Ворога перемагають не тільки зброєю
“Країна, яка забула свою культуру, історію, традиції та національних героїв – приречена на вимирання». До цієї відомої цитати Льва Толстого треба додати, що ще й “забула свою мову”.
Якщо подивитися на сучасні суспільно-політичні процеси в Україні через призму історії, то все стає гранично зрозумілим. Роздробленість князівства Русь призвела до того, що в ХІ столітті воно втратило самостійність. Почали рвати його на шматки литовці, ординці, османи, поляки. Всі ближні сусіди побачили в ній слабку державу, не здатну себе захистити. Люблінська унія(1569 р.) пішла далі. Стали відбирати православ’я і рідну українську мову. Поляки почали насаджувати свою культуру і традиції. Українські князівські нащадки із задоволенням її переймали й нерідко зневажали все своє рідне, але народ беріг культуру, пам’ятав про генетичне коріння. Козаки відчайдушно захищали православ’я на рідній землі.
Два століття гноблення українців не минули даремно. За цей час дехто з них забув, що потрібно мати свою незалежну національну державу, а не служити загарбникам. Так підійшла черга одновірців зі Сходу надати допомогу “братньому” народу у звільненні від чужинців. Гетьмани ставилися до Московського царства як до одновірців і сподівалися отримати від нього військову допомогу у звільненні Русі та будівництві незалежної держави, очистити свою землю в чинних раніше кордонах.
l
Гетьман Богдан Хмельницький під впливом розмов з митрополитом Сильвестром Косом, патріархом Єрусалимським Паїсієм та іншими священнослужителями зрозумів, що треба будувати самостійну державу. Але сили були нерівні, тому на Козацькій Раді прийняли рішення звернутися за допомогою до московського царя з проханням надати військову допомогу. В ті часи військові союзи укладалися досить часто і, як правило, були короткими. Сьогодні козаки воюють з Польщею й укладають союз з Кримським ханством і Османською імперією, завтра воюють з Османською імперією й укладають союз з Польщею.
Тому, уклавши союз з московським царем, козаки не підозрювали, чим це все може обернутися. А цей тимчасовий військовий союз призвів до несподіваних наслідків: московський цар розмістив свій військовий гарнізон в столиці козацтва — Батурині, щоб контролювати Гетьмана. Біля Січі побудував поселення також з військовими гарнізонами, щоб контролювати низових козаків. Але одновірцям і цього виявилося замало! Назву Русь привласнюють, а на українців повісили ярлик — Малоросія.
Московське царство мало багато племен, тому виникла потреба їх об’єднати. А для цього ці народи слід було підвести під загальну героїчну історію, єдину релігію та культуру. Своєї ж немає! «Великій державі — велике минуле, великим правителям — великих попередників!» — кинула клич імператриця Катерина ІІ. Де це все взяти? Зрозуміло, що там, де воно «лежить» та не має «власника».
Цю справу розпочав Петро І, коли зібрав з монастирів Русі всі літописи та й спалив їх у монастирській бібліотеці. Тепер історію Московського царства можна писати з чистого аркуша, як потрібно московським державникам. Вони й до цього часу продовжують красти українську історію та видавати її за свою. За ці 28 років в Україні, на жаль, не знайшлось, патріотів, які б зупинили цей процес й відстояли своє та повернули вкрадене.
l
Про трагедію українського етносу під кінець ХVІІ століття Іван Мазепа писав: «У нас на Україні і начальні, і підначальні, і духовні і мирські особи, подібно ріжним колесам, не перебувають у єдиномислії і згоді: ті схиляються до протекції московської, другі – до турецької, третім смакує побратимство з татарами з вродженої антипатії до поляків». Найцікавіше, що в ті часи Правобережна Україна дивилася на Росію, як на порятунок від поляків, а Лівобережна — на Польщу, як порятунок від Москви. Зараз ці орієнтири помінялися.
Значення нав’язування деморалізаційної ідеології ворогові добре розуміли німці. У Першу світову війну вони піддали активній обробці населення Великобританії. Але уряд швидко зрозумів задум німців і створив Британське бюро військової пропаганди, куди увійшли відомі англійські письменники того часу — Редьярд Кіплінг, Артур Конан Дойл, Джон Голсуорсі, Герберт Уелс та інші. Тому спроба розколоти суспільство не вдалася.
