Повідомлення в номер / Мертві хапають живих, або Фредді Крюгер повертається

Події, які останнім часом відбуваються (і не тільки в Україні), іноді нагадують мені багатосерійний містичний фільм "Жах на вулиці В'язів".

Як пригадує глядач, головний герой цієї  стрічки –  маніяк-убивця Фредді Крюгер. Будучи мертвим, він надприродним способом проникає у сни підлітків одного з вигаданих американських містечок, намагаючись таким чином їх убити або підштовхнути до скоєння злочинів проти рідних, сусідів, знайомих, друзів. Це йому вдається, і лише наприкінці кіносеріалу Крюгеру самому доводиться пережити пекельні муки.

Допитливий читач поцікавиться: "Чому сьогодні автор згадує потворний персонаж напівзабутого фільму жахів? Адже подібного  ніби вже й немає. ХХІ століття принесло розквіт людської цивілізації, торжество розуму й інтелекту, бурхливий розвиток сучасної науки і новітніх засобів комунікації".

Погоджуюся: живемо ми з вами справді у ХХІ столітті. Але чи так вже комфортно почуваємося, робимо  правильні висновки з гірких уроків минулого, дивимося вперед з впевненістю й оптимізмом? На превеликий жаль, ні. То тут, то там під покровом ночі виповзають із потаємних нір сучасні  фредді крюгери, які намагаються посіяти жах і хаос в головах людей, оживити злочинців – ідолів минулого, повернути колесо історії назад, виправдати безчинства і вбивства, що мали місце раніше.

Наприклад, в Росії спостерігаємо справжній ренесанс образу одного з найкривавіших диктаторів ХХ століття Йосипа Джугашвілі-Сталіна. Здавалося б, після засудження його культу особи на ХХ  з'їзді більшовицької партії, опублікованих тисяч і тисяч статей, наукових праць, документальних свідчень про  розстріляних, замордованих, вивезених до Сибіру і на Колиму безневинних громадян колишнього СРСР (а найбільше, мабуть, з України)  цей кат не тільки доброго слова не заслуговує, а навіть згадки про нього.

Однак є особи, котрі й сьогодні роблять з вусатого вождя трохи не ікону. І особи ці досить титуловані: так звані письменники, актори, політичні діячі різного штибу, маргінали-активісти. Вони масовими тиражами видають товстелезні книги про Сталіна, створюють кінофільми, встановлюють пам'ятники цьому кривавому Фредді Крюгеру. Ще й виправдовуються: "Так, у нього були помилки, але заслуг перед народом більше".

ххх

Але чи тільки в Московії мертві хапають за ноги живих? От у Харкові мер міста Геннадій Кернес, який ще недавно "обціловував" Петра Порошенка з ніг до голови й просторікував про його неминучу перемогу на президентських виборах, нині розвернув воза (точніше - інвалідну коляску) на всі 180 градусів і рішуче взявся за комунізацію колишньої столиці України (правда, радянської). На щит слави цей діяч-перекинчик почав підіймати поплічника Сталіна Георгія Жукова, "маршала Перемоги", "героя війни", "видатного воєначальника”. Його підтримала Харківська міська рада, яка перейменувала проспект генерала Григоренка на маршала Жукова.

Так, в радянській історіографії Жуков - "блискучий військовий полководець", "геніальний стратег і тактик". Але є неспростовні факти про те, що цієї "геніальності" він досягав просто-таки  диявольською жорстокістю у ставленні до підлеглих командирів, рядових військовослужбовців. Навіть далекій від військової  справи людині, добре відомо, що ці перемоги маршал здобув завдяки тому, що як Фредді Крюгер, не шкодував людських життів, великою кров'ю платив за перемоги над нацистами. Особливо жорстокими бої були за Берлін, де полягли тисячі й тисячі радянських воїнів.

Зрештою, й раніше Сталін і Жуков не відзначалися особливим милосердям. Деякий час тому український тижневик "Факты и комментарии" опублікував  велике інтерв'ю з доктором історичних наук професором  Віктором Королем під досить  промовистим заголовком (цитую мовою оригіналу): "Когда стал вопрос об обеспечении новообранцев, Георгий Жуков заявил: "Обмундировывать и вооружать хохлов? Все они предатели!  Чем больше в Днепре их утонет, тем меньше в Сибирь после войны ссылать".

