Раз добром нагріте серце…
Свого часу Тарас Григорович Шевченко писав:
– "Раз добром нагріте
серце
Вік не прохолоне".
І це щира правда. Коли людина вам зробила добро, подала руку допомоги у важку хвилину, сказала слово підтримки, або просто щиро поглянула вам у вічі, посміхнулась, її пам'ятатимеш довіку, згадуватимеш завжди з теплом у серці.
Тим більше, якщо ви – людина з вадами зору.
Ні соціальні інститути, ні волонтери, ні держава не можуть і не зможуть повернути очі незрячому, але усунути перешкоди на шляху до повноцінного життя в суспільстві їм під силу, треба лише серцем і душею сприйняти чужий біль, а ділом і словом допомогти.
Саме про це нещодавно йшлось на урочистих зборах Ковельської територіальної організації УТОС, присвячених 50-річчю її створення.
На збори прибули люди з інвалідністю зору із Ковеля, Ковельського, Турійського і Старовижівського районів, які перебувають на обліку.
В урочистостях брали участь представники влади міста Ковеля, Ковельського, Старовижівського і Турійського районів та заступник голови правління Волинської обласної організації УТОС Августин Прох і головний бухгалтер цього відомства Надія Максимович. Всі вони привітали учасників зі святом і ветеранам організації вручили відзнаки. Августин Прох, поряд з іншими нагородами, вручив Світлані Осійчук, голові правління Ковельської первинної організації УТОС, Почесну грамоту Центрального правління УТОС.
А по закінченню урочистих зборів всім членам організації були видані продуктові набори, придбані за кошти благодійників.
l
50 років – достатній строк для того, щоб визначити головні віхи, де саме фокусуються досягнення товариства. Як змінилася і чи змінилася доля незрячих?
І що треба зробити, аби скрасити долю тих, хто не бачить Сонця?
Отож, про все по порядку.
В післявоєнний період на Ковельщині зібралося багато людей, які втратили зір з тих, чи інших причин. Їм було важко боротися зі своєю сліпотою наодинці, тому вони й вирішили об’єднатися в товариство. Нагадаємо, що Українське товариство сліпих було створене ще в 1933 році.
25 грудня 1968 року президія Центрального правління УТОС прийняла рішення про створення Ковельської територіальної первинної організації УТОС.
В 1969 році така організація була створена у місті Ковелі. Для діяльності організації міська влада надала невеличке приміщення по вулиці Міцкевича. Очолив Ковельську організацію УТОС Микола Шумілін, уродженець Воронезької області, офіцер Радянської армії, який пройшов усю війну, дійшов до Берліна.
Після війни демобілізувався в зв'язку з тим, що почав втрачати зір.
Багато сил, вміння та енергії Микола Дмитрович віддав новоствореній організації. Небагато літ вділила йому доля. На шістдесятому році життя він відійшов у вічність, залишивши після себе добру і світлу пам'ять.
Через два роки до Ковельської ТПО УТОС приєдналися незрячі та слабозорі Турійського, Старовижівського, Камінь-Каширського, Ратнівського, Любомльського та Любешівського районів. Так утворилося найбільше територіальне товариство в області. В зв'язку з цим міська влада Ковеля надала більше приміщення по вулиці Незалежності, звільнивши від орендної плати, в якому організація знаходиться і сьогодні.
Однак, в зв'язку з тим, що людям з віддалених районів було складно добиратися до Ковеля, було вирішено створити первинні організації у Камінь-Каширську, Любешові та Любомлі.
l
На обліку в Ковельській організації УТОС залишилися люди з інвалідністю зору міста Ковеля, Ковельського, Турійського і Старовижівського районів.
Фінансування Ковельської організації УТОС проводилось через Рівненське учбово-виробниче підприємство.
Головним завданням організації було виявлення та залучення осіб з інвалідністю зору до членства в УТОС та суспільно-корисної праці. Була створена надомна дільниця по в'язанню сумок-сіток та виготовленню конвертів. Нараховувала вона 24 особи, які охоче справлялись з дорученою роботою.
Серед них були Надія Оксюк, Надія Стасюк, Ганна Левчук, Олександра Пестрикова, Філімон Мороз, Афанасія Кислюк, Ганна Хлопук та інші.
