Повідомлення в номер / Світло і тіні професії, яка потрібна людям

Журналіст: хто він? Публіцист, пропагандист чи  цілитель душі людської? А ще, мій шановний читачу, ти іноді почуєш, що журналістика – то четверта влада.

Словом, куди не кинь оком, скрізь журналіст у вирі подій і на вістрі болючих проблем. На його плечах – велика відповідальність: нести людям не тільки цікаву інформацію, але неодмінно, позначену правдою. Відомо ж бо, що фейкова, брехлива інформація не тільки спотворює людську свідомість і принижує гідність окремої людини, але й руйнує основи демократичного суспільства.

Нещодавно, перечитуючи "Мертві душі" Миколи Гоголя, звернув увагу на сюжетний епізод. Ноздрьов інформує Чичикова: "Дивись, до цієї межі земля моя і за межею теж моя". Так ось, у журналіста завжди має бути інформація правдива – і до "межі", і за "нею".

Якось під час передвиборної кампанії до Верховної Ради України мій друг Роман дорікнув: "Як ти міг публічно висловитися на підтримку одного з кандидатів – він же такий-сякий?".

Його позиція була сформована журналістами на основі цілеспрямованої негативної інформації, тобто тієї, що за "межею" правди.

Так комуністична система творила "ворогів" народу з носіїв національної ідеї та опонентів системи. Будучи міським головою, я не раз потрапляв під брудний дощ брехні, колючий вітер надуманих звинувачень та каналізаційних викидів принижень. Я "мав" 17 "Мерседесів", зловживав оковитою, був хабарником, невмілим господарником і т. д., і т.п.

 Ви скажете, що правда восторжествує рано чи пізно і відмиє бруд.

Можливо. Але коли?

Згадався випадок  із дитинства письменника Максима Горького (О. Пєшкова). Малого Олексія дід звинуватив у крадіжці п'ятака і висік різками до крові. (Я  його не шкодую: за протиукраїнську позицію пізніше – це така собі невеличка кара).

Виправдовувався Горький. Навіть в книзі "Дитинство" "висповідався". Через 90 років при знесенні дідового будинку той п'ятак все-таки знайшовся.

Посмертна реабілітація – це важливо, але ж своє ім'я реабілітованим зганьбленим несправедливо хочеться бачити за життя.

Сучасний політичний, соціальний та духовний простір насичений жахіттями, брехнею та цілеспрямованим зомбуванням свідомості. Саме голосом проплачених журналістів наш ворог Росія веде систематичне нищення основ української державності. Їй у цьому допомагають окремі наші доморощені українофоби.

Вони знають, як легко із найчеснішого керівника, службовця, депутата чи патріота (а таких немало) створити образ корупціонера, бандита, злочинця. І я щиро дякую долі, що Ковельщина має місцеве видання, яке намагається донести читачу правдиву, моральну і цікаву інформацію.

Є тут і полеміка, є й політика, має місце критика владних структур, але все в рамках етичних правил. На шпальтах "Вістей Ковельщини" помітна виважена політика редактора газети, Заслуженого журналіста України Миколи Вельми. Це не просто. Я не раз був свідком, коли настирливий дописувач вимагав буквально з погрозами надрукувати насичену брудом статтю.

"Хочете, щоб ваш матеріал дійшов до читача? Тоді переробіть його. Викиньте брехню, вигадані факти, надумані звинувачення. Це піде лише вам на користь”. Розумні автори так і робили, від чого вигравали і вони, і газета.

Мудрі, бувалі корифеї журналістики рекомендують писати не тільки правдиво, але й цікаво та красиво. Тобто в нарисі, статті має бути нехай і суб'єктивна, але власна ідея, думка (філософська, соціальна, гуманітарна), прихорошена літературним образом. Погодьтеся: без цього матеріал стає схожим на мерця в домовині.

Тішить мою душу те, що саме таку позицію займає порівняно невеликий журналістський колектив "Вістей Ковельщини" та його керівник.

Сьогодні ой як непросто! Журналістика дедалі більше переходить в неконтрольований мораллю і збіднений літературно комп'ютерний простір. А проте завдання виконувати в суспільстві просвітницьку проукраїнську місію, пропагувати моральні чесноти і захищати рідну мову виходить на передній план.

Шкода, що в цій боротьбі добра і зла стало модно писати про викриття злочинних схем, корумпованих оборудок, бандитських проектів. При цьому окремі журналісти-"слідчі" мимоволі стають жертвами і слугами олігархічних  кланів, які взяли під фінансовий і політичний контроль більшість ЗМІ. Такі ходять по лезу гострого ножа і не раз потрапляють під смертельні "розборки".

