Повідомлення в номер / Світлі обрії історичного музею

Музеї – не привілеї і не

  свято.

Музеї – це історія, слава і

 доля.

Музеї – це в минулому себе

 пізнати.

Музеї – це свідки борні за

      гідність і волю.

l

До свого 30-літнього ювілею Ковельський  історичних музей готувався заздалегідь. І не випадково. Адже місія відповідальна: це – своєрідний звіт про свій доробок перед ковельчанами, владою і гостями. До того ж, ювілей присвячений Дню Незалежності. Разом з тим необхідно озвучити плани на майбутнє і оприлюднити нагальні проблеми, які впливають на розвиток музейної справи.

Заглядаючи за «куліси» історії, маємо визнати, що музейно-краєзнавча справа у Ковелі функціонувала ще у 30-их роках ХХ століття. При гімназії Ю. Словацького діяв краєзнавчий музей «Землі Ковельської». Там зберігалися експонати ХVІІ–ХVІІІ століть. Буревії війни та політичні катаклізми знищили це безцінне надбання.

В повоєнній історії бачимо музей В. Леніна, який скоріше був пропагандистом комунізму. У 1963 році з ініціативи Анастасії Парфенюк були намагання створити краєзнавчий музей. Але тогочасна система не була зацікавлена у пізнанні рідної історії українцями. Спроба виявилася невдалою.

Нарешті, у 1989 році крига скресла. Дві молоді креативні ентузіастки Маргарита Матвійчук та Мирослава Мороз, підтримані активістами Народного руху, стали відроджувати музейну справу, як кажуть, з «нуля».

Сказати, що було нелегко, – це нічого не сказати. Пошук експонатів вимагав титанічних зусиль. Тільки один приклад: молодим музейницям заради здобутих цінних меморіальних речей доводилося їхати в Скулин і навіть вести розкопки у повстанському лісі. А скільки таких випадків було – не злічити. Справді, це і є той непідкупний, несценічний, а справжній патріотизм, який став вагомою піщинкою у фундаменті становлення Незалежності.

l

В переддень Дня Незалежності музей виглядав по-особливому привітно. Для зацікавлених – не тільки нові експозиції, але й «живі» свідки історії. Тут королева Бона, вояки різних епох, рукодільниці ХІХ століття, образи яких створили молоді ковельчани.  Кожен зал перенасичений експонатами, меморіальними речами. Роздивляєшся і ніби чуєш, як ці свідки історії промовляють: «Нам тут тісно. Дайте нам необхідний життєвий простір». Справді, розбудова музею – це найнагальніше і найпріоритетніше   завдання для міської влади та ковельчан.

На цьому наголошувала у своєму розлогому вітально-звітному виступі Маргарита Матвійчук, завідувачка закладу. Із виступів відчувалося, що цю проблему потрібно вирішувати найближчим  часом. Присутній на святі міський голова Олег Кіндер заспокоїв: «Шукаємо вихід із ситуації. Триває пошук приміщення, придатного для музею».

В кулуарах хтось оприлюднив думку,  що таким приміщенням могла б бути історична споруда колишнього ЗАГСу по вул. Степана Бандери. Тішить те, що є зацікавленість ковельчан і влади у розбудові історичного музею. 

 Гостей на свято прибуло багато. Серед них – секретар міськради Віра Федосюк та заступник міського голови Ігор Прокопів. Особливо приємно було бачити «десант» науковців Волинського краєзнавчого музею. Вітання – вони завжди солодкі. Але найбільше нас цікавить оцінка роботи наших музейників. Фахівці із Луцька винесли позитивний «вердикт»: «Чудові науковці – прекрасна співпраця». І на підтвердження цієї оцінки – Подяка від дирекції обласного краєзнавчого музею.

Не  поскупилася на нагородження кращих і влада. Почесну грамоту міського голови вручили Маргариті Матвійчук. Вітаємо!

Подяки відділу культури міськвиконкому отримали: Мирослава Мороз, Валентина Столярчук, Тетяна Яцина, Тетяна Степанюк, Надія Котищук, Валентина Фаловська, Ірина Подвиг.

Щирі вітання, підкріплені подарунками, лунали від філії «Союзу Українок»; Олени Цьомик, директора художньої школи ім. А. Лазарчука; Павла Самолюка, директора благодійного фонду  народного депутата України Степана Івахіва “Патріоти Волині” та інших. Мав вітальне слово і автор цих рядків.

Потому присутні із задоволенням переглянули короткометражний фільм про діяльність та історію музею.

Юні дослідники історії взяли участь у квест-вікторині «Пізнання історії мовою експонатів». Вийшло цікаво, змістовно і розважально.

Не можна оминути плідну співпрацю науковців музею із газетою «Вісті Ковельщини». Тішить, що інтерес до краєзнавства, особливо ковелезнавства, не згасає. Ковельчани з особливим інтересом читають нариси про історію рідного краю і разом з тим про діяльність історичного музею.

