Повідомлення в номер / Вогонь дерзання Дмитра Корнелюка

Скільки знаю Дмитра Корнелюка, скільки не перестаю дивуватися його ініціативності, енергійності, неспокою душі. І те, що він вирішив назвати свою чергову книгу гарно й поетично — «Вогонь дерзання», презентація якої відбулась не так давно,  зовсім не випадково. Назва відповідає невгамовній натурі Дмитра Пилиповича, який постійно у творчому пошуку, нових планах і задумах, отому самому вогні дерзання, про який пише.

Без усякого перебільшення, ветеран освіти Волині, відомий громадський діяч, краєзнавець-історик зумів підняти такий пласт духовної «цілини» нашого краю, що не кожному це під силу. Він зумів зрушити з місця справу, яку ще зовсім недавно дехто вважав безнадійною. Мова йде про викладання основ християнського вчення в школах і навчальних закладах області. І не тільки зрушити, а й домогтися, щоб цінне починання отримало підтримку з боку влади, педагогічної громадськості, духовенства.

Пригадую, як наприкінці 90-х минулого століття до мене у службовий кабінет зайшов пан Дмитро. Без зайвих передмов сказав:

— Миколо Григоровичу! У мене є цікавий задум.

—  Ну, припустимо, без задумів ви жити не можете, — відповів я напівжартома-напівсерйозно. — І що ж ви надумали тепер?

— Хочу написати посібник для учнів та вчителів «Уроки християнської моралі». Прошу вас бути літературним редактором книги.

Я пильно подивився на Дмитра Пилиповича і запитав:

— А ви уявляєте, за яку важку справу беретеся? У вас вистачить сил, знань, уміння, щоб популярно викласти матеріал, який був би цікавим і дохідливим для вчителів та школярів?

— Думаю, що вистачить, — твердо сказав автор майбутньої книги.

І робота, як-то кажуть, закипіла. Взявся за неї Корнелюк обіруч. Не було такого тижня, щоб він не приносив мені на редагування один-два розділи рукопису.

Нарешті, праця добігла кінця, і в 1999 році навчальний посібник для середніх класів «Уроки християнської моралі» побачив світ. Через рік вийшло друге видання — виправлене і доповнене, яке пройшло експертизу МОН.

2003 року автор презентував нову працю – «Основи християнської етики», навчальний посібник вже для старших класів.

Але Дмитро Пилипович не обмежувався лише написанням і виданням згаданих книг. Заручившись підтримкою органів освіти, зумів налагодити читання курсу християнської етики і моралі в школах Волині. Його ініціатива подобалася далеко не всім чиновникам від освіти. Дехто вбачав у його діях порушення Конституції України, яка передбачає відокремлення Церкви від держави, а, отже, й від школи.

Та пан Дмитро зумів переконати найбільш запеклих своїх опонентів у тому, що християнське виховання дітей не тільки не суперечить засадам державного будівництва, а й всіляко сприяє йому, бо прищеплює молоді  риси активних будівничих цієї держави, вчить благочестю і високій моралі, з чим в країні   далеко не все гаразд.

У цих нотатках я не збираюся переповідати біографію Дмитра Пилиповича, бо вона добре відома його шанувальникам і однодумцям за попередніми працями, яких всього вийшло дев’ять. Лише нагадаю назви деяких з них: «Релігія і нове мислення», «П’ятидесятництво: історія, віровчення і сутність», «Духовне небо Волині», «Ковельщини славні імена», «Росіяни-москалі на чужій землі».

Хочу особливо наголосити на вмінні Дмитра Корнелюка глибоко аналізувати суспільно-політичну ситуацію в країні, бачити тенденції в її розвитку і якоюсь мірою передбачати їх перебіг в майбутньому. Саме він ще 1989 року опублікував у ковельській газеті «пророчу» статтю під заголовком «Релігія і нове мислення», якою фактично кинув виклик тодішній комуністичній ідеології, її носіям — партократам-ортодоксам не тільки Волині, але й усієї України. 

Головна думка статті: вистачить боротися з Богом і віруючими, бачити у них ворога. Найголовніше на переломних рубежах історії –   поважати світоглядні переконання один одного, за основу виховання брати християнські цінності, спільно будувати незалежну Українську державу.

