Повідомлення в номер / Олена Пчілка у спогадах сучасників

Українська письменниця, етнограф, фольклорист, громадська діячка, матір Лесі Українки, значна частина життя якої пройшла на Волині, основні напрями діяльності назвала у   «Автобіографії»: «…у своїй довголітній праці на полі української культури виступала то яко етнограф-збирач, то яко вчений-досліджувач, то яко драматург та автор інших творів красного письменства (прозових та віршованих), то яко редакторка й видавниця українських часописів та окремих виданнів, то яко педагог, автор, може, найтрудніших до писання творів – для дітей». 

За ідеологією Олена Пчілка – українська націоналістка. Способом виховання українських дітей, в тому числі й власних, в українському дусі, любов'ю до людей праці і закоханістю у їхню культуру, роботою по її збереженню і пропаганді, працею у ствердженні української нації у часи її приниження і численних заборон, вона це доводила. Якою бачили Олену Пчілку її сучасники, як оцінювали її роль у розбудові державності України? Їх спогади «малюють» нам портрет цієї непересічної жінки.

Жодним поганим словом не могли згадати селяни Колодяжного Ольгу Петрівну. Зі спогадів Федора Іллюха, працівника у Косачів: «…була добра й прихильна до народу. Пам'ятаю, як часто читала вона нам «Кобзаря» Шевченка, «Катерину». Варчин чоловік одного разу зловив у панському лісі порушника, який рубав панський березняк. Привів його на подвір'я. Це побачила пані. Вона сказала зразу ж відвезти чоловікові дрова, бо, може, він не має чим і борщу зварити». За спогадами селян, Олена Пчілка робила подарунки дівчатам, які виходили заміж, допомагала одягом, продуктами селянам, у яких були новонароджені діти, рекомендувала трави і давала ліки.

Михайло Павлик у листі до М. Драгоманова 6 лютого 1891 р. писав: «Вона на мене не сердиться. Не сердиться, як казала, й на критику єї писань у «Вінку». Я єї  собі зовсім інакше представляв, тепер же пізнав смирну, хоч і серйозну жінку, – про розум і не казати».

У «Літературно-науковому вістнику» до 25-річчя літературної діяльності письменниці в 1901 р. М. Грушевський, І. Франко, В. Гнатюк пнаголошували: «От іще людина, що двадцять і п'ять літ вистояла на одинокій чаті, не подалась і не була передчасно зметена сею хуртовиною, що змела стілько молодих працьовників, що в домашньому крузі набралися любові до рідного язика і до рідного люду. Такою письменницею на українській ниві були Ви, Високоповажна Пані. Ви дали Україні перший приклад освіченої сім'ї, в якій плекається рідна українська мова і українська літературна традиція в найкращім розумінні сього слова. За приміром Вашого славного брата М. Драгоманова Ви поклали в основу своєї літературної діяльності любов до вселюдського прогресу, нерозривно зв'язану з любов'ю до найменшого брата, до нашого простого, віками поневоленого люду… Гарячою душею леліяли ви думку про кращу будущину рідного краю і ніколи не тратили віри в поступ і волю, які не можуть же минути й нашої вбогої хати».

Петро Одарченко, професор, літературознавець з США, який зустрічався з Оленою Пчілкою на Полтавщині: «1920 року в гімназіях відбувалося Шевченківське свято. На початку свята ніяких представників влади не було в залі. Тому все йшло без усяких перешкод. На сцені стояв великий бюст Шевченка, огорнутий жовто-блакитним прапором. Доповідач почав свою промову. І в цей час до залу ввійшли представники влади. Розпорядник вечора непомітно загорнув одну сторону прапора, щоб видно було тільки один колір. Але, побачивши це, до сцени підійшла Олена Пчілка і розгорнула прапор так, щоб обидва кольори були видні.