Нагадаю, що 28 жовтня 1944 року Україна була визволена від фашистської окупації. Згадане інтерв'ю було присвячене 67-річчю завершення Східно-Карпатської операції, яка ознаменувалася вигнанням гітлерівських загарбників з нашої території. Але якою ціною? Знову звертаюся до першоджерела:

"Малоизвестным остался той факт, что за несколько тяжелейших бойов на территории освобожденных районов Украины полевые военкоматы мобилизовали сотни тысяч человек, которые, по заявлениям советского командования, собственной кровью должны были "смыть позор пребывания на оккупированной территории". Саме про долю цих людей, названих в народі "піджачниками", "чорносвитниками" або "чорною піхотою", і розповідає в інтерв'ю професор Віктор Король. Його розповідь настільки цікава і драматична, що варта детального ознайомлення, але за браком місця зупинимося лише на найважливіших моментах.

ххх

Як  зазначає пан професор, польові військові комісаріати з'явилися з ініціативи генерала Ватутіна, якого у народі називали "генерал Облава". Виникнення таких військкоматів спричинили величезні втрати, яких зазнала Червона Армія, воюючи з фашистськими військами. Тому Микола Ватутін запропонував поповнювати армію за рахунок молоді із найближчих сіл. Жуков підтримав цю ідею, яку Сталін втілив у життя своїм наказом. Відповідно до нього військовим радам армій і командирам дивізій було надано право необмеженого призову людей, які проживали на звільнених від окупації територіях, на військову службу.

На момент битви за Дніпро (1943 р.) таких мобілізованих нараховувалося близько 300 тисяч, а всього в процесі визволення України із сіл призвали 900 тисяч непідготовлених і ненавчених вояків. Їм не видали ані озброєння, ані обмундирування, але першими посилали на лінію вогню. Для чого? Бо так наші доблесні командири виявляли вогневі точки ворога, провокуючи німців вистрілювати свої боєприпаси в неозброєних людей до початку головного бою.

Особливо  великими були втрати при взятті Києва і  штурмі Дніпра. Професор Віктор Король   у свій час мав розмову із Героєм Радянського Союзу Петром Брайком, колишнім командиром партизанського з'єднання Сидора Ковпака. Він прямо заявив: "Наше командування через свою дурість поклало за Київ півмільйона чоловік!". До початку "м'ясорубки" на Дніпрі 60-тисячна армія Ковпака знаходилася північно-західніше Києва. Бійці щойно повернулися із рейду Західною Україною і, за словами Брайка, "нудилися від скуки". А проте могли навести переправу і доставити величезну кількість бійців непомітно для німців, яких у тому районі тоді було не так вже й багато.

Але що для радянських комдивів людське життя? Дрібниця, не варта ламаного гроша. От і послали в пекло солдатів, які пливли під вогнем ворога на плащ-палатках, набитих соломою, що моментально намокали і йшли на дно через якусь сотню метрів. Понтонна ж переправа в районі Букрина і Лютежа була відсутня!

ххх

Як стверджується в інтерв'ю, польові військкомати були переважно на території України. В Росії та Білорусі, крім поодиноких випадків, такої практики не існувало. Професор Віктор Король зазначає (знову цитую мовою оригіналу): "По сути, это был геноцид украинского народа, ведь было поголовно истреблено много молодежи, подросшей за годы оккупации. Фактически украинцев объявили изменниками, жившими на оккупированной территории. Хоть они оказались под немцами не по своей воли – их бросили!

Стоило только наверху объявить изменниками целый народ, как во всех структурах, особенно в политсоставе, украинцев стали называть предателями…".

