Музика – його покликання
Жашківчанин Сухий Іван Іванович закоханий у музику – вона частина його життя. Тож недарма чоловік провчився 18 років, щоб бути талановитим музикантом, вчителем, автором посібника із збірника нот по вивченню гри на гармошці. 6 років навчався в музичній школі, 4 роки в музичному училищі по класу баяна, 5 років – інститут культури (баян і балалайка), і знову вернувся в музучилище (на балалайку), а потім ще заочно 2 роки кінчав міжнародну школу акордеона у Санкт-Петербурзі. Іван Сухий був одного віку, що й викладачі.
– Звідки така любов до музики? – питаю я в Івана Івановича.
– Я граю з семи років. У нашій сім’ї ніхто не грав на музичних інструментах. Чув, як на селі грала гармонь, мені дуже подобалося і захотів теж навчитися так грати. Тож з семи років як пішов у музичну школу, так і граю досі – вже 54 роки не розлучаюся з музикою. Гармоні – як мої діти, в які вкладена душа, і як люди мають свою біографію.
Збирав чоловік колекцію гармоній, де тільки міг. Найстаріша гармонь, якій 200 років, – педальна: ногами натискаєш на педаль, і за допомогою нагнітання повітря у міхи з’являється звук. Це гордість Івана Сухого: він знайшов її у сусідньому селі, де валялася на дворі під дощем. Майстер відреставрував інструмент, і тепер гармонь грає. У колекції Івана Івановича є набір малесеньких гармошечок (19 штук), зроблених у царській музичній майстерні Санкт-Петербурга. Чоловік, як побачив їх, то і сон його не брав, і їсти не хотілося, так мріяв мати це диво у своїй колекції.
Тож через знайомих людей у Києві придбав ці гармошечки, за які виклав кругленьку суму – 300 евро. Є в його колекції гармонь 1890 року, є ще воєнна. А ще – гармонь-чобіток, зроблена власноруч. Цю ідею подала дочка, і тато постарався. Тож задум вдався. А все почалося з того, що в ансамблі дівчат у когось порвався чобіт, і щоб його не викидати, Іван з чобота зробив гармонь.
Вдалося! Перший чобіт-гармонь був виготовлений у 1992 році, а другий – у 2015 році. І. Сухий працює ще у районному будинку культури міста Жашкова керівником народного чоловічого ансамблю.
Є у жашківського майстра гармонь-вулик, є музична лопата, люлька- гармонь (нею не курять, а грають). «Це – символ козацького відпочинку, – сказав І. Сухий. – Бо люлька не реклама для куріння». У колекції Івана є російські, німецькі, італійські і білоруські (замість кнопок – клавіші) гармоніки. Вже він стільки назбирав гармошок, що адміністрація міста Жашкова виділила дві кімнати під музей, у якому близько 300 експонатів. Це єдиний музей в Україні, його занесено до Книги рекордів України.
Іван Сухий живе і працює в місті Жашкові. Ось уже 40 років, як він викладає в музичній школі, 28 років, як створив дитячий ансамбль гармоністів і ним керує. Цей ансамбль є лауреатом 150 конкурсів (73 з них міжнародні, всеукраїнські). Сухий – соліст-гармоніст, пише сам п’єси. Зайняв 7 місце у Європі в чемпіонаті світу по гармоніці. Був в Австрії (м. Аусервільгратен), брав участь у конкурсі. Проводив майстер- клас у Австрії по класу гри на гармоніці.
Чоловік настільки захоплюється своєю роботою, що не має коли й нормально поїсти. Годинами сидить, грає і відшліфовує кожен звук, вчить цьому своїх учнів у музичній школі. Адже ніхто і ніде в Україні не вчить гри на гармоні. Цю важливу справу узяв на себе Іван Сухий. Йому так хочеться багатьох дітей навчити грати на цьому інструменті. Дружина не перечить, бо знає, що то – його робота. До речі, вона теж вчить дітей грати на акордеоні. Іван Іванович сам видав посібник “Українська гармоніка”, бо ж ніде не дістанеш ніякої літератури з гри на гармоні. От і доводиться самотужки робити самому, аби дітям була можливість грати, а він за 28 років свого вчителювання навчив грати більше двохсот п’ятдесяти чоловік, навіть один випускник грає у президентському оркестрі.
