Перелити українство в душі дітей
Над хвилями гріха завжди злітає птах Господньої молитви. Погодься, шановний читачу, що в нашому українському “морі” одним із найтяжчих гріхів є насилля над мовою народу.
Задумаймося:
– чи не гріхом були царські заборонні укази проти української мови у ХІХ-ХХ ст.?
– хіба колонізація українців у 20-30-их роках ХХ ст. не витікала з брудного болота лихого?
– а сьогодні хіба заспокоїться душа, коли в незалежній державі новітні українофоби ігнорують державну українську мову?
Дехто вважає (треба ж до такого додуматися!), що українська не "канонічна" в молитві. Окремі із безбатченків нахабно виступають проти відповідного Закону на підтримку української мови, вимагають його відміни.
Особисто у мене душа не змириться з тим, що на виборчих перегонах за президентство значна частина українців своє національне, споконвічно українське проміняла на солодкоголосі, але абсолютно нереальні обіцянки низьких тарифів, різкого збільшення пенсій та зарплат, швидкого припинення війни на Донбасі. На політичну арену дедалі активніше виходять адепти "руського міра".
Що тут скажеш? Били ж у дзвони, та хто їх чув?..
Сто років тому сизокрилою чайкою злітала над хвилями мороку велика українка Олена Пчілка. Голосила заклично на весь світ. Листи грізні підписувала і надсилала до Міністерства освіти Російської імперії. Ви думаєте, марно? Аж ніяк! Хай і на короткий термін, але відміна Валуєвсько-царських указів відбулася.
Вольова, красива, інтелігентна дворянка не ставила метою життя пустопорожні салонні розваги, а вела небезпечну боротьбу проти насильницької русифікації великого народу.
На чому формується світогляд сучасного українця? Часто-густо на фейковій, брехливій інформації та пропаганді. Хитка свідомість затискується у лещата цілеспрямованих меседжів про меншовартість українства. Людина стає незахищеною і розгубленою. Здавалося б, і пророків не потрібно – будуй проукраїнське позитивне середовище у всіх його вимірах.
Вслухаймося в голос Олени Пчілки, почуймо, як формувалася світоглядна позиція у її родинній обителі в Гадячі: "Можна сказати, що українська хвиля оточила нас могутньо – се була українська пісня, казка, все те, що створила українська думка".
Словом, ключ, який мав би відкрити двері у світлицю українства, є. Але щоб його повернути, потрібна воля, переконаність у душах.
Молитва Олени Пчілки над хвилями гріха проходила через материнське серце. Ще раз вслухаймося у музику її історичних слів:
"В дітей мені хотілося перелити свою душу і думки, з певністю можу сказати, що мені се вдалося. Не знаю, чи стали б Леся й Михайло українськими літераторами, коли б не я. Може б, стали, але хутчій, що ні… Власне, я завжди окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою, щоб вони змалку пізнавали її якнайбільше. Життя зо мною та посеред волинського люду сприяло тому".
Ми звикли чути, щоб наші діти були вродливі, багаті й щасливі.
Ольга Петрівна Косач мріяла, хотіла бачити своїх дітей щасливими в українстві.
Пошануймо і прославмо Матір-українку, яка не просто народжує, а веде своїх дітей в дивну країну духовності, моральних чеснот, підживлених національним, рідним, батьківським.
l
Слова Лесі Українки: "Я маю в серці те, що не вмирає" стали для нас крилатими. Разом із тим впевнено можна сказати, що вони так само притаманні Олені Пчілці. Вона й сьогодні сучасна, як ніколи. І тішить душу те, що є кому відкривати двері в світлицю українства.
18 червня ц. р. у Ковельській міській гімназії відбулись волинезнавчі історико-педагогічні читання на тему: "Освіта та виховання в родині Косачів: талановита матір талановитих дітей".
Організаторами наукової конференції стали: Волинський інститут післядипломної педагогічної освіти (ректор Петро Олешко), управління освіти виконкому Ковельської міськради (Віктор Бичковський), Ковельська міська гімназія ім. Олени Пчілки (директор Олена Вальчук) та обласна організація краєзнавців Волині (Геннадій Бондаренко).
Доповідачі, серед яких – науковці Національного Східноєвропейського університету, вчителі ковельських шкіл, краєзнавці Волині, торкнулися різних тем життя та творчості письменниці, видатного етнографа Ольги Петрівни Косач.
Тон конференції задав Петро Олешко, ректор ВІППО, кандидат історичних наук. Він наголосив, що пилок творчості із квітів письменництва на пасіку українства несуть всі ті, кому не байдужа доля України.
І справді. Велика українська Пчілка віддає той мед, який на ціну золота серед побутових, матеріальних проблем сірого буття.
Цікаво було чути доповідь Олени Вальчук, директора закладу про те, як педагогічний та учнівський колективи формують літературно-мовний та педагогічно-виховний простір, щоб назва в ім'я славетної землячки відповідала змісту навчально-виховного процесу гімназії в сучасних умовах.