Дмитро Пилипович один з перших (а, можливо, й перший) став пропагувати ідею створення єдиної Української Православної Церкви на шпальтах періодичних видань, в друкованих виданнях нашого краю. Ця тема була наскрізною у книзі «Наша віра, наша правда», що вийшла друком у 2009 році. Окремий її розділ було озаглавлено конкретно й рішуче: «Українській Помісній Церкві — бути!», а один з підрозділів — «Незалежній державі — незалежну Церкву».

На той час думки Дмитра Корнелюка, та ще й оприлюднені у книзі, розрахованої на масового читача, були досить сміливими. Автор розумів, що не всі його позицію поділяють, але висловив її відкрито й чесно. Логічним продовженням теми про необхідність об’єднання українського Православ’я, створення Незалежної Соборної Української Церкви стала книга «Росіяни-москалі на чужій землі» (2018 рік). Вихід її майже співпав з початком здобуття Українською Православною Церквою автокефалії.

Нині, як відомо, цей складний процес увійшов у практичну площину, про що й розповідає пан Дмитро у своїй десятій за рахунком книзі. Ця книга викликала великий інтерес у її читачів, людей, котрі бажають добра Україні та її народу, прагнуть жити в мирі і злагоді під Божим благословенням. Дмитра Корнелюка читають у Польщі, США, Канаді, Франції, Росії.

2 жовтня Дмитро Корнелюк,  його родина і друзі відзначатимуть ювілейну дату  в житті героя моєї розповіді – йому виповниться 85. І хоч, як правило, в пресі не прийнято називати вік людини у день її народження, думаю, що Дмитру Пилиповичу це аж ніяк не шкодить. На свої літа він виглядає досить симпатично, бадьоро і, як тепер кажуть, креативно. Дай, Боже, кожному з нас дожити до його літ і зберегти такі ж оптимізм, почуття гумору й віру у те, що все у нас буде добре.

Ювіляру хочемо подякувати за його важку, жертовну і самовіддану працю, позицію українського патріота, борця за торжество української національної ідеї.

А заодно — побажати активного довголіття, нових творчих удач, міцного здоров’я, миру, благополуччя, родинної злагоди.

Хай Господь допомагає Вам у всіх добрих справах і надалі!

Микола ВЕЛЬМА.

Скільки знаю Дмитра Корнелюка, скільки не перестаю дивуватися його ініціативності, енергійності, неспокою душі. І те, що він вирішив назвати свою чергову книгу гарно й поетично — «Вогонь дерзання», презентація якої відбулась не так давно,  зовсім не випадково. Назва відповідає невгамовній натурі Дмитра Пилиповича, який постійно у творчому пошуку, нових планах і задумах, отому самому вогні дерзання, про який пише.

Без усякого перебільшення, ветеран освіти Волині, відомий громадський діяч, краєзнавець-історик зумів підняти такий пласт духовної «цілини» нашого краю, що не кожному це під силу. Він зумів зрушити з місця справу, яку ще зовсім недавно дехто вважав безнадійною. Мова йде про викладання основ християнського вчення в школах і навчальних закладах області. І не тільки зрушити, а й домогтися, щоб цінне починання отримало підтримку з боку влади, педагогічної громадськості, духовенства.

Пригадую, як наприкінці 90-х минулого століття до мене у службовий кабінет зайшов пан Дмитро. Без зайвих передмов сказав:

— Миколо Григоровичу! У мене є цікавий задум.

—  Ну, припустимо, без задумів ви жити не можете, — відповів я напівжартома-напівсерйозно. — І що ж ви надумали тепер?

— Хочу написати посібник для учнів та вчителів «Уроки християнської моралі». Прошу вас бути літературним редактором книги.

Я пильно подивився на Дмитра Пилиповича і запитав:

— А ви уявляєте, за яку важку справу беретеся? У вас вистачить сил, знань, уміння, щоб популярно викласти матеріал, який був би цікавим і дохідливим для вчителів та школярів?

— Думаю, що вистачить, — твердо сказав автор майбутньої книги.

І робота, як-то кажуть, закипіла. Взявся за неї Корнелюк обіруч. Не було такого тижня, щоб він не приносив мені на редагування один-два розділи рукопису.

Нарешті, праця добігла кінця, і в 1999 році навчальний посібник для середніх класів «Уроки християнської моралі» побачив світ. Через рік вийшло друге видання — виправлене і доповнене, яке пройшло експертизу МОН.

