Повідомлення в номер / Село вітає осінь золота…

Не та земля твоя,

Що під підошвами,

А що під серцем –

Та земля твоя.

Василь ПРОСТОПЧУК.

Традиційно кожне село святкує влітку або восени свій "день народження", на який  сходяться і з'їжджаються рідні, друзі, гості. Поповичівці  вже справились зі всіма роботами, тож вийшов ще й підсумок зробленого. 

Тому  біля будинку культури на возі красувались дари природи,  садів і городів: столові буряки, як гарбузи завбільшки, з одного можна, мабуть 5 борщів зварити; кукурудза, квасоля, картопля, капуста, часник, цибуля, морква (величиною як кормові буряки), помідори, яблука, виноград, квіти – все це вабило очі  своїм багатством і красою. Щедро тут родить земля.

А ліворуч  і праворуч  стояли бутафорні   чоловік і жінка. Зліва – за роботою. Він тримався за чепіги  плуга, а шлея надіта на дружину. А над ними лозунг: "Щоб урожай зібрати, можна й жінку запрягати". Звичайно, жарт. А справа – святкові  столи, накриті  старовинними скатертинами. Їх було аж 4. На них ледь вміщалися різні наїдки і напої. Чого тільки не було: хліб домашній, пироги,  вареники, пампушки, шашлики, деруни, сало печене, м'ясо, котлети,  рульки свинячі, риба, ще й юшка риб'яча,   помідори, огірки квашені, борщ, куліш, холодець, картопля, капуста, різні тістечка, торти, горілка, вино, компот, соки… Все це чекало, поки всі нагулювали апетит. Бо після праці – і відпочинок.

На будинкові культури розміщені  лозунги  – "Цвіти, село, для щастя і добра",  "Селу 474 роки", "Моє село – найкраще місце на землі". Все нагадувало про свято. У фойє привертала увагу виставка прикладного мистецтва: одна стіна, завішана рушниками, від яких не можна було відірвати очей, ляльки-мотанки ніби просились до дитячих рук, вишиті доріжки, серветки, ікони, різні речі іграшкові – все це розмаїття ледве вміщувалось на столах.  А на стендах фотосвітлини: "Ними пишається село", "Краєвиди рідної землі", "Будні і свята працівників культури".

Звучать фанфари, нагадуючи про початок свята. Линуть поетичні слова (автор Катерина Махнюк):

На Волині    багато є селищ

 і сіл,

Та одне найдорожчим

  здається,

Найрідніше, найкраще 

на світі село,

Те село, що Поповичі

 зветься.

Де сади так і квіти весною

 цвітуть, 

Де так пахне ромашка 

і м'ята,

Де робота із піснею поруч

 ідуть,

Де ще гарні  такі є дівчата?

 Та до урочистостей ще було далеко, бо не всі учасники дійства прибули…  Реве сирена, відчувається пожвавлення серед глядачів, бо мчить карета швидкої допомоги: каркас дерев'яний, обгорнутий білими простирадлами, червоні хрести – головний атрибут, як годиться, на найвиднішому місці і ціла бригада лікарів у білих халатах, її очолює “головний лікар” з метровим градусником (про це свідчить бейжик на грудях). А на носилках вже несуть "тяжко хворого". Потім під загальний сміх (який, до речі, не змовкав), почали аналізувати медичну реформу. Як же уважно вони спостерігали за відображенням  тої реформи, яку правдиво  критикували, зробивши висновок:  або не хворіти,  або лікуватись вдома, то вийде дешевше. Народ скаже, як зав'яже. Це з Першотравневої вулиці учасники.

Ще не встигли аплодисменти заспокоїтись, як прибула команда з вулиці Миру із піснею на слова Катерини Махнюк: 

 А ми, молодички  з вулиці

 Миру,

Всім даруєм настрій 

і усмішку щиру.

На вулиці Миру є всього

 багато,

Тільки у нас  хлопців трохи

 малувато…

Дві молодички пропхались наперед. У кошику мирно, спокійно сидить курка в червоному намисті з калини, а кумасі  ніяк не можуть заспокоїтись. Сварились-сварились, помирились і заспівали. Їх проводжали аплодисментами. 