Коли до розгрому Німеччини залишалися лічені місяці, переможний наступ Антанти на Берлін зупинився через зраду російського тилу. Німецька пропаганда деморалізувала тил російської армії й в Російській імперії відбулася революція. Замість того, щоб йти в бій, солдати почали мітингувати, фронт посипався в повному розумінні цього слова. Російський тил зрадив свою армію через ефективну німецьку пропаганду.
Ще в 1922 р. Ленін зрозумів, що таке кіно і сказав: «Ви повинні твердо пам’ятати, що з усіх мистецтв для нас найважливішим є кіно». За його допомогою можна нав’язувати народу будь-яку ідеологію. А тоді ще не було телебачення, і кінопересувка не щодня в село приїжджала. Але вождь усвідомив, що за допомогою кіно можна об’єднати, згуртувати народ навколо ідеї. Й. Геббельс пішов далі: “Дайте мені засоби масової інформації, і я з будь-якого народу зроблю стадо свиней.”«Я не згоден з тим, що пропаганда є чимось низькопробним, адже ми сьогодні не сиділи б у міністерських кріслах, якщо б не були великими художниками пропаганди», – це його одкровення, які актуальні й сьогодні, коли в кожному будинку стоїть телевізор і працює цілодобово.
Відомо, що телеканали знаходяться в руках олігархів. Яку ідеологію буде нав’язувати олігарх народу? Природно, ту, яка вигідна йому, а тут ще й кремлівська пропаганда намагається «допомогти». От і дивиться українець, як телевізор розповідає йому, що він «тупий хохол», «не пам’ятає історії», «ні на що не здатний». Він “не має” незалежної держави, власної мови, а та, якою розмовляє, нав’язана Австро-Угорщиною з допомогою М. Грушевського.
Зате телепропагандисти прославляють «російський патріотизм», «богообраний народ», «споконвічну російську землю», «російську доблесть», т. д., і т. п. Крим став для росіян духовними скріпами, а при в’їзді в Кремль встановлюють пам’ятник київському князю Рівноапостольному Володимиру. Навіть Православ’я привласнили собі!
l
Така активна ідеологічна обробка народу призвела до того, що Україна втратила Крим, частину Донецької й Луганської областей, де продовжують гинути кращі сини своєї Батьківщини. Тому напрошується висновок: доки на телебаченні не буде 2-3 незалежних громадських телеканалів з бюджетним фінансуванням для контрпропаганди, то й України не буде.
Країна — як сім’я. Держапарат з усіма його атрибутами – “батько”, а народ — його “діти”. У сім’ї батьки турбуються про виховання дітей, і для цього роблять все необхідне. Так є скрізь. Америка з великою кількістю мігрантів з інших країн ненав’язливо приводить їх до спільного знаменника — американського світогляду і способу життя. Для цієї мети Голлівуд щорічно випускає 800 кінофільмів, які пропагують американський патріотизм, велич Америки.
Щоб об’єднати суспільство, необхідна національна ідея —духовна основа створення держави. Але для цього треба спершу підняти рівень національної свідомості та ідентичності громадян. За минулі роки держава практично нічого не робила для цього. Деякі урядовці вирішили, що загальна територія і мова з цим завданням впораються, але виявилося, що територію відбирають, а мову забороняють. Про історію свого народу і не згадали. А даремно!
Якщо громадянин не знає історії свого народу, про яку самоідентифікацію може йти мова? Саме вміння передати словом накопичені знання і досвід одним поколінням іншим вивели людину з ряду тварин, які не можуть цього робити. А історія незаслужено забута, хоча могла б допомогти людям не допускати помилок, які були здійснені попередніми поколіннями. Кращий спосіб в цій роботі — краєзнавчі музеї, художня література й кіно.
l
Першим кроком до національної ідентичності юного громадянина країни є екскурсія в краєзнавчий музей. Тільки там він наочно бачить здобутки культури свого народу. В Україні було багато війн, тому артефактів майже не збереглось, архіви спалені. Працівники музеїв збирають, що де можна, і зберігають. Зараз створюють ОТГ зі своїм невеликим бюджетом, і музеї потихенько починають закриватися. Щоб не втратити національні скарбниці, повинна бути державна програма їх підтримки.