Недаремно Іван Сухий – Заслужений працівник культури, музикант-віртуоз, лауреат 92 конкурсів, видатний соліст-гармоніст. Він вкладає душу у своїх учнів, і вони досягають великих успіхів. Разом бувають на різноманітних конкурсах, мають нагороди.
Гордістю Івана Івановича є три учні: Ярослав Маловічко, Саша Дрозденко, Павло Врочинський. Усі мають медаль “Заслужений гармоніст України” . П. Врочинський брав участь у конкурсі “Україна має талант” і “Крутіше всіх”, де вийшов переможцем. Учитель гордиться своїми учнями. А на конкурсі “Грай, гармонь!” чобіт-гармонь було визнано найоригінальнішим музичним інструментом. Тож недаремно Івана Сухого Черкаська ОДА та облрада нагородили почесною відзнакою за його заслуги перед Черкаською областю.
– Популяризація гри на гармошці – це справа всього життя, – каже Заслужений гармоніст України.
І він не збирається зупинятися на досягнутому, хоча вже досягнув пенсійного віку. Хоче залишити після себе справжніх музикантів – талановитих і закоханих у музику.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
НА ЗНІМКАХ: миті творчого життя Івана СУХОГО.
Фото
з архіву автора.
Жашківчанин Сухий Іван Іванович закоханий у музику – вона частина його життя. Тож недарма чоловік провчився 18 років, щоб бути талановитим музикантом, вчителем, автором посібника із збірника нот по вивченню гри на гармошці. 6 років навчався в музичній школі, 4 роки в музичному училищі по класу баяна, 5 років – інститут культури (баян і балалайка), і знову вернувся в музучилище (на балалайку), а потім ще заочно 2 роки кінчав міжнародну школу акордеона у Санкт-Петербурзі. Іван Сухий був одного віку, що й викладачі.
– Звідки така любов до музики? – питаю я в Івана Івановича.
– Я граю з семи років. У нашій сім’ї ніхто не грав на музичних інструментах. Чув, як на селі грала гармонь, мені дуже подобалося і захотів теж навчитися так грати. Тож з семи років як пішов у музичну школу, так і граю досі – вже 54 роки не розлучаюся з музикою. Гармоні – як мої діти, в які вкладена душа, і як люди мають свою біографію.
Збирав чоловік колекцію гармоній, де тільки міг. Найстаріша гармонь, якій 200 років, – педальна: ногами натискаєш на педаль, і за допомогою нагнітання повітря у міхи з’являється звук. Це гордість Івана Сухого: він знайшов її у сусідньому селі, де валялася на дворі під дощем. Майстер відреставрував інструмент, і тепер гармонь грає. У колекції Івана Івановича є набір малесеньких гармошечок (19 штук), зроблених у царській музичній майстерні Санкт-Петербурга. Чоловік, як побачив їх, то і сон його не брав, і їсти не хотілося, так мріяв мати це диво у своїй колекції.
Тож через знайомих людей у Києві придбав ці гармошечки, за які виклав кругленьку суму – 300 евро. Є в його колекції гармонь 1890
року, є ще воєнна. А ще – гармонь-чобіток, зроблена власноруч. Цю ідею подала дочка, і тато постарався. Тож задум вдався. А все почалося з того, що в ансамблі дівчат у когось порвався чобіт, і щоб його не викидати, Іван з чобота зробив гармонь.
Вдалося! Перший чобіт-гармонь був виготовлений у 1992 році, а другий – у 2015 році. І. Сухий працює ще у районному будинку культури міста Жашкова керівником народного чоловічого ансамблю.