Навіть з короткого ознайомлення із гімназією присутні переконалися, що зроблено багато. Функціонує історичний музей навчального закладу. У фойє вас зустріне мудра, вольова і разом з тим любляча Олена Пчілка. У гімназійній світлиці – виставка вишивок зі схемами, зібраними Оленою Пчілкою, майстринею-вишивальницею Тетяною Ведмедюк. Скажу: це треба бачити, щоб відчути, що таке справжня майстерність. Виставку презентувала екскурсовод Мар'яна Місяць.
Любуючись вишивками, роздумуючи біля портрета Ольги Косач-Драгоманової і пізнаючи історію просвітництва через шкільний музей, мимоволі розумієш, наскільки важливо мати символи українства, особливо в образах світочів письменництва, борців за українську мову.
Недаремно учасники одноголосно прийняли рішення про спорудження погруддя Олени Пчілки у м. Ковелі. Двома руками голосую "За!". Гарно вписався б образ Великої українки і Матері з великої літери в центрі міста біля Ковельської міської гімназії.
І ще. Велику естетичну насолоду учасники конференції отримали, переглядаючи виставу Олени Пчілки "Світова річ" у виконанні театральної студії гімназії (керівник Зоя Приступчук).
Повірте, це був найсолодший "мед" від Олени Пчілки, бо ним частували присутніх учні престижного ковельського закладу.
Конференція – це не просто розмова, а погляд на сучасні проблеми рідної мови і культури взагалі, а разом з тим поклик до дії всіх небайдужих.
І, нарешті, про українську мову моє ліричне слово:
Пісня про рідну мову
Рідна мово моя,
Ні години, ні дня
Ти віками не знала спокою.
Бо на рідній землі
Ми вважались малі,
Меншовартні були із тобою.
Ти нелегко жила,
Але в пісні цвіла,
Дух кріпила із коренів роду.
Чисту воду пила
У гаю з джерела,
Брала барви ясні
у природи.
В Україні війна,
Зла й підступна вона,
Хоче знищити рідную мову.
Став під кулі солдат,
Б'є народ у набат:
"Українське не знищити
Слово!"".
Із волинських лісів
Я несу свій засів
Через терни і доли полинні.
Обрій світиться нам -
Передати і дочкам, й синам
Ми тебе, рідна мово,
повинні!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Над хвилями гріха завжди злітає птах Господньої молитви. Погодься, шановний читачу, що в нашому українському “морі” одним із найтяжчих гріхів є насилля над мовою народу.
Задумаймося:
– чи не гріхом були царські заборонні укази проти української мови у ХІХ-ХХ ст.?
– хіба колонізація українців у 20-30-их роках ХХ ст. не витікала з брудного болота лихого?
– а сьогодні хіба заспокоїться душа, коли в незалежній державі новітні українофоби ігнорують державну українську мову?
Дехто вважає (треба ж до такого додуматися!), що українська не "канонічна" в молитві. Окремі із безбатченків нахабно виступають проти відповідного Закону на підтримку української мови, вимагають його відміни.
Особисто у мене душа не змириться з тим, що на виборчих перегонах за президентство значна частина українців своє національне, споконвічно українське проміняла на солодкоголосі, але абсолютно нереальні обіцянки низьких тарифів, різкого збільшення пенсій та зарплат, швидкого припинення війни на Донбасі. На політичну арену дедалі активніше виходять адепти "руського міра".
Що тут скажеш? Били ж у дзвони, та хто їх чув?..
Сто років тому сизокрилою чайкою злітала над хвилями мороку велика українка Олена Пчілка. Голосила заклично на весь світ. Листи грізні підписувала і надсилала до Міністерства освіти Російської імперії. Ви думаєте, марно? Аж ніяк! Хай і на короткий термін, але відміна Валуєвсько-царських указів відбулася.
Вольова, красива, інтелігентна дворянка не ставила метою життя пустопорожні салонні розваги, а вела небезпечну боротьбу проти насильницької русифікації великого народу.
На чому формується світогляд сучасного українця? Часто-густо на фейковій, брехливій інформації та пропаганді. Хитка свідомість затискується у лещата цілеспрямованих меседжів про меншовартість українства. Людина стає незахищеною і розгубленою. Здавалося б, і пророків не потрібно – будуй проукраїнське позитивне середовище у всіх його вимірах.
Вслухаймося в голос Олени Пчілки, почуймо, як формувалася світоглядна позиція у її родинній обителі в Гадячі: "Можна сказати, що українська хвиля оточила нас могутньо – се була українська пісня, казка, все те, що створила українська думка".
Словом, ключ, який мав би відкрити двері у світлицю українства, є. Але щоб його повернути, потрібна воля, переконаність у душах.
