Повернення історії та пам’яті
Творчий шлях Тараса Шевченка розпочався з малювання. Ще будучи маленьким, він не розлучався з крейдою та вугільцем і при першій можливості малював. На це звернули увагу дорослі, які віддали його в наймити до малярів для освіти. Але коли досяг 14 років, хлопця зробили козачком генерал-лейтенанта Енгельгардта, який також помітив здібність до малювання й віддав Тараса вчитися у досвідченого майстра (можливо, Яна Рустемаса).
Згодом Енгельгардт переїжджає жити до Петербурга й бере з собою 17-річного Тараса. Столична українська діаспора митців доброзичливо прийняла в своє коло молодого художника і допомагає йому в вивченні мистецтва малюнка. 25 квітня 1838 року Тарас став вільною людиною.
На цьому емоційному піднесенні він з великою жадобою починає здобувати знання. Його можна було зустріти на лекціях в академії, театрі, музеї. Багато читає, і в ньому пробуджується талант поета – пише вірші!
Але оточення юнака – художники. Він продовжує відшліфовувати майстерність й за свої перші картини отримує нагороди – три срібні медалі 2-го ступеня. Його поетичний дар також зростає. Поетом написані балада "Причинна", поема "Катерина", елегія "На вічну пам'ять Котляревському". І, нарешті, побачила світ збірка творів "Кобзар", що містила вісім творів: "Думи мої ...", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "До Основ'яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч". Молодий художник ілюструє художні твори О.С.Пушкіна – "Полтава", Квітки-Основ`яненка – "Знахарь", М.В.Гоголя – "Тарас Бульба".
Тарас Шевченко згодом захопився відтворенням у своїх картинах історичних місць України, побуту українців й чарівної української природи. На власні кошти видає "Живописну Україну". За своє коротке життя як художник написав 800 картин. Поселившись в Києві, знаходить роботу у Київській археографічній комісії, яка відповідала його інтересам – почав змальовувати й описувати історичні пам'ятки України. У цьому ж році знайомиться з видатним у майбутньому ученим-істориком, письменником та публіцистом М. Костомаровим, який заагітував Т. Г. Шевченка вступити в Кирило-Мефодіївське братство.
Вже будучи членом братства, у вересні 1846 р. Шевченко вирушає в Археографічну експедицію під керівництвом професора Київського університету М. Д. Іванішева на Поділля та Волинь. Ця експедиція в 1846 році прибула на Ковельщину з метою зібрати свідчення про життя князя А. М. Курбського. Завданням Шевченка було змалювати церкву Вербського Свято-Троїцького монастиря та зробити її креслення й склепіння, у якому знаходились домовини князя А. М. Курбського та його дружини Олександри. У своєму звіті "Життя князя А. М. Курбського в Литві і на Волині" М. Д. Іванішев розмістив малюнок церкви без прізвища автора. Коли друкувався звіт, Т. Г. Шевченко уже перебував у засланні.
В кінці жовтня 1846 р. Шевченко повернувся до Києва, а 5 квітня його було арештовано царською охоронкою і заслано рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу, заборонивши писати й малювати. 8 червня 1847 його доставили в Оренбург, а незабаром відправили в Орську фортецю. Тому царська цензура могла не допустити публікації його малюнків. На малюнку зображена церква з трьома хрестами – така, як її будував князь А. М. Курбський на Ковельщині у своїх селах. Отже: Т. Г. Шевченко в 1846 р. перебував, а, може, й жив у с. Вербці.
Ще одним доказом перебування Т. Г. Шевченка на Ковельщині є повідомлення шевченкознавця, письменника, завідувача кафедри журналістики Національного педагогічного університету імені Драгоманова Віктора Жадько: "У храмі волинського села Секунь Старовижівського району є старовинна ікона, яку реставрував Тарас Шевченко. За словами науковця, коли він побачив образ, вразило те, що на Божій Матері та на Сині Божому намальоване намисто та інші прикраси – саме українські. На Божій Матері, як дар пошани і любові українському жіноцтву, пишалися низки коралів і пацьорів (намист). З корони на голові спускалися пасма різнокольорових стрічок. За православними канонами іконопису, цього не повинно бути. Збільшивши зображення, помітив у медальйоні на грудях Ісуса літери "Ш" та "Т", а також дату – "1846".