А з вулиць Мартинюка і Молодіжної пливе морська флотилія (на місцевому транспорті по суші, бо ж моря в Поповичах немає). Паруси вітер надує, а лозунг запрошує: "Всі на бархатний сезон!". Учасники  в купальниках  (поверх спортивної форми), капелюхах-брилях солом'яних, з рятівними кругами  для безпеки на воді, хлопчики – в морських безкозирках і тільняшках, бо де ж без них (дітки скрізь брали участь). Аматори привезли з собою "Софію Ротару" і співали разом з нею пісню "Одна калина" (але тільки    мелодія відома,  а слова свої). 

Найбільш активними в цій сцені була сім'я   Анатолія Володимировича  і Зінаїди Павлівни Москалюків, які всім давно відомі своїм пісенним талантом. Без них не обходиться жодне свято. Вони і в концерті  згодом були лідерами.

Ще не змовкли аплодисменти, а до глядачів підбігли дві першокласниці – дорослі жінки, вбрані в білі фартушки, білі гольфи, як колись, і заспівали частушки про шкільне життя. Це були Галина Патієвич і Оксана Бейда, теж з вулиці Молодіжної.

Після такого гумористичного виступу запрошують ведучі свята  до залу. Тут все нагадує квітучий сад, бо скрізь вазони та живі квіти. До присутніх звертається в. о. старости Віталій Мартинець з вітальним словом.

Розпочинають концерт школярі Катя Музичук і Андрій Воробей. Скільки ж то  любові вони вкладають в слово про рідне село, що є їхньою "золотою колискою"!

У першу чергу,  ведуча Тамара Крицко згадує людей старшого віку,  аби вшанувати їх, адже вони є гордістю села. На їх долю випали роки війни, відбудова  господарства. Вся громада Попович, від найменшого до найстаршого, свято шанують їхню старість, бо ветерани є джерелом мудрості і самовідданості, а також прикладом для молоді. Для них звучить пісня "Мої Поповичі" (слова  односельчанки Ніни Сахарчук).

Села, як і люди, мають свою біографію. У кожного вона неповторна.   Про історію Попович і назву села нагадала голова ветеранської організації Катерина Махнюк.

Болить сьогодні зранена душа України, болять рани наших мужніх воїнів-захисників, болять серця матерів за тих, хто захищає рідну землю від ворогів. Гірко і сумно на душі, коли гинуть наші герої на Сході. Всіх, хто поклав свою голову на вівтар  Вітчизни, вшанували хвилиною мовчання. 

Привітав  і священик місцевої церкви ієрей Олександр. Знову звучать поезії про рідне село, про любов до рідної землі і про тих людей, які залишили добрий слід на землі.

Вчителька Оксана Іванчук доповнила піснею "Пройдусь селом я  залюбки" про велике почуття – любити (вона ж і автор слів).

На святі присутні гості.  Це – Сергій  Гарбарук, Голобський селищний голова, Наталія Борисюк, заступник голови,  депутати із селищної ради і представник від народного депутата Степана Івахіва  Клавдія Савчук.

До слова   запросили  Сергія Гарбарука. Він привітав зі святом,  відзначив поповичівців за організаторські здібності, завдяки яким було цікаво й весело усім.   Також схвалив   участь дітей, які прилучаються до хороших традицій і продовжують їх, бо за ними – наше майбутнє. Гостям підносять короваї і дарують пісню "Келих дружби".

А далі вже вшановують найстаршу жительку села Стасюк Галину Григорівну. Їй 94 роки, староста її привітав і вручив подарунок. Відзначають  також  старожителів:   Лущенкович  Галину Василівну, Павлюк Олександру Іванівну, Мартинець Катерину Павлівну, Назарук Ніну Леонтіївну. Для них співають дівчата-сестрички Аня і Даша Бейди, а згодом знову дует, за участю Оксани Валігури і Юліани Осіюк, та найменшої учасниці концерту Кароліни  Пасічник. Відчувається, що вони й виростуть на сцені, даруючи людям свій талант.

У Поповичах за 2018  рік народилось 8 діток. Серед них –  Надійка Василюк, яка була на святі та одержала подарунок.

В залі вже линуть гучні оплески, бо цього дня Поповичі поповнилось ще однією дівчинкою. Також були відзначені подарунками і багатодітні сім'ї. Серед них – мати-героїня Ганна Володимирівна Осадча.  З пісенними вітаннями для них виступили гості-аматори із Малого Порська.

У цьому місяці 20 жителів відзначили дні народження. Звичайно, всіх вітають  і дарують пісню. Вшановують  подружні пари, що прожили багато років разом: Сахарчуки Андрій і Марія, Москалюки Анатолій  і Зінаїда. Для всіх лине хвилююча   пісня у виконанні Іванни Мартинець.