2003 року автор презентував нову працю – «Основи християнської етики», навчальний посібник вже для старших класів.

Але Дмитро Пилипович не обмежувався лише написанням і виданням згаданих книг. Заручившись підтримкою органів освіти, зумів налагодити читання курсу християнської етики і моралі в школах Волині. Його ініціатива подобалася далеко не всім чиновникам від освіти. Дехто вбачав у його діях порушення Конституції України, яка передбачає відокремлення Церкви від держави, а, отже, й від школи.

Та пан Дмитро зумів переконати найбільш запеклих своїх опонентів у тому, що християнське виховання дітей не тільки не суперечить засадам державного будівництва, а й всіляко сприяє йому, бо прищеплює молоді  риси активних будівничих цієї держави, вчить благочестю і високій моралі, з чим в країні   далеко не все гаразд.

У цих нотатках я не збираюся переповідати біографію Дмитра Пилиповича, бо вона добре відома його шанувальникам і однодумцям за попередніми працями, яких всього вийшло дев’ять. Лише нагадаю назви деяких з них: «Релігія і нове мислення», «П’ятидесятництво: історія, віровчення і сутність», «Духовне небо Волині», «Ковельщини славні імена», «Росіяни-москалі на чужій землі».

Хочу особливо наголосити на вмінні Дмитра Корнелюка глибоко аналізувати суспільно-політичну ситуацію в країні, бачити тенденції в її розвитку і якоюсь мірою передбачати їх перебіг в майбутньому. Саме він ще 1989 року опублікував у ковельській газеті «пророчу» статтю під заголовком «Релігія і нове мислення», якою фактично кинув виклик тодішній комуністичній ідеології, її носіям — партократам-ортодоксам не тільки Волині, але й усієї України. 

Головна думка статті: вистачить боротися з Богом і віруючими, бачити у них ворога. Найголовніше на переломних рубежах історії –   поважати світоглядні переконання один одного, за основу виховання брати християнські цінності, спільно будувати незалежну Українську державу.

Дмитро Пилипович один з перших (а, можливо, й перший) став пропагувати ідею створення єдиної Української Православної Церкви на шпальтах періодичних видань, в друкованих виданнях нашого краю. Ця тема була наскрізною у книзі «Наша віра, наша правда», що вийшла друком у 2009 році. Окремий її розділ було озаглавлено конкретно й рішуче: «Українській Помісній Церкві — бути!», а один з підрозділів — «Незалежній державі — незалежну Церкву».

На той час думки Дмитра Корнелюка, та ще й оприлюднені у книзі, розрахованої на масового читача, були досить сміливими. Автор розумів, що не всі його позицію поділяють, але висловив її відкрито й чесно. Логічним продовженням теми про необхідність об’єднання українського Православ’я, створення Незалежної Соборної Української Церкви стала книга «Росіяни-москалі на чужій землі» (2018 рік). Вихід її майже співпав з початком здобуття Українською Православною Церквою автокефалії.

Нині, як відомо, цей складний процес увійшов у практичну площину, про що й розповідає пан Дмитро у своїй десятій за рахунком книзі. Ця книга викликала великий інтерес у її читачів, людей, котрі бажають добра Україні та її народу, прагнуть жити в мирі і злагоді під Божим благословенням. Дмитра Корнелюка читають у Польщі, США, Канаді, Франції, Росії.

2 жовтня Дмитро Корнелюк,  його родина і друзі відзначатимуть ювілейну дату  в житті героя моєї розповіді – йому виповниться 85. І хоч, як правило, в пресі не прийнято називати вік людини у день її народження, думаю, що Дмитру Пилиповичу це аж ніяк не шкодить. На свої літа він виглядає досить симпатично, бадьоро і, як тепер кажуть, креативно. Дай, Боже, кожному з нас дожити до його літ і зберегти такі ж оптимізм, почуття гумору й віру у те, що все у нас буде добре.

Ювіляру хочемо подякувати за його важку, жертовну і самовіддану працю, позицію українського патріота, борця за торжество української національної ідеї.

А заодно — побажати активного довголіття, нових творчих удач, міцного здоров’я, миру, благополуччя, родинної злагоди.

Хай Господь допомагає Вам у всіх добрих справах і надалі!