На жаль, держава недооцінює своїх воїнів інформаційного простору. Не до кінця продуманим, зокрема, виглядає рішення про приватизацію (читай – нищення) місцевої преси в умовах фактичної війни з Росією. Цей проукраїнський, патріотичний підмурок інформації руйнується на очах. Сьогодні формується пропрезидентська політична сила "Слуга народу". Ідея - дай, Боже! І все ж, на мою думку, справжньою слугою народу є журналістика – справедлива та істинно народна.

Та повернімося, шановний читачу, до свого рідного видання – "Вістей Ковельщини", якому 4 жовтня ц. р. виповниться 80 літ. З цього приводу згадую такий гарний і мудрий вислів: "Квітучий луг – це усмішка богів".

Ковельська журналістська родина якраз і є таким квітучим лугом, що несе усмішку ковельчанам і зігріває їхні серця. Нині цей квітучий луг поповнився професійною, перспективною молоддю, яка намагається і вміє зворушити серце читача. У День журналіста, який ми відзначили 6 червня, цим диво-квіткам, гарним, креативним і розумним, читачі висловили свої пошанування та подяку. Вони – найкращі! Ось їхні імена: Світлана Ляшук, Вікторія  Зінчук, Оксана Мороз, Світлана Троцюк, Мирослав Данилюк (фотомайстер!), Галина Цюра. У всьому їм допомагають Наталія Романовська, Ольга Стеблевець, Тамара Шевчук, Валентина Мацюк.

Маємо визнати, що їх професіоналізм виріс на благодатному полі творчої спадщини таких корифеїв Слова, як Гнат Ольхович, Володимир Ковальчук, Степан Скоклюк, Степан Байдюк (на жаль, покійних), Ігор Павлюк, Людмила Стасюк, Людмила  Скоклюк, Алла Малиновська, Світлана Мельянчук та ін.

Славна переможна естафета!

Не скажу, що їм легко. Не скажу, що без проблем. Шлях роздержавлення, на який вони стали, встелений колючками і тернами.

Але не забуваймо, що терновий вінець вище царської корони. Так писала Леся Українка. Тож цінуймо творчий досвід попередників, збагачуймо його творчими досягненнями молодих. Все у нас буде добре!

Анатолій СЕМЕНЮК,

заступник голови первинної організації НСЖУ.

Журналіст: хто він? Публіцист, пропагандист чи  цілитель душі людської? А ще, мій шановний читачу, ти іноді почуєш, що журналістика – то четверта влада.

Словом, куди не кинь оком, скрізь журналіст у вирі подій і на вістрі болючих проблем. На його плечах – велика відповідальність: нести людям не тільки цікаву інформацію, але неодмінно, позначену правдою. Відомо ж бо, що фейкова, брехлива інформація не тільки спотворює людську свідомість і принижує гідність окремої людини, але й руйнує основи демократичного суспільства.

Нещодавно, перечитуючи "Мертві душі" Миколи Гоголя, звернув увагу на сюжетний епізод. Ноздрьов інформує Чичикова: "Дивись, до цієї межі земля моя і за межею теж моя". Так ось, у журналіста завжди має бути інформація правдива – і до "межі", і за "нею".

Якось під час передвиборної кампанії до Верховної Ради України мій друг Роман дорікнув: "Як ти міг публічно висловитися на підтримку одного з кандидатів – він же такий-сякий?".

Його позиція була сформована журналістами на основі цілеспрямованої негативної інформації, тобто тієї, що за "межею" правди.

Так комуністична система творила "ворогів" народу з носіїв національної ідеї та опонентів системи. Будучи міським головою, я не раз потрапляв під брудний дощ брехні, колючий вітер надуманих звинувачень та каналізаційних викидів принижень. Я "мав" 17 "Мерседесів", зловживав оковитою, був хабарником, невмілим господарником і т. д., і т.п.

 Ви скажете, що правда восторжествує рано чи пізно і відмиє бруд.

Можливо. Але коли?

Згадався випадок  із дитинства письменника Максима Горького (О. Пєшкова). Малого Олексія дід звинуватив у крадіжці п'ятака і висік різками до крові. (Я  його не шкодую: за протиукраїнську позицію пізніше – це така собі невеличка кара).

Виправдовувався Горький. Навіть в книзі "Дитинство" "висповідався". Через 90 років при знесенні дідового будинку той п'ятак все-таки знайшовся.

Посмертна реабілітація – це важливо, але ж своє ім'я реабілітованим зганьбленим несправедливо хочеться бачити за життя.