Цього ж року в Гадячі в Народному домі відбулася селянська безпартійна конференція. Учасники цієї конференції, що з'їхалися з сіл і хуторів Гадяцького повіту, були свідомі українці. З палкою промовою виступала й Олена Пчілка. Вона сміливо й гостро критикувала дії чужої окупаційної влади й закликала селян до рішучої боротьби проти більшовиків. Виступали й інші. Безпартійну конференцію розігнали. Багатьох людей арештували. Раннім ранком постукала до мене Ольга Петрівна. «Вставайте, за мною «архангели» прийшли», – сказала вона».

Спогади Юрія Сірого (спражнє прізвище Тищенко) про Олену Пчілку стосуються часу, коли він був керівником редакції журналу «Літературно-науковий вістник» (у цьому журналі активно друкувалася Леся Українка). Ще він – літературний критик, публіцист, автор художніх творів тощо. Олені Пчілці тоді було близько 60-ти років. Юрій Сірий не раз зустрічався з Ольгою Петрівною, бував на деяких заходах, на яких та виступала. Один із спогадів стосується 1907 року, коли у Києві відбувалося одне із засідань Наукового Товариства, на якому головував Грушевський. Професор В. Перетц запропонував письмово привітати Л. М. Толстого з 80-ми роковинами від дня його народження. Олена Пчілка гаряче виступила проти, сказавши, що «Толстого загалом не варт вшановувати так, як це робило тодішне громадянство». Перетц довго боронив свою пропозицію і завершив свій виступ словами: «Хотя мне часто гаварят, что я страждаю женской болтлівостью, но…» Не встиг він закінчити, як Ольга Петрівна звернулася до присутніх: «Я певна що наш професор, – тут вона показала на М. С. Грушевського, – ніколи не дозволив би при дамах сказати таку неделікатність, як це дозволив собі кацапський професор!..» І показала на проф. Перетца. Обох намагалися заспокоїти, але цього не вдалося зробити.  Професор, щоб не залишитися в боргу, сказав, що у даний час він студіює українські приказки. І серед них є така: «Це та баба, що їй чорт на махових вилах черевики подавав». Усі розуміли, кого це стосується. Олена Пчілка відпарирувала, що, справді, у нас дуже влучні приказки, як така: «Покірне телятко дві матки ссе». Мала на увазі, що Перетц працює одночасно у російському і українському товариствах, сповідуючи, як ми розуміємо, різні ідеології. Засідання довелося закрити.

Юрій Сірий робить висновок, що Олена Пчілка з нетерпимістю ставилася до тих, хто водночас служив українській і російській справі. Таким людям вона просто не вірила, наприклад тому ж професору Перетцу «за те, що він на українських засіданнях виступав з доповідями московською мовою. Схоже було і з професором Лучицьким, який, будучи українським послом у Державній Думі, в українських справах не виступав, а коли й  виступав, то після тиску з боку українців і то, як казала Олена Пчілка, «в свинячий голос». Чи не у позиції матері генеза драматичної поеми Лесі Українки «Бояриня», коли герой твору Степан боявся відкрити рота перед царем стосовно українських питань?

Нещодавно в музеї Лесі Українки у Колодяжному експонувалася виставка «Леся Українка і Олена Пчілка в портретах». Серед експонатів  – зображення Олени Пчілки авторства волинської художниці І. Дацюк (на фото). Картину для експонування представила Волинська обласна наукова універсальна бібліотека ім. Олени Пчілки. До роботи малярки якнайкраще пасує словесний опис Ольги Петрівни її сучасником доктором  Дмитром Донцовим: «А головно – її вдача, безкомпромісова, мілітарна, горда, що можна побачити на її портреті, звідки дивляться на вас пара проникливих суворих очей, з-під трохи насуплених брів, висунуте наперед, виразно окреслене, підборіддя, високе просте чоло, твердо закроєні уста, нічого з солодкавості української Марусі, а цілість – повна жіночого чару, краси і детермінації» («Детермінація» – це коли епоха, події, спосіб життя накладають відбиток на зовнішність).