Дванадцять місяців: грудень
Зима, а Сонце – на весну
У древніх римлян місяць називався децембер (від латинського децем – десять), тому що таким ішов по порядку. Звідси й російська калька – декабрь. А от слово грудень зустрічається вже на початку ХV століття, наприклад, в Іпатіївському літописі. Воно свідчило про стан доріг, вказувало, що шляхи й путівці затверділи після листопадових дощів та відлиг, вкрилися грудками змерзлого грунту. Пізніше ця назва закріпилася і в українській мові.
Наші прапрадіди охрестили дванадцяте колесо возу року ще студен, студенець – земля одержує обмаль тепла, 60 - 70 % сонячної енергії відбивається в навколишній простір. Хмурень – за непривітне свинцеве небо: у середній смузі трапляється лише 12 - 15 сонячних годин на місяць. Був він і підберихою – колись о цій вже далеко не ситій порі селянин починав підбирати по засіках те, що надбав за літо й осінь. А ще величали грудень молодою зимою, санною колією.
l
А коли вам вперше спадає на думку, що вже зима? Першого грудня? Але ж ця дата умовна, календарна…
Астрономічна зима починається в день народження літнього Сонця. Коли воно хоч і здається примагніченим до крайнеба, але таки повертає на літо, а зима – на мороз: 22 грудня. Це – пік зимового сонцестояння. Ось деякі його прикмети.
Грудень багатий на опади – червень буде дощовим.
Грудень почався із сильних морозів – десь за два тижні буде тривала відлига.
Грудень холодний та сніжний – хліб буде пишний.
Снігурі прилетіли у грудні – зима буде сувора.
Сухий грудень – на суху весну і сухе літо.
Хмари пливуть проти вітру, що дме при землі, – на сніг.
Дрова у печі горять, потріскуючи, – на мороз.
Сонце сідає у білясто-каламутну імлу – ясну днину незабаром змінить нестійка погода.
Вечірнє небо рожеве, навіть багряне – перед снігопадом.
Південний вітер влітку – на негоду, взимку – на тепло.
Іній на деревах – на мороз, туман – на відлигу.
Сніг, що випав уночі, лежатиме, денний – не втримається.
Лапатий сніг віщує сльоту.
Взимку заметілі – негоже літо, зима тепла – літо холодне.
У древніх римлян місяць називався децембер (від латинського децем – десять), тому що таким ішов по порядку. Звідси й російська калька – декабрь. А от слово грудень зустрічається вже на початку ХV століття, наприклад, в Іпатіївському літописі. Воно свідчило про стан доріг, вказувало, що шляхи й путівці затверділи після листопадових дощів та відлиг, вкрилися грудками змерзлого грунту. Пізніше ця назва закріпилася і в українській мові.
Наші прапрадіди охрестили дванадцяте колесо возу року ще студен, студенець – земля одержує обмаль тепла, 60 - 70 % сонячної енергії відбивається в навколишній простір. Хмурень – за непривітне свинцеве небо: у середній смузі трапляється лише 12 - 15 сонячних годин на місяць. Був він і підберихою – колись о цій вже далеко не ситій порі селянин починав підбирати по засіках те, що надбав за літо й осінь. А ще величали грудень молодою зимою, санною колією.
ххх
А коли вам вперше спадає на думку, що вже зима? Першого грудня? Але ж ця дата умовна, календарна…
Астрономічна зима починається в день народження літнього Сонця. Коли воно хоч і здається примагніченим до крайнеба, але таки повертає на літо, а зима – на мороз: 22 грудня. Це – пік зимового сонцестояння. Ось деякі його прикмети.
Грудень багатий на опади – червень буде дощовим.
Грудень почався із сильних морозів – десь за два тижні буде тривала відлига.
Грудень холодний та сніжний – хліб буде пишний.
Снігурі прилетіли у грудні – зима буде сувора.