Нещодавно на весільний рушник щастя стали Юрій Федака і Анастасія Обач. Відзначили також і умільців народного промислу, чиїми виробами прикрашена святкова виставка. Це  –  Баглайчук Людмила, Щесюк Лілія, Семенюк Катерина, Бейда Галина, Валігура Олена. Для них звучить "Бабусина вишиванка".

Назвали найкращих господинь, чиїми руками заквітчані садиби і палісадники: Кравчук Галина, Москалюк Зінаїда, Баглайчук Людмила, Осадча Галина. Для всіх був подарований виступ із репертуару "Лісапетного батальйону".

Слово надали представнику від народного депутата Степана Івахіва, яка  зачитала вітальну телеграму від нього і передала  подарунки для лотереї.

Не забули  на святі привітати  і вчителів. Для них були подаровані незабутні пісні із шкільних років про Вчительку. І як не згадати серед видатних людей Попович поета Василя Простопчука, на жаль покійного уже? Віталій Анастасійович зачитує його вірш про рідне село Поповичі. А гостям дарує збірочку поезій "Дерева, що поруч ростуть". З неї я й взяла епіграф до статті.

А  далі оголошують  про 45-річний ювілей художнього колективу "Оберіг", який в цей день подарував усім чудове свято. "Вони народилися  із піснею і все життя з нею крокують", – вітає  їх Віталій Мартинець і вручає  подарунок.  

Дякує також спонсорам, які долучились до організації і проведення свята, найактивнішим учасникам і організаторам: Тамарі Крицко, Аллі Терещук, Катерині Махнюк та іншим. На закінчення урочистостей від усіх учасників, які  виходять на сцену, звучить пісня "Єднаймося, люба родино", бо без єдності і дружби не буде щастя на Землі.

Господарі свята запрошують до святкових столів.  Для діток, які перші посмакували ласощами, були організовані спортивні ігри. Розігрували лотерею і майже усі щось вигравали: кухонне начиння, посуд, борошно, чайник, вентилятор, косметику та ін.

Молодь пізніше розважалась на дискотеці.

Залишається подякувати всім за свято,  яке  вдалось на славу, і побажати, щоб пісня все життя лунала в серцях, земля поповичівська віддячувала високими врожаями, в кожну сім'ю частіше прилітали лелеки, а  Бог щоб посилав здоров'я, радість  і щастя.

Валентина ОСТАПЧУК.

НА ЗНІМКАХ: під час відзначення  Дня села Попович. 

Фото з архіву автора. 

Василь ПРОСТОПЧУК.

Традиційно кожне село святкує влітку або восени свій "день народження", на який  сходяться і з'їжджаються рідні, друзі, гості. Поповичівці  вже справились зі всіма роботами, тож вийшов ще й підсумок зробленого. 

Тому  біля будинку культури на возі красувались дари природи,  садів і городів: столові буряки, як гарбузи завбільшки, з одного можна, мабуть 5 борщів зварити; кукурудза, квасоля, картопля, капуста, часник, цибуля, морква (величиною як кормові буряки), помідори, яблука, виноград, квіти – все це вабило очі  своїм багатством і красою. Щедро тут родить земля.

А ліворуч  і праворуч  стояли бутафорні   чоловік і жінка. Зліва – за роботою. Він тримався за чепіги  плуга, а шлея надіта на дружину. А над ними лозунг: "Щоб урожай зібрати, можна й жінку запрягати". Звичайно, жарт. А справа – святкові  столи, накриті  старовинними скатертинами. Їх було аж 4. На них ледь вміщалися різні наїдки і напої. Чого тільки не було: хліб домашній, пироги,  вареники, пампушки, шашлики, деруни, сало печене, м'ясо, котлети,  рульки свинячі, риба, ще й юшка риб'яча,   помідори, огірки квашені, борщ, куліш, холодець, картопля, капуста, різні тістечка, торти, горілка, вино, компот, соки… Все це чекало, поки всі нагулювали апетит. Бо після праці – і відпочинок.

На будинкові культури розміщені  лозунги  – "Цвіти, село, для щастя і добра",  "Селу 474 роки", "Моє село – найкраще місце на землі". Все нагадувало про свято. У фойє привертала увагу виставка прикладного мистецтва: одна стіна, завішана рушниками, від яких не можнабуловідірвати очей, ляльки-мотанки ніби просились до дитячих рук, вишиті доріжки, серветки, ікони, різні речі іграшкові – все це розмаїття ледве вміщувалось на столах.  А на стендах фотосвітлини: "Ними пишається село", "Краєвиди рідної землі", "Будні і свята працівників культури".

