Знайшла свою долю у Китаї
Ріта Гнатюк (на знімку – вгорі праворуч) навіть і гадки не мала, що доля закине її у далекий Китай, де вона знайде свою долю й житиме у величезному місті Шанхай. Дівчина народилась в Люблинці. Закінчила місцеву школу, музичну школу, ліцей з поглибленим вивченням англійської мови у Маяках, Державну академію культури і мистецтв у Києві.
Ріта має дуже гарний голос, співає з дитинства. Разом зі шкільним ансамблем "Ранкова зірка" неодноразово їздили виступати у Польщу. Поїздки за кордон їй дуже подобалися. Будучи студенткою, дівчина встигла побувати в Єгипті, Ізраїлі, Америці. Має друзів по всьому світові.
Ріта Гнатюк у Києві мала високооплачувану роботу на керівній посаді, яку дуже любила. Шість років тому друзі Ріти поїхали працювати у Китай. Запропонували й дівчині їхати з ними, але вона не погодилась.
– І чого я мала їхати на край світу, коли мені і тут добре? – розповідає дівчина. Та друзі її все-таки вмовили, і вона, розрахувавшись з роботи, поїхала. Була півроку в Пекіні – не сподобалось, і Ріта поїхала в Шанхай. Там дуже чисто, гарно, пальми, квіти, сакури цвітуть і у водоймах лебеді плавають. Все, немов у казці. Вдень Ріта працювала менеджером, а у ввечері співала в ресторані. Туди приходив вечеряти Джиммі. Він милувався вродливою українкою і зачаровано слухав її спів. Згодом познайомилися, почали зустрічатися.
– І чим же він тебе підкорив? – цікавлюсь у Ріти. – Ти ж казала, що китайці тобі ніколи не подобались, а тут раптом Джиммі почав тобі подобатися.
– Він підкорив мене своєю вихованістю, повагою, культурою, – з посмішкою говорить Ріта. – Джиммі знає, коли відчинити двері перед дружиною, коли підсунути стілець, якщо вона сідає до столу, коли подати пальто. І саме своєю поведінкою завоював моє серце. Серед чоловіків-українців "джентльменів" не так і багато, мабуть, вони занесені в Червону книгу...
І дівчина зрозуміла, що Джиммі саме той чоловік, який їй потрібен, що він не такий, як усі. Завжди посміхається, має гарне почуття гумору, облітав багато країн світу.
І хоча у Ріти були інші кавалери, все ж вона віддала перевагу китайцеві.
– Як поставилися батьки до твого вибору? – питаю у Ріти.
– Мама сказала: "Якщо ти щаслива, то і я щаслива. Але тепер ти вже точно не повернешся в Україну...".
– Мама Ріти завжди довіряла доньчиному вибору. А ще коли та сказала, що вагітна – сумнівів не було: дочка з зятем будуть жити в Китаї. Незабаром у Ріти і Джиммі народилась донечка Мія, вся схожа на тата, хоча шкіра біленька, як у мами. У Китаї з повагою ставляться до дітей змішаної крові, їх вважають найгарнішими і найрозумнішими. Де б Ріта і Джиммі не були – всі звертають на них увагу.
Адже мама – симпатична європейка, і дитя не таке, як усі китайські діти.
– Китайська генетика дуже сильна, – каже Ріта. – Отже, я не сумнівалась, що дитинка буде схожа на чоловіка. Я бачила багато змішаних сімей, у всіх дітки успадкували риси обличчя китайців.
– Нам китайці всі на одне обличчя, а як ми їм – всі теж однакові чи ні? – Теж однакові! – каже Ріта. – Хоча насправді європейці і азіати різні. У кожного різний овал обличчя, очі. Просто потрібно звикнути і розрізнити.
Подружжя вірить у Бога, але не ходить ні в яку церкву, бо церкви там нема. В Китаї переважають конфуціоністи, мусульмани, католики, буддисти – православних немає. Ріта з чоловіком доню не хрестили, бо, як розповідає українка, навчаючись ще у Києві, часто бувала у Києво-Печерській лаврі.
– Я не боюся це сказати, – каже Ріта, – але там все несправедливо і не все так, як має бути по Біблії. Там тільки бізнес. А тому я змінила своє ставлення не до Бога, а до церкви. Ми з Джиммі вирішили, що доня, коли виросте, хай сама приймає рішення, коли і де прийняти хрещення. Вона має право вибору.