Сухий грудень – на суху весну і сухе літо.
Хмари пливуть проти вітру, що дме при землі, – на сніг.
Дрова у печі горять, потріскуючи, – на мороз.
Сонце сідає у білясто-каламутну імлу – ясну днину незабаром змінить нестійка погода.
Вечірнє небо рожеве, навіть багряне – перед снігопадом.
Південний вітер влітку – на негоду, взимку – на тепло.
Іній на деревах – на мороз, туман – на відлигу.
Сніг, що випав уночі, лежатиме, денний – не втримається.
Лапатий сніг віщує сльоту.
Взимку заметілі – негоже літо, зима тепла – літо холодне.
Звичаї нашого народу у грудні
Староукраїнські звичаї, що колись були пов'язані з початком нового року наших далеких предків, пізніше перейшли до християнських свят. Одна частина з них перейшла до сучасного Нового Року, а друга – до свята Введення в храм Пресвятої Богородиці (4 грудня).
Введіння
Початок нового господарського року у введінських повір'ях виступає досить виразно. Хто в цей день вранці прийде першим до хати, той
буде першим "полазником" на новий господарський рік. За народним віруванням, перший полазник приносить до хати щастя або невдачу.
Якщо першим до хати ввійде молодий гарний чоловік, а до того ще і з грішми – добра ознака: весь рік у хаті будуть усі здорові і будуть "вестися" гроші. Якщо ж увійде до хати старий кволий чоловік, а до того ще й бідний – погана ознака: і хворі в хаті будуть, і злидні заведуться… А найгірше, як увійде до хати стара жінка – "то вже добра не жди…". Тому старші та бідніші люди колись стримувалися заходити до чужої хати в день Введіння – так само, як і на Різдво та Великдень. Недобрий знак, якщо в цей день хтось зі сторонніх приходить що-небудь позичати.
У багатьох селах України визначали за різними прикметами, який буде врожай наступного року. Ось деякі з них: "Скільки на Введіння води, стільки на Юрія трави", "Як є на Введіння вода, то буде в мисці молоко", "Як Введіння мостить мости, а Микола забиває цвяхи, то люта зима буде".
Були відомі колись нашим селянам "житійськії" правила, пов'язані з Введінням, – що можна і чого не можна робити: "До Введіння можна копати лопатою землю, а від Введіння до Благовіщення не можна, бо земля спочиває і на літо сили набирається"; "Від Введіння до Дев'ятого четверга після Різдва Христового не годиться білизну бити на воді праником, бо то шкодить ниві та приводить улітку бурю на поля"; "Коноплі треба потерти до Введіння, а той, хто їх тре по Введінні, накликає бурю на поля, а на себе від людей зневагу".
"Катерини"
За три дні по Введінню – день великомучениці Катерини, чи, як звичайно це свято в народі називається, "Катерини". Воно є святом дівочої долі. Напередодні цього свята колись парубки постили, щоб Бог послав їм добру жінку. В самий же день свята, 7 грудня, дівчата ворожать і закликають долю.
Зранку, до схід-Сонця, дівчина йде в садок і зрізує гілочку вишні. В хаті вона ту гілочку ставить у пляшку з водою і чекає свята Меланки. Якщо до "Меланки" вишня розів'ється і зацвіте – добрий знак, бо й доля дівоча цвісти буде. Засохне гілочка без цвіту – кепська ознака.
В цьому випадку під "долею" дівчата розуміють шлюб: є цвіт на гілочці – буде весілля, немає – восени доведеться Покрову благати: "Свята мати, Покрівонько, покрий мою голівоньку".
Увечері дівчата сходяться до однієї хати і варять спільну вечерю – борщ і кашу. Приходять хлопці, починаються розваги. Танцювати не можна, піст, але й без танців весело – сміх, співи…
Опівночі, перед "півнями", дівчата беруть горня з "вечерею", обгортають його новим рушником і йдуть "закликати долю". Простують до воріт. Кожна з дівчат вилазить по черзі на ворота, тримаючи в руках горня з кашею та борщем, і тричі гукає:
– Доле, доле, йди до мене вечеряти!
