Полюбила невістку душею і серцем
Того ранку Галя повернулася із села не в обідню пору, як зазвичай, а вранці — сусід їхав на аторинок і її пізвіз. Удома на жінку чекав сюрприз: син додивлявся сни в обіймах якоїсь дівчини. І невідомо, кому тієї миті було більше незручно: молодим людям чи їй, Галині.
— Мам, ти… той… Ну, ти ж розумієш, — Сергій миттєво накинув покривало на оголене тіло супутниці ночі й почав поспіхом одягатися. — Постався до цього спокійно. Ми з Лілею одружуємося…
На Галю наче хто окріп вилив, але в присутності незнайомки вирішила скандалу не зчиняти. Тільки після того, як за нею зачинилися вхідні двері, почала, як кажуть молоді, рвати і метати. Оте миршаве дівчисько, тонке, мов стеблина, та ще й зростом не вдалося — заледве дістає до синового плеча… Оце їхня невістка?!
— Чи ти, парубче, зовсім здурів? — допитувалася Галина. — Подивися на неї і подивися на себе! Хіба вона пара тобі, дипломованому інженерові?!
— Мамо, це не обговорюється, — мовив спокійно і пояснив: — Бо Ліля вагітна…
— О Господи! — Галина вхопилася за серце… До цієї миті вона ще сподівалася вплинути на синове рішення і не допустити одруження, а тут — такий поворот подій…
— А без цього не можна було обійтися?! — знову зірвалася на крик. — І чим ви тільки думали обоє? Явно не головами!
— Навіщо ти себе накручуєш? — спокійно продовжував Сергій. — Не хочеш приймати її в нашу сім’ю — не приймай. Ми розпишемось і підемо жити на квартиру, бо в цій однокімнатній «хрущівці» однаково місця нема.
Зазнавши повної поразки (бо що тут уже вдієш?), Галя почала помалу вистигати і поцікавилася, хто ця дівчина, звідки і ким працюють її батьки.
— Мамо, ти тільки не нервуйся і не кричи більше, бо зараз іще сусіди почнуть збігатися, — почав здалеку Сергій. — Ліля виросла в дитбудинку. Вона — кругла сирота.
На щастя, «швидку» викликати не довелося, але без заспокійливих препаратів того дня не обійшлось. Трохи оговтавшись, Галина зателефонувала чоловікові, котрий був на заробітках, й поставила його перед фактом. Павло повівся більш розсудливо, ніж дружина:
— Чого ти, Галю, робиш із цього трагедію? Йому з нею жити. Хоче женитися — хай жениться, не школяр уже. Що від нас належиться — дамо. Весілля справимо, щоби не гірше, ніж у людей. А там видно буде.
…Весілля відгуляли восени. Доля молодятам підфортунила — їм пощастило винайняти квартиру двома поверхами вище від батьківської. І це добре, бо в молодої дружини був мізер знань щодо сімейного життя, побуту й ведення господарства. В інтернаті цього не навчали, тож довелося Галині ставати біля «керма» молодої сім’ї і давати невістці найрізноманітніші поради, починаючи із самих «азів».
Допитлива Ліля хотіла все знати, все вміти, була наполегливою і набридала Галині запитаннями, як це чи інше зробити, чому так, а не інакше, а якщо зробити не так, то що буде? Проте свекруха не гнівалася на невістку. Навпаки — раділа, бо якщо невістка всім цікавиться, всього хоче навчитися, то буде з неї добра дружина.
Ліля виявилася милою і добродушною дитиною. Оскільки нікому ніколи не говорила «мамо » і «тату», то тепер щебетала ці слова, що несуть у собі глибинний родинний зміст, без упину.
Так поволі й притерлися, як то кажуть, свекруха з невісткою. А коли навесні Ліля народила маленьке диво — темноокого Тарасика, копію Сергія — Галина була від щастя на сьомому небі. Почувалася найщасливішою бабусею у світі. Колеги по роботі знали про її внука все до найменших дрібниць: коли «коней почав пасти», коли перший зубчик прорізався. Мало не про те, скільки разів на добу малому підгузки змінювали. Позаочі співробітниці навіть дратуватися почали. Мовляв, носиться Галька зі своїм Тарасиком, наче з писаною торбою, наче ніколи ні в кого внуків не було.
— Галю, внук внуком, а ти краще розкажи, як невістка, — поцікавилась якось колега. — Пам’ятаємо, що ти їй не вельми рада була.
— Ой, жіночки, — махнула рукою Галина, — що було, те минуло. Моя Ліля — гарна господиня, прекрасна мама. Кращої дружини своєму синові я не бажала б. Розкаююся, що не хотіла її за невістку. Неправа була.
…Аж тут білу смугу життя родини змінила чорна — несподівано Галину розбив інсульт. Ліля тримала свекруху за руку і зі слізьми лебеділа:
— Мамочко, матусю, я вас дуже прошу: живіть!
Так, наче від Галини тієї миті залежало, житиме вона чи ні. Якби ж від таких прохань смерть насправді розчулювалася і відступала… Але в цьому разі вона таки відступила. Завдяки Лілиним молитвам і турботливому ставленню до свекрухи-мами.
Невістка допомогла Галині одужати і швидко реабілітуватися. А через рік подарувала їй внучку. І знову все закрутилося в цій родині колесом щастя.
Мирослава СЕРЕДЮК.