Окремі – Микола Хлопук, Микола Кіндер, Сидір Скулинець трудилися на тодішній ляльковій фабриці, виготовляючи коробки для ялинкових прикрас, інші Марія Рижко, Марія Редькович, Степан Шайнюк – на м'ясокомбінаті виготовляли коробки для м'ясопродуктів.
При первинній організації діяли класи, де незрячі здобували неповну середню освіту, а вчителька з міста Луцька Хрусь Лідія Григорівна навчала їх шрифту Брайля.
В 1976 році при організації УТОС було відкрито бібліотеку спеціального призначення. Першим бібліотекарем стала Валентина Мартинюк, згодом Валентина Савчук. Саме вони організовували різні масові заходи з незрячими: проводили екскурсії по Україні, Білорусі, Литві, Латвії, організовували зустрічі з цікавими людьми.
Роботу першого голови продовжили Ганна Бугайова та Надія Федорук.
l
В січні 1981 року головою правління була обрана Клинова Ірина Володимирівна (на жаль, нині покійна), яка 28 років служила вірою і правдою людям обкраденої долі. До неї зверталися люди, як до матері. Це була досить енергійна жінка. Вона своєю енергією, оптимізмом "заряджала" працівників і всіх членів УТОСу, хоч сама була інвалідом першої групи. В усьому їй допомагав чоловік Ярослав Григорович.
Саме в цей час товариство зміцніло як організаційно, так і фінансово. Досить ритмічно працювали утосівські підприємства, які допомагали первинним організаціям у фінансуванні. Кошти виділялися на матеріальну допомогу членам УТОС, придбання тифлозасобів, на проведення екскурсій. Всі члени УТОСу отримали магнітофони, звукові годинники, радіо, від благодійників – продуктові набори.
Члени УТОСу безкоштовно оздоровлювались в санаторії ім. Наговіцина міста Євпаторії, Будинку відпочинку міста Боярки, які на той час працювали круглий рік.
Більше того, навіть відшкодовувалися кошти за невикористані путівки.
Та з розпадом Радянського Союзу, коли підприємства УТОСу занепали і не змогли фінансувати первинні організації, становище товариства стало критичним.
Потрібно було шукати кошти на оплату за комунальні послуги та телефон.
l
Щоб вижити, Ірині Володимирівні разом з правлінням довелось шукати спонсорів, благодійників – і знаходили, хоч з великим трудом. Адже це був період безгрошів'я і бартеру. Багато підприємств міста й району розпалося. Однак щирі милосердні люди того часу, не байдужі до долі незрячих, допомагали організації, чим могли.
Звичайно, всі вони заслуговують поваги і шани. І слід було б в цій статті назвати їх імена. Однак зробити ми це не в змозі. Адже їх десятки. Та віримо, що в Бога є пам'ятна книга. Буде день, коли Господь зачитає про все зроблене в ім’я Його і нагородить вінцями.
Багато років була членом правління Ковельської організації УТОС Світлана Осійчук. Нині вона вже понад десять років очолює правління. Світлана Федорівна – людина з добрим серцем і щирою милосердною душею.
Для покращення безбар’єрного доступу незрячих до різних об'єктів спільно із владою ведеться постійна та планова робота. У місті Ковелі встановлено звукові пристрої на пішохідних переходах, що дають змогу слабозорим та незрячим безпечно переходити дорогу. А в приміщеннях окремих організацій міста виділені сходи спеціальними смугами, на кабінетах встановлені таблички шрифтом Брайля.
Щомісяця з членами УТОС проводяться зібрання, де вирішується чимало питань, які хвилюють людей.
Незрячі приходять в організацію УТОС не тільки зі своїми проблемами, а й поспілкуватись, почути художнє слово.
l
При первинній організації працюють гуртки вокального співу, шахово-шашковий, літературного читання. Радують своїми виступами члени цього колективу. Соліст Василь Сукач не раз займав призові місця серед художніх колективів УТОСу в Україні та за рубежем.
Людмила Власова пише вірші, покладає їх на музику і є безпосереднім виконавцем. Мирослава Шевчик зайняла перше місце в огляді-конкурсі художньої самодіяльності з читацького жанру, який свого часу відбувся у м. Євпаторії.
Члени організації Лілія Кручик, Тетяна Аврамук, Ольга Воробей, Ніна Мацюк беруть активну участь в багатьох масових заходах.
