Повідомлення в номер / Долю на базарі не купиш

Велелюдний літній ярмарок у невеликому місті вирував яскравими барвами та жвавими розмовами. Жителі довколишніх сіл завзято торгували багатими дарунками поліської землі, хвалили свій товар, припрошували покупців. 

– Купуйте молоду картоплю! – гукнула Оксана до імпозантного чоловіка.

– До картоплі ще господиню потрібно, щоб зварила, – пожартував той. – А я холостяк.

– То візьміть домашнього молока, – не розгубилась молода жінка. – І готувати не потрібно, і корисно.

Павло з цікавістю поглянув на приязну чепурну молодичку і несподівано для самого себе купив у неї і молоко, і домашній сир, і ще й десяток яєць.

Наступного дня Павло, який працював керуючим відділення банку неподалік від ринку, в обідню перерву знову пішов базарювати. І прогулюючись рядами, зловив себе на думці, що мимоволі шукає поглядом учорашню симпатичну продавчиню. А ось і вона! Цього разу чоловік, не торгуючись, купив у неї все: кілька банок чорниць, молоду картоплю, домашні огірки, молоко, а жінка дбайливо допомогла Павлові усе до ладу спакувати. 

х х х

Уперше в житті Павло ходив на ринок по кілька разів на тиждень. Його працівники майже щодня ласували чорницями, малиною, абрикосами, куштували домашній сир, сметану чи молоко. А ще – іноді із здивуванням відзначали мрійливий погляд свого шефа. 

А Павло уже й познайомився із продавчинею. За час коротких розмов чоловік та жінка устигли  розповісти про себе один одному. Виявилось, що Оксана живе у селі разом із матір’ю, сама виховує десятирічного сина. 

– Коли Тимофійкові виповнився рік, чоловік, як багато наших односельців, почав їздити на заробітки за кордон, – розповідала новому знайомому жінка. – Там познайомився з місцевою, а через деякий час покинув нас із сином, розлучився і одружився вдруге в чужій стороні. 

– Але ж він, мабуть, допомагає дитині? – поцікавився Павло.

Оксана сумно посміхнулась:

– Кілька разів через земляків передавав синові іграшки на Різдво.

х х х

Одного дня у кінці серпня Павло, як завжди скупивши увесь Оксанин товар, подякував та попрощався:

– До завтра!

Оксана відповіла:

– Завтра я приїду з сином – дитину потрібно до школи зібрати.

– Чудово! – сказав Павло. – Я чекатиму вас на залізничній платформі.

Наступного дня по ринку вони ходили утрьох. Павло дивувався, що жвавий хлопчик терпляче витримував усі примірки, адже школяреві потрібно було придбати і сорочечки, і штанці, і спортивний костюм. 

– Він у мене дуже слухняний. Ніколи нічого не просить – розуміє, що мені одній важко. Поки я на базарі, він і бабусі допомагає по господарству, і у школі добре вчиться, любить читати книжки. 

– Знаєте, – шепнула Оксана так, щоб не чув хлопчик, – у Тимофія у жовтні день народження, то я вирішила зібрати гроші йому на смартфон – у селі уже майже всі його однолітки мають, хай і у синочка буде…

– Ну що ж, – звернувся до хлопчика Павло. – Раз ти, Тимофію, такий молодець, то запрошую тебе з мамою у кафе на морозиво!

х х х

Минуло літо, настала осінь. Павло і Оксана стали спілкуватися частіше, вони нерідко разом проводили вільний час. Свято Покрови жінка запросила міського гостя відзначити у селі, тож чоловік познайомився і з мамою своєї подруги. 

Одного жовтневого дня Павло приїхав на вокзал набагато раніше до прибуття електрички, якою мали приїхати Оксана та Тимофійко, щоб купити дитині омріяний телефон. Чоловік помітно нервував і уже кілька разів зазирав у «бардачок» автомобіля, де лежали дві коробки: одна із найновішою моделлю смартфона, а інша, невеличка, з червоного оксамиту, – з обручкою всередині…

Олеся ВИШИВАНЮК.