Того ранку Галя повернулася із села не в обідню пору, як зазвичай, а вранці — сусід їхав на аторинок і її пізвіз. Удома на жінку чекав сюрприз: син додивлявся сни в обіймах якоїсь дівчини. І невідомо, кому тієї миті було більше незручно: молодим людям чи їй, Галині.
— Мам, ти… той… Ну, ти ж розумієш, — Сергій миттєво накинув покривало на оголене тіло супутниці ночі й почав поспіхом одягатися. — Постався до цього спокійно. Ми з Лілею одружуємося…
На Галю наче хто окріп вилив, але в присутності незнайомки вирішила скандалу не зчиняти. Тільки після того, як за нею зачинилися вхідні двері, почала, як кажуть молоді, рвати і метати. Оте миршаве дівчисько, тонке, мов стеблина, та ще й зростом не вдалося — заледве дістає до синового плеча… Оце їхня невістка?!
— Чи ти, парубче, зовсім здурів? — допитувалася Галина. — Подивися на неї і подивися на себе! Хіба вона пара тобі, дипломованому інженерові?!
— Мамо, це не обговорюється, — мовив спокійно і пояснив: — Бо Ліля вагітна…
— О Господи! — Галина вхопилася за серце… До цієї миті вона ще сподівалася вплинути на синове рішення і не допустити одруження, а тут — такий поворот подій…
— А без цього не можна було обійтися?! — знову зірвалася на крик. — І чим ви тільки думали обоє? Явно не головами!
— Навіщо ти себе накручуєш? — спокійно продовжував Сергій. — Не хочеш приймати її в нашу сім’ю — не приймай. Ми розпишемось і підемо жити на квартиру, бо в цій однокімнатній «хрущівці» однаково місця нема.
Зазнавши повної поразки (бо що тут уже вдієш?), Галя почала помалу вистигати і поцікавилася, хто ця дівчина, звідки і ким працюють її батьки.
— Мамо, ти тільки не нервуйся і не кричи більше, бо зараз іще сусіди почнуть збігатися, — почав здалеку Сергій. — Ліля виросла в дитбудинку. Вона — кругла сирота.
На щастя, «швидку» викликати не довелося, але без заспокійливих препаратів того дня не обійшлось. Трохи оговтавшись, Галина зателефонувала чоловікові, котрий був на заробітках, й поставила його перед фактом. Павло повівся більш розсудливо, ніж дружина:
— Чого ти, Галю, робиш із цього трагедію? Йому з нею жити. Хоче женитися — хай жениться, не школяр уже. Що від нас належиться — дамо. Весілля справимо, щоби не гірше, ніж у людей. А там видно буде.
…Весілля відгуляли восени. Доля молодятам підфортунила — їм пощастило винайняти квартиру двома поверхами вище від батьківської. І це добре, бо в молодої дружини був мізер знань щодо сімейного життя, побуту й ведення господарства. В інтернаті цього не навчали, тож довелося Галині ставати біля «керма» молодої сім’ї і давати невістці найрізноманітніші поради, починаючи із самих «азів».
Допитлива Ліля хотіла все знати, все вміти, була наполегливою і набридала Галині запитаннями, як це чи інше зробити, чому так, а не інакше, а якщо зробити не так, то що буде? Проте свекруха не гнівалася на невістку. Навпаки — раділа, бо якщо невістка всім цікавиться, всього хоче навчитися, то буде з неї добра дружина.
Ліля виявилася милою і добродушною дитиною. Оскільки нікому ніколи не говорила «мамо » і «тату», то тепер щебетала ці слова, що несуть у собі глибинний родинний зміст, без упину.
Так поволі й притерлися, як то кажуть, свекруха з невісткою. А коли навесні Ліля народила маленьке диво — темноокого Тарасика, копію Сергія — Галина була від щастя на сьомому небі. Почувалася найщасливішою бабусею у світі. Колеги по роботі знали про її внука все до найменших дрібниць: коли «коней почав пасти», коли перший зубчик прорізався. Мало не про те, скільки разів на добу малому підгузки змінювали. Позаочі співробітниці навіть дратуватися почали. Мовляв, носиться Галька зі своїм Тарасиком, наче з писаною торбою, наче ніколи ні в кого внуків не було.
— Галю, внук внуком, а ти краще розкажи, як невістка, — поцікавилась якось колега. — Пам’ятаємо, що ти їй не вельми рада була.
— Ой, жіночки, — махнула рукою Галина, — що було, те минуло. Моя Ліля — гарна господиня, прекрасна мама. Кращої дружини своєму синові я не бажала б. Розкаююся, що не хотіла її за невістку. Неправа була.
…Аж тут білу смугу життя родини змінила чорна — несподівано Галину розбив інсульт. Ліля тримала свекруху за руку і зі слізьми лебеділа:
— Мамочко, матусю, я вас дуже прошу: живіть!
Так, наче від Галини тієї миті залежало, житиме вона чи ні. Якби ж від таких прохань смерть насправді розчулювалася і відступала… Але в цьому разі вона таки відступила. Завдяки Лілиним молитвам і турботливому ставленню до свекрухи-мами.
Невістка допомогла Галині одужати і швидко реабілітуватися. А через рік подарувала їй внучку. І знову все закрутилося в цій родині колесом щастя.
Мирослава СЕРЕДЮК.
Полюбила невістку душею і серцем
Залишити коментар