І в усіх цих добрих справах ініціатором і безпосереднім організатором є завідуюча бібліотекою первинної організації Галина Шворак. Вона ж одночасно виконує й обов'язки секретаря первинної організації, допомагає незрячим у вирішенні питань, що стосуються соціального їх захисту та реабілітації. І так день-у-день 26 років піклування за долю кожного незрячого.
l
2019 рік знаменний для утосівців Ковельського територіального товариства.
Вони відзначають 50-річний ювілей своєї організації. За цей час зроблено чимало добрих справ. Звичайно, їх було б менше, якби не милосердні люди, що оточують незрячих. Серед них – підприємці, волонтери, всі ті, хто надавав і надає посильну допомогу людям, що не бачать Сонця. Це зокрема: Лариса Нагірна, Анатолій Понікарчук, Володимир Бойко, Петро Костючик, Адам Ганіч, Петро Гаврилюк, Дмитро Шава, Оксана Топоровська, Лариса Чеснюк, Алла Бойчук, Наталія Лузіна, Василь Волинчук, Людмила Петрук, Богдан Конопацький, Микола Гнатюк, Анатолій Возняк, Тит Абрамчук, Олена Місюра, Іван Смітюх, а також Благодійні фонди: "Патріоти Волині" Степана Івахіва; "Майбутнє Волині – Україна" Івана Омелянюка, "Дитяча місія. Україна" Людмили Лонюк; "Поліський дім милосердя" Лідії Яренчук.
"УТОС – це наша друга домівка, де ми можемо поділитися своїми успіхами та невдачами, отримати необхідну моральну і матеріальну підтримку у важку хвилину", – зізнається Любов Поліщук. І це – щира правда. Адже саме покликання утосівців – творити добро.
Невгамовна натура голови правління Світлани Осійчук, яка завжди в постійному пошуку, дерзанні, вселяє надію і віру, що колектив готовий у скрутну хвилину підставити своє плече допомоги кожному члену організації.
Тож нехай Господь допоможе їм у цьому!
Дмитро Корнелюк.
НА ЗНІМКАХ: будні і свята членів УТОСу.
Фото з архіву УТОСу
м. Ковеля.
Свого часу Тарас Григорович Шевченко писав:
– "Раз добром нагріте серце вік не прохолоне".
І це щира правда. Коли людина вам зробила добро, подала руку допомоги у важку хвилину, сказала слово підтримки, або просто щиро поглянула вам у вічі, посміхнулась, її пам'ятатимеш довіку, згадуватимеш завжди з теплом у серці.
Тим більше, якщо ви – людина з вадами зору.
Ні соціальні інститути, ні волонтери, ні держава не можуть і не зможуть повернути очі незрячому, але усунути перешкоди на шляху до повноцінного життя в суспільстві їм під силу, треба лише серцем і душею сприйняти чужий біль, а ділом і словом допомогти.
Саме про це нещодавно йшлось на урочистих зборах Ковельської територіальної організації УТОС, присвячених 50-річчю її створення.
На збори прибули люди з інвалідністю зору із Ковеля, Ковельського, Турійського і Старовижівського районів, які перебувають на обліку.
В урочистостях брали участь представники влади міста Ковеля, Ковельського, Старовижівського і Турійського районів та заступник голови правління Волинської обласної організації УТОС Августин Прох і головний бухгалтер цього відомства Надія Максимович. Всі вони привітали учасників зі святом і ветеранам організації вручили відзнаки. Августин Прох, поряд з іншими нагородами, вручив Світлані Осійчук, голові правління Ковельської первинної організації УТОС, Почесну грамоту Центрального правління УТОС.
А по закінченню урочистих зборів всім членам організації були видані продуктові набори, придбані за кошти благодійників.
ххх
50 років – достатній строк для того, щоб визначити головні віхи, де саме фокусуються досягнення товариства. Як змінилася і чи змінилася доля незрячих?
І що треба зробити, аби скрасити долю тих, хто не бачить Сонця?
Отож, про все по порядку.
В післявоєнний період на Ковельщині зібралося багато людей, які втратили зір з тих, чи інших причин. Їм було важко боротися зі своєю сліпотою наодинці, тому вони й вирішили об’єднатися в товариство. Нагадаємо, що Українське товариство сліпих було створене ще в 1933 році.