Не помилюсь, коли скажу, що музей є культурологічним, краєзнавчим та просвітницьким закладом, який по праву давно став (де факто) народним.

l

Позитивним рішенням міської влади у свій час стало об’єднання музею із мистецькою галереєю. Це значно розширило  можливості в розвитку туризму та міжнародної співпраці.

Підтвердженням тому і родзинкою свята стала виставка художніх робіт Оксани Онищенко, до якої долучились Тетяна Степанюк, Віра Журба (Холодова) та відомий художник Володимира-Волинського Микола Черняк.

Відкриваючи виставку під значущою назвою «Палітра рідного краю», Маргарита Матвійчук промовила крилатість: «Краса – це постріл у невідомість».

Насмілюсь доповнити: «Краса – це постріл митця у моє серце, після чого воно духовно розквітає».

Бо як пройдеш без переживань біля філософської роботи «Іуда», без зачарування красою «Мальв», «Чорнобривців», «Кульбабки», «Світла» та інших творів, яких більше тридцяти?

Дивує і надихає своїм позитивом і майстерністю Тетяна Степанюк. У її весняній «Повені» хочеться скупатися і очиститися від гріхів. До реальності буття повертає творча робота «Після дощу» Віри Журби. Про пастелі Миколи Черняка особливе слово – вони випромінюють дивне тепло і навіюють у розтривожену душу спокій.

Мій шановний читачу! Це – тільки  частиночка моїх відчуттів. Завітай на виставку, і ти побуваєш в чарівній, цілющій аурі. А ще ти переконаєшся, що наш рідний Ковель – місто мистецьке, творче. Має неабиякі таланти, які кличуть і тебе до співпраці у якомусь жанрі.

Як і годиться, подяка за творчу (безцінну) працю  і квіти митцям – від Вікторії Савлук, очільниці відділу культури. Зворушило пісенне вітання від Андрія Мигулі, директора школи мистецтв. Своє захоплення баченим висловили депутат міської ради Сергій Кошарук, Олена Цьомик, самодіяльний художник із Білина Микола Конопацький та інші. Духовною окрасою свята стали пісенні та музичні подарунки  від школи мистецтв.

Засвідчимо: 30-літній ювілей музею – це  вже історія. Попереду нові творчі історично-краєзнавчі обрії. Вони бачаться плідними та світлими, як схід Сонця.

Хай щастить!

Анатолій СЕМЕНЮК, голова міськрайонної організації Національної спілки краєзнавців України. 

ххх

До свого 30-літнього ювілею Ковельський  історичних музей готувався заздалегідь. І не випадково. Адже місія відповідальна: це – своєрідний звіт про свій доробок перед ковельчанами, владою і гостями. До того ж, ювілей присвячений Дню Незалежності. Разом з тим необхідно озвучити плани на майбутнє і оприлюднити нагальні проблеми, які впливають на розвиток музейної справи.

Заглядаючи за «куліси» історії, маємо визнати, що музейно-краєзнавча справа у Ковелі функціонувала ще у 30-их роках ХХ століття. При гімназії Ю. Словацького діяв краєзнавчий музей «Землі Ковельської». Там зберігалися експонати ХVІІ–ХVІІІ століть. Буревії війни та політичні катаклізми знищили це безцінне надбання.

В повоєнній історії бачимо музей В. Леніна, який скоріше був пропагандистом комунізму. У 1963 році з ініціативи Анастасії Парфенюк були намагання створити краєзнавчий музей. Але тогочасна система не була зацікавлена у пізнанні рідної історії українцями. Спроба виявилася невдалою.

Нарешті, у 1989 році крига скресла. Дві молоді креативні ентузіастки Маргарита Матвійчук та Мирослава Мороз, підтримані активістами Народного руху, стали відроджувати музейну справу, як кажуть, з «нуля».

Сказати, що було нелегко, – це нічого не сказати. Пошук експонатів вимагав титанічних зусиль. Тільки один приклад: молодим музейницям заради здобутих цінних меморіальних речей доводилося їхати в Скулин і навіть вести розкопки у повстанському лісі. А скільки таких випадків було – не злічити. Справді, це і є той непідкупний, несценічний, а справжній патріотизм, який став вагомою піщинкою уфундаменті становлення Незалежності.

ххх

В переддень Дня Незалежності музей виглядав по-особливому привітно. Для зацікавлених – не тільки нові експозиції, але й «живі» свідки історії. Тут королева Бона, вояки різних епох, рукодільниці ХІХ століття, образи яких створили молоді ковельчани.  Кожен зал перенасичений експонатами, меморіальними речами. Роздивляєшся і ніби чуєш, як ці свідки історії промовляють: «Нам тут тісно. Дайте нам необхідний життєвий простір». Справді, розбудова музею – це найнагальніше і найпріоритетніше   завдання для міської влади та ковельчан.