Звучать фанфари, нагадуючи про початок свята. Линуть поетичні слова (автор Катерина Махнюк):

 Та до урочистостей ще було далеко, бо не всі учасники дійства прибули…  Реве сирена, відчувається пожвавлення серед глядачів, бо мчить карета швидкої допомоги: каркас дерев'яний, обгорнутий білими простирадлами, червоні хрести – головний атрибут, як годиться, на найвиднішому місці і ціла бригада лікарів у білих халатах, її очолює “головний лікар” з метровим градусником (про це свідчить бейжик на грудях). А на носилках вже несуть "тяжко хворого". Потім під загальний сміх (який, до речі, не змовкав), почали аналізувати медичну реформу. Як же уважно вони спостерігали за відображенням  тої реформи, яку правдиво  критикували, зробивши висновок:  або не хворіти,  або лікуватись вдома, то вийде дешевше. Народ скаже, як зав'яже. Це з Першотравневої вулиці учасники.

Ще не встигли аплодисменти заспокоїтись, як прибула команда з вулиці Миру із піснею на слова Катерини Махнюк: 

Дві молодички пропхались наперед. У кошику мирно, спокійно сидить курка в червоному намисті з калини, а кумасі  ніяк не можуть заспокоїтись. Сварились-сварились, помирились і заспівали. Їх проводжали аплодисментами. 

А з вулиць Мартинюка і Молодіжної пливе морська флотилія (на місцевому транспорті по суші, бо ж моря в Поповичах немає). Паруси вітер надує, а лозунг запрошує: "Всі на бархатний сезон!". Учасники  в купальниках  (поверх спортивної форми), капелюхах-брилях солом'яних, з рятівними кругами  для безпеки на воді, хлопчики – в морських безкозирках і тільняшках, бо де ж без них (дітки скрізь брали участь). Аматори привезли з собою "Софію Ротару" і співали разом з нею пісню "Одна калина" (але тільки    мелодія відома,  а слова свої). 

Найбільш активними в цій сцені була сім'я   Анатолія Володимировича  і Зінаїди Павлівни Москалюків, які всім давно відомі своїм пісенним талантом. Без них не обходиться жодне свято. Вони і в концерті  згодом були лідерами.

Ще не змовкли аплодисменти, а до глядачів підбігли дві першокласниці – дорослі жінки, вбрані в білі фартушки, білі гольфи, як колись, і заспівали частушки про шкільне життя. Це були Галина Патієвич і Оксана Бейда, теж з вулиці Молодіжної.

Після такого гумористичного виступу запрошують ведучі свята  до залу. Тут все нагадує квітучий сад, бо скрізь вазони та живі квіти. До присутніх звертається в. о. старости Віталій Мартинець з вітальним словом.

Розпочинають концерт школярі Катя Музичук і Андрій Воробей. Скільки ж то  любові вони вкладають в слово про рідне село, що є їхньою "золотою колискою"!

У першу чергу,  ведуча Тамара Крицко згадує людей старшого віку,  аби вшанувати їх, адже вони є гордістю села. На їх долю випали роки війни, відбудова  господарства. Вся громада Попович, від найменшого до найстаршого, свято шанують їхню старість, бо ветерани є джерелом мудрості і самовідданості, а також прикладом для молоді. Для них звучить пісня "Мої Поповичі" (слова  односельчанки Ніни Сахарчук).

Села, як і люди, мають свою біографію. У кожного вона неповторна.   Про історію Попович і назву села нагадала голова ветеранської організації Катерина Махнюк.

Болить сьогодні зранена душа України, болять рани наших мужніх воїнів-захисників, болять серця матерів за тих, хто захищає рідну землю від ворогів. Гірко і сумно на душі, коли гинуть наші герої на Сході. Всіх, хто поклав свою голову на вівтар  Вітчизни, вшанували хвилиною мовчання. 

Привітав  і священик місцевої церкви ієрей Олександр. Знову звучать поезії про рідне село, про любов до рідної землі і про тих людей, які залишили добрий слід на землі.

Вчителька Оксана Іванчук доповнила піснею "Пройдусь селом я  залюбки" про велике почуття – любити (вона ж і автор слів).