Якщо в цей час заспіває півень, "доля обізвалася"; якщо ж ні, "доля оглухла, не чує мого голосу". Журиться дівчина і проклинає долю: "Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!". Та це ще пів лиха – не ціла біда, якщо доля оглухла. Гірше, коли зірка з неба впаде. "Погасне доля!" – злякано шепочуть дівчата.
Цікаво, що у Франції свята Катерина вважалася патронесою старих дівчат. День св. Катерини французи святкували 25 грудня.
“Андрія”
День святого Андрія Первозванного припадає на 13 грудня. Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці – Києва.
Хоч Андрій Первозванний – християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в день цього святого мають стародавній, дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання "калети".
“Зимового Миколая”
"Миколая" – веселе народне свято. Колись господарі варили пиво, скликали гостей: пили, гуляли, веселилися. А по обіді напідпитку запрягали найкращі коні в "козирки" і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села – "бо ж треба знати, чи слизький сніг цього року випав!".
Хто перший прийде зранку до хати, той буде першим "полазником". На Поділлі "полазами" вважалися чотири дні в році: Введіння, Миколая, Анни і Різдво або Новий Рік – четвертий і останній "полаз".
Вважали поганим, якщо в ті дні хто інший (не господар) перейде через подвір'я першим. Кожний господар вставав у цей день раніше, ніж звичайно, та йшов дати худобі їсти. Прийшовши до хліва, звертався до неї словами: "Дай, Боже, добрий день, щоби худібонька здорова була та й я з тобою ще й зі своєю жоною!".
Легенда про святого Спиридона
25 грудня – день святого Спиридона-сонцеворота. У цей день Сонце повертає на літо, а зима – на мороз. Починаючи з цього дня, селяни колись різали птицю та кололи кабанів, готуючись до Різдвяних свят.
А ще про святого Спиридона існує така легенда.
"Був колись такий чоловік, що не боявся відьом, називався Спиридон. Парубком був такий гарний, що дівки так і бігали за ним. До нього горнулась одна дівка: вона і так, і сяк, а він – ніяк!.. Одного разу він посварився з нею, а вона була відьма і сказала: "Ось я тебе цієї ночі задушу!".
Настала ніч темна-притемна. Прийшла відьма душити Спиридона, а він не спав і почув, що вона крадеться до нього: в кішку обернулась і очима світить. Тільки скочила кішка Спиридонові на груди, а він її – за хвіст та об землю – бух! Убив і в рів закинув.
Зранку люди знайшли тіло відьми, поховали і хрест поставили. А відьми, звісно, громадою живуть і одна за одну заступаються. Як довідалися відьми про таку подію, постановили розірвати Спиридона на шматки. Знову настала ніч – ще темніша, як перша була. Спиридон пішов на могилу, виліз на хрест і сів на ньому, щоб відьма не встала з гробу.
Відьми зібралися і вирішили, що підуть до хати святого Спиридона, а його вдома немає – на хресті сидить. А відьми на хресті не можуть побачити.
Підуть відьми до могили: ходять навколо, ходять – не бачать нічого! Коли це убита відьма прорекла: "Сидить на моєму хресті, і я не можу встати!". Як відьми те почули, зразу догадалися, про кого річ. Почали раду радити, як узяти до своїх рук святого Спиридона. От одна і каже: "Полетімо до Києва, до київської відьми, вона нам скаже, як його взяти!".
Полетіли… Прилітають назад, прилетіла з ними і київська відьма.
А та відьма мудра була: походила, подивилася, понюхала скрізь, та й каже: "Зберіть зараз дванадцять недогарків свічок, спалимо хрест і візьмемо святого Спиридона".