Народжувала Ріта у приватному пологовому будинку, бо в державному дуже брудно. Поруч із нею був чоловік, який підтримував і не боявся всього процесу пологів. Китайські лікарі дивувалися, що українка виявила бажання народжувати сама, адже китаянки бояться болю, свідомо погоджуються на кесарів розтин, не хочуть труднощів.
Ріта сама без ускладнень народила здорову донечку Мію. У Китаї на сьогоднішній день існує певна заборона для породіллі: після народження дитини жінка не має права взагалі виходити з хати один місяць, за дитиною і мамою доглядає свекруха. Але українка порушила цю традицію. Коли дитинці було п'ять днів, вона вийшла на вулицю подихати повітрям.
Адже народилось дитя 13 вересня, надворі тепло, де тут можна всидіти вдома? Коли дізналися свекри, що невістка порушила традицію і вийшла на 15 хвилин на вулицю, був дуже великий скандал. Але Ріта нікого не слухає і робить все по-своєму. Чоловік відмовляв її, казав, що так не можна, але вона годує і одягає дитя, як вважає за потрібне. До речі, у Китаї на великі свята і при народженні дитини не несуть подарунки, як у нас, а всі йдуть з червоними конвертами, у які кладуть гроші (юані) або золоті речі.
– Мені це подобається, – каже Ріта. – А то в нас нанесуть купу іграшок, одягу однакового розміру і куди хочеш, туди й подінь його. Доні купую те, що подобається.
Сім'я Джиммі має своє житло, машину, але планують мати лише одну дитину, щоб дати їй все найкраще: освіту за кордоном, престижну роботу, одяг, житло і т. д. Хоча зараз у Китаї вже відмінили закон про те, щоб народжувати тільки одну дитину.
Ріті повезло зі свекрами, хоча вони мають 73 і 75 років. Щодня з чоловіком приїздять до них на обід, живуть неподалік. Свекор готує смачну китайську їжу, а свекруха ставить на стіл – так у них заведено. Навіть із собою щось додому дають із їжі. Ріта готує вечерю свою, українську, бо до китайської ще не дуже звикла.
Українка навчилась їсти паличками не тільки рис, а й кісточки з риби виймати. З батьками чоловіка склались гарні стосунки, вона їх люб'язно називає мамою і татом. Спілкується з ними на китайській мові, а також у побуті з чоловіком розмовляє англійською і китайською вперемішку, зі своїми батьками – українською, з одногрупниками – російською.
– Мій мозок щоденно працює на чотирьох мовах, – зізнається Ріта. – Китайську мову розумію, але писати нею ще не вмію, дуже важко дається.
Вільно теж ще не говорить, бо там дуже багато діалектів, важкі ієрогліфи. Кожна китайська провінція має свою локальну мову, яку не всі китайці розуміють.
У Китаї прийнято платити гроші за наречену. Якщо хлопець хоче одружуватись на дівчині, то її батьки мають дати згоду на шлюб. Але часто батьки проти, якщо у нього нема грошей – це тут нормальне явище. Вони так і кажуть, що заперечують дівчині мати стосунки, якщо сім'я хлопця бідна. Але якщо часом все-таки дадуть згоду на шлюб, то батьки нареченого мають оплатити весілля і дати гроші сім'ї нареченої.
Існує традиція: в якості подарунка на весілля купувати нерухомість для дітей, особливо для хлопця. В Китаї є закон, який забороняє в лікарнях розголошувати стать дитини на УЗД вагітній жінці. Бо робили багато абортів, коли знали, що буде дівчинка. Навіть батьки заставляли робити вагітну дочку аборт. Зараз менше таких випадків, бо держава стала на захист жінок.
Ріта не любить китайський Новий рік, який святкують аж цілих два тижні.
– Мені це не подобається! – розповідає Ріта. – Нічого не працює – ні банки, ні магазини. Всі збираються компаніями у ресторанах за великим круглим столом, вечеряють, спілкуються. Китай "вимирає" – всі люди роз'їжджаються по домівках, кругом лунають салюти, все в диму. Просто суцільний жах і кошмар, наче на війні.