На святі присутні гості.  Це – Сергій  Гарбарук, Голобський селищний голова, Наталія Борисюк, заступник голови,  депутати із селищної ради і представник від народного депутата Степана Івахіва  Клавдія Савчук.

До слова   запросили  Сергія Гарбарука. Він привітав зі святом,  відзначив поповичівців за організаторські здібності, завдяки яким було цікаво й весело усім.   Також схвалив   участь дітей, які прилучаються до хороших традицій і продовжують їх, бо за ними – наше майбутнє. Гостям підносять короваї і дарують пісню "Келих дружби".

А далі вже вшановують найстаршу жительку села Стасюк Галину Григорівну. Їй 94 роки, староста її привітав і вручив подарунок. Відзначають  також  старожителів:   Лущенкович  Галину Василівну, Павлюк Олександру Іванівну, Мартинець Катерину Павлівну, Назарук Ніну Леонтіївну. Для них співають дівчата-сестрички Аня і Даша Бейди, а згодом знову дует, за участю Оксани Валігури і Юліани Осіюк, та найменшої учасниці концерту Кароліни  Пасічник. Відчувається, що вони й виростуть на сцені, даруючи людям свій талант.

У Поповичах за 2018  рік народилось 8 діток. Серед них –  Надійка Василюк, яка була на святі та одержала подарунок.

В залі вже линуть гучні оплески, бо цього дня Поповичі поповнилось ще однією дівчинкою. Також були відзначені подарунками і багатодітні сім'ї. Серед них – мати-героїня Ганна Володимирівна Осадча.  З пісенними вітаннями для них виступили гості-аматори із Малого Порська.

У цьому місяці 20 жителів відзначили дні народження. Звичайно, всіх вітають  і дарують пісню. Вшановують  подружні пари, що прожили багато років разом: Сахарчуки Андрій і Марія, Москалюки Анатолій  і Зінаїда. Для всіх лине хвилююча   пісня у виконанні Іванни Мартинець.

Нещодавно на весільний рушник щастя стали Юрій Федака і Анастасія Обач. Відзначили також і умільців народного промислу, чиїми виробами прикрашена святкова виставка. Це  –  Баглайчук Людмила, Щесюк Лілія, Семенюк Катерина, Бейда Галина, Валігура Олена. Для них звучить "Бабусина вишиванка".

Назвали найкращих господинь, чиїми руками заквітчані садиби і палісадники: Кравчук Галина, Москалюк Зінаїда, Баглайчук Людмила, Осадча Галина. Для всіх був подарований виступ із репертуару "Лісапетного батальйону".

Слово надали представнику від народного депутата Степана Івахіва, яка  зачитала вітальну телеграму від нього і передала  подарунки для лотереї.

Не забули  на святі привітати  і вчителів. Для них були подаровані незабутні пісні із шкільних років про Вчительку. І як не згадати серед видатних людей Попович поета Василя Простопчука, на жаль покійного уже? Віталій Анастасійович зачитує його вірш про рідне село Поповичі. А гостям дарує збірочку поезій "Дерева, що поруч ростуть". З неї я й взяла епіграф до статті.

А  далі оголошують  про 45-річний ювілей художнього колективу "Оберіг", який в цей день подарував усім чудове свято. "Вони народилися  із піснею і все життя з нею крокують", – вітає  їх Віталій Мартинець і вручає  подарунок.  

Дякує також спонсорам, які долучились до організації і проведення свята, найактивнішим учасникам і організаторам: Тамарі Крицко, Аллі Терещук, Катерині Махнюк та іншим. На закінчення урочистостей від усіх учасників, які  виходять на сцену, звучить пісня "Єднаймося, люба родино", бо без єдності і дружби не буде щастя на Землі.

Господарі свята запрошують до святкових столів.  Для діток, які перші посмакували ласощами, були організовані спортивні ігри. Розігрували лотерею і майже усі щось вигравали: кухонне начиння, посуд, борошно, чайник, вентилятор, косметику та ін.

Молодь пізніше розважалась на дискотеці.

Залишається подякувати всім за свято,  яке  вдалось на славу, і побажати, щоб пісня все життя лунала в серцях, земля поповичівська віддячувала високими врожаями, в кожну сім'ю частіше прилітали лелеки, а  Бог щоб посилав здоров'я, радість  і щастя.

НА ЗНІМКАХ: під час відзначення  Дня села Попович. 

Фото з архіву автора.