Велелюдний літній ярмарок у невеликому місті вирував яскравими барвами та жвавими розмовами. Жителі довколишніх сіл завзято торгували багатими дарунками поліської землі, хвалили свій товар, припрошували покупців. 

– Купуйте молоду картоплю! – гукнула Оксана до імпозантного чоловіка.

– До картоплі ще господиню потрібно, щоб зварила, – пожартував той. – А я холостяк.

– То візьміть домашнього молока, – не розгубилась молода жінка. – І готувати не потрібно, і корисно.

Павло з цікавістю поглянув на приязну чепурну молодичку і несподівано для самого себе купив у неї і молоко, і домашній сир, і ще й десяток яєць.

Наступного дня Павло, який працював керуючим відділення банку неподалік від ринку, в обідню перерву знову пішов базарювати. І прогулюючись рядами, зловив себе на думці, що мимоволі шукає поглядом учорашню симпатичну продавчиню. А ось і вона! Цього разу чоловік, не торгуючись, купив у неї все: кілька банок чорниць, молоду картоплю, домашні огірки, молоко, а жінка дбайливо допомогла Павлові усе до ладу спакувати. 

х х х

Уперше в житті Павло ходив на ринок по кілька разів на тиждень. Його працівники майже щодня ласували чорницями, малиною, абрикосами, куштували домашній сир, сметану чи молоко. А ще – іноді із здивуванням відзначали мрійливий погляд свого шефа. 

А Павло уже й познайомився із продавчинею. За час коротких розмов чоловік та жінка устигли  розповісти про себе один одному. Виявилось, що Оксана живе у селі разом із матір’ю, сама виховує десятирічного сина. 

– Коли Тимофійкові виповнився рік, чоловік, як багато наших односельців, почав їздити на заробітки за кордон, – розповідала новому знайомому жінка. – Там познайомився з місцевою, а через деякий час покинув нас із сином, розлучився і одружився вдруге в чужій стороні. 

– Але ж він, мабуть, допомагає дитині? – поцікавився Павло.

Оксана сумно посміхнулась:

– Кілька разів через земляків передавав синові іграшки на Різдво.

х х х

Одного дня у кінці серпня Павло, як завжди скупивши увесь Оксанин товар, подякував та попрощався:

– До завтра!

Оксана відповіла:

– Завтра я приїду з сином – дитину потрібно до школи зібрати.

– Чудово! – сказав Павло. – Я чекатиму вас на залізничній платформі.

Наступного дня по ринку вони ходили утрьох. Павло дивувався, що жвавий хлопчик терпляче витримував усі примірки, адже школяреві потрібно було придбати і сорочечки, і штанці, і спортивний костюм. 

– Він у мене дуже слухняний. Ніколи нічого не просить – розуміє, що мені одній важко. Поки я на базарі, він і бабусі допомагає по господарству, і у школі добре вчиться, любить читати книжки. 

– Знаєте, – шепнула Оксана так, щоб не чув хлопчик, – у Тимофія у жовтні день народження, то я вирішила зібрати гроші йому на смартфон – у селі уже майже всі його однолітки мають, хай і у синочка буде…

– Ну що ж, – звернувся до хлопчика Павло. – Раз ти, Тимофію, такий молодець, то запрошую тебе з мамою у кафе на морозиво!

х х х

Минуло літо, настала осінь. Павло і Оксана стали спілкуватися частіше, вони нерідко разом проводили вільний час. Свято Покрови жінка запросила міського гостя відзначити у селі, тож чоловік познайомився і з мамою своєї подруги. 

Одного жовтневого дня Павло приїхав на вокзал набагато раніше до прибуття електрички, якою мали приїхати Оксана та Тимофійко, щоб купити дитині омріяний телефон. Чоловік помітно нервував і уже кілька разів зазирав у «бардачок» автомобіля, де лежали дві коробки: одна із найновішою моделлю смартфона, а інша, невеличка, з червоного оксамиту, – з обручкою всередині…