Жити чи не жити?
Скільки душ мерехтять
в лоні неба,
Та мільярди волають
жалібно і тихо:
"Не вбивай мене, мамо,
не треба!
Я ж – твоя насолода
й потіха…"
(Леся КВІТ).
Понад 30 мільйонів… Саме стільки абортів, за неофіційними даними, зробили українські жінки лишень за 17 років незалежності (згідно з даними Всеукраїнської громадської організації "Доля"). І хоч за останнє десятиліття їх кількість значно зменшилась, статистика все одно жахає. З такими "темпами" ми доб'ємося лише одного – демографічної кризи.
А це – окремі рядки із "Щоденника ненародженої дитини": " Сьогодні 5 травня. Мені – один день. Почалося моє життя, хоча мої батьки ще про це не знають.
Я – дівчинка, у мене буде світле волосся і блакитні очі. Усе вже визначено, навіть те, що я любитиму квіти.
…28 липня (мені 84 дні). Сьогодні моя мама вбила мене…".
Рішенням Ради Європи з біоетики від 1996 року ембріон визнано людиною на 14 день після запліднення. Саме формулювання "зачата, але ще не народжена дитина" походить з Цивільного Кодексу України, ст. 25 ч.2: "У випадках, встановлених Законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини".
До слова, у світі щорічно здійснюється величезна кількість "підпільних" абортів, п'ята частина з яких призводить до інвалідності жінок.
При цьому зазначається, що в результаті ускладнень після абортів щороку вмирають десятки тисяч жінок, а мільйони – стають інвалідами. У країнах, де аборти повністю заборонені або дозволені лише з метою врятування життя жінки чи збереження її фізичного здоров'я, тільки один із чотирьох абортів не має негативних наслідків.
Офіційно в Україні щороку роблять 200-250 тисяч абортів. А медичні показання для переривання вагітності становлять 20-30% від загальної кількості.
Якщо ж говорити загалом, то нерідко переривання вагітності українки здійснюють через матеріальні проблеми. Середньостатистична українська жінка не є настільки забезпечена, щоб дозволити собі народити троє-четверо дітей.
Так, в більшості випадків, це жінки зі сформованих сімей, де вже є діти. Але, звичайно, немалий відсоток серед загалу тих, хто вирішив зробити переривання вагітності, становлять молоді дівчата, які ще не народжували.
Молода жінка, незаміжня, належного матеріального забезпечення не має, тому і не може дозволити собі народження дитини. Багато з них думають про кар'єру, а тоді вже про дітей.
Хибною є думка, що заборона абортів зменшить їх кількість. Треба пояснювати жінкам, чому аборти не варто робити. Ще в школі слід проводити позакласні години з профілактики абортів. І ось тут, у цьому напрямку, нехай і працюють громадські організації, держава тощо.
Близько 42 мільйонів дітей у світі убиті абортами за 2018 рік! Це – дані порталу, який займається узагальненням статистичних досліджень. Згідно з їхніми висновками, аборт минулого року був головною причиною смерті в усьому світі.
Священики говорять, що зачате дитя має душу. І аборт – це вбивство вже живої істоти. Тому завдання духівника – переконати жінку таки народити дитину, незважаючи на матеріальні чи інші проблеми, молитися за всіх тих, хто має сумніви.
"Церква завжди відстоює та захищає життя. Але ми не можемо щось дозволити чи заборонити. Кожна людина несе особисту відповідальність", – говорять представники духовенства.
"Зачатий плід вже є людиною і має повноцінну душу. Тому, вбиваючи ненароджену дитину при аборті, лікарі вбивають не якийсь набір клітин, а живу людину.
Аборт нічим не відрізняється від вбивства. А лікар, який робить аборт, і жінка, якій роблять аборт, є однаковими співучасниками цього злочину", – наголошують священнослужителі.