Що можна додати до цих гірких слів? Тільки одне: фактів, про які йшлося вище, в історії так званої Великої Вітчизняної війни - десятки, якщо не тисячі. Подібні знущання над собою можуть пригадати і наші земляки, яких мобілізували в армію після приходу сюди "других совєтів" у 1944 році, і мученики останнього військового призову, котрі зазнали важких моральних і фізичних випробувань незрозуміло за що і чому. Хіба тільки через те, що були українцями, "зрадниками" і "запроданцями".

ххх

Розповідь про сталінських "крюгерів" буде далеко не повною, якщо ми не згадаємо ще деякі промовисті факти з їх біографії. І знову тут "крупним планом" вимальовується зловісна постать улюбленця Кернеса та іже з ним Георгія  Жукова, про якого сам кремлівський вождь Йосип Сталін по закінченню війни сказав: "Жуков - політично малограмотна людина, поганий комуніст, багато в чому просто хам, невихована особа,  великий зазнайка…".

В чому ж причина такої вбивчої оцінки "маршала Перемоги" з  вуст кремлівського диктатора? Річ у тім, що, як з'ясували  тогочасні "штірліци", Г. Жуков та багато інших високопоставлених воєнних чинів виявлялися звичайнісінькими бандитами і мародерами, або, інакше кажучи, першими мільйонерами-олігархами  у зруйнованій і знищеній війною країни,  народ якої, заплативши високу ціну за перемогу над нацистами, жив у холоді, голоді, нужді.

Ось що доповідав 23 серпня 1946 року тодішній Міністр оборони  М. Булганін Сталіну: "На Ягодинській митниці (поблизу м. Ковеля) затримано 7 вагонів, в яких знаходилося 85 ящиків з меблями. При перевірці документів встановлено, що меблі належать маршалу Жукову".

Що ж було у тих ящиках? Всього - 197 (!) предметів меблів зі світлого і червоного дерева, вишні і карельської берези. Видно, мав смак маршал, не кажучи вже про хворобливий потяг до незаконного збагачення.

Але це не все. У січні 1948 року  генерал-полковник держбезпеки Абакумов повідомив Сталіну, що при таємному обшуку на московській квартирі Жукова і його дачі виявлено велику кількість награбованого  і вивезеного з Німеччини добра. Далі наведу перелік тільки деяких речей, при цьому попереджаючи: людям із  слабкими нервами не читати! 

Отже, маршал вкрав 24 золотих годинники, 15 золотих ланцюжків з підвісками, золоті обручки та інші дорогоцінні прикраси; 4000 (!) метрів вовняних і шовкових тканин; більше 300 (!) соболиних, лисячих і каракулевих шкірок; 44 (!) цінних килимів і гобеленів, привласнених із колекцій Потсдамського та інших замків; 55 видатних творів живопису, а також ящики з порцеляновим посудом, 2 ящики зі столовим сріблом і 20 (!) мисливських рушниць.

Як виявилося у ході слідства, подібним чином діяли і підлеглі Жукова, які ділилися награбованим із маршалом та його ад'ютантом Варенніковим, який у 90-их роках збирався встановлювати режим ГКЧП у Києві та в усій Україні.

Генерал-майор Сиднєв у лютому 1948 році писав у пояснювальній записці: "Мені була прислана корона, яка, судячи з усього, належала дружині німецького кайзера (!). З цієї корони було здерто золото, яким Жуков хотів прикрасити  стек, щоб подарувати хх

ххх

Це –  лише незначна часточка правди про "визволителів" Європи від коричневої чуми, котрі  поводилися у переможеній Німеччині, як справжні варвари, грабуючи і нищачи все, що потрапляло під руки, ґвалтуючи німецьких жінок і дівчат, про що сьогодні можна довідатися з багатьох джерел інформації. І робили це ті, хто ніс на  Захід "мир", "демократію", "соціалізм", а насправді – розруху і розбій.

А що ж Сталін? Він жорстоко покарав багатьох причетних до мародерства, але ще більше їх помилував, в т. ч. і маршала Жукова, обмежившись заходами партійного і дисциплінарного впливу  та переведенням на нижчі посади. Та вина його у ганебній поведінці підлеглих - беззаперечна, бо теж починав свою політичну кар'єру в більшовицькій партії з грабежів і погромів, дійшовши пізніше до масового терору, голодоморів і кривавих репресій в СРСР.