Є у жашківського майстра гармонь-вулик, є музична лопата, люлька- гармонь (нею не курять, а грають). «Це – символ козацького відпочинку, – сказав І. Сухий. – Бо люлька не реклама для куріння». У колекції Івана є російські, німецькі, італійські і білоруські (замість кнопок – клавіші) гармоніки. Вже він стільки назбирав гармошок, що адміністрація міста Жашкова виділила дві кімнати під музей, у якому близько 300 експонатів. Це єдиний музей в Україні, його занесено до Книги рекордів України.
Іван Сухий живе і працює в місті Жашкові. Ось уже 40 років, як він викладає в музичній школі, 28 років, як створив дитячий ансамбль гармоністів і ним керує. Цей ансамбль є лауреатом 150 конкурсів (73 з них міжнародні, всеукраїнські). Сухий – соліст-гармоніст, пише сам п’єси. Зайняв 7 місце у Європі в чемпіонаті світу по гармоніці. Був в Австрії (м. Аусервільгратен), брав участь у конкурсі. Проводив майстер- клас у Австрії по класу гри на гармоніці.
Чоловік настільки захоплюється своєю роботою, що не має коли й нормально поїсти. Годинами сидить, грає і відшліфовує кожен звук, вчить цьому своїх учнів у музичній школі. Адже ніхто і ніде в Україні не вчить гри на гармоні. Цю важливу справу узяв на себе Іван
Сухий. Йому так хочеться багатьох дітей навчити грати на цьому інструменті. Дружина не перечить, бо знає, що то – його робота. До речі, вона теж вчить дітей грати на акордеоні. Іван Іванович сам видав посібник “Українська гармоніка”, бо ж ніде не дістанеш ніякої літератури з гри на гармоні. От і доводиться самотужки робити самому, аби дітям була можливість грати, а він за 28 років свого вчителювання навчив грати більше двохсот п’ятдесяти чоловік, навіть один випускник грає у президентському оркестрі.
Недаремно Іван Сухий – Заслужений працівник культури, музикант-віртуоз, лауреат 92 конкурсів, видатний соліст-гармоніст. Він вкладає душу у своїх учнів, і вони досягають великих успіхів. Разом бувають на різноманітних конкурсах, мають нагороди.
Гордістю Івана Івановича є три учні: Ярослав Маловічко, Саша Дрозденко, Павло Врочинський. Усі мають медаль “Заслужений гармоніст України” . П. Врочинський брав участь у конкурсі “Україна має талант” і “Крутіше всіх”, де вийшов переможцем. Учитель гордиться своїми учнями. А на конкурсі “Грай, гармонь!” чобіт-гармонь було визнано найоригінальнішим музичним інструментом. Тож недаремно Івана Сухого Черкаська ОДА та облрада нагородили почесною відзнакою за його заслуги перед Черкаською областю.
– Популяризація гри на гармошці – це справа всього життя, – каже Заслужений гармоніст України.
І він не збирається зупинятися на досягнутому, хоча вже досягнув пенсійного віку. Хоче залишити після себе справжніх музикантів – талановитих і закоханих у музику.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
НА ЗНІМКАХ: миті творчого життя Івана СУХОГО.
Фото з архіву автора.
Музика – його покликання
року, є ще воєнна. А ще – гармонь-чобіток, зроблена власноруч. Цю ідею подала дочка, і тато постарався. Тож задум вдався. А все почалося з того, що в ансамблі дівчат у когось порвався чобіт, і щоб його не викидати, Іван з чобота зробив гармонь.
Сухий. Йому так хочеться багатьох дітей навчити грати на цьому інструменті. Дружина не перечить, бо знає, що то – його робота. До речі, вона теж вчить дітей грати на акордеоні. Іван Іванович сам видав посібник “Українська гармоніка”, бо ж ніде не дістанеш ніякої літератури з гри на гармоні. От і доводиться самотужки робити самому, аби дітям була можливість грати, а він за 28 років свого вчителювання навчив грати більше двохсот п’ятдесяти чоловік, навіть один випускник грає у президентському оркестрі. 
Залишити коментар