Події минулого вчать і застерігають
19 травня в Україні традиційно відзначили День пам'яті жертв політичних репресій. На щастя, сьогоднішнє молоде покоління наших співвітчизників іноді навіть не уявляє собі, як це бути жертвою таких репресій. Лише читали або чули про страхітливі події більшовицько-сталінського режиму батьки сучасної юні. А тих, хто зазнав переслідувань від сталінських опричників, уже давно в живих немає.
Тому й не дивина нині почути, що не так все страшно було в минулому, що Сталін при всіх його недоліках був людиною прогресивною і вивів СРСР в число найрозвинутіших країн світу. А відтак – висновок: нам сьогодні потрібна жорстка дисципліна, вождь – диктатор, який би тримав у покорі народ, вогнем і мечем викорінював корупцію, злодійство і бандитизм.
Безперечно, диктатура нам потрібна. Але – диктатура Закону, перед яким мають бути всі рівними, починаючи від президента і закінчуючи рядовим держслужбовцем. Однак ті, що балакають про диктатуру, мають на меті інше: "Закон для всіх, але не для мене. Я виняток, і повинен жати за демократичними європейськими стандартами". Стандарти в таких осіб теж своєрідні: прибутки приховувати, податки не платити, соціальними пільгами користуватися сповна.
А про яку демократію можна було говорити в тоталітарні часи, які згадували учасники акцій пам'яті 19 травня і проти яких заперечувала частина українського політикуму? То для них хочемо нагадати, що кількість жертв в Україні неможливо підрахувати – це неймовірні цифри! Деякі фахівці вважають, що за період від початку 1920-х і до кінця 1980-х років, тобто за час правління більшовицько-комуністичного режиму, в Україні було заарештовано майже півтора мільйона осіб (із них понад 50% – українці). Величезну кількість із них було розстріляно, всі інші пройшли тюрми, заслання, каторгу, табори, примусово побували в психіатричних закладах.
Терор і репресії вразили майже всі верстви українського населення: науковців, політиків, військових, священиків, представників культури, селянство. Особливо тяжкою і болісною спадщиною минулого стали масові репресії, які чинилися сталінським режимом та його прибічниками в Україні у 1930-х роках. Приміром, в Україні в 1937-1938 роках було засуджено 198 918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в'язниць та таборів.
Упродовж десятків років радянська влада ретельно приховувала сліди своїх злочинів: на місцях поховань зводилися режимні об'єкти КДБ, землю заливали бетоном, місцевість розрівнювали бульдозерами й висаджували дерева.
Директор Ковельського історичного музею Маргарита Матвійчук, зокрема, розповідає:
– У Ковелі свого апогею репресії сягнули 21-23 червня 1941 року. В ці дні у застінках НКВС, в'язниці, на цвинтарі було розстріляно біля двохсот чоловік. Багатьох засудили за те, що вони не підтримували комуністичну ідеологію, за зв'язок з ОУН, просвітницьку роботу. Серед них був Іван Омелянюк, брат Почесного громадянина міста Ковеля Івана Васильовича Омелянюка. Саме за його сприяння і було встановлено меморіальну стелу "Хрест пам'яті жертв більшовицького терору”, - наголосила у своїй розповіді Маргарита Євгеніївна.
Також вона зазначила, що у Ковелі у 1948-1951 роках діяв пересувний табір. З нього майже 10 тисяч людей ешелонами відправили у Сибір. Серед них було понад 320 ковельчан. Після відбуття покарання їм не дозволялось повертатись на Батьківщину.
– Реальну загрозу комуністичній системі становили дисиденти. Серед тих, чиє життя було пов'язане з Ковелем, репресованим був Данило Шумук, член Української Гельсінкської групи. Він був в'язнем ковельської тюрми. Також Ярослав Кравчук, який закінчив шосту школу, мав вищу освіту, знав шість іноземних мов. Ярослав Якович сім років перебував на примусовому лікуванні у психіатричній лікарні, потім – у в'язниці.
Ще про чимало історичних подій та непростих людських доль переповіла директор музею, виступаючи під час акції, приуроченої до Дня пам'яті жертв політичних репресій, що відбулося 17 травня ц. р. у Ковелі біля меморіальної стели на честь безневинних жертв більшовицького терору. Поминальну панахиду за невинно страченими жертвами тоталітаризму відслужив декан міського деканату ПЦУ протоієрей Василь Мичко.