Новий рік святкують першого тижня, а наступного тижня – свято "червоних ліхтарів". Для українки – це незвично, щоб два тижні нічого не робити. Китайці тоді на два тижні заходять у великій запій, багато їдять. Вони живуть за місячним календарем. Кожного року дата народження припадає на різний період.
День народження доньки Мії святкують двічі. Один раз – коли народилась, а другий – за китайським календарем. Дітям дарують золоті браслети, намистинки в мішечку, щоб було багато грошей. Ну, і, звичайно, червоний конверт з юанями.
У заможних сім'ях няні доглядають за дітьми, варять, прибирають, бо мама, щоб не втратити роботу, мусить іти працювати, адже оплачувана декретна відпустка у неї всього шість місяців.
У бідніших сім'ях дітей глядять бабусі і дідусі, а тому онуки часто бабусю називають мамою. Люди старшого віку, в 70-80 років, гуляють в парках, масово танцюють. Такі танці з великою колоною, де грає китайська музика, – явище, яке можна побачити в будь-якому місті Китаю. Старенькі пари гуляють у парку, роблять якісь смішні і незрозумілі на вигляд вправи гімнастики, стукають себе по тілу. Це виглядає дуже незвично.
Цього літа Ріта Гнатюк (Джиммі) приїздила з чоловіком у Люблинець до батьків. Тут зареєстрували офіційно свої стосунки і зіграли весілля. Китайському зятеві сподобалися тещині малосольні огірочки, борщ, вареники. Він вживає мало хліба. Джиммі фотографував місцевих бабусь, що сидять на лавочках, курочок, півників – все йому було цікаво.
Клімат теплого літа, природа підходять іноземцю.
– Але він ще не знає, що таке українська зима, – каже Ріта. – Та все-таки він має намір купити в Україні нерухомість і налаштувати тут свій бізнес.
Ріта живе у Китаї 5 років, щаслива, що має такого гарного чоловіка, цінує його і любить. Правду кажуть: "Любов не знає кордонів".
Галина ОЛІФЕРЧУК.
НА ЗНІМКАХ: Ріта із своїм чоловіком та донечкою.
Фото з архіву автора.
Ріта Гнатюк (на знімку – вгорі праворуч) навіть і гадки не мала, що доля закине її у далекий Китай, де вона знайде свою долю й житиме у величезному місті Шанхай. Дівчина народилась в Люблинці. Закінчила місцеву школу, музичну школу, ліцей з поглибленим вивченням англійської мови у Маяках, Державну академію культури і мистецтв у Києві.
Ріта має дуже гарний голос, співає з дитинства. Разом зі шкільним ансамблем "Ранкова зірка" неодноразово їздили виступати у Польщу. Поїздки за кордон їй дуже подобалися. Будучи студенткою, дівчина встигла побувати в Єгипті, Ізраїлі, Америці. Має друзів по всьому світові.
Ріта Гнатюк у Києві мала високооплачувану роботу на керівній посаді, яку дуже любила. Шість років тому друзі Ріти поїхали працювати у Китай. Запропонували й дівчині їхати з ними, але вона не погодилась.
– І чого я мала їхати на край світу, коли мені і тут добре? – розповідає дівчина. Та друзі її все-таки вмовили, і вона, розрахувавшись з роботи, поїхала. Була півроку в Пекіні – не сподобалось, і Ріта поїхала в Шанхай. Там дуже чисто, гарно, пальми, квіти, сакури цвітуть і у водоймах лебеді плавають. Все, немов у казці. Вдень Ріта працювала менеджером, а у ввечері співала в ресторані. Туди приходив вечеряти Джиммі. Він милувався вродливою українкою і зачаровано слухав її спів. Згодом познайомилися, почали зустрічатися.
– І чим же він тебе підкорив? – цікавлюсь у Ріти. – Ти ж казала, що китайці тобі ніколи не подобались, а тут раптом Джиммі почав тобі подобатися.
– Він підкорив мене своєю вихованістю, повагою, культурою, – з посмішкою говорить Ріта. – Джиммі знає, коли відчинити двері перед дружиною, коли підсунути стілець, якщо вона сідає до столу, коли подати пальто. І саме своєю поведінкою завоював моє серце. Серед чоловіків-українців "джентльменів" не так і багато, мабуть, вони занесені в Червону книгу...
І дівчина зрозуміла, що Джиммі саме той чоловік, який їй потрібен, що він не такий, як усі. Завжди посміхається, має гарне почуття гумору, облітав багато країн світу.