Цікава деталь: ініціали автора вмонтовані всередину обрамлення так, що візуально виглядають, як герб України – тризуб. Після цієї виняткової знахідки я відшукав у архіві Почаївської лаври книгу "Опись церковного имущества", що заведена у Секуньському храмі ще 1806 року – це опис майна, події релігійного змісту: весілля, похорони, свята… Навпроти запису "Образ Божої Матері за Престолом" зазначено: "В 1846 году образ сей рештаврирован проезжим живописцем Тарасіем Шевченком". Так я отримав ще й такий доказ Шевченкового авторства", – каже Віктор Жадько" (УНІАН, 4 серпня 2018 р.).
Раніше було заведено встановлювати пам`ятники на місцях подій, щоб зберегти їх у людській пам`яті. Це правило існувало, та за часів соціалізму втрачено, а, може, зроблено навмисно, щоб стерти історичні події з людської пам`яті. Зараз в Україні триває процес розбудови державності, люди стали більше цікавитися історією свого народу й країни, національною культурою. Багато людей вважає, що в с. Вербці потрібно встановити пам`ятник Тарасу Шевченку як художнику. Адже він після заслання, продовжував малювати й найбільшу увагу приділяв гравіруванню. У жанрі гравюри став справжнім новатором. 4 вересня 1860 року рада Академії мистецтв надала Шевченкові звання академіка-гравера.
Мої опоненти можуть сказати: про який пам`ятник веду мову, коли в країні йде війна? І вони будуть праві! Але життя також йде, і не можна списувати на війну проблему підростаючого покоління – майбутнього України. Заради цього майбутнього держава відстоює своє право на незалежність. Голова Дубівської ОТГ може теж сказати, що "немає грошей, я школу будую для села!". Але хочу нагадати, що школу будують за рахунок державних коштів, тому цей аргумент не витримує критики.
Я поцікавився, скільки встановлено Великому Кобзарю і Пророкові України таких пам`ятників, адже він усе життя малював. Був дуже здивований коли вияснив, що встановлено всього… один – у місті Прилуках. На сьогоднішній день налічується 1384 пам'ятники Тарасу Шевченку у світі: 1256 в Україні та 128 за кордоном – у 35-ти державах.
В Україні найбільше пам'ятників встановлено на Івано-Франківщині – 201, за нею йдуть Львівська (193), Тернопільська (165) та Черкаська (102) області.
За кордоном найбільше пам'ятників і пам'яток є у Росії – 30 (10 пам'ятників та 20 меморіальних дошок), Казахстані – 16, США – 9 та Канаді – 9, а також у Білорусі (6), Польщі (5), Молдові (4), Бразилії (3), Аргентині (3), Франції (3) та ін.
Перший пам'ятник Тарасу Шевченку було відкрито у 1881 році до 20-річчя від дня смерті митця у м. Форт Шевченко (Казахстан) під керівництвом І.О. Ускова, який був комендантом Новопетровського укріплення, коли Шевченко перебував там на засланні. Було б дуже гарно, якби в центрі села Вербки теж красувався виготовлений з бронзи пам’ятник Кобзарю, а пензель в його руці сяяв від доторків рук юних талантів з проханням до Шевченка і їм дарувати творче натхнення!
Петро ОБ'ЄДКОВ,
голова правління ГО "Відродження культурної спадщини Волинського Полісся".
НА ЗНІМКУ: пам'ятник Т. Г. Шевченку – художнику в м. Прилуках.
Фото з архіву автора.