У часи царського та радянського режимів письменники вільного доступу до правдивої історичної інформації практично не мали, але з отриманням Незалежності це змінилося кардинальним чином. хоч і повільно, але впевнено на книжкових прилавках почали з’являтися книги на історичну тематику. З кіномистецтвом справи йдуть значно гірше, а це найбільш доступний вид пропаганди який охоплює багатомільйонну аудиторію.
Одеська кіностудія не працює за безпосереднім призначенням, і знімальні павільйони здає під склади, а реквізит разом з артистами — на прокат. У кіностудії ім. Довженка ледве тліє життя. Якщо в Голлівуд стороннім бізнесменам входу немає, бо всі розуміють, який це вигідний бізнес, і чужих туди не пускають, то в Україні бізнес відвернувся від кіноіндустрії. А даремно! В даний час провідні кіностудії світу відчувають сценарний голод. Немає нових ідей і тем для фільмування. І тут Україна у виграші. Вона може своєю героїчною історією завоювати кіноринок, і українські козаки стануть світовим брендом. При чому це будуть не вигадані казки про ковбоїв, а сцени з реального життя держави Україна, та сама масова пропаганда, яка об’єднає народ, перетворить його в націю.
А як агітує кіно, показали останні президентські вибори. Народ подивився «Слугу народу» і без особливої агітації проголосував за кіногероя. Тому державі й бізнесменам треба задуматися над розвитком кінематографу в Україні, що дозволить розвиватися державі.
Я написав кіносценарій про зачинателів козацького руху і поклав його на полицю покриватися пилом. Чекаю часу, поки в Україні не почнуть працювати кіностудії. Хоча його можна віддати на “Мосфільм” або полякам, але вони спотворять зміст і виставлять козаків незрозуміло ким. А цей фільм для українців зараз дуже актуальний, хоч держава до цього ще не «доросла». Тому зі спокійною душею я почав писати наступний сценарій, знаючи, що його чекає та ж доля.
В історії американського кіно відомий рекорд, який встановив Кевін Костнер, коли сценарій пролежав на полиці 16 років й після цього пішов у виробництво. Хочеться сподіватися, що Україна не поб’є цей «рекорд»!
Петро ОБ’ЄДКОВ.
“Країна, яка забула свою культуру, історію, традиції та національних героїв – приречена на вимирання». До цієї відомої цитати Льва Толстого треба додати, що ще й “забула свою мову”.
Якщо подивитися на сучасні суспільно-політичні процеси в Україні через призму історії, то все стає гранично зрозумілим. Роздробленість князівства Русь призвела до того, що в ХІ столітті воно втратило самостійність. Почали рвати його на шматки литовці, ординці, османи, поляки. Всі ближні сусіди побачили в ній слабку державу, не здатну себе захистити. Люблінська унія(1569 р.) пішла далі. Стали відбирати православ’я і рідну українську мову. Поляки почали насаджувати свою культуру і традиції. Українські князівські нащадки із задоволенням її переймали й нерідко зневажали все своє рідне, але народ беріг культуру, пам’ятав про генетичне коріння. Козаки відчайдушно захищали православ’я на рідній землі.
Два століття гноблення українців не минули даремно. За цей час дехто з них забув, що потрібно мати свою незалежну національну державу, а не служити загарбникам. Так підійшла черга одновірців зі Сходу надати допомогу “братньому” народу у звільненні від чужинців. Гетьмани ставилися до Московського царства як до одновірців і сподівалися отримати від нього військову допомогу у звільненні Русі та будівництві незалежної держави, очистити свою землю в чинних раніше кордонах.
ххх
Гетьман Богдан Хмельницький під впливом розмов з митрополитом Сильвестром Косом, патріархом Єрусалимським Паїсієм та іншими священнослужителями зрозумів, що треба будувати самостійну державу. Але сили були нерівні, тому на Козацькій Раді прийняли рішення звернутися за допомогою до московського царя з проханням надати військову допомогу. В ті часи військові союзи укладалися досить часто і, як правило, були короткими. Сьогодні козаки воюють з Польщею й укладають союз з Кримським ханством і Османською імперією, завтра воюють з Османською імперією й укладають союз з Польщею.