25 грудня 1968 року президія Центрального правління УТОС прийняла рішення про створення Ковельської територіальної первинної організації УТОС.
В 1969 році така організація була створена у місті Ковелі. Для діяльності організації міська влада надала невеличке приміщення по вулиці Міцкевича. Очолив Ковельську організацію УТОС Микола Шумілін, уродженець Воронезької області, офіцер Радянської армії, який пройшов усю війну, дійшов до Берліна.
Після війни демобілізувався в зв'язку з тим, що почав втрачати зір.
Багато сил, вміння та енергії Микола Дмитрович віддав новоствореній організації. Небагато літ вділила йому доля. На шістдесятому році життя він відійшов у вічність, залишивши після себе добру і світлу пам'ять.
Через два роки до Ковельської ТПО УТОС приєдналися незрячі та слабозорі Турійського, Старовижівського, Камінь-Каширського, Ратнівського, Любомльського та Любешівського районів. Так утворилося найбільше територіальне товариство в області. В зв'язку з цим міська влада Ковеля надала більше приміщення по вулиці Незалежності, звільнивши від орендної плати, в якому організація знаходиться і сьогодні.
Однак, в зв'язку з тим, що людям з віддалених районів було складно добиратися до Ковеля, було вирішено створити первинні х
ххх
На обліку в Ковельській організації УТОС залишилися люди з інвалідністю зору міста Ковеля, Ковельського, Турійського і Старовижівського районів.
Фінансування Ковельської організації УТОС проводилось через Рівненське учбово-виробниче підприємство.
Головним завданням організації було виявлення та залучення осіб з інвалідністю зору до членства в УТОС та суспільно-корисної праці. Була створена надомна дільниця по в'язанню сумок-сіток та виготовленню конвертів. Нараховувала вона 24 особи, які охоче справлялись з дорученою роботою.
Серед них були Надія Оксюк, Надія Стасюк, Ганна Левчук, Олександра Пестрикова, Філімон Мороз, Афанасія Кислюк, Ганна Хлопук та інші.
Окремі – Микола Хлопук, Микола Кіндер, Сидір Скулинець трудилися на тодішній ляльковій фабриці, виготовляючи коробки для ялинкових прикрас, інші Марія Рижко, Марія Редькович, Степан Шайнюк – на м'ясокомбінаті виготовляли коробки для м'ясопродуктів.
При первинній організації діяли класи, де незрячі здобували неповну середню освіту, а вчителька з міста Луцька Хрусь Лідія Григорівна навчала їх шрифту Брайля.
В 1976 році при організації УТОС було відкрито бібліотеку спеціального призначення. Першим бібліотекарем стала Валентина Мартинюк, згодом Валентина Савчук. Саме вони організовували різні масові заходи з незрячими: проводили екскурсії по Україні, Білорусі, Литві, Латвії, організовували зустрічі з цікавими людьми.
Роботу першого голови продовжили Ганна Бугайова та Надія Федорук.
ххх
В січні 1981 року головою правління була обрана Клинова Ірина Володимирівна (на жаль, нині покійна), яка 28 років служила вірою і правдою людям обкраденої долі. До неї зверталися люди, як до матері. Це була досить енергійна жінка. Вона своєю енергією, оптимізмом "заряджала" працівників і всіх членів УТОСу, хоч сама була інвалідом першої групи. В усьому їй допомагав чоловік Ярослав Григорович.
Саме в цей час товариство зміцніло як організаційно, так і фінансово. Досить ритмічно працювали утосівські підприємства, які допомагали первинним організаціям у фінансуванні. Кошти виділялися на матеріальну допомогу членам УТОС, придбання тифлозасобів, на проведення екскурсій. Всі члени УТОСу отримали магнітофони, звукові годинники, радіо, від благодійників – продуктові набори.
Члени УТОСу безкоштовно оздоровлювались в санаторії ім. Наговіцина міста Євпаторії, Будинку відпочинку міста Боярки, які на той час працювали круглий рік.
Більше того, навіть відшкодовувалися кошти за невикористані путівки.
Та з розпадом Радянського Союзу, коли підприємства УТОСу занепали і не змогли фінансувати первинні організації, становище товариства стало критичним.
Потрібно було шукати кошти на оплату за комунальні послуги та телефон.