На умовах анонімності кілька жінок, які мають прикрий досвід переривання вагітності (що залишив моральний слід на все життя) розповіли про те, чи шкодують, що саме так вирішили зробити і чи могло їх щось стримати від аборту. Деякі з цих історій – суцільне каяття, деякі – спокійні розмірковування над тим, що життя не встелене ніжними пелюстками троянд, а деякі – просто страшні…
Юля, 29 років:
"Нещодавно вийшла заміж вдруге. Син від першого шлюбу якраз пішов до школи, а я присвятила себе повністю чоловіку. Через декілька місяців після весілля дізналася, що вагітна.
Другу дитину так швидко народжувати не планувала, тому наважилася робити аборт, але лікар переконував залишити дитину. Коли ж радилася із чоловіком, радість у його голосі розставила остаточно всі крапки над "і". Тож від аборту ми відмовились.
Нині щасливі, бо виховуємо красуню-доню, нашу маленьку принцесу, без якої просто не уявляємо свого життя".
Наталя, 48 років:
"Коли я завагітніла у 19 років, батьки змусили зробити аборт.
Я завжди кажу, що моє життя ділиться на "до" і "після" аборту. Після аборту я стала іншою, бо зі мною щось сталося. Я перестала бути собою. Жахлива депресія, наслідки якої відчуваю і досі… Хотіла навіть покінчити життя самогубством, але тільки віра в Бога дала мені надію на прощення.
Тепер, маючи нескінченні нічні жахіття і постійні докори сумління за спиною, вчу своїх дітей, що життя – це прекрасна річ, яку не потрібно руйнувати, не дивлячись на всілякі перепони…".
Марина, 31 рік:
"Моя історія банальна до неможливості. Я довго жила громадянським шлюбом з чоловіком, який був розлученим і мав від того шлюбу майже дорослого сина. Ми обоє себе вважали достатньо вільними одне від одного. З'їжджалися практично тільки на вихідні.
І нічого, крім взаємних почуттів, нас разом не тримало. Коли завагітніла, то почула від нього про проблеми з бізнесом, що він не планував дітей зараз. Ще він сказав, що не проти того, що я народжу, але що то буде виключно моє рішення і виключно моя відповідальність.
Я не гримнула дверима, не народила всім смертям на зло. Це життя, а не кіно. Я зробила аборт.
Потім у мене був викидень. А згодом – і нова, вже дуже бажана вагітність. Я тоді чітко знала, що б мені хто не сказав, навіть якщо мене всі на світі залишать наодинці з цією вагітністю, я народжу цю дитину. І я народила. І чоловік залишився при мені. І батьки також допомагають.
Жінка сама повинна бути готовою до материнства. Нам треба не аборти забороняти, а виховувати почуття материнства змалечку. Це по-перше. А по-друге, якщо жінка – одиначка, то повинна бути якась програма реальної підтримки від суспільства. Багатьох жінок від аборту втримає впевненість у завтрашньому дні".
Я особисто – проти абортів без медичних показань. Розмовляючи не раз на цю делікатну тему, доводилось мені чути підтвердження тези, що це – вбивство, гріх. Але, як часто буває, нерідко дехто із моїх співрозмовників вигадував собі виправдання з приводу такого вчинку. А ще – аргументував це різними хибними твердженнями – так званими міфами, якими намагаються пояснити, чому йдуть на це.
Ці аргументи, варто додати, часто доводять до абсурду.
Але, як би там не було, такому ганебному вчинку, як на мене, виправдань (практично) немає…
Не розумію тільки одного. Дехто відхрещується руками і ногами від народження майбутньої дитини, бо на це, мовляв, є вагомі причини. Але як можуть далі спокійно жити ті, чия совість не завадила уникнути непоправного – вбити ще ненароджене дитя, яке нічим не завинило, якому не дали побачити цей світ?.. І бідність чи інші причини тут зовсім не були перепонами.
Дико, бо тільки так можна висловитись з приводу цього (в прямому й переносному значенні слова), коли жінка йде на такий крок, бо "так вона вирішила". До того ж, сама – із цілком забезпеченої родини, а поруч – коханий та турботливий чоловік. Просто ця маленька кровинка буде зайвою в їх безхмарному майбутньому…
Для чого тоді давати надію на життя, коли згодом так бездушно забирати його?..
Підготувала
Інна ЗАХАРЧЕНКО.