І хоча у Ріти були інші кавалери, все ж вона віддала перевагу китайцеві.
– Як поставилися батьки до твого вибору? – питаю у Ріти.
– Мама сказала: "Якщо ти щаслива, то і я щаслива. Але тепер ти вже точно не повернешся в Україну...".
– Мама Ріти завжди довіряла доньчиному вибору. А ще коли та сказала, що вагітна – сумнівів не було: дочка з зятем будуть жити в Китаї. Незабаром у Ріти і Джиммі народилась донечка Мія, вся схожа на тата, хоча шкіра біленька, як у мами. У Китаї з повагою ставляться до дітей змішаної крові, їх вважають найгарнішими і найрозумнішими. Де б Ріта і Джиммі не були – всі звертають на них увагу.
Адже мама – симпатична європейка, і дитя не таке, як усі китайські діти.
– Китайська генетика дуже сильна, – каже Ріта. – Отже, я не сумнівалась, що дитинка буде схожа на чоловіка. Я бачила багато змішаних
сімей, у всіх дітки успадкували риси обличчя китайців.
– Нам китайці всі на одне обличчя, а як ми їм – всі теж однакові чи ні? – Теж однакові! – каже Ріта. – Хоча насправді європейці і азіати різні. У кожного різний овал обличчя, очі. Просто потрібно звикнути і розрізнити.
Подружжя вірить у Бога, але не ходить ні в яку церкву, бо церкви там нема. В Китаї переважають конфуціоністи, мусульмани, католики, буддисти – православних немає. Ріта з чоловіком доню не хрестили, бо, як розповідає українка, навчаючись ще у Києві, часто бувала у Києво-Печерській лаврі.
– Я не боюся це сказати, – каже Ріта, – але там все несправедливо і не все так, як має бути по Біблії. Там тільки бізнес. А тому я змінила своє ставлення не до Бога, а до церкви. Ми з Джиммі вирішили, що доня, коли виросте, хай сама приймає рішення, коли і де прийняти хрещення. Вона має право вибору.
Народжувала Ріта у приватному пологовому будинку, бо в державному дуже брудно. Поруч із нею був чоловік, який підтримував і не боявся всього процесу пологів. Китайські лікарі дивувалися, що українка виявила бажання народжувати сама, адже китаянки бояться болю, свідомо погоджуються на кесарів розтин, не хочуть труднощів.
Ріта сама без ускладнень народила здорову донечку Мію. У Китаї на сьогоднішній день існує певна заборона для породіллі: після народження дитини жінка не має права взагалі виходити з хати один місяць, за дитиною і мамою доглядає свекруха. Але українка порушила цю традицію. Коли дитинці було п'ять днів, вона вийшла на вулицю подихати повітрям.
Адже народилось дитя 13 вересня, надворі тепло, де тут можна всидіти вдома? Коли дізналися свекри, що невістка порушила традицію і вийшла на 15 хвилин на вулицю, був дуже великий скандал. Але Ріта нікого не слухає і робить все по-своєму. Чоловік відмовляв її, казав, що так не можна, але вона годує і одягає дитя, як вважає за потрібне. До речі, у Китаї на великі свята і при народженні дитини не несуть подарунки, як у нас, а всі йдуть з червоними конвертами, у які кладуть гроші (юані) або золоті речі.
– Мені це подобається, – каже Ріта. – А то в нас нанесуть купу іграшок, одягу однакового розміру і куди хочеш, туди й подінь його. Доні купую те, що подобається.
Сім'я Джиммі має своє житло, машину, але планують мати лише одну дитину, щоб дати їй все найкраще: освіту за кордоном, престижну роботу, одяг, житло і т. д. Хоча зараз у Китаї вже відмінили закон про те, щоб народжувати тільки одну дитину.
Ріті повезло зі свекрами, хоча вони мають 73 і 75 років. Щодня з чоловіком приїздять до них на обід, живуть неподалік. Свекор готує смачну китайську їжу, а свекруха ставить на стіл – так у них заведено. Навіть із собою щось додому дають із їжі. Ріта готує вечерю свою, українську, бо до китайської ще не дуже звикла.