ххх
Щоб вижити, Ірині Володимирівні разом з правлінням довелось шукати спонсорів, благодійників – і знаходили, хоч з великим трудом. Адже це був період безгрошів'я і бартеру. Багато підприємств міста й району розпалося. Однак щирі милосердні люди того часу, не байдужі до долі незрячих, допомагали організації, чим могли.
Звичайно, всі вони заслуговують поваги і шани. І слід було б в цій статті назвати їх імена. Однак зробити ми це не в змозі. Адже їх десятки. Та віримо, що в Бога є пам'ятна книга. Буде день, коли Господь зачитає про все зроблене в ім’я Його і нагородить вінцями.
Багато років була членом правління Ковельської організації УТОС Світлана Осійчук. Нині вона вже понад десять років очолює правління. Світлана Федорівна – людина з добрим серцем і щирою милосердною душею.
Для покращення безбар’єрного доступу незрячих до різних об'єктів спільно із владою ведеться постійна та планова робота. У місті Ковелі встановлено звукові пристрої на пішохідних переходах, що дають змогу слабозорим та незрячим безпечно переходити дорогу. А в приміщеннях окремих організацій міста виділені сходи спеціальними смугами, на кабінетах встановлені таблички шрифтом Брайля.
Щомісяця з членами УТОС проводяться зібрання, де вирішується чимало питань, які хвилюють людей.
Незрячі приходять в організацію УТОС не тільки зі своїми проблемами, а й поспілкуватись, почути художнє слово.
ххх
При первинній організації працюють гуртки вокального співу, шахово-шашковий, літературного читання. Радують своїми виступами члени цього колективу. Соліст Василь Сукач не раз займав призові місця серед художніх колективів УТОСу в Україні та за рубежем.
Людмила Власова пише вірші, покладає їх на музику і є безпосереднім виконавцем. Мирослава Шевчик зайняла перше місце в огляді-конкурсі художньої самодіяльності з читацького жанру, який свого часу відбувся у м. Євпаторії.
Члени організації Лілія Кручик, Тетяна Аврамук, Ольга Воробей, Ніна Мацюк беруть активну участь в багатьох масових заходах.
І в усіх цих добрих справах ініціатором і безпосереднім організатором є завідуюча бібліотекою первинної організації Галина Шворак. Вона ж одночасно виконує й обов'язки секретаря первинної організації, допомагає незрячим у вирішенні питань, що стосуються соціального їх захисту та реабілітації. І так день-у-день 26 років піклування за долю кожного незрячого.
ххх
2019 рік знаменний для утосівців Ковельського територіального товариства.
Вони відзначають 50-річний ювілей своєї організації. За цей час зроблено чимало добрих справ. Звичайно, їх було б менше, якби не милосердні люди, що оточують незрячих. Серед них – підприємці, волонтери, всі ті, хто надавав і надає посильну допомогу людям, що не бачать Сонця. Це зокрема: Лариса Нагірна, Анатолій Понікарчук, Володимир Бойко, Петро Костючик, Адам Ганіч, Петро Гаврилюк, Дмитро Шава, Оксана Топоровська, Лариса Чеснюк, Алла Бойчук, Наталія Лузіна, Василь Волинчук, Людмила Петрук, Богдан Конопацький, Микола Гнатюк, Анатолій Возняк, Тит Абрамчук, Олена Місюра, Іван Смітюх, а також Благодійні фонди: "Патріоти Волині" Степана Івахіва; "Майбутнє Волині – Україна" Івана Омелянюка, "Дитяча місія. Україна" Людмили Лонюк; "Поліський дім милосердя" Лідії Яренчук.
"УТОС – це наша друга домівка, де ми можемо поділитися своїми успіхами та невдачами, отримати необхідну моральну і матеріальну підтримку у важку хвилину", – зізнається Любов Поліщук. І це – щира правда. Адже саме покликання утосівців – творити добро.
Невгамовна натура голови правління Світлани Осійчук, яка завжди в постійному пошуку, дерзанні, вселяє надію і віру, що колектив готовий у скрутну хвилину підставити своє плече допомоги кожному члену організації.
Тож нехай Господь допоможе їм у цьому!
Дмитро КОРНЕЛЮК.
Раз добром нагріте серце…
Залишити коментар