Скільки душ мерехтять в лоні неба,
Та мільярди волають жалібно і тихо:
"Не вбивай мене, мамо, не треба!
Я ж – твоя насолода й потіха…"
(Леся КВІТ).
Понад 30 мільйонів… Саме стільки абортів, за неофіційними даними, зробили українські жінки лишень за 17 років незалежності (згідно з даними Всеукраїнської громадської організації "Доля"). І хоч за останнє десятиліття їх кількість значно зменшилась, статистика все одно жахає. З такими "темпами" ми доб'ємося лише одного – демографічної кризи.
А це – окремі рядки із "Щоденника ненародженої дитини": " Сьогодні 5 травня. Мені – один день. Почалося моє життя, хоча мої батьки ще про це не знають.
Я – дівчинка, у мене буде світле волосся і блакитні очі. Усе вже визначено, навіть те, що я любитиму квіти.
…28 липня (мені 84 дні). Сьогодні моя мама вбила мене…".
Рішенням Ради Європи з біоетики від 1996 року ембріон визнано людиною на 14 день після запліднення. Саме формулювання "зачата, але ще не народжена дитина" походить з Цивільного Кодексу України, ст. 25 ч.2: "У випадках, встановлених Законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини".
До слова, у світі щорічно здійснюється величезна кількість "підпільних" абортів, п'ята частина з яких призводить до інвалідності жінок.
При цьому зазначається, що в результаті ускладнень після абортів щороку вмирають десятки тисяч жінок, а мільйони – стають інвалідами. У країнах, де аборти повністю заборонені або дозволені лише з метою врятування життя жінки чи збереження її фізичного здоров'я, тільки один із чотирьох абортів не має негативних наслідків.
Офіційно в Україні щороку роблять 200-250 тисяч абортів. А медичні показання для переривання вагітності становлять 20-30% від загальної кількості.
Якщо ж говорити загалом, то нерідко переривання вагітності українки здійснюють через матеріальні проблеми. Середньостатистична українська жінка не є настільки забезпечена, щоб дозволити собі народити троє-четверо дітей.
Так, в більшості випадків, це жінки зі сформованих сімей, де вже є діти. Але, звичайно, немалий відсоток серед загалу тих, хто вирішив зробити переривання вагітності, становлять молоді дівчата, які ще не народжували.
Молода жінка, незаміжня, належного матеріального забезпечення не має, тому і не може дозволити собі народження дитини. Багато з них думають про кар'єру, а тоді вже про дітей.
Хибною є думка, що заборона абортів зменшить їх кількість. Треба пояснювати жінкам, чому аборти не варто робити. Ще в школі слід проводити позакласні години з профілактики абортів. І ось тут, у цьому напрямку, нехай і працюють громадські організації, держава тощо.
Близько 42 мільйонів дітей у світі убиті абортами за 2018 рік! Це – дані порталу, який займається узагальненням статистичних досліджень. Згідно з їхніми висновками, аборт минулого року був головною причиною смерті в усьому світі.
Священики говорять, що зачате дитя має душу. І аборт – це вбивство вже живої істоти. Тому завдання духівника – переконати жінку таки народити дитину, незважаючи на матеріальні чи інші проблеми, молитися за всіх тих, хто має сумніви.
"Церква завжди відстоює та захищає життя. Але ми не можемо щось дозволити чи заборонити. Кожна людина несе особисту відповідальність", – говорять представники духовенства.
"Зачатий плід вже є людиною і має повноцінну душу. Тому, вбиваючи ненароджену дитину при аборті, лікарі вбивають не якийсь набір клітин, а живу людину.
Аборт нічим не відрізняється від вбивства. А лікар, який робить аборт, і жінка, якій роблять аборт, є однаковими співучасниками цього злочину", – наголошують священнослужителі.