Сучасний політичний, соціальний та духовний простір насичений жахіттями, брехнею та цілеспрямованим зомбуванням свідомості. Саме голосом проплачених журналістів наш ворог Росія веде систематичне нищення основ української державності. Їй у цьому допомагають окремі наші доморощені українофоби.

Вони знають, як легко із найчеснішого керівника, службовця, депутата чи патріота (а таких немало) створити образ корупціонера, бандита, злочинця. І я щиро дякую долі, що Ковельщина має місцеве видання, яке намагається донести читачу правдиву, моральну і цікаву інформацію.

Є тут і полеміка, є й політика, має місце критика владних структур, але все в рамках етичних правил. На шпальтах "Вістей Ковельщини" помітна виважена політика редактора газети, Заслуженого журналіста України Миколи Вельми. Це не просто. Я не раз був свідком, коли настирливий дописувач вимагав буквально з погрозами надрукувати насичену брудом статтю.

"Хочете, щоб ваш матеріал дійшов до читача? Тоді переробіть його. Викиньте брехню, вигадані факти, надумані звинувачення. Це піде лише вам на користь”. Розумні автори так і робили, від чого вигравали і вони, і газета.

Мудрі, бувалі корифеї журналістики рекомендують писати не тільки правдиво, але й цікаво та красиво. Тобто в нарисі, статті має бути нехай і суб'єктивна, але власна ідея, думка (філософська, соціальна, гуманітарна), прихорошена літературним образом. Погодьтеся: без цього матеріал стає схожим на мерця в домовині.

Тішить мою душу те, що саме таку позицію займає порівняно невеликий журналістський колектив "Вістей Ковельщини" та його керівник.

Сьогодні ой як непросто! Журналістика дедалі більше переходить в неконтрольований мораллю і збіднений літературно комп'ютерний простір. А проте завдання виконувати в суспільстві просвітницьку проукраїнську місію, пропагувати моральні чесноти і захищати рідну мову виходить на передній план.

Шкода, що в цій боротьбі добра і зла стало модно писати про викриття злочинних схем, корумпованих оборудок, бандитських проектів. При цьому окремі журналісти-"слідчі" мимоволі стають жертвами і слугами олігархічних  кланів, які взяли під фінансовий і політичний контроль більшість ЗМІ. Такі ходять по лезу гострого ножа і не раз потрапляють під смертельні "розборки".

На жаль, держава недооцінює своїх воїнів інформаційного простору. Не до кінця продуманим, зокрема, виглядає рішення про приватизацію (читай – нищення) місцевої преси в умовах фактичної війни з Росією. Цей проукраїнський, патріотичний підмурок інформації руйнується на очах. Сьогодні формується пропрезидентська політична сила "Слуга народу". Ідея - дай, Боже! І все ж, на мою думку, справжньою слугою народу є журналістика – справедлива та істинно народна.

Та повернімося, шановний читачу, до свого рідного видання – "Вістей Ковельщини", якому 4 жовтня ц. р. виповниться 80 літ. З цього приводу згадую такий гарний і мудрий вислів: "Квітучий луг – це усмішка богів".

Ковельська журналістська родина якраз і є таким квітучим лугом, що несе усмішку ковельчанам і зігріває їхні серця. Нині цей квітучий луг поповнився професійною, перспективною молоддю, яка намагається і вміє зворушити серце читача. У День журналіста, який ми відзначили 6 червня, цим диво-квіткам, гарним, креативним і розумним, читачі висловили свої пошанування та подяку. Вони – найкращі! Ось їхні імена: Світлана Ляшук, Вікторія  Зінчук, Оксана Мороз, Світлана Троцюк, Мирослав Данилюк (фотомайстер!), Галина Цюра. У всьому їм допомагають Наталія Романовська, Ольга Стеблевець, Тамара Шевчук, Валентина Мацюк.

Маємо визнати, що їх професіоналізм виріс на благодатному полі творчої спадщини таких корифеїв Слова, як Гнат Ольхович, Володимир Ковальчук, Степан Скоклюк, Степан Байдюк (на жаль, покійних), Ігор Павлюк, Людмила Стасюк, Людмила  Скоклюк, Алла Малиновська, Світлана Мельянчук та ін.

Славна переможна естафета!

Не скажу, що їм легко. Не скажу, що без проблем. Шлях роздержавлення, на який вони стали, встелений колючками і тернами.

Але не забуваймо, що терновий вінець вище царської корони. Так писала Леся Українка. Тож цінуймо творчий досвід попередників, збагачуймо його творчими досягненнями молодих. Все у нас буде добре!

заступник голови первинної організації НСЖУ.