Відьми почали збирати недогарки. Назбирали дванадцять недогарків, засвітили і почали палити хрест. Палять ото вони та й палять той хрест, і скоро він уже впаде на землю. Святий Спиридон бачить, що біда, та й каже: "Господи, Боже мій, укороти ночі хоч трошки, щоб хрест не перегорів до ранку, а то мені – смерть!".
Тільки він це сказав, а півні: "Ку-ку-ріку!". Відьми й розлетілися на всі боки – хто куди встиг, а святий Спиридон зостався живий.
Ото Бог укоротив ночі для святого Спиридона, і так воно навіки залишилося".
Грудень у прислів’ях і приказках
- Снігур свистить – зиму зве гостить.
- Січень рік починає, а грудень – вінчає.
- Сумний грудень – і в свято, і в будень.
- Літо біжить вистрибом, а зима плентається, понуривши голову.
- Грудень спитає, що літо припасло.
- Перша сипучка – ще не санна путь.
- Грудень – стужайло, на всю зиму землю остудить.
- Кожух білий всю землю одягнув.
- Сім років зима по літу, а сім років літо по зимі.
- Не для літа хату будують.
- Осінь велика – зима довга.
- Грудень і замостить, і заб'є, і саням ходу дає.
- Груднева днина куца: сюди тень, туди тень – та й минув день.
- У грудні без кожуха – що влітку без корови.
- Як сніг піде та як він ляже, так і літо хліборобу про врожай скаже.
- Довгі сухі ялинкові гілочки на метіль згинаються, на ясну погоду – вирівнюються.
- Сіється пороша крізь сито – вродить влітку неабияке жито.
- І не дуже мороз дошкуляє, а стояти не дозволяє.
- Грудень снігом тішить очі, а морозом пече вуха.
- У грудня день недовгий, та мороз дошкульний.
- У грудня два друга: заметіль та хуга.
Чому заєць у “трусах”
Хоч і небагато подій відбувається зараз в рослинному й тваринному царстві, але календар природи не зупиняє ходу. Лісові санітари – синиці, пищухи, повзики, корольки – щоранку починають трудовий день з розвідки. Обстежують кору дерев, у тріщинах якої поховалися гусінь, лялечки, яйця комах. Будете на прогулянці, зверніть увагу, як гвинтоподібно від землі до верхівки піднімається ця крилата охорона і методично досліджує кожну рослину. Невдовзі до них приєднуються дятли.
Не дивина натрапити на зайця, особливо на озимині, де він ласує ніжною зеленню, або в саду, куди забігає посмакувати корою молодих яблунь. Більшу частину року наші косі носять жовтувато-буро-сірий "костюм" з добре помітним чорним ряботинням, який взимку значно світлішає. Зараз можна побачити смішну картину: на половині звірка звичний його "фрак", а на другій –брудно-сірі "труси". Встиг бідолаха підготуватися до зими лише на 50%: "перефарбував" поки що лише задні лапи й хвіст.
З далекої тундри до нас тримають курс гагари, канюки, з тайги – снігурі, омелюхи, сірі сорокопуди, інколи можуть прибитися великі білі полярні сови. У старих березняках годуються тетеруки. Лосі почали скидати роги: можете повернутися додому із трофеєм, якщо поталанить. Сплять борсуки, хом'яки, бабаки, а ведмеді, кажуть, у день сонцестояння на другий бік перевертаються. Неохоче покидає своє гніздо білка – тут тепло, близько 20 градусів, і лише голод примушує вибігати на мороз до заздалегідь обладнаних комор. Лише диваку-миню чудово: холод – його стихія, саме під кригою він починає нерест і оце відкладає вже ікру…
Сторінку підготував громадський кореспондент газети “Вісті Ковельщини” Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
буде першим "полазником" на новий господарський рік. За народним віруванням, перший полазник приносить до хати щастя або невдачу.
Залишити коментар