Тому, уклавши союз з московським царем, козаки не підозрювали, чим це все може обернутися. А цей тимчасовий військовий союз призвів до несподіваних наслідків: московський цар розмістив свій військовий гарнізон в столиці козацтва — Батурині, щоб контролювати Гетьмана. Біля Січі побудував поселення також з військовими гарнізонами, щоб контролювати низових козаків. Але одновірцям і цього виявилося замало! Назву Русь привласнюють, а на українців повісили ярлик — Малоросія.
Московське царство мало багато племен, тому виникла потреба їх об’єднати. А для цього ці народи слід було підвести під загальну героїчну історію, єдину релігію та культуру. Своєї ж немає! «Великій державі — велике минуле, великим правителям — великих попередників!» — кинула клич імператриця Катерина ІІ. Де це все взяти? Зрозуміло, що там, де воно «лежить» та не має «власника».
Цю справу розпочав Петро І, коли зібрав з монастирів Русі всі літописи та й спалив їх у монастирській бібліотеці. Тепер історію Московського царства можна писати з чистого аркуша, як потрібно московським державникам. Вони й до цього часу продовжують красти українську історію та видавати її за свою. За ці 28 років в Україні, на жаль, не знайшлось, патріотів, які б зупинили цей процес й відстояли своє та повернули вкрадене.
ххх
Про трагедію українського етносу під кінець ХVІІ століття Іван Мазепа писав: «У нас на Україні і начальні, і підначальні, і духовні і мирські особи, подібно ріжним колесам, не перебувають у єдиномислії і згоді: ті схиляються до протекції московської, другі – до турецької, третім смакує побратимство з татарами з вродженої антипатії до поляків». Найцікавіше, що в ті часи Правобережна Україна дивилася на Росію, як на порятунок від поляків, а Лівобережна — на Польщу, як порятунок від Москви. Зараз ці орієнтири помінялися.
Значення нав’язування деморалізаційної ідеології ворогові добре розуміли німці. У Першу світову війну вони піддали активній обробці населення Великобританії. Але уряд швидко зрозумів задум німців і створив Британське бюро військової пропаганди, куди увійшли відомі англійські письменники того часу — Редьярд Кіплінг, Артур Конан Дойл, Джон Голсуорсі, Герберт Уелс та інші. Тому спроба розколоти суспільство не вдалася.
Коли до розгрому Німеччини залишалися лічені місяці, переможний наступ Антанти на Берлін зупинився через зраду російського тилу. Німецька пропаганда деморалізувала тил російської армії й в Російській імперії відбулася революція. Замість того, щоб йти в бій, солдати почали мітингувати, фронт посипався в повному розумінні цього слова. Російський тил зрадив свою армію через ефективну німецьку пропаганду.
Ще в 1922 р. Ленін зрозумів, що таке кіно і сказав: «Ви повинні твердо пам’ятати, що з усіх мистецтв для нас найважливішим є кіно». За його допомогою можна нав’язувати народу будь-яку ідеологію. А тоді ще не було телебачення, і кінопересувка не щодня в село приїжджала. Але вождь усвідомив, що за допомогою кіно можна об’єднати, згуртувати народ навколо ідеї. Й. Геббельс пішов далі: “Дайте мені засоби масової інформації, і я з будь-якого народу зроблю стадо свиней.”«Я не згоден з тим, що пропаганда є чимось низькопробним, адже ми сьогодні не сиділи б у міністерських кріслах, якщо б не були великими художниками пропаганди», – це його одкровення, які актуальні й сьогодні, коли в кожному будинку стоїть телевізор і працює цілодобово.
Відомо, що телеканали знаходяться в руках олігархів. Яку ідеологію буде нав’язувати олігарх народу? Природно, ту, яка вигідна йому, а тут ще й кремлівська пропаганда намагається «допомогти». От і дивиться українець, як телевізор розповідає йому, що він «тупий хохол», «не пам’ятає історії», «ні на що не здатний». Він “не має” незалежної держави, власної мови, а та, якою розмовляє, нав’язана Австро-Угорщиною з допомогою М. Грушевського.
Зате телепропагандисти прославляють «російський патріотизм», «богообраний народ», «споконвічну російську землю», «російську доблесть», т. д., і т. п. Крим став для росіян духовними скріпами, а при в’їзді в Кремль встановлюють пам’ятник київському князю Рівноапостольному Володимиру. Навіть Православ’я привласнили собі!