Творчий шлях Тараса Шевченка розпочався з малювання. Ще будучи маленьким, він не розлучався з крейдою та вугільцем і при першій можливості малював. На це звернули увагу дорослі, які віддали його в наймити до малярів для освіти. Але коли досяг 14 років, хлопця зробили козачком генерал-лейтенанта Енгельгардта, який також помітив здібність до малювання й віддав Тараса вчитися у досвідченого майстра (можливо, Яна Рустемаса).
Згодом Енгельгардт переїжджає жити до Петербурга й бере з собою 17-річного Тараса. Столична українська діаспора митців доброзичливо прийняла в своє коло молодого художника і допомагає йому в вивченні мистецтва малюнка. 25 квітня 1838 року Тарас став вільною людиною.
На цьому емоційному піднесенні він з великою жадобою починає здобувати знання. Його можна було зустріти на лекціях в академії, театрі, музеї. Багато читає, і в ньому пробуджується талант поета – пише вірші!
Але оточення юнака – художники. Він продовжує відшліфовувати майстерність й за свої перші картини отримує нагороди – три срібні медалі 2-го ступеня. Його поетичний дар також зростає. Поетом написані балада "Причинна", поема "Катерина", елегія "На вічну пам'ять Котляревському". І, нарешті, побачила світ збірка творів "Кобзар", що містила вісім творів: "Думи мої ...", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "До Основ'яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч". Молодий художник ілюструє художні твори О.С.Пушкіна – "Полтава", Квітки-Основ`яненка – "Знахарь", М.В.Гоголя – "Тарас Бульба".
Тарас Шевченко згодом захопився відтворенням у своїх картинах історичних місць України, побуту українців й чарівної української природи. На власні кошти видає "Живописну Україну". За своє коротке життя як художник написав 800 картин. Поселившись в Києві, знаходить роботу у Київській археографічній комісії, яка відповідала його інтересам – почав змальовувати й описувати історичні пам'ятки України. У цьому ж році знайомиться з видатним у майбутньому ученим-істориком, письменником та публіцистом М. Костомаровим, який заагітував Т. Г. Шевченка вступити в Кирило-Мефодіївське братство.
Вже будучи членом братства, у вересні 1846 р. Шевченко вирушає в Археографічну експедицію під керівництвом професора Київського університету М. Д. Іванішева на Поділля та Волинь. Ця експедиція в 1846 році прибула на Ковельщину з метою зібрати свідчення про життя князя А. М. Курбського. Завданням Шевченка було змалювати церкву Вербського Свято-Троїцького монастиря та зробити її креслення й склепіння, у якому знаходились домовини князя А. М. Курбського та його дружини Олександри. У своєму звіті "Життя князя А. М. Курбського в Литві і на Волині" М. Д. Іванішев розмістив малюнок церкви без прізвища автора. Коли друкувався звіт, Т. Г. Шевченко уже перебував у засланні.
В кінці жовтня 1846 р. Шевченко повернувся до Києва, а 5 квітня його було арештовано царською охоронкою і заслано рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу, заборонивши писати й малювати. 8 червня 1847 його доставили в Оренбург, а незабаром відправили в Орську фортецю. Тому царська цензура могла не допустити публікації його малюнків. На малюнку зображена церква з трьома хрестами – така, як її будував князь А. М. Курбський на Ковельщині у своїх селах. Отже: Т. Г. Шевченко в 1846 р. перебував, а, може, й жив у с. Вербці.
Ще одним доказом перебування Т. Г. Шевченка на Ковельщині є повідомлення шевченкознавця, письменника, завідувача кафедри журналістики Національного педагогічного університету імені Драгоманова Віктора Жадько: "У храмі волинського села Секунь Старовижівського району є старовинна ікона, яку реставрував Тарас Шевченко. За словами науковця, коли він побачив образ, вразило те, що на Божій Матері та на Сині Божому намальоване намисто та інші прикраси – саме українські. На Божій Матері, як дар пошани і любові українському жіноцтву, пишалися низки коралів і пацьорів (намист). З корони на голові спускалися пасма різнокольорових стрічок. За православними канонами іконопису, цього не повинно бути. Збільшивши зображення, помітив у медальйоні на грудях Ісуса літери "Ш" та "Т", а також дату – "1846".