Апологети одного з найжорстокіших тиранів ХХ століття нині люблять повторювати: "Сталін був дуже скромним і невибагливим. Після смерті у нього залишилися лише мундир, галіфе, чоботи, люлька для паління і нижнє спіднє".

Але  для чого були предмети розкоші диктатору, коли він одноосібно володів усім Союзом непорушним, його надрами й населенням? І перед ким би він красувався у золоті – перед рабами, кожного з яких він міг знищити в будь-яку мить?

Зрештою, володар Кремля мав дачі скрізь, де бажав. Там зі своїми лакузами він розважався, пив вишукані грузинські вина, заїдав їх закусками, які звичайним людям не снилися, слухав виступи найвідоміших артистів, а заодно  по-солдафонськи  розігрував тих, хто знаходився у його підпорядкуванні – зокрема, Микиту Хрущова, який у 60-ті роки жорстоко помститься тирану, розвінчавши його культ особи, до якого був теж причетний.

Інші побутові дрібниці (золото, меблі, нерухомість) Сталіна, як і Фредді Крюгера, не надто цікавили. Він отримував насолоду, коли принижував і нищив мільйони відданих йому громадян, а надто – опонентів, які насмілювалися  сперечатися з вождем. З цього приводу не вистачить Книг пам'яті, щоб перелічити мільйони жертв більшовицького терору.

ххх

Дехто мені може дорікнути: "Навіщо писати про події давно минулих літ? Сталін,Жуков, Берія та інші відійшли у потойбічний світ, Україна - незалежна, демократична держава, то чи варто розповідати про головорізів і вбивць?".

Однак вся трагедія сучасного українського суспільства в тому що на 28-му році Незалежності мертві, образно кажучи, знову хапають за ноги живих, перешкоджаючи їм на шляху до цивілізованого світу. Наче примари, подібні Фредді Крюгеру, вони "приходять" у наші домівки з екранів телевізорів, інтернет-сайтів, відкрито проповідують ідеї, які, здавалося б, давно поховані у могилах історії.

Аж ні: ті, що прагнуть здобути м'які крісла у Верховній Раді і взяти реванш за минулі поразки, сьогодні дедалі активніше заявляють про свої антиукраїнські, антидержавні погляди. Їх передвиборні програми, продиктовані Москвою, зводяться до "простих" і "зрозумілих" пересічним виборцям тез:

-розпочати  стосунки з Росією із "чистого" аркуша і відновити всі старі (читай - корумповані) економічні зв'язки;

-встановити мир на Донбасі будь-якою ціною (хоч Путіну цей мир не потрібен – йому потрібна вся Україна цілком і повністю  як васал і служка);

-відмінити закони про мову, освіту, незалежну Церкву, медичну реформу і т. д., і т. п.

І найстрашніше полягає в тому, що ці фредді крюгери, з'явившись з небуття, переконані у своїй правоті, бо соціологія показує  їх зростаючий рейтинг, яким дуже вихваляються медведчуки, рабиновичі, бойки, шуфричі, королевські, ківи й тому подібні типи. Тому сьогодні важливо, щоб нова політична сила "Слуга народу", новообраний Президент Володимир Зеленський глибоко усвідомили небезпеку, яка загрожує Україні, боролися не тільки із корупцією попередників, а й бачили загрози і виклики, які йдуть від так званих "опозиційних сил". Адже чим неспокійніше і бурхливіше в Україні, тим радісніше на серці у московитів – є реальна можливість посунути "руський мір" далі на захід і південь від Донбасу.

хх

У згадуваному вище кіносеріалі "Жах на вулиці В'язів" є така лічилочка:

Так, щоб нам всім "не заснути", слухаючи  казочки   про щасливе безтурботне завтра, мобілізуймо в собі всі сили, підтримаймо армію, заручімося підтримкою Європи і всього цивілізованого світу і з Божою поміччю  виграймо вибори у Верховну Раду, даймо рішучу відсіч вічно вчорашнім. Іншого нам просто не пробачать ані наступні покоління українців, ані історія.