На знак шани усім, хто постраждав від політичних репресій, учасники заходу поклали квіти до меморіальної стели "Хрест пам'яті жертв більшовицького терору".
(Закінчення на 3-й стор.).
19 травня в Україні традиційно відзначили День пам'яті жертв політичних репресій. На щастя, сьогоднішнє молоде покоління наших співвітчизників іноді навіть не уявляє собі, як це бути жертвою таких репресій. Лише читали або чули про страхітливі події більшовицько-сталінського режиму батьки сучасної юні. А тих, хто зазнав переслідувань від сталінських опричників, уже давно в живих немає.
Тому й не дивина нині почути, що не так все страшно було в минулому, що Сталін при всіх його недоліках був людиною прогресивною і вивів СРСР в число найрозвинутіших країн світу. А відтак – висновок: нам сьогодні потрібна жорстка дисципліна, вождь – диктатор, який би тримав у покорі народ, вогнем і мечем викорінював корупцію, злодійство і бандитизм.
Безперечно, диктатура нам потрібна. Але – диктатура Закону, перед яким мають бути всі рівними, починаючи від президента і закінчуючи рядовим держслужбовцем. Однак ті, що балакають про диктатуру, мають на меті інше: "Закон для всіх, але не для мене. Я виняток, і повинен жати за демократичними європейськими стандартами". Стандарти в таких осіб теж своєрідні: прибутки приховувати, податки не платити, соціальними пільгами користуватися сповна.
А про яку демократію можна було говорити в тоталітарні часи, які згадували учасники акцій пам'яті 19 травня і проти яких заперечувала частина українського політикуму? То для них хочемо нагадати, що кількість жертв в Україні неможливо підрахувати – це неймовірні цифри! Деякі фахівці вважають, що за період від початку 1920-х і до кінця 1980-х років, тобто за час правління більшовицько-комуністичного режиму, в Україні було заарештовано майже півтора мільйона осіб (із них понад 50% – українці). Величезну кількість із них було розстріляно, всі інші пройшли тюрми, заслання, каторгу, табори, примусово побували в психіатричних закладах.
Терор і репресії вразили майже всі верстви українського населення: науковців, політиків, військових, священиків, представників культури, селянство. Особливо тяжкою і болісною спадщиною минулого стали масові репресії, які чинилися сталінським режимом та його прибічниками в Україні у 1930-х роках. Приміром, в Україні в 1937-1938 роках було засуджено 198 918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в'язниць та таборів.
Упродовж десятків років радянська влада ретельно приховувала сліди своїх злочинів: на місцях поховань зводилися режимні об'єкти КДБ, землю заливали бетоном, місцевість розрівнювали бульдозерами й висаджували дерева.
Директор Ковельського історичного музею Маргарита Матвійчук, зокрема, розповідає:
– У Ковелі свого апогею репресії сягнули 21-23 червня 1941 року. В ці дні у застінках НКВС, в'язниці, на цвинтарі було розстріляно біля двохсот чоловік. Багатьох засудили за те, що вони не підтримували комуністичну ідеологію, за зв'язок з ОУН, просвітницьку роботу. Серед них був Іван Омелянюк, брат Почесного громадянина міста Ковеля Івана Васильовича Омелянюка. Саме за його сприяння і було встановлено меморіальну стелу "Хрест пам'яті жертв більшовицького терору”, - наголосила у своїй розповіді Маргарита Євгеніївна.
Також вона зазначила, що у Ковелі у 1948-1951 роках діяв пересувний табір. З нього майже 10 тисяч людей ешелонами відправили у Сибір. Серед них було понад 320 ковельчан. Після відбуття покарання їм не дозволялось повертатись на Батьківщину.
– Реальну загрозу комуністичній системі становили дисиденти. Серед тих, чиє життя було пов'язане з Ковелем, репресованим був Данило Шумук, член Української Гельсінкської групи. Він був в'язнем ковельської тюрми. Також Ярослав Кравчук, який закінчив шосту школу, мав вищу освіту, знав шість іноземних мов. Ярослав Якович сім років перебував на примусовому лікуванні у психіатричній лікарні, потім – у в'язниці.