Цікава деталь: ініціали автора вмонтовані всередину обрамлення так, що візуально виглядають, як герб України – тризуб. Після цієї виняткової знахідки я відшукав у архіві Почаївської лаври книгу "Опись церковного имущества", що заведена у Секуньському храмі ще 1806 року – це опис майна, події релігійного змісту: весілля, похорони, свята… Навпроти запису "Образ Божої Матері за Престолом" зазначено: "В 1846 году образ сей рештаврирован проезжим живописцем Тарасіем Шевченком". Так я отримав ще й такий доказ Шевченкового авторства", – каже Віктор Жадько" (УНІАН, 4 серпня 2018 р.).
Раніше було заведено встановлювати пам`ятники на місцях подій, щоб зберегти їх у людській пам`яті. Це правило існувало, та за часів соціалізму втрачено, а, може, зроблено навмисно, щоб стерти історичні події з людської пам`яті. Зараз в Україні триває процес розбудови державності, люди стали більше цікавитися історією свого народу й країни, національною культурою. Багато людей вважає, що в с. Вербці потрібно встановити пам`ятник Тарасу Шевченку як художнику. Адже він після заслання, продовжував малювати й найбільшу увагу приділяв гравіруванню. У жанрі гравюри став справжнім новатором. 4 вересня 1860 року рада Академії мистецтв надала Шевченкові звання академіка-гравера.
Мої опоненти можуть сказати: про який пам`ятник веду мову, коли в країні йде війна? І вони будуть праві! Але життя також йде, і не можна списувати на війну проблему підростаючого покоління – майбутнього України. Заради цього майбутнього держава відстоює своє право на незалежність. Голова Дубівської ОТГ може теж сказати, що "немає грошей, я школу будую для села!". Але хочу нагадати, що школу будують за рахунок державних коштів, тому цей аргумент не витримує критики.
Я поцікавився, скільки встановлено Великому Кобзарю і Пророкові України таких пам`ятників, адже він усе життя малював. Був дуже здивований коли вияснив, що встановлено всього… один – у місті Прилуках. На сьогоднішній день налічується 1384 пам'ятники Тарасу Шевченку у світі: 1256 в Україні та 128 за кордоном – у 35-ти державах.
В Україні найбільше пам'ятників встановлено на Івано-Франківщині – 201, за нею йдуть Львівська (193), Тернопільська (165) та Черкаська (102) області.
За кордоном найбільше пам'ятників і пам'яток є у Росії – 30 (10 пам'ятників та 20 меморіальних дошок), Казахстані – 16, США – 9 та Канаді – 9, а також у Білорусі (6), Польщі (5), Молдові (4), Бразилії (3), Аргентині (3), Франції (3) та ін.
Перший пам'ятник Тарасу Шевченку було відкрито у 1881 році до 20-річчя від дня смерті митця у м. Форт Шевченко (Казахстан) під керівництвом І.О. Ускова, який був комендантом Новопетровського укріплення, коли Шевченко перебував там на засланні. Було б дуже гарно, якби в центрі села Вербки теж красувався виготовлений з бронзи пам’ятник Кобзарю, а пензель в його руці сяяв від доторків рук юних талантів з проханням до Шевченка і їм дарувати творче натхнення!
Петро ОБ'ЄДКОВ, голова правління ГО "Відродження культурної спадщини Волинського Полісся".
НА ЗНІМКУ: пам'ятник Т. Г. Шевченку – художнику в м. Прилуках.
Фото з архіву автора.
Повернення історії та пам’яті
Залишити коментар