На умовах анонімності кілька жінок, які мають прикрий досвід переривання вагітності (що залишив моральний слід на все життя) розповіли про те, чи шкодують, що саме так вирішили зробити і чи могло їх щось стримати від аборту. Деякі з цих історій – суцільне каяття, деякі – спокійні розмірковування над тим, що життя не встелене ніжними пелюстками троянд, а деякі – просто страшні…
Юля, 29 років:
"Нещодавно вийшла заміж вдруге. Син від першого шлюбу якраз пішов до школи, а я присвятила себе повністю чоловіку. Через декілька місяців після весілля дізналася, що вагітна.
Другу дитину так швидко народжувати не планувала, тому наважилася робити аборт, але лікар переконував залишити дитину. Коли ж радилася із чоловіком, радість у його голосі розставила остаточно всі крапки над "і". Тож від аборту ми відмовились.
Нині щасливі, бо виховуємо красуню-доню, нашу маленьку принцесу, без якої просто не уявляємо свого життя".
Наталя, 48 років:
"Коли я завагітніла у 19 років, батьки змусили зробити аборт.
Я завжди кажу, що моє життя ділиться на "до" і "після" аборту. Після аборту я стала іншою, бо зі мною щось сталося. Я перестала бути собою. Жахлива депресія, наслідки якої відчуваю і досі… Хотіла навіть покінчити життя самогубством, але тільки віра в Бога дала мені надію на прощення.
Тепер, маючи нескінченні нічні жахіття і постійні докори сумління за спиною, вчу своїх дітей, що життя – це прекрасна річ, яку не потрібно руйнувати, не дивлячись на всілякі перепони…".
Марина, 31 рік:
"Моя історія банальна до неможливості. Я довго жила громадянським шлюбом з чоловіком, який був розлученим і мав від того шлюбу майже дорослого сина. Ми обоє себе вважали достатньо вільними одне від одного. З'їжджалися практично тільки на вихідні.
І нічого, крім взаємних почуттів, нас разом не тримало. Коли завагітніла, то почула від нього про проблеми з бізнесом, що він не планував дітей зараз. Ще він сказав, що не проти того, що я народжу, але що то буде виключно моє рішення і виключно моя відповідальність.
Я не гримнула дверима, не народила всім смертям на зло. Це життя, а не кіно. Я зробила аборт.
Потім у мене був викидень. А згодом – і нова, вже дуже бажана вагітність. Я тоді чітко знала, що б мені хто не сказав, навіть якщо мене всі на світі залишать наодинці з цією вагітністю, я народжу цю дитину. І я народила. І чоловік залишився при мені. І батьки також допомагають.
Жінка сама повинна бути готовою до материнства. Нам треба не аборти забороняти, а виховувати почуття материнства змалечку. Це по-перше. А по-друге, якщо жінка – одиначка, то повинна бути якась програма реальної підтримки від суспільства. Багатьох жінок від аборту втримає впевненість у завтрашньому дні".
Я особисто – проти абортів без медичних показань. Розмовляючи не раз на цю делікатну тему, доводилось мені чути підтвердження тези, що це – вбивство, гріх. Але, як часто буває, нерідко дехто із моїх співрозмовників вигадував собі виправдання з приводу такого вчинку. А ще – аргументував це різними хибними твердженнями – так званими міфами, якими намагаються пояснити, чому йдуть на це.
Ці аргументи, варто додати, часто доводять до абсурду.
Але, як би там не було, такому ганебному вчинку, як на мене, виправдань (практично) немає…
Не розумію тільки одного. Дехто відхрещується руками і ногами від народження майбутньої дитини, бо на це, мовляв, є вагомі причини. Але як можуть далі спокійно жити ті, чия совість не завадила уникнути непоправного – вбити ще ненароджене дитя, яке нічим не завинило, якому не дали побачити цей світ?.. І бідність чи інші причини тут зовсім не були перепонами.
Дико, бо тільки так можна висловитись з приводу цього (в прямому й переносному значенні слова), коли жінка йде на такий крок, бо "так вона вирішила". До того ж, сама – із цілком забезпеченої родини, а поруч – коханий та турботливий чоловік. Просто ця маленька кровинка буде зайвою в їх безхмарному майбутньому…
Для чого тоді давати надію на життя, коли згодом так бездушно забирати його?..
Підготувала Інна ЗАХАРЧЕНКО.
Залишити коментар