Молитва Олени Пчілки над хвилями гріха проходила через материнське серце. Ще раз вслухаймося у музику її історичних слів:
"В дітей мені хотілося перелити свою душу і думки, з певністю можу сказати, що мені се вдалося. Не знаю, чи стали б Леся й Михайло українськими літераторами, коли б не я. Може б, стали, але хутчій, що ні… Власне, я завжди окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою, щоб вони змалку пізнавали її якнайбільше. Життя зо мною та посеред волинського люду сприяло тому".
Ми звикли чути, щоб наші діти були вродливі, багаті й щасливі.
Ольга Петрівна Косач мріяла, хотіла бачити своїх дітей щасливими в українстві.
Пошануймо і прославмо Матір-українку, яка не просто народжує, а веде своїх дітей в дивну країну духовності, моральних чеснот, підживлених національним, рідним, батьківським.
ххх
Слова Лесі Українки: "Я маю в серці те, що не вмирає" стали для нас крилатими. Разом із тим впевнено можна сказати, що вони так само притаманні Олені Пчілці. Вона й сьогодні сучасна, як ніколи. І тішить душу те, що є кому відкривати двері в світлицю українства.
18 червня ц. р. у Ковельській міській гімназії відбулись волинезнавчі історико-педагогічні читання на тему: "Освіта та виховання в родині Косачів: талановита матір талановитих дітей".
Організаторами наукової конференції стали: Волинський інститут післядипломної педагогічної освіти (ректор Петро Олешко), управління освіти виконкому Ковельської міськради (Віктор Бичковський), Ковельська міська гімназія ім. Олени Пчілки (директор Олена Вальчук) та обласна організація краєзнавців Волині (Геннадій Бондаренко).
Доповідачі, серед яких – науковці Національного Східноєвропейського університету, вчителі ковельських шкіл, краєзнавці Волині, торкнулися різних тем життя та творчості письменниці, видатного етнографа Ольги Петрівни Косач.
Тон конференції задав Петро Олешко, ректор ВІППО, кандидат історичних наук. Він наголосив, що пилок творчості із квітів письменництва на пасіку українства несуть всі ті, кому не байдужа доля України.
І справді. Велика українська Пчілка віддає той мед, який на ціну золота серед побутових, матеріальних проблем сірого буття.
Цікаво було чути доповідь Олени Вальчук, директора закладу про те, як педагогічний та учнівський колективи формують літературно-мовний та педагогічно-виховний простір, щоб назва в ім'я славетної землячки відповідала змісту навчально-виховного процесу гімназії в сучасних умовах.
Навіть з короткого ознайомлення із гімназією присутні переконалися, що зроблено багато. Функціонує історичний музей навчального закладу. У фойє вас зустріне мудра, вольова і разом з тим любляча Олена Пчілка. У гімназійній світлиці – виставка вишивок зі схемами, зібраними Оленою Пчілкою, майстринею-вишивальницею Тетяною Ведмедюк. Скажу: це треба бачити, щоб відчути, що таке справжня майстерність. Виставку презентувала екскурсовод Мар'яна Місяць.
Любуючись вишивками, роздумуючи біля портрета Ольги Косач-Драгоманової і пізнаючи історію просвітництва через шкільний музей, мимоволі розумієш, наскільки важливо мати символи українства, особливо в образах світочів письменництва, борців за українську мову.
Недаремно учасники одноголосно прийняли рішення про спорудження погруддя Олени Пчілки у м. Ковелі. Двома руками голосую "За!". Гарно вписався б образ Великої українки і Матері з великої літери в центрі міста біля Ковельської міської гімназії.
І ще. Велику естетичну насолоду учасники конференції отримали, переглядаючи виставу Олени Пчілки "Світова річ" у виконанні театральної студії гімназії (керівник Зоя Приступчук).
Повірте, це був найсолодший "мед" від Олени Пчілки, бо ним частували присутніх учні престижного ковельського закладу.
Конференція – це не просто розмова, а погляд на сучасні проблеми рідної мови і культури взагалі, а разом з тим поклик до дії всіх небайдужих.
І, нарешті, про українську мову моє ліричне слово:
Пісня про рідну мову
Рідна мово моя,
Ні години, ні дня
Ти віками не знала спокою.
Бо на рідній землі
Ми вважались малі,
Меншовартні були із тобою.
Ти нелегко жила,
Але в пісні цвіла,
Дух кріпила із коренів роду.
Чисту воду пила
У гаю з джерела,
Брала барви ясні у природи.
В Україні війна,
Зла й підступна вона,
Хоче знищити рідную мову.
Став під кулі солдат,
Б'є народ у набат:
"Українське не знищити Слово!"".
Із волинських лісів
Я несу свій засів
Через терни і доли полинні.
Обрій світиться нам -
Передати і дочкам, й синам
Ми тебе, рідна мово, повинні!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Перелити українство в душі дітей
Залишити коментар