Українка навчилась їсти паличками не тільки рис, а й кісточки з риби виймати. З батьками чоловіка склались гарні стосунки, вона їх люб'язно називає мамою і татом. Спілкується з ними на китайській мові, а також у побуті з чоловіком розмовляє англійською і китайською вперемішку, зі своїми батьками – українською, з одногрупниками – російською.
– Мій мозок щоденно працює на чотирьох мовах, – зізнається Ріта. – Китайську мову розумію, але писати нею ще не вмію, дуже важко дається.
Вільно теж ще не говорить, бо там дуже багато діалектів, важкі ієрогліфи. Кожна китайська провінція має свою локальну мову, яку не всі китайці розуміють.
У Китаї прийнято платити гроші за наречену. Якщо хлопець хоче одружуватись на дівчині, то її батьки мають дати згоду на шлюб. Але часто батьки проти, якщо у нього нема грошей – це тут нормальне явище. Вони так і кажуть, що заперечують дівчині мати стосунки, якщо сім'я хлопця бідна. Але якщо часом все-таки дадуть згоду на шлюб, то батьки нареченого мають оплатити весілля і дати гроші сім'ї нареченої.
Існує традиція: в якості подарунка на весілля купувати нерухомість для дітей, особливо для хлопця. В Китаї є закон, який забороняє в лікарнях розголошувати стать дитини на УЗД вагітній жінці. Бо робили багато абортів, коли знали, що буде дівчинка. Навіть батьки заставляли робити вагітну дочку аборт. Зараз менше таких випадків, бо держава стала на захист жінок.
Ріта не любить китайський Новий рік, який святкують аж цілих два тижні.
– Мені це не подобається! – розповідає Ріта. – Нічого не працює – ні банки, ні магазини. Всі збираються компаніями у ресторанах за великим круглим столом, вечеряють, спілкуються. Китай "вимирає" – всі люди роз'їжджаються по домівках, кругом лунають салюти, все в диму. Просто суцільний жах і кошмар, наче на війні.
Новий рік святкують першого тижня, а наступного тижня – свято "червоних ліхтарів". Для українки – це незвично, щоб два тижні нічого не робити. Китайці тоді на два тижні заходять у великій запій, багато їдять. Вони живуть за місячним календарем. Кожного року дата народження припадає на різний період.
День народження доньки Мії святкують двічі. Один раз – коли народилась, а другий – за китайським календарем. Дітям дарують золоті браслети, намистинки в мішечку, щоб було багато грошей. Ну, і, звичайно, червоний конверт з юанями.
У заможних сім'ях няні доглядають за дітьми, варять, прибирають, бо мама, щоб не втратити роботу, мусить іти працювати, адже оплачувана декретна відпустка у неї всього шість місяців.
У бідніших сім'ях дітей глядять бабусі і дідусі, а тому онуки часто бабусю називають мамою. Люди старшого віку, в 70-80 років, гуляють в парках, масово танцюють. Такі танці з великою колоною, де грає китайська музика, – явище, яке можна побачити в будь-якому місті Китаю. Старенькі пари гуляють у парку, роблять якісь смішні і незрозумілі на вигляд вправи гімнастики, стукають себе по тілу. Це виглядає дуже незвично.
Цього літа Ріта Гнатюк (Джиммі) приїздила з чоловіком у Люблинець до батьків. Тут зареєстрували офіційно свої стосунки і зіграли весілля. Китайському зятеві сподобалися тещині малосольні огірочки, борщ, вареники. Він вживає мало хліба. Джиммі фотографував місцевих бабусь, що сидять на лавочках, курочок, півників – все йому було цікаво.
Клімат теплого літа, природа підходять іноземцю.
– Але він ще не знає, що таке українська зима, – каже Ріта. – Та все-таки він має намір купити в Україні нерухомість і налаштувати тут свій бізнес.
Ріта живе у Китаї 5 років, щаслива, що має такого гарного чоловіка, цінує його і любить. Правду кажуть: "Любов не знає кордонів".
Галина ОЛІФЕРЧУК.
НА ЗНІМКАХ: Ріта із своїм чоловіком та донечкою.
Фото з архіву автора.
Знайшла свою долю у Китаї
сімей, у всіх дітки успадкували риси обличчя китайців.
Вільно теж ще не говорить, бо там дуже багато діалектів, важкі ієрогліфи. Кожна китайська провінція має свою локальну мову, яку не всі китайці розуміють.
Залишити коментар