поезії. «Се було нелегкою справою, – пише Олена Пчілка у «Автобіографії”,  – але допомагав нам дуже Іван Франко. Стала я постійним співробітником «Зорі», дякуючи ретельним заходам редакторів, що один по одному писали до мене листи, заохочуючи до писання. І можна сказати, що дякуючи їхнім таким листам, я стала письменницею». 

У 1906–1914 р.р. Ольга Драгоманова – видавець журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908–1914).

Національні та соціальні мотиви є домінуючими у творчості Олени Пчілки. Вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю, постійно шукала шляхи для визволення свого народу.

1920 року під час святкування дня народження Тараса Шевченка у Гадяцькій гімназії, Олена Пчілка огорнула погруддя поета національним синьо-жовтим стягом. І,  коли розлючений комісар Крамаренко зірвав прапор, обурено скандує: «Ганьба Крамаренкові!». Переповнений зал дружно підтримав її. За антибільшовицькі виступи у Гадячі  її було заарештовано. 

Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві. Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі.