Знайомтесь: ця мила тендітна жінка – Клавдія Бабарік-Юзік, яку неможливо не помітити на вулицях Ковеля, адже у свої майже 85 років вона – уособлення жіночності, краси, колосальної енергії і сили волі. Легкою ходою, сучасним одягом вона дивує, зачаровує і надихає. Мимоволі переконуєшся, що вік – це стан душі, а не цифри в паспорті.
Завжди під словом "захисник" ми розуміємо чоловіків. Але не слід забувати й про жінок. Вони також в усі часи стояли поруч із чоловіками на захисті своєї Батьківщини.
Однією з таких волелюбних, справжніх патріоток і захисниць нашого краю є ковельчанка Клавдія Бабарік-Юзік. Клавдія Захарівна – щира християнка, котра дотримується заповідей Божих, береже найкращі людські і духовні цінності, несе у світ добро й красу.
Народилася героїня нашої публікації в селі Красноволі на хуторі "Завара". Так називалось місце, де козаки возили сіль з Криму і зупинялися на хуторі, де стояла корчма, щоб повечеряти. Наша землячка жила мирним життям, готувалась до світлого та щасливого майбутнього, допоки в її долю не увірвалась війна. З батьками її вивезли до Німеччини. Ось що ми записали з її спогадів:
– В 1944 році, відступаючи, німці відловлювали чоловіків, щоб позакопувати німецьких солдатів, які до останнього не залишали Ковель, бо намагалися вивезти з України награбоване майно.
Німецький офіцер Макс Глейзер до війни був священиком у Кенінгберзі у німецькій кірсі (церкві). Він наказав німцям зловити 100 чоловіків, щоб позакопувати німецьких воїнів, – розповідає очевидиця тих давніх, але досі до болю щемливих подій.
Маленьку Клаву разом з батьками впіймали німці. Коли порахували людей, котрих відловлювали, то їх виявилось 101 чоловік. Макс Глейзер назвав цей табір "Цаса". Позаяк йому треба було лише сотня полонених, то одного з них наказав відправити до полонених радянських воїнів.
– Він показав на мого батька, – продовжує свою розповідь Клавдія Захарівна. –Тато тримав мене за маленьку ручку, не відпускаючи ні на мить, й пішов разом зі мною у полон до радянських солдатів. Рахувати кількість, хто залишився у "Цасі", було ніколи, адже розпочалося бомбардування. Наші односельці з Красноволі закричали: "Захарію, давай дівчину, то заведемо до матері".
Клавдія Захарівна учасник бойових дій, за своє непросте життя їй довелося пережити чимало.
Як пригадує очевидиця тих подій, 22 квітня 1945 року остарбайтери викопали 2 землянки, в яких чекали радянські війська.
Вони не знали, що землянки замінували німці, коли відступали. Їх охороняли два німецьких солдати. Тоді перекладач Алекс порадив схопити охоронців, роззброїти, але не вбивати. Так і зробили. А як було здатися радянським військам?
– Роздягли мене, одягли в чоловічу сорочку, що була мені по п'яти, – продовжує Клавдія Захарівна. – Залишилась у цій одежині і в одних лише чоботах, які, до речі, у мені є досі. Дали в руки білу ганчірку та наказали зустрічати радянські війська. Командир виявився росіянином, решта були "нацмени". Коли мене побачив, скинув пілотку і заспівав: "Выходила на берег Катюша".
Дякувати Богу, усі залишились живими. Маленьку Клавдію приєднали до тих жінок, котрих під час війни забрали на примусові роботи до Німеччини, посадили у потяг і повезли на Схід.
– Потяг прийшов в Ковель рано, сходило Сонце, – продовжує ділитися спогадами співрозмовниця. – Мене виштовхнули з вагона на перон, завалений цеглою з розбитого вокзалу. Через сім років стала працювати на станції Ковель.
Варто сказати, що у свої літа,енергія, якою проникнута Клавдія Захарівна, б'є ключем, вона не падає духом, а тим більше не нарікає на життя. Невтомна активістка і ентузіастка вирішує багато важливих питань для нашого суспільства в Україні, Білорусі, Молдові, а раніше і в Криму. Майже 30 років присвятила себе громадській роботі, без якої не уявляє свого життя. Доводилось бувати й у Верховній Раді.
Клавдія Захарівна читає лекції в школах, інтернатах, відшукує вкрадених дітей – знаходила їхніх батьків в Молдові, Івано-Франківську, Херсонській області.
Компенсацію за поневіряння і страждання в роки війни учасниця бойових дій отримала. Ця сума становила 660 німецьких марок, які віддала на благодійні справи. Клавдія Захарівна глибоко віруюча людина, сповідує принципи чесності, порядності, доброти, проводить зустрічі на духовні теми.
До речі, на "зелені" свята, 16 червня ц. р., Клавдія Захарівна відзначатиме свій 85-річний ювілей, з чим ми щиро її хочемо привітати.
Ваші літа, Клавдіє Захарівно, – це величезний життєвий досвід, це роки і спогади, роки щастя і турбот, радощів та прикрощів. Але 85 – це ще й черговий рубіж в Вашому житті, чергова сходинка на життєвому шляху. Бажаємо Вам, щоб дивилися в майбутнє з таким же оптимізмом, як і колись, щоб хвороби не знаходили місця поруч з Вами, а біди обходили стороною.
Залишайтеся такими й надалі. Здоров'я, добра, радості, турботи і любові від рідних, вдячності від людей та Божого благословення!
Підготувала Світлана ТРОЦЮК.
НА ЗНІМКУ: ковельчанка Клавдія БАБАРІК-ЮЗІК.
Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.
Війна її не зламала
Знайомтесь: ця мила тендітна жінка – Клавдія Бабарік-Юзік, яку неможливо не помітити на вулицях Ковеля, адже у свої майже 85 років вона – уособлення жіночності, краси, колосальної енергії і сили волі. Легкою ходою, сучасним одягом вона дивує, зачаровує і надихає. Мимоволі переконуєшся, що вік – це стан душі, а не цифри в паспорті.
Завжди під словом "захисник" ми розуміємо чоловіків. Але не слід забувати й про жінок. Вони також в усі часи стояли поруч із чоловіками на захисті своєї Батьківщини.
Однією з таких волелюбних, справжніх патріоток і захисниць нашого краю є ковельчанка Клавдія Бабарік-Юзік. Клавдія Захарівна – щира християнка, котра дотримується заповідей Божих, береже найкращі людські і духовні цінності, несе у світ добро й красу.
Народилася героїня нашої публікації в селі Красноволі на хуторі "Завара". Так називалось місце, де козаки возили сіль з Криму і зупинялися на хуторі, де стояла корчма, щоб повечеряти. Наша землячка жила мирним життям, готувалась до світлого та щасливого майбутнього, допоки в її долю не увірвалась війна. З батьками її вивезли до Німеччини. Ось що ми записали з її спогадів:
– В 1944 році, відступаючи, німці відловлювали чоловіків, щоб позакопувати німецьких солдатів, які до останнього не залишали Ковель, бо намагалися вивезти з України награбоване майно.
Німецький офіцер Макс Глейзер до війни був священиком у Кенінгберзі у німецькій кірсі (церкві). Він наказав німцям зловити 100 чоловіків, щоб позакопувати німецьких воїнів, – розповідає очевидиця тих давніх, але досі до болю щемливих подій.
Маленьку Клаву разом з батьками впіймали німці. Коли порахували людей, котрих відловлювали, то їх виявилось 101 чоловік. Макс Глейзер назвав цей табір "Цаса". Позаяк йому треба було лише сотня полонених, то одного з них наказав відправити до полонених радянських воїнів.
– Він показав на мого батька, – продовжує свою розповідь Клавдія Захарівна. –Тато тримав мене за маленьку ручку, не відпускаючи ні на мить, й пішов разом зі мною у полон до радянських солдатів. Рахувати кількість, хто залишився у "Цасі", було ніколи, адже розпочалося бомбардування. Наші односельці з Красноволі закричали: "Захарію, давай дівчину, то заведемо до матері".
Клавдія Захарівна учасник бойових дій, за своє непросте життя їй довелося пережити чимало.
Як пригадує очевидиця тих подій, 22 квітня 1945 року остарбайтери викопали 2 землянки, в яких чекали радянські війська.
Вони не знали, що землянки замінували німці, коли відступали. Їх охороняли два німецьких солдати. Тоді перекладач Алекс порадив схопити охоронців, роззброїти, але не вбивати. Так і зробили. А як було здатися радянським військам?
– Роздягли мене, одягли в чоловічу сорочку, що була мені по п'яти, – продовжує Клавдія Захарівна. – Залишилась у цій одежині і в одних лише чоботах, які, до речі, у мені є досі. Дали в руки білу ганчірку та наказали зустрічати радянські війська. Командир виявився росіянином, решта були "нацмени". Коли мене побачив, скинув пілотку і заспівав: "Выходила на берег Катюша".
Дякувати Богу, усі залишились живими. Маленьку Клавдію приєднали до тих жінок, котрих під час війни забрали на примусові роботи до Німеччини, посадили у потяг і повезли на Схід.
– Потяг прийшов в Ковель рано, сходило Сонце, – продовжує ділитися спогадами співрозмовниця. – Мене виштовхнули з вагона на перон, завалений цеглою з розбитого вокзалу. Через сім років стала працювати на станції Ковель.
Варто сказати, що у свої літа,енергія, якою проникнута Клавдія Захарівна, б'є ключем, вона не падає духом, а тим більше не нарікає на життя. Невтомна активістка і ентузіастка вирішує багато важливих питань для нашого суспільства в Україні, Білорусі, Молдові, а раніше і в Криму. Майже 30 років присвятила себе громадській роботі, без якої не уявляє свого життя. Доводилось бувати й у Верховній Раді.
Клавдія Захарівна читає лекції в школах, інтернатах, відшукує вкрадених дітей – знаходила їхніх батьків в Молдові, Івано-Франківську, Херсонській області.
Компенсацію за поневіряння і страждання в роки війни учасниця бойових дій отримала. Ця сума становила 660 німецьких марок, які віддала на благодійні справи. Клавдія Захарівна глибоко віруюча людина, сповідує принципи чесності, порядності, доброти, проводить зустрічі на духовні теми.
До речі, на "зелені" свята, 16 червня ц. р., Клавдія Захарівна відзначатиме свій 85-річний ювілей, з чим ми щиро її хочемо привітати.
Ваші літа, Клавдіє Захарівно, – це величезний життєвий досвід, це роки і спогади, роки щастя і турбот, радощів та прикрощів. Але 85 – це ще й черговий рубіж в Вашому житті, чергова сходинка на життєвому шляху. Бажаємо Вам, щоб дивилися в майбутнє з таким же оптимізмом, як і колись, щоб хвороби не знаходили місця поруч з Вами, а біди обходили стороною.
Залишайтеся такими й надалі. Здоров'я, добра, радості, турботи і любові від рідних, вдячності від людей та Божого благословення!
Підготувала Світлана ТРОЦЮК.
НА ЗНІМКУ: ковельчанка Клавдія БАБАРІК-ЮЗІК.
Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.
Війна її не зламала
Залишити коментар