Ще про чимало історичних подій та непростих людських доль переповіла директор музею, виступаючи під час акції, приуроченої до Дня
пам'яті жертв політичних репресій, що відбулося 17 травня ц. р. у Ковелі біля меморіальної стели на честь безневинних жертв більшовицького терору. Поминальну панахиду за невинно страченими жертвами тоталітаризму відслужив декан міського деканату ПЦУ протоієрей Василь Мичко.
На знак шани усім, хто постраждав від політичних репресій, учасники заходу поклали квіти до меморіальної стели "Хрест пам'яті жертв більшовицького терору".
ххх
17 травня 2019 року в будинку культури села Білашева відбувся районний тематичний захід, присвячений Дню пам'яті жертв Великого терору - масових політичних репресій 1937-1938 років за участю заступника голови райдержадміністрації Аркадія Степанюка, голови районної ради Андрія Броїла, представників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, установ та організацій, шкільної молоді та місцевих жителів.
Під час заходу ведучі запалили свічки пам'яті, зацитували свідчення очевидців репресій. Учасники зібрання хвилиною мовчання вшанували світлу пам'ять усіх тих, хто став жертвами більшовицького режиму, хто був ув'язнений у концтаборах або засланий у далекі безлюдні землі, знищених радянською владою священиків та віруючих, розкуркулених селян, розстріляну інтелігенцію, закатованих патріотів та переглянули відеоролики: "Ми пам'ятаємо", "80 роковини. Великий терор 1937 -1938 р.р.", "Сніги, сніги …", відеоголос В.Симоненка "Де зараз ви, кати мого народу? ".
Аркадій Степанюк наголосив, що люди тут зібралися, аби віддати шану пам'яті тим, кого переслідували, принижували та фізично знищували. Мільйони працьовитих, талановитих та соціально активних громадян, яких сталінська влада оголосила "ворогами народу", стратили або прирекли на тортури і голодну смерть на засланні. Гірка пам'ять нашого народу має бути збережена заради історичної справедливості та, аби не допустити подібного в майбутньому.
Про трагічні сторінки історії, які випали на долю українського народу, а особливо про перенесені ним репресії, говорили голова районної ради Андрій Броїло, депутат районної ради, вчитель історії та правознавства ЗОШ І-ІІ ст. с. Рокитниці Микола Чуль.
Панахиду за усіма, хто постраждав від політичних репресій, загиблими односельчанами та воїнами, які боронили Україну в різні роки її існування, відслужив місцевий священик Віктор Домбровський. На знак глибокої скорботи, пам'яті та шани учасники зібрання поклали квіти до Пам'ятного знаку, обеліску загиблим односельчанам.
ххх
Ми розповіли лише про два заходи, що відбулися з нагоди Дня пам'яті жертв політичних репресій на Ковельщині. Насправді їх було організовано набагато більше – у школах, навчальних закладах, установах культури. Зрештою, справа не в кількості. Головне, щоб ми всі – і влада, і громадськість – зробили правильні висновки з трагедій минулого і ніколи не допустили їх повторення в майбутньому. Пам'ять стукає у наші серця.
Підготував Михайло КУЗЬМУК.
НА ЗНІМКАХ: під час урочисто-траурних заходів у Ковелі і селі Білашеві.
Фото з архіву відділу внутрішньої політики, організаційної роботи і зв'язків з громадськістю міськвиконкому та відділу внутрішньої й інформаційної політики апарату РДА.
Події минулого вчать і застерігають
пам'яті жертв політичних репресій, що відбулося 17 травня ц. р. у Ковелі біля меморіальної стели на честь безневинних жертв більшовицького терору. Поминальну панахиду за невинно страченими жертвами тоталітаризму відслужив декан міського деканату ПЦУ протоієрей Василь Мичко. 
Аркадій Степанюк наголосив, що люди тут зібралися, аби віддати шану пам'яті тим, кого переслідували, принижували та фізично знищували. Мільйони працьовитих, талановитих та соціально активних громадян, яких сталінська влада оголосила "ворогами народу", стратили або прирекли на тортури і голодну смерть на засланні. Гірка пам'ять нашого народу має бути збережена заради історичної справедливості та, аби не допустити подібного в майбутньому. 
Залишити коментар