На цьому наголошувала у своєму розлогому вітально-звітному виступі Маргарита Матвійчук, завідувачка закладу. Із виступів відчувалося, що цю проблему потрібно вирішувати найближчим  часом. Присутній на святі міський голова Олег Кіндер заспокоїв: «Шукаємо вихід із ситуації. Триває пошук приміщення, придатного для музею».

В кулуарах хтось оприлюднив думку,  що таким приміщенням могла б бути історична споруда колишнього ЗАГСу по вул. Степана Бандери. Тішить те, що є зацікавленість ковельчан і влади у розбудові історичного музею. 

 Гостей на свято прибуло багато. Серед них – секретар міськради Віра Федосюк та заступник міського голови Ігор Прокопів. Особливо приємно було бачити «десант» науковців Волинського краєзнавчого музею. Вітання – вони завжди солодкі. Але найбільше нас цікавить оцінка роботи наших музейників. Фахівці із Луцька винесли позитивний «вердикт»: «Чудові науковці – прекрасна співпраця». І на підтвердження цієї оцінки – Подяка від дирекції обласного краєзнавчого музею.

Не  поскупилася на нагородження кращих і влада. Почесну грамоту міського голови вручили Маргариті Матвійчук. Вітаємо!

Подяки відділу культури міськвиконкому отримали: Мирослава Мороз, Валентина Столярчук, Тетяна Яцина, Тетяна Степанюк, Надія Котищук, Валентина Фаловська, Ірина Подвиг.

Щирі вітання, підкріплені подарунками, лунали від філії «Союзу Українок»; Олени Цьомик, директора художньої школи ім. А. Лазарчука; Павла Самолюка, директора благодійного фонду  народного депутата України Степана Івахіва “Патріоти Волині” та інших. Мав вітальне слово і автор цих рядків.

Потому присутні із задоволенням переглянули короткометражний фільм про діяльність та історію музею.

Юні дослідники історії взяли участь у квест-вікторині «Пізнання історії мовою експонатів». Вийшло цікаво, змістовно і розважально.

Не можна оминути плідну співпрацю науковців музею із газетою «Вісті Ковельщини». Тішить, що інтерес до краєзнавства, особливо ковелезнавства, не згасає. Ковельчани з особливим інтересом читають нариси про історію рідного краю і разом з тим про діяльність історичного музею.

Не помилюсь, коли скажу, що музей є культурологічним, краєзнавчим та просвітницьким закладом, який по праву давно став (де факто) народним.

ххх

Позитивним рішенням міської влади у свій час стало об’єднання музею із мистецькою галереєю. Це значно розширило  можливості в розвитку туризму та міжнародної співпраці.

Підтвердженням тому і родзинкою свята стала виставка художніх робіт Оксани Онищенко, до якої долучились Тетяна Степанюк, Віра Журба (Холодова) та відомий художник Володимира-Волинського Микола Черняк.

Відкриваючи виставку під значущою назвою «Палітра рідного краю», Маргарита Матвійчук промовила крилатість: «Краса – це постріл у невідомість».

Насмілюсь доповнити: «Краса – це постріл митця у моє серце, після чого воно духовно розквітає».

Бо як пройдеш без переживань біля філософської роботи «Іуда», без зачарування красою «Мальв», «Чорнобривців», «Кульбабки», «Світла» та інших творів, яких більше тридцяти?

Дивує і надихає своїм позитивом і майстерністю Тетяна Степанюк. У її весняній «Повені» хочеться скупатися і очиститися від гріхів. До реальності буття повертає творча робота «Після дощу» Віри Журби. Про пастелі Миколи Черняка особливе слово – вони випромінюють дивне тепло і навіюють у розтривожену душу спокій.

Мій шановний читачу! Це – тільки  частиночка моїх відчуттів. Завітай на виставку, і ти побуваєш в чарівній, цілющій аурі. А ще ти переконаєшся, що наш рідний Ковель – місто мистецьке, творче. Має неабиякі таланти, які кличуть і тебе до співпраці у якомусь жанрі.

Як і годиться, подяка за творчу (безцінну) працю  і квіти митцям – від Вікторії Савлук, очільниці відділу культури. Зворушило пісенне вітання від Андрія Мигулі, директора школи мистецтв. Своє захоплення баченим висловили депутат міської ради Сергій Кошарук, Олена Цьомик, самодіяльний художник із Білина Микола Конопацький та інші. Духовною окрасою свята стали пісенні та музичні подарунки  від школи мистецтв.

Засвідчимо: 30-літній ювілей музею – це  вже історія. Попереду нові творчі історично-краєзнавчі обрії. Вони бачаться плідними та світлими, як схід Сонця.

Хай щастить!