ххх
Така активна ідеологічна обробка народу призвела до того, що Україна втратила Крим, частину Донецької й Луганської областей, де продовжують гинути кращі сини своєї Батьківщини. Тому напрошується висновок: доки на телебаченні не буде 2-3 незалежних громадських телеканалів з бюджетним фінансуванням для контрпропаганди, то й України не буде.
Країна — як сім’я. Держапарат з усіма його атрибутами – “батько”, а народ — його “діти”. У сім’ї батьки турбуються про виховання дітей, і для цього роблять все необхідне. Так є скрізь. Америка з великою кількістю мігрантів з інших країн ненав’язливо приводить їх до спільного знаменника — американського світогляду і способу життя. Для цієї мети Голлівуд щорічно випускає 800 кінофільмів, які пропагують американський патріотизм, велич Америки.
Щоб об’єднати суспільство, необхідна національна ідея —духовна основа створення держави. Але для цього треба спершу підняти рівень національної свідомості та ідентичності громадян. За минулі роки держава практично нічого не робила для цього. Деякі урядовці вирішили, що загальна територія і мова з цим завданням впораються, але виявилося, що територію відбирають, а мову забороняють. Про історію свого народу і не згадали. А даремно!
Якщо громадянин не знає історії свого народу, про яку самоідентифікацію може йти мова? Саме вміння передати словом накопичені знання і досвід одним поколінням іншим вивели людину з ряду тварин, які не можуть цього робити. А історія незаслужено забута, хоча могла б допомогти людям не допускати помилок, які були здійснені попередніми поколіннями. Кращий спосіб в цій роботі — краєзнавчі музеї, художня література й кіно.
ххх
Першим кроком до національної ідентичності юного громадянина країни є екскурсія в краєзнавчий музей. Тільки там він наочно бачить здобутки культури свого народу. В Україні було багато війн, тому артефактів майже не збереглось, архіви спалені. Працівники музеїв збирають, що де можна, і зберігають. Зараз створюють ОТГ зі своїм невеликим бюджетом, і музеї потихенько починають закриватися. Щоб не втратити національні скарбниці, повинна бути державна програма їх підтримки.
У часи царського та радянського режимів письменники вільного доступу до правдивої історичної інформації практично не мали, але з отриманням Незалежності це змінилося кардинальним чином. хоч і повільно, але впевнено на книжкових прилавках почали з’являтися книги на історичну тематику. З кіномистецтвом справи йдуть значно гірше, а це найбільш доступний вид пропаганди який охоплює багатомільйонну аудиторію.
Одеська кіностудія не працює за безпосереднім призначенням, і знімальні павільйони здає під склади, а реквізит разом з артистами — на прокат. У кіностудії ім. Довженка ледве тліє життя. Якщо в Голлівуд стороннім бізнесменам входу немає, бо всі розуміють, який це вигідний бізнес, і чужих туди не пускають, то в Україні бізнес відвернувся від кіноіндустрії. А даремно! В даний час провідні кіностудії світу відчувають сценарний голод. Немає нових ідей і тем для фільмування. І тут Україна у виграші. Вона може своєю героїчною історією завоювати кіноринок, і українські козаки стануть світовим брендом. При чому це будуть не вигадані казки про ковбоїв, а сцени з реального життя держави Україна, та сама масова пропаганда, яка об’єднає народ, перетворить його в націю.
А як агітує кіно, показали останні президентські вибори. Народ подивився «Слугу народу» і без особливої агітації проголосував за кіногероя. Тому державі й бізнесменам треба задуматися над розвитком кінематографу в Україні, що дозволить розвиватися державі.
Я написав кіносценарій про зачинателів козацького руху і поклав його на полицю покриватися пилом. Чекаю часу, поки в Україні не почнуть працювати кіностудії. Хоча його можна віддати на “Мосфільм” або полякам, але вони спотворять зміст і виставлять козаків незрозуміло ким. А цей фільм для українців зараз дуже актуальний, хоч держава до цього ще не «доросла». Тому зі спокійною душею я почав писати наступний сценарій, знаючи, що його чекає та ж доля.
В історії американського кіно відомий рекорд, який встановив Кевін Костнер, коли сценарій пролежав на полиці 16 років й після цього пішов у виробництво. Хочеться сподіватися, що Україна не поб’є цей «рекорд»!
Петро ОБ’ЄДКОВ.
Ворога перемагають не тільки зброєю
Залишити коментар